Постанова

від 03.01.2025 по справі 903/719/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 січня 2025 року Справа № 903/719/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Юрчук М.І. , суддя Тимошенко О.М.

секретар судового засідання Кушнірук Р.В.

за участю представників сторін:

позивача: не з`явився

відповідача: не з`явився

прокурора: Немковича І.В., посвідчення №071608 від 01.03.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Волинської обласної прокуратури на рішення господарського суду Волинської області, ухваленого 07.10.24р. суддею Кравчук А. М. у м.Луцьку, повний текст складено 07.10.24р. у справі № 903/719/24

за позовом: Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Ковельської міської ради, м. Ковель, Волинська обл.

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Орбітабуд, м. Луцьк

про стягнення 468 968 грн 61 коп

ВСТАНОВИВ:

Керівник Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Ковельської міської ради звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ОРБІТАБУД про стягнення 468 968 грн 61 коп коштів пайової участі до місцевого бюджету, а також витрат по сплаті судового збору.

Позов мотивований тим, що відповідач, як замовник будівництва житлового будинку не виконав вимог статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо укладення з позивачем договору про пайову участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Ковельської міської ради та сплати зазначеної пайової участі.

Вказує, що у зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

Крім того, прокурор зазначає щодо обов`язку сплати пайової участі саме замовником будівництва у випадку, коли будівництво розпочато до 01.01.2020, та наводить судову практику.

Разом з тим, прокурор вважає, що розмір пайової участі розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (іншого Закон не передбачає), а рішення органів місцевого самоврядування застосовуються лише у випадку, коли цими органами встановлено менший відсоток від вартості будівництва, ніж передбачено Законом.

Зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX, розмір пайової участі, який на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України підлягає стягненню із відповідача до бюджету на користь позивача складає 468968, 61грн.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 07.10.2024 у справі №903/719/24 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Орбітабуд на користь Ковельської міської ради грошові кошти по оплаті пайової участі в сумі 384 000 грн 00 коп.

У позові на суму 84 968 грн 61 коп відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Орбітабуд на користь Волинської обласної прокуратури 4 608 грн 00 коп судового збору.

Суд приймаючи рішення про часткове задоволення позову взяв до уваги наступне:

- Підп. 1 ч. 2 р. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-ІХ, яким законодавець наділив орган місцевого самоврядування дискреційними повноваженнями, надавши право своїм рішенням встановити менший розмір пайової участі для замовника будівництва;

- Наявне рішення Ковельської міської ради від 27.12.2012 за №32/63 "Про затвердження Положення про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Ковеля", яким встановлено менший розмір пайової участі для замовника будівництва, а саме 1,5% від кошторисної вартості об`єкта житлового будівництва, яке нечинним чи незаконним не визнавалося, прокурор про такі обставини суд не повідомив.

На думку суду першої інстанції, конструкція підпункту 1 частини 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-ІХ побудована таким чином, що законодавець дозволив органам місцевого самоврядування встановити інший розмір пайової участі не шляхом зміни відсоткового показника від обов`язкової бази нарахування, проте дозволив встановити саме менший розмір пайової участі для замовника будівництва, як для об`єктів нежитлових, так і житлових будинків.

За наведених обставин прийшов до висновку, що підставними та такими, що підлягають до стягнення з відповідача є безпідставно збережені кошти у вигляді пайової участі для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту в розмірі 384 000 грн 00 коп або 1,5% від кошторисної вартості будівництва 25 600 000, 00 грн, а в позові на суму 84 968 грн 61 коп слід відмовити.

Крім того, вказав про правомірність звернення прокурора із даним позовом до суду.

Не погодившись із винесеним рішенням, Заступник керівника Волинської обласної прокуратури звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 07.10.2024 у справі № 903/719/24 в частині відмови у задоволенні позову керівника Ковельської окружної прокуратури про стягнення з ТзОВ Орбітабуд на користь Ковельської міської ради грошових коштів в сумі 84968,61 грн. Ухвалити у цій частині нове рішення, який стягнути з ТзОВ Орбітабуд на користь Ковельської міської ради грошові кошти в сумі 84968,61 грн. Стягнути з ТзОВ "ОРБІТАБУД" на користь Волинської обласної прокуратури понесені судові витрати, зокрема судовий збір в розмірі 4653,28 грн (1019,68 грн нестягнутих з відповідача коштів судового збору за подання до суду позовної заяви; 3633,6 грн за подання апеляційної скарги).

Так, прокурор з посиланням на постанову Верховного Суду від 07.09.2023 у справі №916/2709/22 (п. 91) зазначає, що відповідно до підпункту 1 частини 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-ІХ розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Конструкція норм підпункту 1 частини 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ чітко визначає те, що при розрахунку розміру пайової участі при будівництві житлових будинків береться до уваги вартість будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування, а не кошторисна вартість об`єкта будівництва.

Прокурор вважає, що меншим може бути лише відсоток від вартості будівництва об`єкта у випадку встановлення його розміру (числового значення) відповідним рішенням органу місцевого самоврядування, чинного на день набрання чинності Законом №132-ІХ.

Крім того, звертає увагу що у ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (втратила чинність з 01.01.2020) розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначався у відсотковому відношенні до загальної кошторисної вартості об`єкта будівництва як для нежитлових будівель та споруд так і для житлових.

Натомість, у абзаці 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 (Закон №132-ІХ), який підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у відсотковому відношенні до вартості об`єкта будівництва, яка розраховується по різному - в залежності від об`єкта будівництва (житловий будинок чи нежитлова будівля).

За наведених обставин, на думку прокурора Господарський суд Волинської області неправильно застосував положення абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 (Закон №132-ІХ), а також правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07.09.2023 у справі №916/2709/22.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти вимог апеляційної скарги прокурора та просить у задоволенні апеляційної скарги заступника керівника Волинської обласної прокуратури відмовити. Рішення Господарського суду Волинської області від 07.10.2024 у справі №903/719/24 в частині відмови у задоволенні позову керівника Ковельської окружної прокуратури про стягнення з ТОВ «ОРБІТАБУД» на користь Ковельської міської ради грошових коштів в сумі 84968,61 гривень залишити без змін.

Крім того, від відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі учасника судового процесу, у які просить розглянути апеляційну скаргу заступника керівника Волинської обласної прокуратури у справі № 903/719/24 без участі Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРБІТАБУД», за наявними в матеріалах справи документами.

Відзиву на апеляційну скаргу від Ковельської міської ради не надійшло, що в силу вимог ч.3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення.

В судове засідання з`явився прокурор.

Інші учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлялися заздалегідь та належним чином, ухвалу про відкриття апеляційного провадження та призначення скарги до розгляду надіслано до їх електронних кабінетів.

Крім того, як зазначалося вище, від відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі учасника судового процесу.

Таким чином, враховуючи норми ст.ст.269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду представників інших учасників справи, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, а тому, колегія суддів, визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників останніх, за наявними у справі доказами.

В судовому засіданні прокурор підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить її задоволити.

Заслухавши пояснення прокурора, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у період із серпня 2019 року по жовтень 2020 Товариством з обмеженою відповідальністю ОРБІТАБУД згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 29.07.2019 №ВЛ112192101197 здійснено будівництво об`єкта: Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Тараса Боровця в місті Ковелі Волинської області.

Згідно Акта готовності об`єкта до експлуатації від 25.01.2021 об`єкт будівництва нове будівництво багатоквартирного житлового будинку по вулиці Тараса Боровця в місті Ковелі Волинської області відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 відноситься до коду 1122.1 Будинки багатоквартирні масової забудови (а. с. 14-16).

У подальшому, Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 22.03.2021 на підставі Акта готовності об`єкта до експлуатації від 25.01.2021 зареєстровано сертифікат №ІУ122210212424, яким засвідчено відповідність вказаного закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації (а. с. 17).

Згідно з п. 12 Акта готовності об`єкта до експлуатації від 25.01.2021 пайова участь відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі підпункт 3 пункту 13 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні).

Прокурор зазначає, що на час отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт та початку відповідного будівництва частина 2 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, був зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

При цьому, обов`язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об`єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року.

У зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту були порушені, отже, відповідач зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

У зв`язку із чим прокурор звернувся із даним позовом до суду.

За приписами ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно зі ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у передбачених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення по суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Отже, прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави; нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

На території Ковельської міської територіальної громади таким органом, зокрема, є Ковельська міська рада.

Відповідно до частини 1 статті 142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (аналогічні норми містяться у ч. 3 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні).

Згідно зі статтею 145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Місцеві бюджети є складовою бюджетної системи України (ч. 1 ст. 5 Бюджетного кодексу України).

Крім того, положення законодавства у сфері бюджетних правовідносин (п. 4-1 ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу України) відносять кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту до джерел формування бюджету розвитку місцевих бюджетів.

Бюджетом розвитку, згідно норм статті 1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, визнаються доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази.

Таким чином, оскільки кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту належать до джерел формування бюджету розвитку місцевого бюджету, їх стягнення безумовно становить інтерес територіальної громади та держави, який пов`язаний із накопиченням бюджетних коштів, необхідних для забезпечення належного функціонування інституцій місцевого самоврядування.

Крім того, порушення у діях відповідача призводить до існування такого становища, за якого одні суб`єкти господарювання сплачують пайові внески, а інші ухиляються від перерахування коштів до бюджету та, як наслідок, не несуть жодної відповідальності, чим у своє чергу порушуються принцип рівності суб`єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність на території міста Ковеля.

Відтак, зважаючи на встановлені окружною прокуратурою обставини, що свідчать про закінчення відповідачем будівництва об`єкту у жовтні 2020 року із поданням акту готовності об`єкта до експлуатації від 25.01.2021 та затвердженням 22.03.2021 сертифікату № ІУ 122210212424 та водночас відсутність укладення відповідачем із позивачем до 01.01.2020 відповідного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту (будівництво розпочато у серпні 2019 року), до наявних спірних правовідносин необхідно застосовувати норми наведеного вище Закону №132-ІХ, якими встановлювався розмір та порядок пайової участі замовників будівництва протягом 2020 року (до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 07.09.2023 у справі за №916/2709/22).

Прокуратура, відповідно до вимог ст. 23 Закону України Про прокуратуру, ґрунтовно поінформувала Ковельську міську раду про існування означених порушень інтересів держави (листи від 03.04.2024 №52-1315вих.24 та від 24.05.2024 №52-2028вих-24).

Позивачем не вжито заходів до усунення порушень указаних інтересів держави, зокрема, не пред`явлено до суду позову про стягнення із відповідача грошових коштів (пайової участі) до місцевого бюджету.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18, сам факт незвернення до суду обраного прокурором позивача з відповідним позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що зазначений орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Унаслідок нездійснення позивачем належних заходів інтереси держави залишаються незахищеними.

У зв`язку із викладеним, у прокурора виникло не тільки право, а й обов`язок відреагувати на їх порушення шляхом пред`явлення до суду цього позову.

Таким чином, прокурор обґрунтовує підстави для представництва інтересів держави в особі позивача шляхом пред`явлення цього позову, а саме: наявним порушенням інтересів держави і необхідністю їх комплексного захисту; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у цих спірних правовідносинах, будучи поінформованими про існування порушення, не здійснює захисту інтересів держави.

Отже, прокурором дотримано вимоги абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру. На виконання зазначених норм окружною прокуратурою повідомлено позивача, зокрема, про прийняте рішення стосовно представництва інтересів держави шляхом пред`явлення до суду цього позову листом від 12.08.2024 №52-3207вих-24.

Враховуючи наведе вище прокурор правомірно звернувся із даним позовом до суду.

Отже, правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України Про регулювання містобудівної діяльності, який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Як зазначалося вище, прокурор вказує, що на час отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт та початку відповідного будівництва частина 2 статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

За змістом зазначеної вище статті Закону України Про регулювання містобудівної діяльності пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування відповідно до встановленого ним розміру (у межах встановленого законом граничного розміру) з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, або на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності (якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена). Розмір пайової участі визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про укладення відповідного договору та доданих до нього документів, а договір укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації зазначеного звернення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладеною в постановах від 08.10.2019 у справі №911/594/18 та від 14.12.2021 у справі за №643/21744/19, перерахування замовником об`єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов`язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов`язковим на підставі закону.

Строк, визначений Законом України Про регулювання містобудівної діяльності для укладення договору пайової участі протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов`язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов`язку замовника та не звільняє замовника від обов`язку укласти договір. Адже невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання результату у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою.

Тобто, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

Однак, на момент прийняття в експлуатацію об`єкта відповідача статтю 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності було виключено на підставі Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні (далі Закон №132-ІХ).

В той же час, Закон №132-ІХ врегулював відповідні правовідносини у пункті 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення, а саме установив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:

- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (підпункт 1 частини 2);

- замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва (підпункт 3 частини 2);

- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію (підпункт 4 частини 2).

При цьому, договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання (частина 1).

Отже, відповідно до внесених Законом №132-ІХ змін, починаючи із 01.01.2020, у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 (ч. 1 п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-ІХ).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 виклала висновок про вирішення правової проблеми, пов`язаної із застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір:

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права. Водночас, зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому, триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності після втрати нею чинності.

Крім того, пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-ІХ визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

У зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

У такому разі, суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України".

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 Цивільного кодексу України).

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Тобто, зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 дійшов висновку, що законодавець під час внесення змін до Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:

- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX). Тобто, істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;

- якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавець визначив нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX.

Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно з абзацом 1 вказаного пункту розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX є дійсним і продовжує свою дію до моменту його повного виконання.

Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: 1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; 2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Таким чином, у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3 та 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Отже, для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

При цьому, обов`язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об`єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року (подібні правові висновки Верховним Судом викладено у постанові від 16.10.2023 у справі №140/5484/21 щодо об`єкта будівництва, розташованого на території міста Луцька).

Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності) обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об`єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.

Водночас, у вказаній постанові Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21 та від 04.04.2024 у справі № 923/1306/21.

Частиною 3 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У відповідності до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Як убачається із матеріалів спарви, між позивачем та відповідачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не укладався, а відповідні грошові кошти до бюджету ТзОВ ОРБІТАБУД, в тому числі на виконання вимог Закону №132-IX, не сплачувалися (натомість, як вже вище зазначалося, у якості підстави для звільнення від сплати пайової участі відповідач вказав норми пункту 13 розділу І Закону №132-IX).

За наведеного, враховуючи практику Верховного Суду, судова колегія, оцінюючи подані прокурором докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, вважає правильним висновок суду першої інстанції, що замовник будівництва/відповідач без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Щодо розрахунку розміру безпідставно збережених коштів пайової участі, колегія суддів вказує таке.

Так, відповідно до підпункту 1 частини 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-ІХ розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

- для нежитлових будівель та споруд 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

- для житлових будинків 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Як убачається із матеріалів справи, рішенням Ковельської міської ради від 27.12.2012 за № 32/63 "Про затвердження Положення про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Ковеля" затверджено Положення про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Ковеля (а. с. 18-22).

Відповідно до п. 2.4 Положення розмір пайової участі замовника у створенні і розвитку інфраструктури міста Ковеля визначається згідно Таблиці у відповідності до пунктів 2.2,2.3 цього Положення.

Зі змісту таблиці до п. 2.4 Положення вбачається, що норматив розміру пайової участі замовника у створенні і розвитку інфраструктури міста Ковеля визначається у співвідношенні до 1,5% від кошторисної вартості об`єкта житлового будівництва.

Згідно даних Акта готовності об`єкта до експлуатації від 25.01.2021, загальна площа квартир об`єкта будівництва становить 2458,1 квадратні метри. Кошторисна вартість такого об`єкта становить 25600 тис грн.

Прокурор, нараховуючи розмір пайової участі зазначає, що на дату прийняття об`єкта в експлуатацію (22.03.2021) діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 16.12.2020 №311.

Зокрема, вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Волинської області становила 12719,00 гривень.

Враховуючи наведене, на думку прокурора, стягненню із відповідача до бюджету на користь позивача підлягає 468 968,608 грн (2458,1 квадратних метрів х 12 719 грн = 31 264 573,9 грн; 31 264 573,9 грн х 1,5% = 468 968,61 грн).

Одночасно прокурор, як у суді першої інстанції, так і у суді апеляційної інстанції, стверджує, що конструкція норм підпункту 1 частини 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-ІХ чітко визначає, що при розрахунку розміру пайової участі при будівництві житлових будинків береться до уваги вартість будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Водночас, відсоток від вартості будівництва житлового будинку може бути меншим від 2% у випадку встановлення меншого відсотку відповідним рішенням органу місцевого самоврядування, чинного на день набрання чинності Законом №132-ІХ.

Тобто, у випадку визначення розміру пайової участі беруться до уваги норми Закону розмір розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (іншого Закон не передбачає), а рішення органів місцевого самоврядування застосовуються лише у випадку, коли цими органами встановлено менший відсоток від вартості будівництва, ніж передбачено Законом.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції, що згідно з підпунктом 1 частини 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-ІХ розмір пайової участі встановлено Законом, в той же час законодавець наділив орган місцевого самоврядування дискреційними повноваженнями, надавши право своїм рішенням встановити менший розмір пайової участі для замовника будівництва.

Конструкція підпункту 1 частини 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-ІХ побудована таким чином, що законодавець дозволив органам місцевого самоврядування встановити інший розмір пайової участі не шляхом зміни відсоткового показника від обов`язкової бази нарахування, проте дозволив встановити саме менший розмір пайової участі для замовника будівництва як для об`єктів нежитлових, так і житлових будинків.

В даній справі, Ковельська міська рада, скориставшись таким правом, прийняла рішення від 27.12.2012 за № 32/63 "Про затвердження Положення про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Ковеля", яким встановила менший розмір пайової участі для замовника будівництва, а саме 1,5% від кошторисної вартості об`єкта житлового будівництва.

Таке рішення Ковельської міської ради нечинним чи незаконним не визнавалося, прокурор про такі обставини ні суд першої, ні суд апеляційної інстанції не повідомив.

Щодо посилання прокурора на постанову Верховного Суду від 07.09.2023 у справі №916/2709/22 (п. 91), то колегія суддів зауважує, що вона не може бути взята до уваги, оскільки ця постанова прийнята за іншої, ніж у даній справі фактично-доказової бази, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших обставин, встановлених судовими інстанціями, і за інших поданих сторонами та оцінених судом доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято відповідні судові рішення.

Так, у справі №916/2709/22 встановлено, що 03.08.2020 позивач - Таїровська селищна рада Одеського району Одеської області прийняв/ла рішення №541-VII про внесення змін до свого рішення №543-VII від 07.12.2012 "Про затвердження Положення про порядок залучення, встановлення розміру і використання коштів пайової участі фізичних та юридичних осіб (забудовників будівництва об`єктів) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області", зокрема, згідно з пунктом 2.3 Положення величина пайової участі встановлюється в розмірі, що дорівнює або менше: 4 (чотирьох) відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для нежитлових будівель та споруд; 2 (двох) відсотків вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування - для житлових будинків. Розмір величини пайової участі може бути зменшений лише за рішенням Таїровської селищної ради.

Тобто рішення ради було приведено у відповідність до норм закону 132-ІХ. При цьому у справі №903/719/24 будь - яких змін до рішення ради від 27.12.2012 за № 32/63 не вносилося.

Разом з тим, у п. 91 постанови у справі №916/2709/22 жодних правових висновків з приводу подібних обставин, як у справі №903/719/24 (наявності чинного рішення ради, яким встановлено менший розмір пайової участі для замовника будівництва) зроблено не було, а лише спростовувалися доводи касатора, викладені в його касаційній скарзі з посиланням на абзац 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ.

Отже, колегія суддів звертає увагу, що правовідносини у даних двох справах не є подібними, а тому висновки суду у справі №916/2709/22 не є обов`язковими для суду апеляційної інстанції при вирішенні справи №903/719/24.

За наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується із місцевим господарським судом, що за конкретних обставин справи, підставними та такими, що підлягають до стягнення з відповідача є безпідставно збережені кошти у вигляді пайової участі для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту в розмірі 384 000 грн 00 коп або 1,5% від кошторисної вартості будівництва 25 600 000, 00 грн, а у позові на суму 84 968 грн 61 коп слід відмовити.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Таким чином, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Волинської області від 07.10.24 у справі №903/719/24 прийняте з повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Крім того, у зв`язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати визначені ст. 129 ГПК України, залишаються за скаржником.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Волинської обласної прокуратури на рішення господарського суду Волинської області від 07.10.24 у справі № 903/719/24 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 07.10.24 у справі № 903/719/24 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 287 ГПК України.

4. Справу № 903/719/24 повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "09" січня 2025 р.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Тимошенко О.М.