Постанова

від 02.10.2024 по справі 810/559/15

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 810/559/15 Суддя (судді) першої інстанції: Панова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю.,

за участю секретаря судового засідання: Керімова К.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Київській області, Міністерства внутрішніх справ України, Управління ДАІ ГУ МВС у Київській області, Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточненого адміністративного позову, просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління МВС України в Київській області від 26 січня 2015 року № 41 о/с «По особовому складу» в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 , інспектора з адміністративної практики з обслуговування міста Біла Церква та Білоцерківського району підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції;

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 16 січня 2015 року № 48о/с «По особовому складу» в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 , інспектора з адміністративної практики з обслуговування міста Біла Церква та Білоцерківського району підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції;

- поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора з адміністративної практики Державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Біла Церква та Білоцерківського району підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області з 26 січня 2015 року;

- стягнути з Управління Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в Київській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу, а саме: з 27 січня 2015 року по день прийняття судового рішення з розрахунку 160,14 грн. за кожен робочий день вимушеного прогулу;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області розглянути питання про прийняття ОСОБА_1 на службу в органи Національної поліції відповідно до вимог статей перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.03.2015 суд зупинив провадження у справі № 810/559/15 до вирішення Конституційним судом України справи за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.08.2022 суд поновив провадження в адміністративній справі № 810/559/15.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2023 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління МВС України в Київській області від 26 січня 2015 року № 41 о/с «По особовому складу» в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 , інспектора з адміністративної практики з обслуговування міста Біла Церква та Білоцерківського району, підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України від 16 січня 2015 року № 48о/с «По особовому складу» в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 , інспектора з адміністративної практики з обслуговування міста Біла Церква та Білоцерківського району, підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора з адміністративної практики Державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Біла Церква та Білоцерківського району, підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, з 26 січня 2015 року.

Стягнуто з Управління Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в Київській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення (середній заробіток) за час вимушеного прогулу, з 26.01.2015 по 16.01.2023 у розмірі 328 848 (триста двадцять вісім тисяч вісімсот сорок вісім) грн. 57 коп. без урахування обов`язкових податків та зборів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (про зобов`язання Головне управління Національної поліції в Київській області розглянути питання про прийняття ОСОБА_1 на службу в органи Національної поліції відповідно до вимог статей перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України»).

Не погоджуючись з таким рішенням суду, Міністерство внутрішніх справ України подало апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог та постановити нове судове рішення в цій частині, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт зазначає, що на позивача розповсюджується заборона, зазначена в частині третій статті 1 Закону України «Про очищення влади», тому, видаючи оспорюваний наказ (№ 48 о/с від 16.01.2015) відповідач (МВС України) діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Крім того, апелянт зазначає, що дії позивача, як працівника ДАІ, щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення серія АГ2 № 120845 відносно ОСОБА_2 про вчинення ним правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП з порушенням чинного законодавства в черговий раз сприяли негативному ставленню громадськості до органів ДАІ та підривали їх авторитет в суспільстві, тому МВС України поряд із застосуванням відносно позивача Закону України «Про очищення влади» застосувало також п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 січня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Київській області, Міністерства внутрішніх справ України, Управління ДАІ ГУ МВС у Київській області, Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Позивач зазначає, що його звільнення на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» є незаконним, оскільки відносно позивача не проведена обов`язкова перевірка.

Крім того, однією з підстав звільнення позивача, в оскаржуваних наказах зазначено пункт 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, а саме: за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, однак відсутні будь-які докази, які б підтверджували скоєння позивачем вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

Головне управління МВС України в Київській області також подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Обґрунтовуючи відзив, автор зазначає, що оскаржуваний наказ № 41 о/с від 26.01.2015 прийнято на підставі наказу МВС України від 16.01.2015 № 48 о/с з дотриманням чинного законодавства України, тому звільнення позивача відбувалося на підставі вимог Закону України «Про очищення влади» та в установленому Законом порядку.

Після надходження до суду апеляційної інстанції матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2024 року призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02 жовтня 2024 року.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти апеляційної скарги та просив залишити без змін рішення суду першої інстанції, вказавши, що спірні накази прийняті протиправно.

Представники МВС України та Головного управління МВС України в Київській області у судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги, вказуючи на правомірність дій МВС України та Головного управління МВС України в Київській області щодо прийняття спірних наказів.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзивів на скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, наказом МВС України від 16 січня 2015 року № 48о/с «По особовому складу», на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» та пунктів 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29 липня 1991 року №114, капітана міліції ОСОБА_1 (М-247590) інспектора з адміністративної практики відділення Державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Біла Церква та Білоцерківського району, підпорядкованого управлінню Державної автомобільної інспекції, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

ГУ МВС України в Київській області прийняло наказ від 26 січня 2015 року № 41о/с «По особовому складу», яким відповідно до вимог пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» та згідно з пунктами 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, капітана міліції ОСОБА_1 (М-247590) інспектора з адміністративної практики відділення Державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Біла Церква та Білоцерківського району, підпорядкованого управлінню Державної автомобільної інспекції звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил (із поставленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

Не погоджуючись з вказаними наказами та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив, оскільки дійшов висновку про протиправність звільнення позивача на підставі п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону № 1682-VII, адже відповідачем не дотримано процедуру звільнення з органів внутрішніх справ, а саме: не проведено перевірку.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні накази про звільнення позивача, крім посилання на п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону № 1682-VII, містять також посилання на п. 66 Положення №114 як підставу звільнення, однак чинним законодавством України не передбачено одночасне застосування до особи наслідків звільнення за різними підставами.

Окрім того, суд першої інстанції зазначив, що у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було звільнено, а також на користь позивача підлягає стягненню сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у загальному розмірі 328 848,57 грн.

Суд першої інстанції визнав передчасною позовну вимогу про зобов`язання Головне управління Національної поліції в Київській області розглянути питання про прийняття ОСОБА_1 на службу в органи Національної поліції відповідно до вимог статей перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України», враховуючи відсутність на час розгляду цієї справи правовідносин між позивачем та Національною поліцією України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначає Закон України «Про очищення влади».

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», у порядку та строки, визначені цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади»).

Приписами частини п`ятої статті 1 Закону України «Про очищення влади» обумовлено, що заборона, передбачена частиною третьою або четвертою цієї статті, може застосовуватися до особи лише один раз.

Пунктом 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» встановлено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період, за власним бажанням з відповідної посади працівника правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року N 737-VII, Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21 лютого 2014 року N 743-VII.

Отже, заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», та процедура звільнення за нормами пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, може бути застосована у відношенні до позивача за умови відповідності його наступним критеріям:

- обіймав посаду працівника правоохоронного органу у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року;

- складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань», Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».

Суд першої інстанції достовірно встановив, що наказом МВС України від 16 січня 2015 року № 48о/с «По особовому складу» позивача звільнено зі служби з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» та пунктів 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29 липня 1991 року №114.

Міністерство внутрішніх справ України посилаючись на правомірність прийняття спірного наказу Міністерство внутрішніх справ зазначає, що на позивача розповсюджується заборона, зазначена в частині третій статті 1 Закону України «Про очищення влади», оскільки в матеріалах справ міститься обвинувальний акт прокуратури Київської області від 21.10.2014 у кримінальному провадженні № 42014110030000020.

Відповідно до обвинувального акта прокуратури Київської області від 21.10.2014 у кримінальному провадженні № 42014110030000020 ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що, перебуваючи на посаді інспектора ВДАІ Білоцерківського MB (з обслуговування м. Біла Церква та Білоцерківського району) Головного управління МВС України в Київській області та виконуючи свої обов`язки, вніс до офіційного документу - протоколу про адміністративне правопорушення АГ2 № 120845 недостовірні відомості про вчинення гр. ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП, чим скоїв правопорушення (злочин), передбачений ч. 1 ст. 366 КК України.

Як зазначено в обвинувальному акті, «…08.01.2014 з УДАІ ГУ МВС України в Київській області для прийняття заходів реагування до ВДАІ Білоцерківського MB (з обслуговування міста Біла Церква та Білоцерківського району) ГУ МВС України в Київській області надійшов рапорт командира взводу № 3 РДПС ДАІ із ЗС при УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_4 , відповідно до якого 29.12.2013 під час несення служби на 20 км а/д Київ-Овруч в с. Нові Петрівці близько 12 години 30 хвилин автомобіль «Хюндай», д.н.з. НОМЕР_1 , не виконав вимогу про зупинку, що надавалася за допомогою жезла та свистка, чим порушив п.2.4 ПДР України.

10.01.2014 інспектор ВДАІ Білоцерківського MB (з обслуговування міста Біла Церква та Білоцерківського району) ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_1 на підставі зазначеного рапорту, в порушення вимог ст. ст. 7, 245, 251 КУпАП, Інструкції з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, затвердженої наказом МВС України № 77 від 26.02.2009, не провівши перевірку фактів, викладених у рапорті, достовірно знаючи, що ОСОБА_2 29.12.2013 знаходився в м. Біла Церква Київської області, про що сам ОСОБА_2 вказав у поясненнях від 02.01.2014 та в протоколі про адміністративне правопорушення, вніс до протоколу про адміністративне правопорушення, який є офіційним документом, завідомо неправдиві відомості про те, що ОСОБА_2 , являючись власником автомобіля «Хюндай», д.н.з. НОМЕР_1 , 29.12.2013 близько 12 години 30 хвилин не виконав вимогу про зупинку, що надавалась за допомогою жезла та свистка на 20 км автодороги Київ-Овруч, чим порушив вимоги п. 2.4 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ст. 122-2 КУпАП.

У подальшому вказаний протокол інспектором ВДАІ Білоцерківського MB (з обслуговування міста Біла Церква та Білоцерківського району) ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_1 направлено до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області. Судом адміністративний матеріал щодо ОСОБА_2 двічі повертався на доопрацювання, та у подальшому постановою Білоцерківського міськрайонного суду від 28.02.2014 в притягненні ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст. 122-2 КУпАП відмовлено, в зв`язку з відсутністю події адміністративного правопорушення, баченого ст. 122-2 КУпАП.».

Згідно з вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24.01.2022 у справі №357/10458/17, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 23.06.2022, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України та виправдано його на підставі ст. 373 ч.1 п. 3 КПК України - не доведено, що у діянні обвинуваченого ОСОБА_1 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 ч.1 Кримінального кодексу України.

У вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24.01.2022 у справі №357/10458/17 суд зазначив, що «..Судом у судовому засіданні встановлено, що інспектор ВДАІ Білоцерківського МВ (з обслуговування м Біла Церква та Білоцерківського району) ГУ МВС України в Київській області Лябах Ю.І. дійсно 10 січня 2014 р. склав протокол про адміністративне правопорушення серія АГ2 № 120845 відносно ОСОБА_2 про вчинення ним правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП, зазначивши у ньому відомості/інформацію, що містилась у рапорті командира взводу № 3 РДПС ДАІ із ЗС при УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_4 від 30.12.2013 р., а саме: 29.12.2013 р. згідно з рапортом працівника ДПС ОСОБА_4 відповідно до п.15.8 наказу МВС України № 111 29.12.2013 р. близько 12 години 30 хвилин не виконав вимогу про зупинку, що надавалась за допомогою жезла та свистка на 20 км а/д Київ-Овруч автомобілю Хюндай д.н. НОМЕР_2 , чим порушив п.2.4 ПДР України.

Судом у судовому засіданні встановлено, що інспектор ВДАІ Білоцерківського МВ (з обслуговування м Біла Церква та Білоцерківського району) ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_1 не був учасником подій, не сприймав їх особисто, не здійснював їх фіксування, а саме: викладених у рапорті командира взводу № 3 РДПС ДАІ із ЗС при УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_4 від 30.12.2013 р.».

Також Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у вироці від 24.01.2022 у справі № 357/10458/17 встановив «.. що прокурором у судовому засіданні не доведено, що:

1. 10 січня 2014 р. інспектор ВДАІ Білоцерківського МВ (з обслуговування міста Біла Церква та Білоцерківського району) ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_1 , до складання, під час складання зазначеного протоколу про адміністративне правопорушення серія АГ2 № 120845 відносно ОСОБА_2 про вчинення ним правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП, достовірно знав, що інформація, яка міститься у зазначеному рапорті командира взводу № 3 РДПС ДАІ із ЗС при УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_4 від 30.12.2013 р. на ім`я начальника УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_5 , а саме: доповідаю Вам, що 29.12.2013 під час несення служби на 20 км а/д Київ-Овруч в с. Нові Петрівці близько 12.30 автомобіль «Хюндай», н.з. НОМЕР_2 не виконав мою вимогу про зупинку, що надавалась за допомогою жезла та свистка, чим порушив п.2.4 ПДР України, повністю або частково не відповідає дійсності, тобто є недостовірною;

2. 10 січня 2014 р. інспектор ВДАІ Білоцерківського МВ (з обслуговування міста Біла Церква та Білоцерківського району) ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_1 , завідомо знаючи про неправдивість відомостей, що містяться у рапорті командира взводу № 3 РДПС ДАІ із ЗС при УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_4 , вніс ці відомості до протоколу про адміністративне правопорушення серія АГ2 № 120845.

Суд констатує, що інспектор ВДАІ Білоцерківського МВ (з обслуговування міста Біла Церква та Білоцерківського району) ГУ МВС України в Київській області Лябах Ю.І. при внесені відомостей до протоколу про адміністративне правопорушення серія АГ2 № 120845 відносно ОСОБА_2 про вчинення ним правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП, зазначив у ньому відомості/інформацію, що містилась у рапорті командира взводу № НОМЕР_3 РДПС ДАІ із ЗС при УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_4 від 30.12.2013 р., а саме: 29.12.2013 р. згідно з рапортом працівника ДПС ОСОБА_4 відповідно до п.15.8 наказу МВС України № 111 29.12.2013 р. близько 12 години 30 хвилин не виконав вимогу про зупинку, що надавалась за допомогою жезла та свистка на 20 км а/д Київ-Овруч автомобілю Хюндай д.н. НОМЕР_2 , чим порушив п.2.4 ПДР України.

Прокурором в судовому засіданні не доведено психічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненої дії та її наслідків, виражене у формі прямого умислу.

Судом встановлено, що прокурором не доведено, що ОСОБА_1 достовірно знав, що вносить до протоколу про адміністративне правопорушення серія АГ2 № 120845 завідомо неправдиві відомості: 29.12.2013 р. згідно з рапортом працівника ДПС ОСОБА_4 відповідно до п.15.8 наказу МВС України № 111 29.12.2013 р. близько 12 години 30 хвилин не виконав вимогу про зупинку, що надавалась за допомогою жезла та свистка на 20 км а/д Київ-Овруч автомобілю Хюндай д.н. НОМЕР_2 , чим порушив п.2.4 ПДР України.

Судом встановлено, що прокурором в судовому засіданні не доведено винуватість ОСОБА_1 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 ч.1 КК України, форму вини у виді прямого умислу, тобто обставину, яка підлягала доказуванню у кримінальному провадженні п.2 ч.1 ст. 91 КПК України.

Суд констатує, що прокурором в судовому засіданні не доведено, що в діянні обвинуваченого ОСОБА_1 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 ч.1 КК України, оскільки не доведено, що ОСОБА_1 достовірно знав, що вносить до протоколу про адміністративне правопорушення серія АГ2 № 120845 завідомо неправдиві відомості: 29.12.2013 р. згідно з рапортом працівника ДПС ОСОБА_4 відповідно до п.15.8 наказу МВС України № 111 29.12.2013 р. близько 12 години 30 хвилин не виконав вимогу про зупинку, що надавалась за допомогою жезла та свистка на 20 км а/д Київ-Овруч автомобілю Хюндай д.н. НОМЕР_2 , чим порушив п.2.4 ПДР України.

Суд констатує, що прокурором не доведена наявність у діянні ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 ч.1 КК України, а саме винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 ч.1 КК України у формі прямого умислу, тобто усвідомлення ним суспільно небезпечного характеру своїх дій, передбачені його суспільно небезпечних наслідків і бажанні їх настання.».

Приписам частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Повертаючись до розгляду адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 є особою, звільненою від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань», Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».

Отже, відповідач, на якого покладено обов`язок доказування в адміністративному процесі, не надав суду жодних доказів, які б підтверджували наявність правових підстав для застосування до позивача в якості підстави для звільнення пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади», зокрема, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження складення позивачем чи сприяння складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань», Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».

Крім того, колегія суддів наголошує, що відповідно до частини чотирнадцятої статті 5 Закону України «Про очищення влади» звільнення проводиться за наслідками висновку проведеної перевірки.

При цьому, єдиним виключенням є пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», який установлює, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині першій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону. Особи за зазначеними критеріями звільняються без проведення перевірки.

Отже, звільнення на підставі положень Закону України «Про очищення влади» передбачає обов`язкову процедуру, яка полягає у проведенні перевірки особи та можливість її звільнення за результатами такої перевірки, крім випадків, визначених пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», відповідно до якого особи, які підпадають під зазначені критерії, звільняються без проведення перевірки.

Проведення перевірки, насамперед, має за мету, визначену у статті 1 Закону України «Про очищення влади», а саме: виявити осіб, що брали участь в управлінні державними справами, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України В.Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Результати такої перевірки підлягають викладенню у висновку, який є обов`язковим, як і ознайомлення з ним особи, щодо якої проводилась перевірка. Такий висновок може бути оскаржений до суду відповідно до статті 5 Закону України «Про очищення влади».

Матеріали справи свідчать, що позивача звільнено з органів внутрішніх справ на підставі п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону №1682-VII без проведення перевірки, передбаченої цим законом.

Проте, як зазначалось, Закон України «Про очищення влади» передбачає процедуру звільнення без проведення перевірки тільки за ч. 1 ст. 3 цього Закону.

Тож, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність звільнення позивача на підставі п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону № 1682-VII, оскільки відповідачем не дотримано процедуру звільнення з органів внутрішніх справ, а саме: не проведено перевірки.

Враховуючи викладене, звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» є незаконним.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №820/1573/15.

Крім того, як підтверджено матеріалами справи, спірні накази про звільнення позивача, крім посилання на п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону № 1682-VII, містять також посилання на пункти 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, а саме: за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до п. 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 (далі - Положення № 114) звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться, зокрема, у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров`я придатні до військової служби.

Пунктом 66 Положення № 114 визначено, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

Проте, відповідач не надав жодних доказів, які б підтверджували скоєння позивачем вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

Більше того, у цьому випадку підставою для застосування до позивача пункту 66 Положення стало вчинення позивачем діяння, передбаченого пунктом 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади».

Однак, у зв`язку з відсутністю перевірки, проведеної відповідно до Закону України «Про очищення влади», неможливо вважати факт вчинення такого діяння встановленим в порядку, передбаченому законом.

Також колегія суддів наголошує, що в залежності від підстави звільнення, для особи настають різні юридичні наслідки, оскільки при застосуванні Закону № 1682-VII до особи застосовуються інші обмеження та відповідно наслідки, ніж при звільненні за вчинення діяння, що дискредитує звання рядового і начальницького складу (п. 66 Положення №114). Натомість, чинне законодавство України не передбачає одночасне застосування до особи наслідків звільнення за різними підставами.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 809/934/15.

Колегія суддів зазначає, що згідно з положеннями статті 1, статті 3, частини другої статті 6, частин першої та другої статті 8 Конституції України Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основ Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 43 Конституції України зокрема передбачено, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Як зазначив Конституційний Суд України у абзаці третьому підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини рішення від 29 січня 2008 року №2-рп/2008 у справі за конституційним поданням 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності» та конституційним поданням 89 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 90 Конституції України, статті 5 Закону України «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності» (справа про звільнення народних депутатів України з інших посад у разі суміщення), визначене статтею 43 Конституції України право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.

Законом України «Про очищення влади» визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Як зазначено вище, відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

За загальний визначенням під поняттям «принцип» (від лат. principium - начало, основа) розуміється головне, важливе, суттєве, неодмінне.

Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Виходячи з наведеного, вбачається, що частиною першою та другою статті першої Закону України «Про очищення влади» визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну «очищення влади», виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв`язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.

При цьому, відповідно до частини другої статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Згідно із Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу №1 та Протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Відповідно до пункту 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи №1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку.

У пунктах 62, 63 Проміжного висновку щодо Закону України «Про очищення влади» (Закон «Про люстрацію») від 16 грудня 2014 року №788/2014 (СDL-АD (2014)044) Венеціанська комісія зазначила, що відповідно до Керівних принципів, люстрація має бути спрямована тільки проти осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді нанесли шкоду іншим, і вони знали або повинні були знати про це. Крім того, особи, які були молодшими за 18 років під час відповідних дій, добровільно відмовилися від членства, зайнятості або представництва у відповідній організації до переходу до демократичного режиму, або які діяли з примусу, повинні бути звільнені від люстрації.

Нарешті, як зазначено в статті 1.2 Закону «Про люстрацію», «люстрація має бути заснована на принципі індивідуальної (не колективної) відповідальності».

З наведеного вбачається, що люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній посаді в органах державної влади, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.

Отже, люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.

Разом із тим, у справі, яка розглядається, відповідачами не надано доказів того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, тобто у даному випадку, відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом України «Про очищення влади».

Також колегія суддів наголошує, що відповідно до ч. 9. ст. 18 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1999 №565-ХІІ та пункту 22 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 114 від 29.07.1991, працівники міліції мають право створювати професійні спілки.

Приписом ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» № 1045-XIV від 15.09.1999 визначено порядок надання згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.

Зокрема, статтею 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі або організації: дає згоду або відмовляє у дачі згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з працівником, який є членом діючої на підприємстві, в установі, організації профспілки, у випадках, передбачених законом.

Згідно із відомостями довідки виданої Київської обласної профспілкової організації атестованих працівників органів внутрішніх справ України вих.№ 33 від 09.02.2015 ОСОБА_1 дійсно є членом Професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України і перебуває на обліку в Київській обласній організації профспілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України.

З огляду на викладене, звільнення позивача, який є членом вищевказаної професійної спілки має бути здійснене з дотриманням роботодавцем вказаних норм, однак відповідачами не надано до суду доказів погодження звільнення позивача з профспілковим органом.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наказ Міністерства внутрішніх справ України від 16 січня 2015 року № 48о/с «По особовому складу» в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 , інспектора з адміністративної практики з обслуговування міста Біла Церква та Білоцерківського району, підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Також визнанню протиправним та скасуванню підлягає наказ Головного управління МВС України в Київській області від 26 січня 2015 року № 41 о/с «По особовому складу» в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 , інспектора з адміністративної практики з обслуговування міста Біла Церква та Білоцерківського району, підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з пункту 1 Положення про Державну автомобільну інспекцію МВС України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 14 квітня 1997 року №341, яке станом на час вирішення спору по суті є чинним, Державна автомобільна інспекція (Державтоінспекція) є головним органом, на який покладається забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні, що входить до системи органів Міністерства внутрішніх справ України.

До складу Державтоінспекції входять департамент Державтоінспекції МВС, управління (відділи) Державтоінспекції головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, Центр безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем, спеціальний підрозділ дорожньо-патрульної служби особливого призначення при департаменті Державтоінспекції МВС, відділи (відділення) Державтоінспекції з обслуговування адміністративних територій міст, районів, районів у містах, підрозділи дорожньо-патрульної служби та центри надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспортних засобів.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 звільнений з посади інспектора з адміністративної практики відділення ДАІ з обслуговування міста Біла Церква та Білоцерківського району, підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 641 утворено Національну поліцію України, яка відповідно до статей 2, 23, 31 Закону України «Про Національну поліцію України», зокрема виконує повноваження (завдання), що виконувались ДАІ МВС України.

При цьому, згідно з відомостями в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на теперішній час, ГУ МВС України у Київській області та УДАІ ГУ МВС України в Київській області не ліквідовані, а перебувають у стані припинення.

Колегія суддів вважає, що у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було звільнено, тому суд першої інстанції обґрунтовано поновив ОСОБА_1 на посаді інспектора з адміністративної практики Державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Біла Церква та Білоцерківського району, підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, з 26 січня 2015 року.

Зміст апеляційної скарги МВС України не містить доводів щодо неправильної дати поновлення позивача, що свідчить про визнання такої дати апелянтом.

Частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України обумовлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки МВС України не наводить в апеляційній скарзі доводи щодо неправильного обчислення судом першої інстанції суми (періоду) компенсації за час вимушеного прогулу, то колегія суддів не перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць слід допустити до негайного виконання, як це передбачено п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржується, тому колегія суддів в силу положень ч. 1 ст. 308 КАС України не перевіряє його законність та обґрунтованість в цій частині.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2023 року - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 03.10.2024.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

А.Ю. Кучма