Постанова

від 03.10.2024 по справі 2-6/11

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1254/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №2-6/11 Категорія: 302010000 Биченко І.Я. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2024 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т.Л. суддіКарпенко О.В., Новіков О.М.секретарШирокова Г.К.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15.05.2024 (повний текст складено 23.05.2024, суддя в суді першої інстанції Биченко І.Я.) у цивільній справі за:

- зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Стеблівської селищної ради Корсунь-Шевченківського району, як правонаступника Дацьківської сільської ради, ОСОБА_4 , як правонаступника ОСОБА_5 , про повернення земельних ділянок та стягнення моральної шкоди,

- за позовом ОСОБА_3 до Стеблівської селищної ради Корсунь-Шевченківського району, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_4 , про визнання недійними та скасування рішень сільської ради та скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно,

- за позовом ОСОБА_1 до Стеблівської селищної ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_4 , про визнання недійними та скасування рішень сільської ради і внесення відомостей до правовстановлюючого документу,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_5 у липні 2009 року звернулася до Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області з позовом про визнання недійсними рішень сільської ради та відновлення меж земельної ділянки і відшкодування шкоди.

Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_5 станом на 1992 рік володіла та користувалася земельною ділянкою в с. Яблунівка Корсунь-Шевченківського району загальною площею 0,61 га. Рішенням виконкому Дацьківської сільської ради б/н від 15.04.1992 їй додатково було наділено земельну ділянку 0,20 га в с. Яблунівка за вказаною адресою. За рахунок земельної ділянки, яка знаходилася в користуванні позивача - 0,06 га наділено під забудову ОСОБА_6 . Відтак, загальна площа земельної ділянки ОСОБА_5 склала 0,75 га.

Земельна ділянка позивача складається із трьох земельних ділянок, а саме площею 0,3084 га з кадастровим номером 7122586307:01:01:002, площею 0,0867 з кадастровим номером 7122586307:01:01:06 та площею 0,3549 га з кадастровим номером 71225863307:01:01:005. Втім, земельна ділянка площею 0,3549 га з кадастровим номером 71225863307:01:01:005 зменшена в результаті прийняття незаконних рішень Дацьківською сільського радою щодо передачі земельних ділянок громадянам ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та в подальшому відповідачам по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_3 .

У результаті земельна ділянка зменшена на 0,05 га.

Крім того, рішенням Дацьківської сільської ради земельну ділянку ОСОБА_10 - сусіда позивача, площею 0,51 га, надано в тимчасове користування для ведення особистого підсобного господарства ОСОБА_2 , однак площею уже 0,53 га, а не 0,51 га. Земельна ділянка ОСОБА_2 межує із земельною ділянкою позивача площею 0,3549 га та за рахунок збільшення земельної ділянки ОСОБА_2 на 0,02 га, її, позивача, земельна ділянка була зменшена на вказаний розмір.

Рішення про вилучення у позивача земельної ділянки площею 0,05 га та площею 0,02 га сільською радою не приймалося. Отже Дацьківська сільська рада, порушуючи вимоги закону, самовільно позбавила позивача права користування земельною ділянкою площею 0,07 га.

За період фактичного користування суміжними земельними ділянками із земельною ділянкою позивача, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 самовільно зайняли частину її земельної ділянки, яка зменшилася на 0,0516 га, що стало причиною недоотримання позивачем врожаю, зокрема доходів в розмірі 504,60 грн.

Ухвалою суду від 23.12.2014 у зв`язку зі смертю позивача ОСОБА_5 до участі у справі залучено її правонаступника ОСОБА_4 .

Під час розгляду справи позивач за первісним позовом ОСОБА_4 неодноразово змінювала позовні вимоги та остаточно, 05.05.2022 надала заяву про уточнення позовних вимог, якою просила усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться в с. Яблунівка Корсунь-Шевченківського району в урочищі «Хоменки» та належить позивачу на праві приватної власності шляхом встановлення її первинних меж. Відновлення вказаних меж слід провести згідно схеми, яка є додатком до висновку №83 будівельно-технічної експертизи від 31.12.2013.

09.02.2015 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до Дацьківської сільської ради Черкаської області та ОСОБА_4 про повернення земельних ділянок та стягнення моральної шкоди.

Після задоволення відводів суддям Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області справу передано до Городищенського районного суду Черкаської області.

Ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області від 01.02.2017 до участі у справі залучено Стеблівську селищну раду Корсунь-Шевченківського району як правонаступника Дацьківської сільської ради.

02.01.2018 ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до Стеблівської селищної ради про визнання недійсними та скасування рішень, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області від 19.01.2018 об`єднано в одне провадження цивільні справи за позовом ОСОБА_4 , як правонаступника ОСОБА_5 , про визнання недійсними рішень Дацьківської сільської ради, відновлення меж і відшкодування шкоди та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про повернення земельних ділянок та стягнення моральної шкоди, із матеріалами цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування рішень Дацьківської сільської ради, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Після задоволення відводів суддям Городищенського районного суду Черкаської області справу передано до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області.

23.07.2019 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою про визнання недійсним та відміну рішення виконкому Дацьківської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22.02.2023 провадження у справі за позовом ОСОБА_4 , як правонаступника ОСОБА_5 , про визнання недійсним рішень сільської ради, відновлення меж і відшкодування шкоди закрито.

Продовжено розгляд справи за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Стеблівської селищної ради Корсунь-Шевченківського району, як правонаступника Дацьківської сільської ради, ОСОБА_4 , як правонаступника ОСОБА_5 , про повернення земельних ділянок та стягнення моральної шкоди, за позовом ОСОБА_11 до Стеблівської селищної ради Корсунь-Шевченківського району, про визнання недійними та скасування рішень Дацьківської сільської ради та скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та за позовом ОСОБА_12 до Стеблівської селищної ради, про визнання недійними та скасування рішень сільської ради і внесення відомостей до правовстановлюючого документу.

Так вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за зустрічним позовом мотивовані тим, що ОСОБА_12 у 1995 році придбав у ОСОБА_13 житловий будинок в с. Яблунівка Корсунь-Шевченківського району, розміщений на земельній ділянці, розміром 0,17 га, яку ОСОБА_13 передано у власність рішенням сесії Дацьківської сільської ради №29 від 24.05.1997. При виготовленні державного акту в 2001 році ОСОБА_1 було оформлено у власність 0,1558 га та видано державний акт. З метою отримання відповіді про підстави зменшення розміру земельної ділянки позивачі звернулися до державного районного архіву та отримали відповідь, що ОСОБА_13 рішенням Дацьківської сільської ради від 15.04.1992 без номера було наділено 0,25 га землі. Цим же рішенням ОСОБА_5 було доділено земельну ділянку 0,20 га біля її садибної ділянки. Рішень Дацьківської сільської ради про подальший рух землі ОСОБА_13 в архіві не виявлено. Тобто підстав для зменшення переданої у приватну власність рішенням Дацьківської сільської ради №29 від 24.05.1997 ОСОБА_1 земельної ділянки з 0,17 га до 0,1558 га не було.

27.12.2000 рішенням Дацьківської сільської ради №57 ОСОБА_2 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,60 га, яка до цього часу обліковувалася за ОСОБА_10 і згідно земельно-облікової документації сільської ради мала площу 0,61 га. При виготовленні державного акту на право власності на землю в 2001 році для ОСОБА_2 заміри ділянки показали, що вона зменшилася до 0,5275 га. Вказана земельна ділянка межує із земельною ділянкою ОСОБА_5 і саме вона, за твердженням ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , незаконно захопила частину земельної ділянки, площею 0,0725 га.

Позивачі дізналися, що в Дацьківській сільській раді наявні рішення №25 від 17.04.2001, яким відмінені попередні рішення сесії Дацьківської сільської ради відносно позивачів №29 від 24.05.1997 та №57 від 27.12.2000, що є незаконним.

Рішенням №9-6 та №9-7 від 08.09.2003 ОСОБА_3 та ОСОБА_3 надані у приватну власність земельні ділянки площею по 0,15 га кожному, які до цього були вилучені у ОСОБА_9 . Рішенням №11-5/5 від 15.08.2007 ОСОБА_3 доділено ще 0,15 га суміжної земельної ділянки, яка до цього обліковувалася за ОСОБА_14 .

Вказаним рішенням Дацьківської сільської ради наданий дозвіл на виготовлення технічної документації для отримання державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,30 га ОСОБА_3 та земельну ділянку площею 0,15 га ОСОБА_3 . Оскільки вказані земельні ділянки суміжні їх загальна площа становила 0,45 га. Однак при виготовленні технічної документації на земельну ділянку було встановлено, що плаща земельної ділянки становить 0,399 га.

Таким чином ОСОБА_5 незаконно захопила з двох сторін частину земельних ділянок у ОСОБА_3 та ОСОБА_3 .

Враховуючи викладене, із урахуванням уточнення позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , звернулися до суду із зустрічним позовом в якому просять зобов`язати ОСОБА_4 повернути ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0725 га, яка обліковувалась за ОСОБА_10 ; зобов`язати ОСОБА_4 повернути ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,051 га що йому належить згідно рішення сесії Дацьківської сільської ради №9-6, №9-7 від 08.09.2003, що обліковувалася за ОСОБА_9 ; зобов`язати ОСОБА_4 повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0142 га що йому належить згідно рішення сесії Дацьківської сільської ради №29 від 24.05.1997, що обліковувалася за ОСОБА_13 ; зобов`язати Стеблівську селищну раду виконати рішення №29 від 24.05.1997, №57 від 27.12.2000, №9-6, 9-7 від 08.09.2003, №11-5/5 від 15.08.2007, та доділити, погодити та надати дозвіл на виготовлення технічної документації на приватизацію земельних ділянок площею 0,0142 га, 0,0725 га та 0,051 га за рахунок самовільно захопленої землі ОСОБА_4 та стягнути з ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15.05.2024 усі позовні вимоги у справі відхилено з посиланням на їх необґрунтованість.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 25.06.2024 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Вказує, що ОСОБА_4 , як спадкоємець ОСОБА_5 , не підтвердила належним чином свої спадкові права, отже не може мати процесуальних прав у справі. Таким чином суд у справі протизаконно визначив ОСОБА_1 відповідачем за первісним позовом. Суд не врахував, що наданими доказами підтверджується порушення прав скаржника на його земельну ділянку, про що детально обґрунтовано в його позові. Висновки суду щодо фактичних обставин справи ґрунтуються на неповному дослідженні наявних у справі доказів. Інші доводи скаржника повністю аналогічні тим, що викладені в його позовній заяві.

Відзиву до суду не надходило.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи встановлено, що постановою Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 15.02.2007, яка набрала законної сили 26.02.2007, зобов`язано Дацьківську сільську раду прийняти рішення про надання ОСОБА_5 дозволу на виготовлення технічної документації на приватизацію земельної ділянки площею 0,75 га.

Рішенням Дацьківської сільської ради №8-6 від 21.02.2007 «Про внесення змін в земельно-кадастрову книгу та надання дозволу на виготовлення технічної документації на приватизацію земельної ділянки ОСОБА_5 » вирішено, зокрема, надати ОСОБА_5 дозвіл на виготовлення технічної документації на приватизацію земельної ділянки площею 0,75 га.

Рішенням виконавчого комітету Дацьківської сільської ради №49 від 25.11.2000 «Про вилучення та надання земельних ділянок під розширення особистих підсобних господарств» вирішено надати 0,53 га земельної ділянки в тимчасове користування для ведення особистого підсобного господарвства ОСОБА_2 в с. Яблунівка.

Рішенням виконавчого комітету Дацьківської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області №25 від 07.04.2001 «Про розгляд заяв громадян про приватизацію земельних ділянок» вирішено, зокрема, згідно інвентаризації земельної ділянки ОСОБА_2 внести зміни в рішення №57 від 27.12.2000, яке втратило чинність. Передано безкоштовно у приватну власність присадибну ділянку для ведення особистого підсобного господарства ОСОБА_2 0,53 га в с. Яблунівка.

Згідно державного акту на право приватної власності на землю видано громадянину України від 24.04.2001, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,5275 га для ведення особистого підсобного господарства, розташованої на території с. Яблунівка Дацьківської сільської ради Черкаської області. Кадастровий номер земельної ділянки 7122586307:01:01:006.

ОСОБА_2 стверджує, що відповідно до рішення Дацьківської сільської ради №57 від 27.12.2000 їй належала земельна ділянка площею 0,60 га, яка обліковувалася за ОСОБА_10 .

На підтвердження вказаних обставин позивач надала суду копію паспорта, де на сторінці 7 зазначено, що розмір земельної ділянки, яку передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 становить 0,60 га, довідку №784 від 10.08.2009 про те, що за ОСОБА_10 обліковувалася земельна ділянка площею 0,61 га та довідку №827 від 03.05.2007 про сплату податку за земельну ділянку розміром 0,65 га.

Також судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Дацьківської сільської ради народних депутатів від 08.09.2003 №9-6 вирішено надати земельну ділянку розміром 0,15 га ОСОБА_3 в с. Яблунівка урочище «Хоменки».

Надано земельну ділянку розміром 0,15 га ОСОБА_3 в с. Яблунівка.

Припинено право користування земельною ділянкою розміром 0,60 га ОСОБА_9 .

Рішенням виконавчого комітету Дацьківської сільської ради від 08.09.2003 №9-7 вирішено передати в приватну власність земельну ділянку ОСОБА_15 0,15 га для обслуговування житлового будинку в с. Яблунівка.

ОСОБА_3 0,15 га в с. Яблунівка для обслуговування житлового будинку.

Рішенням Дацьківської сільської ради №11-5/5 від 15.08.2007 надано у власність земельну ділянку в розмірі 0,15 га ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в с. Яблунівка.

Надано дозвіл на виготовлення технічної документації на виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку розміром 0,15 га для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 в с. Яблунівка.

Надано дозвіл на виготовлення технічної документації на виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку розміром 0,30 га для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 в с. Яблунівка.

ОСОБА_11 стверджує, що ОСОБА_4 самовільно захопила 0,051 га земельної ділянки загальною площею 0,45 га, з яких 0,30 га, що належать йому, позивачу, та 0,15 га, які належать ОСОБА_3 , що й стало підставою для звернення до суду із відповідними позовними вимогами.

Такими є фактичні обставини у справі. Правовідносини, які виникли між сторонами на їх підставі, мають таке правове регулювання.

Згідно ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 ЦК України).

Апеляційний суд приймає до уваги, що кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до ЄКПЛ).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у створенні власнику перешкод у здійсненні права користування чи розпорядження своїм майном.

За змістом ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.1, 2 ст.78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 79 ЗК України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом частин першої, третьої та четвертої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Правилами ч.1 ст.81 ЗК України визначено такі способи набуття права власності на земельні ділянки: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ч.2 ст.116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно зі ст.90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.1 ст.91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства.

Відповідно до ст.103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Статтею 106 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновлення межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

З метою усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, а також звільнення самовільно зайнятої ділянки законний власник земельної ділянки може звернутися до відповідної особи, що здійснює такі перешкоди чи самовільно зайняла ділянку, з проханням про припинення здійснення неправомірних дій.

У частинах другій, третій статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Результат аналізу наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ч. 2 та ч. 5 ст. 158 ЗК України, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Як вбачається зі змісту позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та скаржника ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_4 самовільно зайняла частини належних позивачам земельних ділянок площею 0,0725 га, 0,051 га та 0,0142 га відповідно. Крім того, ОСОБА_2 зазначає, що їй у власність була передана саме земельна ділянка площею 0,60 га, що належала ОСОБА_10 .

При цьому ОСОБА_2 доказів щодо наявності у неї права власності щодо земельної ділянки, площею 0,60 га, яка належала ОСОБА_10 матеріали справи не містять.

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Ухвалою суду у справі від 08.11.2012 призначено повторну судову будівельно-технічну експертизу та з висновку експерта №83 від 31.12.2013 слідує, що загальна площа земельних ділянок, які знаходилися на час проведення експертного дослідження у користуванні ОСОБА_5 , становить 0,3085 га, 0,1043 га та 0,2661 га, а повинна складати 0,7500 га; земельна ділянка, якою користується ОСОБА_2 становить 0,5318 га, а повинна складати 0,5275 га; земельна ділянка, якою користується ОСОБА_3 та ОСОБА_3 становить 0,44717 га, а повинна складати 0,4500 га; накладення земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_16 , на земельну ділянку, яка знаходиться в користування ОСОБА_5 відбулося за рахунок збільшення межі земельної ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_16 на 1,09 м по фактичному користуванню в порівнянні з розміром, що зазначений в державному акті ОСОБА_1 ; площа земельної ділянки, утвореної за рахунок накладення земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_16 на земельну ділянку, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_5 обчислена графічно становить 0,0109 га; накладення земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_17 , на земельну ділянку, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_5 відбулося за рахунок збільшення межі земельної ділянки ОСОБА_2 на 0,78 м по фактичному користуванню зі сторони берега р. Рось в порівнянні з розміром, що зазначений в державному акті ОСОБА_2 , площа земельної ділянки, утвореної за рахунок накладення земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_2 на земельну ділянку, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_5 обчислена графічно становить 0,0043 га.

У висновку експерта зазначено, що площа земельних ділянок, якими фактично користується ОСОБА_5 , що становить 0,6789 га не відповідає площі, яка визначена правовстановлюючими документами, що повинна складати 0,7500 га, тобто по фактичному користуванню площа земельних ділянок зменшена на 0,0711 га.

Судом встановлено, що у справі відсутні докази того, що земельні ділянки, які виділялися ОСОБА_3 та ОСОБА_3 знаходяться в урочищі «Хоменки» єдином масивом.

Як вбачається з наданих рішень сільської ради, земельні ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_3 наділялися з різним цільовим призначенням та місцем розташування.

Отже суд обґрунтовано вказав про те, що ОСОБА_3 не довів, що ОСОБА_4 зайняла 0,061 га від загальної площі 0,45 га.

Таким чином суд першої інстанції у цій справі вірно вказав про відхилення, як необґрунтованих, позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що не підтвердили доказами порушення їх права власності на земельні ділянки з боку відповідача ОСОБА_4 .

Надаючи оцінку вимогам ОСОБА_1 у даній справі, слід врахувати таке.

ОСОБА_1 вказав, що він придбав у 1995 році у ОСОБА_13 житловий будинок в с. Яблунівка Корсунь-Шевченківського району, який був розміщений на земельній ділянці розміром 0,17 га, яку було передано ОСОБА_13 у приватну власність рішенням сесії Дацьківської сільської ради №29 від 24.05.1997.

При виготовленні державного акту в 2001 році ОСОБА_1 було оформлено у власність 0,1558 га. З метою отримання відповіді про підстави зменшення розміру земельної ділянки позивачі звернулися до державного районного архіву та отримали відповідь, що ОСОБА_13 рішенням Дацьківської сільської ради від 15.04.1992 без номера наділено 0,25 га землі. Цим же рішенням ОСОБА_5 доділено земельну ділянку 0,20 га біля її садибної ділянки. Рішень Дацьківської сільської ради про подальший рух землі ОСОБА_13 в архіві не виявлено. Тобто законних підстав для зменшення переданої у приватну власність рішенням Дацьківської сільської ради №29 від 24.05.1997 ОСОБА_1 земельної ділянки 0,17 га до 0,1558 га не було.

Позивач дізнався, що в Дацьківській сільській раді наявні рішення №25 від 17.04.2001 яким були відмінені попередні рішення сесії Дацьківської сільської ради відносно, зокрема, позивача №29 від 24.05.1997 та №57 від 27.12.2000. Прийняття вказаних рішень є, на думку позивачів, незаконним та суперечить законодавству України. Жодних рішень за поданими ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 01.10.2012 №136,137 про доділення земельних ділянок до первинних розмірів сільською радою не приймалися.

Враховуючи викладене, з урахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, яким просив визнати недійсним та скасувати рішення виконкому Дацьківської сільської ради №24 та №25 від 17.04.2001 відносно ОСОБА_1 та внести у правовстановлюючі документи відносно ОСОБА_1 чинне рішення сесії Дацьківської сільської ради №29 від 24.05.1997.

Згідно договору від 30.08.1995 ОСОБА_13 продав, а ОСОБА_1 купив житловий будинок в с. Яблунівка Корсунь-Шевченківського району на земельній ділянці розміром 0,17 га.

Рішенням виконавчого комітету Дацьківської сільської ради №29 від 24.05.1997 вирішено передати безкоштовно у приватну власність присадибну ділянку громадянам, в т.ч. ОСОБА_1 розміром 0,17 га в с. Яблунівка.

Згідно державного акту на право приватної власності на землю видано громадянину України від 24.04.2001 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1558 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташованої на території с. Яблунівка Дацьківської сільської ради Черкаської області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначав про порушення його прав, як власника земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,1558 га, що розташована на території с. Яблунівка Дацьківської сільської ради Черкаської області, відповідачем у справі. За його аргументами законних підстав для зменшення переданої у приватну власність рішенням Дацьківської сільської ради №29 від 24.05.1997 земельної ділянки з 0,17 га до 0,1558 га у селищної ради не було.

Предметом оскарження у цій справі є рішення виконкому Дацьківської сільської ради №24 та №25 від 17.04.2001 відносно ОСОБА_1 .

Як вірно вказав суд першої інстанції, частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту. Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених статтею 16 ЦК України із урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Європейський суд з прав людини, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути: незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 6 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine, заява № 61406/00, § 59); «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоби його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення від 10 грудня 1996 року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey, заява № 100/1995/606/694, § 95); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland, заява № 30210/96, § 158) (§ 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16 серпня 2013 року у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine, заява № 20390/07).

У постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 ВП ВС зазначила, що захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

ВП ВС неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови ВП ВС від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У §145 рішення Європейського суду з прав людини від 15.11.1996 у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

Таку ж правову позицію Верховний Суд виклав в постанові 22.05.2019 у справі №310/7353/13-ц.

За обставин цієї справи визнання недійсним та скасувати рішення виконкому Дацьківської сільської ради №24 та №25 від 17.04.2001 відносно скаржника ОСОБА_1 та внесення у його правовстановлюючі документи дані згідно рішення сесії Дацьківської сільської ради №29 від 24.05.1997 є неефективним способом захисту прав позивача, оскільки не забезпечить поновлення такого права у разі задоволення позову, адже оскаржуване рішення сільської ради є правовим актом, який вичерпав свою дію моментом видачі на підставі нього правовстановлюючого документу державного акту.

Верховний Суд у постанові від 19.05.2021 у справі №723/2196/19 зазначив, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому відсутня необхідність надавати оцінку іншим аргументам позову.

За обставин цієї справи скасування вказаних рішень органу місцевого самоврядування не поновить права позивача, так як відповідне право власності на частини земельних ділянок, які за аргументами скаржника у справі належать йому та на даний час перебувають у власності інших фізичних осіб, які не будуть зобов`язані повернути майно позивачу лише на підставі скасування колишніх рішень сільської ради про оформлення права власності на спірні земельні ділянки.

Щодо позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсними та скасування рішень, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, слід врахувати таке.

У поданій позовній заяві ОСОБА_3 зазначив, що рішенням Дацьківської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області №9-7 від 08.09.2003 «Про приватизацію та розприватизацію земельних ділянок громадянам» та №11-5 від 15.08.2007 «Про надання і вилучення земельних ділянок громадянам» у приватну власність ОСОБА_3 було передано земельні ділянки у с. Яблунівка для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства. У визначеному законом порядку позивач звернувся до Дацьківської сільської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, які передані у його власність. Подана заява була отримана секретарем Дацьківської сільської ради 14.11.2014.

Оскільки в місячний строк відповіді від Дацьківської сільської ради позивач не отримав, він відповідно до положень ч.7 ст.118 ЗК України замовив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу. Черкаською регіональною філією ДП «Центр ДЗК» розроблено проекти землеустрою на виділені позивачеві земельні ділянки, виконано плани/геодезичні роботи на користь позивача, а між сторонами підписано відповідні акти виконаних робіт. Проект землеустрою здійснено щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,2500 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 . Позивач повідомив орган місцевого самоврядування про самостійне замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу відповідною радою. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2016 визнано незаконною бездіяльність Дацьківської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області щодо не розгляду в місячний строк клопотань ОСОБА_3 та ОСОБА_3 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в с. Яблунівка Корсунь-Шевченківського району.

Після отримання довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізнався про те, що земельні ділянки, які йому передані у власність рішенням Дацьківської сільської ради №9-7 від 08.09.2003 та №11-5/5 від 15.08.2007 та щодо яких було розроблено проект землеустрою передані у власність ОСОБА_4 . Підставою реєстрації зазначено рішення Дацьківської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області №9-4/VIІ від 16.09.2016. Оскільки фактично передані ОСОБА_4 земельні ділянки накладаються на земельні ділянки, які раніше були передані у власність ОСОБА_3 , він звернувся до суду з позовом, та з урахуванням уточнення позовних вимог, просить визнати недійсним та скасувати рішення Дацьківської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області №9-4/VІІ від 16.09.2016; визнати недійсним та скасувати рішення Дацьківської сільської ради Корсунь Шевченківського району Черкапскьої області №41-5/VІ від 24.04.2015; скасувати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, запис №16545846 від 19.09.2016 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,3216 га кадастровий номер 7122586300:01:001:0385, що розташована в с. Яблунівка Корсунь-Шевченківського району.

Так рішенням Дацьківської сільської ради №9-7 від 08.09.2003 «Про приватизацію та роз приватизацію земельних ділянок громадянам» вирішено передати в приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га в с. Яблунівка для обслуговування житлового будинку ОСОБА_3 та 0,15 га для обслуговування житлового будинку в с. Яблунівка ОСОБА_3 .

Рішенням виконавчого комітету Дацьківської сільської ради народних депутатів від 08.09.2003 №9-6 вирішено надати земельну ділянку розміром 0,15 га ОСОБА_3 в с. Яблунівка урочище «Хоменки».

Надано земельну ділянку розміром 0,15 га ОСОБА_3 в с. Яблунівка.

Припинено право користування земельною ділянкою розміром 0,60 га ОСОБА_9 .

Рішенням виконавчого комітету Дацьківської сільської ради від 08.09.2003 №9-7 вирішено передати в приватну власність земельну ділянку ОСОБА_15 0,15 га для обслуговування житлового будинку в с. Яблунівка.

ОСОБА_3 0,15 га в с. Яблунівка для обслуговування житлового будинку.

Рішенням Дацьківської сільської ради №11-5/5 від 15.08.2007 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації», ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо оформлення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку орієнтовною площею 0,30 га по АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства.

Надано дозвіл на виготовлення технічної документації на виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку розміром 0,15 га для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 в с. Яблунівка.

Надано дозвіл на виготовлення технічної документації на виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку розміром 0,30 га для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 в с. Яблунівка.

Як вбачається з витягу з Згідно витягу з рішення Дацьківської сільської ради №11-5/5 від 15.08.2007, ОСОБА_3 надано дозвіл на збір технічної документації на приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства саме розміром 0,30 га.

10.11.2014 ОСОБА_3 звернувся до Дацьківської сільської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення йому у приватну власність земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд розташованої по АДРЕСА_1 .

Статтею 78 ЗК України встановлено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 79 ЗК України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Положеннями ч.ч.1,3 та 4 ст. 79-1 ЗК України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за проектами землеустрою із впорядкування існуючих землеволодінь.

Статтею 2 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» визначено, що Державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, зокрема при регулюванні земельних відносин і здійсненні землеустрою.

Відповідно до ст.21 ЗУ «Про Державний земельний кадастр», відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками; на підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель - за результатами інвентаризації земель.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.

Згідно з абз. 1 ч.1, ч. 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118, 186-1 ЗК України.

Відповідно до ч.1 ст.118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ч. 7 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

За обставин справи ОСОБА_3 12.02.2015 замовлено та виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у приватну власність за адресою АДРЕСА_1 .

Позивач стверджує, що земельні ділянки, які йому передана у власність рішеннями Дацьківської сільської ради №9-7 від 08.09.2003 та №11-5/5 від 15.08.2007 та щодо яких розроблено проект землеустрою передані у власність ОСОБА_4 , яка набула на неї право власності, що підтверджено інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 04.10.2016.

Згідно правових висновків постанови ВП ВС від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц неможливо надати єдину відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо виходячи з конкретних обставин справи. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Тому, судам при вирішенні аналогічних спорів слід враховувати, що подати позов до суду про захист свого законного інтересу може будь яка особа, яка звернулася до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду, залежно від істотних ознак кожної конкретної правової ситуації (зокрема, від добросовісності поведінки усіх зацікавлених осіб, обізнаності їх про інтереси інших осіб щодо цієї земельної ділянки тощо).

На підставі ч.2 ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

ОСОБА_3 оспорює рішення Дацьківської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області №9-4/VІІ від 16.09.2016 та рішення Дацьківської сільської ради Корсунь Шевченківського району Черкаскьої області №41-5/VІ від 24.04.2015 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_4 » та «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою та встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі відносно ОСОБА_4 » до якого він не має жодного відношення, оскільки не є безпосереднім учасником відносин, які фактично виникли між Дацьківської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області та ОСОБА_4 з приводу реалізації права на отримання у власність земельної ділянки.

Указаними рішеннями питання про його права не вирішувалися, а відтак, порушеними не були. Так позивачем не доведено, що йому надавалась саме спірна земельна ділянка, площею 0,2500 га.

Крім того, у постанові від 17.10.2018 у справі № 380/624/16 ВП ВС дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку. Надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл здійснити певні дії на землі, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати земельну ділянку, яку особа бажає отримати в оренду в майбутньому.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що надання позивачу згоди на розроблення технічної документації не свідчить про надання йому цієї земельної ділянки в користування.

Вимоги за поданою позовною заявою ОСОБА_1 від 31.03.2016 судом не розглядалися, оскільки провадження за вказаною позовною заявою не відкривалося.

Апеляційний суд відхиляє аргументи апеляційної скарги у справі про те, що ОСОБА_4 , як спадкоємець ОСОБА_5 , не підтвердила належним чином свої спадкові права, отже не може мати процесуальних прав у справі, так як вони не свідчать про доведеність тверджень скаржника про порушення його прав з боку відповідачів за його позовними вимогами, що зміст апеляційної скарги у справі аргументовано не спростовує.

Інші апеляційні доводи стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судом першої інстанції, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15.05.2024у даній справі слід залишити без змін, а подану апеляційну скаргу без задоволення.

На підставі положень ст.141 ЦПК України витрати скаржника за апеляційний перегляд справи йому не відшкодовувати у зв`язку з відхиленням вимог скарги.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15.05.2024 у даній цивільній справі - залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 03.10.2024.

Суддя-доповідач

Судді