Постанова

від 01.10.2024 по справі 755/7930/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/11345/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2024 року місто Київ

справа № 755/7930/23

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.

за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року про закриття провадження, постановлену під головуванням судді Гаврилової О.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Лекос», Товариство з обмеженою відповідальністю «Магік», ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2023 року позивач звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просив зобов`язати Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) здійснити перезарахування безпідставно стягнутих з нього аліментів у виконавчому провадженні НОМЕР_1 у розмірі 300773,12 грн. для погашення його заборгованості у виконавчому провадженні НОМЕР_2.

Позов обгрунтовував тим, що на примусовому виконанні Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві перебувають виконавче провадження НОМЕР_1 про стягнення з нього на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в розмірі 1/3 частини усіх доходів та виконавче провадження НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів у розмірі 1/8 частки усіх доходів щомісячно з 02 жовтня 2017 року по 31 травня 2019 року.

Постановою від 07 серпня 2019 року виконавчі провадження НОМЕР_1 та НОМЕР_2 об`єднано у зведене виконавче провадження та присвоєно НОМЕР_2.

Вказував, що відповідно до розрахунку зі сплати аліментів згідно з виконавчим листом Дніпровського районного суду міста Києва у справі №755/2132/2013 від 07 березня 2013 року у ВП НОМЕР_1 заборгованість зі сплати аліментів відсутня, загальна переплата аліментів становить 732 554,10 грн.

Зазначав, що згідно з розрахунком зі сплати аліментів відповідно до виконавчого листа Дніпровського районного суду міста Києва у справі №755/14946/17 від 06 лютого 2019 року у ВП НОМЕР_2 загальний розмір заборгованості станом на 01 вересня 2022 року становить 140840,88 грн.

Вважає, що розрахунки суми заборгованості, які містяться в розрахунках зі сплати аліментів у виконавчих провадженнях НОМЕР_1 та НОМЕР_2 містять неточності та підлягають перерахунку.

Посилався на те, що у розрахунку боргу у виконавчому провадженні НОМЕР_1 державним виконавцем під час розрахунку допущені помилки, а ТОВ «Лекос» безпідставно стягнуто аліменти в розмірі 1/6 від доходу боржника на утримання сина ОСОБА_4 після досягнення ним повноліття.

Вказував, що у виконавчому провадженні НОМЕР_2 державним виконавцем допущено помилки у розрахунку, а при здійсненні відрахувань аліментів ТОВ «Лекос» безпідставно стягнуто аліменти на утримання ОСОБА_4 на загальну суму 300773,12 грн.

Зазначав, що оскільки всупереч волі боржника, ТОВ «Лекос» безпідставно здійснило стягнення аліментів з доходів, внаслідок чого утворилась істотна переплата по аліментах, а також наявність боргу в іншому виконавчому проваджені щодо стягнення на користь одного і того ж боржника аліментів, є підстави для здійснення зарахування безпідставно стягнутих з нього аліментів у розмірі 300773,12 грн. у виконавчому провадженні НОМЕР_1 для погашення боргу у виконавчому провадженні НОМЕР_2.

Посилався на те, що в силу положень Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець не вправі самостійно здійснювати перезарахування, належним способом захисту прав боржника в цьому випадку буде ухвалення судом рішення про зобов`язання державного виконавця здійснити вищевказане перезарахування.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1

Роз`яснено ОСОБА_1 право на звернення до суду зі скаргою на дії та рішення державного виконавця в порядку, передбаченому Розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень».

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що у зв`язку з тим, що Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено права державного виконавця здійснювати перезарахування сплачених сум у різних виконавчих провадженнях навіть якщо це стосується одного і того самого стягувача і боржника, позивач звернувся до суду з відповідним позовом, оскільки обраний спосіб захисту порушеного права в даному випадку є найбільш ефективним.

Вказував, що в даному випадку позивач звернувся з вимогою здійснити перезарахування сплачених сум у різних виконавчих провадженнях, не оспорюючи при цьому ні розмір стягнутих з нього сум, ні даних щодо стягнутих сум, які відображені в відповідних розрахунках заборгованості.

Зазначав, що стягнуті суми аліментів визначалися та сплачувалися самостійно третіми особами - ТОВ «Лекос» і ТОВ «Магік» у відповідних виконавчих провадженнях, відповідно державний виконавець був позбавлений можливості самостійно здійснювати будь-який контроль щодо зарахування стягнутих з боржника сум коштів в рахунок погашення боргу за конкретним виконавчим провадженням.

Посилався на те, що висновки суду першої інстанції стосовно того, що вказана справа не підлягає вирішенню в порядку позовного провадження є помилковими, оскільки її предметом не є оскарження дій чи бездіяльності, які допущені державним виконавцем при примусовому виконанні судового рішення.

Вказував, що в даному випадку позивач просить суд прийняти рішення, яким зобов`язати державного виконавця вчинити дії, вчинення яких не передбачено ні Законом України «Про виконавче провадження» ні відповідною Інструкцією з організації примусового виконання рішень. В той же час вчинення таких дій буде спрямовано на відновлення порушених прав боржника у виконавчому провадженні, які були допущені не з його вини та в даному випадку буде вважатися ефективним засобом захисту порушеного права. В іншому випадку боржнику потрібно буде вчиняти дії щодо стягнення з стягувача безпідставно отриманих коштів а після їх фактичного стягнення здійснювати за їх рахунок погашення боргу в іншому виконавчому провадженні.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Відповідач Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) та треті особи: ТОВ «Лекос», ТОВ «Магік», ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у відсутність осіб, які не з`явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є боржником у зведеному виконавчому провадженні, а тому не може бути позивачем у цій справі, оскільки Законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішень, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, на примусовому виконанні Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві перебувають виконавче провадження НОМЕР_1 про стягнення з нього на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в розмірі 1/3 частини усіх доходів та виконавче провадження НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів у розмірі 1/8 частки усіх доходів щомісячно з 02 жовтня 2017 року по 31 травня 2019 року.

Постановою від 07 серпня 2019 року виконавчі провадження НОМЕР_1 та НОМЕР_2 об`єднано у зведене виконавче провадження та присвоєно НОМЕР_2.

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 08 вересня 2022 року на підставі виконавчого листа Дніпровського районного суду міста Києва у справі №755/2132/2013 від 07 березня 2013 року про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини усіх видів доходів боржника щомісячно, починаючи з 01 лютого 2013 року і до досягнення дітьми повноліття, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, заборгованість зі сплати аліментів відсутня, загальна переплата аліментів становить 732 554,10 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 08 вересня 2022 року на підставі виконавчого листа Дніпровського районного суду міста Києва у справі №755/14946/17 від 06 лютого 2019 року про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який навчається в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, у розмірі 1/8 частини усіх доходів боржника щомісячно, починаючи з 20 жовтня 2017 року по 31 травня 2019 року, загальний розмір заборгованості станом на 01 вересня 2022 року становить 140 840,88 грн.

Відповідно до відомостей №18 від 30 листопада 2021 року ТОВ «Лекос» про нарахування дивідендів ОСОБА_1 як учаснику ТОВ «Лекос» та відомостей щодо відрахувань ТОВ «Лекос» аліментів із сум дивідендів на користь ОСОБА_3 за період з 01 січня 2013 року по 01 листопада 2021 року згідно зведеного ВП НОМЕР_1 нараховано аліменти відповідно до постанови від 11 березня 2020 року, виконавчий лист №755/14946/17 від 06 лютого 2019 року, за період 02 жовтня 2017 року - 31 травня 2019 року у розмірі 249 242,63 грн, аліменти перераховано у Дніпровський РВ ДВС у м. Києві.

Відповіддю від 08 лютого 2022 року на адвокатський запит Шудли А.М. від 06 лютого 2023 року ТОВ «Лекос» повідомило, що у розрахунку ВДВС помилково вказані суми, нараховані/утримані ТОВ «Лекос» відповідно до іншого виконавчого провадження НОМЕР_1. Сума аліментів в сумі 249 242,63 грн. була розрахована виконавчою службою та вказана до утримання та сплати на р/рахунок Дніпровського ВДВС постановою від 11 березня 2020 року. Сплата у сумі 206 056,57 грн. не співпадає з сумами, сплаченими ТОВ «Лекос», а саме: 23 березня 2020 року ПД №126 сума 92 142,86 грн.; 26 березня 2020 року ПД №134 сума 114 285,71 грн.; 02 квітня 2020 року ПД №138 сума 42 814,06 грн. Загальна сплачена сума ТОВ «Лекос» на р/рахунок Дніпровського ВДВС склала 249 242,63 грн. ТОВ «Лекос» за період з жовтня 2015 до січня 2021 року утримав та сплатив за виконавчим провадженням № 37075732 з примусового виконання виконавчого листа №755/2132/2013 від 07 березня 2013 року суму у розмірі 1 278 176,23 грн.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (ст.447 ЦПК України).

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (ч.ч.1, 2 ст.451 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом (ч.8 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження»).

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (ч.1. ст.74 Закону України «Про виконавче провадження»).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі №712/12136/18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №758/8416/15-ц зазначено, що позовному провадженню притаманна позовна форма як модельна, узагальнююча конструкція процедури позовного провадження. Для неї характерні такі ознаки, як наявність матеріально-правової вимоги, яка випливає із порушеного або оспорюваного права сторони і яка підлягає в силу закону розгляду в певному порядку, встановленому законом; наявність спору про суб`єктивне право; наявність двох сторін із протилежними інтересами, які наділені законом певними правомочностями щодо захисту своїх прав, свобод чи інтересів у суді. Цивільні процесуальні правовідносини персоніфікують учасників цивільного судочинства, визначають їхні права і обов`язки відповідно до процесуальних функцій і гарантії забезпечення справедливого судочинства. Отже, провадження цивільного процесу - це специфічна модель розгляду цивільної справи, що відбиває предметну характеристику цивільного судочинства з точки зору матеріально-правової природи справ, що розглядаються, специфіку доказування фактів як юридико-фактологічної основи справи та результатів розгляду справи, які відбиваються у процесуальних актах - певного роду документах. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права. Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову. Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (стаття 119 ЦПК України 2004 року). Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Натомість, скарги на дії (бездіяльність), рішення державних виконавців (приватних виконавців) мають на меті захист прав сторін виконавчого провадження з виконання судових рішень та покладають на суд контроль за належним виконанням судових рішень. Здійснення такого судового контролю відбувається за правилами спеціального виду провадження в цивільному судочинстві, що є відмінним від позовного. Головна мета судового контролю за виконанням судових рішень полягає, насамперед, у реалізації основних завдань судочинства при здійсненні судами правосуддя, оскільки воно не обмежується ухваленням судового рішення, а також передбачає його виконання. Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами. Тому після вирішення спору і набрання судовим рішенням законної сили суд здійснює контроль за його виконанням, а також захист прав та законних інтересів сторін виконавчого провадження. Зважаючи на наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що належним правомірним порядком захисту порушених прав позивача як боржника у виконавчому провадженні є звернення до суду саме зі скаргою на бездіяльність державного виконавця та на рішення, ухвалені державним виконавцем під час здійснення відповідного виконавчого провадження, що відповідає вимогам норм процесуального права та Закону України «Про виконавче провадження». Наведене також свідчить про відсутність між сторонами у цій справі спору про право цивільне, що підлягало б вирішенню за правилами позовного провадження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №201/10329/16-ц вказано, що відповідно до частини дев`ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час розгляду скарги судами першої й апеляційної інстанцій) спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» у вказаній редакції рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Скаржник звернувся 14 липня 2016 року до суду не з адміністративним позовом, а зі скаргою на дії державного виконавця під час виконання судового рішення, обґрунтованою статтями 383-389 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» та статтею 194 СК України. Просив суд, який розглядав спір і ухвалив судове рішення, оцінити дії державного виконавця на предмет їх законності. Згідно зі статтею 383 ЦПК України у вказаній редакції сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено їх права чи свободи. Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ (частина друга статті 384 ЦПК України у тій же редакції). Отже, суди першої й апеляційної інстанцій неправильно встановили наявність юрисдикції адміністративного суду щодо розгляду цієї скарги. Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки скаржник звернувся до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів у порядку контролю за виконанням судового рішення, така скарга має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі №201/10328/16-ц і підстав для відступлення від цієї правової позиції немає.

У постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі №2-751/2007 зазначено, що оскільки заявник звернулася до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів у порядку контролю за виконанням судового рішення, то такий спір може розглядатися у порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, що передбачений розділом VII ЦПК України. До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 29 серпня 2018 року у справі №201/10328/16-ц, провадження №14-192цс18; від 27 листопада 2019 року у справі №201/10329/16-ц, провадження №14-496цс19.

Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у постанові від 05 серпня 2020 року у справі №464/6206/18. Тобто, у вказаній категорії справ стягувач аліментів вправі обирати спосіб судового захисту: або оскаржувати дії державного виконавця, або пред`являти позов на загальних підставах.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №344/17895/19 зазначено, що частиною першою та третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Відповідно до частини восьмої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. У статті 195 СК України передбачено порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу). Згідно із частиною третьою статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом. Системний аналіз вказаних норм права дає підстави дійти висновку про те, що законодавець визначив обов`язок державного виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами і водночас імперативно закріпив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Право та порядок на звернення до суду за захистом прав, свобод чи законних інтересів визначається процесуальним законом. ЦПК України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Встановлено, що ОСОБА_2 звернулася до суду зі скаргою в порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця. З огляду на зміст скарги та заявлених вимог заявник не погоджується з визначеним державним виконавцем розміром заборгованості по аліментам, а саме порядком нарахування аліментів. Задовольняючи скаргу ОСОБА_2, районний суд вважав, що при здійсненні цього розрахунку заборгованості державним виконавцем не враховано заробітну плату боржника у період з 14 грудня 2007 року до 13 серпня 2010 року, яка підтверджена листами Міністерства юстиції України від 15 вересня 2010 року та від 29 квітня 2014 року. Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що справа повинна розглядатися в порядку позовного провадження, а не в порядку судового контролю за виконанням судових рішень. Колегія суддів вважає, що апеляційний суд дійшов неправильних висновків щодо розгляду справи в порядку позовного провадження, оскільки питання з приводу правомірності визначення державним виконавцем розміру аліментів підлягає розгляду в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, шляхом подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Статтею 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи обов`язки. Отже, боржник вправі звернутися до суду зі скаргою щодо розміру, способу виконання рішення суду зі сплати аліментів у порядку виконання судового рішення.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12 листопада 2018 року у справі №465/926/06 та постанові від 05 серпня 2020 року у справі № 646/6206/18.

У постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі №2-3619-2007 зазначено, що згідно з частиною восьмою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Частиною першою статті 448 ЦПК України передбачено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №201/10329/16-ц викладений правовий висновок, згідно з яким, оскільки скаржник звернувся до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів у порядку контролю за виконанням судового рішення, така скарга має розглядатися за правилами цивільного судочинства. У цій справі спір вирішувався саме шляхом подачі скарги на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів, з чим погодилася Велика Палата Верховного Суду. Верховний Суд у постановах від 01 квітня 2020 року у справі № 401/3734/16-ц, від 22 квітня 2020 року у справі № 523/7815/18, від 15 липня 2020 року у справі № 645/5637/15-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 569/1662/18, від 01 жовтня 2020 року у справі № 344/17895/19 дійшов висновку, що спір про визнання незаконними розрахунків державного виконавця щодо заборгованості зі сплати аліментів може розглядатись у порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що спір у цій справі підлягає вирішенню судом лише у порядку позовного провадження».

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що розрахунки суми заборгованостей зі сплати аліментів у виконавчих провадженнях НОМЕР_1 та НОМЕР_2, які виконані державним виконавцем, містять неточності і підлягають перерахунку.

Тому ОСОБА_1 просить зобов`язати Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) здійснити перезарахування безпідставно стягнутих з нього аліментів у виконавчому провадженні НОМЕР_1 у розмірі 300773,12 грн. для погашення його заборгованості у виконавчому провадженні НОМЕР_2.

Порядок звернення стягнення на заробітну плату визначається як Законом №1404-VIII, так і розділом X «Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника» Інструкції відповідно до яких про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи (частина третя статті 68 Закону №1404-VІІІ).

При цьому відповідно до пунктів 4, 8 та 9 розділу X Інструкції контроль за правильним і своєчасним відрахуванням із заробітної плати та інших доходів боржника здійснюється виконавцем за власною ініціативою, а за кожною постановою про стягнення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, з якими боржник перебуває у трудових відносинах, щомісяця та після закінчення строку відповідних виплат або у разі звільнення працівника подається окремий звіт про здійснені відрахування та виплати за встановленою формою встановленою у додатку 9 до Інструкції. Звіт про здійснені відрахування та виплати долучається до матеріалів виконавчого провадження. Зазначений додаток №9 передбачає період звіту, розмір нарахованої заробітної плати, розмір утриманих податків та інших обов'язкових платежів, відсоток стягнення та утриману суму на погашення боргу за виконавчим провадженням.

Таким чином, законодавство покладає зобов'язання з контролю за виконанням стягнення з доходів боржника як на підприємство, установу, організацію, фізичну особу-підприємця, що здійснюють боржнику певні виплати, та зобов'язано направляти виконавцю щомісячні звіти про відрахування з таких доходів, так і на виконавця, який здійснює контроль шляхом отримання таких звітів та їх перевірки з точки зору правильності нарахувань та розміру стягнення. Саме такий звіт надає виконавцю можливість контролю за сумами заробітної плати, які нараховані боржнику за місцем отримання доходів та сумами стягнення, які здійснюються з цього доходу.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд у справі №337/642/22 від 22 листопада 2023 року дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту, а саме позовні вимоги про зарахування переплати в рахунок аліментних зобов'язань є неналежним та не підлягає захисту.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 фактично не погоджується із розрахунками сум заборгованості зі сплати аліментів у виконавчих провадженнях НОМЕР_1 та НОМЕР_2, оскільки вони, на думку позивача, містять неточності і підлягають перерахунку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду за захистом своїх прав як сторона виконавчого провадження, між учасниками справи не виникло цивільно-правового спору, який підлягав би вирішенню в порядку позовного провадження, а постало питання щодо правомірності дій та рішень державного виконавця під час виконання судового рішення.

Суд першої інстанції зазначав, що питання з приводу правомірності визначення державним виконавцем розміру заборгованості по аліментам підлягає розгляду в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, шляхом подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця.

Встановивши, що ОСОБА_1 є боржником у зведеному виконавчому провадженні, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що останній не може бути позивачем у цій справі, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішень, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про закриття провадження у даній справі на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.

Суд першої інстанції роз`яснив позивачу, що він не позбавлений права звернення до суду зі скаргою на дії та рішення державного виконавця в порядку, передбаченому Розділом VII ЦПК України.

Подібних висновків дійшов і Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі №642/4263/21, від 26 січня 2022 року у справі №534/1762/18, від 07 вересня 2022 року у справі №523/19204/19, від 06 грудня 2023 року у справі №357/13822/21.

А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що висновки суду першої інстанції стосовно того, що вказана справа не підлягає вирішенню в порядку позовного провадження є помилковими, оскільки її предметом не є оскарження дій чи бездіяльності, які допущені державним виконавцем при примусовому виконанні судового рішення, спростовуються вищевикладеним.

Згідно з ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 03 жовтня 2024 року.

Головуючий:

Судді: