Постанова

від 03.10.2024 по справі 910/3674/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2024 р. Справа№ 910/3674/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Євсікова О.О.

Алданової С.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім 2001"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024

у справі № 910/3674/24 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім 2001"

про стягнення 112 756,75 грн

В С Т А Н О В И В :

26.03.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім 2001" про стягнення 112 756,75 грн.

Позов мотивовано тим, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання встановленого постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 у справі № 910/8892/19, позивач має право на захист майнових прав та інтересів пов`язаних з відшкодуванням матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, на отримання компенсації (плати) від відповідача за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати позивачу, у зв`язку з чим позивачем, за загальний період прострочення з 15.05.2019 по 11.03.2024, нараховано 22 888 грн 38 коп. 3 % річних, та за період з вересня 2019 року по лютий 2024 року, 89 868 грн 37 коп. інфляційних втрат.

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 у справі № 910/3674/24 задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім 2001" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" 22 888 грн 38 коп. 3 % річних, 89 868 грн 37 коп. інфляційних втрат та 3028 грн 00 коп. витрати по сплаті судового збору.

Суд виходив з того, що у відповідності до норм цивільного законодавства та на підставі договору купівлі-продажу права вимоги дебіторської заборгованості №22-09-2023/2 від 26.09.2023, позивач набув усіх прав кредитора по договору поставки, в т.ч. право на заявлення вимог щодо сплати неустойки, відсотків річних та інфляційних втрат, які зобов`язаний сплатити відповідач за допущення ним порушень під час виконання ним своїх обов`язків по договору поставки.

Також, суд зазначив, що згідно пунктів 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо продовження такого строку позовної давності на строк дії карантину та воєнного стану, який діяв на час виникнення прострочення виконання та діє по теперішній час, строк позовної давності за вимогою про стягнення інфляційний втрат та 3% річних на час звернення позивача до суду з цим позовом не сплив, що є підставою для відмови у задоволенні відповідної заяви відповідача про застосування строків позовної давності.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:

- позивач невірно здійснив розрахунок строків для нарахування індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми за період з 15.05.2019 (наступна дата після прострочення відповідного грошового зобов`язання) по 11.03.2019 (дата виконання грошового зобов`язання), оскільки, як стверджує апелянт, невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Вказана позиція наведена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц.;

- строки для нарахування інфляційних збитків та 3 % річних мають бути визначені з 26.09.2023 (дата початку нарахування) по 11.03.2024 (дата останнього дня існування заборгованості перед поданням позовної заяви), адже лише 26.09.2024 позивач набув статусу Кредитора, і відповідно у нього виникло право вимоги боргу.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.08.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 постановлено витребувати у Господарського суду Черкаської області матеріали справи №910/3674/24 та невідкладно надіслати їх до Північного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи №910/3674/24. Копію ухвали надіслано до Господарського суду першої інстанції.

19.08.2024 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім 2001" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 у справі № 910/3674/24. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників процесу про здійснення розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі не пізніше ніж 11.10.2024. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі ніж 11.10.2024.

Узагальнені доводи та заперечення позивача

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив апеляційну скаргу відхилити, та оскаржене судове рішення залишити без змін, як правильне та обґрунтоване.

Зокрема, позивач зазначив про те, що:

- на адресу ТОВ «АГРОХІМ 2001» була направлена вимога №925/1499/17/378 від 03 травня 2019 року, в якій мала місце вимога протягом семи календарних днів повернути кошти в сумі 158 316, 00 грн;

- Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23 грудня 2019 року по справі №910/8892/19, котра набрала законної сили, дана вимога отримана ТОВ «АГРОХІМ 2001» 07 травня 2019 року;

- з урахуванням положень статті 530 Цивільного кодексу України, ТОВ «АГРОХІМ 2001» вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання з повернення коштів, оскільки Відповідач у семиденний строк від дня отримання вимоги зобов`язаний повернути кошти у розмірі 158 316, 00 грн, тобто у строк до 14 травня 2019 (включно);

- позивач стверджує, що починаючи ще із 16 травня 2019 року та із 23 грудня 2019 року ТОВ «АГРОХІМ 2001» мало всі можливості та було усвідомлене про необхідність повернення грошових коштів, так і Постанови Північного апеляційного господарського суду від 23 грудня 2019 року по справі №910/8892/19;

- строки позовної давності щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних станом на 12 березня 2020 року не сплинули, оскільки були призупиненні на строк дії карантину та воєнного стану.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 у справі №910/8892/19, що набрало законної сили 23.12.2019, встановлено факт наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім 2001" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Родень-М" заборгованості в розмірі 158 316 грн 00 коп.

Під час розгляду справи № 910/8892/19 судом встановлено наступні обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрохім 2001" в період з 23.01.2013 по 14.03.2013 здійснило поставку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Родень-М" товару, а саме, карбаміду в загальній кількості 207,35 т на загальну суму 815 412 грн 75 коп. за наступними видатковими накладними: № РН-0000036 від 23.01.2013 на суму 27 975 грн 00 коп., № РН-0000069 від 04.02.2013 на суму 79 869 грн 00 коп., РН-0000090 від 05.02.2013 на суму 65 017 грн 00 коп., РН-0000084 від 06.02.2013 на суму 66 123 грн 00 коп., № РН-0000085 від 07.02.2013 на суму 22 041 грн 00 коп., № РН-0000087 від 07.02.2013 на суму 38 863 грн 50 коп., № РН-0000088 від 11.02.2013 на суму 57 661 грн 50 коп., № РН-0000089 від 12.02.2013 на суму 57 661 грн 50 коп., № РН-0000112 від 13.02.2013 на суму 27 300 грн 00 коп., № РН-0000129 від 14.02.2013 на суму 65 130 грн 00 коп., № РН-0000130 від 15.02.2013 на суму 60 255 грн 00 коп., № РН-0000131 від 18.02.2013 на суму 60 216 грн 00 коп., № РН-0000132 від 20.02.2013 на суму 22 912 грн 50 коп., № РН-0000133 від 20.02.2013 на суму 37 801 грн 50 коп., № РН-0000134 від 21.02.2013 на суму 60 948 грн 50 коп., № РН-0000135 від 25.02.2013 на суму 7 031 грн 00 коп., № РН-0000136 від 25.02.2013 на суму 47 400 грн 00 коп., № РН-0000137 від 25.02.2013 на суму 6 181 грн 75 коп., № РН-0000318 від 14.03.2013 на суму 21 150 грн 00 коп.,

Відповідно до банківських виписок Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк" та Акціонерного товариства "БМ Банк" в період з 05.12.2012 по 06.03.2013 Товариством з обмеженою відповідальністю "Родень-М" було перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім 2001" за поставлений кардамід кошти в сумі 906 262 грн 75 коп.(з урахуванням ПДВ).

Враховуючи викладене, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів та пояснень сторін, колегія суддів дійшла висновку про те, що поставлений відповідачем згідно вищенаведених видаткових накладних товар - карбамід позивач оплатив у повному обсязі шляхом здійснення попередньої оплати.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Родень-М" повернуло Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрохім 2001" карбамід у загальній кількості 40,08 тонн на загальну суму 158 316 грн 00 коп., що підтверджується наступними видатковими накладними (повернення) № ВП-0000003 від 01.07.2013 та № ВП-0000004 від 01.07.2013.

Як було зазначено вище, 03.05.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "Родень-М" на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім 2001" була направлена вимога про повернення в семиденний строк коштів в сумі 158 316 грн 00 коп., яка була вручена уповноваженій особі останнього 07.05.2019.

Відтак, обов`язок Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім 2001" повернути грошові кошти за повернутий йому товар у сумі 158 316 грн 00 грн виник 08.05.2019, однак, у встановлений у вимозі семиденний строк, тобто до 13.05.2019, Товариству з обмеженою відповідальністю "Родень-М" такі кошти не були повернуті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2023 замінено сторону (стягувача) у справі № 910/8892/19 під час примусового виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 по справі №910/8892/19, наказу Господарського суду міста Києва від 30.01.2020 у справі № 910/8892/19 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Родень-М" (18002, м. Черкаси, вул. Благовісна, 299, кв. 132, ідентифікаційний код 14196320) на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (03187, м. Київ, проспект Академіка Глушкова, буд. 40, офіс 315, ідентифікаційний код - 38039872).

Як вбачається з матеріалів справи, постанова Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 виконана у повному обсязі, що підтверджується постановою Дарницького ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства юстиції (м. Київ) від 12.03.2024 про закінчення виконавчого провадження з виконання наказу від 30.01.2020 у справі № 910/8892/19.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання встановленого постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 у справі № 910/8892/19, позивач має право на захист майнових прав та інтересів пов`язаних з відшкодуванням матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, на отримання компенсації (плати) від відповідача за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати позивачу, у зв`язку з чим позивачем, за загальний період прострочення з 15.05.2019 по 11.03.2024, нараховано 22 888 грн 38 коп. 3 % річних, та за період з вересня 2019 року по лютий 2024 року, 89 868 грн 37 коп. інфляційних втрат.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (зобов`язань). Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ст. 173 ГК України, яка кореспондується з приписами ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

У відповідності до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Судовим рішенням у справі № 910/8892/19 встановлено, що ТОВ «Родень-М» повернуло ТОВ «Агрохім 2001» поставлений товар - карбамід у загальній кількості 40,08 тонн на загальну суму 158 316,00 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними (повернення): № ВП-0000003 від 01.07.2013, згідно з якою повернуто карбамід загальною кількістю 23,32 тонн на загальну суму 92 114, 00 грн з ПДВ (а.с. 60); № ВП-0000004 від 01.07.2013, згідно з якою повернуто карбамід загальною кількістю 16,76 тонн на загальну суму 66 202,00 грн (а.с. 61).

Поставлений відповідачем згідно вищенаведених видаткових накладних товар - карбамід ТОВ «Родень-М» оплатив у повному обсязі шляхом здійснення попередньої оплати.

03.05.2019 позивачем на адресу відповідача була направлена вимога про повернення в семиденний строк коштів в сумі 158 316,00 грн, яка була вручена уповноваженій особі останнього 07.05.2019.

Відтак, обов`язок відповідача повернути грошові кошти за повернутий йому товар у сумі 158 316,00 грн виник 08.05.2019, однак, у встановлений у вимозі семиденний строк, тобто до 13.05.2019, позивачеві такі кошти не були повернуті. Доказів протилежного не надано.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов про стягнення розміру попередньої оплати за повернутий товар, Північний апеляційній господарський суд у своїй постанові від 23.12.2019 у справі № 910/8892/19 виснував, що покупець вправі вимагати повернення попередньої оплати товару (карбаміду) на суму, що перевищує вартість отриманого товару в розмірі 158 316, 00 грн.

Вказана постанова Північного апеляційного господарського суду виконана у повному обсязі, що підтверджується постановою Дарницького ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства юстиції (м. Київ) від 12.03.2024 про закінчення виконавчого провадження з виконання наказу від 30.01.2020 у справі № 910/8892/19.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором не припиняє правовідносин сторін цього правочину, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Судом попередньої інстанції у справі, що розглядається, також слушно було зауважено, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Отже, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Тобто, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язання (близька правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18).

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі 910/13071/19 констатовано, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця , а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 917/1421/18).

Предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 22 888 грн 38 коп. 3 % річних, нарахованих за загальний період прострочення з 15.05.2019 по 11.03.2024, а також 89 868 грн 37 коп. інфляційних втрат, нарахованих за період з вересня 2019 року по лютий 2024 року.

Відповідач, звертаючись з апеляційною скаргою, не погоджується з періодом нарахування індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, який визначено позивачем з 15.05.2019 по 11.03.2024, адже лише з 26.09.2023 позивач набув статусу Кредитора, і відповідно з цієї дати у нього виникло право вимоги. Тому апелянт вважає, що датою початку нарахування інфляційних і річних за позовом нового кредитора є 26.09.2023.

В змісті таких аргументів скаржника апеляційна інстанція вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права.

Аналогічних правових висновків притримується і Верховний Суду, зокрема, у постанові від 17.09.2024 у справі № 911/1795/22, де зазначається, що саме по собі відступлення права вимоги є договірною передачею права вимоги первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Колегія суддів також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21, в якій зазначено, що право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 Цивільного кодексу України. Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни (пункти 56, 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18). Обмеження щодо відчуження стосуються виключно права вимоги, що має особистий характер.

Одночасно апеляційна інстанція наголошує, що у таких правовідносинах відбується лише заміна первісного кредитора на нового без втручання чи внесення будь-яких змін у зобов`язальні відносини боржника і кредитора. Відповідно такий правочин не може змінювати порядок визначення дати виникнення у первісного кредитора права на нарахування неустойки чи інших компенсаційних втрат, унормованих статтею 625 ЦК України, що настає саме з моменту порушення зобов`язання. Відступлення права вимоги не звільняє боржника від відповідальності за порушення грошового зобов`язання у період до дати укладення відповідного договору цесії.

Істотними умовами договору з відступлення права вимоги є обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора. При цьому, дата набуття новим кредитором права вимоги у випадку відступлення його в повному обсязі може лише впливати на імовірні несприятливі наслідки через неповідомлення про це боржника, що наведені в частині 2 статті 516 ЦК України.

Суд першої інстанції встановив, що відповідно до пункту 1.7. договору купівлі-продажу права вимоги дебіторської заборгованості №22-09-2023/2 від 26.09.2023, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Родень-М" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (покупець), за результатами укладення/підписання даного договору, покупець (позивач у справі) наділяється всіма правами продавця (Товариства з обмеженою відповідальністю "Родень-М"), що випливають із видаткових накладних № ВП-0000003 та № ВП-0000004 від 01 липня 2013 року, постанови Північного апеляційного господарського суду від 23 грудня 2019 року по справі №910/8892/19, яка набрала законної сили, наказу Господарського суду міста Києва від 30 січня 2020 року по справі № 910/8892/19, виданого на примусове виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 23 грудня 2019 року по справі №910/8892/19, а також у зв`язку із неналежним, несвоєчасним та/або неповним виконанням боржником (Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрохім 2001") грошового зобов`язання на підставі видаткових накладних № ВП-0000003 та № ВП 0000004 від 01 липня 2013 року.

Враховуючи те, що станом на час укладення договору купівлі-продажу права вимоги дебіторської заборгованості №22-09-2023/2 від 26.09.2023 первісний кредитор вправі був отримати суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, нарахування яких здійснюється в порядку положень статей 611, 612, 625 ЦК України з моменту порушення зобов`язання, колегія суддів вважає вірним висновок суду попередньої інстанції про те, що позивач у цій справі набув усіх прав кредитора по договору поставки, укладеного в спрощений спосіб, в т.ч. право на пред`явлення вимог щодо сплати названих компенсаційних втрат за весь час прострочення.

Посилання апелянта на те, що позивач як новий кредитор не зазнав будь-яких інфляційних та інших втрат не можуть бути враховані судом апеляційної інстанції, адже за змістом договору купівлі-продажу права вимоги дебіторської заборгованості №22-09-2023/2 від 26.09.2023 відбулась заміна попереднього кредитора в повному обсязі права вимоги до відповідача - сплати боргу з урахуванням інфляційних втрат і процентів річних.

В рамках вирішення цього спору суд позбавлений можливості надавати правову оцінку укладеному між позивачем і попереднім кредитором договору, в т.ч. в частині вартості придбання означеного активу, адже спростування презумпції правомірності цього правочину не є предметом позову у даній справі.

Перевіривши проведений позивачем розрахунок позовних вимог, колегія суддів встановила, що він є арифметично вірним, позивачем у відповідності до норм чинного законодавства та обставин цієї справи вірно визначено початок прострочення виконання відповідачем зобов`язання. Тож суд першої інстанції дійшов неспростованого доводами апеляційної скарги висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення 22 888 грн 38 коп. 3 % річних та 89 868 грн 37 коп. інфляційних втрат.

Відносно посилань апелянта на те, що право на позов про стягнення коштів згідно статті 625 ЦК України, зокрема, обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, - колегія зазначає, що відсутність встановлених судом попередньої інстанції обставин пропуску строку позовної давності виключає можливість врахування правової позиції, що викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду та, на якій, наголошував скаржник апеляційній скарзі.

Так, у відповідності до частин 4, 5 статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Разом з тим, за змістом пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень до Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX, який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.

Дію карантину, встановленого цією постановою неодноразово продовжувалась та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 27 червня 2023 року № 651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено.

Разом з тим, розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 19, яким встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15.03.2022 року, який набрав чинності з 17.03.2022.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб. На часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-IX, Указом від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-IX, Указом від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-IX, Указом від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-IX, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-IX, Указом від 06.02.2023 № 58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 № 2915-IX, Указом від 01.05.2023 № 254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 № 3057-IX, Указом від 26.07.2023 № 451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 № 3275-IX, Указом від 06.11.2023 № 734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 № 3429-IX, Указом від 05.02.2024 № 49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 № 3564-IX та Указом від 05.02.2024 № 271/2024, затвердженим Законом України від № 3684-IX від 08.05.2024) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб.

У відповіді на відзив позивач зазначає про те, що треба було вирішити питання щодо нарахування інфляційних втрат і 3 % річних враховуючи ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язані, а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 виснувала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

У постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом норми статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Отже, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19).

Вимагати сплату суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

За таких обставин, порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності як винятковий випадок для зменшення відсотків річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, судом апеляційної інстанції в рамках вирішення цього спору не встановлено.

За сукупністю вищенаведеного, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом належним чином перевірено та надано вірну оцінку доводам сторін щодо наявності/відсутності обставин для зменшення розміру інфляційних втрат і 3 % річних. Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують, а тому відхиляються за їх необґрунтованості.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, судове рішення відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на відповідача (скаржника).

Керуючись Главою 1 Розділу ІV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 у справі № 910/3674/24 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.О. Євсіков

С.О. Алданова