Постанова

від 25.09.2024 по справі 522/10087/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 522/10087/23

провадження № 61-7777св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:служба у справах дітей Одеської обласної державної адміністрації, орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, Міністерство юстиції України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2023 року у складі судді Домусчі Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 26 березня

2024 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., а також на додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2023 року у складі судді Домусчі Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 11 червня 2024 року у складі колегії суддів:

Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., і виходив з наступного.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

1. У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей Одеської обласної державної адміністрації, орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, Міністерство юстиції України, про визнання незаконним утримання дітей, зобов`язання повернути дітей.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 28 серпня

2007 року між ним та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, який розірвано на підставі рішення Солом`янського районного суду м. Києва

від 31 серпня 2016 року. Від шлюбу вони мають двох малолітніх дітей:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

3. Посилався на те, що на початку березня 2022 року ОСОБА_2 разом з дітьми виїхала з України до Канади на підставі його нотаріальної згоди, яка була надана строком з 24 лютого 2022 року по 24 лютого 2023 року. Однак до часу звернення до суду дітей не повернуто, прохання про повернення дітей відповідачка ігнорує, відомості про точне місцезнаходження, місцепроживання дітей, їх навчання, дозвілля та медичне обслуговування не надає.

4. Зауважував, що одноосібне рішення матері змінити місце проживання дітей, не повертаючи їх в Україну, заподіює серйозної шкоди дітям, вони позбавлені можливості повноцінно проводити час і спілкуватися з батьком.

5. Акцентував увагу на тому, що в регіонах постійного проживання сторін (Одеській і Кіровоградській областей) бойові дії не ведуться, школи, позашкільні дитячі установи, медичні заклади продовжують роботу.

6. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 на території Канади; зобов`язати ОСОБА_2 повернути дітей ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до постійного місця проживання: кв.

АДРЕСА_1 .

Стислий виклад позиції інших учасників справи

7. ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позовних вимог

ОСОБА_1 , посилаючись на їх безпідставність. Зазначала, що рішенням виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області

від 24 жовтня 2019 року № 668 про визначення місця проживання дітей, місце проживання дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було визначено за місцем проживання матері. Діти народилися на території Канади та відповідно до місцевого законодавства мають статус громадян Канади. Окрім того, у зв`язку з військовою агресією рф проти України можуть виникнути ризики для дітей внаслідок перебування в Україні в період воєнного стану.

8. Зазначала, що діти зацікавлені у довготривалому проживанні в Канаді, їхні прагнення та бажання пов`язані з довгостроковими подіями, що відбуватимуться саме за місцем проживання матері, діти не потребують постійного перебування в Україні та не висловлюють бажання щодо цього. Зокрема, як ОСОБА_6 , так і ОСОБА_4 , неодноразово висловлювали свою думку та бажання проживати з матір`ю. Таким чином, перебування дітей у Канаді з матір`ю на умовах постійного проживання повністю відповідає потребам дітей.

9. Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, посилаючись на необхідність врахування інтересів дітей та найкращих умов для їхнього розвитку і проживання, вважав, що відсутні підстави для задоволення позову. Зауважував, що батько може спілкуватися з дітьми за допомогою сучасних технологічних можливостей, що й відбувається фактично, а мати не перешкоджає у спілкуванні дітей з батьком.

10. Міністерство юстиції України зазначало, що ОСОБА_1 звернувся з заявою про повернення дітей, яке було надіслано до державних органів Канади. Вважало, що Міністерство юстиції України не є заінтересованою особою щодо предмету розгляду, а тому не є належним учасником цієї справи.

Основний зміст та мотиви судових рішень судів попередніх інстанцій

11. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

12. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт постійного (звичайного) місця проживання дітей з позивачем в Україні до їх переміщення (утримування) останнім не підтверджено. Встановлено, що діти зацікавлені у довготривалому проживанні в Канаді, їхні прагнення та бажання пов`язані з довгостроковими подіями, що відбуватимуться саме за місцем проживання матері, діти не потребують постійного перебування в Україні та окрім того, зважаючи на введений з 24 лютого 2022 року в Україні воєнний стан, а також підвищену загрозу для життя, фізичного та психологічного здоров`я дітей, тимчасове перебування дітей разом з матір`ю в Канаді забезпечує якнайкращі інтереси дітей. Доводи позивача про обмеження його права у спілкуванні з дітьми не знайшли свого підтвердження. Позивач має можливість спілкуватися з дітьми, знає про їх стан здоров`я, навчання та розвиток.

13. Додатковим рішенням Приморського районного суду м. Одеси

від 08 листопада 2023 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 40 000,00 грн.

14. Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачка довела факт понесення нею судових витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, який відповідає погодженій з адвокатом фіксованій ставці гонорару, заявленому у відзиві попередньому розрахунку таких витрат, а також критерію реальності адвокатських витрат.

15. Постановою Одеського апеляційного суду від 26 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2023 року залишено без змін.

16. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову. Зазначив, що матір вивезла дітей за межі України законно, зі згоди їхнього батька. Водночас, взято до уваги, що в Україні триває війна, продовжуються обстріли міст та селищ. Вказано, що це є достатньою підставою для застосування підпункту «b» пункту 1 статті 13 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року 1980 року, який унеможливлює повернення дитини до країни місця постійного проживання, якщо повернення загрожує їй заподіянням фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

17. Постановою Одеського апеляційного суду від 11 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2023 року залишено без змін.

18. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявленого відповідачкою розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції. Зазначено, що доводи апеляційної скарги висновок суду першої інстанції не спростовують, зводяться лише до незгоди з висновком суду без наведення будь-яких обставин, які б свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Узагальнені доводи касаційних скарг

19. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 19 жовтня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду

від 26 березня 2024 року, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

20. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та

апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами

норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що

суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування

норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 235/139/16-ц, у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 643/1090/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

21. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на необґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій, що введений в Україні правовий режим воєнного стану якимось чином становить підвищену загрозу для життя, фізичного та психологічного здоров`я дітей. Зазначає про те, що згідно з офіційними відомостями Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, в Одеській та Кіровоградській областях бойові дії не ведуться та не передбачаються у майбутньому. Усі школи, позашкільні дитячі установи, медичні заклади продовжують роботу, доказів неблагонадійності середовища, в якому діти постійно проживали до повномаштабного вторгнення держави-агресора, матеріали справи не містять.

22. Вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували віддаленість його місцезнаходження від місцезнаходження дітей, відсутність узгоджених строків такого перебування, а також негативний вплив фактичного розлучення дітей з батьком на їх взаємовідносини та розвиток.

23. Зауважує, що судові рішення судів попередніх інстанцій фактично призводять до узаконення переміщення дітей на постійне проживання за межі України, без гарантій їх повернення додому, позбавлення його можливості брати участь у вихованні та спілкуванні з ними.

24. 17 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 червня 2024 року, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_2 про розподіл судових витрат відмовити в повному обсязі.

25. Підставами касаційного оскарження додаткового рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2023 року та постанови Одеського апеляційного суду від 11 червня 2024 року зазначає порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вказує, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки.

26. Касаційна скарга обґрунтована посилання на те, що судами не враховано порушення відповідачкою строків подання доказів понесення витрат, які вона понесла у зв`язку з розглядом справи, встановлених частиною восьмою статті 141 ЦПК України. Вважає, що надані представником відповідачки докази є неналежними: отримані ним електронною поштою копії документів не завірені, не скріплені кваліфікованим електронним підписом; копія додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги № 202 від 03 липня 2023 року та акту приймання-передачі наданих послуг від 19 жовтня 2023 року не містять підпису адвоката, а також відмітки «З оригіналом згідно» і особистого підпису особи, що засвідчує копію, її ініціалів, прізвища, дати посвідчення копії; квитанція № 1394054 від 23 жовтня 2023 року не містить відомостей про зв`язок з розглядом справи № 522/10087/23. Зауважує, що наявні в матеріалах докази відрізняються від доказів, отриманих ним через засоби електронного зв`язку.

27. Вважає, що заявлений відповідачкою розмір судових витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним з обсягом виконаних адвокатом робіт, з огляду на участь саме цього адвоката у всіх суміжних справах між сторонами. Крім того, акцентує увагу на неврахуванні судами попередніх інстанцій різниці у його майновому стані та майновому стані відповідачки.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

28. Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.

29. Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарженнярішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2023 року та постанови Одеського апеляційного суду

від 26 березня 2024 року, відкрито касаційне провадження у справі

№ 522/10087/23 за касаційною скаргоюОСОБА_1 на зазначені судові рішення, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. Запропоновано органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради у відзиві на касаційну скаргу відобразити відомості про фактичне місце проживання дітей, рівень емоційного зв`язку дітей з кожним з батьків, безпекову ситуацію, думку дітей щодо предмету спору, дотримання інтересів дітей, порядку розподілу батьківського часу, а також надати підтримку батькам у врегулюванні конфлікту.

30. Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 червня 2024 року.

31. 31 липня 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи № 522/10087/23.

32. Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзивів на касаційні скарги

33. 26 червня 2024 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат

Врона А. В. через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 березня 2024 року. Відзив обґрунтований посиланням на необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги. Відповідачка вважає, що судами попередніх інстанцій було повно встановлено усі фактичні обставини справи, ураховано законність виїзду дітей за кордон та їхні інтереси. Посилається вона на те, що позивач не брав активної участі у вихованні та розвитку сина на час його перебування на території України, дитина виявляла негативне ставлення до батька, що було встановлено судовим рішення у справі № 522/17805/20. Більш того, на цей час ОСОБА_3 виповнилося

14 років, у зв`язку з чим він має право самостійно обирати з ким проживати надалі. Бажання повертатися до батька та проживати разом з ним у сина немає. Акцентує увагу на тому, що діти вже більше року проживають разом з нею на території Канади, де відвідують школу, додаткові гуртки та мають друзів. Вважає, що небажання дітей проживати разом з батьком та введення в Україні воєнного стану в сукупності становлять загрозу фізичному та психічному здоров`ю дітей.

34. 01 серпня 2024 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат

Врона А. В., через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 червня 2024 року. Відзив обґрунтований посиланням на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, з якими погодився й апеляційний суд, в частині розподілу понесених нею судових витрат на професійну правничу допомогу. Вважає, що суди надали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам понесення зазначених витрат, вимоги касаційної скарги зазначених висновків не спростовують.

35. Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради будь-якої інформації суду не повідомив, підтримку батькам у врегулюванні конфлікту не надав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

36. 28 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб Другим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси, актовий запис № 424.

37. На підставі рішення Солом`янського районного суду м. Києва

від 31 серпня 2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

38. У шлюбі у сторін народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

39. Рішенням виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 24 жовтня 2019 року № 668 про визначення місця проживання дітей, місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначено за місцем проживання матері ОСОБА_2 .

40. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 липня 2021 року у справі № 522/17805/20 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про відібрання дитини та повернення її батьку.

41. В межах розгляду справи № 522/17805/20 у судовому засіданні 27 травня 2021 року малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявив негативне ставлення до батька, вказав на факт невиконання позивачем своїх батьківських обов`язків, що виявлялось в байдужості батька до фізичного та психологічного стану дитини. Суд не вбачав в діях відповідачів порушень батьківських обов`язків, ухилення від їх виконання та піклування за дитиною.

42. 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, ОСОБА_1 видав ОСОБА_2 нотаріально посвідчену згоду на тимчасовий виїзд малолітніх дітей за кордон з України до Канади, Молдови, Румунії, Республіки Польщі, Угорщини, Словаччини та у зворотному напрямку до 24 лютого 2023 року.

43. 27 лютого 2022 року ОСОБА_2 виїхала з дітьми з України та

01 березня 2022 в`їхала до Канади, що підтверджується відповіддю консула Генерального консульства України в Едмонтоні.

44. Згідно з довідкою Генерального консульства України в м. Едмонтон (Канада) від 27 квітня 2022 рокуОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувають на тимчасовому консульському обліку в Генеральному консульстві в Едмонтоні з 27 квітня 2022 року.

45. З вересня 2023 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відвідують канадську школу «JosephM.Demko» (Альберта, Канада). ОСОБА_2 цікавиться навчальним процесом дітей, відвідує батьківські збори та конференції, регулярно підтримує зв`язок з викладачами.

46. Відповідно до довідки компанії «FitsetNinja» ОСОБА_10 , починаючи з жовтня 2022 року, відвідує спортивну секцію. Згідно з наданою характеристикою ОСОБА_6 постійно та наполегливо вдосконалює свої навички, дотримується правил, регулярно та з ентузіазмом відвідує зайняття. В свою чергу мати ОСОБА_6 дуже зацікавлена у його спортивному зростанні та успіхах, вона приводить його на заняття та регулярно спілкується з тренером.

47. Згідно з довідкою від компанії «JuniorForestWardens» ОСОБА_10 зареєстрований у якості співробітника лісової охорони за програмою « ОСОБА_11 працівники лісової охорони», що розпочалась у вересні 2022 року. ОСОБА_6 виявляє великий інтерес до даної програми, бере участь у планових заходах, окрім цього ця програма є сімейною.

48. З довідки закладу «OverdriveDanceForce» вбачається, що ОСОБА_4 займається у танцювальній студії з вересня 2022 року, полюбляє танцювати, робить успіхи та вдосконалює свої розумові та фізичні навички. ОСОБА_4 із задоволенням приходить танцювати щотижня, має багато друзів на заняттях та їй подобається бути частиною команди. Також вказано, що мати ОСОБА_4 зацікавлена в успіхах доньки, забезпечує їй придбання необхідного танцювального вбрання, регулярно спілкується з тренером.

49. Згідно з повідомленням від Табору Накамун, діти - ОСОБА_6 та ОСОБА_4 зареєстровані на участь у таборі для дітей та молоді на 2023 рік до наметового табору та табору на відкритому повітрі.

50. Відповідно до звіту пані ОСОБА_12 , яка є зареєстрованим психологом, що спеціалізується на дослідженні думки дитини та особливостей її сімейного та соціального оточення, діти проживають у будинку, де створені всі належні умови для проживання, навчання та розвитку дітей, діти мають окремі кімнати. Діти почувають себе вдома комфортно та виховують трьох котів, яких родина придбала незабаром після приїзду в Канаду. Як ОСОБА_6 , так і ОСОБА_4 однозначно висловили своє бажання проживати з матір`ю в Канаді, відвідати Україну з часом та підтримувати телефонний зв`язок з батьком. Спеціаліст зазначила позитивну комунікацію між всіма членами родини, поважну та доброзичливу. Також, діти справляли враження таких, що є добре адоптованими до свого звичного середовища. Діти виглядають здоровими, будинок, в якому вони мешкають, є чистим, охайним та таким, що містить все необхідне для їхнього розвитку та дозвілля.

Позиція Верховного Суду

51. Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

52. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

53. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

54. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

55. Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

56. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

57. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

58. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

59. Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

60. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

61. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

62. Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

63. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

64. При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

65. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

66. У рішенні у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13) ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі необхідно брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява №10383/09).

67. У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня

2006 року, заява N31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

68. Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

69. Суди попередніх інстанцій встановили, що після розірвання шлюбу між батьками місце проживання неповнолітніх дітей сторін було визначено на підставі рішення виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 24 жовтня 2019 року № 668 з матір`ю ОСОБА_2 , яка у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану та на підставі нотаріально посвідченої згоди батька виїхала разом з дітьми за кордон, і діти разом з матір`ю проживають з 01 березня 2022 року у м. Едмонтоні (Канада) у благополучному середовищі.

70. Колегія суддів звертає увагу на те, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 липня 2021 року у справі № 522/17805/20 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про відібрання дитини та повернення її батьку з огляду на відсутність підстав для відібрання у матері ОСОБА_2 дитини ОСОБА_3 , відсутності в діях відповідачки порушень батьківських обов`язків, ухилення від їх виконання та піклування за дитиною.

71. Звертаючись до суду з позовом про повернення дітей, ОСОБА_1 посилався на положення Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (Гаазька конвенція 1980 року) та зазначав про незаконне утримання відповідачкою дітей за кордоном, порушення його права на участь у вихованні дітей.

72. Суди попередніх інстанцій не обґрунтовували своєї компетенції щодо вирішення цього спору про повернення дітей за звичайним місцем проживання, доводи касаційної скарги не містять доводів щодо цього, отже Верховний Суд не надає детальної оцінки судовим рішенням у цій частині. Водночас Верховний Суд враховує, що сторони не заперечували, що відповідачка з дітьми виїхала за межі України у зв`язку з воєнною агресією рф.

73. Судами попередніх інстанцій встановлено, що до ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , близько десяти років проживали в Україні. 27 лютого 2022 року мати виїхала з дітьми з України та 01 березня 2022 в`їхала до Канади.

74. Зазначене відповідає сформованому Верховним Судом порядку визначення підвідомчості спору, що стосується відібрання (повернення) дітей у зв`язку викраденням та незаконним утриманням на території іншої держави, викладеному у постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 613/1185/19.

75. Предметом регулювання Гаазької конвенції 1980 року є: a) забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав; та b) забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї договірної держави, ефективно дотримувалися в інших договірних державах (стаття 1).

76. Відповідно до частини першої статті 3 Гаазької конвенції 1980 року переміщення або утримання дитини розглядаються як незаконні, якщо: a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримання; b) у момент переміщення або утримання ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримання.

77. Місце постійного проживання дитини є визначальним при відновленні статус-кво, оскільки незаконне переміщення чи утримання дитини одним із батьків, наділених правами спільного піклування, порушує інтереси та права дитини, а також права іншого з батьків на піклування нею, без згоди якого відбулась зміна місця проживання дитини.

78. Отже, виходячи зі змісту Гаазької конвенції 1980 року, для прийняття рішення про повернення дитини необхідно встановити: по-перше, що дитина постійно мешкала в договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утриманням (пункт «а» частини першої статті 3 Гаазької конвенції); по-друге, переміщення або утримання дитини було порушенням права на опіку або піклування згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала (пункт «b» частини першої статті 3 Гаазької конвенції); по-третє, заявник фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримання (пункт «b» частини першої статті 3 Гаазької конвенції).

79. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 336/5265/22.

80. Статтею 13 Гаазької конвенції 1980 року передбачено, що судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов`язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що: а) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримання, або дали згоду на переміщення або утримання, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримання; b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку. Зазначені факти підлягають оцінці у сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на теперішній час, так і в майбутньому, оцінкою думки дитини, якщо вона досягла відповідного віку й рівня зрілості, оцінки сімейної ситуації загалом, проведення збалансованого та розумного зважування інтересів учасників справи тощо (постанова Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 613/1185/19).

81. ОСОБА_1 не заперечував факту визначення місця проживання їх спільних з відповідачкою дітей на підставі рішення виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 24 жовтня 2019 року № 668 разом з матір`ю, а також надання ним згоди на виїзд дітей разом з ОСОБА_13 за кордон, у тому числі у Канаду. Водночас, позивач посилався на порушення свого права на участь у спілкуванні та вихованні його дітей.

82. Верховний Суд уже зауважував, що з урахуванням введення воєнного стану в Україні, безпековою ситуацією, суди повинні оцінити не лише умови, які існували за місце постійного проживання дітей в Україні, але і умови їхнього середовища за місцем тимчасового, але тривалого перебування, яке може сформувати стале середовище у малолітніх дітей з огляду на те, що перспективи повернення їх до постійного місця проживання в Україні на сьогодні складно визначити чи прогнозувати (постанова Верховного Суду від 13 березня

2024 року у справі № 753/17344/19).

83. Встановивши, що неповнолітні діти сторін з 01 березня 2022 року проживають з матір`ю у м. Едмонтоні (Канада), з 27 квітня 2022 року перебувають на тимчасовому консульському обліку в Генеральному консульстві в Едмонтоні (Канада), з вересня-жовтня 2022 року відвідують позашкільні дитячі секції, з вересня місяця 2023 року відвідують канадську школу, є добре адоптованими до свого звичного середовища, перебувають у благополучному середовищі, одноосібна батьківська опіка визнана за матір`ю дітей, суди попередніх інстанцій дійшли загалом обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову про повернення дітей в Україну.

84. Колегія суддів не поділяє категоричний висновок суду апеляційної інстанції, що ведення на території України воєнних дій, обстріл міст та селищ є єдиною достатньою підставою для застосування підпункту «b» пункту 1 статті 13 Гагаської конвенції 1980 року, який унеможливлює повернення дитини до країни місця постійного проживання.

85. Верховний Суд зауважував, що підстави для відмови у поверненні дитини підлягають оцінці у сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на сьогодні, так і в майбутньому, оцінкою думки дитини, якщо вона досягла такого віку й рівня зрілості, оцінкою сімейної ситуації загалом, проведенням збалансованого та розумного зважування інтересів учасників справи (постанова Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 953/6251/21).

86. Водночас, колегія суддів загалом погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що за встановлених обставин перебування дітей у безпечному середовищі разом з тим з батьків, з ким відповідними органами державної влади України визначено їхнє місце проживання, відповідатиме наразі забезпеченню їх найкращих інтересів. Про наявність підстав для зміни визначеної рішенням виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 24 жовтня 2019 року № 668 форми батьківської опіки над дітьми (визначеного місця проживання дітей з матір`ю) або про наявність перешкод у спілкуванні з дітьми чи необхідність визначення порядку участі у вихованні дітей ОСОБА_1 в межах цієї справи не заявляв та не доводив.

87. В аспекті дотримання якнайкращих інтересів дітей суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували як наявні у матеріалах справи докази створення дітям їхньою матір`ю стійкого та безпечного середовища для їх гармонійного розвитку, так і встановлений факту негативного ставлення ОСОБА_3 до батька з підстав невиконання ним своїх батьківських обов`язків, що виявлялося в байдужості батька до фізичного та психологічного стану дитини, та його небажання проживати з останнім (рішення у справі

№ 522/17805/20). Також судами враховано думку дітей (з урахуванням їхнього віку), здобуту при спілкуванні з психологом.

88. Водночас, судами попередніх інстанцій не встановлено, що відповідачка чинить позивачу перешкоди у спілкуванні з дітьми, у тому числі за допомогою засобів електронного зв`язку.

89. Суди попередніх інстанцій надали належну обґрунтовану правову оцінку інтересів дітей та з огляду на проживання дітей з матір`ю у безпечному та стійкому середовищі, дійшли загалом правильного висновку про відсутність наразі підстав для їх повернення в Україну.

90. Додатково, в контексті забезпечення права дітей на спілкування з батьком, колегія суддів наголошує, що батьки мають співпрацювати у забезпеченні належного контакту між кожним з них з дитиною, встановлення можливості спілкування та проведення часу.

91. Колегія суддів зауважує, що тимчасовий виїзд дитини за кордон не може нівелювати право батька на спілкування з дитиною, яке повинно реалізовуватися задля підтримання родинних відносин та емоційного контакту неповнолітніх дітей з батьком.

92. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, повно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин, та надавши належну правову оцінку фактичним обставинам справи і поданим сторонами доказам, дійшов загалом обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

93. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів.

94. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

95. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин та наданої правової оцінки доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

96. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

97. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

98. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 березня 2024 року, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Щодо оскарження додаткового рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2023 року та постанови Одеського апеляційного суду

від 11 червня 2024 року

99. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

100. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

101. Пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

102. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

103. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

104. Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

105. За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

106. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

107. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

108. Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

109. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

110. Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду

від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

111. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

112. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі

№ 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).

113. Фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

114. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

115. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

116. Судами попередніх інстанцій встановлено, що професійну правничу допомогу у суді першої інстанції ОСОБА_2 надавав адвокат Врона А. В. на підставі договору про надання правової допомоги № 202 від 30 квітня 2021 року, ордеру від 11 жовтня 2022 року № 1196485.

117. У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 , від імені якої діяв адвокат Врона А. В., посилалася на те, що попередня (орієнтовна) сума судових витрат, яку вона, як відповідачка, планує понести у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, складає 40 000,00 грн. Водночас, зауважено, що докази на підтвердження таких витрат буде надано протягом п`яти днів після ухвалення рішення по справі.

118. 19 жовтня 2023 року судом першої інстанції було ухвалено рішення по суті вирішення спору.

119. 24 жовтня 2023 року ОСОБА_2 , від імені якої діяв адвокат

Врона А. В., через засоби поштового зв`язку подала до суду першої інстанції заяву про розподіл судових витрат, у якій просила суд стягнути з позивача на її користь судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі

40 000,00 грн.

120. До заяви про розподіл судових витрат відповідачкою додано: додаткову угоду № 1 від 05 липня 2023 року до договору про надання правової допомоги

№ 202 від 30 квітня 2021 року; акт приймання-здачі наданих послуг

від 19 жовтня 2023 року до договору про надання правової допомоги № 202

від 30 квітня 2021 року; квитанцію № 1394054 від 23 жовтня 2023 року на суму 40 000,00 грн, із зазначенням найменування послуги «надання правової допомоги № 202 від 30.04.2021 року»; докази направлення копії заяви про розподіл судових витрат іншим учасникам справи.

121. Відповідно до пункту 1.1 договору про надання правової допомоги № 202 від 30 квітня 2021 року адвокат зобов`язується надавати правову допомогу, а клієнт зобов`язується прийняти надану правову допомогу.

122. Згідно з пунктом 1 додаткової угоди № 1 від 05 липня 2023 року до зазначеного договору, за надання правової допомоги клієнт зобов`язується сплатити гонорар у розмірі 40 000,00 грн у цивільній справі № 522/10087/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Одеської обласної державної адміністрації, орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, Міністерство юстиції України, про визнання незаконним утримання дітей, зобов`язання повернути дітей. За результатами надання правової допомоги складається акт приймання-передачі наданих послуг, що підписується представниками кожної сторони.

123. Відповідно до акту приймання-здачі наданих послуг від 19 жовтня

2023 року адвокат надав, а клієнт прийняв правничу (правову) допомогу, визначену додатковою угодою № 1 від 05 липня 2023 року до договору, яка полягала у наступному: попередня консультація, пошук та підбір законодавчої та практичної інформації, підготовка та подання відзиву на позовну заяву, підготовка та направлення заяв і адвокатських запитів, пов`язаних із розглядом даної справи, підготовка та подання заяви про долучення доказів, участь адвоката в судових засіданнях по справі, а також підготовка і подання до суду заяви про розподіл судових витрат у цивільній справі №522/10087/23. Вартість послуг адвоката за цим актом складає 40 000,00 грн.

124. ОСОБА_1 скористався своїм правом на подання заперечень щодо розміру заявлених відповідачкою судових витрат на професійну правничу допомогу. Зазначав про: порушення порядку подання доказів на підтвердження понесення таких витрат, передбаченої частиною восьмою статті 141 ЦПК України; відсутність підпису адвоката, а також реквізитів належного засвідчення копії додаткової угоди та акту приймання-здачі наданих послуг; відсутність доказів фактичної оплати послуг. Вважав, що оскільки додаткова угода № 1 до договору про надання правової допомоги № 202 не була надана до відзиву на позовну заяву, вона не може бути визнана дійсною. Крім того, посилався на неспівмірність заявленого розміру судових витрат наданим послугам з огляду на участь зазначеного адвоката в інших судових справах, безпосередньо пов`язаних з обставинами утримання дітей в Канаді.

125. Надаючи правову оцінку поданим стороною відповідача доказам понесення нею судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вважав такі докази належними і допустимими, а розмір витрат таким, що є обґрунтованим з огляду на фіксовану ставку гонорару, предмет позову та обсяг наданих адвокатом послуг.

126. Колегія суддів не може повністю погодитися із зазначеним висновком, з огляду на таке.

127. Судами попередніх інстанцій правильно встановлено порядок подання стороною відповідача доказів на підтвердження понесення судових витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції. Зокрема, такі докази подані у межах строку визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України (протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду), їх зміст та форма підтверджують факт понесення відповідачкою судових витрат на професійну правничу допомогу.

128. У цьому аспекті колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо пропуску відповідачкою строку на подання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на наявний у матеріалах справи конверт, у якому надійшла заява про розподіл судових витрат, з відтиском поштового штемпелю з відміткою 24 жовтня 2023 року.

129. Відповідно до частини шостої статті 124 ЦПК України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

130. Ураховуючи заявлення відповідачкою у відзиві на позовну заяву клопотання про подання доказів понесення судових витрат на професійну правничу допомогу протягом 5 днів після ухвалення рішення суду, суд першої інстанцій правильно вважав, що заява ОСОБА_2 про розподіл судових витрат подана з урахуванням частини восьмої статті 141 ЦПК України.

131. Посилання заявника на відсутність даних про зазначене поштове відправлення у реєстрі АТ «Укрпошта» не спростовують зазначених вище доводів, оскільки ґрунтуються на припущеннях.

132. Належність та допустимість поданих відповідачкою доказів на підтвердження понесення судових витрат на професійну правничу допомогу була належним чином оцінена судами попередніх інстанцій, доводи заявника таких висновків не спростовують, зводяться виключно до переоцінки, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

133. Водночас, колегія суддів вважає недостатньо обґрунтованими висновки суду першої інстанції, з якими фактично погодився й апеляційний суд, про співмірність заявленої відповідачкою суми судових витрат на професійну правничу допомогу.

134. У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі

№ 211/3113/16-ц, від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 зауважено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним.

135. Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду

від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

136. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21).

137. Правові підстави для розподілу в порядку статті 141 ЦПК України витрат на підготовку заяви про розподіл судових витрат відсутні, з огляду на те, що такі витрати не відносяться до витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи (постанова Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 761/7257/20).

138. З урахуванням заперечень позивача щодо співмірності заявленого відповідачкою розміру судових витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи, тривалістю її розгляду, кількістю проведених судових засідань та участю у них представника ОСОБА_13 - адвоката Врони А. В., переліку наданих адвокатом послуг, обізнаності адвоката з сімейної ситуацією (участь в інших спорах), колегія суддів вважає, що співмірним, розумним, виходячи з обставин справи, результату її вирішення та фінансового стану обох сторін, а також необхідним розміром таких витрат в суді першої інстанції, які підлягають розподілу за результатами вирішення спору, є сума 20 000,00 грн.

139. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

140. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

141. Ураховуючи наведене, додаткове рішення Приморського районного суду

м. Одеси від 08 листопада 2023 року та постанова Одеського апеляційного суду від 11 червня 2024 року підлягає зміні в частині розміру стягнутих в порядку розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, а саме зменшенню з 40 000,00 грн до 20 000,00 грн.

Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 березня 2024 року залишити без задоволення.

2. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 березня 2024 року залишити без змін.

3. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 червня 2024 року задовольнити частково, зменшивши суму судових витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 40 000,00 грн до 20 000,00 грн.

4. В решті додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 08 листопада 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду

від 11 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович