Ухвала

від 01.10.2024 по справі 380/20209/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/20209/24

У Х В А Л А

з питань забезпечення позову

01 жовтня 2024 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу,-

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, у якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Львівській області №30-дс від 18.09.2024 «Про накладення дисциплінарного стягнення».

Ухвалою суду від 01.10.2024 відкрито загальне позовне провадження у справі.

27.09.2024 представником позивача подано заяву про забезпечення позову, у якій просить вжити заходи забезпечення позову, а саме:

- зупинити дію наказу Головного управління ДПС у Львівській області від 18.09.2024 року № 30-дп «Про накладення дисциплінарного стягнення»;

- заборонити Головному Управлінню ДПС у Львівській області скеровувати наказ Головного управління ДПС у Львівській області №30-дс від 18.09.2024 про накладення дисциплінарного стягнення, інші розпорядчі документи, прийняті на підставі цього наказу та будь-яку інформацію про їх прийняття Національному агентству з питань запобігання корупції, Державній службі зайнятості, а також будь-яким іншим державним органам, установам, організаціям, третім особам до набрання рішенням законної сили у справі про оскарження наказу Головного управління ДПС у Львівській області №30-дс від 18.09.2024 про накладення дисциплінарного стягнення.

В обґрунтування заяви представник позивача зазначає, що наявні очевидні ознаки протиправності наказу Головного управління ДПС у Львівській області №30-дс від 18.09.2024 та до моменту прийняття судового рішення у даній справі реалізація цього наказу завдасть протиправної шкоди правам та інтересам позивача, відновлення яких буде значно ускладнено у майбутньому. У зв`язку із тим, що в наказі Головного управління ДПС у Львівській області №30-дс від 18.09.2024 про накладення дисциплінарного стягнення, зазначено про порушення мною ст.38 Закону України «Про запобігання корупції», такий наказ протягом 5 робочих днів буде скеровано суб`єктом призначення до Національного агентства з питань запобігання корупції та протягом трьох робочих днів Національним агентством буде внесено інформацію щодо мене до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення. Навіть після скасування наказу Головного управління ДПС у Львівській області №30-дс від 18.09.2024 про накладення дисциплінарного стягнення у судовому порядку, знаходження інформації щодо позивача в Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення протягом тривалого часу завдасть позивачу моральної шкоди та репутаційних втрат, відновлення яких буде неможливим. Окрім цього, на підставі протиправного наказу Головного управління ДПС у Львівській області №30-дс від 18.09.2024 року про накладення дисциплінарного стягнення шляхом звільнення суб`єктом призначення буде прийнято наказ про звільнення позивача. Наслідком прийняття такого наказу буде порушення трудових прав позивача. Також зазначає, що станом на дату прийняття оскаржуваного наказу минув один рік з моменту обставин які виникли у період з 10.04.2023 по 25.04.2023 року. Вказане свідчить про очевидну протиправність наказу Головного управління ДПС у Львівській області №30-дс від 18.09.2024 про накладення на позивача дисциплінарного стягнення, оскільки він прийнятий всупереч ч. 3 ст. 65 та ч. 5 ст. 74 Закону України «Про державну службу». Крім цього, ще одним фактом очевидної протиправності оскаржуваного наказу є порушення суб`єктом призначення строку прийняття рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Суд, вирішуючи питання про обґрунтованість заяви про вжиття заходів забезпечення позову, керується такими мотивами.

Забезпечення позову згідно ч. 2 ст. 150 КАС України допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співрозмірними заявленим позовним вимогам, мають бути безпосередньо пов`язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

При розгляді заяви про вжиття заходів забезпечення позову суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу;

- наявності зв`язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення;

- імовірності виникнення утруднень для виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів;

- необхідності у зв`язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб, в тому числі, й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд згідно ч. 1 ст. 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд згідно ч. 2 ст. 151 КАС України може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

За своїм змістом забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, яке допускається, якщо не вжиття цих заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Заявник обов`язково повинен обґрунтувати своє клопотання і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язує застосування певного заходу забезпечення позову. Доказами у даному випадку вважатимуться будь-які відомості, що вказують на ймовірне порушення чиїхось прав (свобод, інтересів) під час провадження у справі. При цьому тягар доказування при розгляді клопотання покладається виключно на заявника.

У свою чергу суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.

Також співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Так само суд повинен вказати підстави, з яких він зробив висновок про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2022 року у справі №580/5656/21 та від 28.02.2024 року у справі №380/14241/23.

Вирішуючи подану заяву про забезпечення позову, суд зазначає, що під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову обов`язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідвертості додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на заявника.

Згідно з ч.1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта, забороною відповідачу вчиняти певні дії.

Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2023 року у справі №640/21737/21 та від 22 березня 2023 року у справі № 380/8301/22 зазначив про те, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Твердження про очевидність порушення (а саме, що безпідставно, незаконно і протиправно застосоване спірним наказом дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з займаної посади) до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед.

У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №826/16509/18 щодо «очевидності» ознак протиправності дій та порушення прав позивача зазначено, що попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваних рішень (дій) поза обґрунтованим сумнівом.

Наведені заявником обґрунтування є недостатніми та такими, що не підтверджують очевидність ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням.

У спірному випадку відсутні достатні підстави для твердження про протиправність рішення відповідача поза обґрунтованим сумнівом.

Сама лише незгода позивача із рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання таких протиправним ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову. Вказані заявником доводи про наявність ознак протиправності оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності відповідача не можуть вважатись підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки потребують детальної оцінки з перевіркою їх доказами за процедурою, передбаченою нормами процесуального закону в межах адміністративного процесу.

Наявність таких ознак у спірному випадку може бути виявлена судом тільки на підставі повного з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

Таким чином, слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 03 травня 2023 року у справі №640/15534/22.

Суд зауважує, що предметом спору у цій справі є визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДПС у Львівській області №30-дс від 18.09.2024 «Про накладення дисциплінарного стягнення» яким на позивача накладено стягнення у вигляді звільнення з займаної посади у перший день після виходу його на роботу. Наступною формою реалізації оскаржуваного позивачем наказу №30-дс від 18.09.2024, є прийняття відповідачем наказу про звільнення позивача із займаної посади державної служби. Тому, предметом спору у цій справі є визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень про звільнення позивача.

Забезпечуючи даний позов шляхом зупинення дії правового акта індивідуальної дії (наказу №30-дс від 18.09.2024), суд фактично продовжує службові відносини між позивачем та роботодавцем (суб`єктом владних повноважень) з відповідними наслідками - виконанням службових обов`язків, виплатою заробітної плати тощо. Таким чином, судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Відтак враховуючи роз`яснення Пленуму Верховного Суду України та спірні правовідносини, суд робить висновок, що застосувавши заходи забезпечення позову у спосіб визначений представником позивача, суд фактично ухвалить рішення без розгляду справи по суті та вийде за межі підстав забезпечення позову передбаченого статтями 150-151 КАС України.

Аналогічні правові висновки зробив Верховний Суд в ухвалі від 09.08.2019 у справі №9901/420/19.

Таким чином, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності та обґрунтованості вимог позивача щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову є не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» підстави для повернення судового збору відсутні.

Керуючись ст.ст. 150, 152, 154, 256, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Повний текст ухвали складено 01.10.2024 року.

Суддя Костецький Н.В.