Постанова

від 01.10.2024 по справі 357/13653/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 357/13653/21

провадження № 22-ц/824/13045/2024

головуючий у суді І інстанції Цукуров В.П.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

1 жовтня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Савченко К.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Маловільшанська сільська рада Білоцерківського району Київської області, Третя Білоцерківська державна нотаріальна контора Київської області про визнання заповіту недійсним, скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі - «Позивач») звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , яку ухвалою суду про залучення до участі у справі правонаступника від 06 червня 2023 року було виключено зі складу відповідачів в зв`язку з її смертю та залучено до участі у справі у якості відповідача правонаступника померлої - ОСОБА_2 (далі - «Відповідач»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Маловільшанська сільська рада Білоцерківського району Київської області, Третя Білоцерківська державна нотаріальна контора Київської області (далі - «Третя особа») про визнання заповіту недійсним, скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилалася на наступні обставини.

Третьою Білоцерківською районною державною нотаріальною конторою Київської області за заявою позивача 2 червня 2020 року була заведена спадкова справа №186/2020 щодо майна ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За життя ОСОБА_4 залишила заповіт, який був посвідчений 5 серпня 2015 року секретарем виконавчого комітету Биковогребельської сільської ради Білоцерківського району Київської області Шульгою В.П. та зареєстрований в реєстрі № 53. Заповіт був складений на користь позивача.

Тобто, позивач є спадкоємцем померлої за заповітом, посвідченим ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зі слів позивача, до часу смерті ОСОБА_4 вона єдина доглядала та проживала з покійною, поховала її. Після відкриття спадкової справи позивачу стало відомо від держаного нотаріуса Третьої Білоцерківської районної державної нотаріальної контори Київської області - Карпусь І.О., що окрім неї на спадкове майно претендує гр. ОСОБА_3 , яка також має заповіт від 26 січня 1994 року, складений померлою на користь останньої та посвідчений ОСОБА_5 , секретарем виконавчого комітету Биковогребельської сільської ради Білоцерківського району Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2.

Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру наявні два записи про заповіти ОСОБА_4 за № 4928577 від 26січня 1994 року та за № 58604584 від 5серпня 2015 року.

Заповіт від 5 серпня 2015 року за № 58604584 був посвідчений на користь позивача, в якому ОСОБА_4 заповіла їй земельну ділянку згідно з державним актом на право власності серії ЯБ№ 136991, а заповіт від 26 січня 1994 року за № 4928577 на користь гр. ОСОБА_3 , в якому ОСОБА_4 заповідала майно своє майно де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що їй буде належати на день її смерті,і на що за законом вона матиме право.

16 вересня 2021 року на ім`я ОСОБА_3 державним нотаріусом Карпусь І.О. Третьої Білоцерківської районної державної нотаріальної контори Київської області було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 1-1287 на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Позивач вважала, що секретар виконавчого комітету Биковогребельської сільської Ради народних депутатів - Курінна В.В., на час посвідчення заповіту 26 січня 1994 року не мала повноважень для посвідчення заповітів, та заповідач ОСОБА_4 здійснила розпорядження на користь своєї сестри - ОСОБА_3 , однак, жодними родинними зв`язками вони не були пов`язані.

З огляду на викладене, позивач просила суд визнати заповіт ОСОБА_4 від 26 січня 1994 року, посвідчений секретарем виконавчого комітету Биковогребельської сільської ради Білоцерківського району Київської області Курінною В.В., зареєстрований в реєстрі за №2 на користь ОСОБА_3 - недійсним, скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_3 державним нотаріусом Третьої Білоцерківської районної державної нотаріальної контори Київської області Карпусь І.О., зареєстроване в реєстрі за № 1-1287 - на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 квітня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Маловільшанська сільська рада Білоцерківського району Київської області, Третя Білоцерківська державна нотаріальна контора Київської області про визнання заповіту недійсним, скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом відмовлено.

Не погоджуючись із указаним рішенням представник ОСОБА_1 - адвокат Любченко Н.Ю. звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що перед зверненням до суду, при здійсненні заходів по збору доказів на підтвердження позовних вимог, представником позивача - адвокатом Н. Любченко було витребувано з Білоцерківського районного архіву за адвокатським запитом від 29 грудня 2020 року рішення Биковогребельської сільської Ради народних депутатів Київської області (Биковогребельської сільської Ради) щодо розподілу обов`язків між членами виконавчого комітету та / або покладення на секретаря сільської ради обов`язків (надання повноважень) на вчинення нотаріальних дій за період з березня 1999 року (рік місцевих виборі) по 26 січня 1994року (рік посвідчення заповіту).

Вказує, що згідно відповіді на адвокатський запит від 29 грудня 2020 року № 12-01-45/94 Архівним сектором Білоцерківської РДА Київської області була надана відповідь, а саме копія рішення виконавчого комітету Биковогребельської сільської ради народних депутатів Білоцерківського району Київської області від 10 квітня 1990 року № 28 та рішення Биковогребельської сільської ради народних депутатів Білоцерківського району Київської області V сесії 21-го скликання від 27 березня 1991 року № б/н. Рішенням виконавчого комітету Биковогребельської сільської ради народних депутатів Білоцерківського району Київської області від 10 квітня 1990 року № 28 було здійснено розподіл обов`язків між членами виконавчого комітету та працівниками сільської ради. Згідно змісту рішення на ОСОБА_5 обов`язків із вчинення нотаріальних дій Виконавчим комітетом Биковогребельської сільської ради народних депутатів Білоцерківського району Київської області не було покладено. Вчинення нотаріальних дій Биковогребельської сільської ради народних депутатів було уповноважено голову Виконавчого комітету - Чичкаленко Г.Н .

Вважає висновки суду, що станом на 26 січня 1994 року громадянка ОСОБА_5 на законних підставах обіймала посаду секретаря виконавчого комітету Биковогребельської сільської Ради народних депутатів Київської області, тобто, на момент посвідчення указаного заповіту, з огляду на зазначені норми чинного на той час законодавства України, ОСОБА_5 мала на це відповідні повноваження, є безпідставними, так як ОСОБА_5 , будучи допитаною в судовому засіданні в якості свідка зазначила, що голова виконавчого комітету - Чичкаленко Г.Н. ніколи не вчиняла нотаріальні дії, а всі нотаріальні дії вчиняла завжди вона - ОСОБА_5 , і всупереч рішенню № 28 від 10 квітня 1990 року.

Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Зайцев В.С. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, були належним чином повідомлені про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на електронну та поштову адресу, що підтверджується звітом про доставку поштової кореспонденції.

6 вересня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшла заява від Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області про розгляд справи за відсутності їхнього представника.

Клопотань про відкладення розгляду справи до Київського апеляційного суду не надходило, а тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно із статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний заповіт від 26 січня 1994 року складений у письмовій формі, містить місце та дату його складення, прізвище, ім`я та по батькові спадкодавця, дату та місце її народження, адресу реєстрації, ідентифікаційний номер, а також прізвище, ім`я та по батькові, рік народження спадкоємця, склад майна, що заповідається, заповіт посвідчений секретарем виконавчого комітету Биковогребельської сільської Ради народних депутатів Київської області, як уповноваженою на вчинення такої нотаріальної дії особою органу місцевого самоврядування, і позивачем не доведено, що заповіт підписаний не ОСОБА_4 або що він не відповідає її внутрішній волі, чи порушено порядок його складення або посвідчення, у тексті заповіту вказано особу заповідача та її дієздатність перевірено, а тому вимоги позову не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується із таким рішенням суду першої інстанції.

Судом встановлено, що за життя ОСОБА_4 залишила заповіт на користь гр. ОСОБА_3 . У день його складення 26 січня 1994 року заповіт було посвідчено секретарем виконавчого комітету Биковогребельської сільської Ради народних депутатів Київської області Курінною В.В., підписано особисто ОСОБА_4 у присутності секретаря виконавчого комітету Биковогребельської сільської Ради народних депутатів Київської області Курінної В.В., особу заповідача встановлено та дієздатність перевірено. Заповіт виготовлено на типовому бланку 1982 року (замовлення № 4981-5000), зареєстровано в реєстрі за № 2. Заповіт підписано власноручним підписом ОСОБА_4 , засвідчено особистим підписом ОСОБА_5 та містить проставлений відтиск гербової печатки із написом наступного змісту: «Україна - Биковогребельска сільська рада народних депутатів Білоцерківського району Київської області». Заповіт від 26січня 1994 року зареєстровано у Спадковому реєстрі 6травня 2010 року за № 49285774.

Станом на 26 січня 1994 року громадянка ОСОБА_5 на законних підставах обіймала посаду секретаря виконавчого комітету Биковогребельської сільської Ради народних депутатів Київської області.

Позивач звертаючись до суду із позовом та апеляційною скаргою вказує на відсутність у ОСОБА_5 повноважень на здійснення дій щодо посвідчення 26 січня 1994 року заповіту ОСОБА_4 та посилається на відсутність у рішенні виконавчого комітету Биковогребельської сільської ради народних депутатів Білоцерківського району Київської області від 10 квітня 1990 року № 28 та рішенні Биковогребельської сільської ради народних депутатів Білоцерківського району Київської області V сесії 21-го скликання від 27 березня 1991 року № б/н запису про покладення на ОСОБА_5 обов`язків із вчинення нотаріальних дій.

Колегія суддів не може визнати такі доводи позивача обґрунтованими та такими, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Наявність підстав для визнання заповіту недійсним має встановлюватися судом на момент його вчинення (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 04 травня 2022 року в справі № 752/11266/20 (провадження № 61-13180св21)).

Оскільки заповіт було вчинено 26 січня 1994 року, то спір про визнання заповіту недійсним має вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент його вчинення, тобто ЦК УРСР (в редакції, чинній на момент вчинення заповіту ОСОБА_4 ).

Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений (стаття 541 ЦК УРСР, в редакції, чинній на момент вчинення заповіту ОСОБА_4 ).

Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей (частина перша статті 48 ЦК УРСР 1963 року, в редакції, чинній на момент вчинення заповіту ОСОБА_4 )

Обміркувавши викладене, апеляційний суд зауважує, що:

свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

законодавець у ЦК УРСР не передбачив такої підстави для визнання заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, недійсним, як відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладання на цю посадову особу вчинення нотаріальних дій. Це не впливає на форму заповіту. Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача (див. подібний висновок в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року в справі № 369/7921/21 (провадження № 61-5293 сво 23)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 542/345/19 (провадження № 61-16029св20) зазначено:

«ураховуючи, що заповіт, посвідчений 30 березня 1999 року до набрання чинності ЦК України 01 січня 2004 року, до правовідносин щодо його вчинення підлягають застосуванню норми ЦК УРСР 1963 року у редакції, чинній на момент їх виникнення, а до заповіту, посвідченого 28 квітня 2016 року - норми ЦК України, в редакції 2003 року».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 травня 2022 року у справі № 752/11266/20 (провадження № 61-13180св21) зазначено, що:

«в ЦК УРСР не передбачалося конструкції нікчемності заповіту внаслідок його складення з порушенням вимог щодо форми та посвідчення; у разі складення заповіту з порушенням вимог щодо форми та посвідчення такий заповіт міг оспорюватися у разі пред`явлення відповідної позовної вимоги. У справі, що переглядається, суди не врахували, що оскільки заповіт було вчинено у 2002 році, то спір про визнання заповіту недійсним має вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент його вчинення, тобто ЦК УРСР».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається суд першої інстанції правильно встановив, що відсутність у рішенні виконавчого комітету Биковогребельської сільської ради народних депутатів Білоцерківського району Київської області від 10 квітня 1990 року № 28 та рішенні Биковогребельської сільської ради народних депутатів Білоцерківського району Київської області V сесії 21-го скликання від 27 березня 1991 року № б/н запису про покладення на ОСОБА_5 обов`язків із вчинення нотаріальних дій, не свідчить про відсутність у ОСОБА_5 відповідних повноважень станом на 26 січня 1994 року.

Жодних доказів, що повноваження на посвідчення заповітів у 1994 році не належало секретарю, матеріали справи не містять.

Доводи апеляційної скарги вказаного висновку не спростовують.

Також судом було правильно враховано, що наявність підстав для визнання заповіту недійсним має встановлюватися судом на момент його вчинення. Оскільки заповіт було вчинено 26 січня 1994 року, то спір про визнання заповіту недійсним має вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент його вчинення, тобто ЦК УРСР (в редакції, чинній на момент вчинення заповіту ОСОБА_4 ).

За таких обставин суд зробив обґрунтований висновок про недоведеність підстав для недійсності заповіту.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи та дав належну оцінку всім доказам, рішення суду ухвалено з дотримання норм матеріального.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

Переважна більшість доводів апеляційної скарги по своїй суті співпадають з тими доводами, які були заявлені позивачами в суді першої інстанції, і яким суд при вирішення справи надав відповідну правову оцінку, з якою погоджується і суд апеляційної інстанції. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:

«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»

З огляду на зазначене апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Таким чином, викладені у апеляційній скарзі доводи апелянта не спростовують правильність висновку суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, тому ухвалу суду, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. 367-369, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 3 жовтня 2024 року.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба