Постанова

від 25.09.2024 по справі 565/12/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 565/12/19

провадження № 61-14416св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу

за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Мороченця Ярослава Івановича на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 23 жовтня 2021 року у складі судді Малкова В. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за договором позики у розмірі 7 860 300,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 18 лютого 2018 року між ним і ОСОБА_2 , ОСОБА_3 був укладений договір позики, за умовами якого він надав у позику, а відповідачі спільно взяли в борг 285 000 дол. США, що за курсом Національного банку України на 21 грудня 2018 року становить 7 860 300,00 грн з терміном повернення боргу 01 вересня 2018 року.

Вказував, що він належним чином виконав зобов`язання за договором і передав відповідачам грошові кошти. У свою чергу відповідачі відмовляються в добровільному порядку виконати взяті на себе зобов`язання із повернення позики, як це передбачено договором - до 01 вересня 2018 року, та віддати 285 000,00 дол. США.

У зв`язку з цим позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Кузнецовський міський суд Рівненської області рішенням від 23 жовтня 2021 року позов задовольнив. Стягнув солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 7 860 300,00 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки відповідачі належним чином не виконували взятих на себе за договором зобов`язань, своєчасно не повернули грошові кошти, отримані в борг.

Суди справу розглядали неодноразово.

Рівненський апеляційний суд постановою від 14 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив. Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 23 жовтня 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Верховний Суд постановою від 07 грудня 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задовольнив частково. Постанову Рівненського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Волинський апеляційний суд постановою від 05 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення. Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 23 жовтня 2021 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційних скарг та їх узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У жовтні 2023 року представник ОСОБА_3 - адвокат Мороченець Я. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 23 жовтня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року скасувати частково і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 відмовити.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 та постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 924/1096/17, від 29 червня 2021 року у справі № 201/11388/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не дослідив справжню правову природу укладеного договору, не перевірив отримання грошових коштів ОСОБА_3 , не встановив грошовість цього договору стосовно ОСОБА_3 , не звернув уваги на сам документ, на якому викладений договір та розписку, яка підтверджує отримання грошових коштів ОСОБА_2 та не підтверджує отримання грошових коштів ОСОБА_3 , ухилився від встановлення обставин, відмовився встановити додаткові обставини через визнання обов`язкової явки позивача та допиту свідків, за якими була проведена перша реєстрація транспортних засобів, описаних в додатку до договору позики.

У серпні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Беляновський Р. Ю. подав відзив на касаційну скаргу, у якій просила залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали їм належну правову оцінку.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

06 листопада 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди попередніх інстанцій встановили, що 12 лютого 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 в період часу з 26 жовтня 2017 року до 05 грудня 2017 року надав ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у позику 195 000,00 дол. США на купівлю 26 автомобілів (перелік автомобілів додається).

На розмитнення та на додаткові витрати ОСОБА_2 і ОСОБА_3 просили у позику 60 000,00 дол. США, які позивач зобов`язувався виплатити до 20 лютого 2018 року.

Зі своєї сторони ОСОБА_2 і ОСОБА_3 зобов`язувались повернути ОСОБА_1 до 01 вересня 2018 року 285 000,00 дол. США.

Першу частину суми (не менше 30 000,00 дол. США) боргу позичальники зобов`язувалися виплатити до кінця березня 2018 року з послідуючою щомісячною виплатою мінімальної суми, яка складає 30 000,00 дол. США до повного розрахунку не пізніше 01 вересня 2018 року. Всі попередні договори не мають сили. Доданий до договору перелік автомобілів містить перелік двадцять шість автомобілів із зазначенням дати їх купівлі (крім дати купівлі двох автомобілів), назви та VIN автомобілів. Договір є чинним.

Ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області у цій справі призначена судову почеркознавчу експертизу з метою встановлення, ким був підписаний зазначений договір.

Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 29 вересня 2020 року рукописний запис « ОСОБА_5 » у договорі виконано відповідачем ОСОБА_3 ; встановити ким, ОСОБА_3 чи іншою особою, виконано підпис від імені ОСОБА_3 , розташований після рукописного запису « ОСОБА_5 », а також перший підпис під рукописним записом «Гроші в розмірі 255 000 $ получені» у договорі, не виявилось можливим; підпис від імені ОСОБА_2 , розташований після рукописного запису « ОСОБА_2 », а також другий підпис під рукописним записом «Гроші в розмірі 255 000 $ получені» у договорі, а також третій підпис у доповненні до договору (перелік автомобілів) виконані відповідачем ОСОБА_2 ; рукописні записи « ОСОБА_2 » та «Гроші в розмірі 255 000 $ получені» у договорі виконані відповідачем ОСОБА_2 ; встановити ким, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 чи іншою особою виконано перший підпис у доповненні до договору (перелік автомобілів), не виявилось можливим; встановити ким, ОСОБА_3 чи іншою особою, виконано другий підпис у доповненні до договору (перелік автомобілів) не виявилось можливим.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що судові рішення оскаржені тільки в частині вимог позову, заявлених до ОСОБА_3 , а тому переглядаються лише в цій частині.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передання грошової суми позичальнику. За суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей і може не співпадати із датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складенню розписки має передувати факт передачі грошей у борг.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику (постанови Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 686/18121/21 (провадження № 61-14050св23), від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц (провадження № 61-4560св21).

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18)).

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша - третя статті 89 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що між ним та відповідачами 18 лютого 2018 року був укладений договір позики, за умовами якого вони отримали у нього грошові кошти та зобов`язалися повернути 285 000,00 дол. США. На підтвердження своїх доводів позивач надав суду письмовий договір.

Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи у вказаному договорі підписи від імені ОСОБА_2 вчинені ним, а саме підпис від імені ОСОБА_2 , розташований після рукописного запису « ОСОБА_2 », а також другий підпис під рукописним записом «Гроші в розмірі 255 000 $ получені» у договорі, а також третій підпис у доповненні до договору (перелік автомобілів), виконані ОСОБА_2 , рукописні записи « ОСОБА_2 » та «Гроші в розмірі 255 000 $ получені» у договорі виконані відповідачем ОСОБА_2 . У договорі рукописний запис « ОСОБА_5 » виконано ОСОБА_3

Установивши, що факт укладення договору позики та отримання відповідачами у борг від ОСОБА_1 грошових коштів підтверджується розпискою від 18 лютого 2018 року, суди дійшли правильного висновку про виникнення між сторонами позикових правовідносин, зобов`язання за якими позичальники не виконали, та у зв`язку з цим про наявність підстав для стягнення заборгованості за договором позики.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що відповідачі порушили зобов`язання щодо своєчасного повернення суми боргу за договором позики, що було доведено позивачем.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 не укладав договору позики, суди обґрунтовано спростували посилаючись на те, що відповідачі не надали будь-яких доказів на спростування того, що вони не укладали з позивачем договір позики та не отримували у нього грошові кошти.

Згідно з частиною першою статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

У зв`язку з цим безпідставними є аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не допитав свідків.

Доводи касаційної скарги (в межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) спростовуються встановленими судами фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до компетенції Верховного Суду.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Мороченця Ярослава Івановича залишити без задоволення.

Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 23 жовтня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов