Ухвала

від 02.10.2024 по справі 156/1184/24

ІВАНИЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 156/1184/24

Провадження № 2/156/354/24

У Х В А Л А

про відмову у забезпеченні позову

02 жовтня 2024 року сел.Іваничі

Суддя Іваничівського районного суду Волинської області Малюшевська І. Є. розглянувши заяву

ОСОБА_1 , представник заявниці - адвокат Бакун Олександр Сергійович,

про забезпечення позову -

в с т а н о в и в :

01 жовтня 2024 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Бакуна О.С.звернулася із пред`явленням позову про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю "АДАМА" боргу задоговором позики у розмірі 1 010 805,50 гривень, одночасно звернулася також із заявою про забезпечення позову.

У заяві про забезпечення позову заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ «АДАМА» в розмірі 1 010 000 (один мільйон десять тисяч) гривень 00 коп., з них: 980 000,00 грн. - сума позики за Договором позики та 30 000,00 грн. сума відсотків за користування згідно з розпискою) та шляхом накладення арешту на майно застави - трактор марки Reno 106-54TL, реєстраційний номер НОМЕР_1 та заборонити ТОВ "АДАМА" чи іншим особам вчиняти будь-які дії щодо зазначеного предмету застави або передавати майно третім особам.

Заява обґрунтована тим, що 20 вересня 2022 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «АДАМА», в особі уповноваженої особи-директора, ОСОБА_2 був укладений Договір позики в с. Біличі Володимирського районуВолинського району. Згідно укладеного Договору позики громадянка ОСОБА_1 надала грошову позику ТОВ «АДАМА» в особі директора ОСОБА_2 в сумі 980 000 (дев`ятсот вісімдесят тисяч) гривень 00 коп. Зазначена сума була перерахована з рахунку позичальниці на рахунок отримувача ТОВ «АДАМА» в день підписання Договору позики. Також, 20 вересня 2022 року директор ТОВ «АДАМА», діючи від імені юридичної особи ТОВ «АДАМА», надав ОСОБА_1 Розписку, якою взяв зобов`язання «щомісяця у строк до 20 числа виплачувати відсотки по Договору позики від 20.09.2022 року в сумі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 коп. та встановив предметом застави трактор марки Reno 106-54TL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на випадок непогашення суми основної позики». Строк дії Договору позики до 20 вересня 2023 року та повернення коштів суми позики також закінчувався зазначеною датою.

20 вересня 2023 року між сторонами ТОВ «АДАМА» та ОСОБА_1 була підписана додаткова Угода № 1 до Договору позики № б/н від 20 вересня 2022 року про продовження строку дії договору до 20 вересня 2024 року та викладено п. 3 Договору в новій редакції. Дана додаткова Угода складена в присутності двох свідків та підписана сторонами.

Станом на сьогодні (день подання даної заяви) адміністрація ТОВ «АДАМА» тривалий час відмовляється сплачувати суму позики, боргує відсотки за два останніх місяця, а заставне майно у вигляді зазначеного трактора також не буде їй передано.

25 вересня 2024 року діючий директор ТОВ «АДАМА» написав заявниці у додатку «вайбер» повідомлення, в якому повідомляє про відмову у виконанні зобов`язань та причини не добросовісної поведінки минулого директора ТОВ «АДАМА». Відтак, позичальник не може отримати свої кошти за умовами Договору позики та відсотки згідно отриманої Розписки.

Таким чином, метою вжиття заходів заявник вказує гарантування реальної можливості захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки адміністрація ТОВ «АДАМА» тривалий час відмовляється сплачувати суму позики, боргує відсотки за два останніх місяця, а заставне майно у вигляді зазначеного трактора також не буде передано заявниці.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 152 ЦПК України заява про забезпечення позову одночасно з пред`явленням позову подається до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом. З огляду на зазначене, заяву подано з дотриманням вимог процесуального законодавства.

Заява ОСОБА_1 про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи за правилами ч.1 ст. 153 ЦПК України, а відтак відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 149 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Крім того, ч. 3 ст. 150 ЦПК України імперативно встановлює, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до ч. 1ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до п. 3-4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб. Згідно з вимогами п. 4 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза не виконання та утруднення виконання можливого рішення про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась із такою заявою, позовним вимогам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». Крім того, згідно з позицією Європейського суду з прав людини заходи забезпечення (тимчасові заборони), які вживає суд у процесі вирішення спору, повинні відповідати закону, враховувати суспільні (загальні) інтереси та пропорційність між використаними засобами та метою, яку прагне суд досягнути (див., наприклад, Джиніч проти Хорватії, (заява № 38359/13), п.п. 61-62 Карагасаноглу проти Туреччини) (заяви № 21392/08 та 2 інші заяви, п.п. 144-153)). Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в цивільному процесі, механізмом, який покликаний гарантувати, у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, (1) виконання майбутнього рішення суду або/та (2) ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Предметом вказаного заявником позову є стягнення коштів за договором позики та борговою розпискою в сумі 1 010 805,50 гривень.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зі змісту ст. 149 та ст. 151 ЦПК України вбачається, що до предмету доказування під час розгляду заяви про забезпечення позову, зокрема входять обставини, які свідчать про те, що невжиття цих заходів може істотно ускладнити чи унеможливити у майбутньому виконання рішення суду.

Проте, будь-яких доказів належності відповідачу рухомого майна - трактора марки Reno 106-54TL, реєстраційний номер НОМЕР_2 , на який заявниця просить накласти арешт, документів із зазначенням вартості такого майна, а також доказів, які б свідчили про намір відповідача чи здійснення ним підготовчих дій щодо відчуження трактора заявником, - до заяви про забезпечення позову не додано, що позбавляє суд можливлсті визначити співмірність забезпечення позову заявленим вимогам. Заразом, суду не надано і доказів наявності або відсутності у відповідача доходів, суму грошових коштів на рахунку, на який заявниця просить накласти арешт, що також позбавляє суд можливості визначити співмірність забезпечення позову заявленим вимогам.

Також заявником до матеріалів заяви про забезпечення позову не надано доказів щодо наявності самого наміру або вчинення дій відповідачем щодо приховування майна, зокрема, грошових коштів, їх реалізації тощо.

Перевіривши матеріали заяви про забезпечення позову, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки у заяві не обґрунтовано необхідність забезпечення позову, в тому числі таким шляхом (накладення арешту на грошові суми та майно, що належить відповідачеві в межах ціни позову), як зазначено у заяві; заявником не конкретизовано на яке саме майно відповідача потрібно накласти арешт, його вартість та місцезнаходження, та відсутні докази на підтвердження наявності у відповідача будь-якого майна; не зазначено обставин та не надано документів, які б свідчили про те, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову у разі не вжиття цих заходів забезпечення позову, крім того, до заяви не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження вище зазначеного, відсутні пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, тобто із зазначеного витікає, що заява немотивована та до неї не додано документів та інших доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб, як зазначено у заяві. Докази на підтвердження, викладених у заяві про забезпечення доказів, обставин до такої не долучені.

Також слід звернути увагу, що арешт є крайнім заходом забезпечення позову та полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеженні права користування майном або його вилученні у власника.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Тобто, з урахуванням зазначеного у разі застосуванням зазначених вище заходів можуть бути порушені й інтереси інших осіб. Крім того, суд не виключає, що обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном може призвести до незворотних наслідків.

Таким чином, суд дійшов висновку, що подана заява про забезпечення позову не містить обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також обґрунтування необхідності та можливості вжиття саме тих заходів забезпечення, про які просить заявниця.

Будь-яких даних про дійсний намір відповідача відчужити своє майно, суду також не надано, тобто фактично заява про забезпечення позову ґрунтується на необґрунтованих припущеннях.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Проте позивачем зазначені обставини, щодо саме необхідності забезпечення позову, не доведені. Лише наявність між сторонами спору за договором позики, строк виконання якого (за позицією позивача) настав у вересні 2024 року, не є підставою для забезпечення позову.

Згідно з положеннями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Заходи забезпечення, про які просить заявниця являють собою істотне втручання у право власника реалізовувати свою тріаду повноважень щодо володіння, користування та розпорядження майном. За відсутності обґрунтованості їх застосування, такі заходи втручання не можуть бути визнані законними, такими, що переслідують легітимну мету та є необхідними у демократичному суспільстві, а відтак не можуть бути вжиті.

Враховуючи вищезазначені положення ст. ст. 149, 150 ЦПК України, відповідні роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України, а також те, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб, суд вважає за необхідне у задоволенні заяви про застосування заходів забезпечення позову відмовити.

Керуючись ст. ст. 149-153, 353, 354 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, подану одночасно з пред`явленням позову у цивільній справі № 156/1184/24 до Товариства з обмеженою відповідальністю "АДАМА" про стягнення боргу за договором позики відмовити.

Копію ухвали направити заявниці та її представнику.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Волинського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини ухвали або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя І. Є. Малюшевська