Постанова

від 25.09.2024 по справі 347/2433/15

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 347/2433/15

Провадження № 22-ц/4808/1/24

Головуючий у 1 інстанції Крилюк М. І.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої Томин О.О.,

суддів: Девляшевського В.А., Максюти І.О.,

за участю секретаря Кузів А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подану нею як представником ОСОБА_3 , на рішення Косівського районного суду від 12 жовтня 2017 року, ухвалене в складі судді Крилюк М.І. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , Слобідського старостинського округу Кутської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом відновлення межових знаків, визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на землю, зустрічним позовом ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення незаконно збудованого будинку,

в с т а н о в и в:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 , Слобідської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом відновлення межових знаків, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Позовні вимоги мотивовано тим, що на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16 березня 2004 року позивачу належить на праві власності домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

У 2015 році на її замовлення було виготовлено технічну документацію на приватизацію земельної ділянки для обслуговування даного житлового будинку. Однак відмовлено у внесенні відомостей щодо приватизації до Державного земельного кадастру у зв`язку з накладенням її земельної ділянки та суміжної земельної ділянки, яка належала ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Вважала, що ОСОБА_3 приватизувала 0,1566 га земельної ділянки таким чином, що межа між їхніми земельними ділянками проходить по належних їй господарській споруді та житловому будинку, споруджених попереднім власником, у зв`язку з чим вона позбавлена можливості приватизувати земельну ділянку, на якій знаходиться належний їй будинок з господарськими спорудами. Слобідська сільська рада незаконно видала відповідачу акт на право власності на вказану земельну ділянку від 03 липня 2012 року.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила визнати недійсним Держаний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1566 га по АДРЕСА_1 від 03 липня 2012 року, виданий на ім`я ОСОБА_3 , та відновити межу між їхніми господарствами за межовими знаками згідно Плану-абрису від 20 серпня 2015 року.

У січні 2016 року ОСОБА_3 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення незаконно збудованого будинку.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що згідно Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16 лютого 2000 року вона є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та власником земельної ділянки площею 0,1566 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 03 липня 2012 року.

У 2008 році ОСОБА_1 підписала акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки, на підставі якого було встановлено межові знаки відповідно до кадастрового плану земельної ділянки та вказаного державного акту на право власності на земельну ділянку.

Однак, після приватизації нею вказаної земельної ділянки ОСОБА_1 почала активно розбудовувати свій будинок без будь-яких дозволів та здійснила самочинну добудову до житлового будинку таким чином, що стіна будинку частково проходить по належній їй земельній ділянці.

Просила суд зобов`язати ОСОБА_1 повернути їй з незаконного володіння частину земельної ділянки шляхом знесення незаконно збудованого будинку.

Ухвалою Косівського районного суду від 28 січня 2016 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_4 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду.

Рішенням Косівського районного суду від 12 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 подали апеляційні скарги. Вважають дане рішення суду незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права в оскаржуваних частинах, за неповного встановлення обставин справи.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність рішення суду в частині вирішення первісного позову. Вважає, що судом не було враховано, що спір виник з вини землевпорядної організації, яка проводила обмір земельної ділянки ОСОБА_3 не по існуючій з 60-х років межі у вигляді бетонної бровки та забетонованих металевих стовпців, а виготовила технічну документацію таким чином, що її господарська споруда стала межею між їх господарствами.

На її думку, вирішити цей спір можна лише в судовому порядку, оскільки лише суд може скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку.

Та слід провести проміри земельних ділянок сторін по встановлених 30 років тому межових знаках.

Просить рішення суду в частині відмови у задоволенні її позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення такого позову. В решті рішення місцевого суду залишити без змін.

ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 не погодилась з рішенням суду в частині відмови у задоволенні її позовних вимог.

Зазначає, що саме ОСОБА_1 в 2012 році розпочала реконструкцію свого житлового будинку таким чином, що найбільш виступаюча конструкція стіни стала проходити частково по земельній ділянці ОСОБА_3 , та знищила межові знаки земельної ділянки, і самовільно змістила в сторону ОСОБА_3 бетонну огорожу довжиною 21,7 м., у 2015 році встановила огорожу із металевими стовпами довжиною 37,7 м.

Вказує, що суд безпідставно не взяв до уваги подані нею акти перевірки дотримання вимог земельного законодавства, приписи та клопотання з цього приводу Державної інспекції сільського господарства, якими доведено факт самовільного зайняття частини земельної ділянки та здійснення ОСОБА_1 самочинної добудови до житлового будинку.

Не враховано судом і висновків експертиз, якими встановлено, що фактично площа земельної ділянки, яка належить їй на праві власності, становить 0,1507 га, замість 0,1566 га переданої їй у власність, що також доводить факт самовільного зайняття земельної ділянки.

На її думку, не заслуговує на увагу і твердження суду про те, що на час проведення ОСОБА_3 приватизації земельної ділянки вказана будівля ОСОБА_1 вже була зведена, про що їй було відомо, і вони обидві погоджували межі земельних ділянок.

Вважає, що суд не зазначив в мотивувальній частині оскаржуваного рішення дійсної причини відмови у зустрічному позові ОСОБА_3 .

Просить рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 грудня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відхилено. Рішення Косівського районного суду від 12 жовтня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 28 березня 2018 року касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 грудня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд зазначав, що апеляційний суд у порушення норм права належним чином не дослідив, чи порушені права ОСОБА_3 на користування її земельною ділянкою, у зв`язку із тим, що найбільш виступаюча конструкція стіни новозбудованого житлового будинку ОСОБА_1 , який збудовано з порушенням Державних будівельних норм України №360-92, частково проходить по межі земельної ділянки, чи можлива перебудова вказаного будинку, чи погоджується ОСОБА_1 на перебудову житлового будинку. Вказуючи, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, апеляційний суд не вказав, які саме заходи реагування не були здійснені та повинні бути здійснені. У порушення частини другої статті 315ЦПК України2004року взагалі не обґрунтував у своєму судовому рішенні підстав відхилення доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 та не надав жодної оцінки вказаним обставинам суду першої інстанції. Не надано належної оцінки апеляційним судом і судовій земельно-технічній експертизі, яка була проведена на підставі ухвали Косівського районного суду Івано-Франківської області від 26 вересня 2016 року, враховуючи, що один з учасників процесу посилається на недоліки щодо методики її проведення. А суд не вказав обґрунтувань прийняття чи відхилення висновків експертизи. Тому прийшов до висновку, що апеляційний суд залишив спір між сторонами не вирішеним.

Положенням частини п`ятої статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 квітня 2022 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 як правонаступника ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В судовому засіданні суду апеляційного суду в режимі відеоконференції позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним ОСОБА_1 та її представник адвокат Лазоришин І.І. подану нею апеляційну скаргу підтримали, в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 просили відмовити.

Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним ОСОБА_2 та її представник адвокат Гусак М.М. в судовому засіданні апеляційного суду подану нею апеляційну скаргу підтримали, в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 просили відмовити.

Представник Слобідського старостинського округу Кутської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області в судове засідання не з`явився, подав клопотання про слухання справи в їх відсутності. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вирішила розглядати справу за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, апеляційна скарга ОСОБА_2 до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ВВС №073005 від 16.03.2004 року ОСОБА_6 успадкувала після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 19).

Витягом про реєстрацію прав власності на нерухоме майно від 18 червня 2004 року підтверджено право власності ОСОБА_6 на вказане успадковане нерухоме майно (т. 1, а.с. 20).

Із копії Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 02 грудня 2008 року вбачається, що позивач змінила своє дошлюбне прізвище ОСОБА_8 на ОСОБА_9 (т. 1, а.с. 22).

Встановлено також, що на підставі Свідоцтва про право на спадщину серії НОМЕР_2 від 16.02.2000 року ОСОБА_3 отримала право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 57, 58).

Рішенням Слобідської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області №249-11/2008 від 09 листопада 2008 року надано дозвіл ОСОБА_3 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку по АДРЕСА_2 для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства (т. 1, а.с. 55).

У 2010 році приватним підприємством «Карпатгеосервіс» була виготовлена технічна документація із землеустрою щодо складання документів по передачі вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_3 (т. 3, а.с. 73-105).

Відповідно до Акту встановлення та узгодження меж спірної земельної ділянки представником землевпорядної організації у присутності суміжних землекористувачів було проведено встановлення в натурі меж вказаної земельної ділянки. Погоджено та закріплено, що межі в натурі проходять по встановлених межових знаках дерев`яних кілках, які передані на зберігання ОСОБА_3 . Зазначений акт підписаний суміжними землекористувачами (т. 4, а.с. 148).

Рішенням сесії Слобідської сільської ради від 10 вересня 2010 року №471-19/2010 затверджено вказану технічну документацію та вирішено передати у власність ОСОБА_3 земельні ділянки загальною площею 0,4654 га, у тому числі ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1566 га, в тому числі під будівлями і двором 0,0311 га (т. 1, а.с. 54).

На підставі рішення сільської ради 03 липня 2012 року ОСОБА_3 отримала Державний акт серії ЯМ №525023 на право власності на земельну ділянку площею 0,1566 га по АДРЕСА_1 ,кадастровий номер:2623685701:02:002:0165 (т. 1, а.с. 56).

У Акті виїзної комісії від 23.11.2012 року зазначено, що в ході проведення промірів встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_3 частково накладається на земельну ділянку ОСОБА_1 , яка не приватизована. Рекомендовано ОСОБА_3 звернутися в землевпорядну організацію для проведення винесення межових знаків в натурі (т. 1, а.с. 90).

Висновком №028/ЗТ-16 земельно-технічної експертизи від 20 квітня 2016 року, яка була проведена на підставі ухвали Косівського районного суду від 26 лютого 2016 року СЕФ «Експо-Фірма», встановлено, що встановити відповідність розмірам і конфігурації земельних ділянок, якими фактично користуються ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , розмірам і конфігураціям цих земельних ділянок при їх наділенні ОСОБА_1 та ОСОБА_3 чи будь-яким попереднім користувачам, а також у представлених технічних паспортах на забудову не надається можливим. В результаті переобміру ділянки ОЖБ площею 0,1566 га виявлено зменшення площі дійсного (фактичного) користування власності і накладення по спільній межі з господарством ОСОБА_1 площею 0,0051 га, із площею території сільської ради та з господарством ОСОБА_10 0,0008 га. Найбільш виступаюча конструкція стіни новозбудованого житлового будинку ОСОБА_1 частково проходить по межі земельної ділянки, тобто житловий будинок збудований з порушенням Державних будівельних норм України №360-92, положеннями яких передбачено, що для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань від межі сусідньої ділянки до найбільш виступаючої конструкції стіни житлового будинку або господарської споруди треба приймати не менше 1,0 м. Границі землекористування ОСОБА_1 відображені на кадастровому плані 2015 року, в той час як ОСОБА_3 видано 03.07.2012 року Державний акт серії ЯМ №525023, кадастровий номер: 2623685701:02:002:0165. Межі земельних ділянок змінено в господарстві ОСОБА_1 та встановлено нову сітчасту огорожу після оформлення права власності ОСОБА_3 03.07.2012 року (т. 1, а.с. 180-202).

Згідно Висновку №042/ЗТ-16 додаткової земельно-технічної експертизи від 27 березня 2017 року, проведеної СЕФ «Експерт-Сервіс» на підставі ухвали Косівського районного суду від 14 грудня 2016 року, встановлено зменшення площі дійсного (фактичного) користування власності ОСОБА_3 і накладення по спільній межі з господарством ОСОБА_1 площею 0,0053 га, із площею ділянки ОСОБА_10 0,0006 га. По інших питаннях відповіді аналогічні Висновку №028/ЗТ-16 від 20 квітня 2016 року (т. 2, а.с. 10-31).

Відповідно до Висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи №3728 від 28 вересня 2020 року, проведеної судовим експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Годлевським Д.О. на підставі ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 липня 2018 року, встановити, яка саме частина житлового будинку ОСОБА_1 , розташованого по АДРЕСА_1 , є самочинним будівництвом, експертним шляхом не надається можливим. За результатами проведених обмірів, з урахуванням технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж в натурі (т. 1, а.с. 95-105), висновків експерта від 20 квітня 2016 року №028/ЗТ-16 (т. 1, а.с. 182-202), №042/ЗТ-16 від 27 березня 2017 року (т. 2, а.с. 12-31), частина будинку ОСОБА_1 площею 0,0001 га, розташованого по АДРЕСА_1 , знаходиться на приватизованій земельній ділянці ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 , і є перешкодою для користування нею згідно Державного акту серії ЯМ №525023 від 03 липня 2012 року, так як розташована в межах цієї ділянки. Оскільки встановити яка саме частина будинку ОСОБА_1 є незаконно збудованою не надається можливим, визначити перелік та вартість інженерно-технічних робіт, які необхідно виконати ОСОБА_1 для перебудови самочинно збудованої частини житлового будинку для звільнення частини приватизованої земельної ділянки шляхом знесення частини незаконно збудованого будинку для використання його згідно ДБН на відстані не ближче, ніж 1 м до стіни, не надається можливим (т. 3, а.с. 117-130).

Згідно Висновку експерта №09/06/С за результатами проведення судової додаткової будівельно-технічної експертизи від 30 травня 2024 року, проведеної судовим експертом Самулевичем В.М. на підставі ухвали Івано-Франківського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року, встановлено, що конфігурація та площа забудови житлового будинку ОСОБА_1 , розташованого по АДРЕСА_1 , за період з 1996 року (дані Технічного паспорта від 01.10.1996 року) станом на 01.10.1996 року до 2016 року (дані паспорта від 09.02.2016 року) станом на 09.02.2016 року змінилися/збільшилися на 106,2 кв.м. за рахунок проведення реконструкції/нового будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 , яке відбулося в напрямку тильної сторони подвір`я та в напрямку будинковолодіння ОСОБА_3 , що розташоване по АДРЕСА_1 , на вищезазначені роботи в матеріалах справи відсутня дозвільна документація. Щоб забезпечити відстань в 1,0 м від найбільш виступної конструкції стіни житлового будинку ОСОБА_1 до межі сусідньої ділянки ОСОБА_3 згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №525023 необхідно провести наступні роботи по демонтажу частини будинку, а саме: труб водостічних та ринв; елементів покрівлі з листів металопрофілю; підшивки пластикової; метало пластикових вікон; дерев`яних фронтонів, підлоги та перекриття; цегляної кладки; армопоясу; фундаментів, вартість таких робіт становить 29811,60 грн.

Зазначено, що суміжні земельні ділянки між будівлями сторін фактично розділяє межа у вигляді стрічкового фундаменту в металевих стовпцях (бетонна бровка).

Спростувати чипідтвердити перенесеннябетонної бровкипід огорожу(стрічковогофундаменту уметалевих стовпцях)між земельнимиділянками по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , враховуючи, що з плином часу бетон піддається фізичним та хімічним процесам, які впливають на його зовнішній вигляд, експертним шляхом не представляється можливим. Фактичні межі між земельними ділянками по АДРЕСА_3 по відношенню до меж земельної ділянки згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №525023, що по АДРЕСА_2 , змінені (т. 4, а.с. 198-214).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні вимог первісного та зустрічного позовів, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ОСОБА_1 не надано доказів, які б підтверджували порушення її прав. Наявний між сторонами спір щодо уточнення межових знаків на лінії суміжної земельної ділянки відповідно до вимог ст. 158 ЗК України підлягає розгляду Слобідською сільською радою, прийняте рішення якої вже може бути предметом розгляду в суді. Що стосується зустрічного позову, то представником позивача за зустрічним позовом не доведено, що при здійсненні добудови будинковолодіння ОСОБА_1 навмисно порушила межу і створила перешкоди для неї, звела будову та провела будівництво без відома ОСОБА_3 ; не доведено, що на даний час існують реальні перешкоди з боку ОСОБА_1 , які б ускладнювали чи унеможливлювали користування земельною ділянкою, переданою їй у власність. При чому, якщо буде встановлено порушення ОСОБА_1 будівельних норм відповідно до закону, то вона має право на усунення цих порушень в межах існуючого законодавства та визначитись із узаконенням самочинного будівництва. Факт проходження межі по будівлях ОСОБА_1 не є таким суттєвим порушенням прав власника, яке б підлягало безумовному захисту у такий спосіб як знесення споруди - будівлі, і не є такою перешкодою, без усунення якої стає неможливим користування земельною ділянкою для її власника в цілому, а знесення будівлі є неможливим без заподіяння значної шкоди. Відповідно до Висновку судової земельно-технічної експертизи, яка була проведена на підставі ухвали Косівського районного суду від 26 вересня 2016 року, лише незначна частина житлового будинку, що належить ОСОБА_1 , проходить по межі земельних ділянок, яка встановлена без врахування старих меж, які підлягають відновленню. Крім того, на час проведення ОСОБА_3 приватизації вказана будівля вже була зведена, про що їй було відомо, і вони обидві погоджували межі земельних ділянок при виготовленні спірного державного акту.

Однак апеляційний суд не може в повній мірі погодитися із вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту слід враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753/8671/21 (провадження №61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові».

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом частини першої 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні. У разі порушення цього права власник має право на підставі статті 391 ЦК України вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування своїм майном.

Право власності виникає на підставах, не заборонених законом, і вважається придбаним правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність придбання права власності не встановлена судом.

За змістом ч. 2 ст. 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статті 116, 118 ЗК України передбачають, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Частиною 5 ст. 116 даного кодексу визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно вимог ч. 2 ст. 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Як вбачається із ст. 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Частинами першою, другою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів (частина третя статті 152 ЗК України).

Частиною 1 статті 155 ЗК України передбачається, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно дочастин другої,п`ятої статті158ЗК Українивиключно судомвирішуються земельніспори зприводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

У постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі №362/884/16-ц (провадження №61-18682св18) зазначено: «Відповідно до роз`яснень, викладених у абзаці 2 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», виходячи з положень статей 8, 124 Конституції, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, статті 12 ГПК України судам підсудні справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності і видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень, то у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, ефективним та окремим способом захисту та поновлення порушених прав у судовому порядку.

Вказана правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом України, зокрема у постанові від 20 квітня 2016 року у справі №6-2824цс15 та у постанові від 01 липня 2015 року у справі №6-319цс15».

Частиною першою статті 79-1 ЗК України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому законом (стаття 202 ЗК України).

Частиною першої статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» яка кореспондується з положеннями статті 193 ЗК України, визначено поняття Державного земельного кадастру, відповідно до якого - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Згідно зістаттею 21Закону України«Про Державнийземельний кадастр»відомості промежі земельноїділянки вносятьсядо Державногоземельного кадастру:на підставівідповідної документаціїіз землеустроющодо формуванняземельних ділянок-у випадках,визначених статтею79-1ЗК України,при їхформуванні;на підставітехнічної документаціїіз землеустроющодо встановлення(відновлення)меж земельноїділянки внатурі (намісцевості)-у разівстановлення (відновлення)меж земельноїділянки заїї фактичним використанням відповідно до статті 107 ЗК України; на підставі проектів землеустрою щодо впорядкування існуючих землеволодінь - у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками.

Відповідно до вимог статті 11 Закону України «Про земельний кадастр» відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів.

Звертаючись до суду за захистом права на користування земельною ділянкою домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке гарантовано позивачу статтею 120 ЗК України та статтею 377 ЦК України, ОСОБА_1 вказувала, що таке порушення відбулося з вини землевпорядної організації, яка проводила обмір земельної ділянки ОСОБА_3 при їїприватизаціїне по існуючій з 60-х років межі у вигляді бетонної бровки та забетонованих металевих стовпців, а виготовила технічну документацію таким чином, що її господарська споруда та частково житловий будинок стали межею між їх господарствами.

Відтак, ОСОБА_1 було відмовлено у внесенні відомостей щодо приватизації до Державного земельного кадастру.

Судом встановлено на підставі висновків земельно-технічної експертизи від 20 квітня 2016 року та додаткової земельно-технічної експертизи від 27 березня 2017 року, проведених на підставі ухвал суду, зменшення площі дійсного (фактичного) користування власності ОСОБА_3 і накладення по спільній межі з господарством ОСОБА_1 площею 0,0051 га (0,0053 га), із площею території сільської ради та з господарством ОСОБА_10 0,0008 га. Найбільш виступаюча конструкція стіни новозбудованого житлового будинку ОСОБА_1 частково проходить по межі земельної ділянки (т. 1, а.с. 180-202, т. 2, а.с. 10-31).

Тобто фактичні межі земельної ділянки ОСОБА_3 не відповідають даним Державного акту серії ЯМ №525023 та технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на дану земельну ділянку.

Зокрема, встановлено часткове накладення юридичних меж земельної ділянки, яка належала ОСОБА_3 на фактичні межі земельної ділянки, якою користується ОСОБА_1 та часткове накладання юридичних меж цієї земельної ділянки на фактичне розташування житлового будинку позивача.

При цьому фактичні межі користування земельними ділянками між сторонами (їх спадкодавцями) склалися давно, а визначені землевпорядною організацією координати повинні були відповідати таким межам.

Як вбачається з копії облікових карток об`єкта погосподарського обліку на 1995-2000, 2011-2015 роки (викопіровки з погосподарської книги), за домогосподарством по АДРЕСА_1 числилося 0,55 га, з 1997 року 0,49 га, з 2011 року 0,42 га земельних ділянок, з яких з 1992 року 0,04 га, з 1995 року 0,05 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (т. 1, а.с. 5-13, 161-164).

Згідно копії облікових карток об`єкта погосподарського обліку на 1986-1990, 1991-1995, 1996-2000 роки (викопіровки з погосподарської книги), за домогосподарством по АДРЕСА_1 числилося 0,14 га, з 1991 року 0,35 га земельних ділянок, з яких з 1992 року 0,04 га, а з 1997 року 0,03 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (т. 1, а.с. 67, 107-112).

Наведене підтверджується також копіями довідок Слобідської сільської ради №85 від 22.02.2016 року, №367 від 23.09.2016 року (т. 1, а.с. 92, 159).

Рішенням виконкому №12 Кобаківської сільської ради народних депутатів від 28 червня 1995 року зроблено зміни в записах погосподарських книг сільської ради на основі матеріалів проведеної інвентаризації присадибних ділянок. Затверджено розміри присадибних ділянок ОСОБА_11 : було записано в книзі 0,35 га, є в наявності 0,55 га (т. 1, а.с. 93).

Відповідно до копії Акту виїзної земельної комісії від 12.01.2016 року у 1996-1997 роках площа земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_1 збільшилася. Згідно погосподарського обліку за 1955-1957 роки за господарством ОСОБА_12 та його дружини ОСОБА_7 числилося всього 0,12 га землі. Після збільшення земельної ділянки ОСОБА_1 орієнтовною площею на 0,01 га. Згідно кадастрової зйомки загальна площа земельної ділянки становить 0,1235 га (т. 1, а.с. 160).

У Висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи №3728 від 28 вересня 2020 року зазначено, що відповідно до кадастрового плану земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_13 дійсно користується земельною ділянкою площею 0,1235 га з наступними розмірами по периметру в метрах: 16,63; 4,47; 18,76; 5,49; 6,06; 22,23; 12,19; 10,63; 9,90; 10,10; 19,29; 7,64; 3,42; 6,70; 2,52; 2,91; 2,94; 15,41 (т. 1, а.с. 228).

З копії Акту виїзної земельної комісії, затвердженого рішенням сесії Слобідської сільської ради №433-30/2015 року від 20.08.2015 року, щодо погодження межі між землекористувачами на місцевості та Плану-абрису до даного акту вбачається, що зі сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_3 знаходиться бетонна бровка з межовими знаками у вигляді забетонованих металевих труб, які облаштовані більше 30 років тому. Комісія не має жодних підстав вважати межу між ними невірною, вважає, що непорозуміння виникло через можливу технічну помилку землевпорядної організації, яка проводила обміри земельної ділянки. Тому комісія вважає за необхідне погодити межу між даними землекористувачами, оскільки вони перебувають між собою в неприязних стосунках (т. 1, а.с. 14-15, 68).

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 жовтня 2016 року у справі №347/732/16 вказане рішення, яким погоджено межу між суміжними землекористувачами, визнано недійсним за наявності порушень в діях сільської ради, перевищення її повноважень (т. 1, а.с. 211-214).

Однак, при цьому, висновків щодо самого факту наявності чи відсутності вказаної бетонної бровки з межовими знаками та часу її облаштування вищевказане судове рішення не містить. Отже наявність такої не спростовує.

За змістом колективної заяви жителів с. Слобідка від 05.12.2016 року бетонна бровка, яка знаходиться на межі господарств ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , дійсно була забетонована ОСОБА_14 батьком ОСОБА_3 біля 30-ти років тому, та має дугоподібну форму (т. 1, а.с. 234).

Відповідно до листа сільського голови Слобідської сільської ради №289 від 10.10.2017 року обстеженням комісії сільської ради було встановлено, що при приватизації землі ОСОБА_3 землевпорядна організація допустила технічну помилку при перенесенні на місцевості межових знаків між господарствами сторін. Фактичною межею між цими господарствами є бетонна бровка орієнтовною довжиною 21 м, влаштована попереднім власником господарства ОСОБА_14 , яке перейшло у власність ОСОБА_3 , майже 30 років тому. Подальша межа орієнтовною довжиною 47 м була встановлена ОСОБА_12 шляхом бетонування металевих стовпчиків між цими господарствами. Реконструкцію житлового будинку ОСОБА_1 розпочала в 2008 році, і ніхто до цього часу не перечив їй (т. 2, а.с. 63).

В дослідницькій частині Висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи №3728 від 28 вересня 2020 року експертом зазначено також, що на момент проведення обмірів ним земельної ділянки ОСОБА_3 межових знаків у вигляді дерев`яних кілків на місцевості не виявлено та для огляду такі не представлено. А фактично межові знаки від точки «Г» до точки «А» (межа між сторонами по справі) в частині між житловими будинками по старому бетонному фундаменті, а далі по новій сітчастій огорожі на металевих стовпцях.

При співставленні результатів отриманих обмірів з даними Державного акту серії ЯМ №525023 від 03 липня 2012 року та технічної документації із землеустрою на земельну ділянку встановлено, що фактичні межі земельної ділянки ОСОБА_3 не відповідають даним Державного акту серії ЯМ №525023 та технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (т. 3, а.с. 73-105).

Ширина земельної ділянки ОСОБА_3 є ширшою більш ніж на 1 м, ніж її історичні (фактичні) межі, які визначені «старими огорожами».

Межі земельної ділянки ОСОБА_3 згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №525023 на місцевості проходять по суміжних земельних ділянках будинковолодінь АДРЕСА_1 та АДРЕСА_4 .

На місцевості межі земельної ділянки є чіткими. Між будинковолодіннями ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в частині між житловими будинками, між будинковолодіннями ОСОБА_3 та ОСОБА_10 та зі сторони АДРЕСА_1 знаходяться межові знаки у вигляді забетонованих металевих труб, які облаштовані орієнтовно більше 30 років тому.

Окрім цього, межа земельної ділянки АДРЕСА_1 згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №525023 проходить на відстані від 0,17 м до 0,36 м від нежитлової будівлі стайні під літ. «Б». А згідно візуального огляду будівлі стайні вона збудована задовго до виготовлення Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №525023, що підтверджено даними Технічного паспорту від 01.10.1996 року на житловий будинок АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 17-18). Була приватизована земельна ділянка ОСОБА_3 по АДРЕСА_2 не по історичних межах, з накладенням на суміжні земельні ділянки № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 , та на відстані менше 1 м від вже існуючої на момент приватизації будівлі стайні під літ. «Б» будинковолодіння АДРЕСА_1 (т. 3, а.с. 121-125).

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що на час приватизації земельної ділянки ОСОБА_3 існували фактичні межі користування між земельними ділянками сторін (у вигляді стрічкового фундаменту в металевих стовпцях (бетонна бровка)). Однак при приватизації такі не були враховані.

Разом з тим, ОСОБА_1 як власник житлового будинку по АДРЕСА_1 та користувач земельної ділянки, на якій цей будинок розміщений, що підтверджується записами з погосподарських книг сільської ради, не позбавлена права на безоплатну передачу їй у приватну власність (приватизацію) такої земельної ділянки у визначеній площі користування.

При цьому, документами, які підтверджують наявність у громадянина права користування, можуть бути, зокрема державні акти на право постійного користування земельними ділянками (ст. 23 ЗК України в редакції 1992 року, первісна редакція ст. 126 чинного Земельного кодексу України), державні акти на право володіння землею (ст. 23 Земельного Кодексу УРСР 1990 року), записи в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій, записи в погосподарських книгах сільських рад, записи в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських і сільських рад (ст. 20 Земельного Кодексу УРСР 1970 року), державні акти на право довічного успадкованого володіння землею, договори про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку, акт відводу земельної ділянки в натурі.

Отже, наявність права користування спірною земельною ділянкою у ОСОБА_1 підтверджено записами погосподарської книги.

Однак при приватизації земельної ділянки ОСОБА_3 не було враховано, що ОСОБА_1 на законній підставі користувалася наданою присадибною ділянкою у встановленій площі і межах, і теж має право на її приватизацію, що свідчить про неправомірність дій відповідача у процесі виготовлення технічної документації.

Таким чином апеляційний суд дійшов висновку про доведеність порушення прав позивача оспорюваним державним актом, що є підставою для визнання його недійсним та скасування.

Що ж стосується доводів правонаступника відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 про те, що саме ОСОБА_1 після реконструкції в 2012 році свого житлового будинку знищила межові знаки між їхніми земельними ділянками і самовільно змістила в сторону ОСОБА_3 бетонну огорожу довжиною 21,7 м., у 2015 році встановила огорожу із металевими стовпами довжиною 37,7 м, то такі спростовуються вказаними матеріалами справи. Зокрема, висновками експертів, свідченнями жителів с.Слобідка тасільського головипро те,що вказанабетонна бровкапід огорожуна межіїхніх земельнихділянок спорудженаорієнтовно більше30років тому,іпідтвердити перенесення такої не представляється можливим. А також наявністю нежитлової будівлі стайні під літ. «Б» на земельній ділянці позивача, яка за даними Технічного паспорту від 01.10.1996 року на житловий будинок АДРЕСА_1 збудована до 1996 року, тобто на час приватизації земельної ділянки ОСОБА_3 вже існувала.

Посилання на фото старого дерев`яного паркану між домогосподарствами сторін правильності вказаних висновків також не спростовує, оскільки як вбачається з наданих світлин, такий був споруджений саме на місці вказаної бетонної бровки між господарствами сторін поряд з металевими стовпчиками, і частково існував до 2015 року, тобто і після реконструкції житлового будинку ОСОБА_1 (т. 2, а.с. 63, т. 3 а.с. 50, 52-54). А реконструйований житловий будинок позивача розташований в межах її земельної ділянки на відстані більше 0,5 м до такої огорожі (т. 3, а.с. 51).

Разом з тим, вимоги позивача за первісним позовом про відновлення межі між господарствами сторін за межовими знаками згідно Плану-абрису від 20 серпня 2015 року до задоволення не підлягають, оскільки такий з рішенням сесії Слобідської сільської ради №433-30/2015 року від 20.08.2015 року, яким його затверджено, скасований рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 жовтня 2016 року у справі №347/732/16 (т. 1, а.с. 211-214).

Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , просила зобов`язати ОСОБА_1 повернути їй з незаконного володіння частину земельної ділянки шляхом знесення незаконно збудованого будинку.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та сьомої статті 376ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Згідно з вимогамистатей 212-214 ЦПК України2004 року та у зв`язку з наведеними вище нормами матеріального права, вирішуючи справи щодо самочинного будівництва, суди повинні перевіряти загальні умови, дотримання яких вимагається при будівництві або реконструкції будь-якого об`єкта нерухомості, а також наявність права на земельну ділянку, на якому ведеться нове будівництво, або дозвіл власника цієї ділянки, або власника вже існуючої будівлі на будівництво, реконструкцію; дотримання цільового призначення та дозволеного використання земельної ділянки, а також червоних ліній, встановлених проектами планування; наявність затвердженої у встановленому порядку проектної документації, яка є підставою для видачі дозволу на будівництво; дозвіл на будівництво, а саме документ, виданий замовнику (забудовнику) органами місцевого самоврядування, що посвідчує право власника, володільця, орендатора або користувача об`єкта нерухомості здійснити забудову земельної ділянки, будівництво, реконструкцію будівлі, споруди, спорудження; дотримання містобудівних регламентів, будівельних, екологічних, санітарно-гігієнічних, протипожежних та інших правил, нормативів; дотримання прав і законних інтересів власників, землеволодільців, землекористувачів та орендарів.

Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

При розгляді справи про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення незаконно збудованого будинку, суди повинні встановити наявність або відсутність вказаних вище обставин.

Однак, з матеріалів справи та згідно часткового задоволення вимог первісного позову не вбачається, що таке самочинне будівництво порушує права відповідача ОСОБА_2 .

Крім того, у постанові від 23 липня 2024 року у справі №359/1365/22 Верховний Суд зазначив, що встановлення обставин щодо здійснення відповідачем будівництва з порушенням вимог законодавства не є достатньою підставою для задоволення вимог позивача про знесення такого будівництва, оскільки цьому крайньому заходу має передувати виконання пункту 1 частини 7 статті 376 ЦК України (рішення суду за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування, яким зобов`язано особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову). Що в даному випадку теж відсутнє.

Таким чином вимоги зустрічного позову не підлягають до задоволення із зазначених підстав.

Отже апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану нею як представником ОСОБА_3 , слід залишити без задоволення, а рішення Косівського районного суду від 12 жовтня 2017 року в частині вирішення зустрічного позову - без змін.

Згідно вимог ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦКП України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому,з оглядуна частковезадоволення вимогпервісного позовута залишеннябез змінвідмови узадоволенні зустрічногопозову,з відповідачаза первіснимпозовом - ОСОБА_2 на користьпозивача за первісним позовом - ОСОБА_1 підлягає стягненню 2439 грн. 12 коп. судового збору, сплаченого за подання позову, апеляційної скарги та касаційної скарги, пропорційно до задоволених позовних вимог, а також 1200 грн. 00 коп. витрат за проведення експертизи згідно квитанції від 17.01.2017 року (т. 2, а.с. 11).

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Косівського районного суду від 12 жовтня 2017 року в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , Слобідського старостинського округу Кутської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом відновлення межових знаків, визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на землю скасувати, ухвалити нове судове рішення в цій частині.

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , Слобідського старостинського округу Кутської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом відновлення межових знаків, визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на землю задовольнити частково.

Визнати недійсним та скасувати Державнийакт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №525023 від 03 липня 2012 року, виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,1566 га по АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер: 2623685701:02:002:0165.

В задоволенні решти вимог первісного позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ) накористь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_1 ) 2439 (дві тисячі чотириста тридцять дев`ять) грн. 12 коп. судового збору, сплаченого за подання позову, апеляційної скарги та касаційної скарги, а також 1200 (одну тисячу двісті) грн. 00 коп. витрат за проведення експертизи.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану нею як представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Косівського районного суду від 12 жовтня 2017 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення незаконно збудованого будинку залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О.О. Томин

Судді: В.А. Девляшевський

І.О. Максюта

Повний текст постанови складено 04 жовтня 2024 року.