Постанова

від 02.10.2024 по справі 821/781/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 821/781/18

касаційне провадження № К/9901/475/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Юрченко В.П., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (далі - Управління) на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 30.07.2018 (суддя Варняк С.О.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2018 (головуючий суддя - Вербицька Н.В., судді - Джабурія О.В., Кравченко К.В.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Волна» (далі - Товариство) до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом до Управління, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.03.2018 № 0000921422 та № 000093142.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що доводи контролюючого органу про нереальність господарських операцій щодо поставки селітри від ТОВ "Крайслін" та ТОВ "Дантлін", а також зерноочисного комплексу від ТОВ "Астікс" є необґрунтованими, оскільки позивач отримав товар та використав його у своїй господарській діяльності, що підтверджується відповідними первинними документами, тоді як висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, базуються лише на припущеннях, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

Херсонський окружний адміністративний суд рішенням від 30.07.2018, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2018, позов задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 27.03.2018 № 0000921422 та № 000093142.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що платником правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із ТОВ "Крайслін", ТОВ "Дантлін" та ТОВ "Астікс", оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Управління, не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків судів фактичним обставинам у даній справі. Стверджує про непідтвердження господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, оскільки при дослідженні ланцюга постачання товару контрагентами позивача було встановлено, що контрагенти позивача такі товари у лютому 2016 року не придбавали, тобто зазначені суб`єкти господарювання здійснюють «перекрут» товару. Також скаржник зазначає про неможливість поставки зазначеними контрагентами товару на адресу Товариства, оскільки у зазначених контрагентів відсутня належна кількість трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів, а також зазначені контрагенти відсутні за податковою адресою.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 29.01.2019 відкрив касаційне провадження за скаргою відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Позивач відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надав суду, що не перешкоджає її розгляду.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01.10.2024 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 02.10.2024.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за 2016 рік та податку на додану вартість за лютий 2016 року по взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками: ТОВ "Крайслін", ТОВ "Дантлін", ТОВ "Астікс" та подальшого використання придбаного товару, відображення здійснених фінансово-господарських операцій у податковій звітності, результатами якої оформлені актом від 16.02.2018 № 32/21-22-147-06/03785444, за висновками якого Товариством були порушені вимоги: пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1,198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що мало вираз у завищзення податкового кредиту за лютий 2016 року на загальну суму 1143667,00 грн., щопризвело до заниження суми позитивного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (ряд. 18) за лютий 2016 на загальну суму 1143667,0 грн.; підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135 статті135 Податкового кодексу України, пунктів 11, 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, пунктів 6, 9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 № 246, в результаті чого Товариством занижено податок на прибуток за 2016 рік на загальну суму 666594,00 грн.

Вказані висновки про порушення Товариством вимог податкового законодавства грунтувалися на тому, що платником включено до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість суми за господарськими операціями по поставці позивачу селітри від ТОВ "Крайслін" та ТОВ "Дантлін", а також зерноочисного комплексу від ТОВ "Астікс", які, на думку контролюючого органу, не носять реального характеру з огляду на наявність негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача, наявності недоліків у первинних документів, відсутності деяких первинних документів, відсутності належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів у контрагентів позивача для здійснення такої господарської діяльності.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення від 27.03.2018: №0000921422, яким Товариству було збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 666594,00 грн. - за основним платежем та на 166648,50 - за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000931422, яким Товариству було збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 1143667,00 грн. - за основним платежем та на 285916,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені у статті 44 Податкового кодексу України.

Згідно з абзацами першим, другим пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України)для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Абзацом першим пункту 44.2 статті 44 ПК України встановлено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Визначення поняття господарської операції також наведене у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно положень якої господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов`язане не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до положень підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Таким чином, платник податку на прибуток підприємстві з метою визначення об`єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку або Міжнародних стандартів фінансової звітності.

Частиною другою статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Відповідно до пунктів 5-7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 № 246 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство/установа отримає в майбутньому економічні вигоди, пов`язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.

У статті 198 ПК України встановлено підстави, за яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов`язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Підпунктами «а», «б» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що До податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

За змістом абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодекс.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас, інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами у даній справі, основним видом діяльності Товариства є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (КВЕД 01.11).

позивач 22.02.2016 уклав з ТОВ "Дантлін" та ТОВ "Крайслін" договори купівлі-продажу, відповідно до яких останні, як продавці, зобов`язуються передати у власність позивача селітру у кількості відповідно 200т та 250т.

На підтвердження виконання умов договорів позивачем як до перевірки, так і до матеріалів справи були надані видаткові, податкові, товарно-транспортні накладні, подорожні листи вантажного автомобіля, акти здачі-приймання робіт, довіреності на отримання товару, банківські виписки, що підтверджують факт повної оплати поставленого товару, що знайшло своє відображення на 6-7 сторінках акту перевірки.

Судами було встановлено, що контролюючий орган не посилавться на невідповідність вимогам законодавству податкових накладних, виписаних ТОВ "Дантлін" та ТОВ "Крайслін", та інших первинних документів по поставках з цими контрагентами, а також не заперечував проти того факту, що вказані контрагенти на момент проведення операцій із позивачем мали право виписувати податкові накладні, оскільки були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Згідно даних, встановлених в ході перевірки, ані ТОВ "Дантлін", ані ТОВ "Крайслін" за даними АІС "СФП" не занесені до реєстру суб`єктів фіктивного підприємництва, знаходяться за основним місцем обліку, що знайшло своє відображення на 15, 21 сторінках акту перевірки.

Крім того, неспеціалізована оптова торгівля є основним видом діяльності ТОВ "Дантлін" і ТОВ "Крайслін" та передбачає посередницьку діяльність у такій торгівлі.

Посередництво у торгівлі не потребує наявності у контрагентів-постачальників спеціального штату, основних засобів та виробничих потужностей, з огляду на що суди попередніх інстанцій обгрунтовано відхилили як безпідставні доводи податкового органу, що відсутність у контрагентів-постачальників товару умов для ведення господарської діяльності, в т.ч. трудових ресурсів, впливає на спроможність контрагента позивача виконати умови договору поставки.

Також, суди попередніх інстанцій відхилили як необгрунтовані доводи податкового органу про не встановлення походження товару - аміачної селітри, реалізованої ТОВ "Дантлін" та ТОВ "Крайслін" на адресу позивача, оскільки в ході перевірки контролюючим органом був здійснений аналіз даних ЄРПН лише за лютий 2016 року, що є недостатнім для висновку про невідповідність придбаного та реалізованого товару зазначеними контрагентами-постачальниками.

Також, правильними є висновки судів про те, що наявність певних недоліків у товарно-транспортних накладних не може бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту та витрат, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Крім того, з наданих як до перевірки, так і до матеріалів справи первинних документів вбачається, що транспортування селітри відбувалось автотранспортом позивача, які перебувають в нього на обліку - вантажних автомобілях ЗІЛ ММЗ та МАЗ 53371 за маршрутом: м. Генічеськ - станція - автопарк Товариства, що підтверджується подорожніми листами вантажного автомобіля, угодами від 25.02.2016 та від 29.02.2016 про виконання разової роботи з водіями, актами приймання передачі виконаної роботи.

За виконану роботу Товариство розрахувалась з водіями пшеницею у кількості відповідно 100 кг. на суму 335,00 грн. та 120 кг. на суму 425,00 грн., що підтверджується відповідними накладними та знайшло своє відображення на 13, 19 сторінках акту перевірки.

Щодо господарської операції позивача з ТОВ "Астікс" по придбанню зерноочисного комплексу ЗАВ-400, судами було встановлено, що реальність вказаної господарської операції підтверджується наданими позивачем до перевірки первинними документами та договором, а саме: копією договору купівлі-продажу від 29.02.2016, видатковою накладною, товарно-транспортними накладними, подорожніми листами вантажного автомобіля, карткою рахунку, з якої вбачається відсутність кредиторської заборгованості, а також оприбуткуванням та обліком придбаного комплексу на рахунку 10 "Основні засоби".

Суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що доводи податкового органу щодо не введення зерноочисного комплексу в експлуатацію не можуть свідчитти про фіктивність зазначеної операції.

Виходячи з наведеного, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами-постачальниками мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства щодо неправомірності формування витрат та податкового кредиту по господарських операціях з "Крайслін", ТОВ "Дантлін" та ТОВ «Астікс».

Ураховуючи встановлені фактичні обставини у даній справі, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач у доводах касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Контролюючий орган у касаційній скарзі не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі залишити без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 30.07.2018 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.П. Юрченко Р.Ф. Ханова