Постанова

від 02.10.2024 по справі 400/3160/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/3160/24

Головуючий І інстанції: Птичкіна В.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту судового рішення - 29.05.2024р.) про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

05.04.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до УПО в Миколаївській області, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ УПО в Миколаївській області від 04.03.2024р. №53 о/с про звільнення його зі служби в поліції у відповідності до п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію»;

- поновити його на посаді поліцейського-водія взводу №1 роти реагування батальйону УПО в Миколаївській області;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.04.2024р. було прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання на 07.05.2024р.

Цією ж ухвалою, відповідачу було запропоновано протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву та витребувано у нього додаткові докази.

18.04.2024р. на адресу суду 1-ї інстанції надійшла заява УПО в Миколаївській області, в якій відповідач, посилаючись на пропуск встановленого «Дисциплінарним статутом НПУ» (затв. Законом України від 15.03.2018р. №2337-VIII) процесуального строку на звернення до адміністративного суду з заявленими позовними вимогами, просив повернути позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду.

Миколаївський окружний адміністративний суд, за наслідками розгляду заяви відповідача про повернення цієї позовної заяви без розгляду, постановив ухвалу від 19.04.2024р., якою, з огляду на відсутність доказів на підтвердження дати ознайомлення ОСОБА_1 з оскаржуваним наказом, залишив її без задоволення.

Разом із тим, 21.05.2024р. ухвалою суду першої інстанції, за наведених вище підстав, позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Позивачу встановлено 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання цієї ухвали.

29.05.2024р. ОСОБА_1 подав до суду 1-ї інстанції заяву про поновлення строку звернення до суду, навівши заперечення проти застосування 15-денного строку звернення до суду. Обставину пропуску строку звернення до суду позивач не визнав, причин пропуску строку не повідомив та докази на підтвердження поважності причин пропуску такого строку не подав.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без розгляду на підставі ч.3 ст.123 КАС України.

Не погоджуючись із вказаним вище судовим рішенням, позивач 14.06.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом 1-ї інстанції норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.05.2024р. та направити дану справу для продовження її розгляду по суті. Окрім доводів, наведених у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду, позивач звернув увагу на той факт, що судом 1-ї інстанції було відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, а тому, на його переконання, її розгляд по суті повинен був розпочатися через 15 днів з дня відкриття провадження. Таким чином, суд, в порушення вимог ч.2 ст.240 КАС України, постановив ухвалу про залишення даного позову без розгляду вже після початку судового розгляду.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

07.07.2024р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

У відповідності до ч.1 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить висновку про відсутність достатніх підстав для її задоволення.

Так, спірні правовідносини у даній справі склалися з приводу визнання протиправним та, як наслідок, скасування наказу УПО в Миколаївській області від 04.03.2024р. №53 о/с про звільнення позивача зі служби в поліції на підставі п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію».

На стадії ж апеляційного провадження спірним є питання дотримання або ж недотримання позивачем встановленого законом строку звернення до суду з даними позовними вимогами.

Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Однак, щоб адміністративний позов був прийнятий до провадження судом першої інстанції, позивачу, в свою чергу, слід дотримуватись порядку подання позовної заяви в межах реалізації права на звернення до суду і кореспондуючого права на повноважний суд з урахуванням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.55 Конституції України, а також ст.5 КАС України. Реалізація захисту порушеного або ж оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду 1-ї інстанції, однак у межах часових рамок, визначених законом.

У розумінні ч.1 ст.118 КАС України, процесуальними строками є встановлені законом або ж судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями та роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, що повинна неминуче настати.

Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися й інші строки для звернення до суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або ж повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У ч.5 ст.122 КАС України закріплено, що для звернення до адміністративного суду у справах відносно прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Наслідки ж пропуску строку звернення до суду регламентовані ст.123 КАС України.

Як передбачено у ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження у справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до суду, або ж якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Приймаючи оскаржувану ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, суд 1-ї інстанції, з урахуванням висновків Верховного Суду, які були викладені у постанові від 08.02.2023р. у справі №120/7567/22, виходив з того, що позивач та його представник не повідомили суду жодних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та, відповідно, доказів поважності причин пропуску такого строку не подали. Надаючи оцінку доводам позивача про відсутність підстав для застосування, у даному випадку, 15-денного строку, суд 1-ї інстанції наголосив, що застосуванню підлягає саме Дисциплінарний статут НПУ, що затверджений Законом України і яким передбачені порядок та строки оскарження дисциплінарного стягнення, а не положення ст.122 КАС України.

Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права в частині застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з позовом, судова колегія зазначає таке.

У даній справі спірні правовідносини дійсно виникли у зв`язку із звільненням сержанта поліції ОСОБА_1 з публічної служби.

Суд 1-ї інстанції вірно встановив, що наказом УПО в Миколаївській області від 04.03.2024р. за №53 о/с позивача, поліцейського-водія взводу №1 роти реагування батальйону Управління, було звільнено зі служби на підставі п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення, накладеного відповідно до «Дисциплінарного статуту НПУ» (затв. Законом України від 15.03.2018р. №2337-VIII).

Позивач ознайомився зі спірним наказом - 05.03.2024р., що, власне, ним і не заперечувалося.

Дата ознайомлення позивача з наказом підтверджується також і розпискою позивача та повідомленням від 05.03.2024р.

Як уже зазначалося судом вище, суд першої інстанцій дійшов висновку, що до правовідносин, які склались у цій справі необхідно застосовувати положення ч.4 ст.31 Дисциплінарного статуту, які передбачають оскарження наказу про звільнення протягом 15 днів з дня ознайомлення з таким наказом.

Водночас, позивач вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосування ч.5 ст.122 КАС України, яка встановлює місячний строк звернення до суду в відносинах публічної служби.

Вирішуючи питання про застосування строків звернення до суду з аналогічними позовами про оскарження застосованих до поліцейських дисциплінарних стягнень, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч.4 ст.31 Дисциплінарного статуту, поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення, звернувшись до адміністративного суду протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

У разі застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь або звільнення зі служби в поліції поліцейський має право оскаржити таке стягнення протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення.

Судова колегія зазначає, що у випадку наявності колізії між загальним та спеціальним законом застосуванню підлягають норми спеціального закону, яким є саме Дисциплінарний статут НПУ.

При цьому, за наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом «Lex specialis» (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого, при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом «Lex specialis derogat generali», суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для цієї справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.

У разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні необхідно надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

Саме такий правовий підхід застосував Верховний Суд у постанові від 29.01.2019р. у справі №807/257/14.

Окрім того, про перевагу норм «lex specialis» над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (п.69 рішення у справі «Ніколова проти Болгарії» №888/03 тощо).

У свою чергу, під темпоральними (часовими) колізіями слід розуміти такі колізії, що виникають внаслідок видання в різний час з того ж самого питання принаймні двох норм права.

Правила конкуренції, крім зазначеного, можуть випливати з часової послідовності прийняття норм. За загальним правилом, нова норма припиняє дію старої норми, якщо вони суперечать одна одній («lex posterior derogat legi priori»). Так, у співвідношенні між звичайними законами, які суперечать один одному, «молодша норма» припиняє суперечливу до неї «старшу»: цей підхід виходить з того, що існуюче право при виданні нової норми може бути змінене без особливих проблем.

Тобто, у контексті цього судового спору, як вірно зазначив суд першої інстанції, застосуванню підлягає саме Дисциплінарний статут НПУ, що затверджений Законом України і яким передбачені порядок та строки оскарження дисциплінарного стягнення.

Більше того, аналогічний правовий висновок був неодноразово викладений Верховним Судом у постановах від 08.02.2023р. у справі №120/7567/22, від 31.10.2023р. у справі №400/5692/22, від 31.10.2023р. у справі №340/4394/22, від 30.11.2023р. у справі №500/1224/23 та від 27.06.2024р. у справі №580/11912/23.

Відповідно, доводи позивача, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми ч.5 ст.122 КАС України, є безпідставними.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що до правовідносин, які склались у даній справі необхідно застосовувати положення ч.4 ст.31 Дисциплінарного статуту, які передбачають оскарження наказу про звільнення у 15-денний термін з дня ознайомлення з відповідним наказом.

При цьому, як установив суд першої інстанції, позивач, звернувшись з даним позовом до суду з пропуском 15-денного строку на оскарження, встановленого ч.4 ст.31 Дисциплінарного статуту, належних та достатніх доводів на обґрунтування поважності причин такого пропуску не навів.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020р. у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку з пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина чи кілька обставин, які безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися виключно такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише пропущені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові 16.05.2024р. у справі №420/28753/23.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії» та справа «Девеер проти Бельгії»).

Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998р., заява №28090/95, п.45).

Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000р., п.33).

Частиною 2 ст.6 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права із урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011р. №17-рп/2011 визначено також, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Отже, залишаючи даний позов без розгляду, суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду.

З приводу наведених в апеляційній скарзі позивача доводів щодо порушення строків подання клопотання про залишення позову без розгляду, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 3 ч.3 ст.44 КАС України передбачено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, та заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

За змістом ч.ч.1,3 ст.166 КАС України, при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Заяви, клопотання та заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Слід також зазначити, що клопотання - це офіційне прохання про здійснення процесуальних дій чи прийняття рішень, звернене до суду, вимоги якого, в даному випадку, мають узгоджуватись з повноваженнями суду при їх розгляді, які регламентовані положеннями процесуального закону.

Водночас, суд, оцінюючи вимоги заяви (клопотання) повинен виходити із оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів та застосовувати правові наслідки, передбачені процесуальним законом у розрізі заявлених вимог.

Стаття 240 КАС України носить імперативний характер та містить виключний перелік підстав залишення позову без розгляду. Зокрема, такою підставою є факт пропуску строку звернення до суду, виявлений судом після відкриття провадження в адміністративній справі, з урахуванням того факту, що позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними.

Відповідно до ч.3 ст.199 КАС України та ч.2 ст.240 КАС України, заява про залишення позову без розгляду може бути подана лише до початку розгляду справи по суті, тобто до оголошення головуючим судового засідання відкритим.

Аналіз наведених норм свідчить, що умовами застосування правових наслідків, передбачених ст.240 КАС України (залишення позову без розгляду), є насамперед наявність визначених ч.1 цієї статті вичерпного переліку умов, зокрема, і підстав, визначених ч.ч.3 та 4 ст.123 цього Кодексу.

При цьому, КАС України передбачає обов`язок суду при вирішенні справи вирішити усі наявні клопотання, яка надійшли від учасників справи.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, первинне клопотання відповідача про залишення даного позову без розгляду надійшло на адресу Миколаївського окружного адміністративного суду - 18.04.2024р. (через 8 днів після відкриття провадження у справі), однак, суто формально було залишено без задоволення з підстав відсутності доказів на підтвердження дати ознайомлення ОСОБА_1 з оскаржуваним наказом. У подальшому, УПО в Миколаївській області у встановлений судом 1-ї інстанції строк для подання відзиву на позовну заяву, було надано відповідні докази.

Отже, враховуючи той факт, що клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду фактично надійшло на адресу суду попередньої інстанції 18.04.2024р. (тобто очевидно до початку розгляду справи по суті) - оскаржуване судове рішення є вмотивованим і таким, що ґрунтується на положеннях ст.240 КАС України. Правильне застосування судом 1-ї інстанції згаданих норм права є очевидним та не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правовірність висновків суду 1-ї інстанції і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неповне з`ясовано обставини, що мають значення для справи чи порушено норми процесуального права.

Таким чином, при винесенні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд 1-ї інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.121,122,123,240,241,243,308,311,315,316,321,322,325,328 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст.328 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено: 02.10.2024р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

В.О. Скрипченко