Рішення

від 07.10.2024 по справі 903/719/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 жовтня 2024 року Справа № 903/719/24

за позовом: Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Ковельської міської ради, м. Ковель, Волинська обл.

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Орбітабуд», м. Луцьк

про стягнення 468 968 грн 61 коп

Суддя Кравчук А. М.

Без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи

ВСТАНОВИВ:

Керівник Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Ковельської міської ради звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРБІТАБУД» про стягнення 468 968 грн 61 коп коштів пайової участі до місцевого бюджету, а також витрат по сплаті судового збору.

Ухвалою суду від 15.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти календарних днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати прокуратурі, позивачу, докази чого подати суду, прокуратурі, позивачу подати суду відповідь на відзив не пізніше 3-х календарних днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу; відповідачу заперечення на відповідь прокуратури, позивача протягом 3-х календарних днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання прокуратурі, позивачу, у разі наявності заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження відповідачу запропоновано подати суду заяву із обґрунтуванням заперечень протягом 15 календарних днів з дня вручення даної ухвали, прокуратурі, позивачу протягом 5 календарних днів з дня отримання відзиву.

Відповідач ухвалу суду від 15.08.2024 отримав у свій електронний кабінет 15.08.2024, що підтверджується відповідною довідкою (а. с. 33).

02.09.2024 до суду надійшов відзив ТОВ «ОРБІТАБУД» від 30.08.2024 №399 на позов.

Відзив надісланий до суду 30.08.2024, що підтверджується штампом АТ «Укрпошта» на конверті відправлення, тобто в межах встановленого ухвалою суду від 15.08.2024 строку. До відзиву долучено докази його надіслання прокуратурі та Ковельській міській ради.

Суд приймає відзив відповідача та долучає його до матеріалів справи.

Разом з відзивом ТОВ «ОРБІТАБУД» подав до суду клопотання від 30.08.2024 №400 про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Клопотання обґрунтовано ціною позову, яка становить 468 968 грн. 61 коп. та є більше, ніж 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Позивач вважає, що ця справа не може вважатися справою незначної складності.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Суд вважає за необхідне зазначити, що ст.247 ГПК України передбачено два можливих випадки розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

За змістом ч. 2 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у ч. 4 цієї статті.

За приписами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, ч. 5 ст. 12 цього Кодексу, малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (302800,00 грн); 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1514000,00 грн). Також в п. 8 ч. 4 ст. 247 ГПК України визначено, що у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Тобто, процесуальним законом визначено, що малозначними справами є справи, по-перше, визнані такими (малозначними) в силу закону (п.1 ч.5 ст.12 Господарського процесуального кодексу України), і по друге, визнані малозначними судом (п. 2 ч. 5 ст.12 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 3 ст. 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:

1) ціну позову;

2) значення справи для сторін;

3) обраний позивачем спосіб захисту;

4) категорію та складність справи;

5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо;

6) кількість сторін та інших учасників справи;

7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес;

8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Оскільки предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості в сумі 468 968 грн 61 коп, яка не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа визнана судом малозначною.

Інших підстав перейти до розгляду справи в порядку загального позовного провадження, аніж ціна позову, відповідач не навів.

Враховуючи, що матеріали позовної заяви містять документи, на які посилається позивач в підтвердження наведених у позові обставин, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання, суд визнав за можливе проводити розгляд цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Згідно з ч. 4, 5 ст. 250 ГПК України, якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про:

1) залишення заяви відповідача без задоволення;

2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Відтак, суд залишає заяву відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження без задоволення.

Відповідач у відзиві у позові просить відмовити повністю. Зазначає, що за період, починаючи з отримання ТОВ «ОРБІТАБУД» дозволу на виконання будівельних робіт по об`єкту «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Тараса Боровця в м. Ковелі Волинської області» - це липень 2019 року і до серпня 2024 року не було отримано жодного звернення чи вимоги від Ковельської міської ради щодо укладення договору про сплату пайової участі.

ТОВ «ОРБІТАБУД» власними силами та за власний рахунок зробила значний внесок у розвиток територіальної громади Ковельської міської ради, встановивши насосне обладнання на КНС, побудувала оглядові колодязі, проклала електро-, водо- та газомережі, встановила вуличне освітлення.

Відповідач також не погоджується з розрахунком пайової участі. Оскільки згідно з рішенням Ковельської міської ради від 27.12.2012 за № 32/63 "Про затвердження Положення про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Ковеля" розмір пайової участі замовника у створенні і розвитку інфраструктури міста Ковеля визначається у співвідношенні до 1,5% від кошторисної вартості об`єкта житлового будівництва.

Кошторисна вартість будівництва становить 25 600, 00 тис., відтак розмір пайової участі становить 384 000 грн. 00 коп., що є 1,5% від кошторисної вартості будівництва.

ТОВ «ОРБІТАБУД» стверджує, що з 01.01.2020 набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні"», якими скасовано ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", тому у товариства відсутній обов`язок сплачувати пайову участь.

04.09.2024 через Електронний суд від Керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області надійшла відповідь на відзив №52-3603 (а. с. 74-80).

Відповідь на відзив подана до суду в межах встановленого ухвалою суду від 15.08.2024 триденного строку. До відповіді на відзив долучено докази її надіслання сторонам спору.

Суд приймає відповідь на відзив та долучає її до матеріалів справи.

Прокурор у відповіді зазначає, що твердження відповідача щодо безпідставності позовних вимог є помилковим, оскільки прокурором наведено судову практику щодо обов`язку сплати пайової участі саме замовником будівництва у випадку, коли будівництво розпочато до 01.01.2020.

Прокурор також наполягає, що розмір пайової участі розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (іншого Закон не передбачає), а рішення органів місцевого самоврядування застосовуються лише у випадку, коли цими органами встановлено менший відсоток від вартості будівництва, ніж передбачено Законом.

Як вбачається з матеріалів справи, у період із серпня 2019 року по жовтень 2020 Товариством з обмеженою відповідальністю «ОРБІТАБУД» згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 29.07.2019 №ВЛ112192101197 здійснено будівництво об`єкта: «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Тараса Боровця в місті Ковелі Волинської області».

Згідно Акта готовності об`єкта до експлуатації від 25.01.2021 об`єкт будівництва нове будівництво багатоквартирного житлового будинку по вулиці Тараса Боровця в місті Ковелі Волинської області відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 відноситься до коду 1122.1 «Будинки багатоквартирні масової забудови» (а. с. 14-16).

У подальшому, Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 22.03.2021 на підставі Акта готовності об`єкта до експлуатації від 25.01.2021 зареєстровано сертифікат №ІУ122210212424, яким засвідчено відповідність вказаного закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації (а. с. 17).

Згідно з п. 12 Акта готовності об`єкта до експлуатації від 25.01.2021 пайова участь Відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі підпункт 3 пункту 13 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні»).

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Прокурор вказує, що на час отримання Відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт та початку відповідного будівництва частина 2 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

За змістом зазначеної вище статті Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування відповідно до встановленого ним розміру (у межах встановленого законом граничного розміру) з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, або на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності (якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена). Розмір пайової участі визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про укладення відповідного договору та доданих до нього документів, а договір укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації зазначеного звернення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладеною в постановах від 08.10.2019 у справі №911/594/18 та від 14.12.2021 у справі за №643/21744/19, перерахування замовником об`єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов`язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов`язковим на підставі закону.

Строк, визначений Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» для укладення договору пайової участі протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов`язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов`язку замовника та не звільняє замовника від обов`язку укласти договір. Адже невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання результату у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою.

Тобто, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

Однак, на момент прийняття в експлуатацію об`єкта Відповідача статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» було виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (далі Закон №132-ІХ).

В той же час, Закон №132-ІХ врегулював відповідні правовідносини у пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення», а саме установив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:

- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (підпункт 1 частини 2);

- замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва (підпункт 3 частини 2);

- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію (підпункт 4 частини 2).

При цьому, договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання (частина 1).

Отже, відповідно до внесених Законом №132-ІХ змін, починаючи із 01.01.2020, у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 (ч. 1 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 виклала висновок про вирішення правової проблеми, пов`язаної із застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір:

«Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права. Водночас, зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому, триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» після втрати нею чинності.

Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

У зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

У такому разі, суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України".

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 Цивільного кодексу України).

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Тобто, зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов:

а) набуття або збереження майна;

б) набуття або збереження за рахунок іншої особи;

в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування».

Крім того, Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 дійшов висновку, що законодавець під час внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:

- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX). Тобто, істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;

- якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону України №Про регулювання містобудівної діяльності» обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавець визначив нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX.

Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно з абзацом 1 вказаного пункту розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX є дійсним і продовжує свою дію до моменту його повного виконання.

Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: 1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; 2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Таким чином, у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3 та 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Отже, для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

При цьому, обов`язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об`єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року (подібні правові висновки Верховним Судом викладено у постанові від 16.10.2023 у справі №140/5484/21 щодо об`єкта будівництва, розташованого на території міста Луцька).

Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об`єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.

Водночас, у вказаній постанові Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21 та від 04.04.2024 у справі № 923/1306/21.

Частиною 3 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У відповідності до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У даному конкретному випадку між Позивачем та Відповідачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не укладався, а відповідні грошові кошти до бюджету ТзОВ «ОРБІТАБУД», в тому числі на виконання вимог Закону №132-IX, не сплачувалися (натомість, як вже вище зазначалося, у якості підстави для звільнення від сплати пайової участі Відповідач вказав норми пункту 13 розділу І Закону №132-IX).

Враховуючи практику Верховного суду, оцінюючи подані прокурором докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що замовник будівництва/відповідач без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Щодо розрахунку розміру безпідставно збережених коштів пайової участі.

Відповідно до підпункту 1 частини 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-ІХ розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

- для нежитлових будівель та споруд 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

- для житлових будинків 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Рішенням Ковельської міської ради від 27.12.2012 за № 32/63 "Про затвердження Положення про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Ковеля" затверджено Положення про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Ковеля (а. с. 18-22).

Відповідно до п. 2.4 Положення розмір пайової участі замовника у створенні і розвитку інфраструктури міста Ковеля визначається згідно Таблиці у відповідності до пунктів 2.2,2.3 цього Положення.

Зі змісту таблиці до п. 2.4 Положення вбачається, що норматив розміру пайової участі замовника у створенні і розвитку інфраструктури міста Ковеля визначається у співвідношенні до 1,5% від кошторисної вартості об`єкта житлового будівництва.

Згідно даних Акта готовності об`єкта до експлуатації від 25.01.2021, загальна площа квартир об`єкта будівництва становить 2458,1 квадратні метри. Кошторисна вартість такого об`єкта становить 25600 тис грн.

Прокурор нараховуючи розмір пайової участі зазначає, що на дату прийняття об`єкта в експлуатацію (22.03.2021) діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 16.12.2020 №311.

Зокрема, вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Волинської області становила 12719,00 гривень.

Враховуючи наведене, на думку прокурора, стягненню із Відповідача до бюджету на користь Позивача підлягає 468 968,608 грн (2458,1 квадратних метрів х 12 719 грн = 31 264 573,9 грн; 31 264 573,9 грн х 1,5% = 468 968,61 грн).

Одночасно прокурор стверджує, що конструкція норм підпункту 1 частини 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-ІХ чітко визначає, що при розрахунку розміру пайової участі при будівництві житлових будинків береться до уваги вартість будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Водночас, відсоток від вартості будівництва житлового будинку може бути меншим від 2% у випадку встановлення меншого відсотку відповідним рішенням органу місцевого самоврядування, чинного на день набрання чинності Законом №132-ІХ.

Тобто, у випадку визначення розміру пайової участі беруться до уваги норми Закону розмір розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (іншого Закон не передбачає), а рішення органів місцевого самоврядування застосовуються лише у випадку, коли цими органами встановлено менший відсоток від вартості будівництва, ніж передбачено Законом.

Суд в свою чергу вважає, що згідно з підпунктом 1 частини 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-ІХ розмір пайової участі встановлено Законом, в той же час законодавець наділив орган місцевого самоврядування дискреційними повноваженнями, надавши право своїм рішенням встановити менший розмір пайової участі для замовника будівництва.

Конструкція підпункту 1 частини 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-ІХ побудована таким чином, що законодавець дозволив органам місцевого самоврядування встановити інший розмір пайової участі НЕ шляхом зміни ВІДСОТКОВОГО показника від обов`язкової бази нарахування, проте дозволив встановити саме менший РОЗМІР ПАЙОВОЇ УЧАСТІ для замовника будівництва як для об`єктів нежитлових, так і житлових будинків.

В даному випадку, Ковельська міська рада, скориставшись таким правом, прийняла Рішення від 27.12.2012 за № 32/63 "Про затвердження Положення про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Ковеля", яким встановила менший розмір пайової участі для замовника будівництва, а саме 1,5% від кошторисної вартості об`єкта житлового будівництва.

Таке рішення Ковельської міської ради нечинним чи незаконним не визнавалося, прокурор про такі обставини суд не повідомив.

Відтак, за конкретних обставин справи, підставними та такими, що підлягають до стягнення з відповідача є безпідставно збережені кошти у вигляді пайової участі для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту в розмірі 384 000 грн 00 коп або 1,5% від кошторисної вартості будівництва 25 600 000, 00 грн.

В позові на суму 84 968 грн 61 коп слід відмовити.

За приписами ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно зі ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у передбачених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення по суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Отже, прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави; нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

На території Ковельської міської територіальної громади таким органом, зокрема, є Ковельська міська рада.

Відповідно до частини 1 статті 142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (аналогічні норми містяться у ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні).

Згідно зі статтею 145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Місцеві бюджети є складовою бюджетної системи України (ч. 1 ст. 5 Бюджетного кодексу України).

Крім того, положення законодавства у сфері бюджетних правовідносин (п. 4-1 ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу України) відносять кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту до джерел формування бюджету розвитку місцевих бюджетів.

Бюджетом розвитку, згідно норм статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», визнаються доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази.

Таким чином, оскільки кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту належать до джерел формування бюджету розвитку місцевого бюджету, їх стягнення безумовно становить інтерес територіальної громади та держави, який пов`язаний із накопиченням бюджетних коштів, необхідних для забезпечення належного функціонування інституцій місцевого самоврядування.

Крім того, порушення у діях Відповідача призводить до існування такого становища, за якого одні суб`єкти господарювання сплачують пайові внески, а інші ухиляються від перерахування коштів до бюджету та, як наслідок, не несуть жодної відповідальності, чим у своє чергу порушуються принцип рівності суб`єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність на території міста Луцька.

Відтак, зважаючи на встановлені окружною прокуратурою обставини, що свідчать про закінчення Відповідачем будівництва об`єкту у жовтні 2020 року із поданням акту готовності об`єкта до експлуатації від 25.01.2021 та затвердженням 22.03.2021 сертифікату № ІУ 122210212424 та водночас відсутність укладення Відповідачем із Позивачем до 01.01.2020 відповідного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту (будівництво розпочато у серпні 2019 року), до наявних спірних правовідносин необхідно застосовувати норми наведеного вище Закону №132-ІХ, якими встановлювався розмір та порядок пайової участі замовників будівництва протягом 2020 року (до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 07.09.2023 у справі за №916/2709/22).

Прокуратура, відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ґрунтовно поінформувала Ковельську міську раду про існування означених порушень інтересів держави (листи від 03.04.2024 №52-1315вих.24 та від 24.05.2024 №52-2028вих-24).

Позивачем не вжито заходів до усунення порушень указаних інтересів держави, зокрема, не пред`явлено до суду позову про стягнення із Відповідача грошових коштів (пайової участі) до місцевого бюджету.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18, сам факт незвернення до суду обраного прокурором позивача з відповідним позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що зазначений орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Унаслідок нездійснення Позивачем належних заходів інтереси держави залишаються незахищеними.

У зв`язку із викладеним, у прокурора виникло не тільки право, а й обов`язок відреагувати на їх порушення шляхом пред`явлення до суду цього позову.

Таким чином, прокурор обґрунтовує підстави для представництва інтересів держави в особі Позивача шляхом пред`явлення цього позову, а саме:

- наявним порушенням інтересів держави і необхідністю їх комплексного захисту;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у цих спірних правовідносинах, будучи поінформованими про існування порушення, не здійснює захисту інтересів держави.

Отже, прокурором дотримано вимоги абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». На виконання зазначених норм окружною прокуратурою повідомлено Позивача, зокрема, про прийняте рішення стосовно представництва інтересів держави шляхом пред`явлення до суду цього позову листом від 12.08.2024 №52-3207вих-24.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених вимог в сумі 4 608 грн. 00 коп. відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242, 256-257 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРБІТАБУД» (вул.Дубнівська, 15, м.Луцьк, код ЄДРПОУ 40520000) на користь Ковельської міської ради (вул. Незалежності, 73, м.Ковель, Волинська область, код ЄДРПОУ 21735504) грошові кошти по оплаті пайової участі в сумі 384 000 грн 00 коп (триста вісімдесят чотири тисячі грн 00 коп).

3. У позові на суму 84 968 грн 61 коп відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРБІТАБУД» (вул.Дубнівська, 15, м.Луцьк, код ЄДРПОУ 40520000) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 4 608 грн 00 коп судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

СуддяА. М. Кравчук