Постанова

від 25.09.2024 по справі 639/4006/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 639/4006/21

провадження № 61-701св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача Пророка В. В.,

суддів Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , Перша Харківська міська державна нотаріальна контора, Кленівська сільська рада Богодухівського району Харківської області (нині Богодухівська міська рада Харківської області),

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 липня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Перша Харківська міська державна нотаріальна контора, Кленівська сільська рада Богодухівського району Харківської області (нині Богодухівська міська рада Харківської області), про застосування наслідків недійсності нікчемного заповіту, визнання права на спадщину,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом в якому просила:

- застосувати наслідки недійсності нікчемного заповіту, складеного її батьком - ОСОБА_4 04 серпня 2016 року, завіреного секретарем Кленівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, зареєстрованого в реєстрі за № 53;

- визнати за ОСОБА_1 право на спадщину після смерті ОСОБА_4 , а саме: на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 .

Позов мотивований тим, що батько позивача ОСОБА_4 помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як спадкоємець першої черги, у встановлений законом строк ОСОБА_1 звернулася із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори.

Син спадкодавця ОСОБА_3 відмовився від свого права на прийняття спадщини на користь позивача.

Після заведення спадкової справи стало відомо, що ОСОБА_4 04 серпня 2016 року склав заповіт, яким все належне йому майно він заповів двоюрідній сестрі - ОСОБА_2 .

З невідомих причин заповіт завірений не нотаріусом, а секретарем Кленівської сільської ради Богодухівського району.

Позивач вважає такий заповіт нікчемним, оскільки не додержані вимоги про нотаріальне посвідчення договору і заповіт посвідчений особою, яка не мала на те повноважень.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Жовтневий районний суд м. Харкова рішенням від 03 липня 2023 року у задоволенні позову відмовив.

Харківський апеляційний суд постановою від 06 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду

м. Харкова від 03 липня 2023 року без змін.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції вказував, що оскаржений заповіт за формою, порядком його посвідчення, відображення дійсного волевиявлення заповідача відповідав вимогам закону, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

У січні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 липня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Заявниця зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постановах

від 06 лютого 2023 року у справі № 675/1611/21, від 11 грудня 2019 року у справі

№ 323/3359/17, від 30 січня 2019 року у справі № 515/2177/16-ц, від 24 жовтня

2018 року у справі № 673/416/16-ц, від 06 березня 2019 року у справі

№ 658/2457/16-ц, від 09 грудня 2019 року у справі № 683/3061/18, від 20 січня

2021 року у справі № 673/1431/18, а тому дійшли помилкових висновків про те, що секретар Кленівської сільської ради Богодухівського району Харківської області Миренська С. М. була уповноважена посвідчувати спірний заповіт.

Додатково вказує на перевищення повноважень сільським головою, який одноосібно надав повноваження секретарю сільської ради на вчинення нотаріальних дій, оскільки доказів того, що голова сільської ради одноосібно був уповноважений призначати особу, яка мала право вчиняти нотаріальні дії не надано.

Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 16 лютого 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Жовтневого районного суду м. Харкова.

29 квітня 2024 року цивільна справа № 639/4006/21 надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 13 травня 2024 року призначив справу до розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

ОСОБА_5 є дочкою ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого 15 січня 1981 року Палацом новонароджених «Жовтневий» м. Харкова.

ОСОБА_4 був зареєстрованим на АДРЕСА_1 .

Помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у селищі Володарівка Богодухівського району Харківської області.

Згідно з інформацією КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради ОСОБА_4 належить 1/2 частка житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 15 вересня 1979 року (1/4) і договору купівлі-продажу від 08 липня

1991 року (1/4).

Інша 1/2 частка належить позивачу - ОСОБА_6 за договором довічного утримання від 12 березня 1999 року.

Після його смерті відкрилася спадщина на 1/2 частку житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель АДРЕСА_1 . Спадкоємцями першої черги є дочка спадкодавця - ОСОБА_1 , син - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_7 .

За життя, 04 серпня 2016 року ОСОБА_4 , склав заповіт, посвідчений секретарем Кленівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, за яким спадкодавець все своє майно, де б таке не було та з чого б воно не складалося і взагалі все, що буде йому належати та на що він за законом буде мати право, заповів ОСОБА_2 .

Позивач ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори 23 грудня 2016 року із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, проте нотаріус їй повідомив, що після померлого ОСОБА_4 заведена спадкова справа № 689/2016 на підставі заяви ОСОБА_2 .

Сторони не заперечували, що ОСОБА_2 , на користь якої складений заповіт, є двоюрідною сестрою заповідача ОСОБА_4 , з якою останнім часом він мешкав. Саме ОСОБА_2 здійснювала за ним догляд та поховала його за власні кошти, а також доглядала за ОСОБА_7 .

Мати спадкодавця ОСОБА_7 подала державному нотаріусу Богодухівської державної нотаріальної контори 12 січня 2017 року заяву, якою підтвердила про наявність заповіту сина не на її користь та від права на обов`язкову долю у спадщині відмовилась.

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Перша Харківська державна нотаріальна контора, Кленівська сільська рада Богодухівського району Харківської області, ОСОБА_7 , про визнання недійсним заповіту, посилаючись на те, що батько ОСОБА_4 не усвідомлював значення своїх дій та вчинків, не міг керувати ними, у тому числі щодо складання заповіту. У справі призначалась судово-психіатрична, судово-почеркознавча експертизи. Жовтневий районний суд м. Харкова рішенням від 14 грудня 2020 року, яке постановою Харківський апеляційний суд від 23 лютого 2021 року залишив без змін, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила змінити рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог, вказавши, що позов не підлягає задоволенню саме з підстав того, що заповіт від 04 серпня 2016 року від імені ОСОБА_4 є нікчемним, тобто не створює жодних правових наслідків.

Верховний Суд постановою від 26 травня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Харкова

від 14 грудня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року без змін.

Регламентом Кленівської сільської ради Богодухівського району Харківської області VII скликання, затвердженим рішенням ІІ сесії VII скликання сільської ради № 11- VII від 18 листопада 2015 року визначено, що виконавчим органом сільської ради є виконавчий комітет ради.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У справі, яка Верховним Судом переглядається, спір виник між сторонами з приводу визнання заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним у зв`язку з відсутністю у секретаря сільської ради повноважень на вчинення нотаріальних дій, оскільки відсутнє рішення органу місцевого самоврядування про покладення на секретаря сільської ради обов`язку вчинення нотаріальних дій.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03,

§ 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див.: зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі

№ 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Колегія суддів зауважує, що розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див.: постанову Верховного Суду від 16 червня

2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі

№ 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 519/2-5034/11).

Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин (див.: постанову Верховного Суду

від 06 липня 2022 року в справі № 303/2983/19 (провадження № 61-4745св21)).

Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю (див.: зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі

№ 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня

2022 року в справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21)).

Згідно зі статтею 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє (частина четверта статті 207 ЦК України).

Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: 1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; 2) спадкоємці за заповітом; 3) члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; 4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК України).

Нормами Книги шостої ЦК України визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення. Порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, її статтях 1247-1249, 1253 (див.: пункти 60, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі

№ 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20)).

При вчиненні нотаріальних дій посадові особи органу місцевого самоврядування діють відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 (далі - Порядок), за змістом пункту 1.2 якого нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.

Згідно з абзацами четвертим, п`ятим пункту 1.4 Розділу ІІІ Порядку заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем.

Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Існує ієрархія між ЦК як кодифікованим законом та іншими (поточними) законами, що регулюють цивільні відносини. Ця ієрархія базується на визнанні ЦК основним актом цивільного законодавства (вимір ієрархії по горизонталі). У статті 4 ЦК України закріплюється пріоритет норм ЦК (як основного регулятора приватних відносин) над нормами інших законів. Причому, що такий спосіб вирішення колізії норм ЦК із нормами інших законів, із констатацією пріоритету норм ЦК над нормами інших законів, підтримувався, зокрема, Конституційним Судом України (див.: рішення

від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), Верховним Судом України (див.: постанову Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, постанову Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15), постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі

№ 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20)).

Ієрархія актів цивільного законодавства може базуватися на їх юридичній силі (вимір по вертикалі). Вона поширюється, по-перше, на співвідношення закону та підзаконних актів та, по-друге, на співвідношення Конституції та законів (як кодифікованих, так і інших (поточних)). Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, то в статті 4 ЦК України встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини.

Крім Конституції України, ЦК України та інших законів України, цивільні відносини можуть регулюватися, за загальним правилом, лише такими підзаконними актами, як: акти Президента України, видані у випадках, установлених виключно Конституцією України; постанови Кабінету Міністрів України, що не суперечать положенням ЦК України та інших законів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням ЦК України, або іншому закону, мають застосовуватися відповідні положення ЦК або іншого закону. Інші органи державної влади України та органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативні акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, установлених Конституцією України та законом. Таким чином можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена (див. постанову Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 676/47/21 (провадження № 61-8014св22)).

Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом (частина п`ята статті 4 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі

№ 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20) вказано, що слід звернути увагу на вимогу частини першої статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Отже, звертає на себе увагу те, що тут йдеться, по-перше, про зміст правочину, а не про його форму та порядок посвідчення; по-друге, про невідповідність змісту не законам, а саме актам цивільного законодавства. При цьому вивчення змісту спірного заповіту та текстів судових рішень не дали жодних доводів для визначення актів цивільного законодавства, яким би суперечив зміст заповіту. Посилання на вимоги статті 13-1 Закону України «Про нотаріат», пункту 2 глави 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України

від 22 лютого 2012 року № 296/5, є недоречним виходячи з такого. По-перше, наведені нормативно-правові акти не є актами цивільного законодавства у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК України. По-друге, недотримання і порушення правових норм, що в них містяться, не може нести будь-яких негативних наслідків для особи, яка такого порушення не вчиняла, оскільки таке застосування норм права було б порушенням принципу розумності, добросовісності та справедливості (стаття 3 ЦК України). Порушення норм про необхідність додержуватися нотаріусом свого нотаріального округу може тягти відповідальність нотаріуса, передбачену законом, але не тягне нікчемність заповіту, посвідченого з таким порушенням. Адже правове регулювання порядку посвідчення нотаріусом правочинів лежить поза сферою ЦК України і не є матеріальним правом. Законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може чинити негативний вплив на матеріальне право - встановлювати підстави нікчемності правочину, якщо саме таких підстав для його нікчемності матеріальне право не містить.

У справі, що переглядається:

- ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції вказував, що секретар Кленівської сільської ради Миренська С. М., яка також була обрана секретарем виконавчого комітету цієї ради, мала повноваження на посвідчення заповітів, у тому числі і спірного заповіту.

Дійшовши такого висновку апеляційний суд вказував на такі фактичні обставини:

«- рішеннями Кленівської сільської ради від 12 листопада 2015 року 2- VII «Про обрання секретаря Кленівської сільської ради» обрана ОСОБА_8 ;

- рішеннями Кленівської сільської ради від 12 листопада 2015 року № № 5-VП, 6-VП «Про утворення виконавчого комітету Кленівської сільської ради», «Про утворення комісій при виконавчому комітеті Кленівської сільської ради та затвердження Положення про комісії виконавчого комітету сільської ради» ОСОБА_8 обрана секретарем виконавчого комітету, секретарем узгоджувальної ради при виконавчому комітеті відповідно;

- рішенням виконавчого комітету Кленівської сільської ради від 22 травня 2016 року № 32 розподілені обов`язки між членами виконавчого комітету сільської ради. Відповідно до п.1 розділ V «Положення про виконавчий комітет Кленівської сільської ради», затвердженим рішенням Кленівської сільської ради від 12 листопада 2015 року № 5-VП, Кленівський сільський голова своїм розпорядженням здійснює розподіл функціональних обов`язків виконавчого комітету.»

Суди попередніх інстанцій вважали, що вказаний заповіт відповідає вимогам ЦК України щодо форми та порядку посвідчення, а тому підстави для його кваліфікації як нікчемного відсутні.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21 зазначав, що: 1) свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання; 2) на рівні Конституції України та закону не передбачено можливості Міністерства юстиції України можливості регулювати вимоги щодо форми і порядку посвідчення заповіту; 3) законодавець у ЦК України не передбачив такої підстави для кваліфікації заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним, як відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладання на цю посадову особу вчинення нотаріальних дій, так і відсутність вказівки в заповіті місця народження заповідача. Це не впливає на форму заповіту та порядок його посвідчення. Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача.

Таким чином колегія суддів вважає, що підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.

З огляду на наведену правову позицію колегія суддів також відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанції не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, які викладені у постановах від 06 лютого 2023 року у справі № 675/1611/21, від 11 грудня 2019 року у справі № 323/3359/17, від 30 січня 2019 року у справі № 515/2177/16-ц, від 24 жовтня 2018 року у справі № 673/416/16-ц, від 06 березня 2019 року у справі

№ 658/2457/16-ц, від 09 грудня 2019 року у справі № 683/3061/18, від 20 січня

2021 року у справі № 673/1431/18.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 липня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Постанова відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України оформлена суддею Литвиненко І. В.

Суддя-доповідач В. В. Пророк

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. М. Ситнік