Постанова

від 30.09.2024 по справі 910/14927/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2024 року м. Дніпро Справа № 910/14927/20 (904/3303/23)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Дарміна М.О.,

при секретарі судового засідання: Ліпинському М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Примак С.А.) від 07.03.2024р. у справі № 910/14927/20 (904/3303/23)

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д; ідентифікаційний код 14360570)

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Комплект" (49000, місто Дніпро, вулиця Княгині Ольги, будинок 22; ідентифікаційний код 39205544)

відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-Тур" (49041, місто Дніпро, проспект Праці, будинок 2Т; ідентифікаційний код 24872970)

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача-1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротермінал" (49006, місто Дніпро, проспект Лесі Українки, будинок 4; ідентифікаційний код 30485777)

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача-1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Боріваж" (49006, місто Дніпро, проспект Пушкіна, будинок 4; ідентифікаційний код 32307678)

про визнання недійсним договору поруки №21/07-2017 від 21.07.2017

в межах розгляду справи № 910/14927/20

за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приват Банк" (місто Київ)

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-Тур" (місто Дніпро)

про визнання банкрутом, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023р. в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-Тур" кредитором боржника - Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" пред`явлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Комплект" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-Тур" про визнання недійсним договору поруки № 21/07-2017 від 21.07.2017.

Позовні вимоги обґрунтувані тим, що АТ КБ "ПриватБанк" є кредитором ТОВ "Нива-Тур", а укладення спірного договору було проведено з порушенням норм цивільного законодавства та мало на меті уникнення проведення розрахунку з іншими кредиторами боржника, оскільки на час його укладення боржник мав заборгованість перед АТ КБ "ПриватБанк" та не мав достатніх активів для поруки за зобов`язаннями ТОВ «Боріваж», тобто договір поруки є фраудаторним правочином.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2024р. у справі № 910/14927/20 (904/3303/23): у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Комплект" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-Тур" про визнання недійсним договору поруки №21/07-2017 від 21.07.2017 - відмовлено; судові витрати по сплаті судового збору в сумі 4 540,00 грн. покладено на позивача - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк".

Не погодившись з вказаним рішенням господарського суду до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2024р. у справі № 910/14927/20 (904/3303/23) та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити.

В обгрунтування апеляційної скарги апелянт зокрема вказує, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи щодо наявності у боржника, на час укладення спірного договору поруки, заборгованості перед позивачем за кредитними договорами на суму більше, ніж 8 млн. грн., значного перевищення пасивів боржника над активами та фактичне припинення господарської діяльності, тобто відсутність економічної мети для укладення спірного договору та його укладення з метою завдання шкоди кредиторам боржника.

Апелянт також посилається на преюдиціні обставини встановлені під час розгляду справи № 910/15211/20 (910/13953/21) щодо фраудаторності, укладеного між ТОВ "Агро Комплект" та ТОВ «Укрхолдингсервіс», договору поруки, та на не врахування судом першої інстанції практики Верховного Суду під час розгляду аналогічних справ.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2024 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді-доповідача Чередка А.Є., суддів Мороза В.Ф., Коваль Л.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.04.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2024р. у справі № 910/14927/20 (904/3303/23), розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 05.08.2024р.

На підставі розпорядження керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку з перебуванням на лікарняному судді Коваль Л.А., та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2024 р., для розгляду справи визначено колегію суддів у складі головуючого судді Чередка А.Є., суддів Мороза В.Ф., Дарміна М.О.

У судовому засіданні по справі оголошувалась перерва з 05.08.2024р. до 30.09.2024р., про що апеляційним судом постановлено відповідну ухвалу.

Представниця апелянта у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги у повному обсягу та просила її задовольнити.

Представник боржника у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу апелянта безпідставною, посилаючись при цьому на не доведення позивачем укладення спірного договору поруки його сторонами з метою завдання шкоди кредиторам, відсутність преюдиційного значення судових рішень у справі № 910/15211/20 (910/13953/21) для розгляду даної справи та відсутність порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача внаслідок укладення боржником оспорюваного договору, оскільки ТОВ "Агро Комплект" було прощено борг ТОВ "Нива-Тур", що виник зі спірного договору, а відповідні грошові вимоги виключені з реєстру кредиторів останнього у даній справі.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку представників, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені апеляційним судом належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що апеляційним судом не визнавалася явка представників учасників справі в судове засідання обов`язковою, а неявка представників інших учасників справи не перешкоджає апеляційному перегляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті у відсутності представників інших учасників справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників апелянта та боржника, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.03.2021 року у справі № 910/14927/20:

- відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-Тур" (49041, м. Дніпро, пр. Праці, буд. 2-Т; ЄДРПОУ 24872970);

- визнано грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приват Банк" у розмірі 3 586 006,83 грн. - 4 черга задоволення; 66 020,00 грн. - 1 черга задоволення;

- введено процедуру розпорядження майном боржника строком на сто сімдесят календарних днів до 21.08.2021р.;

- розпорядником майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-Тур" призначено арбітражного керуючого Чичву Олега Сергійовича (свідоцтво №448 від 19.03.13, адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 42Ц, офіс 83, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.07.2021р. у справі № 910/14927/20 визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплект" до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-Тур" у розмірі 4 540,00 грн. (судовий збір) - 1 черга задоволення вимог кредиторів та 887 881 191,13 грн. - 4 черга задоволення вимог кредиторів.

Підставою для визнання вищенаведених вимог ТОВ "Агрокомплект" були наступні обставини.

Відповідно до умов договору застави № DNHSLO№03629/DZ (майнових прав на отримання грошових коштів за договором банківського рахунку б/н від 15.11.2014р.) від 14.12.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротермінал" (заставодавець) та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (заставодержатель), ТОВ "Агротермінал" 14.12.2016р. перерахувало АТ КБ "Приватбанк" грошові кошти в сумі 887 881 191,13 грн.

Згідно з п.п. 1, 2 договору застави № DNHSLO№03629/DZ (майнових прав на отримання грошових коштів за договором банківського рахунку б/н від 15.11.2014р.) від 14.12.2016, предметом цього договору є надання заставодавцем в заставу майнових прав на отримання грошових коштів за договором банківського рахунку б/н від 15.11.2014р. в сумі 887 881 191,13 грн., укладеного між заставодавцем та заставодержателем в забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Боріваж» перед заставодержателем за кредитним договором № DNHSLO№03629 від 27.05.2013р.

20.07.2017 на підставі договору відступлення права вимоги (цесії) № 20/07/17/1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротермінал" відступило Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрокомплект" право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Боріваж" за погашення регресу в сумі 887 881 191,13 грн, сплачених Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротермінал" 14.12.2016 Акціонерному товариству Комерційний банк "ПриватБанк" в якості погашення заборгованості згідно договору застави № DNHSLO№03629/DZ від 14.12.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротермінал" та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк".

21.07.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нива-Тур", як поручителем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрокомплект", як кредитором укладено договір поруки № 21/07-2017.

Відповідно до умов вказаного договору, поручитель поручився перед кредитором за виконання обов`язку Товариством з обмеженою відповідальністю "Боріваж" за погашення регресу в сумі 887 881 191,13 грн, сплачених Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротермінал" 14.12.2016 Акціонерному товариству Комерційний банк "ПриватБанк" в якості погашення заборгованості за договором застави № DNHSLO№03629/DZ від 14.12.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротермінал" та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк". Строк погашення регресної вимоги - 01.11.2018.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним вищенаведеного договору поруки місцевий господарський суд виходив з не доведення позивачем його невідповідності вимогам чинного законодавства та порушення його прав чи інтересів внаслідок його укладення, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

На час відкриття провадження у справі № 910/14927/20 про банкрутство ТОВ "Нива-Тур" набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Частиною 2 Прикінцевих та Перехідних Положень Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ) передбачено, що з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992р., № 31, ст. 440 із наступними змінами).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Відповідно до положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.

Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.

Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство.

Кодекс України з процедур банкрутства є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство, в т.ч. щодо визнання недійсними правочинів, укладених боржником, і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.

Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.

Цей термін походить від англ. "fraud" - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.

Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Межі є невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.

Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.

За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб`єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб`єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.

Тобто уповноважена особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.

Семантичне тлумачення терміна "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.

Отже, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок:

"Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)" (постанова ВП ВС від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц).

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Щодо фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Як вбачається з матеріалів справи, за умовами спірного договору поруки від 21.07.2017р. ТОВ "Нива-Тур" поручилося перед кредитором ТОВ "Агрокомплект" за виконання обов`язку Товариством з обмеженою відповідальністю "Боріваж" за погашення регресу в сумі 887 881 191,13 грн, сплачених Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротермінал" 14.12.2016 Акціонерному товариству Комерційний банк "ПриватБанк" в якості погашення заборгованості за договором застави № DNHSLO№03629/DZ від 14.12.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротермінал" та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк".

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтєю 541 ЦК України передбачено, що солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Згідно з ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі.

Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Відповідно до ст. 544 ЦК України, боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов`язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.

Згідно з ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

В силу ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

За ст. 556 ЦК України, після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника.

До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами чинного законодавства, порука є видом забезпечення виконання зобов`язання, а виконання поручителем солідарного обов`язку може мати місце лише у разі порушення зобов`язання боржником. У випадку ж виконання поручителем перед кредитором зобов`язання боржника він набуває усіх прав кредитора у цьому зобов`язанні.

Відтак, укладення боржником договору поруки від 21.07.2017, умови якого не суперечать вищенаведеним нормам права, не може беззаперечно свідчити про взяття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або взяття на себе економічно невигідних фінансових зобов`язань при наявності невиконаних зобов`язань перед іншими кредиторами та незадовільного фінансового стану, тобто укладення сторонами фраудаторного правочину, про що стверджує апелянт в апеляційній скарзі.

Крім цього, як свідчать матеріали справи, на час ухвалення оскаржуваного рішення, будь-які негативні економічні наслідки внаслідок укладення спірного договору поруки для боржника, а відтак і для його кредиторів, були відсутні, оскільки ТОВ "Агро комплект" відмовилось від своїх вимог до боржника.

Так, керівництво Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро комплект" ухвалило рішення про прощення боргу Товариству з обмеженою відповідальністю "Нива-Тур", що виник на підставі договору поруки №21/07-2017 від 21.07.2017 у розмірі 887 881 191,33 грн, а також 4 540,00 грн, який визнаний ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.07.2021 у справі № 904/14927/20, що підтверджується відповідним листом-повідомленням від 30.11.2023р.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2024р. у справі № 910/14927/20 (904/3303/23), яка не оскаржувалася та набула законної сили, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Комплект" (вх.№61801 від 01.12.2023) про відмову від частини грошових вимог задоволено, зобов`язано ліквідатора виключити з реєстру вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-Тур" (ідентифікаційний код 24872970) грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро комплект" (ідентифікаційний код 39205544) на суму: 4 540,00 (судовий збір) - 1 черга задоволення вимог кредиторів; 887 881 191,13 грн - 4 черга задоволення вимог кредиторів.

Отже, будь-якого впливу на можливість кредиторів одержати задоволення своїх вимог до боржника за рахунок його майна договір поруки № 21/07-2017 від 21.07.2017 не має, що виключає визнання його недійсним, як такого, що спрямований на спричинення шкоди кредиторам, тобто фраудаторного, а права та інтереси позивача внаслідок його укладення відповідачами не є порушеними, наявність чого є необхідною передумовою для задоволення позову.

За наведених обставин, наведені апелянтом доводи в обгрунтування апеляційної скарги не спростовують правильного висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним договору поруки № 21/07-2017 від 21.07.2017.

Виходячи з вищевикладеного, судова колегія апеляційного суду вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а оскаржуване рішення таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2024р. у даній справі відсутні.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 264, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2024р. у справі № 910/14927/20 (904/3303/23) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2024р. у справі № 910/14927/20 (904/3303/23) залишити без змін.

Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена та підписана 02.10.2024 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя М.О. Дармін