Постанова

від 24.09.2024 по справі 348/1239/15-ц

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 348/1239/15-ц

Провадження № 22-ц/4808/793/24

Головуючий у 1 інстанції Міськевич О. Я.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів Бойчука І.В., Василишин Л.В.,

секретаря Гудяк Х.М.,

з участю представника особи, яка подала апеляційну скаргу, позивачки ОСОБА_1 адвоката Лотоцького М.В., представника відповідачів приватної фірми «Імпорт-експорт-Люкс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвоката Шургот О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області, приватної фірми «Імпорт-експорт-Люкс» в особі власника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання сантехнічного вузла таким, що збудований самочинно та заборону його робити, визнання недійсним рішення Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області, свідоцтва про право власності, договору купівлі-продажу та визнання права користування земельною ділянкою, за апеляційної скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Лотоцького Михайла Васильовича на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Міськевич О.Я. 18 березня 2024 року в м. Надвірна Івано-Франківської області, повний текст якого складено 28 березня 2024 року,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Надвірнянської міської ради, приватної фірми «Імпорт-Експорт-Люкс», про визнання сантехнічного вузла таким, що збудований самочинно, визнання рішення виконкому та свідоцтва про право власності недійсними, визнання права на користування присадибною земельною ділянкою.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що їй на підставі договору купівлі-продажу від 06 травня 1996 року належить квартира АДРЕСА_1 та на підставі договору купівлі-продажу від 21 червня 2013 року їй належить квартира АДРЕСА_2 в цьому ж будинку. Отже, на час подання позову їй належить цілий житловий будинок по АДРЕСА_3 .

Поряд з належним їй житловим будинком побудований сантехнічний вузол (громадська вбиральня) площею 27,7 кв.м, що належить приватній фірмі «Імпорт-Експорт-Люкс», власником якої є ОСОБА_2 .

Сантехнічний вузол збудований на земельній ділянці, яка не була виділена для цієї мети, у встановленому порядку, з істотним порушенням будівельних норм і правил, тобто самочинно.

Даний факт підтверджується такими доказами: листом Держземагенства у Надвірнянському районі від 12.05.2015 року, згідно якого Держземагенство не видавало висновку про погодження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки для будівництва сантехнічного вузла; планом земельної ділянки по АДРЕСА_3 , виданим Надвірнянським районним відділом ДП «Центр ДЗК», згідно якого вбачається, що сантехнічний вузол збудовано на відстані 0,85 см від її будинку (хоча відповідно до ДБН-360-92 «Планування і забудова міських і сільських населених пунктів» відстань від житлового будинку до громадської вбиральні повинна становити не менше 15 метрів); з інформації Надвірнянського районного відділу ДСНС від 15.05.2015 року вбачається, що згідно протипожежних норм і правил дозволяється будівництво громадської вбиральні на відстані не менше 8 метрів від житлового будинку.

Однак, право власності на даний сантехнічний вузол зареєстровано за приватною фірмою «Імпорт-Експорт-Люкс», власником якої є ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з реєстру про реєстрацію права власності.

Після придбання у 1996 році квартири АДРЕСА_1 , їй на підставі рішення Надвірнянської міської ради від 30.10.1997 року за №394 передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,0321 га для обслуговування частини житлового будинку. Право власності на зазначену земельну ділянку посвідчене державним актом на землю від 21.12.1997 року.

Решта земельної ділянки площею 0,0184 га була у користуванні власника квартири АДРЕСА_2 цього ж будинку ОСОБА_4 до продажу 21 червня 2013 року їй (позивачці).

Для обслуговування належного їй житлового будинку передано в приватну власність земельну ділянку площею 0,0505 га згідно рішення виконкому Надвірнянської міської ради №394 від 30.10.1997 року, яке на час подання позову є чинним.

Земельна ділянка площею 0,0186 га, яка фактично вилучена оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування для влаштування пішохідного переходу з вулиці Шептицького до майдану Шевченка, входить до складу належної їй земельної ділянки площею 0,0505 га. Цей факт підтверджується планом земельної ділянки та кадастровим планом земельної ділянки, виготовленим Центром ДЗК у 2014 році.

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила:

- визнати сантехнічний вузол, розташований на майдані АДРЕСА_4 , який належить приватній фірмі «Імпорт-експорт-Люкс» (власник ОСОБА_2 ), таким, що збудований самочинно та заборонити його роботу;

- визнати недійсним рішення Надвірнянської міської ради від 12.06.2008 року №669 «Про присвоєння адресного номера та оформлення права власності на приміщення сантехнічного вузла на майдані Шевченка в м. Надвірні за приватною фірмою «Імпорт-експрт-Люкс»;

- визнати недійсним рішення Надвірнянської міської ради від 09.09.2015 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у комунальну власність територіальної громади м. Надвірна земельної ділянки площею 0,0186 га на майдані Шевченка б/н для влаштування пішохідного переходу загального користування з вулиці Шептицького до майдану Шевченка» та повернути у власність ОСОБА_1 дану земельну ділянку;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності від 13.06.2018 року про належність сантехнічного вузла, розташованого на майдані Шевченка, 10-а в м. Надвірна, приватній фірмі «Імпорт-експорт-Люкс», власником якого є ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (приміщення сантехнічного вузла) від 22.05.2015 року, який укладений між ПФ «Імпорт-експорт-Люкс» та ОСОБА_3 ;

- визнати за ОСОБА_1 право користування присадибною земельною ділянкою площею 0,0184 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_3 ; (а.с.2-4, том 1; а.с.2-3, том 2).

Рух справи у судах:

Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 11 листопада 2015 року до участі у розгляді справи в якості співвідповідача залучено ОСОБА_3 (а.с.69, том 1).

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 10 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року, у задоволенні позову відмовлено (а.с.120-126, 249-255, том 2).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 10 серпня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції (а.с.117-122, том 3).

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 18 березня 2024 року в задоволенні позову відмовлено (а.с.166-174, том 4).

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Не погодившись з рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Лотоцький М.В. подав апеляційну скаргу, в якій посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту встановлення обставин, що мають значення для справи.

Зазначив, що у 1996 році у ПП «Імпорт-експорт-Люкс» не було жодних дозвільних документів на будівництво санітарного вузла і тільки 30 жовтня 2008 року даному підприємству надано дозвіл на розробку документації на право користування земельною ділянкою для санітарного вуузла, а 28 липня 2009 року між Надвірнянською міською радою та ПФ «Імпорт-експорт-Люкс» укладено договір оренди землі спірної земельної ділянки.

Відповідно до наведеного, сантехнічний вузол (громадська вбиральня) почав будуватись в 1996 році, а земельна ділянка під його будівництво була надана в оренду тільки 28.07.2009 року. Тобто, сантехнічний вузол працював без дозвільних документів протягом 13 років, а власник не сплачував податки та комунальні послуги.

На думку представника апелянта, зазначений санітарний вузол побудовано на самовільно зайнятій землі комунальної та приватної власності, а також з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Про порушення санітарних норм при будівництві сантехнічного вузла та пішоходного переходу свідчать звернення мешканців АДРЕСА_3 в кількості 20 чоловік та відповідний припис санепідемстанції.

Зазначає, що суд посилається на висновок судової будівельно-технічної експертизи №0056/11-2016 від 28.11.2016 року, згідно якого при будівництві нежитлового приміщення (сантехнічного вузла) істотні відхилення від проекту, що суперечать суспільним інтересам або порушують права інших осіб, не виявлені. Виявлено, що при будівництві були частково порушені архітектурні, санітарні, екологічні та протипожежні норми.

На думку представника апелянта, такі норми можуть бути порушені або не порушені.

Також суду було надано висновок експерта від 10.04.2020 року за № СЕ-19/109/14/5-22БТ/20, в якому зазначено про порушення ДБН-360-92, однак судом проігноровано даний висновок. Також експерт вказує, що при будівництві санвузла не було забезпечено влаштування необхідних інженерно-технічних заходів для запобігання стічних вод на будинок позивача, відстань від санвузла до вікон будинку позивача становить 2 метри, виявлені порушення санітарних та протипожежних вимог, інше.

Щодо права на земельну ділянку, то станом на 2014 рік позивач мала право на земельну ділянку площею 0,0184 га по АДРЕСА_3 за рішенням Надвірнянської міської ради №394 від 30.10.1997 року (надано 0,0505 га, з них виготовлено державний акт на 0,0321 га) та переходом права власності на будівлю (0,0184 га).

Наголошує, що рішення про виділення позивачці земельної ділянки площею 0,0505 га не виконано, не скасовано та підлягає виконанню.

Відповідно до чинного законодавства, ОСОБА_1 має право на користування земельною ділянкою площею 0,0184 га та на її отримання у власність/користування.

Щодо протиправного влаштування пішохідного переходу зазначає, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_3 та власником земельної ділянки для його обслуговування. На відстані одного метра від даного будинку, з дозволу органу місцевого самоврядування, була побудована огорожа. Позивач використовувала земельну ділянку за призначенням. Для будівництва санітарного вузла та пішохідного переходу було зруйновано 16 метрів погонних залізної огорожі біля будинку та земельної ділянки. Таким чином, фактично відбулося захоплення земельної ділянки позивачки, а частина тротуарної доріжки, за документами, має проходити по земельній ділянці позивачки та впритул до належного їй будинку.

Вказує, що ОСОБА_1 не заперечує щодо влаштування пішохідного переходу, але не на належній їй земельній ділянці, а такий може проходити по колишній проїзній частині (дорозі).

Наголошує, що там, де міський голова намагається побудувати такий перехід, до спорудження громадської вбиральні була дорога, яка сполучала Майдан Шевченка та АДРЕСА_3 . Відповідно, самочинна споруда побудована на землях транспорту, а в матеріалах справи відсутні документи на зміну цільового призначення земельної ділянки для побудови громадської вбиральні. Відповідно, рішення Надвірнянської міської ради від 09.09.2015 року за №2397-53/2015 суперечить чинному законодавству.

З цих підстав просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати (а.с.179-188, том 4).

Позиція інших учасників справи:

Представником відповідачів приватної фірми «Імпорт-експорт-Люкс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвокатом Шургот О.В. подано відзив на апеляційну скаргу. Просить залишити таку без задоволення, а рішення суду без змін (а.с.208-221, том 4).

Предстанвиком Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області подано відзив на апеляційну скаргу. Просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення (а.с.227-230, том 4).

Заяви (клопотання) учасників справи:

У судове засідання не з`явилися відповідачі Надвірнянська міська рада Івано-Франківської області, ОСОБА_3 , про день місце та час розгляду справи повідомлені шляхом направлення судової повістки рекомендованою поштовою кореспонденцією та електронною поштою.

Від Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області надійшла заява про розгляд справи без участі їх представника.

Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому апеляційний суд розглянув справу за їх відсутності.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду:

Відповідно до ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обгрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Вислухавши пояснення представника особи, яка подала апеляційну скаргу, позивачки ОСОБА_1 адвоката Лотоцького М.В., представника відповідачів приватної фірми «Імпорт-експорт-Люкс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвоката Шургот О.В., доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст.367 ЦПК України законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає її необґрунтованою, виходячи з таких підстав.

Встановлені судом обставини справи:

Відповідно до реєстраційного посвідчення Івано-Франківського обласного бюро технічної інвентаризації, на підставі договору купівлі продажу від 06.05.1996 року позивач ОСОБА_1 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 (т.1, а.с.5).

Рішенням виконавчого комітету Надвірнянської міської ради від 30 жовтня 1997 року №394 передано громадянам у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків та господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства тощо згідно додатку № 1. В пункті 16 вказаного додатку зазначено прізвище ОСОБА_1 , розмір закріпленої земельної ділянки площею 0,0505 га за будинком АДРЕСА_3 та передачу у приватну власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських будівель (т.1, а.с.45-46).

На підставі вказаного рішення 29 грудня 1997 року позивачу видано Державний акт на право приватної власності на землю, відповідно до якого у приватну власність передано земельну ділянку площею 0,0321 га, що розташована по АДРЕСА_5 . Із плану зовнішніх меж земельної ділянки Державного акта на право приватної власності встановлено, що земельна ділянка площею 0,0184 га перебувала у спільному користуванні співвласників даного житлового будинку, а саме: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , який був власником квартири АДРЕСА_6 (т.1, а.с. 15).

На підставі договору купівлі-продажу від 21 червня 2013 року позивач ОСОБА_1 є власником квартири за АДРЕСА_6 . Отже вона є власником житлового будинку АДРЕСА_3 (т.1, а.с.6).

Як власник цілого житлового будинку АДРЕСА_3 , у червні 2014 року вона звернулась до Надвірнянської міської ради із заявою про передачу їй у власність земельної ділянки площею 0, 0184 га, яка була в користуванні ОСОБА_4 , але на день розгляду справи її заява не вирішена та земельна ділянка не передана а ні у власність, а ні у користування.

Позивачем надано технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0184 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території будинку АДРЕСА_3 , яка не затверджена органом місцевого самоврядування (т.1, а.с.151-153).

У довідці відділу Держземагества у Надвірнянському районі від 22.04.2015 року, станом на 01.01.2013 року про надання у власність в межах норм безоплатної приватизації земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку на території Надвірянського району містяться такі відомості: позивачці на підставі рішення виконавчого комітету Надвірнянської міської ради №394 від 30.10.1997 року видано Державний акт на право приватної власності на землю ІП-ІФ №042474 від 29.12.1997 року площею 0,0321 га на АДРЕСА_5 ; на підставі рішення Надвірнянської міської ради №406 від 30.10.1997 року видано Державний акт на право приватної власності на землю Ш-ІФ032693 від 29.12.1997 року площею 0,1216 га на АДРЕСА_7 ; на підставі рішення Надвірнянської міської ради від 30.10.1997 року видано Державний акт на право приватної власності на землю серія Р1 №191358 від 14.11.2002 року, площею 0,1000 га на АДРЕСА_8 (т.1, а.с.181).

План-схемою земельної ділянки на АДРЕСА_3 , а також суміжних земельних ділянок із зазначенням усіх будівель та споруд ділянок, виготовлену сертифікованим інженером-геодезистом ОСОБА_5 встановлено: ділянка № НОМЕР_1 , площею 0,0321 га, надана ОСОБА_6 в приватну власність в 1997 році; ділянка № НОМЕР_2 площею 0,0145 га, перебуває в комунальній власності і знаходиться частково під квартирою АДРЕСА_6 і частково призначена для обслуговування будинку та не передана у власність чи користування та немає жодних перетинів із іншими земельними ділянками і спорудами; ділянка АДРЕСА_9 з кадастровим номером 2624010100:01:001:0276 належить на праві власності ОСОБА_3 , не межує з ділянками, які є у власності ОСОБА_1 та у фактичному користуванні (т.4, а.с. 61).

30 липня 1996 року, розглянувши клопотання директора приватної фірми «Імпорт-Експорт-Люкс» ОСОБА_7 про виділення земельної ділянки під будівництво сантехнічного вузла, виконавчим комітетом Надвірнянської міської ради надано дозвіл приватній фірмі на проведення проектних і пошукових робіт на Майдан Шевченка 10-а для будівництва сантехнічного вузла (туалету). Закріплення ділянки в натурі виконати після проведення проектних робіт. Також замовника зобов`язано до початку будівництва одержати в міського архітектора містобудівний паспорт, вимоги якого врахувати при будівництві споруди (т.1, а.с.97).

На виконання цього рішення виготовлено архітектурно-планувальне завдання на проектування сантехнічного вузла, затверджене головним архітектором м. Надвірна (т.1, а.с.101).

В подальшому комісією у складі представників міськвиконкому, санепідслужби, пожежної служби, інспекції по охороні довкілля, проектної організації, інженерних служб (водопостачання і водовідведення, теплопостачання, електропостачання, радіофікації, телефонізації, газифікації, ДАІ), головного архітектора м. Надвірна, землевпорядника та замовника складено акт вибору земельної ділянки для будівництва сантехнічного вузла. Також затверджено його у встановленому порядку головою виконкому Надвірнянської міської ради (т.1, а.с.98).

В червні 2008 року КП «Івано-Франківське ОБТІ» провело технічну інвентаризацію збудованого об`єкта нерухомості та виготовило технічний паспорт на сантехнічний вузол. Згідно технічного паспорта роком побудови нежитлового приміщення зазначено 2002 рік (т.1, а.с. 113-116).

Рішенням виконавчого комітету Надвірнянської міської ради №669 від 12 червня 2008 року здійснено адресне впорядкування та присвоєно приміщенню сантехнічного вузла адресний номер Майдан Шевченка 10б. Також вирішено оформити за ПФ «Імпорт-Експорт-Люкс» право власності на вказане приміщення, загальною площею 27,7 кв.м. На підставі цього рішення 30 червня 2008 року ПФ «Імпорт-Експорт-Люкс» видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - спірне нежитлове приміщення (т.1, а.с. 61, 62).

Рішенням Надвірнянської міської ради №1944-ХХVШ/2008 від 30 жовтня 2008 року ПФ «Імпорт-Експорт-Люкс» надано дозвіл на розробку технічної документації щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою площею 0,0131 га на Майдані Шевченка 10б для обслуговування приміщення сантехнічного вузла за рахунок земель житлової та громадської забудови, які використовуються в комерційних цілях. Виготовлення технічної документації відповідачем було замовлено у МП «Геоінформ».

Головним архітектором м. Надвірна та Управлінням земельних ресурсів у Надвірнянському районі надано позитивні висновки щодо можливості передачі спірної земельної ділянки для обслуговування сантехнічного вузла.

В подальшому рішенням Надвірнянської міської ради від 30 квітня 2009 року затверджено технічну документацію щодо складання документа, який посвідчує право користування земельною ділянкою площею 0,0131 га (земельно-кадастровий номер 2624010100:01:001:0275), що розташована на Майдані Шевченка 10б ПФ «Імпорт-Експорт-Люкс». Вирішено надати приватній фірмі цю ділянку в оренду терміном на 5 років для обслуговування сантехнічного вузла. Окрім того, зобов`язано ПФ «Імпорт-Експорт-Люкс» в місячний термін оформити договір оренди земельної ділянки та у п`ятнадцятиденний термін з дня укладення договору оренди земельної ділянки провести його державну реєстрацію у відповідності до вимог чинного законодавства. На підставі вказаного рішення 28 липня 2009 року між Надвірнянською міською радою та ПФ «Імпорт-Експорт-Люкс» укладено договір оренди землі №29/07/09, який зареєстрований у Надвірнянському райвідділі Івано-Франківської філії ЦДЗК, про що в Державному реєстрі вчинено запис від 20 серпня 2009 року №040930700212 (т.1, а.с.121-122, 129).

16 березня 2015 року між Надвірнянською міською радою та ПФ «Імпорт-Експорт-Люкс» укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Надвірнянського РНО Гуменюком Р.В. та зареєстровано в реєстрі за №277 (т.1, а.с.117).

22 травня 2015 року між ПФ «Імпорт-Експорт-Люкс» в особі директора ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Івасик Ю.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №252. Згідно його умов продавець продав, а покупець придбала приміщення сантехнічного вузла, що знаходиться на АДРЕСА_4 (т.1, а.с.47-48).

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи №0056/11-2016 від 28 листопада 2016 року при будівництві нежитлового приміщення (сантехнічного вузла) за адресою: АДРЕСА_4 , власник ОСОБА_3 , істотні відхилення від проекту, що суперечать суспільним інтересам або порушують права інших осіб не виявлені. В процесі дослідження об`єкта експертизи виявлено, що при будівництві були частково порушені архітектурні, санітарні, екологічні та протипожежні норми (т.1, а.с.209-220).

Рішенням виконавчого комітету Надвірнянської міської ради №401 від 19 листопада 2012 року за висновками та рекомендаціями постійної депутатської комісії міської ради з питань будівництва та архітектури, у відповідності до ст.31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», затверджено схему пішохідного переходу з вул. Шептицького до Майдану Шевченка, на земельній ділянці загальною площею 0,0218 га (а.с.90, том 1).

В подальшому рішенням Надвірнянської міської ради від 26 лютого 2015 року №2157-48/2015 затверджено вказане рішення. Також надано територіальній громаді міста Надвірна в особі Надвірнянської міської ради дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для влаштування пішохідного переходу загального користування з вул. Шептицького до Майдану Шевченка, за рахунок земель житлової та громадської забудови комунальної власності (т.2, а.с. 57).

Розглянувши проект землеустрою щодо відведення у комунальну власність територіальної громади м. Надвірної земельної ділянки площею, 0,0186 га на Майдані Шевченка, для влаштування пішохідного переходу загального користування з вул. Шептицького до Майдану Шевченка, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-260134142012 від 21 серпня 2015 року та керуючись ст. 12, 79-1, 123, 134 Земельного кодексу України, Надвірнянська міська рада 9 вересня 2015 року прийняла рішення №2397-53/2015, яким затвердила проект землеустрою щодо відведення у комунальну власність земельної ділянки площею 0,0186 га (т.2, а.с.59).

Відповідно до матеріалів проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у комунальну власність підтверджується, що ОСОБА_1 не є суміжним землекористувачем спірної ділянки. Ця ділянка відведена із земель запасу житлової та громадської забудови комунальної власності міста Надвірна (т.2, а.с.58, 63, 66).

Мотиви, з яких виходив суд першої інстанції при ухваленні рішення:

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що прийняте органом місцевого самоврядування рішення №394 від 30.10.1997 року про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,0505 га, з яких позивачка оформила право власності лише на 0,0321 га, не вичерпало свою дію. Після прийняття зазначеного рішення межі земельної ділянки площею 0,0184 га під будинком не було встановлено, державного акту на вказану частину земельної ділянки не видавалось, тому у позивачки в силу чинного законодавства на час надання земельної ділянки у власність не виникло право власності на земельну ділянку площею 0,0184 га.

Позивачка виготовила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 0,0184 га у 2014 році, яка не затверджена органом місцевого самоврядування, а також нею не було дотримано відповідно до вимог чинного законодавства алгоритму дій для отримання земельної ділянки у власність (чи користування). Право на оформлення земельної ділянки під частиною будинку виникло тільки в 2013 році після укладення договору купівлі-продажу та набуття права власності на майно, однак позивачка станом на день розгляду спору не скористалась цим правом.

Земельна ділянка площею 0,0184 га відноситься до земель житлової громадської забудови комунальної власності територіальної громади м. Надвірна в особі Надвірнянської міської ради і нікому не надавалась у власність або у користування. Таким чином суд не може самостійно вирішити питання про передачу земельної ділянки площею 0,0184 га у користування, оскільки це відноситься до повноважень органу місцевого самоврядування.

Щодо неможливості оформлення права користування земельною ділянкою через те, що позивачці чиняться перешкоди в цьому, то позивачкою не надано а ні належних доказів перетинів з іншими ділянками, а ні доказів існування перешкод у зверненні до органу місцевого самоврядування з метою отримання рішення про передачу земельної ділянки в користування, так само як і відсутні докази щодо оформлення права користування земельною ділянкою через побудову приміщення санвузла.

Суд вважав похідними від права користування земельною ділянкою усі інші позовні вимоги, як то визнання сантехнічного вузла таким, що збудований самочинно та заборонити його роботу; визнання недійсним рішення Надвірнянської міської ради від 12.06.2008 року №669 «Про присвоєння адресного номера та оформлення права власності на приміщення сантехнічного вузла на майдані Шевченка в м. Надвірні за приватною фірмою «Імпорт-експрт-Люкс»; визнання недійсним рішення Надвірнянської міської ради від 09.09.2015 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у комунальну власність територіальної громади м. Надвірна земельної ділянки площею 0,0186 га на майдані Шевченка б/н для влаштування пішохідного переходу загального користування з вулиці Шептицького до майдану Шевченка» та повернення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки; визнання недійсним свідоцтва про право власності від 13.06.2018 року про належність сантехнічного вузла, розташованого на майдані Шевченка, 10-а в м. Надвірна, приватній фірмі «Імпорт-експорт-Люкс», власником якого є ОСОБА_2 ; визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (приміщення сантехнічного вузла) від 22.05.2015 року, який укладений між ПФ «Імпорт-експорт-Люкс» та ОСОБА_3 .

Прийнявши до уваги як недоведеність позивачкою порушеного права, так і неналежний спосіб захисту, відмовив і у цій частині у задоволенні позовних вимог.

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги:

Позивачка ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги самочинністю будівництва сантехнічного вузла та просить визнати його самочинним і заборонити його роботу та визнати рішення органа місцевого самоврядування про набуття його у власність і договір купівлі-продажу про перехід права власності на нього.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою статті 16 ЦК України визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, одним із яких може бути визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Таким чином, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Суд враховує, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно також враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

За змістом частини сьомої статті 376 ЦК України уразі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК Українипозивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, статті 4 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14, а також неодноразово була підтримана Верховним Судом, зокрема у постановах: від 10 квітня 2019 року у справі № 127/27333/16-ц (провадження № 61-663св18), від 24 липня 2019 року у справі № 369/8107/15-ц (провадження № 61-30914св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 685/1537/17-ц (провадження № 61-13076св19), від 10 червня 2020 року у справі № 127/11492/16-ц (провадження № 61-40353св18).

За загальним правилом у справах про знесення самочинного будівництва позивач зобов`язаний довести не лише факт самочинного будівництва, а й порушення його прав як власника квартир у житловому будинку, співвласника будинку, власника (співвласника) чи користувача земельної ділянки таким самочинним будівництвом.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 09 січня 2020 року в справі №822/2149/18, у випадках самочинного будівництва, зокрема, (1) якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або (2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи (3) належно затвердженого проєкту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови. Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 6 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20.

У судовому засіданні встановлено, що земельна ділянка виділялася органом місцевого самоврядування для облаштування сантехнічного вузла, тобто він збудований на земельній ділянці, що була відведена в установленому порядку для цієї мети; об`єкт нерухомості збудовано при наявності документів, які давали право виконувати будівельні роботи і доказів про те, що об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил матеріали справи не містять, зокрема і доказів, про порушення прав позивачки.

Крім того, позивачкою обрано неефективний спосіб захисту порушеного права (щодо визнання будівництва самочинним та заборони його функціонування та визнання недісними відповідних правовстановлюючих документів). Ефективним способом захисту, виходячи із змісту позову, можуть бути вимоги лише про перебудову або знесення самочинного будівництва.

За статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 6 ЗК України 1991 року (чинного на час прийняття оспорюваного рішення міською радою), громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок. Передача земельних ділянок у власність громадян здійснюється місцевими радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безоплатно.

За змістом ст. 17 ЗК України 1991 року передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяви про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї. Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.

Згідно ст.22 Земельного кодексу України ( в редакції від 18.12.1990р.), право володіння або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання наданої земельної ділянки (в тому числі і на умовах оренди) до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право володіння або право користування землею, забороняється.

Земельний кодекс України від 18 грудня 1990 року втратив чинність з 01.01.2002 року та набрав чинності Земельний Кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III.

Згідно з ч. ч. 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Таким чином, зазначені норми встановлювали нерозривний зв`язок між виникненням права власності на земельну ділянку та прийняттям органом місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки рішення про передачу такої земельної ділянки у власність.

В силу статті 41 Конституції України, ст. 90 ЗК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Власники земельних ділянок мають право продавати, іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, самостійно господарювати на своїй землі. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку встановленому законом.

Згідно зі ст.ст. 152,153,155 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Земельним кодексом та іншими Законами України. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосуванням інших, передбачених Законом, способів. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В силу частин першої та другої статті 78, частини першої статті 79 чинного Земельного Кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом частини 1 статті 81 Земельного Кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної або комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктами а-г статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, а також викуп земельних ділянок для суспільних потреб.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Підстави виникнення права на земельну ділянку та порядок оформлення речових прав на земельну ділянку передбачені ст.ст. 125 і 126 Земельного кодексу України.

ОСОБА_1 обґрунтовує неможливість реалізувати своє право на користування земельною ділянкою під належним їй житловим будинком по АДРЕСА_3 наявністю поруч її будинку санвузла та пішохідного переходу.

Так, рішенням виконавчого комітету Надвірнянської міської ради від 30 жовтня 1997 року № 394 передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянки площею 0,0505 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_3 .

На час винесення міською радою у 1997 році оскаржуваного рішення порядок набуття громадянами права власності на земельні ділянки визначався Земельним кодексом України 1990 року, згідно з яким рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у власність громадян було необхідною передумовою виникнення такого права, після чого орган місцевого самоврядування на підставі вказаного рішення видавав громадянам державні акти на право власності на земельні ділянки, які є документами, що посвідчують це право.

На підставі вказаного рішення 29 грудня 1997 року позивачу видано Державний акт на право приватної власності на землю, відповідно до якого позивачці у приватну власність передано земельну ділянку площею 0,0321 га, що розташована по АДРЕСА_5 .

За встановлених фактичних обставин ОСОБА_1 оформила право власності тільки на 0,0321 га.

Разом з тим, після прийняття рішення виконавчим комітетом Надвірнянської міської ради від 30.10.1997 року №394 межі земельної ділянки площею 0,0184 га під будинком по АДРЕСА_3 не було встановлено, державного акту на вказану частину земельної ділянки не видавалось. Тому в силу чинного на той час законодавства у ОСОБА_1 не виникло право власності на земельну ділянку площею 0,0184 га під будинком по АДРЕСА_3 .

На частину земельної ділянки площею 0,0184 га позивач право не оформляла аж до 2014 року.

Позивач ОСОБА_1 виготовила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 0,0184 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території АДРЕСА_3 лише у 2014році, яка нею подана органу місцевого самоврядування, але ним не затверджена.

Встановлено, що земельна ділянка площею 0,0184 га відноситься до земель житлової громадської забудови комунальної власності територіальної громади м. Надвірна в особі Надвірнянської міської ради і нікому не надавалась у власність або у користування, що підтверджується інформацією, яка міститься на Публічній кадастровій карті, згідно якої біля земельних ділянок із кадастровими номерами 2624010100:01:001:0276 та 2624010100:01:001:0412 є вільна земельна ділянка.

З огляду на те, що виключно до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування відноситься питання про передачу земельних ділянок у постійне користування, оренду, укладення чи поновлення договору оренди земельної ділянки, зміну цільового призначення землі, зобов`язання судом органів місцевого самоврядування внести певні зміни до рішення міської ради за відсутності відповідного волевиявлення таких органів є порушенням його виключної, передбаченої Конституцією України, компетенції на здійснення права власності та управління землями, яке підлягає захисту.

Підсумовуючи, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що суд не може самостійно вирішити питання про передачу земельної ділянки площею 0,0184 га у користування ОСОБА_1 , оскільки це відноситься до повноважень Надвірнянської міської ради.

Позивачем не оскаржена бездіяльність органу місцевого самоврядування щодо не затвердження проекту землеустрою і не заявлені вимоги про зобов`язання до вчинення певних дій органа місцевого самоврядування, а суд не може перебирати на себе повноваження інших органів, до компетенції яких за законом належить вирішення певних питань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), не відступаючи від правових позицій Верховного Суду України, висловлених у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, зробила висновок, що при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статі 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Судом встановлено, що попередній власник квартири АДРЕСА_6 ОСОБА_4 не набув а ні право власності, а ні право користування на земельну ділянку. Отже у позивача виникло право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою.

Разом з тим, у 2013 році після набуття у власність квартири АДРЕСА_6 у позивачки виникло право вимагати оформлення права користування земельною ділянкою за проектом землеустрою під належною їй квартирою у відповідності до порядку, визначеному земельним законодавством, однак позивач не скористалась цим правом.

Згідно план-схеми земельної ділянки на АДРЕСА_3 , а також суміжник земельних ділянок із зазначенням усіх будівель та споруд ділянок, виготовлену сертифікованим інженером-геодезистом ОСОБА_5 , встановлено наступне: ділянка № НОМЕР_1 площею 0,0321 га, надана ОСОБА_6 в приватну власність в 1997 році; ділянка № НОМЕР_2 площею 0,0145 га перебуває в комунальній власності і знаходиться частково під квартирою АДРЕСА_6 і частково призначена для обслуговування будинку та не передана у власність чи користування та немає жодних перетинів із іншими земельними ділянками і спорудами; ділянка № НОМЕР_3 з кадастровим номером 2624010100:01:001:0276 належить на праві власності ОСОБА_3 , не межує з ділянками, які є у власності ОСОБА_1 та у фактичному користуванні; ділянка № НОМЕР_4 з кадастровим номером 2624010100:01:001:0412 належить на праві власності Надвірнянській міській раді, є проходом загального користування до АДРЕСА_3 (а.с.61 т.4).

Враховуючи наведені обставини, суд дійшов обґрунтованого висновку, що, позивачка безперешкодно може оформити право користування на земельну ділянку під квартирою АДРЕСА_6 , яку придбала у власність і її цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такою квартирою може бути задоволений в спосіб, що визначений законом, шляхом подання відповідної заяви до органу місцевого самоврядування, отримання відповідних рішень та виготовлення проекту відведення. Площа земельної ділянки в розмірі 0,0145 га не перевищує граничних розмірів площі земельної ділянки, яка передається громадянам для обслуговування житлового будинку і споруд та в сукупності з площею ділянки, яка передавалась в власність в 1997 році, буде становити 0,0466 га.

ОСОБА_1 не надано доказів перетинів з іншими ділянками, існування перешкод в зверненні до міської ради з метою отримання рішення про передачу земельної ділянки в користування, як і відсутні докази, що побудова приміщення санвузла якимось чином перешкоджає їй в оформленні права користування земельною ділянкою під належним їй на праві власності приміщенням.

Враховуючи встановлені обставини, право позивачки ОСОБА_1 на оформлення права користування земельною ділянкою під належною їй на праві власності квартирою АДРЕСА_6 не є порушеним.

Відповідно до правової позиції, яка міститься в постанові КГС ВС від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20, відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові. А у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача, судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності нормам закону.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції постановлено рішення з дотриманням вимог закону, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Лотоцького Михайла Васильовича залишити без задоволення, а рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 18 березня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: І.О. Максюта

І.В. Бойчук

Л.В. Василишин

Повний текст постанови складено 04 жовтня 2024 року.