Ухвала

від 03.10.2024 по справі 910/19855/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"03" жовтня 2024 р. Справа № 910/19855/23

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИСА-ДДК" про ухвалення додаткового рішення, про розподіл судових витрат на правничу допомогу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИСА-ДДК", 08130, Київська область, Бучанський район, село Петропавлівська Борщагівка, вулиця Велика Кільцева, будинок 4-Б

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕВЕЛОПМЕНТ БІЗНЕС ІНВЕСТ ГРУП", 01033, місто Київ, вулиця Антоновича, будинок 40, офіс 506

про стягнення 550 190,50 грн за договором оренди № 1405/2023 від 14.05.2023

суддя Н.Г. Шевчук

за участю представника позивача: Гайдамаченко В.Г.

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТИСА-ДДК" звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕВЕЛОПМЕНТ БІЗНЕС ІНВЕСТ ГРУП" про стягнення заборгованості за договором оренди № 1405/2023 від 14.05.2023 у сумі 550 190,50 грн (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), з яких 191 194,30 грн основний борг, 67 210,46 грн штраф у розмірі 20 % від суми простроченого платежу, 250 000, 00 грн неустойка у розмірі 50 % орендної плати та 41 785,80 грн подвійна облікова ставка НБУ.

Позовні вимоги ТОВ "ТИСА-ДДК" обґрунтовані тим, що між ним та ТОВ "ДЕВЕЛОПМЕНТ БІЗНЕС ІНВЕСТ ГРУП" було укладено договір оренди № 1405/2023 від 14.05.2023, за умовами якого позивач передав в строкове платне користування відповідачу об`єкт оренди: приміщення на 1-8 поверхах житлової будівлі з готельними приміщеннями та кафе, розташованого за адресою: 08130, Київська область, село Петропавлівська Борщагівка, вулиця Велика Кільцева, 4-Б. Однак з початку користування комплексом відповідач почав несвоєчасно сплачувати / не сплачувати виставлені йому рахунки на оплату за користування комплексом.

Господарський суд Київської області рішенням від 26.09.2024, з урахуванням ухвали від 02.10.2024 про виправлення арифметичної помилки, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИСА-ДДК" задовольнив частково, вирішив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕВЕЛОПМЕНТ БІЗНЕС ІНВЕСТ ГРУП" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИСА-ДДК" штраф у розмірі 28 971, 60 грн та судовий збір у розмірі 434, 57 грн. В іншій частині вимог у позові відмовив.

30 вересня 2024 року через підсистему "Електронний суд" позивач надіслав заяву про ухвалення додаткового рішення, про розподіл судових витрат на правничу допомогу, згідно якої останній просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕВЕЛОПМЕНТ БІЗНЕС ІНВЕСТ ГРУП" понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 41 800, 00 грн. Звертаючись із означеною заявою позивачем додано до неї докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а саме копії: договору про надання правничої дороги від 02.01.2024, додаткової угоди № 1 від 10.01.2024 до договору, акта від 27.09.2024 приймання-передачі наданих послуг відповідно до договору про надання правничої дороги від 02.01.2024, ордер на надання правничої допомоги серії АІ № 1539395 від 02.01.2024.

Керуючись нормами процесуального закону Господарський суд Київської області ухвалою від 01.10.2024, зокрема, прийняв до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИСА-ДДК" про ухвалення додаткового рішення та призначив судове засідання для її розгляду на 03.10.2024.

02 жовтня 2024 року через підсистему ЄСІКС "Електронний суд" відповідач надіслав заяву / заперечення на заяву позивача про ухвалення додаткового рішення. Заперечення відповідача аргументовані тим, що позивач не подав докази понесення судових витрат до закінчення судових дебатів та не зробив відповідну заяву про подання таких доказів. Відповідач вказує на те, що заяву позивача необхідно залишити без задоволення, однак в разі наявності підстав для стягнення з відповідача судових витрат, останній просить зменшити заявлений позивачем розмір судових витрат враховуючи критерії співмірності та реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру, враховуючи пропорційність розміру задоволених позовних вимог.

У судове засідання 03.10.2024 прибув представник заявника (позивача), який підтримав подану заяву та просив задовольнити її у повному обсязі.

Розглянувши в судовому засіданні 03.10.2024 заяву позивача про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат на правничу допомогу, суд дійшов таких висновків.

За положенням частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Питання розподілу між сторонами судових витрат, суд вирішує під час ухвалення рішення суду і зазначає про це в резолютивній частині (пункт 5 частини першої статті 237, пункт 2 частини п`ятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України).

Отже метою впровадження принципу відшкодування судових витрат є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Як визначає частина перша статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Частиною другою статті 161 Господарського процесуального кодексу України визначено, що заявами по суті справи, зокрема є позовна заява.

До того ж, суд зазначає, що відповідно до частин другої, четвертої, восьмої статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Як випливає з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом, ТОВ "ТИСА-ДДК" у позовній заяві визначило, що попередньо позивач поніс судові витрати, у зв`язку із зверненням до суду з цим позовом, у вигляді судового збору та сплати гонорару адвокату, що орієнтовно становить 28 000, 00 грн. Позивач зазначив, що такі докази подаються у відповідності до вимог частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України та долучив до матеріалів позовної заяви копію договору про надання правничої допомоги від 01.11.2023, укладеного між адвокатом Гайдамаченком В.Г. та ТОВ "ТИСА-ДДК".

Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Водночас судом встановлено, що до заяви про ухвалення додаткового рішення, в якій позивач просить покласти на відповідачу витрати на правничу допомогу у розмірі 41 800, 00 грн, позивачем додано копії договору про надання правничої дороги від 02.01.2024, додаткової угоди № 1 від 10.01.2024 до договору, акта від 27.09.2024 приймання-передачі наданих послуг відповідно до договору про надання правничої дороги від 02.01.2024, ордер на надання правничої допомоги серії АІ № 1539395 від 02.01.2024.

Судом з`ясовано, що до позовної заяви та заяви про ухвалення додаткового рішення позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу долучені різні договори про надання правничої дороги, зокрема від 01.11.2023 та від 02.01.2024. Водночас докази, що долучені до заяви про ухвалення додаткового рішення від 30.09.2024, підтверджують обсяг правової допомоги наданої на підставі договору про надання правничої дороги від 02.01.2024.

Суд зауважує, що звертаючись до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат на правничу допомогу від 30.09.2024, після ухвалення рішення по суті спору, позивач не навів суду жодних поважних причин неможливості подання ним до закінчення судових дебатів у справі доказів, що підтверджують розмір понесених ним судових витрат, зокрема враховуючи, що між сторонами було укладено новий договір про надання правової допомоги.

Тобто до закінчення судових дебатів у цій справі у розпорядженні позивач були, зокрема, договір про надання правничої дороги від 02.01.2024 та додаткова угода № 1 від 10.01.2024, які визначають об`єм та вид правової допомоги, а також їх вартість, однак такі докази не були подані у справу до закінчення судових дебатів.

У постанові від 10.01.2024 року по справі № 285/5547/21 колегія суддів Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. У разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.

Отже, за загальним правилом розподілу судових витрат, докази на підтвердження розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, подаються до суду до закінчення судових дебатів у справі.

Як виняток, за наявності доведених стороною поважних причин, які об`єктивно перешкоджали їй подати такі докази до закінчення судових дебатів у справі та при умові, що в межах цього строку про це стороною було повідомлено суд, сторона може подати відповідні докази протягом п`ятиденного строку після чого суд може вирішити питання про розподіл судових витрат, ухваливши додаткове рішення.

Господарський процесуальний кодекс України не надає визначення ознак та поняттю "поважна причина", однак за усталеною практикою поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами або труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, що підтверджено належними доказами.

Виходячи із приписів статті 221 Господарського процесуального кодексу України у заяві про вирішення питання про судові витрати заявник має навести причини пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними, і на підтвердження своїх доводів заявник має надати до заяви докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений процесуальним законом строк у заявника не було можливості.

З огляду на те, що позивачем у заяві про ухвалення додаткового рішення не наведено обґрунтувань поважності причин не подання суду доказів, що підтверджують розмір понесених ним судових витрат, до закінчення судових дебатів у справі, зважаючи на те, що на момент ухвалення рішення необхідні докази були наявні у його розпорядженні, суд дійшов висновку, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "ТИСА-ДДК" про ухвалення додаткового рішення задоволенню не підлягає.

Аналогічне застосування норм права у подібних правовідносинах, викладено у постановах Верховного Суду від 05.03.2024 у справі № 903/135/23 (903/134/23), від 10.01.2024 у справі № 285/5547/21 та у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.04.2024 у справі № 346/2744/21.

До того ж суд звертає увагу на те, що в позовній заяві позивачем визначено орієнтовну суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 28 000, 00 грн, однак при зверненні із заявою про ухвалення додаткового рішення позивач просить стягнути 41 800, 00 грн, не обґрунтовуючи при цьому істотне перевищення суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку. В такому випадку, враховуючи, що розмір гонорару та порядок його оплати, визначаються між сторонами шляхом укладення додаткової угоди до договору; до матеріалів справи додано різні редакції договору про надання правової допомоги, від 01.11.2023 та від 02.01.2024, а також надано копію додаткової угоди до договору від 02.01.2024, суд може лише припустити, що додаткова угода до договору про надання правової допомоги від 01.11.2023 мала інші ставки оплати послуг, значно менші ніж визначені додатковою угодою № 1 від 10.01.2024.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін це один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 221, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИСА-ДДК" про ухвалення додаткового рішення.

Ухвала господарського суду набирає законної сили в порядку статті 235 Господарського процесуального кодексу України та оскаржується в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.Г. Шевчук

Ухвалу підписано: 07.10.2024