Постанова

від 19.09.2024 по справі 912/921/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Додаткова постанова

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2024 року м.Дніпро Справа № 912/921/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат" про стягнення судових витрат на правову допомогу адвоката

та заяву Фізичної особи-підприємця Скляренка Василя Володимировича

про розподіл судових витрат

у справі № 912/921/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат"

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Скляренка Василя Володимировича

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат" звернулось до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Скляренка Василя Володимировича, про стягнення суми трьох відсотків річних, в розмірі 13 500 грн. та збитків від інфляції, в сумі 73 093,35 грн..

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 31.08.2023р. у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат", в якій просить суд скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.12.2023р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат" задоволено. Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.08.2023р. у справі № 912/921/23 скасовано. Прийнято нове рішення. Позов задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Скляренка Василя Володимировича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат" суму трьох відсотків річних, в розмірі 13 500 грн., збитки від інфляції, в сумі 73 093,35 грн., 2 684,00 грн. судового збору за подання позову до Господарського суду Кіровоградської області. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Скляренка Василя Володимировича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат" 4 026,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду. Видачу відповідних наказів, з урахуванням необхідних реквізитів доручено Господарському суду Кіровоградської області.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат" надійшла заява про намір подати докази понесення витрат на правничу допомогу та клопотання про долучення доказів понесення витрат на правничу допомогу, в яких викладено прохання стягнути з Фізичної особи-підприємця Скляренка Василя Володимировича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат" 38 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката у суді.

26.12.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від ФОП Скляренко В.В. надійшла заява про стягнення судових витрат, в якій він просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат" на його користь судові витрати в розмірі 12 000,00 грн, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн (без ПДВ) та 2 000,00 грн (ПДВ).

08.01.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ "Агрофірма "Шаболат" надійшли заперечення на заяву відповідача про стягнення судових витрат, в яких він просить відмовити у її задоволенні.

08.01.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від ФОП Скляренко В.В. надійшли заперечення на клопотання позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу адвоката у суді, в яких він просить відмовити у його задоволенні та покласти втирати на ТОВ "Агрофірма "Шаболат".

22.01.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ "Агрофірма "Шаболат" надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому він просить відмовити відповідачу у стягненні судових витрат в повному обсязі.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2024 відкладено вирішення питання щодо можливості прийняття до розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат" про винесення додаткового рішення щодо відшкодування судових витрат на оплату послуг адвоката до повернення справи №912/921/23 з Верховного Суду.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.12.2023 скасовано, а рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.08.2023 у справі №912/921/23 залишено в силі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат" на користь Фізичної особи - підприємця Скляренка Василя Володимировича 4 294 грн. 40 коп. судового збору за подання касаційної скарги та 10 000 грн. 00 коп. судових витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції. Видачу наказу доручено Господарському суду Кіровоградської області.

Після повернення матеріалів справи до Центрального апеляційного господарського суду ухвалою від 01.07.2024 розгляд заяви та клопотання призначено у судовому засіданні з викликом сторін на 19.09.2024 о 09 год. 20 хв.

В судовому засіданні 19.09.2024 приймав участь представник відповідача. Позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, уповноваженого представника не направив, про причини неявки суд не проінформував.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви, апеляційної/касаційної скарги до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

При цьому у відповідності до ч. 4 ст. 244 ГПК України у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Враховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи наявні докази належного їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення, зважаючи на необхідність дотримання процесуальних строків, визначених ГПК України, сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та її висловлення у поданих процесуальних документах, констатуючи достатність матеріалів для вирішення процесуального питання щодо ухвалення додаткового рішення, колегія суддів вважає можливим здійснити розгляд відповідної заяви за наявними матеріалами та без участі представника позивача.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник відповідача в судовому засіданні 19.09.2024 підтримав доводи своєї заяви, просив її задовольнити та стягнути з позивача на його користь судові витрати, відмовивши останньому у задоволенні клопотання про відшкодування витрат.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані докази, зазначає, що розподіл судового збору у справі здійснює господарський суд, який приймає рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч. 3 ст. 244 ГПК України).

Згідно ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Як передбачено п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

За п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз відповідних норм процесуального закону засвідчує, що реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в декілька основних етапів:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Апеляційний суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що ч. 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами (аналогічний висновок наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 922/2749/19, від 18.11.2021 у справі №904/6499/20 (904/1373/21)).

Поряд із загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним у ч. 4 ст. 129 ГПК України, у ч. 5 цієї норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Такий правовий висновок є усталеним та викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 18.11.2021 у справі № 904/6499/20 (904/1373/21).

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Матеріалами справи засвідчується наступне.

21.12.2023 Центральний апеляційний господарський суд прийняв у цій справі постанову, якою апеляційну скаргу ТОВ "Агрофірма "Шаболат" задоволено. Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.08.2023р. у справі № 912/921/23 скасовано. Прийнято нове рішення. Позов задоволено. Стягнуто з ФОП Скляренка Василя Володимировича на користь ТОВ "Агрофірма "Шаболат" суму трьох відсотків річних, в розмірі 13 500 грн., збитки від інфляції, в сумі 73 093,35 грн., 2 684,00 грн. судового збору за подання позову до Господарського суду Кіровоградської області та 4 026,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Від ТОВ "Агрофірма "Шаболат" надійшла заява про намір подати докази понесення витрат на правничу допомогу та клопотання про долучення доказів понесення витрат на правничу допомогу, в яких викладено прохання стягнути з ФОП Скляренка Василя Володимировича на користь ТОВ "Агрофірма "Шаболат" 38 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката у суді.

В обгрунтування вимог зазначається, що 22.05.2023 року між адвокатським об`єднанням «ГЛОРІЯ ЛЕКС» та ТОВ «Агрофірма «Шаболат» укладений договір про надання юридичних послуг № 22/05/23.

Пунктами 3.1.-3.4. зазначеного договору передбачено, що сума винагороди, котра виплачується Замовником на користь Виконавця згідно умов даного договору, складається із вартості наданої правової допомоги в залежності від кількості витрачених годин на її надання та гонорару успіху, що виплачується Замовником в залежності від результату вирішення спору. Вартість 1 години надання правової допомоги за даним договором становить 2 000 грн без ПДВ. У випадку досягнення позитивного результату для Замовника він додатково сплачує Виконавцю гонорар успіху в розмірі 20 000 грн. Позитивним результатом для ЗАМОВНИКА в розумінні п. 3.3 даного договору є ухвалення судом будь-якої інстанції рішення про повне або часткове задоволення позову. У випадку часткового задоволення заявленого позову позитивним результатом для ЗАМОВНИКА вважається задоволення заявлених позовних вимог в розмірі, що становить не менше 90% від заявленої до стягнення грошової суми.

21.12.2023 року між АО «Глорія Леке» та ТОВ «Агрофірма «Шаболат» було складено акт приймання-передачі наданих послуг, відповідно до яких замовником було прийнято надані виконавцем послуги, передбачені договором № 22/05/23 від 22.05.2023 року.

Колегія суддів зазначає, що наданий акт приймання-передачі наданих послуг від 21.12.2023 року містить детальний перелік виконаних адвокатським об`єднанням робіт, а їх вартість визначена відповідно до пунктів 3.1 - 3.4 договору про надання юридичних послуг № 22/05/23 від 22.05.2023 року.

Водночас, слід зауважити, що постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.12.2023 було скасовано, а рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.08.2023 у справі №912/921/23, яким у задоволенні позову відмовлено повністю, залишено в силі.

Так, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 129 ГПК України).

Як передбачено ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи фактичний результат вирішення справи не на користь позивача (відмова у позові), його витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанцій належить залишити за ним.

Таким чином, апеляційний суд відмовляє у задоволенні клопотання ТОВ "Агрофірма "Шаболат" про стягнення з ФОП Скляренка В.В. 38 000,00 грн витрат на правову допомогу адвоката.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що ФОП Скляренко В.В. подано до суду заяву про стягнення з ТОВ "Агрофірма "Шаболат" на його користь судових витрат в розмірі 12 000,00 грн, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн (без ПДВ) та 2 000,00 грн (ПДВ).

В обґрунтування заяви зазначається, що у зв`язку з розглядом справи №912/921/23 відповідач вже поніс суму судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 гривень.

Витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються наступними документами:

1. Договір про надання професійної правничої допомоги №75/2021 від 01.09.2021;

2. Рахунок №696/2023 від 10.11.2023;

3. Акт приймання наданих послуг від 10.11.2023 відповідно до Договору про надання професійної правничої допомоги №75/2021 від 01.09.2021;

4. Квитанція до платіжної інструкції №0.0.3351487857.1 від 11.12.2023.

За змістом Детального опису виконаних робіт (наданих послуг) вбачається, що Виконавцем Адвокатом Єфімовим О.М. було надано, а Замовником ФОП Скляренко В.В. прийнято згідно з договором про надання професійної правничої допомоги №75/2021 від 01.09.2021 наступні послуги: ознайомлення зі змістом апеляційної скарги у справі №912/921/23 та підготовка відзиву на апеляційну скаргу.

На надання цієї послуги було затрачено 4 години часу, ставка, грн за 1 годину склала 2 500,00 грн, загалом на суму 10 000,00 грн (без ПДВ), що відповідає умовам зазначеного договору.

Відповідач оплатив зазначені адвокатські послуги.

Отже, розрахунок суми судових витрат Відповідача складає 12 000,00 гривень з ПДВ - витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 гривень.

Згідно ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону № 5076-VI порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (правова позиція Верховного Суду в постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18).

У постанові від 09.12.2021 у справі № 922/3812/19 Верховний Суд виклав правову позицію, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19, від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.

Враховуючи положення ст. 28 Правил адвокатської етики, адвокату необхідно дотримуватись принципу розумного обґрунтування розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

За змістом положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, недотримання на її думку, вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення Європейський суд з прав людини у справі "East/WestAllianceLimited" проти України" від 23.01.2014, "Горковлюк та Кагановський проти України" від 04.10.2018).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, зазначив, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом.

Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але і враховуючи також те, чи були вони розумними (§55).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи вказане питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Проаналізувавши наведені документи та вказані в Акті послуги з урахуванням вимог, зокрема, статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає обґрунтованими та співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 10000,00 грн.

Щодо наданих позивачем заперечень щодо витрат на правничу допомогу, які поніс відповідач, то такі ґрунтуються на тезах про задоволення судом апеляційної інстанції апеляційної скарги позивача та його позовних вимог, в результаті чого витрати відповідача мають покладатися на останнього.

Втім, як вже було зазначено, Верховний Суд своєю постановою від 15.03.2024 скасував постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.12.2023 та залишив в силі рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.08.2023 у справі №912/921/23, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відтак, судом відхиляються надані заперечення як безпідставні.

Щодо клопотання позивача про зменшення судових витрат відповідача, то, на думку позивача, акти приймання-передачі наданих послуг від 14.08.2023 року та від 01.09.2023 року містять детальний перелік виконаних адвокатським об`єднанням робіт, однак перелічені в зазначених актах послуги, надані відповідачу адвокатом, не відповідають критерія обґрунтованості, неминучості та співмірності з обсягом виконаних робіт.

Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку про їх обґрунтованість та співмірність зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

При цьому Верховним Судом у додатковій постанові від 05.08.2019 у справі №911/1563/18, зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Отже, саме на позивача, як сторону яка заперечує проти витрат відповідача, покладається обов`язок надати докази необґрунтованості та неспівмірності заявлених останнім витрат, чого в даному випадку зроблено не було.

В свою чергу, подання відзиву є реалізацією стороною свого процесуального права на висловлення суду своїх аргументів та мотивів незгоди з доводами апеляційної скарги.

Також, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи позивача про завищення наведеного в акті виконаних робіт часу роботи, витраченого адвокатом, адже ним у клопотанні про зменшення витрат на оплату правничої допомоги не наведено конкретного часу та розміру витрат на правничу допомогу, які він вважає обґрунтованими і співмірними зі складністю справи тощо. Натомість позивач просить відмовити в стягненні судових витрат у повному обсязі без наведення обставин, які б свідчили про наявність передбачених процесуальним законодавством підстав для покладення судових витрат на відповідача попри фактичного вирішення спору на його користь.

Щодо аргументів позивача про те, що ознайомлення з матеріалами справи не є окремим видом робіт, а є складовою процесу безпосередньої підготовки відзив, колегія суддів враховує, що за змістом наданих відповідачем доказів, ознайомлення адвоката зі змістом апеляційної скарги у контексті витраченого часу та вартості послуг наведено саме сукупно з підготовкою відзиву на неї, нарахування окремої оплати зазначеної послуги не передбачено.

При цьому судом враховуються висновки Верховного Суду, зокрема, і в цій справі, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Посилання позивача на те, що представник відповідача, який надавав правову допомогу в судах першої та апеляційної інстанцій, був обізнаний про правову позицію ТОВ «Агрофірма «Шаболат» та нормативно-правові акти, якими позивач свою позицію обґрунтовував, а тому складання відзиву на апеляційну скаргу, в основу якого покладено такі ж доводи, які відповідач поклав в основу відзиву на позовну заяву, потребувало від адвоката суто технічної роботи і ніяк не залежало від ціни позову та/або професійного досвіду виконавця такої роботи, колегією суддів визнаються необґрунтованими, позаяк, зважаючи на обсяг та зміст наданих відповідачем документів (відзивів), затрачений ним час в розмірі 4 год на ознайомлення зі змістом апеляційної скарги та підготовкою відзиву є адекватним складності справи для кваліфікованого спеціаліста, яким є адвокат, за умови його представництва інтересів сторони в судах обох інстанцій.

Як вже було зазначено, позивачем не наведено конкретного часу, який він вважає обґрунтованим і співмірним з характером виконаної роботи та обсягом наданих послуг взагалі, виходячи з критеріїв об`єктивності та розумності.

При цьому варто звернути увагу й на те, що в суді першої інстанції станом на день прийняття цієї додаткової постанови витрати відповідачем не заявлялись та не стягувались.

Позивач не навів суду переконливих та достатніх аргументів щодо необхідності відмови відповідачу у відшкодуванні його витрат на професійну правничу допомогу, як і не надав суду належних та допустимих доказів їх суттєвої неспівмірності або ж відсутності їх неминучості для відповідача.

В даному випадку колегія суддів звертається до правової позиції щодо наявності підстав для стягнення витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20); постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 року у справі № 910/3929/18.

Водночас, суд не вбачає підстав для задоволення вимог відповідача про стягнення 2000,00 грн ПДВ, з огляду на таке.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір".

Натомість підпунктом «б» п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями визначено, що об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПКУ.

Відповідно до п.п. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 ПКУ постачанням послуг будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Згідно п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПКУ постачання товарів будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Враховуючи те, що сума документально підтвердженого судового збору, який за рішенням суду платнику податку у повному обсязі або частково компенсується другою стороною, не підпадає під визначення операції з постачання товарів/послуг, то ПДВ за такою операцією не нараховується.

За таких умов, у відповідній частині вимог про стягнення з відповідача 2 000,00 грн ПДВ слід відмовити.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви відповідача та необхідність стягнення на його користь з позивача витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000,00 грн.

Керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 244, 269, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Заяву Фізичної особи-підприємця Скляренка Василя Володимировича про розподіл судових витрат задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат" (67770, Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, с. Шабо, вул. Центральна, буд. 120-Б, ЄДРПОУ 03768767) на користь Фізичної особи - підприємця Скляренка Василя Володимировича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, про що видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду Кіровоградської області.

В задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат" про стягнення судових витрат на правову допомогу адвоката - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 04.10.2024

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя А.Є. Чередко