Ухвала

від 30.09.2024 по справі 752/10679/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №752/10679/24 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/824/5331/2024 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2

Категорія: ст. ст. 170-173 КПК України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2024 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою, з доповненнями представника володільця майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 24 липня 2024 року, -

за участю:

володільця майна ОСОБА_6 ,

представника володільця майна ОСОБА_7 ,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 24 липня 2024 рокузадоволено клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_8 про арешт майна, подане в межах кримінального провадження № 42023100000000629 від 22.12.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, та накладено арешт на речові докази у кримінальному провадженні № 42023100000000629 від 22.12.2023, що виявлені та вилучені слідчим слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_9 20.06.2024 в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , з метою забезпечення їх збереження, а саме:

- грошові кошти у сумі 60 100 (шістдесят тисяч сто) доларів США;

- грошові кошти у сумі 1 261 100 (один мільйон двісті шістдесят одна тисяча сто) гривень;

- записник бірюзового кольору з чорновими рукописними записами ОСОБА_6 ;

- мобільний телефон Samsung, ІМЕІ: НОМЕР_1 , з чохлом чорного кольору;

- мобільний телефон Samsung, ІМЕІ: НОМЕР_2 , з чохлом чорного кольору;

- ноутбук марки НР, з серійним номером 5CD 3360NG.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, представник володільця майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, з доповненнями, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт тимчасово вилученого майна від 21.06.2024, поданого прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_10 в межах кримінального провадження № 42023100000000629 від 22.12.2023, в частині арешту:

- грошових коштів у сумі 60 100 (шістдесят тисяч сто) доларів США;

- грошових коштів у сумі 1 261 100 (один мільйон двісті шістдесят одна тисяча сто) гривень;

- мобільного телефону Samsung, ІМЕІ: НОМЕР_1 , з чохлом чорного кольору;

- мобільного телефону Samsung, ІМЕІ: НОМЕР_2 , з чохлом чорного кольору;

- ноутбуку марки НР, з серійним номером 5CD 3360NG.

В ході апеляційного розгляду дослідити окремі фрагменти технічного запису судового засідання, проведеного 23.07.2024 у справі №752/10679/24 з результатами розгляду клопотання від 21.06.2024 про арешт тимчасово вилученого майна від 21.06.2024, поданого прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_10 в межах кримінального провадження № 42023100000000629 від 22.12.2023, зокрема фрагменти, розташовані в межах часових відрізків : 18:23:10 - 18:23:28; 18:23:28 - 18:23:57; 18:24:31 - 18:24:41; 18:24:46 - 18:25:15; 18:44:10 - 18:44:48; 18:50:08 - 18:51:00.

На обґрунтування вимог поданої апеляційної скарги апелянт вказує на те, що стороною обвинувачення до та під час розгляду слідчим суддею клопотання про арешт майна не було надано достатніх доказів та не наведено переконливих аргументів, якими обґрунтовується мета накладення арешту, визначена п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.

Більше того слідчим суддею не враховано, що грошові кошти, належать на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та його дружині ОСОБА_11 , а також безпідставність вилучення двох мобільних телефонів та ноутбука.

Апелянт зазначає, що ухвалою про обшук не надавався дозвіл на вилучення грошових коштів, а стороною обвинувачення не здобуто і не надано жодних відомостей про те, що по відношенню до вилучених коштів є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, визначеним ч. 2 ст. 167 КПК України.

Крім того, апелянт зауважує, що у даному кримінальному провадженні ОСОБА_6 не має статусу підозрюваного.

До того ж, апелянт звертає увагу на те, що сукупний дохід отриманий ОСОБА_6 , за період з травня 2020 року і по даний час, становить 7 551 279 грн. 30 коп., який є єдиним доходом сім`ї ОСОБА_6 , а тому вказане свідчить про законність походження грошових коштів, вилучених у ході обшуку.

Також апелянт наголошує на тому, що на даний час стороною обвинувачення не надано переконливих обґрунтувань того, що на вилучених телефонах та ноутбуці наявна інформація, що наведена в ухвалі про обшук або що ця техніка використовувалась як засоби або знаряддя вчинення кримінального правопорушення.

Апелянт зауважує також, що вилучений мобільний телефон ОСОБА_6 придбав лише 04.05.2024, а події щодо яких здійснюється досудове розслідування у даному кримінальному провадженні відбулись до 22.12.2023.

На переконання апелянта, накладений арешт є надмірним тягарем та перешкоджає реалізації ОСОБА_6 та його дружиною гарантованих Конституцією України прав на достатній рівень життя та соціальний захист.

Апелянт вказує на те, що за відсутності у ОСОБА_6 процесуального статусу підозрюваного, необхідність накладення арешту на грошові кошти не може обґрунтовуватись їх можливою подальшою конфіскацією, як санкцією кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Крім того, апелянт наголошує, що згідно технічного запису судового засідання, сторона обвинувачення не вважає вилучені грошові кошти речовим доказом і не доводить це перед слідчим суддею.

В судове засідання прокурор не з`явився, про дату, час та місце проведення судового розгляду був повідомлений завчасно та належним чином. Однак 30.09.2024 від прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_8 надійшло клопотання про відкладення судового засідання, у зв`язку з його зайнятістю в іншому судовому засіданні в Шевченківському районному судді м. Києва, долучивши при цьому виклик на вказане судове засідання.

Проте, колегія суддів зауважує, що у даному кримінальному провадженні до групи прокурорів входять також ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , які не надсилали клопотань про відкладення судового засідання, а тому колегія суддів не вбачає поважних причин неявки прокурора до апеляційного суду.

З урахуванням викладеного та думки представника володільця майном, який не заперечував щодо розгляду апеляційної скарги у відсутність прокурора, а також з урахуванням строків розгляду даної категорії справ у відповідності до ст. 422 КПК України та вимоги ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе провести апеляційний розгляд у відсутності прокурора.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи володільця майном та його представника в підтримку поданої апеляційної скарги, з доповненнями, яку останні просили задовольнити з наведених в ній підстав, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, з доповненнями, колегія суддів вважає, що апеляційна скарги, з доповненнями представника володільця майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів клопотання, відділом розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві за процесуального керівництва Київської міської прокуратури здійснюється досудове розслідування кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023100000000629 від 22.12.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що посадові особи ТзОВ Фірма «Волиньфарм», вступивши у змову з посадовими особами вітчизняних фармацевтичних виробників налагодили протиправний механізм зі збуту лікарських засобів до закладів охорони здоров`я за завищеними цінами із подальшим заволодінням і розтратою бюджетних коштів.

Так, механізм злочинних дій полягає у тому, що вітчизняні фармацевтичні виробники лікарських засобів з метою обходу законодавчо визначеної граничної надбавки на лікарські засоби завідомо здійснюють продаж лікарських засобів за значно завищеними цінами для подальшої максимальної націнки на лікарські засоби, які реалізуються до бюджетних закладів/установ.

Зокрема, ТзОВ Фірма «Волиньфарм» від фармвиробників отримує актуальні ціни із зазначенням знижок, у тому числі для постачання продукції закладам охорони здоров`я (т.зв. «госпітальна знижка», «госпітальні ціни»).

У подальшому, посадовими особами ТзОВ Фірма «Волиньфарм», у ході реалізації фармпродукції застосовуються максимальні ціни виробників, а сума знижок повертається від заводів-виробників на ТзОВ Фірма «Волиньфарм» у вигляді оплати по т.зв. «маркетинговим» договорам за послуги «із просування фармпродукції», «вивчення ринку» тощо на рахунки підприємства та підконтрольних ФОПів, що призводить до завищення цін на лікарські засоби та заволодіння коштами закладів охорони здоров`я.

В подальшому, вказані кошти перераховувались на рахунки підконтрольних ФОПів з наступним обготівковуванням та привласненням.

Таким чином, фактичну ціну лікарських засобів, які реалізуються ТзОВ Фірма «Волиньфарм», штучно завищено понад граничних меж, передбачених Постановою КМУ від 17.10.2008 № 955 «Про заходи щодо стабілізації цін на лікарські засоби», що створило умови для заволодіння коштами Державного бюджету України.

З метою придбання препаратів бюджетними установами, а саме: КНП «Ковельське МТМО», КП «Медичне об`єднання Луцької міської територіальної громади», КП «Волинська обласна клінічна лікарня», Обласний центр онкології КП «Волинська обласна клінічна лікарня», КП «Володимирське ТМО», КП «Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка», КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства», КП «Нововолинська центральна міська лікарня», КНП «Львівське територіальне медичне об`єднання «Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги», КНП «Центральна міська лікарня» Рівненської міської ради, їх адміністрації (переважно відповідальні особи за формування потреби в лікарських засобах та їх закупівлі) контактують із відповідальними особами (регіональними менеджерами збуту від дистриб`юторів лікарських засобів), та під час зустрічей за умови постачання конкретних препаратів, отримують неправомірну вигоду за те, що заклад охорони здоров`я надасть перевагу та закупить саме препарати торгових марок, що реалізує ТзОВ Фірма «Волиньфарм» за завищеними цінами, таким чином привласнюючи бюджетні кошти.

Окрім зазначеного, посадовими особами ТзОВ Фірма «Волиньфарм» для участі у тендерних закупівлях, наданні маркетингових послуг та обготівковуванні коштів викоритовуються ряд підконтрольних суб`єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб-підприємців, зокрема, ТОВ «Пролонгація» (код ЄДРПОУ 38850162), ТОВ «Рівнеліки» (код ЄДРПОУ 24175483), ТОВ «Рівнемедфарм» (код ЄДРПОУ 36492465), ТОВ «Житомирліки» (код ЄДРПОУ 33621877), ТОВ «Західна фармацевтична компанія» (код ЄДРПОУ 36452580), ФОП ОСОБА_17 (РНОКПП НОМЕР_3 ), ФОП ОСОБА_18 (РНОКПП НОМЕР_4 ), ФОП ОСОБА_19 (РНОКПП НОМЕР_5 ), ФОП ОСОБА_20 (РНОКПП НОМЕР_6 ), ФОП ОСОБА_21 (РНОКПП НОМЕР_7 ), ФОП ОСОБА_22 (РНОКПП НОМЕР_8 ), ФОП ОСОБА_23 (РНОКПП НОМЕР_9 ) ФОП ОСОБА_24 (РНОКПП НОМЕР_10 ), ФОП ОСОБА_25 (РНОКПП НОМЕР_11 ), ФОП ОСОБА_26 (РНОКПП НОМЕР_12 ), ФОП ОСОБА_27 (РНОКПП НОМЕР_13 ) та ФОП ОСОБА_28 (РНОКПП НОМЕР_14 ).

20.06.2024 слідчим СУ ГУНП у м. Києві ОСОБА_29 , на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_30 , проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 .

В ході обшуку слідчим виявлено грошові кошти, речі та предмети, які стосуються обставин вчинення кримінального правопорушення та мають значення для встановлення істини у кримінальному провадженні.

20.06.2024 вищевказані виявлені та вилучені грошові кошти, предмети та речі визнані речовими доказами у рамках кримінального провадження, про що винесено відповідну постанову.

02.07.2024 прокурор відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_31 звернувся до слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва із клопотанням про арешт майна, в межах кримінального провадження № 42023100000000629 від 22.12.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.

На обґрунтування вимог поданого клопотання прокурор зазначив, що органом досудового розслідування під час проведення обшуку прийнято рішення про необхідність вилучення грошових коштів, оскільки відповідно до матеріалів та доказів, отриманих за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, ОСОБА_6 вони отримані у ході здійснення своїх повноважень у якості національного менеджеру госпітального напрямку ПрАТ «Дарниця» під час реалізації фармпродукції від заводу-виробника на ТзОВ Фірма «Волиньфарм» у вигляді оплати по т.зв. «маркетинговим» договорам за послуги «із просування фармпродукції», «вивчення ринку», перерахування на рахунки підприємства та підконтрольних ФОПів, що призводило до завищення цін на лікарські засоби та заволодіння коштами бюджетних закладів охорони здоров`я, а також для забезпечення подальшого повного, всебічного та об`єктивного розслідування вказаного кримінального провадження, у тому числі з`ясування об`єктивної істини по справі. Потреба у тимчасовому вилученні виявлених під час обшуку мобільних терміналів обумовлена необхідністю проведення експертного дослідження у тому числі із можливістю відновлення видаленої інформації, оскільки вказані матеріальні об`єкти містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Таким чином з метою забезпечення подальшого повного, всебічного та об`єктивного розслідування вказаного кримінального провадження, з`ясування об`єктивної істини по справі, а також проведення оглядів, призначення та проведення ряду криміналістичних експертиз за вилученими в ході обшуку речами та предметами, що вже визнані речовими доказами, а також допитів свідків та проведення інших слідчих та процесуальних дій, орган досудового розслідування та процесуальний керівник просили накласти арешт на вищевказані речові докази вилучені 20.06.2024 в ході обшуку за вищевказаною адресою.

24.07.2024 ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва вказане клопотання прокурора задоволено та накладено арешт на речові докази у кримінальному провадженні № 42023100000000629 від 22.12.2023, що виявлені та вилучені слідчим слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_9 20.06.2024 в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , з метою забезпечення їх збереження, а саме:

- грошові кошти у сумі 60 100 (шістдесят тисяч сто) доларів США;

- грошові кошти у сумі 1 261 100 (один мільйон двісті шістдесят одна тисяча сто) гривень;

- записник бірюзового кольору з чорновими рукописними записами ОСОБА_6 ;

- мобільний телефон Samsung, ІМЕІ: НОМЕР_1 , з чохлом чорного кольору;

- мобільний телефон Samsung, ІМЕІ: НОМЕР_2 , з чохлом чорного кольору;

- ноутбук марки НР, з серійним номером 5CD 3360NG.

Задовольняючи дане клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 42023100000000629 від 22.12.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, слідчий суддя, як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали виходив з того, щоматеріалами клопотання та наданими у судовому засіданні прокурором документами обґрунтовано, що вилучене під час обшуків містить чи може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, яке розслідується у даному кримінальному провадженні, а тому відповідає ознакам, зазначеним в ч.1 ст. 98 КПК України, і має значення речових доказів.

Слідчим суддею встановлено, що заявлена прокурором мета щодо збереження речових доказів, може бути досягнута шляхом застосування саме такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.

Щодо розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, слідчий суддя зауважив, що вказані критерії є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчого судді та звернув увагу на те, що накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, а носить тимчасовий характер застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, тому відповідні обмеження є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження.

Відтак, слідчий суддя дійшов висновку про достатність підстав вважати, що в разі не застосування запобіжного заходу у виді арешту майна, існують ризики приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна, яке має значення для досудового розслідування, при цьому, доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна слідчий суддя не встановив.

З такими висновками слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

З ухвали слідчого судді та журналу судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні прокурора доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції. При цьому були, вислухані доводи прокурора, враховані заперечення володільця майна та його представника, досліджені матеріали судового провадження, а також з`ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Арешт на комп`ютерні системи чи їх частини накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другою цієї статті, або якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до комп`ютерних систем чи їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний з подоланням системи логічного захисту.

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:

1) правову підставу для арешту майна;

2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);

4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

При винесенні ухвали слідчим суддею, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також обставини кримінального провадження №42023100000000629 від 22.12.2023, а тому слідчий суддя обґрунтовано задовольнив вказане клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вище зазначене майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовими доказами в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.

Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп`ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду.

Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп`ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об`єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний з подоланням системи логічного захисту.

Згідно вимог ч. 7 ст. 236 КПК України при обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.

З огляду на наведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно зазначене у клопотанні, з підстав того, що воно відповідає критеріям речових доказів, визначених ст. 98 КПК України.

Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно.

Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегія суддів не вбачає. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагали вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту.

Доводи апелянта про необґрунтованість накладення арешту на майно є такими, що не відповідають матеріалам провадження. Крім того, слідчим суддею суду першої інстанції накладено арешт на майно, відповідно до вимог ст. ст. 132, 170, 173 КПК України, на підставі належно досліджених доводів органу досудового розслідування.

Твердження апелянта, що слідчим суддею не враховано, що грошові кошти, належать на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та його дружині ОСОБА_11 , колегія суддів не приймає до уваги, оскільки як вбачається зі змісту обґрунтування клопотання про арешт майна, то органом досудового розслідування під час проведення обшуку прийнято рішення про необхідність вилучення грошових коштів, оскільки відповідно до матеріалів та доказів, отриманих за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, ОСОБА_6 вони отримані у ході здійснення своїх повноважень у якості національного менеджеру госпітального напрямку ПрАТ «Дарниця» під час реалізації фармпродукції від заводу-виробника на ТзОВ Фірма «Волиньфарм» у вигляді оплати по т.зв. «маркетинговим» договорам за послуги «із просування фармпродукції», «вивчення ринку», перерахування на рахунки підприємства та підконтрольних ФОПів, що призводило до завищення цін на лікарські засоби та заволодіння коштами бюджетних закладів охорони здоров`я, а тому такі твердження апелянта є передчасними, з урахуванням обставин кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023100000000629 від 22.12.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.

Крім того, апелянт стверджуючи, що грошові кошти належать ОСОБА_6 та його дружині ОСОБА_11 , на праві спільної сумісної власності, однак апеляційна скарга в інтересах ОСОБА_11 не подавалась.

Також колегія суддів бере до уваги те, що вище зазначені грошові кошти, записник, мобільні телефони та ноутбук, відповідно до постанови старшого слідчого СУ ГУНП у м. Києві ОСОБА_32 від 20.06.2024 /т.1 а.с. 73-75/, визнані речовими доказами у кримінальному проваджені № 42023100000000629 від 22.12.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, оскільки матеріали досудового розслідування вказують на те, що виявлені грошові кошти здобуті злочинним шляхом, вилучені документи та речі являються матеріальними об`єктами, які зберегли на собі сліди вчинення злочину та містять інші відомості, які можуть бути використанні як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Щодо доводів апелянта, що ухвалою про обшук не надано дозволу на вилучення грошових коштів, колегія суддів зауважує, що чинним законодавством не передбачено заборони вилучення майна без ухвали слідчого судді, оскільки згідно вимог ч. 2 ст. 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.

При цьому, відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Посилання апелянта що за відсутності у ОСОБА_6 процесуального статусу підозрюваного, необхідність накладення арешту на грошові кошти не може обґрунтовуватись їх можливою подальшою конфіскацією, як санкцією кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, оскільки арешт на вказані грошові кошти накладено з метою збереження речових доказів, а не конфіскації майна.

Крім того, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК Україниповинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Також, арешт майна з підстав передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував правомірно, а тому доводи апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не вбачається.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу, з доповненнями - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду,

п о с т а н о в и л а:

Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 24 липня 2024 року, - залишити без зміни, а апеляційну скаргу, з доповненнями представника володільця майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4