Постанова

від 24.09.2024 по справі 500/3027/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/3027/24 пров. № А/857/13619/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

при секретарі судового засідання: Коць Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової служби України на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 травня 2024 року про забезпечення позову у справі №500/3027/24 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мишковицький спиртовий завод» до Головного управління ДПС у Тернопільській області, Державної податкової служби України про визнання дії та бездіяльності протиправними (головуючий суддя першої інстанції Дерех Н.В., час ухвалення у письмовому провадженні, місце ухвалення м. Тернопіль, дата складання повного тексту 15.05.2024),-

В С Т А Н О В И В:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Мишковицький спиртовий завод» (надалі, ТОВ «Мишковицький спиртовий завод») із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просить зупинити дію розпорядження Державної податкової служби України від 10 травня 2024 року №8-р про виключення з реєстру, заборонити Державній податковій службі України виключати з Електронного реєстру суб`єктів господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які використовують спирт етиловий для виробництва продукції хімічного і технічного призначення, парфумерно-косметичної продукції, оцту з харчової сировини Товариство з обмеженою відповідальністю «Мишковицький спиртовий завод» на підставі розпорядження Державної податкової служби України від 10 травня 2024 року №8-р про виключення з реєстру.

В даній заяві заявник зазначив, що до Тернопільського окружного адміністративного суду буде поданий позов з наступним предметом: про визнання протиправним та скасування розпорядження Державної податкової служби України від 10.05.2024 №8-р про виключення з реєстру.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник зазначив наступне. ТОВ «Мишковицький спиртовий завод» здійснює виробництво продукції хімічного та технічного призначення, а саме розчинника органічного універсального технічного «Сольвент». Вважає, що прийняття Розпорядження про виключення з Електронного реєстру ТОВ «Мишковицький спиртовий завод» призведе до неможливості заявником здійснювати виробництво продукції хімічного та технічного призначення - розчинника органічного універсального технічного «Сольвент», яке потягне неможливість виконання господарських договорів на поставку зазначеної продукції, неможливість сплати кредиту, неможливість виплати заробітної плати працівникам та сплати податків та зборів. Звернув увагу суду, що заявник забезпечує роботою значну кількість працівників, а саме 180 осіб, при цьому є сумлінним платником податків та щомісячно сплачує податки та збори. На думку заявника, прийняття Розпорядження про виключення з Електронного реєстру може призвести до реальної загрози завданню шкоди правам заявника, в тому числі й матеріальним, внаслідок невжиття заходів забезпечення адміністративного позову до ухвалення рішення у даній справі. Товариство з обмеженою відповідальністю «Мишковицький спиртовий завод» вказує, що у нього наявні укладені договори щодо поставки розчинника органічного універсального технічного «Сольвент», натомість у зв`язку із з прийняттям Розпорядження заявник не зможе виконати взяті на себе зобов`язання за вказаними вище договорами, що призведе до застосування штрафних санкцій контрагентами заявника відповідно до умов договорів, що, у свою чергу, на думку заявника, свідчить про існування реальної загрози завдання шкоди правам Товариства з обмеженою відповідальністю «Мишковицький спиртовий завод» внаслідок не вжиття заходів забезпечення позову до ухвалення рішення у даній справі. Також заявник наголошує, що прийняте Розпорядження призведе до зупинення циклу виробництва, а його відновлення - це дуже складний, коштовний та тривалий процес. Підсумовує, що при прийнятті Розпорядження заявник позбавлений права здійснювати діяльність, зокрема, виробництво розчинника органічного універсального технічного «Сольвент», що призведе до не виконання заявником господарських зобов`язань, не отримання прибутку, результатом чого буде зупинення діяльності заявника та невиплата заробітної плати, що, в свою чергу, може реально призвести до звільнення працівників та неможливості розрахунків з бюджетом. Таким чином, на переконання заявника, наявні підстави, визначені пунктом 1 частини другої ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України для вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.05.2024 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Мишковицький спиртовий завод» задоволено частково. Зупинено дію Розпорядження Державної податкової служби України №8-р від 10.05.2024 «Про виключення з реєстру» до набрання законної сили судовим рішенням у справі №500/3027/24. У задоволенні решти заяви - відмовлено.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, відповідачем Державною податковою службою України подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, є необґрунтованою, а тому просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення по відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Апелянт зазначає, що з огляду на обґрунтування ухвали про забезпечення позову, ДПС України не вбачає достатніх підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб та даних, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, захист яких стане взагалі неможливим без вжиття таких заходів, або ж для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт вважає, що позивачем не наведено достатніх доказів в обґрунтування наявної очевидної небезпеки заподіяння шкоди їх правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також неможливості захисту прав, свобод та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову.

Вказує, що ознаки протиправності оскаржуваного розпорядження Відповідача не були очевидними, а фактичні обставини справи підлягають встановленню та доведенню на підставі відповідних доказів та аналізу норм права, які регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи по суті. А відтак, твердження про «очевидність» порушення прав позивача до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед, тоді як судом не може надаватись оцінка правомірності/протиправності дій та рішень відповідачів, оскільки встановлення очевидних ознак їх протиправності без розгляду справи по суті, є неприпустимим.

Крім цього зазначає, що в силу вимог ст. 71 Закону №481 рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єкта господарювання, можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні апеляційного розгляду справи представники відповідача апеляційну скаргу підтримали з підстав наведених у ній та просили ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції заяву задовольнив з тих підстав, що спосіб забезпечення позову шляхом зупинення дії Розпорядження Державної податкової служби України №8-р від 10.05.2024 «Про виключення з реєстру», є співмірним із заявленою позовною вимогою та не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямований на збереження існуючого становища до винесення остаточного рішення по суті спору.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, обставинам справи з огляду на наступне.

Згідно статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Так, забезпечення адміністративного позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 26 квітня 2019 року у справі №826/16334/18, від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18, від 10 жовтня 2019 року у справі №260/1499/18, від 17 червня 2020 року №380/930/20.

Згідно Рекомендації №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта, його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Як уже зазналось вище, статтею 151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Судом встановлено, що ТОВ «Мишковицький спиртовий завод» здійснює виробництво продукції хімічного та технічного призначення, а саме розчинника органічного універсального технічного «Сольвент».

Розпорядженням Державної податкової служби України №8-р від 10.05.2024 «Про виключення з реєстру» Товариство (позивача) виключено з реєстру суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які використовують спирт етиловий для виробництва продукції хімічного і технічного призначення, парфумерно косметичної продукції, оцту з харчової сировини у зв`язку із встановленням факту відсутності технологічної схеми встановлення витратомірів -лічильників спирту етилового та/або масових витратомірів у місцях, визначених п.п. а, б, в п.п.229.1.8 п.229.1 ст. 229 ПК України, надісланої центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, згідно з вимогами п. п. п.п.229.1.8 п.229.1 ст. 229 ПК України та відповідно до абзацу п`ятого ч. 5 ст. 7-1 Закону №481.

Приписами частини першої статті 7-1 Закону України №481/95 від 19.12.1995 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (надалі, Закон №481/95), відпуск спирту етилового його виробниками та отримання спирту етилового суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які використовують його для виробництва продукції хімічного і технічного призначення, включеної до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України, парфумерно-косметичної продукції, оцту з харчової сировини, здійснюється за умови внесення таких суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) до Електронного реєстру суб`єктів господарювання, які використовують спирт етиловий для виробництва продукції хімічного і технічного призначення, парфумерно-косметичної продукції, оцту з харчової сировини (далі - Електронний реєстр).

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем укладено ряд договорів поставки розчинника органічного універсального технічного «Сольвент», які діють до 31.12.2024р.

Суд першої інстанції вірно висновував, що не вжиття такого заходу забезпечення позову, як зупинення дії розпорядження Державної податкової служби України від 10 травня 2024 року №8-р «Про виключення з реєстру», потягне за собою негативні наслідки для матеріально-правових інтересів позивача, зокрема, у формі невиконання ним договірних зобов`язань перед контрагентами.

Також судом першої інстанції вірно враховано негативні наслідки для позивача внаслідок зупинення виробництва, що вплине на результати господарської діяльності підприємства в цілому, зокрема і щодо втрати очікуваного прибутку від господарської діяльності, на зобов`язаннях позивача в частині збереження робочих місць та виплати заробітної плати найманим працівникам, а також на податкових зобов`язаннях позивача, оскільки обсяг сплачуваних підприємством податків напряму пов`язаний з фінансовими результатами господарської діяльності підприємства.

Також суд першої інстанції вірно висновував, що особливе значення в умовах воєнного стану має збереження функціонування виробних потужностей та збереження суб`єктів економічної системи, які забезпечують саме існування такої системи, як загалом, шляхом здійснення виробництва матеріальних активів та насичення коштами фінансової системи країни, так і виконанням податкових та соціальних зобов`язань, зокрема.

Як уже зазначалось вище, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено та з матеріалів справи слідує, що внаслідок реалізації оскаржуваного рішення (Розпорядження), незважаючи на наявність судом не вирішеного спору щодо протиправності та підставності винесення суб`єктом владних повноважень такого основна діяльність заявника є фактично буде припиненою, що відповідно потягне за собою припинення господарської діяльності, призводить до понесення останнім збитків (в тому числі від необхідності виплати всіх необхідних фінансово-економічних гарантій, визначених трудовим законодавством ).

Зібраними у справі доказами підтверджуються можливість спричинення незворотних негативних наслідків для ТОВ «Мишковицький спиртовий завод», що вказує на істотне ускладнення та навіть унеможливлення ефективного захисту та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких на час розгляду справи в суді звернувся позивач.

Доводи апелянта про те, що твердження суду першої інстанції про «очевидність» порушення прав позивача до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед є необґрунтованими, оскільки спростовуються наведеними вище висновками суду.

Щодо зупинення дії ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, то колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 8 ст. 154 КАС України, оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Щодо покликання апелянта на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 18.02.2021 у справі № 420/7063/20, від 10.04.2019 справа № 826/16509/18

20 березня 2019 року справа № 826/14951/18, у постанові від 28 жовтня 2020 року справа № 140/2474/20, від 19.06.2018 у справі 826/9263/17, то суд апеляційної інстанції вважає, що такі не можуть бути застосовані у цій справі, оскільки вказані постанови ухвалені у відмінних до цієї справи правовідносинах, зокрема, у цих справах, питання стосувалися зупинення рішення Комісії регіонального рівня з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних ГУ ДПС про відповідність підприємства критеріям ризиковості; зупинення дії наказу у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм державних стандартів і правил; зупинення дії наказу Міністерства юстиції України про тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що невжиття заходів забезпечення адміністративного позову у вигляді зупинення дії розпорядження Державної податкової служби України від 10 травня 2024 року №8-р «Про виключення з реєстру» в даному випадку може мати наслідком заподіяння шкоди правам та інтересам позивача та третіх осіб (контрагентів позивача та найманих працівників), а також державі в цілому, що, враховуючи тимчасовий характер заходів забезпечення позову, може нанести значно більше шкоди для різних учасників господарських, податкових та соціальних відносин ніж ймовірне недотримання позивачем податкової дисципліни.

Також у разі невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії розпорядження Державної податкової служби України від 10 травня 2024 року №8-р «Про виключення з реєстру», ймовірне настання негативних наслідків, для виправлення яких позивачу буде необхідно докласти значних зусиль у випадку задоволення судом адміністративного позову в подальшому.

Натомість вжиття заходів забезпечення позову у вигляді зупинення дії розпорядження Державної податкової служби України від 10 травня 2024 року №8-р «Про виключення з реєстру» у даному випадку спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті, оскільки факт правомірності чи протиправності винесення оскаржуваного рішення відповідача буде встановлено під час повного, всебічного і об`єктивного розгляду всіх обставин справи.

Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд враховує збалансованість інтересів позивача, держави та суб`єкта владних повноважень, а також співмірність негативних наслідків для кожної із сторін спору.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом (п.77).

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

У сукупності викладених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що доводи заявника про те, що реалізація спірних рішень призведе до порушення прав товариства, а саме припинення господарської (підприємницької) діяльності, зокрема виконання професійних обов`язків його працівниками, виконання податкових зобов`язань товариства є обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для забезпечення позову шляхом зупинення дії розпорядження до вирішення спору по суті, у зв`язку з тим, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що заявником в обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення позову наведено достатні аргументи, які підтверджують, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в у цьому випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення та не є вирішенням спору по суті, на що помилково покликається апелянт, і не свідчить про те, що такий спосіб забезпечення позову підміняє собою судове рішення у справі.

Відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Колегією суддів враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні від 15 листопада 2007 року по справі «Бендерський проти України», в якому Суд зазначив, що судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.

Колегія суддів наголошує, що вжиття таких заходів жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29).

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що обраний спосіб забезпечення позову є співмірним, відповідає критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності, забезпечення збалансованості інтересів учасників спірних правовідносин, запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних інтересів учасників процесу та відповідає інституту забезпечення позову в адміністративному судочинстві.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись статтями 150 154, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової служби України залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 травня 2024 року про забезпечення позову у справі №500/3027/24 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська судді О. М. Гінда В. В. НіколінПовне судове рішення складено 02.10.2024