Рішення

від 02.10.2024 по справі 910/13238/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.10.2024Справа № 910/13238/23Господарський суд міста Києва у складі судді Карабань Я.А., за участі секретаря судового засідання Севериненко К.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні

заяву Акціонерного товариства "Страхова компанія "ББС ІНШУРАНС"

про стягнення судових витрат

за позовом Приватного підприємства "Соловій-транс"

до Акціонерного товариства "Страхова компанія "ББС ІНШУРАНС"

про стягнення 166 802, 57 грн,

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Голяр І.С.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Соловій-транс» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» (надалі - відповідач) про стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 166 802,57 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у задоволенні позову відмовлено повністю.

24.09.2024 від відповідача надійшла заява про стягнення з позивача 28 900, 00 грн витрат на правничу допомогу та 21 203,84 грн витрат пов`язаних з проведенням судової експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 розгляд заяви відповідача про стягнення судових витрат призначено на 02.10.2024.

02.10.2024 від представника позивача надійшли заперечення на заяву відповідача про стягнення судових витрат, у яких останній, зокрема, зазначає, що детальний правовий аналіз позовної заяви і доданих до неї документів та формування правової позиції замовника, складання та надсилання відзиву на позовну заяву від 15.09.2023, з додатками є все невід`ємною частиною складання відзиву, а тому окремо затрачений час не видається обґрунтованим. Також вказує, що відповідачем неправомірно включено послугу детальний правовий аналіз відповіді на відзив від 25.09.2023, оскільки в матеріалах справи відсутня відповідь на відзив. Крім цього, зазначає, що послуги зі складання, друку, надсилання заяви в порядку ч.8 ст.129 ГПК України щодо надання доказів судових витрат та складання надсилання заяви про вирішення питань розподілу судових витрат не можуть бути стягнуті, оскільки подання таких документів є правом відповідача, а не обов`язком. Вказує, що в матеріалах справи відсутні докази понесення витрат відповідачем, що є підставою для відмови в їх стягненні. Просив зменшити розмір витрат відповідача на правову допомогу до 5 000, 00 грн.

У судовому засіданні 02.10.2024 представник відповідача підтримав заяву про стягнення судових витрат та просив її задовольнити, представник позивача в засідання не з`явився, про день та час розгляду заяви повідомлявся належним чином.

Так, за змістом частин 2 та 3 статті 221 Господарського процесуального кодексу України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

При ухвалені Господарським судом міста Києва рішення від 17.09.2024 у справі №910/13238/23, з огляду на заявлення представником відповідача клопотання про подання доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом 5 днів після винесення рішення, питання про розподіл між сторонами витрат на професійну правничу допомогу не вирішувалось.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із частинами 4, 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (далі - Закон), адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:

1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Положеннями частини 1 статті 1 Закону договір про надання правової допомоги визначено як домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Так, у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала наступні висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу відповідачем до матеріалів справи долучено: копію договору №1201/0121 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 01.12.2021, укладеного між відповідачем і Адвокатським бюро «Голяр і Партнери», з додаткової угодою віл 18.12.2023 та протоколом погодження договірної ціни від 21.08.2023, ордер серії АІ №1336623 і копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю серії РН №1317 на ім`я адвоката Голяра І.С., копію акту прийому наданої професійної правничої допомоги до договору від 19.09.2024 згідно якого адвокатом надано відповідачу правову допомогу в справі №910/13238/23 на суму 28 900,00 грн.

Згідно з приписами ч.2 ст.16 Господарського процесуального кодексу України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України ).

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 статті 1 названого вище Закону).

Цей Закон визначає гонорар формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (стаття 30).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України".

Частинами першою та другою статті 30 названого вище Закону передбачено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У названій вище постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "Гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу".

Разом з цим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України ).

Відповідно до приписів ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 Господарського процесуального кодексу України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд акцентує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

Позивачем надано заперечення щодо стягнення витрат правову допомогу, з посиланням на те, що такі витрати не відповідають критерію реальності, обгрунтованості та розумності.

Як вже наголошувалось вище, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на послуги адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Суд зазначає, що подані відповідачем документи на підтвердження факту понесення ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування їх в зазначеному розмірі з позивача, адже цей розмір має бути не лише доведений, документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Відповідні докази згідно ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку доводам позивача про неспівмірність заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та зазначає, що дослідивши обсяг виконаних робіт представником відповідача по наданню правової допомоги в даній справі та приходить до висновку, що витрати на правову допомогу в сумі 28 900,00 грн є надто завищеними та неспівмірними із обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, зважаючи на складність справи.

Так, зокрема, як убачається з копії акту прийому наданої професійної правничої допомоги до договору від 19.09.2024 згідно якого адвокатом надано відповідачу правову допомогу в справі №910/13238/23 на загальну суму 28 900,00 грн, зокрема: детальний правовий аналіз позовної заяви та доданих документів (пункт 1), складання та надсилання адвокатського запиту (пункт 2), формування правової позиції замовника, складання та надсилання відзиву на позовну заяву (пункт 3), детальний правовий аналіз відповіді на відзив (пункт 6), складання, друк та надсилання заперечень на відповідь на відзив (пункт 7), детальний правовий аналіз висновку експерта (пункт 13), складання та надсилання додаткових пояснень, з урахуванням висновків експертів (пункт 14).

Разом з тим, суд зазначає, що фактично детальний правовий аналіз позовної заяви та доданих документів, складання та надсилання адвокатського запиту, що даний до відзиву з метою збирання доказів, формування правової позиції замовника, надсилання відзиву на позовну заяву, детальний правовий аналіз відповіді на відзив, друк та надсилання заперечень, детальний правовий аналіз висновку експерта і надсилання додаткових пояснень (пункти 1, 2, 6, 13 акту), по суті вже включаються в складання відзиву, складання заперечень та складання додаткових пояснень, з урахуванням висновків експертів, а оцінка вказаної послуги окремо свідчить про завищення розміру таких витрат, а тому суд не покладає такі витрати на позивача.

Також як убачається з акту від 19.09.2024 до складу витрат на правову допомогу було включено складання, друк і надсилання заяви в порядку ч.8 ст.129 ГПК України на суму 300, 00 грн та складання і надсилання заяви про вирішення питань розподілу судових витрат на суму 1 500, 00 грн (пункти 9 та 17 акту).

Одночасно, суд зазначає, що підготовка, оформлення та подача заяви про стягнення понесених відповідачем витрат на правничу допомогу відповідно до положень ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України є фактично заявами про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною, а тому така заява не підлягає відшкодування.

Вказаний висновок узгоджується із позицією об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду викладеною в постанові від 02.02.2024 у справі №910/9714/22.

Суд зазначає, що розмір судових витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється згідно з умовами договору про надання правової допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачено) відповідною стороною або третьою особою, а тому посилання позивача на відсутність доказів оплати послуг є необґрунтованими.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Також суд вважає необґрунтованими включення витрат відповідача на прибуття адвоката до суду та участь адвоката в судовому засіданні 05.06.2023 на суму 2 000, 00 грн (пункт 12 акту), оскільки таке засідання судом не призначалось та не проводилось.

Разом з цим, суд відхиляє, як необґрунтовані посилання представника позивача на те, що відповідачем в матеріалах справи відсутня відповідь на відзив від 25.09.2023, оскільки вказане спростовується матеріалами справи, так як позивачем за підписом директора Максима Косарєва подано таку відповідь на відзив від 25.09.2023 і вона одержана Господарським судом міста Києва 28.09.2023 та долучена до матеріалів судової справи №910/13238/23 (т.1, а.с.118-121).

З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у даній справі, обсяг і обґрунтованість підготовлених та поданих до суду відповідачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру, враховуючи ціну позову, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог відповідача про стягнення витрат на правову допомогу, а саме в сумі 20 950,00 грн (пункти 3-5, 7, 8, 10, 11, 14-16 акту від 19.09.2024).

На підставі викладеного, враховуючи те, що відповідачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного надання послуг на підставі договору про надання правової допомоги, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, суд дійшов висновку, що витрати відповідача на професійну правову допомогу є обґрунтованими в розмірі 20 950, 00 грн, а отже, заява відповідача про стягнення з позивача понесених судових витрат на правничу допомогу адвоката підлягає задоволенню частково.

Крім цього, статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати пов`язані із проведенням експертизи.

Отже, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, в зв`язку з відмовою в позові, витрати відповідача на проведення судової транспортної-товарознавчої експертизи, підтвердженням понесення яких є платіжна інструкція №266270 від 02.01.2024 на суму 21 203, 84 грн, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 221, 240-242, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Заяву Акціонерного товариства "Страхова компанія "ББС ІНШУРАНС" про стягнення судових витрат задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Соловій-транс" (79024, місто Львів, вулиця Промислова, будинок 21, квартира 7, ідентифікаційний код 39052874) на користь Акціонерного товариства "Страхова компанія "ББС ІНШУРАНС" (04050, місто Київ, вулиця Білоруська, будинок 3, ідентифікаційний код 20344871) 21 203 (двадцять одну тисячу двісті три) грн 84 коп. витрат на проведення експертизи та 20 950 (двадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят) грн 00 коп. витрат на правову допомогу адвоката.

3. У задоволенні іншої частини заяви відмовити.

4. Видати наказ після набрання додатковим рішенням законної сили.

5. Додаткове рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України і може бути оскаржено в порядку та строк, встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 03.10.2024.

Суддя Я.А.Карабань