Постанова

від 03.10.2024 по справі 922/3877/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/3877/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Жайворонок Т.Є.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

прокуратури - Кондратюк Д.А., прокурор Офісу Генерального прокурора,

позивача - Державної екологічної інспекції у Харківській області - не з`явився,

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Харків-Еко» - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на рішення господарського суду Харківської області від 10.04.2024 (суддя Ольшанченко В.І.)

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2024 (головуючий суддя: Россолов В.В., судді: Склярук О.І., Хачатрян В.С.)

у справі № 922/3877/21

за позовом керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області (далі - Інспекція)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Харків-Еко» (далі - ТОВ «Харків-Еко»)

про стягнення 5 558 068,76 грн завданої шкоди.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області з позовом до ТОВ «Харків-Еко» про стягнення 5 558 068,76 грн шкоди, завданої Державі внаслідок порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на те, що внаслідок засмічення земельної ділянки відповідачем допущено забруднення земельної ділянки площею 325 кв. м з кадастровим номером 6310138500:12:005:006, що розташована впритул до нежитлової будівлі за адресою: вул. Лодзька, 7-А в м. Харкові, забруднюючими речовинами (амонієм [обмінним] у перерахунку на амоній, неполярними вуглеводними [або нафтопродуктами], нітратами у перерахунку на нітрати та фосфору рухомими формами у перерахунку на п`ятиоксид фосфор Р2О5, що є порушенням статей 17, 32, 33 Закону України «Про відходи», статті 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статті 35 Закону України «Про охорону земель».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.04.2024 у справі № 922/3877/21, яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2024, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані, зокрема, тим, що: сума заявлених до стягнення збитків складається із: 5 127 525 грн збитків, заподіяних Державі внаслідок засмічення земельних ресурсів відходами, нарахованих за результатами проведеної позапланової перевірки відповідача, яка оформлена актом від 18.02.2021 № 130/12-02/08-04; 430 543 грн збитків, заподіяних державі внаслідок забруднення земельних ресурсів відходами, нарахованих за результатами відбору проб ґрунтів згідно з актом від 22.06.2021 № 39-2021/103-104, що здійснено з метою визначення вмісту забруднюючих речовин на виконання листа Головного управління національної поліції в Харківській області від 22.06.2021. Отже, заявлений до стягнення розмір збитків складається з двох окремих сум збитків, одна з яких розрахована безпосередньо за результатами проведеної позапланової перевірки за засмічення земельних ресурсів відходами, а інша - за результатами відбору проб ґрунту в ході проведення слідчих дій у межах кримінального провадження за забруднення земельних ресурсів відходами. Прокурор в обґрунтування заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача шкоди, що заподіяна Державі внаслідок порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, посилався на акт перевірки Державної екологічної інспекції у Харківській області від 18.02.2021 № 130/12-02/08-04, припис від 19.02.2021 № 10/08-10, акт відбору проб ґрунтів від 22.06.2021 № 39-2021/103-104, протокол вимірювання показників складу та властивостей проб ґрунтів від 05.08.2021 № 39-2021/103-104, протокол про адміністративне правопорушення від 16.02.2021 № 002655, постанову про накладення адміністративного стягнення від 18.02.2021 № 08-11/54. Водночас рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2021 у справі № 520/15087/21, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2023, задоволено позов ТОВ «Харків-Еко» та визнано протиправним і скасовано припис Інспекції від 19.02.2021 № 10/08-10. У справі № 520/15087/21 суд дійшов висновку про незаконність проведення Інспекцією позапланової перевірки ТОВ «Харків-Еко», результати якої оформлені актом від 18.02.2021 № 130/12-02/08-04, у зв`язку з чим припис Інспекції від 19.02.2021 № 10/08-10, виданий за результатами такої перевірки, є незаконним та підлягає скасуванню. Суди попередніх інстанцій у розгляді справи № 922/3877/21, з огляду на викладене дійшли висновку, що здобуті Інспекцією в процесі проведення зазначеної перевірки об`єктивні дані, у тому числі, що встановлені в акті від 18.02.2021 № 130/12-02/08-04, та на які Прокурор посилається в обґрунтування позовних вимог в межах цієї справи, слід кваліфікувати в якості отриманих із порушенням встановленої законом процедури, а тому такими, що не можуть бути визнані допустимими доказами у даній справі в розумінні статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). У свою чергу, протиправні дії не можуть зумовлювати настання правомірних наслідків. Здійснений позивачем розрахунок шкоди, заподіяної Державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, зумовленої засміченням земельних ресурсів відходами, не може бути допустимим доказом, оскільки в основу зазначених документів покладено необхідні для визначення такого розміру шкоди об`єктивні дані, що здобуті Інспекцією в процесі проведення перевірки та встановлені в акті від 18.02.2021 № 130/12-02/08-04, а тому є доказами, отриманими за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, в контексті доктрини «плодів отруйного дерева» (якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його (джерела) допомогою, також будуть вважатися неналежними). Суди також зазначили про те, що ні акт відбору проб ґрунтів від 22.06.2021 № 39-2021/103-104, ані протокол вимірювань складу та властивостей ґрунту від 05.08.2021 № 39-2021/103-104 не містять жодних відомостей стосовно ідентифікуючих ознак земельної ділянки чи її частини (кадастровий номер, план-схема), на якій було здійснено відбір проб ґрунтів, а також посилання на здійснення такого відбору проб ґрунтів у зв`язку зі встановленими за результатами проведеної позапланової перевірки відповідача, яка оформлена актом від 18.02.2021 №130/12-02/08-04, обставинами щодо розміщення відповідачем на земельній ділянці відпрацьованих покришок, що, за твердженням Прокурора, й призвело до забруднення земельної ділянки. З наданих Прокурором та позивачем доказів неможливо достеменно встановити, що вчинення саме відповідачем дій призвело до забруднення частини земельної ділянки, а не інших осіб, які мають доступ до цієї території та здійснюють там свою господарську діяльність. Водночас констатація порушення не може ґрунтуватися на припущеннях. Матеріали справи не містять доказів, що таке забруднення є наслідком вчиненого відповідачем порушення у вигляді засмічення земель, про яке стверджує Прокурор.

Суди також врахували як належний та допустимих доказ у справі висновок експертів ННЦ «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса» № 24398/24390 за результатами проведення комплексної судової інженерно-екологічної та економічної експертизи від 20.12.2021 за матеріалами кримінального провадження № 12020220060001761, відповідно до якого земельна ділянка з кадастровим номером 6310138500:12:005:0062 має цільове призначення « 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «К-1» операторська)». Верхній шар земель промисловості не можна вважати природним, оскільки це цілком штучне покриття. Для такого шару не може існувати «органічного поєднання» «природних елементів» з іншими більш глибокими шарами, тому що таке природне поєднання було зруйноване попередньою техногенною діяльністю. На такій території природний фізичний, аераційний та водний режими ґрунту були порушені за допомогою технічних засобів. Внаслідок цих процесів верхній шар ґрунту земельної ділянки з кадастровим номером 6310138500:12:005:0062 є спеціально утвореним, - будівельна земельно-піщана суміш, яка не є об`єктом правової охорони навколишнього природного середовища відповідно до статті 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Закону України «Про охорону земель». Також згідно із зазначеним висновком експертів, у даному випадку, розміщення шин на земельній ділянці не могло призвести до забруднення цієї ділянки, оскільки структура шини є такою, що без впливу фізико-хімічного процесу, наприклад, горіння, не могло спричинити кількісні й якісні зміни, які негативно впливають на корисні властивості ґрунту. В результаті експертного дослідження наданих матеріалів встановлено, що факт забруднення на земельній ділянці з кадастровим номером 6310138500:12:005:0062 не підтверджується.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі заступник керівника Харківської обласної прокуратури, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 920/1107/17.

Також скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 17, 32, 33 Закону України «Про відходи», статей 40, 47, 55, 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статті 35 Закону України «Про охорону земель» та статті 1166 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах щодо наявності підстав для стягнення шкоди, завданої засміченням та забрудненням земель, а саме, стосовно застосування судом положень Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» як підстави для відхилення доказів, наданих в підтвердження позовних вимог.

Доводи інших учасників справи

ТОВ «Харків-Еко» у відзиві на касаційну скаргу просило Суд залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з посиланням, зокрема, на додержання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Інспекцією 04.02.2021 з метою перевірки тверджень, викладених у зверненні гр. ОСОБА_1 від 16.01.2021, видано наказ № 130/12-02 про здійснення позапланового заходу (перевірки) ТОВ «Харків-Еко» щодо дотримання суб`єктом господарювання вимог природоохоронного законодавства в частині охорони атмосферного повітря, охорони і раціонального використання вод та відтворення водних ресурсів, використання та охорони земель, поводження з відходами, пестицидами та агрохімікатами.

Строк проведення перевірки за наказом позивача від 04.02.2021 № 130/12-02 складав: з 05.02.2021 по 18.02.2021.

У вказаний період позивачем щодо відповідача проведено позаплановий захід державного нагляду (контролю) у формі позапланової перевірки щодо дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Предметом перевірки були охоплені питання охорони атмосферного повітря, охорони і раціонального використання вод та відтворення водних ресурсів, використання та охорони земель, поводження з відходами, пестицидами та агрохімікатами.

За результатами проведеної перевірки, оформленої актом від 18.02.2021 № 130/12-02/08-04, встановлено, що відповідачем при здійсненні господарської діяльності, пов`язаної із збиранням небезпечних відходів, не забезпечується захист земель від забруднення та не вживаються заходи щодо запобігання негативному та екологонебезпечному впливу на земельній ділянці та ліквідації наслідків такого впливу. Відповідачем допущено засмічення частини земельної ділянки з кадастровим номером 6310138500:12:005:0062, що розташована впритул до нежитлової будівлі за адресою: вул. Лодзька, 7-А в м. Харкові, де на відкритому ґрунті площею 325 кв. м, висотою 1,1 м та об`ємом 357,5 куб. м відповідачем розміщені відпрацьовані покришки (код 6000.2.9.03 згідно з класифікатором відходів, затвердженим наказом Держстандарту України № 89 від 29.02.1996).

За твердженням Прокурора, внаслідок засмічення земельної ділянки відповідачем допущено забруднення земельної ділянки площею 325 кв. м з кадастровим номером 6310138500:12:005:0062, що розташована впритул до нежитлової будівлі за адресою: вул. Лодзька, 7-А в м. Харкові, забруднюючими речовинами (амонієм (обмінним) у перерахунку на амоній, неполярними вуглеводними (або нафтопродуктами), нітратами у перерахунку на нітрати та фосфору рухомими формами у перерахунку на п`ятиоксид фосфор Р2О5).

З метою усунення порушень природоохоронного законодавства, виявлених під час перевірки дотримання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, з посиланням на акт від 18.02.2021 №130/12-02/08-04 позивачем 19.02.2021 винесено припис № 10/08-10, яким на відповідача покладено ряд обов`язків.

За розрахунком позивача, загальна сума збитків, заподіяних відповідачем Державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, зумовленого забрудненням та засміченням земельних ресурсів відходами склала 5 558 068,76 грн, з них:

- 5 127 525 грн збитки, заподіяні Державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, зумовленого засміченням земельних ресурсів відходами, розраховані на підставі Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 04.04.2007 № 149, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25.04.2007 за № 422/13689;

- 430 543 грн збитки, заподіяні Державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, зумовленого забрудненням земельних ресурсів відходами, розраховані на підставі Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 27.10.1997 № 171, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 05.05.1998 за № 285/2725 (у редакції наказу Мінприроди від 04.04.2007 № 149).

З метою добровільного відшкодування заподіяної шкоди позивачем на адресу відповідача надсилались претензія від 05.03.2021 № 29 (зі змінами від 13.04.2021), а також претензія від 13.08.2021 № 126, які залишені відповідачем без задоволення, що й зумовило подання даного позову.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на те, що внаслідок засмічення земельної ділянки відповідачем допущено забруднення земельної ділянки площею 325 кв. м з кадастровим номером 6310138500:12:005:006, що розташована впритул до нежитлової будівлі за адресою: вул. Лодзька, 7-А в м. Харкові, забруднюючими речовинами (амонієм (обмінним) у перерахунку на амоній, неполярними вуглеводними (або нафтопродуктами), нітратами у перерахунку на нітрати та фосфору рухомими формами у перерахунку на п`ятиоксид фосфор Р2О5, що є порушенням статей 17, 32, 33 Закону України «Про відходи», статті 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статті 35 Закону України «Про охорону земель».

У розгляді справи судами попередніх інстанцій з посиланням на приписи частини четвертої статті 75 ГПК України встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2021 у справі № 520/15087/21, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2023, задоволено позов ТОВ «Харків-Еко», визнано протиправним та скасовано припис Інспекції від 19.02.2021 № 10/08-10. При цьому судами зазначено, що у справі № 520/15087/21 встановлено, що позапланова перевірка була розпочата відповідачем 05.02.2021, строк її проведення не мав перевищувати двох робочих днів, тобто до 08.02.2021. Разом з тим перевірку проведено у строк з 05.02.2021 по 18.02.2021, що свідчить про порушення відповідачем строків проведення такої, а, отже, оформлення Інспекцією будь-яких документів поза межами 08.02.2021 не має жодного юридичного значення; предмет проведеної Інспекцією перевірки не співпадає із предметом звернення громадянина ОСОБА_1 , що прямо суперечить положенням абзацу 11 частини першої статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»; дії Інспекції з проведення позапланової перевірки ТОВ «Харків-Еко», результати якої оформлені актом від 18.02.2021 № 130/12-02/08-04, здійснені не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а тому є протиправними; враховуючи незаконність проведення Інспекцією позапланової перевірки ТОВ «Харків-Еко», результати якої оформлені актом від 18.02.2021 № 130/12-02/08-04, припис Інспекції від 19.02.2021 № 10/08-10, виданий за результатами такої перевірки, є незаконним та підлягає скасуванню.

Суди попередніх інстанцій у справі № 922/3877/21, з урахуванням викладеного вище дійшли висновку, що здобуті Інспекцією в процесі проведення зазначеної перевірки об`єктивні дані, у тому числі ті, що встановлені в акті від 18.02.2021 № 130/12-02/08-04, та на які Прокурор посилається в обґрунтування позовних вимог в межах цієї справи, слід кваліфікувати в якості отриманих із порушенням встановленої законом процедури, а тому такими, що не можуть бути визнані допустимими доказами у даній справі в розумінні приписів статті 77 ГПК України. У свою чергу, протиправні дії не можуть зумовлювати настання правомірних наслідків.

Здійснений позивачем розрахунок шкоди, заподіяної Державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, зумовленої засміченням земельних ресурсів відходами, не може бути допустимим доказом, оскільки в основу зазначених документів покладено необхідні для визначення такого розміру шкоди об`єктивні дані, що здобуті Інспекцією в процесі проведення перевірки та встановлені в акті від 18.02.2021 № 130/12-02/08-04 (додаток 11 до цього акту), а тому є доказами, отриманими за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, в контексті доктрини «плодів отруйного дерева» (якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його [джерела] допомогою, також будуть вважатися неналежними).

Також суди встановили, що ні акт відбору проб ґрунтів від 22.06.2021 № 39-2021/103-104, ані протокол вимірювань складу та властивостей ґрунту від 05.08.2021 № 39-2021/103-104 не містять жодних відомостей стосовно ідентифікуючих ознак земельної ділянки чи її частини (кадастровий номер, план-схема), на якій було здійснено відбір проб ґрунтів, а також посилання на здійснення такого відбору проб ґрунтів у зв`язку зі встановленими за результатами проведеної позапланової перевірки відповідача, яка оформлена актом від 18.02.2021 № 130/12-02/08-04, обставинами щодо розміщення відповідачем на земельній ділянці відпрацьованих покришок, що, за твердженням Прокурора, й призвело до забруднення земельної ділянки.

Крім того, за адресою: вул. Лодзька, 7-А, м. Харків розташована промислова зона, територія якої розподілена на значну кількість окремих земельних ділянок за різними кадастровими номерами та за даною адресою зареєстровані, здійснюють підприємницьку діяльність багато інших суб`єктів господарювання. Даний факт також відображено в ухвалі слідчого судді Червонозаводського районного суду міста Харкова від 04.02.2021 у справі № 646/565/21.

Суди встановили відсутність доказів на підтвердження того, що відбір проб ґрунту здійснений на земельній ділянці, яка перебуває виключно у користуванні відповідача та на якій останній здійснює свою господарську діяльність, або на підтвердження відсутності доступу інших осіб до цієї земельної ділянки, яка розташована в межах промислової зони. Також в наданому Інспекцією протоколі встановлено факт забруднення земельної ділянки амонієм (обмінним), неполярними вуглеводнями (або нафтопродуктами), нітратами, фосфором (рухомі форми), але не вказано час виникнення забруднення ґрунтів та не зазначено причинно-наслідковий зв`язок між розміщенням відпрацьованих покришок на земельній ділянці і забрудненням ґрунтів мінеральними добривами та неполярними вуглеводнями (або нафтопродуктами), що за твердженням відповідача були розміщені там тимчасово через поломку автомобіля.

Суди також врахували як належний та допустимих доказ у справі висновок експертів ННЦ «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса» № 24398/24390 за результатами проведення комплексної судової інженерно-екологічної та економічної експертизи від 20.12.2021 за матеріалами кримінального провадження № 12020220060001761, відповідно до якого земельна ділянка з кадастровим номером 6310138500:12:005:0062 має цільове призначення « 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «К-1» операторська)». Верхній шар земель промисловості не можна вважати природним, оскільки це цілком штучне покриття. Для такого шару не може існувати «органічного поєднання» «природних елементів» з іншими більш глибокими шарами, тому що таке природне поєднання було зруйноване попередньою техногенною діяльністю. На такій території природний фізичний, аераційний та водний режими ґрунту були порушені за допомогою технічних засобів. Внаслідок цих процесів верхній шар ґрунту земельної ділянки з кадастровим номером 6310138500:12:005:0062 є спеціально утвореним, - будівельна земельно-піщана суміш, яка не є об`єктом правової охорони навколишнього природного середовища відповідно до статті 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Закону України «Про охорону земель». Також згідно із зазначеним висновком експертів, у даному випадку, розміщення шин на земельній ділянці не могло призвести до забруднення цієї ділянки, оскільки структура шини є такою, що без впливу фізико-хімічного процесу, наприклад, горіння, не могло спричинити кількісні й якісні зміни, які негативно впливають на корисні властивості ґрунту. В результаті експертного дослідження наданих матеріалів встановлено, що факт забруднення на земельній ділянці з кадастровим номером 6310138500:12:005:0062 не підтверджується.

Крім того, надавши оцінку акту Міністерства екології та природних ресурсів України від 21.05.2021 за № 59/21, який складений за результатами проведення планового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами відповідача, суди встановили, що такий акт: не містить інформації стосовно вчинення відповідачем конкретного правопорушення у вигляді засмічення (розміщення відпрацьованих покришок) частини земельної ділянки з кадастровим номером 6310138500:12:005:0062, яка розташована впритул до нежитлової будівлі за адресою: вул. Лодзька, 7-А в м. Харкові, що у даній справі визначено Прокурором в якості підстави для настання відповідальності та відшкодування шкоди; не був підставою для здійснення позивачем розрахунку шкоди, заподіяної Державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства зумовленої засміченням (забруднення) земельних ресурсів відходами, та не містить необхідних даних для здійснення такого розрахунку у відповідності до вимог Методики. Відбору проб ґрунтів на місці засмічення земель під час здійснення такої перевірки зроблено не було, що також виключає можливість стверджувати про те, що виявлені порушення призвели до забруднення земель.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для відшкодування відповідачем шкоди, завданої Державі внаслідок порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

В обґрунтування доводів касаційної скарги заступник керівника Харківської обласної прокуратури посилається, зокрема, на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 920/1107/17.

Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Суд зауважує, що ГПК України та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів слід звертатися до правових висновків, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду.

З метою визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття «подібні правовідносини», що полягає в тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, щодо якого вони вступають у правовідносини, у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні ознаки з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність ознак слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема, пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їх оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, й надалі порівнювати права та обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) та за потреби, зумовленої цим регулюванням, - визначити суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо. Обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, який викладений у постанові Верховного Суду зі справи № 920/1107/17 щодо застосування норм права, з огляду на таке.

У справі № 920/1107/17 розглядався спір за позовом Державної екологічної інспекції в Сумській області до товариства про стягнення збитків, завданих внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства України, а саме, забруднення земельних ділянок амонієм, нітратами, сульфатами та фосфором, отже, правовідносини у справі № 920/1107/17 та у справі № 922/3877/21 є подібними за змістовим критерієм, матеріально-правовим регулюванням, наявністю спеціального суб`єкта, який уповноважений на здійснення державного контролю за додержанням вимог природоохоронного законодавства та об`єкта спору (відшкодування завданих Державі збитків).

Так, у справі № 920/1107/17, Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про стягнення з відповідача збитків, завданих внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства України, виходив, зокрема, з того, що факти забруднення (засмічення) земель встановлюються уповноваженими особами, які здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства, і положеннями спеціальних нормативно-правових актів доведення цього факту не обмежено таким доказом, як протокол про адміністративне правопорушення, оскільки зазначені обставини можуть бути підтверджені й іншими матеріалами. У даному випадку факт забруднення земель відповідачем підтверджено Інспекцією такими доказами, як актом позапланової перевірки, актами відбору проб ґрунтів, протоколами вимірювань показників складу та властивостей ґрунтів, схемою розташування забруднених земельних ділянок, розрахунками розміру заподіяної шкоди. Акт позапланової перевірки відповідає уніфікованій формі акта перевірки, затвердженій наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 02.10.2012 № 483 (чинним на час виникнення спірних правовідносин), а також містить необхідний обсяг відповідної інформації. Цей акт, яким зафіксовано факт проведення позапланової перевірки суб`єкта господарювання, було оцінено судами у сукупності з іншою доказовою інформацією, якою підтверджено виявлені під час такої перевірки порушення відповідачем вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища. Посилання відповідача на те, що позивачем було порушено процедуру відібрання проб ґрунту для дослідження, а також недоведеності обставин належності саме відповідачу земельних ділянок, з яких відібрані такі проби ґрунту, відхилені судом касаційної інстанції з огляду на те, що такі твердження скаржника спростовуються як змістом актів відбору проб ґрунтів, які підписано керівником відповідача без зауважень, так і додатками до цих актів - схемою розташування забруднених земельних ділянок, складеною згідно з викопіюваннями з кадастрової карти, на якій нанесено земельні ділянки, з яких було відібрано проби ґрунту.

Водночас у справі № 922/3877/21 судами попередніх інстанцій встановлено, що припис Інспекції від 19.02.2021 № 10/08-10, виданий за результатами перевірки, оформленої актом від 18.02.2021 № 130/12-02/08-04, визнано у судовому порядку незаконним та скасовано, зокрема, з підстав того, що дії Інспекції з проведення позапланової перевірки ТОВ «Харків-Еко», результати якої оформлені актом від 18.02.2021 № 130/12-02/08-04, здійснені не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а тому є протиправними. Ні акт відбору проб ґрунтів від 22.06.2021 № 39-2021/103-104, ані протокол вимірювань складу та властивостей ґрунту від 05.08.2021 № 39-2021/103-104 не містять жодних відомостей стосовно ідентифікуючих ознак земельної ділянки чи її частини (кадастровий номер, план-схема), на якій було здійснено відбір проб ґрунтів, а також посилання на здійснення такого відбору проб ґрунтів у зв`язку зі встановленими за результатами проведеної позапланової перевірки відповідача, яка оформлена актом від 18.02.2021 №130/12-02/08-04, обставинами щодо розміщення відповідачем на земельній ділянці відпрацьованих покришок, що, за твердженням Прокурора, й призвело до забруднення земельної ділянки.

Отже, правовідносини у справі, яка розглядається, і у справі № 920/1107/17 хоча і є подібними за матеріально-правовим регулюванням, предметом спору і змістом позовних вимог, але істотно відмінні за фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, що вказує на неподібність правовідносин у наведеній до порівняння постанові Верховного Суду з правовідносинами у справі, яка розглядається.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Скаржник також посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 17, 32, 33 Закону України «Про відходи», статей 40, 47, 55, 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статті 35 Закону України «Про охорону земель» та статті 1166 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах щодо наявності підстав для стягнення шкоди, завданої засміченням та забрудненням земель, а саме, стосовно застосування судом положень Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» як підстави для відхилення доказів, наданих в підтвердження позовних вимог.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

В аспекті доводів касаційної скарги скаржник зазначає про те, що нормами, які регулюють спірні правовідносини є положення статей 17, 32, 33 Закону України «Про відходи», статей 40, 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статті 35 Закону України «Про охорону земель», якими зокрема, передбачено, що суб`єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов`язані, зокрема, не допускати зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях чи об`єктах; здійснювати контроль за станом місць чи об`єктів розміщення власних відходів. А використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог, зокрема, здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища.

Крім того, скаржник зазначає, що приписами статей 47, 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Визначені Прокурором підстави позову з посиланням на приписи статті 1166 Цивільного кодексу України, за доводами скаржника, є універсальними та у даному випадку нерозривно пов`язані із неправильним застосуванням судом наведених положень законодавства та відхиленням наданих Прокурором доказів.

Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.

Так, у справі № 922/3877/21 суди попередніх інстанцій безпосередньо не застосовували приписи Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» до спірних правовідносин, натомість врахували як преюдиціальні обставини, встановлені в адміністративній справі № 520/15087/21, в якій суди, з урахуванням, у тому числі, приписів названого Закону дійшли висновку про незаконність проведення Інспекцією позапланової перевірки ТОВ «Харків-Еко», результати якої оформлені актом від 18.02.2021 № 130/12-02/08-04, у зв`язку з чим визнали незаконним та скасували припис Інспекції від 19.02.2021 № 10/08-10, виданий за результатами такої перевірки.

Відповідно до частини першої статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Водночас відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, з огляду на визначену самим Прокурором підставу позову - забруднення відповідачем (який здійснює господарську діяльність, пов`язану зі збиранням небезпечних відходів) земельної ділянки внаслідок її засмічення, Прокурором та позивачем не обґрунтовано підставу для застосування до спірних правовідносин приписів статті 32 Закону України «Про відходи» (заборону провадження господарської діяльності, пов`язаної з утворенням відходів, без одержання від місцевих органів виконавчої влади дозволу на здійснення операцій з відходами). Саме лише посилання скаржником на норму права не може вважатися аргументовано-обґрунтованою підставою для формування правового висновку у застосуванні вказаної норми права до спірних правовідносин.

Суд також зазначає, що відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з частинами першою та другою статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частинами першою та другою статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану недоговірну (деліктну) шкоду, визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

(1) неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

(2) наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

(3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

(4) вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Суди, розглядаючи спори про стягнення шкоди, мають встановлювати наявність усіх елементів складу правопорушення у їх сукупності. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність у вигляді відшкодування шкоди не настає.

При цьому у деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 04.02.2019 у справі № 807/242/14, лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок може бути підставою для визнання правомірними дій контролюючого органу щодо їх проведення. У свою чергу, порушення контролюючим органом будь-яких вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої.

Акт перевірки та акт обстеження засмічення, а також дії по проведенню перевірки, у разі допуску посадових осіб контролюючого органу до її проведення, не породжують правових наслідків для суб`єкта господарювання, оскільки акти є носіями доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог природоохоронного законодавства, на підставі яких приймається відповідне рішення контролюючого органу, а оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо складання актів та проведення перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі актів. Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 зі справи № 826/4278/14, від 20.02.2018 зі справи № 803/1130/17, від 15.07.2019 зі справи № 820/11047/15.

Відповідно до приписів природоохоронного законодавства умовою кваліфікації такого правопорушення, як засмічення земель, що є підставою для настання відповідальності та відшкодування шкоди, спричиненої таким засміченням, є необхідним доведення факту виявлення на відкритому ґрунті сторонніх предметів і матеріалів, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров`я людини.

Факт наявності сміття не є достатнім для того, щоб вважати землю засміченою і як наслідок виникнення обов`язку відшкодувати шкоду. Обов`язковою ознакою засмічення є таке засмічення земель, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища. Відтак позивачу необхідно достеменно встановити та довести факт того, що засмічення призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.04.2018 зі справи № 904/6886/17, від 27.09.2018 зі справи № 909/6/18.

При цьому у справі № 904/6886/17 Верховний Суд, відхиляючи довід скаржника стосовно того, що заступника директора відповідача визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 82 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, погодився з висновком суду апеляційної інстанції, згідно з яким факт накладення такого штрафу не є достатнім доказом заподіяння відповідачем шкоди навколишньому природному середовищу.

У розгляді справи № 922/3877/21 судами попередніх інстанцій на підставі оцінки поданих сторонами доказів встановлено, що Прокурором та позивачем не доведено у спірних правовідносинах наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності, передбаченого статтею 1166 Цивільного кодексу України та статтею 35 Закону України «Про охорону земель», а, отже, наявності правових підстав для відшкодування майнової шкоди внаслідок порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Суд зазначає, що формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини.

Колегія суддів наголошує на тому, що зі змісту оскаржуваних судових рішень у цій справі вбачається, що судами попередніх інстанцій з врахуванням вимог статті 86 ГПК України надано належну правову оцінку всім доказам у справі з урахуванням предмета та підстав позову, а також вірно кваліфіковано спірні правовідносини.

Наведені ж у касаційній скарзі доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі.

З огляду на фактичні встановлені обставини у цій справі скаржником не доведено необхідності у формуванні висновку Верховного Суду щодо застосування наведених ним норм права у спірних правовідносинах.

Отже, підстава касаційного оскарження, обґрунтована з посиланням пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, у цьому випадку, не отримала свого підтвердження.

Згідно з частиною другою статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Судами попередніх інстанцій надано оцінку всім поданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що в ухваленні цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено у рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві відповідача на касаційну скаргу у тій частині, в якій вони не суперечать викладеному у цій постанові.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури не знайшли свого підтвердження.

З огляду на викладене, визначених процесуальним законом підстав для скасування/зміни оскаржуваних судових рішень не вбачається.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, - касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Судові витрати

Судовий збір, сплачений Харківською обласною прокуратурою у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд:

- касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на судові рішення попередніх інстанцій з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває;

- залишає касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на судові рішення попередніх інстанцій з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, - без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій без змін.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Харківської області від 10.04.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2024 у справі № 922/3877/21 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - закрити.

2. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Харківської області від 10.04.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2024 у справі № 922/3877/21 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - залишити без задоволення.

3. Рішення господарського суду Харківської області від 10.04.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2024 у справі № 922/3877/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок