Постанова

від 04.12.2024 по справі 500/3027/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 500/3027/24

адміністративне провадження № К/990/40815/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Дашутіна І.В., Шишова О.О.,

за участі:

секретаря судових засідань: Жураковської Б.М.,

представників позивача: Савельєва О.М., Кравченка Р.М.,

представника відповідача: Титаренко О.В.,

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової служби України

на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 травня 2024 року (суддя Дерех Н.В.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року (судді: Матковська З.М., Гінди О.М., Ніколін В.В.)

у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мишковицький спиртовий завод»

до Головного управління ДПС у Тернопільській області, Державної податкової служби України

про визнання дії та бездіяльності протиправними,

В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мишковицький спиртовий завод" (далі також - Позивач, ТОВ «МСЗ») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області (далі також - Відповідач - 1), Державної податкової служби України (далі також - Відповідач, ДПС), в якому просило: визнати протиправним та скасувати Розпорядження Державної податкової служби України від 10 травня 2024 року №8-р про виключення з реєстру; зобов`язати Державну податкову службу України включити ТОВ «МСЗ» до Електронного реєстру суб`єктів господарювання; зобов`язати Головне управління Державної податкової служби України в Тернопільській області підписати акти денатурації фракції головної етилового спирту та розрахунки денатурації фракції головної етилового спирту починаючи з 10 травня 2024 року, тобто з дня винесення Розпорядження № 8-р від 10 травня 2024 року.

До подання позовної заяви ТОВ «МСЗ» звернулось до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просило: зупинити дію розпорядження ДПС України від 10 травня 2024 року №8-р про виключення з реєстру; заборонити ДПС виключати з Електронного реєстру суб`єктів господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які використовують спирт етиловий для виробництва продукції хімічного і технічного призначення, парфумерно-косметичної продукції, оцту з харчової сировини ТОВ «МСЗ» на підставі розпорядження ДПС від 10 травня 2024 року №8-р про виключення з реєстру.

Необхідність вжиття ініційованих заходів забезпечення позову Позивач обґрунтовував тим, що оскаржуване розпорядження фактично унеможливить виробництво продукції («Солвент»), виконання господарських договорів, виплату кредитів, заробітної плати працівникам (180 осіб) та податків. Це створює, за його твердженнями, реальну загрозу його правам, у тому числі матеріальним. ТОВ «МСЗ» зазначало, що через можливе невиконання договорів поставки контрагенти можуть застосувати до нього штрафні санкції, що також спричинить значну шкоду. Крім того, зупинка виробництва вимагатиме складного та дороговартісного процесу відновлення. Таким чином, на переконання заявника, наявні підстави, визначені пунктом 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (також - КАС України), для забезпечення позову.

1.2. Короткий зміст оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій

Тернопільський окружний адміністративний суд ухвалою від 15 травня 2024 року заяву ТОВ «МСЗ» задовольнив частково: зупинив дію Розпорядження Державної податкової служби України №8-р від 10 травня 2024 року «Про виключення з реєстру» до набрання законної сили судовим рішенням у справі №500/3027/24. У задоволенні решти заяви відмовив.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 24 вересня 2024 року апеляційну скаргу Відповідача залишив без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Ухвалюючи рішення про вжиття заходів забезпечення позову суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що:

- не вжиття такого заходу забезпечення позову потягне за собою негативні наслідки для матеріально-правових інтересів Позивача, зокрема, у формі невиконання ним договірних зобов`язань перед контрагентами;

- можуть настати негативні наслідки для Позивача у результаті зупинення виробництва, що вплине на результати господарської діяльності підприємства в цілому, зокрема і щодо втрати очікуваного прибутку від господарської діяльності, на зобов`язання Позивача в частині збереження робочих місць та виплати заробітної плати найманим працівникам, а також на податкових зобов`язаннях Позивача, оскільки обсяг оплачуваних підприємством податків напряму пов`язаний з фінансовими результатами господарської діяльності підприємства;

- внаслідок реалізації оскаржуваного рішення, незважаючи на наявність судом не вирішеного спору щодо протиправності та підставності винесення суб`єктом владних повноважень такого, основна діяльність заявника фактично буде припиненою, що відповідно потягне за собою припинення господарської діяльності, призведе до понесення збитків (в тому числі від необхідності виплати всіх необхідних фінансово-економічних гарантій, визначених трудовим законодавством).

2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

У касаційній скарзі Відповідач стверджує про ухвалення оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, які просить скасувати ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у цій справі.

Не вважаючи необхідним за обставин цієї справи застосування ініційованих Позивачем заходів забезпечення позову, як і достатньо обґрунтованим висновок щодо заподіяння шкоди правам та інтересам Позивача внаслідок дії оскаржуваного у справі розпорядження, Відповідач наполягає насамперед на тому, що аргументи Позивача, які фактично зводяться до незгоди зі спірним рішенням, як і судове оскарження розпорядження, не утворюють достатніх підстав для вжиття заходів забезпечення позову у цій справі.

Такі доводи Відповідач обґрунтовує тим, що оскарження розпорядження про виключення з Електронного реєстру не є безумовним свідченням очевидної його протиправності, як і того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів Позивача підлягає доведенню в суді під час розгляду справи по суті.

Твердження про очевидну протиправність оскаржуваного розпорядження доводить, на думку Відповідача, сформовану наперед позицію суду по суті заявленого позову. У таких доводах Відповідач спирається на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №800/521/17, Верховного Суду у постанові від 18 лютого 2021 року у справі №420/7063/20.

Покликаючись до висновків Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі №826/16509/18 та від 17 червня 2020 року у справі №380/930/20 Відповідач стверджує, що певні рішення органу контролю можуть зумовлювати й негативні наслідки для господарюючого суб`єкта, проте жодним чином не утворюють підстав для вжиття заходів забезпечення позову; ймовірність ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду, ефективного захисту та поновлення порушених прав має бути доведено належними засобами доказування.

Відповідач посилається й на висновки Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі №826/9263/17 стверджуючи про непропорційність та неспівмірність застосованих судом заходів забезпечення позову у цій справі.

Зауважує, що враховуючи правову спрямованість інституту забезпечення позову, заходи забезпечення позову не мають зобов`язувати суб`єкта владних повноважень до вчинення активних дій, навпаки, мають бути направленими на обмеження активної поведінки суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах, й такий вид забезпечення позову, як зупинення дії індивідуального акта, не є виключенням із наведеного. Тому Відповідач зазначає про те, що податковий орган не має вчиняти жодних дій у зв`язку із забезпеченням позову у цій справі.

2.2. Позиція Позивача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)

Позивач вважає оскаржувані судові рішення обґрунтованими і законними, які просить залишити в силі, а касаційну скаргу - без задоволення.

У відзиві на касаційну скаргу Позивач, з огляду особливості та специфіку проваджуваної діяльності, стверджує, що звернувся до суду не лише через незгоду з рішенням, а й через те, що це рішення може спричинити непоправну шкоду, яку неможливо буде виправити після винесення остаточного судового рішення; забезпечення позову спрямоване на запобігання такій шкоді та надання ефективного правового захисту на ранній стадії судового процесу.

Зауважує представник Позивача й на тому, що невжиття заходів забезпечення позову може спричинити такі наслідки, як неможливість здійснення господарської діяльності, адже припиниться виробництво розчинника «Сольвент», що призведе до: невиконання господарських договорів, накладення штрафних санкцій контрагентами, неможливості виплати кредитів, заробітної плати працівникам, податків і зборів.

Також, як стверджує Позивач, виключення його з Електронного реєстру може призвести до припинення виробництва, що матиме тривалі та невідворотні й критичні наслідки, зокрема, утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності, вивільнення працівників, втрата очікуваного доходу.

Представник Позивача вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій врахували надані Позивачем докази й з дотриманням вимог процесуального законодавства їх оцінили з посиланням на те, шо невжиття заходів забезпечення позову може призвести до негативних наслідків для матеріально-правових інтересів Позивача.

Доводить, що вжиття заходів забезпечення позову у вигляді зупинення дії розпорядження Державної податкової служби України спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті, оскільки факт правомірності чи протиправності винесення оскаржуваного рішення Відповідача буде встановлено під час повного, всебічного і об`єктивного розгляду всіх обставин справи.

Також ТОВ «МСЗ» вважає, що під час вирішення питання про забезпечення позову суди першої та апеляційної інстанцій у повній мірі забезпечили баланс між захистом прав Позивача та потенційними негативними наслідками для інших осіб. Так вважає, що суд обрав такий захід забезпечення позову, який мінімізує потенційні негативні наслідки для інших осіб, в тому числі контрагентів, працівників ТОВ «МСЗ», та врахував можливі наслідки для Державного бюджету України, оскільки положення воєнного стану та руйнування економіки України в нинішніх складних для країни умовах вимагають здійснення безперервного виробництва матеріальних активів та насичення коштами фінансової системи країни, тому особливого значення набуває збереження функціонування виробничих потужностей та збереження суб`єктів економічної системи, - будь-який простій виробництва, окрім іншого, підриває економічну безпеку держави у силу зменшення податкових надходжень до бюджетів різних рівнів.

ТОВ «МСЗ» зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову у запропонований заявником спосіб, не суперечить меті застосування правового інституту забезпечення позову та забезпечить ефективність судового захисту, у разі задоволення цього позову. Водночас такий захід забезпечення позову відповідає положенням КАС України та не відноситься до переліку заборон щодо забезпечення позову, передбачених цим Кодексом. Реалізація Розпорядження ДПС України «Про виключення з реєстру» №8-р не можлива до надання судом комплексної оцінки на предмет правомірності результатів перевірки та спірного Розпорядження. При цьому Державній податковій службі не потрібно вчиняти жодних активних дій на виконання ухвали про забезпечення позову шляхом зупинення дії Розпорядження.

Посилаючись на нерелевантність наведення Відповідачем відповідної судової практики Позивач стверджує, що відповідні правові висновки Верховнийм Судом формувались за інших обставин у справі.

Крім того, наголошує, що Верховний Суд вже формував правову позицію з означеного питання у справі № 140/8127/22.

3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також арґументи у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів виходить з такого.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що ТОВ «МСЗ» здійснює виробництво продукції хімічного та технічного призначення, а саме розчинника органічного універсального технічного «Сольвент».

Розпорядженням Державної податкової служби України №8-р від 10 травня 2024 року «Про виключення з реєстру» ТОВ «МСЗ» виключено з реєстру суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які використовують спирт етиловий для виробництва продукції хімічного і технічного призначення, парфумерно-косметичної продукції, оцту з харчової сировини у зв`язку із встановленням факту відсутності технологічної схеми встановлення витратомірів -лічильників спирту етилового та/або масових витратомірів у місцях, визначених пунктами а, б, в підпункту 229.1.8 пункту 229.1 статті 229 Податкового кодексу України (далі також - ПК України), надісланої центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, згідно з вимогами підпункту 229.1.8 пункту 229.1 статті 229 ПК України та відповідно до абзацу п`ятого частини п`ятої статті 7-1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі також - Закон «Про державне регулювання обігу спирту»).

З посиланням на положення процесуального законодавства Позивач подав заяву про забезпечення позову, у якій зокрема просив зупинити дію названого вище розпорядження.

В аспекті наведених у касаційній скарзі доводів та позицій озвучених у засіданні суду касаційної інстанції Суд звертає увагу на таке.

Частинами першою та другою статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо :

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.

Визначальним є те, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Колегія суддів зазначає, що для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

За нормами частини першої статті 7-1 Закону «Про державне регулювання обігу спирту» відпуск спирту етилового його виробниками та отримання спирту етилового суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які використовують його для виробництва продукції хімічного і технічного призначення, включеної до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України, парфумерно-косметичної продукції, оцту з харчової сировини, здійснюється за умови внесення таких суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) до Електронного реєстру суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які використовують спирт етиловий для виробництва продукції хімічного і технічного призначення, парфумерно-косметичної продукції, оцту з харчової сировини (далі також- Електронний реєстр).

Як установили суди попередніх інстанцій, Позивач уклав низку договорів поставки розчинника органічного універсального технічного «Сольвент», трок дії яких - до 31 грудня 2024 року.

Як указали суди першої та апеляційної інстанцій, не вжиття такого заходу забезпечення позову як зупинення дії розпорядження Державної податкової служби України від 10 травня 2024 року №8-р «Про виключення з реєстру» потягне за собою негативні наслідки для матеріально-правових інтересів Позивача, зокрема, у формі невиконання ним договірних зобов`язань перед контрагентами.

Також, як відзначили суди попередніх інстанцій, матимуть місце негативні наслідки для Позивача внаслідок зупинення виробництва, що вплине на результати господарської діяльності підприємства в цілому, зокрема і щодо втрати очікуваного прибутку від господарської діяльності, на зобов`язання Позивача в частині збереження робочих місць та виплати заробітної плати найманим працівникам, а також на податкові зобов`язання Позивача, оскільки обсяг сплачуваних підприємством податків напряму пов`язаний з фінансовими результатами господарської діяльності підприємства.

Вирішуючи питання забезпечення позову й оцінюючи співмірність вимог заяви про забезпечення позову з предметом заявленого позову у цій справі у суду касаційної інстанції немає підстав вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано виходили й з того, що особливе значення в умовах воєнного стану має збереження функціонування виробних потужностей та збереження суб`єктів економічної системи, які забезпечують саме існування такої системи, як загалом, шляхом здійснення виробництва матеріальних активів та насичення коштами фінансової системи країни, так і виконанням податкових та соціальних зобов`язань, зокрема.

Щодо доводів скаржника про визнання судами очевидної протиправності оскаржуваного розпорядження й вирішення у такий спосіб справи по суті, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими. Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку такому доводу, вказав, що зміст вжитих судом заходів забезпечення позову щодо предмета спору у справі свідчить про те, що ці заходи спрямовано виключно на збереження існуючого становища Позивача до вирішення судом спору по суті і є тимчасовим заходом, покликаним запобігти виникненню ускладнень та докладанню значних та невиправданих зусиль для відновлення господарської діяльності підприємства у разі ухвалення рішення на його користь. Суд зауважив, що такий спосіб забезпечення позову не підміняє собою судове рішення у справі.

Викладений у касаційній скарзі довід про ненадання судами оцінки будь-яким доказам, які б підтверджували, що невжиття заходів забезпечення позову ускладнить виконання рішення суду чи унеможливить ефективний захист порушеного права є безпідставним та спростовується наявними у справі доказами, зокрема, копіями договорів, штатного розпису. Натомість доводів про порушення судами попередніх інстанцій правил оцінки доказів, що визначені статтею 90 КАС України, касаційна скарга не містить, а судом касаційної інстанції такі обставини не встановлені.

Також застосування заходів забезпечення позову у світлі конкретних обставин цієї справи та особливостей правового регулювання спірних відносин відповідає і принципу процесуальної економії, який забезпечує відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Надаючи оцінку доводами касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, щодо неправильного застосування судами попередніх інстанції положень статей 150, 151 КАС України в контексті висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №800/521/17, Верховного Суду у постановах від 18 лютого 2021 року у справі №420/7063/20, від 10 квітня 2019 року у справі №826/16509/18, від 17 червня 2020 року у справі №380/930/20, від 19 червня 2018 року у справі №826/9263/17, Суд враховує таке.

Так, за результатом аналізу положень статей 150 та 151 КАС України Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №800/521/17 зроблено висновок про те, що для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами, виходячи з якого визнано правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони видавати накази щодо припинення трудових відносин з Позивачем, оскільки його доводи ґрунтуються на припущеннях, а доказів на підтвердження настання негативних наслідків заявник не надав.

У справі №420/7063/20 предметом судового оскарження було рішення платника податків про відповідність критеріям ризиковості й Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2021 року у справі №420/7063/20 роблячи висновки про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову виходив з того, що зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування не є обставиною, що унеможливлює подальшу реєстрацію цих документів податкової звітності, водночас застосування забезпечення позову з підстав наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення допускається у виключних випадках, оскільки твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті, яке фактично ґрунтується на тих самих аргументах, які покладені в підстави позову, є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому суд, застосовуючи заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. Разом з тим, висновки судів попередніх інстанцій, що невжиття заходів щодо зупинення дії оскаржуваного позивачем рішення зумовить настання негативних та незворотних наслідків для його господарської діяльності визнано Верховним Судом такими, що не підтверджені судовою оцінкою будь-яких доказів, як і доводи позивача, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективність захисту і унеможливити поновлення порушених прав позивача.

Так само і в постанові від 10 квітня 2019 року у справі №826/16509/18 роблячи висновок про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про необхідність застосування виходив з того, що суди обмежилися загальними фразами щодо забезпечення позову і що можуть настати негативні наслідки для позивача, в той час як ані доказів, ані конкретних мотивів вжиття заходів забезпечення позову не навели.

У постанові від 17 червня 2020 року у справі №380/930/20 Верховний Суд ввказав, що невиконання оскаржуваних рішень ДАБІ до ухвалення рішення в адміністративній справі і можливий штраф за таке невиконання не є свідченням очевидної небезпеки та ймовірності істотного ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду. Також Суд виходив й з того, що застосування таких заходів забезпечення позову, як зупинення дії припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил та припису про зупинення підготовчих та будівельних робіт до вирішення спору по суті, фактично надає можливість підрядникам безперешкодно, без жодних обмежень, продовжувати будівництво об`єкта, не зважаючи на встановлені відповідачем під час позапланового заходу державного нагляду (контролю) порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності.

У справі №826/9263/17 предметом позову було визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно й зобов`язання відповідача розблокувати такий доступ. Саме в контексті змісту заявлених позовних вимог Верховний Суд, роблячи висновки про відсутність підстав для забезпечення цього позову шляхом зупинення дії цього наказу у постанові від 19 червня 2018 року вказав на те, що вжиття таких заходів може вважатися вирішенням спору, оскільки приватний нотаріус і в подальшому здійснює діяльність у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно, незважаючи на те, що оскаржуваний наказ, було винесено саме з підстав наявних порушень нотаріусом при вчиненні дій у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно, що може в подальшому зашкодити правам третіх осіб. Водночас матеріалами справи не підтверджено існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, як і відсутні докази того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Отже, висновки у наведених скаржником справах зроблені Верховним Судом виходячи з конкретного способу забезпечення позову у межах окремого спору та предмету його розгляду та не свідчать, що висновки судів попередніх інстанцій при вирішенні питання забезпечення позову у цій справі не відповідають усталеному правозастосуванню норм статей 150, 151 КАС України.

Щодо тверджень скаржника про те, що заходи забезпечення позову не мають зобов`язувати податковий орган до вчинення жодних активний дій у зв`язку із забезпеченням позову у цій справі, то зміст наведених у касаційній інстанції доводів не дає підстав вважати, що суди першої та апеляційної інстанції прийняли рішення про забезпечення позову шляхом зобов`язання Відповідача вчиняти будь-які активні дії.

Суд вважає, що наведені у касаційній скарзі доводи та аргументи фактичну дублюють ті, що були наведені Відповідачем у апеляційній інстанції, а таким доводам суд апеляційної інстанції надав вичерпну правову оцінку.

Такий же підхід щодо застосування норм права, як правильно зазначив представник Позивача у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд продемонстрував у постанові від 27 квітня 2023 року у справі №140/8127/22.

Крім того, необхідно звернути увагу й на те, що суд першої інстанції ухвалою від 15 травня 2024 зупинив дію Розпорядження Державної податкової служби України №8-р від 10 травня 2024 року «Про виключення з реєстру» до набрання законної сили судовим рішенням у справі №500/3027/24.

Тернопільський окружний адміністративний суд рішенням від 22 серпня 2024 року визнав протиправним та скасував Розпорядження Державної податкової служби України від 10 травня 2024 року №8-р «Про виключення з реєстру»; зобов`язав Державну податкову службу України включити ТОВ «Мишковицький спиртовий завод» до Електронного реєстру суб`єктів господарювання, які використовують спирт етиловий для виробництва продукції хімічного і технічного призначення, парфумерно-косметичної продукції, оцту з харчової сировини.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 22 листопада 2024 року залишив апеляційні скарги Державної податкової служби України та Головного управління ДПС у Тернопільській області без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року у справі №500/3027/24 - без змін.

Отже, з набранням 22 листопада 2024 року законної сили судовим рішенням по суті позовних вимог у справі №500/3027/24 заходи забезпечення позову вичерпали свою дію, адже діяли вони лише до набрання законної сили судовим рішенням у справі.

Відтак, аргументи касаційної скарги про неправильність зроблених судами висновків є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів, що не узгоджується з приписами статті 341 КАС України, а доводи про порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження під час касаційного розгляду.

3.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України).

Переглянувши оскаржувані судові рішення у цій справі у межах доводів касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вважає, що при ухваленні оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для їх скасування, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 344, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової служби України залишити без задоволення.

Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено 9 грудня 2024 року.

Головуюча суддя Н.Є. Блажівська

Судді І.В. Дашутін

О.О. Шишов