Рішення

від 26.09.2024 по справі 910/9448/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.09.2024Справа № 910/9448/24

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-будівельна група Ковальська»доАнтимонопольного комітету Українипровизнання недійним рішенняСуддя Босий В.П.

секретар судового засідання Дупляченко Ю.О.

Представники сторін:

від позивача:Максимов О.М., Торканєвський Д.В.;від відповідача:Гришина М.Г.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислово-будівельна група Ковальська» (далі - ТОВ «Промислово-будівельна група Ковальська») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України (далі - «Комітет») про визнання недійсним рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України, яке оформлене у вигляді листа №126-25/01-6061е від 17.06.2024 «Про розгляд листів».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче засідання.

20.08.2024 до Господарського суду міста Києва від Комітету надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі стверджуючи про відсутність в діях Комітету порушень норм діючого законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення.

27.08.2024 до Господарського суду міста Києва від ТОВ «Промислово-будівельна група Ковальська» надійшла відповідь на відзив, в якій позивач надав додаткові пояснення по справі з урахуванням заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов, підтримав позов та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

04.09.2024 до Господарського суду міста Києва від Комітету надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач надав додаткові пояснення по справі з урахуванням пояснень позивача, викладених у відповіді на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.09.2024.

Представники позивача в судове засідання з`явились, надали пояснення по суті спору, позов підтримали та просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання з`явилась, надала пояснення по суті спору, проти позову заперечила та просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні 25.09.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Промислово-будівельна група Ковальська» звернулось до Комітету із листом, у вигляді додаткової інформації щодо стану конкуренції на українському ринку цементу та потенційних наслідків здійснення концентрації у вигляді придбання компанією «CRH UKRAINE B.V.» акцій Приватного акціонерного товариства «Дікергофф цемент Україна» та частки у статутному капіталі ТОВ з іноземними інвестиціями «Дікергофф/Україна/», що забезпечують перевищення 50 відсотків голосів у вищих органах управління відповідних товариств, №228/ПБГ-24 від 12.04.2024, в якому, зокрема, просило залучити ТОВ «Промислово-будівельна група Ковальська» як третю особу до участі у справі про концентрацію у вигляді придбання компанією «CRH UKRAINE B.V.» акцій Приватного акціонерного товариства «Дікергофф цемент Україна» та частки у статутному капіталі ТОВ з іноземними інвестиціями «Дікергофф/Україна/», оскільки рішення Комітету у цій справі суттєво зачепить його охоронювані права та інтереси.

Листом №126-25/01-6061е від 17.06.2024 (далі - Рішення) Комітет повідомив ТОВ «Промислово-будівельна група Ковальська» про відмову у залученні його до участі у розгляді справи №126-25/10-23-ЕК як третьої особи, оскільки товариство не надало достатніх доказів того, що дії учасників концентрації суттєво зачіпають його економічні інтереси та здійснення заявленої концентрації матиме негативний вплив на діяльність підприємства.

Предметом позову є вимоги позивача до відповідача про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України, яке оформлене листом №126-25/01-6061е від 17.06.2024 «Про розгляд листів», про відмову в залученні ТОВ «Промислово-будівельна група Ковальська» до участі у справі про концентрацію №126-25/10-23-ЕК.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що Комітетом не взято до уваги його обґрунтування та докази в підтвердження того, що майбутня концентрація суттєво зачепить його економічні інтереси.

Отже, спір у справі виник у зв`язку із наявністю, на думку позивача, підстав для визнання недійсним та скасування Рішення на підставі ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон).

Оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» (далі - Закон №3659) основними завданнями Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема: контролю за концентрацією, узгодженими діями суб`єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій.

Відповідно до частини другої статті 7 Закону №3659 у сфері здійснення контролю за узгодженими діями, концентрацією Антимонопольний комітет України має повноваження, зокрема:

- розглядати заяви і справи про надання дозволу, надання висновків, попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, проводити дослідження за цими заявами і справами;

- приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, надавати висновки, попередні висновки стосовно узгоджених дій, концентрації, висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;

- переглядати, перевіряти рішення, прийняті органами Антимонопольного комітету України в межах компетенції;

- дозволяти або забороняти узгоджені дії, концентрацію.

Відповідно до статті 60 Закону заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з приписами частин другої, шостої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.

Способи захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Тому, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватися від тих наданих йому законом прав, які були об`єктивно порушені відповідачем і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права. Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права. При цьому, обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але і бути ефективним засобом захисту, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Ступінь доступу до внутрішніх засобів правового захисту повинен бути достатнім, щоб забезпечити особі «право на суд» з урахуванням принципу верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права та охоронювані законом інтереси.

ТОВ «Промислово-будівельна група Ковальська» звернулося до Комітету із заявою про залучення до участі у справі №126-25/10-23-ЕК про концентрацію у якості третьої особи, проте Комітетом відмовлено в такому залученні.

Отже, виходячи із системного аналізу положень статей 7, 16 Закону №3659, статті 30 Закону відмова Комітету у залученні ТОВ «Промислово-будівельна група Ковальська» до участі у справі як третьої особи, яка оформлена листом, по своїй суті є рішенням Комітету, тобто актом індивідуальної дії, що може бути оскаржений в судовому порядку. Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/23000/17.

Відповідно до частини 5 статті 30 Закону у розгляді заяв, справ можуть брати участь треті особи, якщо рішення органів Антимонопольного комітету України може суттєво зачепити їх права та інтереси, охоронювані цим Законом. Питання про залучення до участі у розгляді справи третіх осіб вирішується органами Антимонопольного комітету України. Про залучення третьої особи органами Антимонопольного комітету України приймається розпорядження, про що повідомляються особи, які беруть участь у справі.

Відповідно до підпункту 6 пункту 7 розділу XI Положення про порядок розгляду заяв та справ про концентрацію суб`єктів господарювання, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України №33-р від 19.02.2002 (далі - Положення про концентрацію) суб`єкти господарювання, зокрема конкуренти, постачальники чи споживачі учасників концентрації, а також об`єднання споживачів, якщо заявлена концентрація стосується товарів, призначених для кінцевого споживання, які вважають, що їхні права та інтереси можуть бути суттєво порушені внаслідок того, що заявлена концентрація призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на ринку, мають право надати Комітету в письмовій формі обґрунтовані заперечення щодо заявленої концентрації та докази на їх підтвердження.

Підпунктом 8 пункту 7 розділу XI Положення про концентрацію визначено, що зазначені в підпункті 6 цього пункту особи мають право подати органам Комітету клопотання про залучення їх до участі у справі як третіх осіб. Питання про залучення до участі у справі третіх осіб вирішується державним уповноваженим. Про залучення третьої особи державний уповноважений приймає розпорядження, про що повідомляються особи, які беруть участь у розгляді справи.

ТОВ «Промислово-будівельна група Ковальська» звернулося до Комітету із листом, у вигляді додаткової інформації, №228/ПБГ-24 від 12.04.2024, в якому просило залучити як третю особу до участі у справі про концентрацію у вигляді придбання компанією «CRH UKRAINE B.V.» акцій Приватного акціонерного товариства «Дікергофф цемент Україна» та частки у статутному капіталі ТОВ з іноземними інвестиціями «Дікергофф/Україна/», оскільки рішення Комітету у цій справі суттєво зачепить його охоронювані права та інтереси.

Мотивуючи необхідність залучення позивач зазначає, що:

- групою компаній «CRH UKRAINE B.V.» здійснювалось систематичне безпідставне підвищення цін реалізації цементу для підприємств групи ТОВ «Промислово-будівельна група Ковальська»;

- групою компаній «CRH UKRAINE B.V.» та ПрАТ «Дікергофф цемент Україна» безпідставно відмовлялось у поставках цементу підприємствам групи ТОВ «Промислово-будівельна група Ковальська», зважаючи на відсутність таких проблем у інших споживачів та публічні заяви українських виробників цементу про те, що вони задовольняють увесь існуючий на українському ринку попит;

- ТОВ «Промислово-будівельна група Ковальська» не має можливості змінити постачальника цементу або одночасно закуповувати у кількох виробників;

- обмеження поставок цементу ТОВ «Промислово-будівельна група Ковальська» є елементом конкурентної боротьби, а точніше антиконкурентних дій компаній - учасників концентрації, оскільки вони є потужними виробниками не лише цементу, а й бетону, тобто є прямими конкурентами позивачу на товарному ринку бетону;

- відсутня наявність альтернативних постачальників, які могли б забезпечити належні обсяги поставок, конкурентні ціни та логістичні маршрути для позивача, що змушує закуповувати цемент у інших двох українських виробників часто за більш високими цінами (з урахуванням логістики) та шукати співпраці з групою компаній «CRH UKRAINE B.V.»;

- в разі здійснення концентрації доля нової об`єднаної компанії буде значно перевищувати частку 35% на ринку цементу, тобто така компанія буде займати монопольне (домінуюче) положення на відповідному ринку.

Комітет Рішенням відмовив ТОВ «Промислово-будівельна група Ковальська» у залученні його до участі у справі №126-25/10-23-ЕК про концентрацію з огляду на те, що не надано достатніх доказів того, що дії учасників концентрації суттєво зачіпають його економічні інтереси та здійснення заявленої концентрації матиме негативний вплив на діяльність ТОВ «Промислово-будівельна група Ковальська».

Судом враховано, що суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження).

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають їм можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох альтернативних варіантів управлінських рішень, кожен із яких є законним. При цьому повноваження державних органів не можуть визнаватися дискреційними за наявності лише одного правомірного та законно обґрунтованого варіанта поведінки суб`єкта владних повноважень.

Разом з тим, дискреційні повноваження не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 у справі №910/23000/17.

Також, важливості дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, зокрема, що Комітет має враховувати при ухваленні рішень, у тому числі на стадії вирішення питання щодо розгляду питання про залучення третьої особи. Отже дискреційні повноваження мають узгоджуватися з конституційним принципом верховенства права та такими його елементами, як юридична визначеність та заборона свавілля.

Так, відповідно до частини першої статті 59 Закону підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМК є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Частиною другою статті 59 Закону визначено, що порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Частиною п`ятою статті 30 Закону визначено, що у розгляді заяв, справ можуть брати участь треті особи, якщо рішення органів Антимонопольного комітету України може суттєво зачепити їх права та інтереси, охоронювані цим Законом. Питання про залучення до участі у розгляді справи третіх осіб вирішується органами Антимонопольного комітету України. Про залучення третьої особи органами Антимонопольного комітету України приймається розпорядження, про що повідомляються особи, які беруть участь у справі.

Суд зазначає, що відповідні дії Комітету із залучення/незалучення осіб в якості третьої особи у справі мають бути вирішені в межах доцільності надання такого статусу та з огляду на проведене дослідження і конкретно визначені обставини щодо можливості прийнятого у справі рішення «суттєво зачіпати» права та інтереси такої особи.

Поряд з тим «суттєвість» прав та інтересів таких осіб встановлюється відповідним органом (дискреційність повноважень), що розглядає відповідну справу за поданими такою особою чи в її інтересах іншими особами матеріалами, які мають містити обґрунтування підстав такого залучення. При цьому, такі питання вирішуються в кожному випадку щодо конкретної особи - індивідуально за наданими обґрунтуваннями і визначеними правами та інтересами конкретних осіб. Водночас обов`язок доведення обставин щодо суттєвості впливу майбутнього рішення у сфері захисту економічної конкуренції на законний інтерес чи порушення прав покладено на заявника.

При цьому, суд виходить з того, що такі права та інтереси третіх осіб мають «суттєво зачіпатися» майбутнім рішенням у справі, саме в контексті правовідносин які підпадають під правове регулювання Закону і висновки щодо суттєвості/несуттєвості впливу майбутнього рішення мають бути прийняті саме органами Антимонопольного комітету України, а не за результатами вирішення спору у судовому порядку. Зокрема, з огляду на те, що втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень виходить за межі завдань господарського судочинства.

Так, відповідно до статті 1 Закону економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Згідно з статтею 2 Закону останнім регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб`єктами господарювання; суб`єктів господарювання з іншими суб`єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв`язку з економічною конкуренцією. Цей Закон застосовується до відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України.

Судом встановлено, що позивачем надано достатньо обґрунтувань для залучення його до участі у справі про концентрацію як третьої особи, при цьому доведено, що його права та інтереси суттєво зачіпаються майбутнім рішенням у справі про концентрацію, оскільки він є великим споживачем продукції, що виробляється учасниками такої концентрації, які, в свою чергу, є найбільшими її виробниками на ранку.

З урахуванням того, що у випадку можливого здійснення концентрації нова об`єднана компанія буде мати частку, що перевищує 35% на ринку цементу, а також враховуючи випадки систематичного безпідставного підвищення цін реалізації цементу та відмови у поставках цементу для підприємств групи ТОВ «Промислово-будівельна група Ковальська», які є споживачами із часткою споживання, що перевищує 10% всього цементу, який виробдляється, свідчить про те, що рішення у справі про концентрацію суттєво зачепить права та інтереси позивача, оскільки господарська діяльність останнього буде пов`язана із підприємством, що може займати домінуюче положення на ринку.

З огляду на наведене, відмова Комітету у залученні ТОВ «Промислово-будівельна група Ковальська» до у часті у справі №126-25/01-6061е від 17.06.2024 про концентрацію є такою, що прийнята з порушенням принципу належного врядування.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «Промислово-будівельна група Ковальська» стосовно визнання недійсним акта (Рішення) Комітету №126-25/01-6061е від 17.06.2024 про відмову у залученні позивача як третьої особи до участі у справі №126-25/10-23-ЕК про концентрацію є правомірними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини у справі від 09.12.1994 «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду у справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на викладене, всі інші докази, заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як такі, що не спростовують висновків суду щодо достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «Промислово-будівельна група Ковальська».

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-будівельна група Ковальська» задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним рішення Антимонопольного комітету України, оформлене листом №126-25/01-6061е від 17.06.2024 «Про розгляд листів», про відмову в залученні Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-будівельна група Ковальська» до участі у розгляді справи про концентрацію №126-25/10-23-ЕК.

3. Стягнути з Антимонопольного комітету України (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, будинок 45; ідентифікаційний код: 00032767) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-будівельна група Ковальська» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100; ідентифікаційний код 35142753) судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. Видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 07.10.2024.

Суддя В.П. Босий