Постанова

від 24.09.2024 по справі 380/24590/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/24590/23 пров. № А/857/16764/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

при секретарі судового засідання: Коць Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу компанії «Тюркіш Ерлайнз Інк.» (Тюрк Хава Йоллари) в особі представництва «ТЮРК ХАВА ЙОЛЛАРИ» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року у справі № 380/24590/23 за адміністративним позовом компанії «Тюркіш Ерлайнз Інк.» (Тюрк Хава Йоллари) в особі представництва «ТЮРК ХАВА ЙОЛЛАРИ» до Львівського обласного відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про визнання дії та бездіяльності протиправними (головуючий суддя першої інстанції Сподарик Н.І., час ухвалення 11:25; місце ухвалення м. Львів, дата складання повного тексту 31.05.2024),-

В С Т А Н О В И В:

Компанії «Тюркіш Ерлайнз Інк.» (Тюрк Хава Йоллари) в особі представництва «ТЮРК Хава Йоллари А. О.» звернулася до суду з адміністративним позовом до Львівського обласного відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про визнання протиправними дій та скасування розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що представництво «ТЮРК ХАВА ЙОЛЛАРИ А. О.» є відокремленим підрозділом іноземного суб`єкта господарювання Компанії «Тюрк Хава Йоллари А.О.» (Тюркіш Ерлайнз Інк.»), юридичної особи, зареєстрованої за законодавством Турецької республіки. Відповідно до п. 12 Інструкції про порядок реєстрації представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні від 18.01.1996 № 30, представництво іноземного суб`єкта господарської діяльності не є юридичною особою і не здійснює самостійно господарської діяльності, у всіх випадках воно діє від імені і за дорученням іноземного суб`єкта господарської діяльності.

Оскільки позивач є представництвом іноземного суб`єкта господарської діяльності, тому не відноситься до суб`єктів, яким відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», не встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю, а відтак відсутні будь-які підстави для нарахування адміністративно-господарських санкцій за невиконання такого нормативу. З огляду на це, дії відповідача є протиправними, а розрахунок підлягає скасуванню. Також зазначає про порушення відповідачем встановленого порядку надсилання та здійснення розрахунку адміністративно-господарських санкцій. З огляду на наведене просить суд позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.05.2024 р. в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись із цим рішенням суду, компанія «Тюркіш Ерлайнз Інк.» (Тюрк Хава Йоллари) в особі представництва «ТЮРК ХАВА ЙОЛЛАРИ» подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що воно є необґрунтованим і безпідставним.

Обґрунтування апеляційної скарги зводяться до того, що представництва іноземних юридичних осіб не є суб`єктами, на яких поширюється обов`язок із виконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю, що визначений ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», адже положеннями цієї статті не передбачено норми про її розповсюдження на такі утворення як філії, представництва, відокремлені підрозділи.

На думку апелянта, у даному випадку протиправність дій Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю полягала в тому, що через помилкове тлумачення Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», відповідач неправомірно відніс апелянта до суб`єктів виконання нормативу щодо працевлаштування осіб інвалідністю і, як наслідок, провів нарахування санкцій за невиконання цього обов`язку.

У зв`язку із цим просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року у справі № 380/24590/23 та постановити нове рішення, яким повністю задовольнити позов.

Відзив на апеляційну скаргу не був поданий. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник апелянта (позивача) в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, а позов компанії «Тюркіш Ерлайнз Інк.» (Тюрк Хава Йоллари) в особі представництва «ТЮРК ХАВА ЙОЛЛАРИ» задовольнити повністю.

Представник відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та з матеріалів справи слідує, що відповідно до Положення про представництво «ТЮРК ХАВА ЙОЛЛАРИ А. О.», представництво «ТЮРК ХАВА ЙОЛЛАРИ А. О.» зареєстроване Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, діє з 15.07.2009, реєстраційний номер: ПІ-4355.

Представництво є відокремленим структурним підрозділом компанії без статусу юридичної особи (п. 2.1 Положення).

17.04.2023 року відповідачем до електронного кабінету відповідача на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України надіслано розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку із невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю на суму 246541,85 грн.

Відповідно до Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, надісланого позивачу:

- середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у позивача, за рік склала 8 осіб;

- середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність 8;

- норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 1;

- фонд оплати праці штатних працівників 3944669,57 грн;

- середня річна заробітна плата штатного працівника 493083,07 грн.;

- кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше 0,00;

- сума коштів адміністративно-господарської санкції 246541,85 грн.

Вважаючи вказані дії відповідача щодо формування розрахунку протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову із тих підстав, що Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» поширює свою дію на позивача, а також у зв`язку із відсутністю підстав для визнання дій відповідача щодо складання розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій протиправними, оскільки такий розрахунок не є нормативно правовим актом індивідуальної дії.

Суд апеляційної інстанції із висновками суду першої інстанції погоджується, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи з огляду на наступне.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначено Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-XII від 21.03.1991 року (далі - Закон № 875-ХІІ), який гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Згідно із частиною першою статті 17 Закону № 875-XII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Частиною 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

На думку колегії суддів, гарантування особам з інвалідністю ефективної реалізації прав та свобод людини і громадянина в економічній та соціальній сфері неможливе без дотримання всіма роботодавцями, зокрема філіями, представництвами та іншими відокремленими підрозділами юридичних осіб, норм цього Закону.

Відповідно до частин 13, 14 статті 19 Закону №875-XII Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Відповідно до частин 4, 5, 9, 10 статті 20 Закону №875-XII адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю або в судовому порядку.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно із ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Таким чином, Закон визначає конкретні та вичерпні положення щодо зарахування виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.

Разом із тим Постановою правління Пенсійного фонду України від 10 березня 2023 року № 14-1 та наказом Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 10 березня 2023 року № 17 затверджено «Порядок надсилання розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, а додатком до цього Порядку установлено форму такого розрахунку.

На формування такого розрахунку впливає інформація наявна у Пенсійного фонду, оскільки згідно Постанови Правління Пенсійного Фонду «Про затвердження Порядку та Форми надання Пенсійним фондом України Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування», яким затверджена Форма надання Пенсійним фондом України Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за певний період, де серед іншої інформації міститься «колонка найменування відокремленого підрозділу юридичної особи (якщо звітні відомості подає податковий агент за відокремлений підрозділ), а також зазначено в колонках підприємства, організації і без виокремлення ст.1 Закону№875-ХІІ чи ст.19 Закону №875-ХІІ ». Інформацію Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування формує Пенсійний фонд на основі відомостей … серед інших і від підприємств, установ, організацій …, тобто без виокремлення, як зазначено у ст.1 Закону № 875-ХІІ. Тобто, суд дійшов переконання, що ст.1 Закону № 875-ХІІ поширюється і на позивача у справі і відповідно відповідач наділений повноваженнями формування розрахунку за встановленою формою відповідно до Закону № 875-ХІІ.

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що наведені позивачем обставини, зокрема щодо неможливості застосування до юридичної особи адміністративно-господарських санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, виконання чи невиконання товариством нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, підлягають дослідженню та оцінці в процесі розгляду справи за позовом територіального відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про примусове стягнення з Товариства нарахованих адміністративно-господарських санкцій.

Проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для визнання дій відповідача щодо складання розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій протиправними.

З огляду на це, похідні вимоги в частині зобов`язання відповідача скасувати незаконно нараховані адміністративно-господарські санкції за порушення нормативу створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році у розмірі 246541,85 грн. та пеню, нараховану станом на день ухвалення судом рішення задоволенню не підлягають.

Також колегія суддів зауважує, що повноваження відповідача у даному випадку обмежуються лише розрахунком сум адміністративно-господарської санкцій у встановленому порядку. З системного аналізу правових норм висновується, що такі суми адміністративно-господарські санкції не можуть бути примусово стягнуті на підставі розрахунку відповідача, сплачуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом. Тобто, оцінка поданого розрахунку може бути надана під час розгляду справи за позовом територіального відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про стягнення з підприємства сум адміністративно-господарських санкцій у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік.

Подібна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 18.10.2016 у справі №500/2776/14-а, в якій зазначено, що у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке порушує безпосередньо права чи обов`язки позивача.

У постанові Верховного Суду України від 23.05.2017 у справі № 800/541/16 зазначено, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Щодо інших підстав, які зазначені апелянтом в апеляційній скарзі, як підстави для скасування рішення суду першої інстанції, зокрема щодо тверджень апелянта про те, що позивач є представництвом іноземної юридичної компанії, а тому до нього не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції, немає обов`язку по працевлаштуванню інвалідів, то апеляційний суд вважає їх невірними та передчасними з урахуванням наведених вище висновків суду про те, що оцінка поданого розрахунку може бути надана під час розгляду справи за позовом територіального відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про стягнення з підприємства сум адміністративно-господарських санкцій у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу компанії «Тюркіш Ерлайнз Інк.» (Тюрк Хава Йоллари) в особі представництва «ТЮРК ХАВА ЙОЛЛАРИ» залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року у справі №380/24590/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська судді О. М. Гінда В. В. НіколінПовне судове рішення складено 02.10.2024