Постанова

від 25.09.2024 по справі 199/1941/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 199/1941/17

провадження № 61-2564св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць, Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Амур-Нижньодніпровська районна міста Дніпропетровську рада,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Панченко Оксаною Василівною, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2024 рокута додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Барильської А. П., Демченко Е. Л.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Позовна заява мотивована тим, що він є онуком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначав, що за життя, 13 травня 1999 року, ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений Юрківською сільською радою Тульчинського району Вінницької області, за реєстровим № 1, яким усе належне їй майно заповіла ОСОБА_1 .

Вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла у будинку АДРЕСА_1 , де проживала разом з ним з 2008 року через свій похилий вік. Одразу після смерті бабусі він не встиг оформити відповідні документи про її смерть. ОСОБА_3 була похована на кладовищі на АДРЕСА_2 .

Посилався на те, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2016 року у справі № 199/2606/16-ц встановлено факт смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки села Юрківка Тульчинського району Вінницької області, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Дніпропетровську та на момент смерті проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення суду він отримав свідоцтво про смерть ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 , видане 03 серпня 2016 року Амур-Нижньодніпровським районним у місті Дніпропетровську відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 6.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визначити йому додатковий строк у два місяці для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк - три місяці для прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач пропустив шестимісячний строк на подачу заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини з поважної причини, а саме через відсутність документів, які б підтверджували смерть спадкодавця, та отримання свідоцтва про смерть ОСОБА_3 після ухвалення рішення суду про встановлення факту смерті.

Не погоджуючись із вказаним заочним рішенням, ОСОБА_2 , яка не брала участі у справі, у січні 2023 року звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2017 року.

ОСОБА_2 посилалася на те, що під час ознайомлення з матеріалами справи № 206/2971/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Тульчинська державна нотаріальна контора, Обслуговуючий кооператив «Житлово-Будівельний кооператив № 259», про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування, їй стало відомо про ухвалення судового рішення у вказаній справі. Стверджувала, що вона є власником нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_3 , яка є предметом позову у справі № 206/2971/22 та на 1/4 частину якої ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності у порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , яка за життя успадкувала цю частку після смерті первісного власника ОСОБА_4 .

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року ОСОБА_2 , яка не брала участі у справі, поновлено строк на апеляційне оскарження заочного рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2017 року.

Відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2017 року у вказаній цивільній справі.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що заявник у заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження вказала, що про існування оскаржуваного заочного рішення районного суду їй стало відомо під час ознайомлення з матеріалами справи № 206/2971/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Тульчинська державна нотаріальна контора, Обслуговуючий кооператив «Житлово-Будівельний кооператив № 259», про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування, а з повним текстом заочного рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2017 року ОСОБА_2 ознайомилася 23 січня 2023 року на офіційному веб-порталі Судової влади України.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2017 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, зважаючи на те, що ОСОБА_2 не є спадкоємицею після смерті ОСОБА_3 , позивачем правильно не було заявлено позовні вимоги саме до ОСОБА_2 , тому не було правових підстав залучати її до участі у цій справі на стороні відповідача.

Апеляційний суд вважав, що порушення прав, на які посилається ОСОБА_2 , мало місце вже після ухвалення оскаржуваного заочного рішення, а саме з моменту звернення ОСОБА_1 28 січня 2022 року до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом щодо належного їй нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_3 .

Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач пропустив шестимісячний строк на подачу заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини з поважної причини, а саме через відсутність документів, які б підтверджували смерть спадкодавця та отримання свідоцтва про смерть ОСОБА_3 після отримання рішення суду.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (касаційне провадження № 61-7146св23).

Верховний Суд з посиланням на постановиВерховного Суду від 10 вересня 2021 року у справі № 1522/29828/12 (провадження № 61-6594св21), від 13 липня 2022 року у справі № 357/6262/19 (провадження № 61-1213св21), від 14 липня 2022 року у справі № 209/1817/19-ц (провадження № 61-5774св22) вважав, що апеляційний суд зробив помилковий висновок про залишення без змін заочного рішення районного суду, оскільки рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті у разі якщо ним не вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, про що апеляційний суд також зазначив.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2017 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскаржуване заочне рішення районного суду безпосередньо впливає на права та інтереси ОСОБА_2 , оскільки, воно стало підставою для звернення ОСОБА_1 до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 та зверненням до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину квартири у порядку спадкування (справа № 206/2971/22).

Ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що, будучи власником спадкового майна, ОСОБА_2 не була залучена до участі у справі у якості відповідача, тому суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Коломойця С. В. про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.

Задовольняючи частково заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції урахував характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2024 року, додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У лютому 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2024 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Панченко О. В., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою не учасника справи з плином більше 5 років після ухвалення рішення судом першої інстанції. При цьому в ухвалі Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року не зазначено про поважність причин для поновлення ОСОБА_2 строку на апеляційне оскарження судового рішення.

Вважає безпідставним висновок апеляційного суду про необхідність залучення до розгляду справи ОСОБА_2 , оскільки вона не є спадкоємицею після померлої ОСОБА_3 , тому позивачем не було пред`явлено до неї позовних вимог та, відповідно, не було правових підстав для залучення її до участі у справі як відповідача. Крім того, заочним рішенням суду першої інстанції права ОСОБА_2 не порушувалися.

Вважає, що апеляційний суд без врахування та належної перевірки обставин понесення ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу задовольнив визначений її представником розмір витрат на правничу допомогу у сумі 10 000 грн, що суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 05 лютого 2019 року у справі № 906/194/18.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17, від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17, від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17, від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц, від 18 серпня 2021 року у справі № 300/3178/20, від 22 жовтня 2021 року у справі № 160/7922/20, від 14 лютого 2022 року у справі № 826/13632/18 та від 23 лютого 2022 року у справі № 474/454/18 та, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також ОСОБА_1 зазначає про порушення апеляційним судом попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.

У квітні 2024 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Коломойцем С. В. подано відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень суду апеляційної інстанції, які відповідають вимогам статей 263-265 ЦПК України.

Зазначає, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки позивачем неправильно визначено суб`єктний склад учасників справи, що унеможливило розгляд справи по суті, а суд апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду позбавлений процесуальної можливості здійснювати заміну неналежного відповідача належним.

Посилаючись на правові висновки Верховного Суду викладені у постанові від 11 травня 2022 року у справі № 712/7938/19 (провадження № 61-2749св21), вважає, що ОСОБА_2 мала право на апеляційний перегляд заочного рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2017 року, яким будо вирішено питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, оскільки не входила до кола учасників справи та не була обізнана про наявність вказаного спору.

Також у відзиві на касаційну скаргу представником ОСОБА_2 - адвокатом Коломойцем С. В. було заявлено клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 під час розгляду справи судом касаційної інстанції. Зокрема, у мотивувальній частині клопотання зазначено, що загальна сумасудових витрат ОСОБА_2 на правничу допомогу у касаційному провадженні становить 3 000 грн (складення відзиву на касаційну скаргу), однак у прохальній частині заявник просить відшкодувати судові витрати на правничу допомогу відповідно до закону.

Оскільки стягненню підлягають реальні витрати на професійну правничу допомогу а не попередні й орієнтовні судові витрати, клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Коломойця С. В. під час ухвалення судового рішення не вирішується. Заявник не позбавлений права в порядку, передбаченому ЦПК України, звернутися до Верховного Суду з відповідним клопотанням про стягнення судових витрат.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідним онуком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_1 , виданим повторно 28 листопада 1996 року виконкомом Юрківської сільської ради Тульчинського району Вінницької області серії НОМЕР_2 ; свідоцтвом про переміну прізвища, імені, по-батькові ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виданим 27 листопада 1996 року Мурованокуриловецьким відділом реєстрації актів громадянського стану Вінницької області серії НОМЕР_3 ; довідкою Тульчинського районного відділу реєстрації актів цивільного стану від 11 травня 2005 року № 04-399-88 про народження ОСОБА_6 , яка є матір`ю ОСОБА_1 , а її батьками є ОСОБА_7 та ОСОБА_3 (том 1, а. с. 134-136).

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2016 року у справі № 199/2606/16-ц встановлено факт смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки села Юрківка Тульчинського району Вінницької області, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Дніпропетровську та на момент смерті проживала за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 126).

На підставі вказаного рішення суду ОСОБА_1 отримав свідоцтво про смерть ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 , видане 03 серпня 2016 року Амур-Нижньодніпровським районним у місті Дніпропетровську відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 6 (том 1, а. с. 133).

За життя ОСОБА_3 склала заповіт, який було посвідчено секретарем Юрківської сільської ради Тульчинського району Вінницької області ОСОБА_8 13 травня 1999 року за реєстровим № 1, згідно з яким все належне їй майно заповіла ОСОБА_1 (том 1, а. с. 137).

13 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Тульчинської державної нотаріальної контори Вінницької області із заявою про прийняття спадщини за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 (том 1, а. с. 124).

13 червня 2017 року Тульчинською державною нотаріальною конторою Вінницької області заведено спадкову справу № 417/2017 (номер у спадковому реєстрі 60786889) щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 (том 1, а. с. 121-181).

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з 25 квітня 1978 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 , виданим 26 квітня 1978 рокуКрасногвардійським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану (том 1, а. с. 231 зворот).

ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_4 .

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданим 13 травня 2009 року Самарським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 489 (том 1, а. с. 230).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_3 .

28 травня 2009 року Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 299/09 (номер у спадковому реєстрі 47053037) щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 . Копію вказаної спадкової справи надано суду на виконання ухвали Дніпропетровського апеляційного суду від 30 березня 2023 року (том 1, а. с. 225-233).

28 травня 2009 року ОСОБА_3 (мати спадкодавця) звернулася до Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 (том 1, а. с. 226).

06 листопада 2009 року ОСОБА_2 (дружина спадкодавця) звернулася до Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 (том 1, а. с. 225 зворот).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_6 , виданого 25 травня 2009 року виконавчим комітетом Дніпровської міської ради квартира АДРЕСА_3 належить ОСОБА_2 (том 1, а. с. 232).

Постановою державного нотаріуса Тульчинської державної нотаріальної контори Вінницької області Сухомлина О. А. від 14 лютого 2022 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_3 у зв`язку із тим, що вказана квартира зареєстрована за дружиною померлого ОСОБА_2 (том 1, а. с. 37).

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Тульчинська державна нотаріальна контора, Обслуговуючий кооператив «Житлово-Будівельний кооператив № 259», про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування (справа № 206/2971/22).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Панченко О. В., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», заява № 19164/04).

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У статті 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини та громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано положеннями глав 1, 2 розділу V ЦПК України, у яких врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Згідно зі статтею 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Статтею 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Установлена процесуальним законом можливість здійснення апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не була залучена до участі у справі, лише у разі підтвердження та встановлення наявності порушення оскаржуваним судовим рішенням її прав, інтересів та (або) обов`язків ґрунтується на принципі res judicata, тобто поваги до остаточного судового рішення, дія якого передбачає встановлення у відносинах між сторонами спору, вирішеного остаточним і обов`язковим для сторін судовим рішенням, стану правової визначеності.

У свою чергу, засада обов`язковості судових рішень буде нівелюватися, якщо судове рішення могло б переглядатися за ініціативою особи, яка не брала участі у справі та не має безпосереднього правового зв`язку з оскаржуваним судовим рішенням, яке не впливає на її права та обов`язки. У такому випадку процедура апеляційного перегляду та скасування остаточного судового рішення несумісна з принципом визначеності правовідносин та верховенством права.

Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).

Тобто у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, що оскаржується особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи (постанови Верховного Суду: від 04 листопада 2019 року у справі № 542/401/18 (провадження № 61-15078св19), від 10 вересня 2020 року у справі № 757/66808/19-ц (провадження № 61-10846св20), від 17 червня 2021 року у справі № 626/2547/19 (провадження № 61-18621св20)).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом позову є не визнання права власності на квартиру АДРЕСА_3 , а виключно визначення додаткового строку для прийняття спадщини, де участь у справі повинні брати лише спадкоємці померлого.

Отже, у спірних правовідносинах суд апеляційної інстанції повинен був надати оцінку доводам особи, яка не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції і подала апеляційну скаргу, щодо наявності у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням. Тобто слід було з`ясувати, чи вирішено судом питання про право, інтерес, обов`язок заявника, і чи такий зв`язок є очевидним та безумовним, а не ймовірним.

На вказаному наголошено в постанові Верховного Суду від 03 липня 2024 року у справі № 598/96/23 (провадження № 61-2421св24).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, рішення суду першої інстанції, яким позов ОСОБА_1 задоволено та визначено йому додатковий строк три місяці для прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскаржила в апеляційному порядку ОСОБА_2 , як особа, яка не брала участі у справі, проте судовим рішенням вирішено питання про її права, свободи та інтереси.

ОСОБА_2 як особа, яка не брала участь у справі, подала апеляційну скаргу на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 03 квітня 2017 року, посилаючись на те, що суд першої інстанції вирішив питання про її права та обов`язки.

При цьому, звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, ОСОБА_2 зазначала, що вона є власницею квартири АДРЕСА_3 , яка є предметом позову у справі № 206/2971/22 та на 1/4 частину якої ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності у порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , яка за життя успадкувала цю частку після смерті первісного власника ОСОБА_4 . Тобто, на її думку, вона мала б бути залучена до участі у даній справі, а її права та інтереси порушуються заочним рішенням суду першої інстанції.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року ОСОБА_2 , яка не брала участі у справі, поновлено строк на апеляційне оскарження заочного рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2017 року.

Відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2017 року у вказаній цивільній справі.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2017 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Приймаючи вказану постанову, апеляційний суд вважав, що заочне рішення суду першої інстанції випливає на права та обов`язки ОСОБА_2 , оскільки, воно стало підставою для звернення ОСОБА_1 до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 та зверненням до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину квартири у порядку спадкування (справа № 206/2971/22).

Апеляційний суд виходив із того, що будучи власником спадкового майна, ОСОБА_2 не була залучена до участі у справі у якості відповідача, тому суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Переглядаючи справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , апеляційний суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 не входить до кола спадкоємців ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , ні за законом, ні за заповітом. Надання ОСОБА_1 додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , не може вплинути на обсяг прав ОСОБА_2 , внаслідок чого дійшов передчасного висновку про те, що рішенням суду першої інстанції вирішувалося питання про її права та обов`язки.

Апеляційний суд належно не перевірив указані обставини і не встановив, чи було вирішене оскаржуваним судовим рішенням першої інстанції питання про права та законні інтереси ОСОБА_2 і, як наслідок, не ухвалив правильного рішення відповідно до норм ЦПК України.

Доводи касаційної скарги у цій частині є обґрунтованими. Ураховуючи те, що при розгляді встановлена наявність підстави, яка зумовлює скасування оскаржуваного судового рішення апеляційного суду, то суд касаційної інстанції не аналізує інші підстави відкриття касаційного провадження.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо додаткової постанови Дніпровського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 4 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Верховний Суд, беручи до уваги, що додаткове судове рішення є невід`ємною частиною основного судового рішення, яке за результатами касаційного перегляду скасовується, дійшов висновку про скасування додаткової постанови Дніпровського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року, яким вирішено питання про розподіл судових витрат (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22)).

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тлумачення наведеної норми процесуального права свідчить про те, що судовий збір за наведених умов стягується лише при ухваленні рішення по суті спору. В усіх інших випадках, зокрема, при вирішенні процесуального питання як у цій справі, судові витрати розподіляються за правилами статті 141 ЦПК України при вирішенні спору по суті.

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на розгляд суду апеляційної інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Панченко Оксаною Василівною,задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2024 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 лютого 2024 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець