Постанова

від 30.09.2024 по справі 462/722/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 462/722/22 Головуючий у 1 інстанції: Кавацюк В.І.

Провадження № 22-ц/811/3117/23 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Ковальчука Ю.П.

з участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 09 серпня 2023 року, -

ВСТАНОВИВ:

у лютому 2022 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Коваль Ольга Романівна, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «КУА «Управлінець», Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» про визначення порядку користування квартирою та розподіл особових рахунків.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що на підставі договору дарування від 25 листопада 2021 року, укладеного між нею та ОСОБА_4 , набула у власність 5/12 часток квартири АДРЕСА_1 часток якої належать ОСОБА_3 . Стверджує, що співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю, а кожен з них має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Вважає, що їй слід виділити у користування житлову кімнату площею 12,3 кв.м., а відповідачу житлову кімнату площею 20.1 кв.м. разом з балконом площею 1,2 кв.м., залишивши у спільному користуванні кухню площею 8.6 кв.м., вбиральню площею 1.3. кв.м. та ванну кімнату площею 2,6 кв.м. Зазначає, що вони з відповідачем не можуть узгодити оплату комунальних послуг відповідно до часток у праві спільної часткової власності, а на її пропозицію щодо розподілу особового рахунку, відповідач повідомив, що вважає недоцільним відкриття окремих особових рахунків з оплати житлово-комунальних послуг у вищезазначеній квартирі, оскільки це призведе до суперечок щодо розміру витрат на оплату житлово-комунальних послуг та ще більше погіршить стосунки. Вказує, що за умови відсутності по квартирного (по кімнатного) обліку та відсутності згоди між мешканцями квартири щодо оплати житлово-комунальних послуг, плата розподіляється наступним чином: за електроенергію при загальному лічильнику пропорційно потужності побутового електричного обладнання кожного співвласника; за газ, водопостачання та водовідведення, освітлення підсобних приміщень за чисельністю членів сім`ї, що проживають у квартирі та осіб, які проживають у квартирі, більше ніж місяць; за послуги з централізованого опалення, з утримання житлових будинків і споруд та прибудинкових територій за встановленими тарифами відповідно до опалювальної та загальної площі приміщення, яким користується співвласник.

Звертає увагу, що у будинку АДРЕСА_2 є у наявності будинковий прилад обліку теплової енергії, відтак споживач оплачує послуги згідно з його показами пропорційно опалювальній площі (об`єму) квартири.

З наведених підстав, з врахуванням уточнення позовних вимог, просить:

-визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_3 , виділивши у користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 12,3 кв.м., що максимально відповідає її частці у праві власності на квартиру, в користування ОСОБА_3 виділити житлову кімнату площею 20.1 кв.м. разом з балконом площею 1,2 кв.м., в загальному користуванні сторін залишити кухню площею 8.6 кв.м., вбиральню площею 1.3. кв.м. та ванну кімнату площею 2,6 кв.м.;

-зобов`язати ТзОВ «КУА «Управлінець» розділити особові рахунки по нарахуванню та оплаті житлово-комунальних послуг та утримання будинку та прибудинкової території мешканців квартири АДРЕСА_3 у співвідношенні: 5/12 частин витрат за ОСОБА_1 (в одному рахунку) та 7/12 частин витрат за ОСОБА_3 (в окремому рахунку);

-зобов`язати ЛМКП «Львівтеплоенерго» розділити особові рахунки по нарахуванню та оплаті послуг з централізованого опалення мешканців квартири АДРЕСА_3 у співвідношенні: 5/12 частин витрат за ОСОБА_1 (в одному рахунку) та 7/12 частин витрат за ОСОБА_3 (в окремому рахунку).

Рішенням Шевченківськогорайонного судум.Львова від09серпня 2023року позовОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Коваль Ольга Романівна, до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «КУА «Управлінець», Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» про визначення порядку користування квартирою та розподіл особових рахунків задоволено частково.

Визначено наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_3 :

- виділено у користування позивача ОСОБА_1 житлову кімнату - площею 12,3 кв.м (літ.3), що максимально відповідає її частці в праві власності на квартиру;

- виділено в користування відповідача ОСОБА_3 житлову кімнату - площею 20,1 кв.м (літ.2) та балкон площею 1,2 кв.м, що максимально відповідає його частці в праві власності на квартиру.

В спільному користуванні позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 залишено: коридор площею 7,9 кв.м (літ.1), кухню площею 8,6 кв.м (літ.4), вбиральню площею 1,3 кв.м (літ.5) та ванну кімнату площею 2,6 кв.м (літ.6).

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «КУА «Управлінець» розділити особові рахунки по нарахуванню та оплаті послуг з утримання будинку та прибудинкової території співвласників квартири АДРЕСА_3 у співвідношенні до встановленого даним рішенням порядку користування цією квартирою, виходячи з того, що в окреме користування ОСОБА_1 виділено житлову кімнату - площею 12,3 кв.м (літ.3), в окреме користування ОСОБА_3 виділено житлову кімнату - площею 20,1 кв.м (літ.2) та балкон площею 1,2 кв.м, за які вони повинні сплачувати самостійно по окремих рахунках, а за приміщення квартири загальною площею 20,4 кв.м, які залишаються в їх спільному користуванні, а саме: коридор площею 7,9 кв.м , кухню площею 8,6 кв.м, вбиральню площею 1,3 кв.м та ванну кімнату площею 2,6 кв.м співвласники квартири ОСОБА_1 та ОСОБА_3 повинні сплачувати в рівних частках, тобто кожен за площу в розмірі по 10,2 кв.м, яка включається у вищевказані окремі рахунки.

Зобов`язано Львівське комунальне підприємство «Залізничнетеплоенерго» розділити особові рахунки по нарахуванню та оплаті послуги з постачання теплової енергії (централізованого опалення квартири) співвласників квартири АДРЕСА_3 у співвідношенні до встановленого даним рішенням порядку користування цією квартирою, виходячи з того, що в окреме користування ОСОБА_1 виділено житлову кімнату - площею 12,3 кв.м (літ.3), в окреме користування ОСОБА_3 виділено житлову кімнату - площею 20,1 кв.м (літ.2) та балкон площею 1,2 кв.м, за які вони повинні сплачувати самостійно по окремих рахунках, а за приміщення квартири загальною площею 20,4 кв.м, які залишаються в їх спільному користуванні, а саме: коридор площею 7,9 кв.м , кухню площею 8,6 кв.м, вбиральню площею 1,3 кв.м та ванну кімнату площею 2,6 кв.м співвласники квартири ОСОБА_1 та ОСОБА_3 повинні сплачувати в рівних частках, тобто кожен за площу в розмірі по 10,2 кв.м, яка включається у вищевказані окремі рахунки.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 992,40 грн. витрат по оплаті судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у зв`язку з їх безпідставністю.

Рішення суду в частині задоволених позовних вимог оскаржив ОСОБА_3 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду в цій частині є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що він не проживає у квартирі АДРЕСА_3 , не користується нею та не зареєстрований у вищезазначеній квартирі, а відтак не отримує жодних комунальних послуг. Зазначає, що в квартирі АДРЕСА_3 без укладення договору найму проживає батько ОСОБА_1 ОСОБА_4 , який сам одноособово користується всією квартирою та отримує комунальні послуги, які йому надають інші відповідачі, а відтак саме він повинен нести витрати по оплаті наданих йому житлово-комунальних послуг. Вказує, що з метою уникнення конфліктів неодноразово пропонував позивачу укласти договір міни, за яким належні йому 7/12 часток у квартирі АДРЕСА_3 поміняти на належну їй 1/6 частку в будинку АДРЕСА_4 , в якому він проживає, однак позивач не погодилася на його пропозицію. З наведених підстав просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, а в решті рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що квартира АДРЕСА_3 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 , у власності якої перебуває 5/12 часток квартири, та ОСОБА_3 , у власності якого перебуває 7/12 часток квартири, відтак у користування позивача слід виділити житлову кімнату площею 12,3 кв.м (літ.3), у користування відповідача - житлову кімнату площею 20,1 кв.м (літ.2) та балкон площею 1,2 кв.м, що максимально відповідає їх часткам в праві власності на квартиру, а в спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишити коридор площею 7,9 кв.м (літ.1), кухню площею 8,6 кв.м (літ.4), вбиральню площею 1,3 кв.м (літ.5) та ванну кімнату площею 2,6 кв.м (літ.6), і враховуючи те, що сторони не можуть дійти згоди щодо порядку та розмірів оплати житлово-комунальних послуг, вимоги до ТзОВ «КУА «Управлінець» та ЛКП «Залізничнетеплоенерго» про зобов`язання розподілити особові рахунку підлягають задоволенню з врахуванням визначеного судом порядку користування квартирою, а не у співвідношенні, зазначеному в позовних вимогах.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно з ч. 1 ст. 156 ЖК Україничлени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч. 1 ст. 356 ЦК України).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Зі змістунаведених нормзакону можназробити висновок,що правоспільної частковоївласності здійснюєтьсяспіввласниками заїхньою згодою,тому у врегулюванні відносин щодо порядку користування квартирою первинне значення має домовленість учасників цих правовідносин. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном, такий порядок користування може встановити суд.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 набула у власність 5/12 часток квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується договором дарування 5/12 часток квартири, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 25 листопада 2021 року, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Камінським Ю.І. зареєстрованим в реєстрі за № 862.

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 286845877 від 25 листопада 2021 року підтверджується, що на підставі договору дарування № 862 від 25 листопада 2021 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 5/12 часток квартири АДРЕСА_3 .

Іншим співвласником квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_3 , якому належить 7/12 частки цієї квартири, що не заперечується сторонами.

Згідно з технічним паспортом на квартиру АДРЕСА_3 , виготовленим станом на 26 травня 2021 року ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», вищезазначена квартира загальною площею 54кв.м. складається з житлової кімнати площею 20,1 кв.м (літ. 2), житлової кімнати площею 12,3 кв.м. (літ. 3), коридору площею 7,9 кв.м. (літ. 1), кухні площею 8,6 кв.м. (літ. 4), вбиральні площею 1,3 кв.м. (літ. 5), ванної кімнати площею 2,6 кв.м. (літ. 6) та балкону площею 1,2 кв.м. (літ. 7).

Судом першої інстанції встановлено, що в спірній квартирі зареєстрований та фактично проживає ОСОБА_4 , який є батьком ОСОБА_5 та братом ОСОБА_3 , в той час як ОСОБА_1 , яка зареєстрована в квартирі АДРЕСА_5 , а проживає в квартирі АДРЕСА_6 , та ОСОБА_3 , який зареєстрований в квартирі АДРЕСА_7 , а фактично проживає в будинку АДРЕСА_4 , у спірній квартирі не зареєстровані та не проживають.

Разом з тим факт непроживання позивача у квартирі, якщо зазначена обставинам має місце, не свідчить про відсутність спору між сторонами та не позбавляє позивача права на встановлення порядку користування квартирою.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 покликається на те, що між сторонами виникають конфлікти щодо користування квартирою та оплатою житлово-комунальних послуг відповідно до часток у праві спільної часткової власності.

Запропонований позивачем порядок користування квартирою передбачає виділення їй у користування житлової кімнати площею 12,3 кв.м. (літ. 3), відповідачу житлової кімнати площею 20,1 кв.м (літ. 2) з балконом площею 1,2 кв.м. (літ. 7), та залишення у спільному користуванні кухні площею 8,6 кв.м. (літ. 4), вбиральні площею 1,3 кв.м. (літ. 5) та ванної кімнати площею 2,6 кв.м. (літ. 6).

Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, відповідач не запропонував іншого, ніж наданий позивачем, варіанту користування спірною квартирою, який би відповідав часткам співвласників у праві власності.

При встановленні порядку користування майном кожному зі співвласників передається в користування конкретна його частина з урахуванням його частки в праві спільної власності. Разом з тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.

Побідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2020 року у справі № 753/13373/18, від 25 лютого 2021 року у справі № 761/36267/16-ц та від 07 лютого 2022 року у справі № 182/3348/19.

Відповідно до статті 47 ЖК України норма жилої площі в Україні встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.

Оскільки спір між сторонами стосується не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею, критерій необхідності виділення у користування кожному співвласнику по 13,65 кв.м. житлової площі на одну особу, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2023 року у справі № 760/19865/15-ц.

Визначаючи порядок користування квартирою АДРЕСА_3 , суд першої інстанції виділив у користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 12,3 кв.м (літ.3), у користування ОСОБА_3 житлову кімнату площею 20,1 кв.м (літ.2) та балкон площею 1,2 кв.м,, залишивши у спільному користуванні позивача та відповідача коридор площею 7,9 кв.м. (літ.1), кухню площею 8,6 кв.м. (літ.4), вбиральню площею 1,3 кв.м. (літ.5) та ванну кімнату площею 2,6 кв.м (літ.6).

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визначення порядку користування квартирою, а визначений судом першої інстанції порядок користування квартирою якнайкраще враховує інтереси співвласників спірної квартири, є найбільш доцільним, оскільки максимально відповідає їхнім часткам в праві спільної часткової власності на квартиру.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про визначення порядку користування квартирою, апелянт не вказав на причини, які, на його думку, унеможливлюють визначення порядку користування квартирою відповідно до часток, належних співвласникам, і чим це порушує його права та законні інтереси, ним не зазначено іншого можливого, на його думку, варіанту визначення порядку користування квартирою.

На думку колегії суддів, позивач, як співвласник квартири, реалізовуючи своє суб`єктивне право, вправі був пред`явити позовну вимогу про визначення судом порядку користування квартирою, що спростовує доводи апелянта про безпідставність та необґрунтованість цієї позовної вимоги.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим квартири зберігається, суд відповідно до частини 3 статті 358 ЦК України вправі був виділити у користування сторонам частку, яка відповідає їх частці у праві спільної часткової власності, при цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність.

Слід зазначити, що задоволення судом позовної вимоги про визначення порядку користування квартирою не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Частина 3 статті 358 ЦК України регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності.

Звертаючись зпозовними вимогами, ОСОБА_1 ,крім вимогипро визначенняпорядку користуванняквартирою,просила такожздійснити розподілособових рахунківз оплатижитлово-комунальнихпослуг,обгрунтовуючи цю вимогу тим, що сторони не можуть узгодити між собою розподіл витрат на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до їх часток у праві спільної часткової власності на квартиру.

Заперечуючи щодо такого розподліу особових рахунків по сплаті житлово-комунальних послуг, відповідач вважає, що це призведе до постійних суперечок щодо розміру витрат на житлово-комунальні послуги, тому є недоцільним.

Згідно з ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує.

Відповідно до ч. 1 ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 66 ЖК України плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку).

Статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що До житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга послуга з управління багатоквартирним будинком; 2) комунальні послуги послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.

Відповідно до пункту 10 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 (в редакції, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року №45) мешканці квартири, житлового приміщення у гуртожитку, в яких проживає два і більше співвласники, наймачі (орендарі) розподіляють за узгодженням загальні витрати на оплату житлово-комунальних та інших послуг.

За умови відсутності поквартирного (покімнатного) обліку та відсутності згоди між мешканцями квартири, житлового приміщення у гуртожитку щодо оплати житлово-комунальних та інших послуг плата розподіляється:

за електроенергію при загальному лічильнику пропорційно потужності побутового електричного обладнання кожного співвласника, наймача (орендаря);

за газ, водопостачання та водовідведення, освітлення підсобних приміщень за чисельністю зареєстрованих осіб, що проживають у квартирі, житловому приміщенні у гуртожитку;

за послуги з централізованого опалення, з утримання житлових будинків і споруд та прибудинкових територій за встановленими тарифами відповідно до опалювальної та загальної площі приміщення, яким користується власник, співвласник, наймач (орендар).

Пунктом 13 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 (в редакції, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року №45) передбачено, що спори, що виникають під час користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, розв`язуються шляхом проведення переговорів між учасниками спору або у судовому порядку.

Розподіл особового рахунку є можливим лише за умови укладення з кожним із споживачів окремих договорів про надання послуг.

Питання поділу особового рахунку вирішується шляхом звернення особи з відповідною заявою та документами на підтвердження права власності на частину квартири до житлово-експлуатаційної організації.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суд від 09 вересня 2020 року у справі № 751/1560/19 та від 04 березня 2024 року у справі № 750/7250/22.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження того, що вона у встановленому законом порядку зверталася до ТзОВ «КУА «Управлінець» та ЛМКП «Львівтеплоенерго» із заявою про поділ особового рахунку та отримала відмову, колегія суддів приходить до висновку про те, що такі вимоги є передчасними та не підлягають до задоволення.

Крім цього, відкриття особових рахунків на кожного зі співвласників на оплату житлово комунальних послуг можливе тільки після виділення часток кожного зі співвласників в натурі та встановлення окремих обчислювальних приладів щодо окремих видів житлово комунальних послуг.

Таким чином, оскільки оскаржуваним рішенням суду між співвласниками встановлено лише порядок користування квартирою АДРЕСА_3 , що належить їм на праві спільної часткової власності, без виділення належних їм часток в натурі, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про розподіл особових рахунків на оплату житлово комунальних послуг.

А відтак,оскаржуване рішеннясуду вчастині задоволенняпозовних вимог ОСОБА_1 до ТзОВ «КУА «Управлінець» та ЛМКП «Львівтеплоенерго» про зобов`язання розділити особові рахункіи по нарахуванню та оплаті житлово-комунальних послуг слід скасувати та ухвалити в цій частині постанову, якою у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. В решті рішення суду слід залишити без змін.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 09 серпня 2023 року в частині позовних вимог, пред`явлених до ТзОВ «КУА «Управлінець» та ЛМКП «Львівтеплоенерго» щодо розділення особових рахунків по нарахуванню та оплаті житлово-комунальних послуг скасувати та ухвалити в цій частині постанову, якою у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 03.10.2024 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк