Рішення
від 30.09.2024 по справі 938/874/23
ВЕРХОВИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа№938/874/23

Провадження № 2/938/43/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2024 року селище Верховина

Верховинський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді Джуса Р.В.,

за участю: секретаря судового засідання Мартищук Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу

за позовом: ОСОБА_1 ,

до відповідача: Приватного підприємства «Чорногора 1»,

про витребування з чужогонезаконного володінняПП «Чорногора1»земельної ділянкиплощею 0,1000га,кадастровий №2620881001:01:001:0528,що розташованав урочищіЛіщина,с.Бистрець, Верховинськогорайону,та визнаннянезаконним іскасування записупро реєстраційнийномер об`єктанерухомого майнав державномуреєстрі речовихправ нанерухоме майно,

за участю:

позивача: ОСОБА_1 ;

представника відповідача: ОСОБА_2 ;

Обставини справи.

ОСОБА_1 звернувся до Верховинського районного суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного підприємства «Чорногора 1», в якому просить, витребувати з чужого незаконного володіння - ПП "Чоногора -1" земельну ділянку, площею 0,1000 га, цільове призначення для індивідуального дачного будівництва, кадастровий номер: 2620881001:01:001:0528, що розташована в урочищі Ліщина с.Бистрець Верховинського району, яка належить йому на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №831120, виданого 22 лютого 2008 Бистрецькою сільською радою; визнати незаконним та скасувати запис про реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 2110811426208 від 25.06.2020 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер відомості про речове право:37087582, щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 2620881001:91:001:0003.

Ухвалою суду від 07.11.2023 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням йому строку у 10 календарних днів з дня вручення цієї ухвали для усунення зазначених в ухвалі недоліків позовної заяви.

Після усунення позивачем недоліків, ухвалою від 24.11.2023, суд відкрив провадження у справі, та призначив розгляд справи за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання на 20.12.2024.

В подальшому підготовчі засідання неодноразово відкладались у зв`язку із неявкою учасників справи, та відсутністю в суду доказів отримання відповідачем судових повісток про виклик до суду.

Ухвалою від 17.01.2024 суд продовжив строк підготовчого провадження у справі на 30 днів та відклав підготовче засідання на 29.01.2024.

В підготовче засідання 29.01.2024 з`явився позивач. Відповідач не забезпечив явки представника в підготовче засідання, причин неявки не повідомив.

Оскільки станом на 29.01.2024 на адресу суду не повернулись докази щодо отримання/неотримання відповідачем судової повістки про виклик, та враховуючи, що позивачем було заявлено клопотання про долучення додаткових доказів у справі, і копія такого клопотання була направлена відповідачу тільки 29.01.2024, підготовче засідання було відкладено на 20.02.2024.

Ухвалою від 20.02.2024 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 12.03.2024.

В подальшому розгляд справи неодноразово відкладався з підстав викладених в ухвалах суду, зокрема у зв`язку із неявкою того чи іншого учасника справи та подачею ними клопотань про відкладення розгляду справи, для надання відповідачу можливості ознайомитись із матеріалами справи, позивачу сформувати свою позицію з приводу пояснень представника відповідача та поданої ним заяви про застосування строку позовної давності, а також у зв`язку із відсутністю електропостачання в приміщенні суду, що унеможливило розгляд справи.

В судовому засіданні 30.09.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Правова позиція позивача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що 22 лютого 2008 року, після оформлення всієї необхідної технічної документації, ним було отримано Державний акт серії ЯД № 831121 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, що розташована в с. Бистрець, урочище Ліщина, Верховинського району, Івано-Франківської області, із цільовим призначенням - для індивідуального дачного будівництва. Вказаний Державний акт було видано на підставі рішення Бистрецької сільської ради 10 сесії 5 скликання від 09.08.2007 року.

Зазначає, що під час розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, ним було отримано всі позитивні висновки щодо погодження проекту землеустрою, а також було складено та підписано акт встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування.

Однак у 2015 році йому стало відомо, що його земельна ділянка відсутня в публічній кадастровій карті України, оскільки на неї накладається інша земельна ділянка, а саме земельна ділянка площею 0,1739 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер земельної ділянки: 2620881001:01:001:1075, відповідно до Державного акту серії ЯД № 851108, виданого 06 червня 2007 року на ім`я ОСОБА_3 ,

26 жовтня 2007 року вказану земельну ділянку ОСОБА_3 було відчужено шляхом укладення договору купівлі-продажу громадянці ОСОБА_4 , та в подальшому така була об`єднана з іншими земельними ділянками, в результаті чого утворилася земельна ділянка площею 0,6315 га з кадастровим номером: 2620881001:91:001:0003, яку було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав 25.06.2020 і власником якої є приватне підприємство «Чорногора 1».

Зазначає, що в липні 2015 року він звертався до суду з позовом до громадян ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , а також Бистрецької сільської ради про визнання незаконними та скасування рішення Бистрецької сільської ради, державного акту про право приватної власності на землю, договору купівлі-продажу земельної ділянки, повернення земельної ділянки та усунення перешкод в її користуванні.

Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 30 серпня 2016 року у справі № 340/431/15-ц поданий ним позов було задоволено частково, а саме витребувано від ОСОБА_6 на його користь земельну ділянку площею 0,1000 га в с. Бистрець урочище Ліщина Верховинського району Івано- Франківської області, призначену для індивідуального дачного будівництва, кадастровий номер земельної ділянки 2620881001010010528; зобов`язано Верховинський районний виробничий відділ Івано-Франківської регіональної філії ДП «Центр Державного Земельного Кадастру» виправити помилки у технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) його земельної ділянки в натурі (на місцевості) відповідно до Державного акту серії ЯД № 831120 виданого 22 лютого 2008 року про право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1000 га в с.Бистрець прис. Ліщина Верховинського району Івано-Франківської області, призначеної для індивідуального дачного будівництва.

Однак рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 08 червня 2017 року, рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 30 серпня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні його позову до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а також Бистрецької сільської ради, треті особи: Верховинський районний відділ Держземагенства, Верховинський районний виробничий відділ Івано- Франківської регіональної філії ДП «Центр Державного Земельного Кадастру», про визнання незаконними та скасування рішення Бистрецької сільської ради, Державного акту про право приватної власності на землю, договору купівлі- продажу земельної ділянки, повернення земельної ділянки та усунення перешкод в її користуванні, було відмовлено, оскільки він не довів факту порушеного права.

Після цього в січні 2020 року він звертався до апеляційного суду із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду Івано- Франківської області від 20 січня 2017 року за нововиявленими обставинами, з тих підстав, що ухвалою Верховинського районного суду Івано- Франківської області від 29 жовтня 2019 року по справі № 340/445/19 згідно якої , землевпорядника Бистрецької сільської ради ОСОБА_7 було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, на підставі статті 49 КК України у зв`язку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, було встановлено, що внаслідок злочинної недбалості, допущеної землевпорядником Бистренької сільської ради ОСОБА_7 , він бувфактично позбавленийправа користуваннята володіння,а такожрозпорядження частиною належної йому земельної ділянки площею 0,0943 га (при загальній площі його земельної ділянки - 0,1000 га) вартістю 25 715,61 грн.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 03 липня 2020 року, яка залишена без змін постановою Верховного суду від 03.11.2020, у задоволенні заяви про перегляд за

нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 січня 2017 року - відмовлено.

Позивач вважає, що досудовим слідством в межах відповідного кримінального провадження, було доведено факт незаконності розташування земельної ділянки ОСОБА_3 в Публічній кадастровій карті України в тих координатах, в яких була розташована його земельна ділянка, оскільки слідством було встановлено, що землевпорядник Бистрецької сільської ради ОСОБА_7 , в результаті злочинної недбалості, не здійснив вихід із спеціалістами ПП «Західпроект», які виготовляли технічну документацію на земельну ділянку ОСОБА_3 , для встановлення реального місця знаходження та узгодження меж даної земельної ділянки, внаслідок чого проектною організацією було помилково встановлено розташування вказаної земельної ділянки.

Зокрема, замість урочища «Гапківка» було вибрано земельну ділянку в урочищі «Ліщина» та підписано план встановлення меж земельної ділянки ОСОБА_3 за кадастровим номером: 2620881001:01:001:1075, на місці знаходження, якої вже була його земельна ділянка з кадастровим номером: 2620881001:01:001:0528.

Посилається на те, що в мотивувальній частині ухвали Верховинського районного суду Івано- Франківської області від 29 жовтня 2019 року по справі № 340/445/19 чітко констатується, що внаслідок злочинної недбалості, допущеної ОСОБА_7 його фактично позбавлено права користуватися, володіти та розпоряджатися частиною належною йому земельної ділянки площею 0,0943 га із загальної площі його земельної ділянки 0,1000 га, що свідчить про те, що його було незаконно позбавлено права власності практично на всю належну йому земельну ділянку.

Також позивач посилається на те, що перебування земельної ділянки у його власності, а також те, що ця земельна ділянка незаконно, та не з його волі, перейшла у володіння інших осіб, підтверджується як державним актом на право власності на земельну ділянку, так і іншими документами, а саме: квитанціями про сплату с/г податку за 2008, 2009 роки, довідками виконавчого комітету Бистрецької сільської ради про відсутність в нього заборгованості по податку на землю за період із 2008 по 2015 рік, про те, що на належну йому згідно державного акту ЯД 831120, виданого 22.02.2008 року, земельну ділянку, рішення сесій Бистрецької сільської ради іншим особам не надавались, та що громадянину ОСОБА_3 , рішення щодо земельної ділянки на урочищі Ліщина біля лісництва Карпатського НПП, Бистрецькою сільською радою не надавалося.

Окремо позивач звертає увагу на те, що тільки після набрання законної сили ухвалою Верховинського районного суду Івано-Франківської області у справі №340/445/19, тобто 06 листопада 2019 року, йому стало відомо, що особою, яка порушила його право власності на земельну ділянку шляхом злочинної недбалості, був колишній землевпорядник Бистрецької сільської ради ОСОБА_7 , та вважає, що у зв`язку із цим, перебіг позовної давності щодо подання даного позову розпочався саме з 06 листопада 2019 року та продовжувався відповідно до пп. 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.

Правова позиція відповідача.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, відзиву на позов не подав. В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги заперечила, просила в позові відмовити.

Зокрема представник відповідача посилається на те, що поданий позивачем позов, виходячи з його підстав та предмету є позовом віндикаційним (витребування майна з чужого незаконного володіння). В свою чергу, віндикація це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Тобто, це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння є встановлення обставини, що підтверджують: право власності позивача або інше речове право титульного володільця на витребуване індивідуально визначене майно; обставини протиправного вибуття майна з володіння позивача; наявність спірного індивідуально визначеного майна в натурі у володінні відповідача; відсутність у відповідача правових підстав для володіння цим майном.

Представник посилається на те, що оскільки подання віндикаційного позову це спосіб захисту прав позивача, що полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, то такий захист пов`язаний з моментом виникнення прав власності (володіння) позивача на майно, яке має виникнути в нього в часі раніше ніж ті дії та правові підстави володіння цим майном в інших осіб, які позивач вважає незаконними й порушуючим його право.

Вважає, що за таких обставин, позивач, в першу чергу мав би належними та допустимими доказами довести те, що надання ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1739 га., кадастровий №2620881001:01:001:1075 за рішенням Бистрецької сільської ради від 17.05.2007 (Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку ЯД № 851108) було протиправним порушенням наявного в позивача на той момент права власності на спірну земельну ділянку з кадастровим №2620881001:01:001:0528, за захистом якого він звернувся до суду. Також на думку представника відповідача, позивач повинен довести й факт перебування належного йому індивідуально визначеного майна, відповідно, спочатку у володінні ОСОБА_3 , потім в наступного власника земельної ділянки кадастровий №2620881001:01:001:1075 ОСОБА_4 та в решті і в теперішнього її власника відповідача ПП «Чорногора 1».

Представник вважає, що позивач, належними та допустимими доказами своїх тверджень щодо цих обставин не довів.

Також представник звертає увагу на те, що в липні 2015 року ОСОБА_1 вже звертався до суду з позовом про витребування з чужого володіння земельної ділянки з кадастровим №2620881001:01:001:0528, обравши такий самий спосіб захисту. Зокрема позов містив вимогу про витребування ділянки у ОСОБА_4 , яка була попереднім власником земельної ділянки з кадастровим №2620881001:01:001:1075 та набула її у власність придбавши за Договором купівлі-продажу від 26.10.2007 у ОСОБА_3 . Окремими позовними вимогами були вимоги про визнання незаконними та скасування рішення Бистрецької сільської ради про передачу в приватну власність земельної ділянки ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування відповідного Державного акту на право власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 , про визнання недійсним Договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20.01.2017 у справі № 340/431/15-ц, яке набрало законної сили, в задоволенні вказаного позову ОСОБА_1 було відмовлено. Представник звертає увагу на те, що вказаним рішенням було встановлено, що рішенням Бистрецької сільської ради від 17.05.2007 ОСОБА_3 було вирішено передати у приватну власність земельну ділянку площею 0,1739 га. для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться в с.Бистрець, урочище Гапківка, Верховинського району, Івано-Франківської області та 06.06.2007 видано Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1739га серії ЯД №851108, кадастровий №2620881001:01:001:1075, що зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010730000880.

Також судом було встановлено, що власність на спірну земельну ділянку ОСОБА_1 набув лише 22.02.2008, отримавши Державний акт про право власності на земельну ділянку на підставі Рішення Бистрецької сільської ради від 09.08.2007.

Крім того, на підставі наявних у справі доказів судом було встановлено, що матеріали документації на земельну ділянку ОСОБА_1 не дають можливості визначити місце розташування ділянки на місцевості, оскільки саме в технічній документації із землеустрою позивача були наявні ряд недоліків, як, то відсутність каталогу координат земельної ділянки, які підлягають усуненню розробником документації. В той же час, зазначено, що земельна ділянка, на яку оформив право власності ОСОБА_3 та згодом придбала ОСОБА_4 , була зареєстрована у встановленому порядку і отримано кадастровий номер до оформлення права власності ОСОБА_1 .

Зазначає, що враховуючи наведені обставини, апеляційний суд дійшов висновку про те, що доводи позивача щодо порушення його права власності на землю внаслідок придбання земельної ділянки відповідачем ОСОБА_4 не можна вважати обґрунтованими. Позов заявлено безпідставно, оскільки позивач не довів наявність порушеного права в силу оформлення актів на землю відповідачами.

Також представник посилається на те, що в січні 2020 року ОСОБА_1 звертався із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20.01.2017 року за нововиявленими обставинами, вказуючи на те, що ухвалою Верховинського районного суду від 29.10.2019 у справі №340/445/19 було закрите кримінальне провадження №12016090000000193 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України відносно ОСОБА_7 , в якому ОСОБА_1 був потерпілим, та якою було встановлено, що внаслідок злочинної недбалості, допущеної землевпорядником ОСОБА_7 , яку останній допустив в лютому-березні 2007 року не здійснивши виїзд разом із спеціалістами ПП «Західземпроект» для встановлення реального місця місцезнаходження та узгодження меж земельної ділянки, що відводилась у власність ОСОБА_3 , ОСОБА_1 фактично позбавлено права користування та володіння частиною належної йому земельної ділянки площею 0,0943 га. вартістю 25 715,61 грн.

Проте Івано-Франківський апеляційний суд, розглянувши заяву ОСОБА_1 в ухвалі від 03.01.2020 у її задоволенні відмовив, дійшовши висновку про те, що саме по собі процесуальне рішення в кримінальному провадженні і встановлення певних фактів винних дій особи не є безпосередніми підставами для скасування рішення за нововиявленими обставинами. Вказав, що Івано-Франківський апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що в спірному випадку, при ухваленні рішення суд виходив із сукупності обставин, які вказували на відсутність доказів про порушення права власності на спірну земельну ділянку саме позивача, а обставина, на яку вказує заявник, з огляду на наявність інших визначальних підстав для відмови в позові, не є нововиявленою обставиною в силу якої рішення підлягає скасуванню. Посилання заявника на обставини, встановлені ухвалою Верховинського районного суду від 29.10.2019 по справі № 340/445/19 не спростовують висновків апеляційного суду, не впливають і не могли б вплинути на них і на зміст рішення від 20.01.2017 під час його ухвалення.

Представник відповідача звернув увагу на те, що допущена ОСОБА_7 недбалість, про яку йдеться в ухвалі Верховинського районного суду від 29.10.2019, та яка мала місце у лютому-березні 2007 року, не могла позбавити позивача права користування та володіння земельною ділянкою, оскільки таке право виникло у нього майже через рік -тільки у лютому 2008 року.

Представник відповідача також посилається на те, що відповідно до Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету по земельних ресурсах від 02.07.2003 №174, який діяв на той час, при виготовленні технічної землевпорядної документації, передбачалось обов`язкове створення виконавцем обмінного файлу в електронному вигляді щодо земельної ділянки, який разом з технічною документацією надавався для перевірки реєстратору державного реєстру земель. Після перевірки відповідності та прийняття обмінного файлу державним реєстратором робилася відмітка про прийняття обмінного файлу, вносились відомості про земельну ділянку до бази даних АС ДЗК, здійснювалось оформлення реєстраційної картки на кожну земельну ділянку, після чого здійснювалась реєстрація відповідних державних актів та ведення поземельної книги та книги реєстрації, тощо. Державна реєстрація та видача 06.06.2007 Державного акту на право приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку серії ЯД №851108 щодо земельної ділянки кадастровий №2620881001:01:001:1075, була здійснене в установленому порядку після перевірки належно виготовленого та погодженого Проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки, а також після перевірки та прийняття 28.03 2007 обмінного файлу з подальшим внесенням відомостей про ділянку до бази даних АС ДЗК та реєстраційної картки на цю ділянку, що також підтверджено і Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20.01.2017 у справі №340/431/15-ц. Крім того, відповідно до цього ж Тимчасового порядку, Кадастровий номер земельної ділянки в своїй структурі містив і на даний час містить: - код об`єкта адміністративно-територіального устрою, - номер кадастрової зони, - номер кадастрового кварталу та номер земельної ділянки в кварталі. Таким чином, як в 2007 році, так і на даний час саме кадастровий номер земельної ділянки є її основним ідентифікатором в Державному земельному кадастрі, що визначає її місцезнаходження.

Звернула увагу на те, що відповідно до Листа Відділу Держгеокадастру у Верховинському районі №31-28-0.4-818/2-16 від 16.12.2016, інформація про офіційно встановлені межі та картографічні матеріали з відображенням і чіткім визначенням меж урочищ села Бистрець станом на 2016 рік були відсутні. Інформацією, наданою Зеленською сільською радою Верховинського району, до складу якої на даний час входить с. Бистрець (Лист № 165/02-16 від 11.06.2024), також підтверджується, що межі урочищ на території села Бистрець Верховинського району не встановлювались й не встановлені на даний час. Будь-яка технічна документація з цього приводу відсутня, також не містить позначень урочищ Генеральний план села Бистрець.

Окремо представник відповідача звернула увагу на те, що згідно позовної заяви, позивач дізнався про те, що на його думку порушено його право, ще в жовтні 2013 року, а відтак трирічний строк позовної давності для звернення із даним позовом, сплив.

Фактичні обставини встановлені судом.

06 червня 2007 року на підставі рішення Бистрецької сільської ради від 17.05.2007 ОСОБА_3 видано Державний акт серії ЯД № 851108 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1739 га, кадастровий №2620881001:01:001:1075, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться в с.Бистрець, урочище Гапківка, Верховинського району, Івано-Франківської області, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю № 010730000880. (Т.1 а.с. 21).

26.10.2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , від імені якого діяв його представник ОСОБА_8 , було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки посвідчений приватним нотаріусом Верховинського районного нотаріального округу Івасик Ю., за умовами якого ОСОБА_3 відчужив належну йому земельну ділянку площею 0,1739га кадастровий номер 2620881001:01:001:1075, громадянці ОСОБА_4 (т.1 а.с.22).

22 лютого 2008 року, на підставі рішення Бистрецької сільської ради 10 сесії 5 скликання від 09.08.2007, позивачу ОСОБА_1 видано Державний акт серії ЯД №831120 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий №2620881001:01:001:0528 для індивідуального дачного будівництва у АДРЕСА_1 , який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю №010830001214. (т.1 а.с. 13).

Згідно квитанцій на прийом податкових платежів ОСОБА_1 сплачував до Бистрецької сільської ради с/г податок за землю за 2008-2009 роки. Посилань на земельну ділянку (площу, місцезнаходження, кадастровий номер, тощо) відповідні квитанції не містять. (Т.1 а.с. 14).

Згідно довідки Виконавчого комітету Бистрецької сільської ради від 11.08.2015 №309, ОСОБА_1 заборгованості по податку за 2008-2015 роки, немає. Посилань на вид податку, довідка не містить. (Т.1 а.с. 15).

Відповідно до довідки Виконавчого комітету Бистрецької сільської ради від 19.09.2013 №180/224/32, на приватизовані земельні ділянки, які належать ОСОБА_1 згідно державного акту серії ЯД №831120 виданого 22.02.2008, та ОСОБА_9 згідно державного акту серії ЯД №831121 виданого 22.02.2008, які знаходяться в АДРЕСА_2 ), рішення сесій Бистрецької сільської ради іншим особам не видавались. (Т.1 с. 16).

Відповідно до довідки Бистрецької сільської ради від 27.07.2015 №289, громадянину ОСОБА_3 , рішення щодо земельної ділянки на урочищі Ліщина біля лісництва КПП, Бистрецькою сільською радою не видавалось. Дана земельна ділянка площею 0,10га згідно державного акту серії ЯД №831120 від 22.02.2008 належить ОСОБА_1 (Т.1 а.с. 17).

Згідно Інформації із державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28.10.2023 №352207874, ПП «Чорногора 1» на праві власності належить земельна ділянка площею 0,6315га з кадастровим номером 2620881001:91:001:0003. Право власності зареєстровано 25.06.2020 (Т1 а.с. 23)

Згідно висновку експертів від 17.02.2023 №2290/22-28/301/23-28 за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи у цивільній справі №938/141/21 експерт встановив, що земельна ділянка площею 0,6315га з кадастровим номером 2620881001:91:001:0003 утворилась внаслідок об`єднання трьох земельних ділянок, в тому числі земельної ділянки кадастровий номер 2620881001:01:001:1075. (Т.1 а.с. 25-33).

Позивачем оскаржувались в судовому порядкунаведені вище Державний акт серії ЯД № 851108 , рішення органу місцевого самоврядування на підставі якого такий видано, договір купівлі- продажу земельної ділянки між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також витребовувалась відповідна земельна ділянка у попереднього власника.

Зокрема, звертаючись із позовом до суду, позивач просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення Бистрецької сільської ради про передачу в приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що в с.Бистрець урочище Гапківка Верховинського району Івано-Франківської області;

- визнати незаконним та скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що в с.Бистрець урочище Гапківка Верховинського району Івано-Франківської області, виданий на ім`я ОСОБА_3 . Бистрецькою сільською радою Верховинського району Івано-Франківської області в 2007 році на підставі рішення 9 сесії 5 дем. сликання Бистрецької сільської ради;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: с.Бистрець урочище Гапківка Верховинського району Івано-Франківської області з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

- витребувати від ОСОБА_4 на його користь земельну ділянку площею 0,1000 в с.Бистрець урочище Ліщина Верховинського району Івано-Франківської області, призначену для індивідуального дачного будівництва, (кадастровий номер земельної ділянки 2620881001:01:001:0528);

- зобов`язати Верховинський районний виробничий відділ Івано-Франківської регіональної філії ДП Центр Державного Земельного Кадастру виправити помилки у технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) відповідно до Державного акту серії ЯД №831120 виданого на його ім`я - 22.02.2008 року про право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,1000 в с.Бистрець урочище Ліщина Верховинського району Івано-Франківської області, призначеної для індивідуального дачного будівництва.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20.01.2017 року у справі № 340/431/15-ц, яке набрало законної сили, в задоволенні вказаного позову ОСОБА_1 було відмовлено (Т.1 а.с. 72-76).

Ухвалюючи відповідне рішення, апеляційний суд виходив зокрема із наступного: «Право власності на спірну земельну ділянку, позивач оформив 22.02.2008 року, отримавши Державний акт про право власності на земельну ділянку. У 2013 році останній звернувся до органу Держземагенства про видачу кадастрового номера даної земельної ділянки.

Листом від 22.10.2013 року за №02-11/707 Верховинського відділу Держземагенства Головного управління в Івано-Франківській області Рогалевича А.Б. повідомлено, що надати витяг з Державного земельного кадастру на земельну ділянку неможливо, оскільки до Кадастру в автоматизованому порядку відомості про земельну ділянку перенесені не були, але обмінний файл був прийнятий 14.05.2007 року та матеріали документації не дають можливості визначити місце розташування земельної ділянки на місцевості. Також в документації із землеустрою ОСОБА_1 відсутній каталог координат та якщо при перенесенні відомостей про земельну ділянку до кадастру, то вони не відповідають фактичному місце розташуванню ділянки на місцевості, що спричиняє накладку з кадастровим номером 2620881001:01:001:1075, що перебуває у власності ОСОБА_4 .

Видача витягу з державного земельного кадастру є можливим після приведення відомостей про земельну ділянку у відповідність та представлення необхідних документів.

Таким чином, органом Держземагенства констатовано наявність ряду недоліків в технічній документації позивача, які підлягають усуненню розробником.

Доказів щодо звернення до такого з приводу усунення неточностей в документації позивач не представив. В матеріалах справи відсутні і інші докази, які вказують на усунення зазначених неточностей в порядку визначеному ЗУ «Про Державний земельний кадастр» та Постановою КМУ № 1051 від 17.10.2012 року «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру».

При цьому, як вбачається зі змісту наведеного листа, земельна ділянка, на яку оформив право власності ОСОБА_3 та придбала ОСОБА_4 , зареєстрована у встановленому порядку та отримано кадастровий номер до оформлення права власності ОСОБА_1 .

З огляду на це, доводи позивача щодо порушення його права власності на землю внаслідок придбання земельної ділянки відповідачем ОСОБА_4 не можна вважати обґрунтованими.

Належних та допустимих доказів накладення земельних ділянок та їх площу, сторона не представила. А лист Держземагенства про наявність недоліків у технічній документації позивача, таку накладку не засвідчує, оскільки вказує на необхідність усунення недоліків матеріалів ОСОБА_1 в порядку визначеному Постановою КМУ від 17.10.2012 року за № 1051».

Ухвалою Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 29.10.2019 року по справі №340/445/19звільнено ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України на підставі ст.49 КК України у зв`язку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Зокрема, як вбачається із вказаної ухвали, в ході розглядуу підготовчому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України, підозрюваного ОСОБА_7 , було встановлено, що органамидосудового розслідування ОСОБА_7 підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України, яке полягало у службовій недбалості, тобто неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, вчиненого за наступних обставин.

Так, упродовж лютого-березня 2007 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець та житель АДРЕСА_3 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець та житель АДРЕСА_4 , а також ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 уродженець та житель смт. Верховина, присілок Столярка звернулись до Бистрецької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області із заявами про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площами відповідно 0,1739 га; 0,2332 га та 0,2244 га в урочищі «Гапківка». Рішенням Бистрецької сільської ради від 04.03.2007 їм надано дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення вказаних земельних ділянок.

У подальшому, 15.03.2007 ОСОБА_3 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 звернулись у відповідні проектні організації з метою виготовлення проектів землеустрою щодо відведення відповідних земельних ділянок.

В ході оформлення даних проектів землеустрою ОСОБА_7 ,як спеціаліст першої категорії сектору по роботі з органами місцевого самоврядування з питань планування, використання земель Верховинського відділу земельних ресурсів, закріплений за Бистрецькою сільською радою, будучи службовою особою, неналежно виконуючи свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, всупереч вимогам п.п.14, 19 Положення, діючи в порушення вимог ст.ст. 118, 151 Земельного кодексу України, Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди та договорів оренди землі), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 04.05.1999, не здійснив вихід із спеціалістами ПП «Західземпроект» для встановлення реального місця знаходження та узгодження зовнішніх меж земельних ділянок ОСОБА_3 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , внаслідок чого проектною організацією було помилково встановлено розташування земельних ділянок, що відводились у власність останніх.

Так, замість урочища «Гапківка» вибрано земельні ділянки в урочищі «Ліщина» та підписано плани встановлених меж земельних ділянок кадастрові номери №2620881001:01:001:1075, № 2620881001:01:001:1065 та № 2620881001:01:001:1069, на місцях знаходження яких були земельні ділянки з кадастровими номерами № 2620881001:01:001:0529 та № 2620881001:01:001:0528, які вже перебували в процесі відведення у власність ОСОБА_9 та ОСОБА_1 .

Після погодження вибору місць розташування земельних ділянок, які відводились у власність, у подальшому було виготовлено та затверджено проекти землеустрою, а в подальшому 06.06.2007, зокрема ОСОБА_3 видано державний акт серія ЯД 851108 на право власності на земельну ділянку кадастровий номер №2620881001:01:001:1075, яка площею 0,0943га накладається на земельну ділянку ОСОБА_1 кадастровий номер № 2620881001:01:001:0528.

Внаслідок такої злочинної недбалості допущеної ОСОБА_7 , ОСОБА_1 фактично позбавлено права користування та володіння частиною належної йому земельної ділянки, відповідно площею 0,0943гр, вартістю 25715,61грн.

Також вказаною ухвалою суду встановлено, що підозра у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення ОСОБА_7 вручена 27 червня 2019 року, а прокурор просив звільнити підозрюваного від кримінальної відповідальності, передбаченої ч.2 ст.367 КК України, з підстав ст.ст.44,49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності на час притягнення підозрюваного до кримінальної відповідальності за вчинення злочину середньої тяжкості.

На думкупозивача,вказаною ухвалоюсуду встановленоприюдиційні обставини,що непідлягають доказуваннюта підтверджуютьобґрунтованість поданогоним позову.

У січні 2020 року ОСОБА_1 звертався до апеляційного суду із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду Івано- Франківської області від 20 січня 2017 року за нововиявленими обставинами, з тих підстав, що ухвалою Верховинського районного суду Івано- Франківської області від 29 жовтня 2019 року по справі № 340/445/19 згідно якої , землевпорядника Бистрецької сільської ради ОСОБА_7 було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, на підставі статті 49 КК України у зв`язку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, було встановлено, що внаслідок злочинної недбалості, допущеної землевпорядником Бистренької сільської ради ОСОБА_7 , він бувфактично позбавленийправа користуваннята володіння,а такожрозпорядження частиною належної йому земельної ділянки площею 0,0943 га (при загальній площі його земельної ділянки - 0,1000 га) вартістю 25 715,61 грн.

нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 січня 2017 року відмовлено (а.с. 80-82).

Постановляючи вказану ухвалу, апеляційний суд зокрема зазначив, що cаме по собі процесуальне рішення у кримінальному провадженні і встановлення певних фактів винних дій особи не є безпосередніми підставами для скасування рішення. Такими вони можуть бути, за умови, що вони стали підставою для відмови в позові. Однак в спірному випадку, при ухваленні рішення суд виходив із сукупності обставин, які вказували на відсутність доказів про порушення права власності на спірну земельну ділянку саме позивача.

Також апеляційний суд вказав, що посилання заявника на обставини, встановлені ухвалою Верховинського районного суду від 29.10.2019 року по справі №340/445/19 про те, що внаслідок злочинної недбалості, допущеної ОСОБА_7 , ОСОБА_1 фактично позбавлено права користування та володіння частиною належної йому земельної ділянки площею 0,0943 га, вартістю 25 715,61 грн. не спростовують висновків апеляційного суду, не впливають і не могли б вплинути на них і на зміст рішення під час його ухвалення.

Залишаючи вказану ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду без змін, Верховний суд у постанові від 03.11.2020 серед іншого зазначив, що при ухваленні судового рішення апеляційний суд виходив із сукупності обставин, які вказували на відсутність доказів про порушення права власності на спірну земельну ділянку саме позивача. Обставина, на яку вказує представник позивача, з огляду на наявність інших визначальних підстав для відмови в позові, не є нововиявленою обставиною в силу якої рішення підлягає скасуванню (а.с. 83-88).

Оцінка суду.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України,кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.15 ЦК України,кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України визначено, щокожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути зокрема відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч.2 ст.373 ЦК України, право власності на землю гарантуєтьсяКонституцією України.Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Право на землю набувається і реалізується громадянами і суб`єктами господарської діяльності виключно відповідно до закону.

Згідно ст.78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно ст.79, ст.79-1 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно п.б ч.1 ст.81 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на 17.05.2007) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно з статтями 125, 126 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на 17.05.2007) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

В силу статті 41 Конституції України, ст.90 ЗК України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Власники земельних ділянок мають право продавати, іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, самостійно господарювати на своїй землі. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку встановленому законом.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст.152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Зокрема,захист правгромадян таюридичних осібна земельніділянки здійснюєтьсяшляхом: а)визнання прав; б)відновлення стануземельної ділянки,який існувавдо порушенняправ,і запобіганнявчиненню дій,що порушуютьправа абостворюють небезпекупорушення прав; в)визнання угодинедійсною; г)визнання недійснимирішень органіввиконавчої владиабо органівмісцевого самоврядування; ґ)відшкодування заподіянихзбитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Захист права власності врегульовано також главою 29 Цивільного кодексу України. Зокрема, статтями 387, 388 Цивільного кодексу України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння та від добросовісного набувача (за відповідних умов).

Так, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України).

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина 1 статті 388 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі№ 487/10128/14 (провадження № 14-473цс18) міститься висновок про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина другастатті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів, відповідно.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першоюстатті 388 ЦК України(такий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Як зазначив Верховний суд у постанові від 15 серпня 2024 року у справі № 914/3082/21(914/3174/22), віндикація це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Водночас наявність у власника права на витребування майна залежить передусім від того, на якій підставі чи за її відсутності набувач заволодів спірним майном і, відповідно, чи є такий набувач добросовісним, а також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник передав це майно у володіння, адже коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є обмеженим.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 виснувала про важливе значення належної перевірки обставин, які свідчать про добросовісність або недобросовісність набувача як для застосування положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна як такого, що може вважатися відповідним нормам справедливого судового розгляду згідно зі статтею 6 Конвенції.

За змістом статті 388 Цивільного кодексу України недобросовісним є такий набувач, який знав або повинен був знати, що відчужувач, у якого він отримав майно, не має права його відчужувати; добросовісність (недобросовісність) незаконного володільця характеризує його суб`єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірність його придбання.

Згідно позиції Великої палати викладеної у постанові від 20.11.2018 у справі №907/50/16 за змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що:

«5.57. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

5.58. Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

5.60. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

5.61. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

5.62. Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

5.64. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/ недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном».

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2023 року усправі 727/4471/20 (провадження № 61-4831св21) зазначено, що:

«можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар».

Підсумовуючи наведене слід зауважити, що позов про витребування майна з чужого володіння полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. При цьому, таке право власності мало виникнути у нього в часі раніше, ніж ті правові підстави на володіння цим майном, на підставі яких майно перейшло у володіння інших осіб. Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник, а відповідачем виступає володілець такого майна, який володіє ним без правової підстави.

Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше.

У такій справі необхідно встановити обставини, що мають засвідчити правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, а саме: підтверджують його право власності або інше речове право титульного володільця на витребуване майно; вибуття майна з володіння позивача; наявність майна в натурі у володінні відповідача; відсутність у відповідача правових підстав для володіння цим майном. Правові позиції щодо особливостей віндикації та обсягів доведення у справах за позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння неодноразово викладалися Верховним Судом, зокрема у постановах від 15.05.2018 року у справі № 923/630/17, від 29.01.2019 року у справі № 911/3312/17, від 02.04.2019 року у справі № 911/737/18, від 19.06.2019 року у справі № 914/1671/17, від 27.08.2019 року у справі № 925/366/18.

Згідно ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст.264 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Одночасно, у відповідності до положень ст.76 ЦПК України доказування у цивільних справах здійснюється за допомогою визначених засобів доказування, зокрема письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

За змістом положень ЦПК України:

- кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 3 і 4 ст. 12 ЦПК України);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 13 ЦПК України);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків (ч. ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України);

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення(ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом(ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як вбачається із позовної заяви, позивач звернувся з позовом до суду про витребування з чужого незаконного володіння ПП «Чорногора 1» земельної ділянки площею 0,1000га, кадастровий №2620881001:01:001:0528, що розташована в урочищі Ліщина, с.Бистрець, Верховинського району, та визнання незаконним і скасування запису про реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, щодо земельної ділянки відповідача, площею 0,6315га, кадастровий номер 2620881001:91:001:0003.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що ухвалою Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 29.10.2019 року по справі №340/445/19 в межах кримінального провадженнязвільнено ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України на підставі ст.49 КК України у зв`язку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. У вказаному кримінальному провадженні його визнано потерпілим.

Згідно вказаної ухвали, в ході розглядуу підготовчому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України, підозрюваного ОСОБА_7 , було встановлено що, упродовж лютого-березня 2007 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець та житель АДРЕСА_3 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець та житель АДРЕСА_4 , а також ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженець та житель смт. Верховина, присілок Столярка звернулись до Бистрецької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області із заявами про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площами відповідно 0,1739 га, 0,2332 га та 0,2244 га в урочищі «Гапківка». Рішенням Бистрецької сільської ради від 04.03.2007 їм надано дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення вказаних земельних ділянок.

В ході оформлення даних проектів землеустрою ОСОБА_7 , як спеціаліст першої категорії сектору по роботі з органами місцевого самоврядування з питань планування, використання земель Верховинського відділу земельних ресурсів, закріплений за Бистрецькою сільською радою будучи службовою особою, неналежно виконуючи свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, всупереч вимогам п.п.14, 19 Положення, діючи в порушення вимог ст.ст. 118, 151 Земельного кодексу України, Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди та договорів оренди землі), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 04.05.1999, не здійснив вихід із спеціалістами ПП «Західземпроект» для встановлення реального місця знаходження та узгодження зовнішніх меж земельних ділянок ОСОБА_3 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , внаслідок чого проектною організацією було помилково встановлено розташування земельних ділянок, що відводились у власність останніх.

Так, замість урочища «Гапківка» вибрано земельні ділянки в урочищі «Ліщина» та підписано плани встановлених меж земельних ділянок кадастрові номери № 2620881001:01:001:1075, № 2620881001:01:001:1065 та № 2620881001:01:001:1069, на місцях знаходження яких були земельні ділянки з кадастровими номерами № 2620881001:01:001:0529 та № 2620881001:01:001:0528, які вже перебували в процесі відведення у власність ОСОБА_9 та ОСОБА_1 .

Після погодження вибору місць розташування земельних ділянок які відводились у власність, у подальшому було виготовлено та затверджено проекти землеустрою, а в подальшому 06.06.2007, зокрема ОСОБА_3 видано державний акт серія ЯД 851108 на право власності на земельну ділянку кадастровий номер №2620881001:01:001:1075, яка площею 0,0943га накладається на земельну ділянку ОСОБА_1 кадастровий номер № 2620881001:01:001:0528.

Внаслідок такої злочинної недбалості допущеної ОСОБА_7 , ОСОБА_1 фактично позбавлено права користування та володіння частинами належної йому земельної ділянки, площею 0,0943, вартістю 25715,61 грн.

В ході розгляду справи судом встановлено, що право власності на спірну земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий №2620881001:01:001:0528 для індивідуального дачного будівництва у АДРЕСА_1 , позивач оформив 22 лютого 2008 року, отримавши Державний акт серії ЯД №831120 на право приватної власності на земельну ділянку, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю №010830001214. Вказаний акт було видано на підставі рішення Бистрецької сільської ради 10 сесії 5 скликання від 09.08.2007.

Як ствердив позивач, він використовував вказану земельну ділянку, сплачував за неї відповідний земельний податок.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що належних доказів сплати земельного податку за відповідну земельну ділянку, позивачем не надано. Зокрема, долучені до справи квитанції на прийом податкових платежів до Бистрецької сільської ради, щодо сплати ОСОБА_1 с/г податку за землю за 2008-2009 роки, посилань на земельну ділянку (площу, місцезнаходження, кадастровий номер, тощо) не містять, а довідка Виконавчого комітету Бистрецької сільської ради про відсутність у ОСОБА_1 заборгованості по податку за 2008-2015 роки, не містить посилань на вид податку.

Також судом встановлено, що земельна ділянка кадастровий номер 2620881001:01:001:1075, яка, як стверджує позивач, площею 0,0943га накладається на його земельну ділянку кадастровий номер 2620881001:01:001:0528, була сформована та передана у власність ОСОБА_3 значно раніше.

Так, 06 червня 2007 року на підставі рішення Бистрецької сільської ради від 17.05.2007 року ОСОБА_3 видано Державний акт серії ЯД № 851108 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1739 га, кадастровий №2620881001:01:001:1075, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться в с.Бистрець, урочище Гапківка, Верховинського району, Івано-Франківської області, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю № 010730000880.

Тобто, на момент формування земельної ділянки кадастровий номер 2620881001:01:001:1075, та набуття її у власність ОСОБА_3 , позивач не був власником спірної земельної ділянки кадастровий номер 2620881001:01:001:0528, що в свою чергу свідчить про те, що оформивши право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2620881001:01:001:1075, ОСОБА_3 не міг порушити право власності позивача на земельну ділянку 2620881001:01:001:0528, якого на той момент ще не існувало.

В подальшому, 26.10.2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки посвідчений приватним нотаріусом Верховинського районного нотаріального округу Івасик Ю., за умовами якого ОСОБА_3 відчужив належну йому земельну ділянку площею 0,1739 кадастровий номер 2620881001:01:001:1075, громадянці ОСОБА_4 .

Надалі вказана земельна ділянка перейшла у власність ПП «Чорногора 1» та внаслідок її об`єднання із іншими земельними ділянками, була сформована земельна ділянка площею 0,6315га з кадастровим номером 2620881001:91:001:0003.

Належних та допустимих доказів, щодо незаконності оформлення права власності на земельну ділянку 2620881001:01:001:1075, ОСОБА_3 та подальшого переходу такого права власності до ОСОБА_4 та ПП «Чорногора 1», позивачем суду не надано.

Покази свідка ОСОБА_3 , який в судовому засіданні показав, що написав заяву про передачу йому земельної ділянки у власність, за грошову винагороду на прохання третьої особи, та відчужив таку земельну ділянку без фактичного отримання за неї коштів, то такі жодним чином не спростовують правомірність отримання ним цієї земельної ділянки у власність та подальшого її відчуження.

Зокрема на підставі його заяви, факт написання якої він підтвердив, органом місцевого самоврядування було ухвалено відповідне рішення, та в подальшому видано державний акт на право власності на землю. Жодних доказів, що ті чи інші документи від імені ОСОБА_3 були підроблені, вчинені ним під примусом чи внаслідок обману, матеріали справи не містять. Як ствердив сам ОСОБА_3 , до правоохоронних органів з цього приводу, він не звертався.

Суд також звертає увагу на те, що позивачем вже оскаржувались в судовому порядку, Державний акт серії ЯД № 851108 згідно якого ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку 2620881001:01:001:1075, рішення органу місцевого самоврядування на підставі якого такий видано, та договір купівлі- продажу земельної ділянки між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також витребовувалась відповідна земельна ділянка у попереднього власника, однак рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20.01.2017 року у справі № 340/431/15-ц, яке набрало законної сили, в задоволенні вказаного позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Ухвалюючи відповідне рішення, апеляційний суд виходив з того, що позивачем не було доведено факту порушення його права власності на землю. При цьому суд констатував, що право власності на спірну земельну ділянку, позивач оформив 22.02.2008. Також суд встановив, що органом Держземагенства констатовано наявність ряду недоліків в технічній документації на земельну ділянку позивача, які підлягають усуненню розробником. Зокрема,згідно листа від 22.10.2013 року за №02-11/707 Верховинського відділу Держземагенства Головного управління в Івано-Франківській області Рогалевича А.Б. повідомлено, що надати витяг з Державного земельного кадастру на земельну ділянку неможливо, оскільки до Кадастру в автоматизованому порядку відомості про земельну ділянку перенесені не були, але обмінний файл був прийнятий 14.05.2007 року та матеріали документації не дають можливості визначити місце розташування земельної ділянки на місцевості. Також в документації із землеустрою ОСОБА_1 відсутній каталог координат та якщо при перенесенні відомостей про земельну ділянку до кадастру то вони не відповідають фактичному місцю розташування ділянки на місцевості, що спричиняє накладку з кадастровим номером 2620881001:01:001:1075, що перебуває у власності ОСОБА_4 .

В той же час, апеляційний суд встановив, що земельна ділянка, на яку оформив право власності ОСОБА_3 та придбала ОСОБА_4 , зареєстрована у встановленому порядку та отримано кадастровий номер до оформлення права власності ОСОБА_1 .

Тобто, питання законності оформлення права власності на земельну ділянку 2620881001:01:001:1075 її первинним власником, було предметом судового розгляду, та порушень встановлено не було. Натомість судом в ході розгляду справи було встановлено, що саме в документації із землеустрою на земельну ділянку кадастровий номер 2620881001:01:001:0528 відсутній каталог координат та якщо при перенесенні відомостей про земельну ділянку до кадастру то вони не відповідають фактичному місце розташуванню ділянки на місцевості, що спричиняє накладку з кадастровим номером 2620881001:01:001:1075, що перебуває у власності ОСОБА_4 .

Не надано також позивачем суду належних та допустимих доказів розташування земельної ділянки ОСОБА_3 , яка в подальшому перейшла до відповідача, в Публічній кадастровій карті України в тих координатах, де мала бути розташована його земельна ділянка, та доказів накладення земельних ділянок.

Так, обґрунтовуючи факт накладення, позивач посилається на ухвалу Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 29.10.2019 року по справі №340/445/19 згідно якої встановлено, що внаслідок злочинної недбалості допущеної ОСОБА_7 , ОСОБА_1 фактично позбавлена права користування та володіння частиною належної йому земельної ділянки, площею 0,0943га, вартістю 25715,61грн.

Разом з тим, ч.4 ст.82 ЦПК України визначає, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вказане положення процесуального закону не містить посилань на приюдиційність обставин встановлених в межах кримінальної справи.

Натомість положення ч.6 ст.82 ЦПК України визначають, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Аналізуючи наведену позивачемухвалу Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 29.10.2019 року по справі №340/445/19 слід заначити, що в даному випадку судом не проводилось судове слідство та не досліджувались докази, які б підтверджували вину ОСОБА_7 . Судом констатовано, що органамидосудового розслідування ОСОБА_7 підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України, яке полягало у службовій недбалості, тобто неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян. В подальшому в ухвалі суду описано обставини встановлені органом досудового розслідування, а не судом.

Виходячи із змісту вказаної ухвали суду, органом досудового розслідування ОСОБА_7 підозрюється у тому, що внаслідок не здійснення ним виходу із спеціалістами ПП «Західземпроект» для встановлення реального місця знаходження та узгодження зовнішніх меж земельних ділянок ОСОБА_3 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , проектною організацією було помилково встановлено розташування земельних ділянок, що відводились у власність останніх, а саме замість урочища «Гапківка» вибрано земельні ділянки в урочищі «Ліщина». Після погодження вибору місць розташування земельних ділянок які відводились у власність, у подальшому було виготовлено та затверджено проекти землеустрою, а в подальшому 06.06.2007, зокрема ОСОБА_3 видано державний акт серія ЯД 851108 на право власності на земельну ділянку кадастровий номер №2620881001:01:001:1075, яка площею 0,0943га накладається на земельну ділянку ОСОБА_1 кадастровий номер № 2620881001:01:001:0528.

Разом з тим, в даній ухвалі відсутні будь які посилання на те, яким чином було встановлено факт накладення земельних ділянок. Жодних посилань на висновки експертів, у яких встановлено таке накладення та його розміри, ухвала суду не містить. Окремого висновку експертизи, який би підтверджував факт накладення земельних ділянок позивача та відповідача, суду не надано, та клопотань про призначення такої, учасники справи не заявляли.

Слід також звернути увагу на те, що відповідна ухвала суду не містить жодних посилань і на межі урочищ «Гапківка» та «Ліщина», а як вбачається із листа Відділу Держгеокадасту у Верховинському районі від 16.12.2016 (т.2 а.с. 43) та листа Виконавчого комітету Зеленської сільської ради від 11.06.2024 №165/02-16 (т.2 а.с. 43 зворот), відсутні офіційно встановлені межі урочищ села Бистрець.

Вказану обставину підтвердили в судовому засіданні свідки. Зокрема свідок ОСОБА_12 , який працює начальником відділу містобудування та архітектури Верховинської районної державної адміністрації, зазначив, що чітких меж урочищ немає.

Свідок ОСОБА_13 , ствердив, що на території с.Бистрець є близько 30 урочищ, однак їх чітких меж та площ немає, а місцеві жителі визначають їх посилаючись на умовні природні орієнтири. При цьому зазначив, що урочище «Ліщина» та урочище «Гапківка» межують, та їх розділяє річка і дорога.

Відсутність чітких меж урочищ села Бистрець, підтвердив і свідок ОСОБА_7 .

Суд також звертає увагу на те, що Апеляційним судом Івано-Франківської області у рішенні від 20.01.2017 року у справі № 340/431/15-ц, було встановлено що саме в технічній документації позивача відсутній каталог координат та якщо при перенесенні відомостей про земельну ділянку до кадастру, то вони не відповідають фактичному місце розташуванню ділянки на місцевості, що спричиняє накладку з кадастровим номером 2620881001:01:001:1075, що перебуває у власності ОСОБА_4 .

В ході розгляду справи №938/874/23, доказів усунення неточностей в документації, позивачем суду не надано, та як ствердив сам позивач, з метою усунення таких неточностей, до відповідних органів він не звертався. Технічної документації із землеустрою на земельну ділянку кадастровий номер 2620881001:01:001:0528, позивач суду також не представив.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , ствердили, що позивачу була надана земельна ділянка саме в урочищі «Ліщина» поруч із Карпатським НПП, а ОСОБА_3 в урочищі «Гапківка».

Однак їх покази не спростовують факту правомірності отримання ОСОБА_3 у власність земельної ділянки з кадастровим номером 2620881001:01:001:1075, та подальшого набуття права власності на таку відповідачем, та не є такими, що підтверджують факт накладення земельних ділянок позивача та відповідача.

Окремо, слід звернути увагу на те, що допущена ОСОБА_7 злочинна недбалість, про яку йдеться в ухвалі Верховинського районного суду від 29.10.2019, та яка мала місце у лютому-березні 2007 року, не могла позбавити позивача права користування та володіння земельною ділянкою, оскільки таке право виникло у нього тільки у лютому 2008 року.

Щодо інших доводів сторін, то згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04). Відтак, суд вважає, що надав відповідь на усі поставлені сторонами питання та навів оцінку усім основним доводам, якими останні обґрунтовували заявлені вимоги.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем, не доведено належними та допустимими доказами порушення відповідачем права власності позивача на земельну ділянку, внаслідок набуття позивачем права власності на свою земельну ділянку, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити за їх безпідставністю.

Щодо заяви відповідача про застосування до вимог позивача строку позовної давності, то суд вказане питання не вирішує, оскільки суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити за безпідставністю. При цьому суд враховує правові висновки Верховного суду про те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, постанови від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (пункт 28), від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (пункт 57), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 129).

Керуючись ст.ст. 10-13, 49, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Чорногора 1», про витребування з чужого незаконного володіння - ПП "Чоногора -1" земельної ділянки, площею 0,1000 га, цільове призначення для індивідуального дачного будівництва, кадастровий номер: 2620881001:01:001:0528, що розташована в урочищі Ліщина с.Бистрець Верховинського району, та визнання незаконним і скасування запису про реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №2110811426208 від 25.06.2020 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер відомості про речове право:37087582, щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 2620881001:91:001:0003, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_5 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;

відповідач: Приватне підприємство «Чорногора 1», місцезнаходження: Хмельницька область, м.Хмельницький, вул.Кам`янецька, буд.43/1, кв.4; ідентифікаційний код 38303548;

Повне рішення складено 03.10.2024.

Суддя Роман ДЖУС


Суд	Верховинський районний суд Івано-Франківської області
Дата ухвалення рішення	30.09.2024
Оприлюднено	04.10.2024
Номер документу	122051768
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них: про приватну власність, з них: витребування майна із чужого незаконного володіння

Джус Р. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 30.09.2024 по справі 938/874/23ВЕРХОВИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —938/874/23

Рішення від 30.09.2024

Рішення
від 30.09.2024 по справі 938/874/23
ВЕРХОВИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ