Постанова

від 30.09.2024 по справі 916/2631/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/2631/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

Прокурор - Бойчук М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.06.2024 (складено та підписано 17.06.2024, суддя Бездоля Д.О.)

у справі №916/2631/24

за позовом Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі

1) Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району

2) Південного офісу Держаудитслужби

до Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія

про визнання додаткових угод до договору постачання електричної енергії недійсними та повернення безпідставно сплачених коштів

ВСТАНОВИВ

Керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району та Південного офісу Держаудитслужби до Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія, в якій просить суд:

- визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 12.02.2020 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 21.01.2020 № 08-185, укладеного між Шабівською сільською радою Білгород-Дністровського району та Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія;

- визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 12.02.2020 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 21.01.2020 № 08-185, укладеного між Шабівською сільською радою Білгород-Дністровського району та Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія;

- визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 16.09.2020 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 21.01.2020 № 08-185, укладеного між Шабівською сільською радою Білгород-Дністровського району та Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія;

- визнати недійсною додаткову угоду № 4 від 06.11.2020 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 21.01.2020 № 08-185, укладеного між Шабівською сільською радою Білгород-Дністровського району та Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія на користь Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 125475,40 грн.

Водночас, разом з позовною заявою прокурором було подано суду заяву про забезпечення позову, в якій останній просив суд накласти арешт на грошові кошти відповідача в розмірі 125475,40 грн, які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках відповідача, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття вищевказаних заходів забезпечення позову прокурор посилається на те, що статутний капітал відповідача становить 1000000,00 грн, наразі відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за відповідачем нерухоме майно не зареєстровано, а тому накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми позову є необхідним для охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, що забезпечить прокурору і позивачам реальне та ефективне виконання судового рішення, а також надасть можливість останнім захистити свої інтереси в межах одного провадження без нових звернень до суду. При цьому у прокурора відсутні пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову, оскільки у нього відсутні підстави вважати, що заходами забезпечення позову відповідачу можуть бути спричинені збитки.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.06.2024 по цій справі відмовлено у задоволенні заяви керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області про забезпечення позову у цій справі.

В мотивах оскаржуваної ухвали суд першої інстанції зазначив, що заява прокурора не містить доводів та обґрунтованих припущень, які саме дії чи бездіяльність відповідача після подання прокурором позову чи до його подання можуть призвести до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у цій справі, у разі задоволення позову судом.

Не погодившись із даною ухвалою до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся Керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області з апеляційною скаргою в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове рішення про вжиття запропонованих прокурором заходів забезпечення позову.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою і незаконною та підлягає скасуванню з наступних підстав:

- судом першої інстанції залишено поза увагою те, що відповідач може у будь-який момент розпорядитись власними грошовими коштами і доведення позивачем відповідними доказами такого його права і можливості, не вимагається;

- у даному випадку, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів, саме на відповідача покладено обов`язок доведення недоцільності чи неспівмірності заходів забезпечення позову, яких просить вжити позивач;

- забезпечення позову в вигляді накладення арешту на грошові кошти не призведе до невиправданого обмеження прав відповідача, оскільки грошові кошти залишаються у володінні та користуванні відповідача, а можливість ними розпоряджатися обмежується на певний час та лише щодо частини коштів, якої стосується спір;

- накладення арешту на кошти в межах суми заявлених позовних вимог забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість виконати рішення суду у разі задоволення позову та не призведе до втручання у господарську діяльність відповідача, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо користування цими коштами;

- відповідач не звертався до суду із клопотанням про застосування зустрічного забезпечення.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 відкрито апеляційне провадження у цій справи та призначено справу до розгляду на 18.09.2024.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

В обґрунтування свої заперечень відповідач зазначає, що заявником не доведено факт ухилення відповідача від виконання рішення суду, а також наявність обставин, що можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У зв`язку з надходженням повідомлення про замінування будівлі суду судове засідання призначене на 18.09.2024 у справі №916/2631/24 не відбулось.

Ухвалою суду від 20.09.2024 повідомлено учасників справи, що наступне судове засідання відбудеться 30.09.2024.

Під час судового засідання від 30.09.2024 прокурор підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Інші представники учасників справи у судове засідання не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача

Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Колегія суддів зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Водночас, для встановлення наявності правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.

Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Суд зазначає, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Європейським судом з прав людини у справі Горнсбі проти Греції (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.

Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Судова колегія зазначає, що позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову являються предмет і підстава.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, предметом позову у цій справ є вимоги позивача до відповідачів про визнання недійсними додаткових угодо до договору постачання електричної енергії та повернення безпідставно сплачених коштів, які були сплачені за такими договорами.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що оспорювані ним додаткові угода укладені сторонами з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки останніми безпідставно змінено істотні умови договору постачання електричної енергії споживачу в частині збільшення ціни одиниці товару та зменшення кількості споживання електричної енергії, що не відповідає вимогам Закону України «Про публічні закупівлі» та має наслідком неналежне розпорядження бюджетними коштами.

Також, за твердженням прокурора, Шабівською сільською радою Білгород-Дністровського району на виконання умов додаткових угод, які він просить визнати недійсними, було безпідставно сплачено грошові кошти у сумі 125 475,40 грн, які прокурор просить стягнути з ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія.

Отже у даному випадку предметом позову у цій справі є, зокрема й майнова вимога прокурора до ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія про стягнення грошових коштів та саме відносно такої вимоги прокурор просив вжити заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача.

Відтак, враховуючи предмет та підстави заявленого позову майнового характеру, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі за позовом про стягнення грошових коштів у сумі 125 475,40 грн, разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія необхідну суму грошових коштів.

А тому, на переконання суду апеляційної інстанції, застосування обраного прокурором заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія, у межах суми заявлених позовних вимог, безпосередньо пов`язане із предметом позову у цій справі та є адекватним заходом забезпечення позову, оскільки такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення в майбутньому, у разі задоволення позову.

Судова колегія звертаючись до правової позиції викладеної у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22 наголошує на тому, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент, як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Крім того, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23.

Також, оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.

До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22).

Саме відповідач має можливість повно доводити наведені обставини, зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках, зазначити про наявність у нього на рахунках достатньої кількості грошових коштів, про наявність майна тощо, що може свідчити про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду про задоволення позову в разі невжиття заходів забезпечення позову.

Однак, судова колегія наголошує на тому, що ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія наразі не доведено недоцільності чи неспівмірності заходів забезпечення, про вжиття яких просить у суду прокурор, що такі заходи забезпечення позову створюють або можуть створити перешкоди господарській діяльності товариства, а також не спростовано обставини ймовірності утруднення виконання рішення суду про задоволення позову в разі невжиття заходів забезпечення позову.

Не надано ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія й доказів на підтвердження наявності у нього на рахунках достатньої кількості грошових коштів, про наявність майна тощо, що могло б достеменно свідчити про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в майбутньому, в разі задоволення позову.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 зазначив, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості.

Слід також відзначити, що у випадку арешту коштів на рахунках гроші залишаються у власності відповідача і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з його рахунків й уникнення виконання судового рішення у майбутньому. Такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову або виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань перед позивачем. Відсутні будь-які підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи втручання в його господарську діяльність, адже грошові кошти залишаються у його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися тимчасово обмежується на певний час лише щодо частини коштів, а не всіх коштів відповідача, і спрямовані на запобігання перешкод у виконанні судового рішення у разі задоволення позову у цій справі.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що в силу приписів статей 48, 59 Закону України «Про виконавче провадження» рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.

Отже, накладення арешту на грошові кошти ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія, у межах суми заявлених позовних вимог, не спричинить неможливість сплати товариством заробітної плати, податків, зборів і обов`язкових платежів.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що запропоновані прокурором заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами, відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Судова колегія відзначає, що приймаючи оскаржувану ухвалу місцевий господарський суд дійшов висновку, що прокурором не подано належних доказів, з якими діюче законодавство пов`язує необхідність застосування заходів забезпечення позову та які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду або ефективного захисту чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів держави, за захистом яких прокурор звернувся до суду.

Втім, колегія суддів вважає такий висновок місцевого господарського суду помилковим, оскільки як вже було вказано вище, у даному випадку поряд з вимогою немайнового характеру, прокурором також заявленого майнову вимогу до ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія про стягнення грошових коштів та саме відносно даної вимоги, а не вимоги немайнового характеру, прокурор просив вжити заходів забезпечення позову у вигляді накладенні арешту на грошові кошти відповідача.

За таких обставин, як вже було вказано вище та узгоджується із висновками викладеними у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, надання заявником будь-яких доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном, у тому числі й грошовими коштами) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

До того ж, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою та обґрунтувати, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а не подати докази вчинення боржником дій, спрямованих на відчуження його майна/грошових коштів, розпорядження ними тощо, ураховуючи, що право власника на таке відчуження/розпорядження у будь-який момент, який (момент волевиявлення) неможливо ні передбачити, ні відстежити позивачем.

З огляду на таке, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд мотивуючи оскаржувану ухвалу ненаданням прокурором доказів, не надав оцінки обґрунтуванням позивача щодо наявності підстав для забезпечення позову з урахуванням того, що вимога про надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічним не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майно, грошовими коштами) свідчить про застосування судом завищеного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Звідси, на переконання суду апеляційної інстанції, місцевий господарський суд дійшов помилкових висновків щодо відсутності підстав для задоволення заяви прокурора про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувана ухвала скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову у повному обсязі.

Керуючись статтями 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.06.2024 по справі №916/2631/24 скасувати.

Заяву Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області про забезпечення позову задовольнити.

Вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88 ЄДРПОУ 42114410), які знаходяться на всіх рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія в банківських або інших фінансово-кредитних установах, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, в межах суми позову 125 475,40 грн.

Стягувачем за ухвалою є: Південний офіс Держаудитслужби (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, Код ЄДРПОУ 40477150).

Боржником за ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88 ЄДРПОУ 42114410).

Постанова, згідно з ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 07.10.2024.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Суддя Філінюк І.Г.