Ухвала

від 03.10.2024 по справі 910/19248/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/19248/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Жайворонок Т.Є.,

розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Ел Марк"

на рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024

у справі № 910/19248/23

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Ел Марк"

про стягнення 71 345,41 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон" (далі - ТОВ "КАЗ "Авіакон", позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Ел Марк" (далі - ТОВ "Ел Марк", відповідач) про стягнення процентів за користування коштами в сумі 71 345,41 грн.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 25.12.2023, зокрема, відкрив провадження у справі № 910/19248/23; розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.03.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 у справі № 910/19248/23 позов задоволено повністю; стягнуто з ТОВ "Ел Марк" на користь ТОВ "КАЗ "Авіакон" проценти в сумі 71 345,41 грн.

Судові рішення мотивовані доведеністю вимог позивача про стягнення з відповідача процентів за користування коштами в сумі 71 345,41 грн.

ТОВ "Ел Марк" 21.09.2024 (що підтверджується відміткою на поштовому конверті) звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 у справі № 910/19248/23, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Від ТОВ "КАЗ "Авіакон" 01.10.2024 через підсистему "Електронний суд" до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла заява (викладено заперечення проти відкриття касаційного провадження), у якій позивач просить відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Ел Марк" на рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2024, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 у справі № 910/19248/23, оскільки справа є малозначною, а касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Дослідивши матеріали касаційної скарги ТОВ "Ел Марк" та заперечення ТОВ "КАЗ "Авіакон", Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 ГПК України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною п`ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Відповідно до частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 установлено у розмірі 2 684,00 грн.

Позов подано у 2023 році. Предметом позову у справі № 910/19248/23 є стягнення у сумі 71 345,41 грн, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (268 400,00 грн), тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, норма пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачає виключні випадки для касаційного оскарження судових рішень, зокрема, у малозначних справах. При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається саме на скаржника.

Зі змісту касаційної скарги убачається, що скаржник посилається на випадки передбачені підпунктами "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України; зазначає: що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа має виняткове значення для відповідача; на думку скаржника справа № 910/19248/23 містить новітні, проблемні, раніше ґрунтовано не досліджувані питання права, відповідь Верховного Суду на які, мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного але широкого кола суб`єктів правовідносин; просить сформувати єдину правозастосовчу практику, у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо: "можливості подачі та підпису представником учасника процесуальних документів в електронному вигляді за допомогою сервісу Електронний суд (через електронний кабінет в ЄСІКС) та законності винесення рішення на підставі таких документів, у яких повноваження представника учасника підтверджується електронними довіреностями виданими підприємством, відносно якого до ЄДРПОУ внесено запис про державну реєстрацію припинення такої юридичної особи, а кваліфікований сертифікат такого відкритого ключа, в порушення пункту 3 частини другої статті 23 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" не містить ідентифікаційні дані юридичної особи (яка звертається до суду); найменування та коду згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України; для скаржника такий розгляд має виняткове значення, оскільки це друга справа, яка подається до Верховного Суду за участю цих сторін, у зв`язку з чим розгляд цієї справи Верховним Судом надав би можливість уніфікованого розуміння законності/незаконності дій представника позивача при зверненні до суду саме у спосіб окреслений у скарзі.

Розглянувши міркування наведені у касаційній скарзі та зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

У поданій касаційній скарзі скаржник хоча і зазначає про фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, однак не наводить жодних обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права.

Суд зауважує, що єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя; застосування судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування; єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.

Водночас наведені у касаційній скарзі аргументи та доводи скаржника стосовно того, що справа має виняткове значення для нього зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним їх власним тлумаченням, до переоцінки доказів, які були здійснені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи. Звідси, такі доводи та аналіз судових рішень не дають підстав для висновку про те, що справа має виняткове значення для скаржника, а відтак наявність у цьому випадку підстави допуску цієї справи до касаційного провадження, яка передбачена у підпункті "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України в межах перевірки матеріалів касаційної скарги не підтвердилась.

Тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення.

Отже, касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, належність справи до категорії малозначних була передбачуваною, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення спору, а наявність виключних випадків, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України колегією суддів не встановлена.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на викладене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Ел Марк" на рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 у справі № 910/19248/23, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 234, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Ел Марк" на рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 у справі № 910/19248/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок