ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
================================================================
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2024 року Справа № 4/126/10
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Шараєвої М.В.,
представника позивача:
представника ТОВ "Вознесенська протиерозійна станція" та ОСОБА_1 : Васюка М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: ОСОБА_2
до відповідачів:
1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Вознесенська протиерозійна станція";
2) ОСОБА_3 ;
3) ОСОБА_4 ;
4) ОСОБА_5 ;
5) ОСОБА_6 ;
6) ОСОБА_7 ;
7) ОСОБА_8 ;
8) ОСОБА_9 ;
9) ОСОБА_10 ;
10) ОСОБА_11 ;
11) ОСОБА_12 ;
12) ОСОБА_13 ;
13) ОСОБА_14 ;
14) ОСОБА_15 ;
15) ОСОБА_1 ;
про: визнання права власності на 82,12% часток у статутному фонді ТОВ "Вознесенська протиерозійна станція"; визнання недійсним рішення загальних зборів товариства, викладеного у протоколі від 23.12.2004, та нової редакції статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Вознесенська протиерозійна станція"; скасування державної реєстрації нової редакції статуту.
Відповідно до уточненої позовної заяви ОСОБА_2 від 14.03.2019:
- визнання за позивачкою права власності на 82,12% часток ( ОСОБА_3 - 3,66%, ОСОБА_16 - 1,58%, ОСОБА_17 - 2,25%, ОСОБА_4 - 0,64%, ОСОБА_18 - 0,75 %, ОСОБА_19 - 0,64%, ОСОБА_20 - 21,15%, ОСОБА_5 - 4,04 %, ОСОБА_21 - 1,76%, ОСОБА_22 - 1,48%, ОСОБА_23 - 1,78%, ОСОБА_24 - 0,75 %, ОСОБА_6 - 0,67%, ОСОБА_7 - 2,65%, ОСОБА_8 - 0,88%, ОСОБА_25 - 2,34%, ОСОБА_9 - 5,21%, ОСОБА_26 - 1,61%, ОСОБА_27 - 1,01%, ОСОБА_28 - 1,10%, ОСОБА_10 - 0,58%, ОСОБА_29 - 1,31%, ОСОБА_11 - 1,11%, ОСОБА_12 - 0,34%, ОСОБА_30 - 1,05%, ОСОБА_31 - 0,19%, ОСОБА_32 - 2,77%, ОСОБА_13 - 3,92%, ОСОБА_14 -2,82%, ОСОБА_15 - 6,11%. ОСОБА_33 - 1,31%) статутного фонду ТОВ "Вознесенська протиерозійна станція";
- визнання недійсними усіх рішень загальних зборів ТОВ "Вознесенська протиерозійна станція", які викладені в протоколі від 23.12.2004 та недійсною нову редакцію Статуту товариства, затверджену загальними зборами від 23.12.2004 та зареєстровану Вознесенською районною державною адміністрацією 24.05.2005 (номер запису 15081050001000062);
- скасування державної реєстрації нової редакції Статуту ТОВ "Вознесенська протиерозійна станція", затверджену загальними зборами від 23.12.2004 та зареєстровану Вознесенською районною державною адміністрацією 24.05.2005 (номер запису 15081050001000062), -
в с т а н о в и в:
31.05.2010 року ОСОБА_2 звернулась до господарського суду з позовом до учасників (засновників) Товариства з обмеженою відповідальністю "Вознесенська протиерозійна станція" про визнання права власності на 82,12% частки у статутному фонді Товариства з обмеженою відповідальністю "Вознесенська протиерозійна станція", визнання недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Вознесенська протиерозійна станція", викладеного в протоколі від 23.12.2004 року та нової редакції Статуту Товариства, затвердженої зазначеним протоколом та зареєстрованої Вознесенською районною державною адміністрацією, номер запису 15081050001000062.
Позовні вимоги вмотивовано тим, що позивачка, придбавши у відповідачів частки у статутному фонді товариства за договором купівлі-продажу часток у статутному фонді товариства, набула право власності на 82,12% частки у статутному фонді товариства та усі права і обов`язки, належні засновникам товариства; спірне рішення прийнято та нову редакцію Статуту затверджено з порушенням вимог статей 60 та 61 Закону України "Про господарські товариства" про належний кворум, без врахування частки голосів, належної позивачу, чим порушено її корпоративні права.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.06.2010 було відмовлено у прийнятті позовної заяви на підставі пункту 1 статті 62 Господарського процесуального кодексу України, оскільки надані позивачем копії статутів Товариства з обмеженою відповідальністю "Вознесенська протиерозійна станція" та установчого договору свідчать, що позивач не був внесений до складу учасників Товариства.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.09.2010 ухвалу місцевого господарського суду скасовано; позовні матеріали передано для розгляду до Господарського суду Миколаївської області.
Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду, а ухвалу Господарського суду Миколаївської області залишити без змін.
Касаційну скаргу було вмотивовано тим, що даний спір не підвідомчий господарському суду за суб`єктним складом, а спір не належить до корпоративного у розумінні частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивач у даній справі не є суб`єктом корпоративних правовідносин та не набув права на відповідну частку у статутному фонді.
Постановою Вищого господарського суду України від 09.10.2010 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.09.2010 залишено без змін.
В обґрунтування свого висновку, касаційний суд зазначив, що відповідно до Закону України №483-V від 15.12.2006 внесено зміни до статті 12 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, її доповнено пунктом 4, згідно якого до компетенції господарських судів України віднесено справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов`язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
Таким чином, до юрисдикції господарських судів належать спори, предметом яких є вимоги учасників корпоративних відносин, тобто відносин, що складаються між визначеними законодавством суб`єктами (в тому числі фізичними особами) та пов`язані зі здійсненням управління корпоративним утворенням чи веденням його справ, про захист їх корпоративних прав способами, передбаченими законом.
Звертаючись до господарського суду, позивач вказав у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначив, яке його право, на його суб`єктивну думку, та з огляду на які факти, є порушеним, в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.
Наявність порушеного права позивача, правова природа цього права (як корпоративного чи іншого), відповідність особи, визначеної позивачем у якості відповідача, статусу сторони спору, зазначеного у позові як корпоративного, відповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві, вирішується господарськими судами під час розгляду справи по суті заявленого спору та може бути підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові за наслідками здійсненого розгляду; натомість вказане вище не є предметом з`ясування при вирішенні судом питання про прийняття позовної заяви.
Як вбачається з позовної заяви та встановлено судами, позивач звернувся з матеріально-правовою вимогою до інших учасників товариства про захист його порушених корпоративних прав на управління товариством та на частку в статутному фонді, як учасника товариства.
При перегляді справи Вищий господарський суд України зазначив, що відмовляючи у прийнятті позовної заяви з огляду на відсутність у позивача корпоративних прав, суд першої інстанції вирішив питання щодо підстав поданого позивачем позову, розглянувши тим самим даний спір по суті заявлених позовних вимог на стадії, що за своїм процесуальним змістом не передбачає перевірки наведених у позові предмету та підстав з огляду на їх відповідність положенням матеріального права. Відтак ухвала місцевого господарського суду суперечить офіційному тлумаченню статей 55, 64 та 124 Конституції України у рішенні Конституційного суду України від 25.12.1997р., за яким суд не може відмовити у правосудді, якщо громадяни України вважають, що їх права є порушеними (відмова суду у прийнятті позовних заяв, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене). Допущені місцевим господарським судом порушення норм процесуального та права спричинили винесення помилкової ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви, яку вірно скасовано судом апеляційної інстанції.
Водночас суд касаційної інстанції звернув увагу на передчасність висновку апеляційного господарського суду щодо статусу позивача як учасника господарського товариства, оскільки вирішення питання щодо законності та обґрунтованості зазначених позивачем підстав та предмету позову також не входять до тих обставин, які підлягають з`ясуванню при здійсненні перевірки додержання місцевим господарським судом вимог статті 62 Господарського процесуального кодексу України.
Поза тим допущена апеляційним господарським судом помилка не спричинила прийняття неправильного процесуального акта, з огляду на що постанову суду апеляційної інстанції було залишено без змін з урахуванням мотивів, викладених у постанові суду касаційної інстанції.
Ухвалою від 17.10.2010 Господарського суду Миколаївської області справу призначено до розгляду.
Розгляд справи відбувався різними складами суду.
В зв`язку із звільненням у відставку головуючого судді у даній справі ОСОБА_34 , на підставі розпоряджень керівника апарату Господарського суду Миколаївської області №45 та №53 від 21.01.2019 було проведено повторний автоматизований розподіл справи №4/126/10.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2019, - справу №4/126/10 призначено головуючому судді Мавродієвій М.В.
Ухвалою від 24.01.2019 справу №4/126/10 прийнято до провадження суддею Мавродієвою М.В. та призначено підготовче засідання на 21.02.2019.
Ухвалою від 21.02.2019 розгляд справи відкладено на 18.03.2019 у зв`язку з неявкою сторін.
18.03.2019 від позивачки до суду надійшла уточнена позовна заява б/н від 14.03.2019 (вх. №4234/19), в якій ОСОБА_2 просить суд визнання за нею 82,12% часток статутного фонду ТОВ "Вознесенська протиерозійна станція"; визнати недійсними усі рішення загальних зборів ТОВ "Вознесенська протиерозійна станція", які викладені в протоколі від 23.12.202004 та недійсною нову редакцію Статуту товариства, затверджену загальними зборами від 23.12.2004 та зареєстровану Вознесенською районною державною адміністрацією 24.05.2005 (номер запису 15081050001000062); скасувати державну реєстрацію нової редакції Статуту ТОВ "Вознесенська протиерозійна станція", затверджену загальними зборами від 23.12.2004 та зареєстровану Вознесенською районною державною адміністрацією 24.05.2005 (номер запису 15081050001000062).
Ухвалою від 18.03.2019 було продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 04.04.2019.
У підготовчому засіданні 04.04.2019 судом було задоволено клопотання позивачки б/н від 14.03.2019 про витребування з Вознесенського ВП ГУНП України у Миколаївській області матеріалів кримінального провадження №12014150190000492 та зобов`язано Вознесенський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області надати суду в строк до 17.04.2019 матеріали кримінального провадження №12014150190000492. У зв`язку з чим підготовче засідання було відкладено на 19.04.2019.
Ухвалою від 19.04.2019 підготовче засідання було відкласти на 24.04.2019 та вдруге зобов`язано Вознесенський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області надати суду в строк до 24.04.2019 матеріали кримінального провадження №1201411501900000492.
Ухвалою суду від 24.04.2019 було відмовлено в задоволенні клопотання ТОВ "Вознесенська протиерозійна станція" б/н від 19.01.2018 (вхід.№836/18 від 22.01.2018) про закриття провадження у справі №4/126/10. При розгляді заяви судом враховано позицію Вищого господарського суду України висловлену у постанові від 09.11.2010 у справі №4/126/10(1781/4-01-26), якою залишено без змін постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.09.2010, якою в свою чергу скасовано винесену у даній справі ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04.06.2010 про відмову у відкритті провадження у справі.
У вказаній постанові Вищий господарський суд України наголосив на тому, що наявність порушеного права позивача, правова природа цього права (як корпоративного чи іншого), відповідність особи, визначеної позивачем у якості відповідача, статусу сторони спору, зазначеного у позові як корпоративного, відповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві, вирішується господарськими судами під час розгляду справи по суті заявленого спору та може бути підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові за наслідками здійсненого розгляду.
Судом також було взято до уваги, що у січні 2006 року ОСОБА_2 звернулася до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом, в якому просила визнати за нею право власності на 82,07% частки статутного капіталу ТОВ "Вознесенська протиерозійної станції", визнати недійсними рішення загальних зборів товариства, оформленні протоколом від 23.12.2004, та нову редакцію статуту цього товариства, зареєстровану Вознесенською районною державною адміністрацією 24.05.2005 (справа №2-347-10).
Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17.01.2007 на підставі ч.1 ст.116, ст.210 ЦПК України зазначена цивільна справа була передана на розгляд до господарського суду, де отримала №9/53/07.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.11.2008 було припинено провадження у справі на підставі п.4 ч.1 ст.12 та п.1 ч.1 ст.80 ГПК України.
Припиняючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах, оскільки позивачка, придбавши частку у статутному капіталі ТОВ "Вознесенська протиерозійна станція", не стала його учасником у порядку, передбаченому Законом України "Про господарські товариства" та статутом товариства.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.03.2009 ухвалу суду першої інстанції було скасовано та передано справу для розгляду по суті.
Постановою Вищого господарського суду України від 02.06.2009 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.03.2009 скасовано, а ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 13.11.2008 залишено без змін.
Переглядаючи зазначені рішення трьох судових інстанцій Верховний Суд України постановою від 01.09.2009 скасував постанову Вищого господарського суду України від 02.06.2009, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.03.2009 та ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 13.11.2008 у справі №9/53/07 та передав справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції зі стадії прийняття справи до свого провадження.
Ухвалою суду від 24.04.2019 призначено судове засідання на 08.05.2019.
Ухвалою від 08.05.2024 відкладено розгляд справи на 31.05.2019 та зобов`язано позивачку надати суду для огляду в судове засідання оригінали договору купівлі-продажу часток учасників ТОВ "Вознесенська протиерозійна станція" від 04.11.2004 та протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Вознесенська протиерозійна станція" №1 від 01.11.2004 з додатком до нього.
У підготовчому засіданні 31.05.2019 судом було розглянуто клопотання вх.№7476/19 від 07.05.2019 ТОВ "Вознесенська протиерозійна станція" та гр. ОСОБА_1 про витребування у Відділу РАЦС по місту Вознесенську Вознесенського МРУЮ інформації про наявність чи відсутність реєстрації смерті відповідачів по справі. Позивачкою не було висловлено заперечень проти задоволення клопотання. Розглянувши клопотання, суд дійшов до висновку про необхідність його задоволення та витребування у Відділу РАЦС по місту Вознесенську Вознесенського МРУЮ інформації про наявність чи відсутність реєстрації смерті відповідачів, згідно переліку наведеного представником відповідачів, з метою перевірки наявності на даний час у вказаних осіб процесуального статусу відповідачів у даній справі. Ухвалою суду розгляд справи було відкладено на 19.06.2019 та зобов`язано Відділ реєстрації актів цивільного стану по місту Вознесенську Вознесенського міськрайонного управління юстиції надати суду в строк до 19.06.2019 інформацію про наявність чи відсутність реєстрації смерті наступних громадян, що є відповідачами у справі.
Ухвалою від 19.06.2019 провадження у справі №4/126/10 за позовом ОСОБА_2 до гр. ОСОБА_24 було закрито на підстав п.6) ст.231 ГПК України у зв`язку зі смертю останнього, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м.Вознесенську Вознесенського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області повідомлено листом №437/15.13-4.9 від 11.06.2019.
Також ухвалою від 19.06.2019 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.07.2019.
На підставі п.п.17.10), 17.12) п.17) ч.1 Розділу ХІ "Перехідні положення", ухвалою суду від 08.07.2019 провадження у справі було зупинено у зв`язку з зв`язку з надходженням апеляційної скарги позивачки ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 19.06.2019 про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до гр. ОСОБА_24 , до повернення матеріалів справи в провадження Господарського суду Миколаївської області.
Ухвалою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу господарського суду Миколаївської області від 19.06.2019 у справі №4/126/10 повернуто скаржнику.
Ухвалою суду від 04.10.2019 провадження у справі було поновлено та призначено судовий розгляд справи на 23.10.2019.
23.10.2019 від ОСОБА_2 до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надійшла телефонограма (вх№16373/19 від 23.10.2019), в якій вона просить суд перенести судове засідання на іншу дату, у зв`язку з подачею апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 23.10.2019 позивачкою дійсно подано до суду апеляційну скаргу на ухвалу суду від 19.06.2019 про закриття провадження у справі за позовними вимогами до гр. ОСОБА_24 .
У зв`язку з надходженням апеляційної скарги позивачки ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 19.06.2019 про закриття провадження у справі, справу №4/126/10 направлено до Південно-західного апеляційного господарського суду, у зв`язку з чим суд, керуючись п.п.17.10), 17.12) п.17) ч.1 Розділу ХІ "Перехідні положення", ухвалою від 23.10.2019 зупинив провадження у справі №4/126/10 до повернення матеріалів справи в провадження Господарського суду Миколаївської області.
Ухвалою від 03.12.2019 Південно-Західний апеляційний господарський суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 б/н від 08.07.2019 (вх.№4123/19 від 30.10.2019) на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 19.06.2019 у справі №4/126/10.
У зв`язку з надходженням матеріалів справи №4/126/10 до Господарського суду Миколаївської області, суд, ухвалою від 13.01.2020 поновив провадження у справі та призначив судовий розгляд справи на 11.02.2020.
У судовому засіданні 11.02.2020, у зв`язку з відсутністю інформацію про належне повідомлення відповідачів у справі: ОСОБА_1 та ТОВ "Вознесенська протиерозійна станція" про дату судового засіданні суд ухвалив відкласти судовий розгляд справи на 03.03.2020.
У зв`язку з надходженням апеляційної скарги ТОВ "Вознесенська протиерозійна станція" на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 19.06.2019 про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до гр. ОСОБА_24 , справа №4/126/10 була направлена до Південно-західного апеляційного господарського суду.
За вказаних обставин, суд, керуючись п.п.17.10), 17.12) п.17) ч.1 Розділу ХІ "Перехідні положення", ухвалою від 26.02.2020 зупинив провадження у справі до повернення матеріалів справи в провадження Господарського суду Миколаївської області.
Ухвалою від 22.06.2020 Південно-Західний апеляційний господарський суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вознесенська протиерозійна станція" б/н від 21.02.2020 (вх.№985/20 від 03.03.2020) на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 19.06.2019 у справі №4/126/10.
Ухвалою суду від 13.07.2020 провадження у справі було поновлено та призначено судовий розгляд справи на 20.08.2020.
Ухвалою від 31.07.2020, провадження у справі №4/126/10 знову було зупинено, у зв`язку з надходженням апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 19.06.2019 про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до гр. ОСОБА_24 .
Ухвалою від 31.11.2020 Південно-Західним апеляційним господарським апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 19.06.2019 у справі № 4/126/10 та додані до неї документи повернути без розгляду.
Ухвалою суду від 22.12.2020 провадження у справі було поновлено та призначено судовий розгляд справи на 20.01.2021. При цьому, звернуто увагу учасників справи на те, що з урахуванням епідеміологічної ситуації в України, учасники справи мають право подати до суду заяви про розгляд справи за їхньої відсутності, по наявним у справі матеріалам.
Ухвалою від 18.01.2021, провадження у справі №4/126/10 було зупинено, у зв`язку з надходженням касаційної скарги на ухвалу Південно-Західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 та направленням справи №4/126/10 до Південно-Західного апеляційного господарського суду.
Ухвалою від 24.03.2021 Південно-Західним апеляційним господарським апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх.№449/21 від 22.01.2021) на ухвалу Господарського суду Миколаївської області у справі №4/126/10 від 19.06.2019 про закриття провадження за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_24 та додані до неї матеріали повернуто скаржнику.
Ухвалою суду Господарського суду Миколаївської області від 15.04.2021 провадження у справі було поновлено та призначено судовий розгляд справи на 19.05.2021.
У судовому засіданні 19.05.2021 судом оголошено про початок розгляду справи по суті; заслухавши пояснення сторін суд ухвалив дослідження доказів відкласти на 11.06.2021.
У засіданні 11.06.2021 суд перейшов до дослідження доказів та ухвалив продовжити дослідження доказів у судовому засіданні 18.06.2021.
У судовому засіданні 11.06.2021 суд продовжив дослідження доказів та ухвалив продовжити дослідження доказів у судовому засіданні 05.07.2021.
У судовому засіданні 05.07.2021 суд продовжив дослідження доказів та ухвалив продовжити дослідження доказів у судовому засіданні 16.07.2021.
У судовому засіданні 16.07.2021 суд продовжив дослідження доказів та ухвалив продовжити дослідження доказів у судовому засіданні 11.08.2021.
У судовому засіданні 11.08.2021 розгляд справи було відкладено за клопотанням відповідача на 30.08.2021.
У судовому засіданні 30.08.2021 суд продовжив дослідження доказів та відклав розгляд справи на 12.10.2021 за усним клопотанням позивачки.
У судовому засіданні 12.10.2021 суд відклав розгляд справи на 28.10.2021 за клопотанням позивачки у зв`язку з неявкою представника відповідачів.
У судовому засіданні 28.10.2021 суд продовжив дослідження доказів та заслуховування пояснень сторін та відклав дослідження доказів на 11.11.2021 за усним клопотанням позивачки.
У судовому засіданні 11.11.2021 суд продовжив дослідження доказів та заслуховування пояснень сторін та відклав дослідження доказів на 18.11.2021.
У судовому засіданні 18.11.2021 суд продовжив дослідження доказів та заслуховування пояснень сторін та ухвалив відкласти дослідження доказів та судові дебати на 13.12.2021.
У судовому засіданні 13.12.2021 суд продовжив дослідження доказів та заслуховування пояснень сторін та ухвалив відкласти судове засідання на 17.01.2022.
У судовому засіданні 17.01.2022 суд продовжив дослідження доказів та заслуховування пояснень сторін; ухвалив закінчити з`ясування обставин у справі та перевірку їх доказами та ухвалив провести судові дебати 04.02.2022.
У зв`язку з перебуванням судді Мавродієвої М.В. 04.02.2022 у відпустці, розгляд справи не відбувся, про що сторони були повідомлені телефонограмою.
Ухвалою суду від 07.02.2022 судовий розгляд справи було призначено на 03.03.2022.
03.03.2022 судове засідання у справі не відбулось у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введенням на всій території України воєнного стану за Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ та проведенням активних бойових дій на території Миколаївської області та міста Миколаєва.
Наказом голови Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2022 судові засідання призначені з 02.03.2022 по 01.04.2022 були скасовані, враховуючи ведення бойових дій на адміністративно-територіальній одиниці місця розташування суду.
Відповідно до положень частини 7 статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи, зокрема, неможливість Господарським судом Миколаївської області здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Голова Верховного Суду розпорядженням від 22.03.2022 №12/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ на Господарський суд Одеської області.
Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25.07.2022 №41 з 26.07.2022 відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області.
29.03.2022 внаслідок ракетного удару окупаційних військ російської федерації по будівлі Миколаївської обласної Ради, приміщення Господарського суду Миколаївської області були зруйновані. В результаті руйнування приміщень суду певна кількість судових справ, які перебували у приміщенні суду були знищені або пошкоджені.
Тривалий час Господарський суд Миколаївської області вживає заходи з пошуку та упорядкування господарських справ, які знаходились у провадженні суду до припинення здійснення правосуддя Господарським судом Миколаївської області під час воєнного стану та ракетного обстрілу будівлі Миколаївської обласної державної адміністрації, в якій знаходився Господарський суд Миколаївської області.
Внаслідок пошуку та впорядкування судових справ, що проводився у період з 11.07.2022 по 10.06.2024, було знайдено втрачені 3 (три) томи судової справи №4/126/10, про що складено відповідний Акт від 10.06.2024.
Після розшуку усіх матеріалів справи, ухвалою від 14.06.2024 суд призначив судове засідання на 15.07.2024.
Враховуючи неявку позивачки, повернення поштової кореспонденції з відмітками про відсутність останньої за вказаною адресою, та приймаючи до уваги можливість існування об`єктивних причин її неявки через триваючий в Україні воєнний стан, суд ухвалою від 15.07.2024 відклав судовий розгляд на 08.08.2024, про що на сайті Судової влади було вміщено оголошення у розділі «Оголошення про виклик особи зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якої невідоме».
У судовому засіданні 08.08.2024 суд, заслухавши представника відповідачів, повідомив про вихід до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.
09.08.2024 суд оголосив про вихід з нарадчої кімнати, оскільки при дослідженні матеріалів справи та перевірці належності повідомлення сторін про час та місце розгляду справи судом було встановлено інше місцезнаходження позивачки, що має суттєве значення для дотримання процесуальних прав останньої. За вказаних обставин, суд, з метою дотримання процесуальних прав сторін, для збереження гарантій захисту їх прав та інтересів, ухвалив розгляд справи відкласти на 27.08.2024.
27/08/2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Щодо тривалості судового провадження, суд, з урахуванням критеріїв розумності, які вироблені Європейським судом з прав людини вважає за необхідне зазначити наступне.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. У частині 1 статті 6 Конвенції закріплено елементи права на судовий захист, серед яких є розумний строк розгляду справи, який вважається окремим елементом доступності правосуддя.
Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), правовою основою функціонування та діяльності якого є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, опрацював критерії, які дозволяють зробити висновки про розумність розгляду конкретної справи. Зокрема, у п.47 рішення у справі «Бараона проти Португалії» 1987 року Суд відзначив: «Розумність тривалості розгляду повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформульованих у практиці Суду, зокрема, комплексності справи, поведінки заявника і відповідних державних органів». Критерій комплексності справи означає оцінювання складності справи з урахуванням обставин і фактів, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть за собою певні юридичні наслідки. Вона може бути пов`язана як із питаннями факту, так і з правовими аспектами: характером фактів, які необхідно встановити; кількістю питань, які розглядаються в межах справи; віддаленістю, з точки зору простору та часу, між подіями та фактами, що розглядаються, та процесом судочинства; кількістю свідків та інших проблем, пов`язаних зі збором доказів; міжнародними факторами; приєднанням справи до інших, а також вступом у процес нових осіб. Крім того, складність справи, а відтак й строк її розгляду, залежать, від складності предмету доказування у справі, без чого неможливо правильно вирішити справу по суті та застосувати норми матеріального права; від обсягу фактів предмета доказування, який може змінюватися у зв`язку зі зміною підстав позову, збільшенням чи зменшенням позовних вимог; від кількості доказів, наданих сторонами». Слід вказати на значну складність даної справи, як з точки зору кількості доказів, їх пов`язаності та суперечливості, так і в зв`язку з віддаленістю у часі подій та фактів, що розглядаються, надання ним правової оцінки за умови неодноразової зміни законодавства та правих позицій судів вищих інстанцій щодо спірних правовідносин.
Ще одними критеріями «розумності» строку розгляду справи є значущість питання для заявника та належна поведінка заявника, яка не повинна становити умисного затягування розгляду справи у відповідній державі. Водночас використання всіх засобів оскарження, які передбачені національним законодавством, не вважається Європейським Судом таким, що свідчить про затягування строків розгляду справи через поведінку заявника. У зв`язку з цим слід зазначити, що неодноразові оскарження позивачкою та двома відповідачами процесуальних документів судів першої та другої інстанції, хоч и були передбачені національним законодавством, однак значно вплинули на строк розгляду даної справи.
Також ЄСПЛ зазначає, що тривалість строку розгляду справи може бути пов`язана з перевантаження судової системи, що, в свою чергу, може бути викликано певними надзвичайними ситуаціями. Слід зазначити, що з початку військової агресії російської федерації проти України активні бойові дії ведуться на території Миколаївської області та міста Миколаєва. 29.03.2022 відбувся ракетний обстріл та повне руйнування будівлі Миколаївської обласної державної адміністрації, в якій знаходились приміщення суду. Протягом тривалого часу судом вживаються заходи для пошуку у зруйнованих приміщеннях та впорядкування справ, які перебували у провадженні суду, з метою збереження оригіналів письмових доказів та запобіганню необхідності для позивачів реалізовувати захист свого порушеного, оспореного чи невизнаного права шляхом подання нового позову, оскільки законодавець виключив можливість відновлення судового провадження, яке було втрачене до закінчення судового розгляду. Враховуючи викладене, Господарський суд Миколаївської області, працюючи з обмеженнями у здійсненні правосуддя, не мав об`єктивної можливості для повноцінного розгляду справи №4/126/10, в межах строку передбаченого Господарським процесуальним кодексом України.
Щодо позицій сторін у справі.
ОСОБА_2 звернулась до господарського суду з позовом до учасників (засновників) Товариства з обмеженою відповідальністю "Вознесенська протиерозійна станція" про визнання права власності на 82,12% частки у статутному фонді Товариства з обмеженою відповідальністю "Вознесенська протиерозійна станція", визнання недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Вознесенська протиерозійна станція", викладеного в протоколі від 23.12.2004 та нової редакції Статуту Товариства, затвердженої зазначеним протоколом та зареєстрованої Вознесенською районною державною адміністрацією, номер запису 15081050001000062.
Відповідно до уточненої позовної заяви б/н від 14.03.2019 (вх. №4234/19 від 18.03.2019) (т.32 а.с.71) ОСОБА_2 просить суд:
- визнати за позивачкою право власності на 82,12% часток ( ОСОБА_3 - 3,66%, ОСОБА_16 - 1,58%, ОСОБА_17 - 2,25%, ОСОБА_4 - 0,64%, ОСОБА_18 - 0,75 %, ОСОБА_19 - 0,64%, ОСОБА_20 - 21,15%, ОСОБА_5 - 4,04 %, ОСОБА_21 - 1,76%, ОСОБА_22 - 1,48%, ОСОБА_23 - 1,78%, ОСОБА_24 - 0,75 %, ОСОБА_6 - 0,67%, ОСОБА_7 - 2,65%, ОСОБА_8 - 0,88%, ОСОБА_35 - 2,34%, ОСОБА_9 - 5,21%, ОСОБА_26 - 1,61%, ОСОБА_27 - 1,01%, ОСОБА_28 - 1,10%, ОСОБА_10 - 0,58%, ОСОБА_29 - 1,31%, ОСОБА_11 - 1,11%, ОСОБА_12 - 0,34%, ОСОБА_30 - 1,05%, ОСОБА_31 - 0,19%, ОСОБА_36 - 2,77%, ОСОБА_13 - 3,92%, ОСОБА_14 -2,82%, ОСОБА_15 - 6,11%. ОСОБА_37 - 1,31%) статутного фонду ТОВ "Вознесенська протиерозійна станція";
- визнати недійсними усі рішення загальних зборів ТОВ "Вознесенська протиерозійна станція", які викладені в протоколі від 23.12.2004 та недійсною нову редакцію Статуту товариства, затверджену загальними зборами від 23.12.2004, зареєстровану Вознесенською районною державною адміністрацією 24.05.2005 (номер запису 15081050001000062);
- скасувати державну реєстрацію нової редакції Статуту ТОВ "Вознесенська протиерозійна станція", затверджену загальними зборами від 23.12.2004, зареєстровану Вознесенською районною державною адміністрацією 24.05.2005 (номер запису 15081050001000062).
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначає, що обставини придбання нею часток підтверджуються договором купівлі-продажу від 01.11.2004 та протоколом загальних зборів засновників від 01.11.2004.
Так, позивачка вважає, що за договором купівлі-продажу від 04.11.2004 вона придбала частки учасників у статутному фонді ТОВ "Вознесенська протиерозійна станція" за обумовлену між ними суму (1000,0 грн), яка при укладанні угоди була передана кожному із засновників, про що свідчать підписи 31 особи. Загальна вартість придбаних позивачкою часток складала 31000,0 грн. Договір було укладено у простій письмовій формі. При укладанні договору засновники зобов`язались оформити нотаріально посвідченні заяви про вихід зі складу засновників. Договір купівлі-продажу часток від 04.11.2004 підписаний сторонами договору так, як сторони домовилися. Певної форми договір купівлі-продажу часток в товаристві не існує; обов`язкового нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу часток в товаристві законодавством не вимагається, тому договір укладений у довільній формі. Даний договір ніким не оскаржувався. Більшість засновників, які є саме стороною договору купівлі-продажу часток від 04.11.2004, подали до Вознесенського районного суду у справі №2-347/10 та до Господарського суду Миколаївської області у справі №9/53/07 власноручно написані заяви (т.7 а.с.217-236), що вони з позовом погоджуються, та що отримали за свою частку кошти, претензій до позивачки не мають, тобто особисто підтверджують, що договір купівлі-продажу часток від 04.11.2004 відбувся.
Щодо повноважень директора ОСОБА_38 , позивачка зазначає, що вони підтверджуються рішенням загальних зборів, викладеним у протоколі №2 від 01.11.2004 (яке було чинним на момент здійснення ним напису на договорі купівлі-продажу часток від 04.11.2004). ОСОБА_39 був директором товариства з 01.11.2004, після того, як ОСОБА_40 було відсторонено від посади директора загальними зборами. Тільки 16.05.2005, після звернення до суду, ОСОБА_40 було поновлено на роботі. До того ж, немає різниці, хто саме був на час укладання договору купівлі-продажу часток директором товариства ОСОБА_39 чи ОСОБА_41 , чи будь яка інша особа призначена засновниками товариства, оскільки посвідчення договору купівлі-продажу часток у товаристві - законом не вимагається, тодішній директор товариства ОСОБА_39 своїм підписом тільки засвідчив факт укладання такого договору у товаристві, оскільки він був укладений у його присутності.
Позивачка зазначає, що вона зверталася до товариства із заявою про внесення змін до статутних документів товариства на підставі рішення загальних зборів засновників товариства від 01.11.2004, викладених у протоколі №1 та договору купівлі продажу часток від 04.11.2004. В якості доказів звернення, позивачкою надані заяви від 05.11.2004 та 08.11.2004 (т.19 а.с.125, 126). Відповідних змін до установчих документів товариства внесено не було.
В подальшому, деякі учасники товариства ще раз перепродали вже неналежні їм частки - громадянину ОСОБА_1 за 2000,0 грн. Тобто, ОСОБА_2 учасники товариства продали свої частки 04.11.2004, а відповідачу ОСОБА_1 - 20.11.2004. Однак, перепродаж вже проданих часток чинне законодавство не передбачає. Тобто, учасники (засновники) товариства взяли грошові кошти у ОСОБА_1 за частки, які вже продали позивачці, і якими вже не мали права розпоряджатися. Тому вимога про визнання права власності на частки зумовлена тим, що на час звернення до суду, товариство не визнавало та не визнає факту право власності ОСОБА_2 на 82,12% часток, які вона здобула не за рахунок розподілу часток, а згідно цивільно-правової угоди - договору купівлі-продажу часток від 04.11.2004.
Надані відповідачами розписки про отримання від ОСОБА_1 майнового паю у сумі 2000,0 грн (т.5 а.с.78-81) не можуть вважатись належними доказами у справі, оскільки продаж майнових паїв не має жодного відношення до продажу учасниками товариства частки у статутному капіталі товариства. Майновий пай є - грошовим еквівалентом трудового внеску кожного працівника в колективне майно, визначеним на день паювання і скоригованим на день вибуття працівника з господарства відповідно до нормативно-правових актів підприємства. Майновий пай видається натурою (тобто будинками, спорудами, технікою, готовою продукцією, худобою тощо), грошима або цінними паперами з урахуванням при цьому інтересів як працівника, так і сільськогосподарського. Відносини ж у товаристві з обмеженою відповідальністю регулюються відповідно до Закону України «Про господарські товариства». Учасник товариства має частку в статутному капіталі як майнове право, яке визначає обсяг майнової участі особи в господарських товариствах. Частка має кількісні і якісні характеристики. Частка має розмір. Розмір частки зазначається у відсотках (або дробах) і визначає обсяг корпоративних прав та обов`язків кожного з учасників товариства.
Стосовно нотаріально посвідчених заяв відповідачів про передачу частки ОСОБА_1 (т.4 а.с.37,38) позивачка зазначає, що нотаріальне посвідчення цих заяв вказує на їх підписання зазначеними у них особами - відповідачами по справі. Однак ці заяви не створюють для відповідачів по справі та відповідача ОСОБА_1 ніяких юридичних наслідків, оскільки на момент написання нотаріальних заяв відповідачі вже продали свої частки у статутному капіталі товариства, вибули з товариства, а тому не мали права вже ними розпоряджатися.
Стосовно договорів купівлі-продажу часток укладених між відповідачами по справі та ОСОБА_1 (т.7 а.с.183-188) позивачка зазначає, що, як і нотаріальні заяви про передачу часток ОСОБА_1 , ці договори не створюють для відповідачів по справі та відповідача ОСОБА_1 ніяких юридичних наслідків, так як учасники відчужували частки ОСОБА_1 не маючи вже на це права, оскільки вже продали свої частки 04.11.2004 згідно договору купівлі-продажу часток. Таким чином, право власності на частку у товаристві з обмеженою відповідальністю та відповідно, можливість здійснювати корпоративні права за цією часткою припинилося у відповідачів з моменту укладання ними договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, підтвердженням вибуття права власності на частку у статутному капіталі - є договір купівлі-продажу частки від 04.11.2004, відповідно договір є чинним. Договір не оскаржувався, не визнавався недійсним чи нікчемним.
Стосовно посилання відповідача на невірно обраний позивачкою спосіб захисту прав, ОСОБА_2 зазначено, що у разі визнання судом недійсними рішень викладених у протоколі від 23.12.2004 та скасування державної реєстрації нової редакції Статуту, правовідносини сторін повернуться до того стану, який існував до купівлі часток у засновників відповідачем ОСОБА_1 , оскільки засновники не мали права перепродавати частки, які вже продали позивачці. Перепродаж заборонений як законом так і статутом товариства, оскільки існувала певна процедура купівлі часток в товаристві третіми особами, відповідно до якої на загальних зборах частки обов`язково пропонуються спочатку іншим учасникам товариства та самому товариству, і тільки після відмови купівлі часток іншим учасникам товариства та самим товариством - третя особа може придбати частки учасників товариства. При проведенні зборів від 01.11.2004 вказана процедура була дотримана і 35 присутніх на зборах учасників товариства вирішили продати свої частки ОСОБА_2 .
Збори проведені 01.11.2004 відбулись з повним дотриманням передбаченої Статутом товариства від 28.08.2003 процедури. Протокол загальних зборів від 01.11.2004 надавався до Вознесенського районного суду у 2005 році і жоден із 35 засновників не заперечив факт проведення зборів та свої підписи у протоколі.
Придбавши у відповідачів частки у статутному фонді товариства, позивачка набула право власності на 82,12% частки у статутному фонді товариства та усі права і обов`язки, належні засновнику товариства, тому загальні збори від 23.12.2004, на яких прийняті спірні рішення, у тому числі затвердження нової редакції Статуту ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція», відбулись з порушенням вимог статей 60 та 61 Закону України «Про господарські товариства» без наявності кворуму, оскільки позивачка не була запрошена на збори, належні їй голоси не були враховані, чим порушено її корпоративні права.
Крім того, позовна вимога про скасування рішень загальних зборів, оформлених протоколом від 23.12.2004 заявлена не тільки з підстав порушення процедури скликання зборів товариства, а й на тій підставі, що ці збори взагалі не проводилися, ніяких доказів скликання зборів суду відповідачами не надано, а сам протокол зборів сфальсифіковано. Секретар зборів ОСОБА_42 у своїх свідченнях в межах кримінальної справи заперечив свою участь у зборах начебто проведених 23.12.2004 та повідомив, що підписав протокол цих зборів через шість місяців потому у нотаріуса. У судовому засіданні 18.09.2008 при розгляді справи №9/53/07 ОСОБА_42 був присутній особисто та надав усні пояснення та письмову заяву, що на зборах, які були проведені у листопаді 2004 року засновники товариства прийняли рішення про продаж своїх часток ОСОБА_2 . Він особисто свою частку продав ОСОБА_2 та претензій до неї не має.
Стосовно заяви відповідача про пропуск позивачкою строку позовної давності та вимоги про застосування наслідків такого пропуску, позивачкою зазначено, що про своє порушене право їй стало відомо у липні 2005 року, коли було отримано постанову слідчого від 04.07.2005 про порушення кримінальної справи за фактом начебто підробки документів, а саме протоколу загальних зборів товариства №2 від 01.11.2004. Заявником по справі був ОСОБА_41 , який подав заяву на підставі оскаржуваного протоколу товариства від 23.12.2004. 13.02.2006 позивачкою подано позов до Вознесенського районного суду, який відкрив провадження ухвалою від 13.02.2006 по справі №2-435/06(2-11/07). Ухвалою суду від 03.03.2006 провадження у справі №2-435/06(2-11/07) було зупинено. Ухвалою від 17.11.2006 провадження було поновлено. Ухвалою від 17.01.2007 Вознесенським районним судом суло передано справу №2-435/06(2-11/07) на розгляд до Господарського суду Миколаївської області. Справу прийнято господарським судом Миколаївської області ухвалою від 19.02.2007 (справа №9/53/07). Ухвалою суду від 12.04.2007 по справі №9/53/07 провадження було зупинено. Поновлено провадження ухвалою суду від 20.05.2008. Ухвалою суду від 27.10.2009 по справі №9/53/07 Господарський суд Миколаївської області передав справу до Вознесенського районного суду. Ухвалою від 18.02.2010 Вознесенський районний суд залишив справу №9/53/07 без розгляду. 12.05.2010 позивачкою подано позовну заяву до Господарського суду Миколаївської області. 12.05.2010 судом відкрито провадження у справі №4/126/10. Таким чином, позивачка зазначає, що про порушення її прав їй стало відомо 04.07.2005, позов подано до суду 13.02.2006 (позовна давність перервана, тому відлік починається спочатку); зупинено провадження у справі 03.03.2006, що відповідно до ст.52 ГПК та ст.71 ЦПК України передбачає, що «перебіг усіх незакінчених процесуальних строків зупиняється із зупиненням провадження, у справі». Справу було зупинено на 8 місяців 14 днів, які вираховуються від строку загальної позовної давності. Поновлено провадження 17.11.2006; зупинено провадження 12.04.2007 (на 1 рік 1 місяць 8 днів, які вираховуються від строку загальної позовної давності); поновлено провадження 20.05.2008; 12.05.2010 подано позовну заяву по справі 4/126/10 (з 13.02.2006 до 12.05.2010 провадження у справі зупинялося. За вказаними розрахунками виходить, що з моменту першого звернення до цивільного суду та до звернення до господарського суду (справа № 4/126/10) минуло - 2 роки 5 міс. 8 дн. Тобто, зважаючи на вищезазначене строки позовної давності не пропущені.
Крім того, позивачка вказує на те, що для уникнення будь яких непорозумінь чи плутанини, 11.09.2013 нею подано до суду клопотання про поновлення процесуальних строків на подачу позовної заяви (т.15 а.с.6-7).
Відповідач-1 - ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» та відповідач-15 - ОСОБА_1 проти позовних вимог неодноразово висловлювали заперечення, зазначаючи наступне.
- статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася, а у випадку, якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами (ст. 639 ЦК України). Стаття 207 ЦК України визначає, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, та правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Натомість письмовий договір купівлі-продажу часток у статутному фонді ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція», який подано позивачкою, та на підставі якого ґрунтуються позовні вимоги ОСОБА_2 щодо права власності на частку статутного фонду цього товариства, взагалі не підписаний продавцями, як того вимагає норма ст.207 ЦК України, а отже не, може вважатися підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до ст.11 ЦК України. Даний договір взагалі не був укладений сторонами, а отже, не створює жодних юридичних наслідків. Враховуючи сталу правову позицію Верховного Суду, вимога про визнання договору неукладеним не є способом захисту прав та законних інтересів суб`єкту господарювання, тому відповідач з такими позовними вимогами до суду не звертався.
- договір купівлі-продажу часток, що надала позивачка не може вважатися договором, а є лише аркушами паперу, які містять надрукований тексті. Так, наданий позивачкою примірник договору купівлі-продажу часток, складається з декількох аркушів, які не прошиті та не скріплені підписами всіх сторін договору, що суперечить ст.47 Закону України «Про нотаріат».
- підпис гр. ОСОБА_38 , що видавав себе за директора товариства, який засвідчував факт купівлі-продажу часток взагалі не має бути прийнятим судом до уваги, оскільки таке засвідчення протирічить нормам Цивільного кодексу України та іншим законодавчим актам України. Відсутня будь-яка довіреність або інші документи на підтвердження повноважень. ОСОБА_39 не мав повноважень для підписання договору купівлі-продажу часток, оскільки на час укладення договору купівлі-продажу та керівником ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» був ОСОБА_41 , про що свідчить довідки з ЄДРПОУ видані станом на 05.04.2007 та 23.10.2007.
- стаття 655 ЦК України визначає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Тобто, дана стаття встановлює два можливі випадки купівлі-продажу речі: під час укладення самого договору (передає), або передачі/прийняття речі в майбутньому. Договором купівлі-продажу часток, який був наданий позивачкою, передбачено; « 1.1. Продавці зобов`язуються передати...»; « 3.1. За продажу частки Покупець зобов`язується сплатити...»; « 7.1. Даний Договір вступає в силу з моменту повного розрахунку між продавцем і покупцем»; « 2.2. Покупець вважається повноправним учасником ТОВ з моменту підписання даного договору ти розрахунку за ним». Однак матеріали справи не містять жодних належних доказів, які б підтверджували, що продавці вже передали свої частки, а покупець вже сплатив за них кошти. Оскільки сторони домовились укласти договір в письмовій формі то такі документи повинні бути викладені у письмовій формі. Пункт 4.1. договору наданий позивачкою передбачає, що строк оплати за договором є 04.11.2004. Враховуючи положення даного пункту договору та п.7.1, яким передбачено, що даний Договір вступає в силу з моменту повного розрахунку між продавцем і покупцем, на даний час договір не вступив в силу та не може вступити в силу у майбутньому, оскільки строком оплати за даним договором є 04.11.2004, яке давно минуло. Надані позивачкою видаткові касові ордери, які начебто підтверджують отримання відповідачами по справі грошових коштів за продаж часток, виписані не позивачкою, а ТОВ "Вознесенська протиерозійна станція". Тобто, навіть якщо припустити, що у наданих видаткових касових ордерах розписалися певні особи за продаж часток, то покупцем у даному випадку є ТОВ "Вознесенська протиерозійна станція", а не позивачка. Крім того, дані видаткові касові ордери застосовуються у відносинах що виникають між підприємством та його найманими працівниками та є документом первинного бухгалтерського обліку, не можуть застосовуватися у відносинах між фізичними особами та не можуть вважатися належними доказами у розумінні ГПК України. Більше того, позивачкою було надано лише 2-3 видаткових касових ордерів, а не 31 (за кількістю осіб, які зазначені як продавці в договорі купівлі-продажу часток).
- стаття 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачає, що у разі внесення змін до установчих документів, які пов`язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається або копія рішення про вихід юридичної особи із складу засновників (учасників), завірена в установленому порядку, або нотаріально засвідчена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників), або нотаріально засвідчена копія документа про перехід чи передання частки учасника у статутному капіталі товариства, або нотаріально посвідчений договір про такий перехід чи передання, або рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове виключення засновника (учасника) зі складу засновників (учасників) юридичної особи, якщо це передбачено законом або установчими документами юридичної особи. Редакція даної статті, яка діяла на 04.11.2004 також передбачала, що у разі внесення змін до установчих документів, які пов`язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається або копія рішення про вихід юридичної особи із складу засновників (учасників), завірена в установленому порядку, або нотаріально посвідчена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників), або нотаріально посвідчений документ про передання права засновника (учасника) іншій особі, або рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове виключення засновника (учасника) зі складу засновників (учасників) юридичної особи, якщо це передбачено законом або установчими документами юридичної особи. Отже, стаття 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» чітко встановлює, що підпис фізичної особи на відповідному документі про вихід зі складу учасників товариства або про продаж своєї частки повинен бути нотаріально засвідчений. Законодавець також допускає подання у даному випадку нотаріально засвідченої копії документа. Проте, стаття 75 Закону Україні «Про нотаріат» передбачає, що вірність копії документа, виданого громадянином, засвідчується у тих випадках, коли справжність підпису громадянина на оригіналі цього документа засвідчена нотаріусом. Тобто, у будь-якому випадку, підпис фізичної особи на документі, що пов`язаний із передачею нею корпоративних прав повинен бути нотаріально засвідчений. Проте позивачкою не надано жодного документу, де підписи фізичних осіб, що начебто продали їй частки, нотаріально засвідченні.
- саме по собі підписання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі не підтверджує того факту, що до позивача перейшло право власності на частку в статному капіталі ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція». Право участі у ТОВ або ТДВ є особистим немайновим правом, а отже, автоматичного набуття статусу учасника товариства у зв`язку з набуттям третьою особою права власності на частку в статутному капіталі не відбувається. Законодавець пов`язує момент набуття права власності на частку в статутному капіталі з моментом державної реєстрації в ЄДР відповідних відомостей, адже державна реєстрація - це офіційне визнання державною документів, які підтверджують набуття частки в статутному капіталі. Однак, у матеріалах справи відсутні будь-які відомості про те, що ОСОБА_2 вживались заходи з метою проведення державної реєстрації змін відомостей щодо ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція». У разі ж звернення з наявними у позивачки документами, державний реєстратор, з урахування положень законодавства станом на листопад 2004 року, на підставі ст.ст.29, 30 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакцію закону станом на листопад 2004 року), прийняв би рішення про відмову в реєстрації змін.
- у 2004 та 2011 роках за наслідками продажу часток у статутному капіталі ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» колишніми учасниками ТОВ "Вознесенська протиерозійна станція", які продали свою частку ОСОБА_1 , були нотаріально засвідчені відповідні заяви про передачу (продаж) своєї частки у статутному капіталі ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» ОСОБА_1 . Крім того, в матеріалах справи містяться письмові договори про продаж часток ОСОБА_1 та розписки про отримання коштів за продаж часток. Враховуючи дані обставини, відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» та Закону України «Про нотаріат» дані нотаріально засвідчені заяви, договори купівлі-продажу часток на користь ОСОБА_1 та розписки є належними доказами відповідно до ГПК України, та підтверджують продаж 27-а особами своєї частки ОСОБА_1 , на підставі яких проведено державну реєстрацію змін. При цьому, у матеріалах справи №4/126/10 відсутні будь-які докази на підтвердження заяви ОСОБА_2 про ухилення відповідачів від нотаріального посвідчення заяв про вихід зі складу засновників, після укладання договору купівлі-продажу від 04.11.2004.
- позивачка не є учасником ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція», тому її права оспорюваним рішенням від 23.12.2004 не можуть бути порушені.
- позивачкою обрано неналежний спосіб захисту свого права, оскільки у частині 5 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (у редакції чинній з 17.06.2018) міститься перелік судових рішень, на підставі яких проводиться державна реєстрація змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства. Цей перелік с чітко визначеним і є вичерпним. Тобто у зазначеній нормі міститься вичерпний перелік способів захисту порушених прав учасників товариства з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю, норми якого є спеціальними для зазначених товариств. До цього переліку віднесено: д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві; є) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю. Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частині 5 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (у редакції, чинній з 17.06.2018) у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.10.2019 у справі №923/876/16.
Відповідач-2 - ОСОБА_3 у заяві від 18.05.2011 поданій до Господарського суду Миколаївської області при розгляді справи №4/126/10 (т.8 а.с.79) повідомив, що продав свою частку у ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» ОСОБА_1 за 2000,0 грн та отримав від нього кошти. Жодним іншим особам, у т.ч. ОСОБА_2 частку не продавав і кошти не отримував, будь-яких заяв про продаж своєї частки ОСОБА_2 не продавав, тому в задоволенні позову ОСОБА_2 просить відмовити.
У нотаріальній заяві від 20.09.2013 (т.15 а.с.115) ОСОБА_3 повідомив, що підтримує заяви та пояснення подані раніше до суду його представником ОСОБА_43 , просить в позові ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.
З приводу заяви ОСОБА_3 позивачка зазначає, що у заявах поданих до Вознесенського районного суду при розгляді цивільної справи №2-347/10 (т.7 а.с.217-230) ОСОБА_32 , ОСОБА_12 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_30 , ОСОБА_27 , ОСОБА_8 , ОСОБА_23 , ОСОБА_26 , ОСОБА_9 , ОСОБА_21 , ОСОБА_24 , ОСОБА_16 та ОСОБА_3 (т.7 а.с.225) позовні вимоги ОСОБА_2 визнали та зазначали, що свою долю у товаристві продали позивачці на загальних зборах, кошти отримали. Тобто вказані особи підтвердили той факт, що збори товариства відбулися 01.11.2004; на цих зборах учасниками було вирішено продати гр. ОСОБА_2 свої частки в статутному фонді товариства. Також відповідач у своїх поясненнях зазначив, що 04.11.2004 відбулось укладання договору між учасниками товариства та гр. ОСОБА_2 , відбувся повний розрахунок з ним особисто, а також з усіма учасниками товариства. У заявах поданих пізніше до Господарського суду Миколаївської області деякі з відповідачів у т.ч. ОСОБА_3 повідомили, що перепродали свої частки гр. ОСОБА_1 , однак ніяких зборів стосовно цього не проводилося. ОСОБА_1 просив відповідача ОСОБА_3 та інших не говорити про те, що вони продали свої частки ОСОБА_2 , а у в разі чого сказати, що не продали свої частки, а ОСОБА_2 надала грошову допомогу.
Відповідачка-3 - ОСОБА_4 у заяві від 04.05.2011 поданій до Господарського суду Миколаївської області при розгляді справи №4/126/10 (т.8 а.с.95) повідомила, що продала свою частку у ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» ОСОБА_1 та отримала від нього кошти. Жодним іншим особам, у т.ч. ОСОБА_2 частку не продавала і кошти не отримувала, будь-яких заяв про продаж своєї частки ОСОБА_2 не подавала, тому в задоволенні позову ОСОБА_2 просить відмовити.
У нотаріальній заяві від 19.09.2013 (т.15 а.с.114) ОСОБА_4 повідомила, що підтримує заяви та пояснення подані раніше до суду її представником ОСОБА_43 , просить в позові ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.
Відповідач-4 - ОСОБА_5 у нотаріальній заяві від 20.09.2013 (т.15 а.с.114) ОСОБА_5 повідомив, що підтримує заяви та пояснення подані раніше до суду його представником ОСОБА_43 , просить в позові ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.
Відповідач-5 - ОСОБА_6 у заяві поданій до Господарського суду Миколаївської області при розгляді справи №9/53/07 (т.7 а.с.231) ОСОБА_6 позовні вимоги ОСОБА_2 визнав та підтвердив продаж своєї долі у товаристві позивачці та отримання коштів.
У заяві від 18.05.2011 поданій до Господарського суду Миколаївської області при розгляді справи №4/126/10 (т.8 а.с.82) ОСОБА_6 повідомив, що продав свою частку у ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» ОСОБА_1 та отримав від нього кошти. Жодним іншим особам, у т.ч. ОСОБА_2 частку не продавав і кошти не отримував, будь-яких заяв про продаж своєї частки ОСОБА_2 не подавав, тому в задоволенні позову ОСОБА_2 просить відмовити.
Відповідач-6 - ОСОБА_7 відзиву чи пояснень не надавав.
Відповідач-7 - ОСОБА_8 у заяві поданій до Вознесенського районного суду при розгляді цивільної справи №2-347/10 (т.7 а.с.223) позовні вимоги ОСОБА_2 визнав та зазначив, що свою долю у товаристві продав позивачці, кошти отримали.
У заяві від 10.05.2011 поданій до Господарського суду Миколаївської області при розгляді справи №4/126/10 (т.8 а.с.89) повідомив, що продав свою частку у ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» ОСОБА_1 та отримав від нього кошти. Жодним іншим особам, у т.ч. ОСОБА_2 частку не продавав і кошти не отримував, будь-яких заяв про продаж своєї частки ОСОБА_2 не подавав, тому в задоволенні позову ОСОБА_2 просить відмовити.
Відповідачка-8 - ОСОБА_9 у заяві поданій до Вознесенського районного суду при розгляді цивільної справи №2-347/10 (т.7 а.с.227) ОСОБА_9 позовні вимоги ОСОБА_2 визнала та зазначила, що свою долю у товаристві продала позивачці, кошти отримала.
У заяві від 04.05.2011 поданій до Господарського суду Миколаївської області при розгляді справи №4/126/10 (т.8 а.с.88) ОСОБА_9 повідомив, що продала свою частку у ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» ОСОБА_1 та отримала від нього кошти. Жодним іншим особам, у т.ч. ОСОБА_2 частку не продавала і кошти не отримувала, будь-яких заяв про продаж своєї частки ОСОБА_2 не подавав, тому в задоволенні позову ОСОБА_2 просить відмовити.
У заяві від 04.05.2011 поданій до Господарського суду Миколаївської області при розгляді справи №4/126/10 (т.8 а.с.86) ОСОБА_9 повідомила, що її покійний чоловік ОСОБА_26 продав свою частку у ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» ОСОБА_1 та отримав від нього кошти. Жодним іншим особам, у т.ч. ОСОБА_2 частку не продавав і кошти не отримував, будь-яких заяв про продаж своєї частки ОСОБА_2 не подавав, тому в задоволенні позову ОСОБА_2 просить відмовити.
З приводу заяви ОСОБА_9 позивачка зазначає, що у заявах поданих до Вознесенського районного суду при розгляді цивільної справи №2-347/10 (т.7 а.с.217-230) ОСОБА_32 , ОСОБА_12 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_30 , ОСОБА_27 , ОСОБА_8 , ОСОБА_23 , ОСОБА_26 , ОСОБА_9 , ОСОБА_21 , ОСОБА_24 , ОСОБА_16 та ОСОБА_3 (т.7 а.с.217-233) позовні вимоги ОСОБА_2 визнали та зазначали, що свою долю у товаристві продали позивачці на загальних зборах, кошти отримали. Тобто вказані особи підтвердили той факт, що збори товариства відбулися 01.11.2004; цих зборах учасниками було вирішено продати гр. ОСОБА_2 свої частки в статутному фонді товариства. Також відповідачка у своїх поясненнях зазначила, що 04.11.2004 відбулось укладання договору між учасниками товариства та гр. ОСОБА_2 , відбувся повний розрахунок з ним особисто, а також з усіма учасниками товариства. У заявах поданих пізніше до Господарського суду Миколаївської області ОСОБА_9 зазначає, що вона особисто та її чоловік свої частки перепродали ОСОБА_1 , однак ніяких зборів стосовно цього не проводилося. ОСОБА_1 сказав відповідачці ОСОБА_9 , її чоловікові (тепер вже покійного) та іншим учасникам товариства, щоб вони не спілкувалися з позивачкою та не робили ніяких дій стосовно переоформлення на мене своїх відчуджених їй часток.
Відповідач-9 - ОСОБА_10 у нотаріальній заяві від 20.09.2013 (т.15 а.с.107) повідомив, що підтримує заяви та пояснення подані раніше до суду його представником ОСОБА_43 , просить в позові ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.
Відповідачка-10 - ОСОБА_11 у заяві подані до Господарського суду Миколаївської області при розгляді справи №9/53/07 (т.7 а.с.233) ОСОБА_11 позовні вимоги ОСОБА_2 визнала, підтвердила продаж своєї долі у товаристві позивачці та отримання коштів.
У заяві від 04.05.2011 поданій до Господарського суду Миколаївської області при розгляді справи №4/126/10 (т.8 а.с.97) повідомила, що продала свою частку у ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» ОСОБА_1 та отримала від нього кошти. Жодним іншим особам, у т.ч. ОСОБА_2 частку не продавала і кошти не отримувала, будь-яких заяв про продаж своєї частки ОСОБА_2 не подавала, тому в задоволенні позову ОСОБА_2 просить відмовити.
У заяві від 10.05.2011 поданій до Господарського суду Миколаївської області при розгляді справи №4/126/10 (т.8 а.с.96) ОСОБА_11 повідомила, що її покійний чоловік ОСОБА_29 свою частку у ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» нікому не продавав, у т.ч. ОСОБА_2 , та на момент смерті залишався учасником товариства.
У нотаріальній заяві від 20.09.2013 (т.15 а.с.108) ОСОБА_11 повідомила, що підтримує заяви та пояснення подані раніше до суду її представником ОСОБА_43 , просить в позові ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.
Відповідачка-11 - ОСОБА_46 у заяві поданій до Вознесенського районного суду при розгляді цивільної справи №2-347/10 (т.7 а.с.218) ОСОБА_46 позовні вимоги ОСОБА_2 визнала та зазначила, що свою долю у товаристві продала позивачці, кошти отримали.
У заяві від 04.05.2011 поданій до Господарського суду Миколаївської області при розгляді справи №4/126/10 (т.8 а.с.92) ОСОБА_46 повідомила, що продала свою частку у ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» ОСОБА_1 та отримала від нього кошти. Жодним іншим особам, у т.ч. ОСОБА_2 частку не продавала і кошти не отримувала, будь-яких заяв про продаж своєї частки ОСОБА_2 не подавала, тому в задоволенні позову ОСОБА_2 просить відмовити.
У нотаріальній заяві від 19.09.2013 (т.15 а.с.120) повідомила, що підтримує заяви та пояснення подані раніше до суду її представником ОСОБА_43 , просить в позові ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.
Відповідач-12 - ОСОБА_13 у нотаріальній заяві від 19.09.2013 (т.15 а.с.116) повідомив, що підтримує заяви та пояснення подані раніше до суду його представником ОСОБА_43 , просить в позові ОСОБА_47 .Аю відмовити в повному обсязі.
Відповідач-13 - ОСОБА_42 у заяві поданій до Господарського суду Миколаївської області при розгляді справи №9/53/07 (т.7 а.с.234) позовні вимоги ОСОБА_2 визнав, підтвердив продаж своєї частки у товаристві позивачці та отримання коштів.
Відповідач-14 - ОСОБА_15 відзиву чи пояснень не надавав.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів у їх сукупності, а також приймаючи до уваги, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступні обставини.
28.08.2003 відбулись установчі збори засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «Вознесенська протиерозійна станція», на яких громадянами-засновниками ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_8 , ОСОБА_48 , ОСОБА_9 , ОСОБА_26 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_27 , ОСОБА_6 , ОСОБА_24 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_29 , ОСОБА_33 , ОСОБА_10 , ОСОБА_21 , ОСОБА_20 , ОСОБА_19 , ОСОБА_22 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_18 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_32 , ОСОБА_13 , ОСОБА_54 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_31 , ОСОБА_15 , ОСОБА_28 було вирішено створити Товариство з обмеженою відповідальністю «Вознесенська протиерозійна станція» на базі реорганізованої Вознесенської протиерозійної станції; затвердити статутний фонд товариства у розмірі 185600,0 грн; підписати Установчий договір про створення та діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «Вознесенська протиерозійна станція»; затвердити Статут ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція»; обрано директора та ревізійну комісію.
Рішення установчих зборів зафіксовані у протоколі №2 від 28.08.2003 (т.3 а.с.127).
Громадяни ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_8 , ОСОБА_48 , ОСОБА_9 , ОСОБА_26 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_27 , ОСОБА_6 , ОСОБА_24 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_29 , ОСОБА_33 , ОСОБА_10 , ОСОБА_21 , ОСОБА_20 , ОСОБА_19 , ОСОБА_22 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_18 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_32 , ОСОБА_13 , ОСОБА_54 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_31 , ОСОБА_15 , ОСОБА_28 вказані у Підписному листі (т.1 а.с.74, 75) уклали Установчий договір про створення та діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «Вознесенська протиерозійна станція» (т.1 а.с.65-73).
У Підписному листі було зазначено відсоток частки кожного із засновників у статутному фонді, а саме: ОСОБА_16 - 1,58%, ОСОБА_17 - 2,25%, ОСОБА_8 - 0,88%, ОСОБА_48 - 2,34%, ОСОБА_9 - 5,21%, ОСОБА_26 - 1,61%, ОСОБА_49 - 1,4%, ОСОБА_50 - 0,25%, ОСОБА_27 - 1,01%, ОСОБА_6 - 0,67%, ОСОБА_24 - 0,75%, ОСОБА_7 - 2,65%, ОСОБА_3 - 3,66%, ОСОБА_12 - 0,34%, ОСОБА_29 - 1,31%, ОСОБА_11 - 1,11%, ОСОБА_33 - 1,31%, ОСОБА_10 - 0,58%, ОСОБА_21 - 1,76%, ОСОБА_20 - 21,15%, ОСОБА_19 - 0,64%, ОСОБА_22 - 1,48%, ОСОБА_5 - 4,04 %, ОСОБА_4 - 0,64%, ОСОБА_18 - 0,75 %, ОСОБА_23 - 1,78%, ОСОБА_52 - 1,96%, ОСОБА_53 - 0,64%, ОСОБА_32 - 2,77%, ОСОБА_13 - 3,92%, ОСОБА_54 - 1,05%, ОСОБА_41 - 10,71%, ОСОБА_42 -2,82%, ОСОБА_31 - 0,19%, ОСОБА_15 - 6,11%, ОСОБА_28 - 1,10%.
27.09.2003 зазначений договір було посвідчено приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області та зареєстровано в реєстрі за №2318.
Затверджений загальними зборами учасників ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» від 28.08.2003 Статут ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція», було зареєстровано Вознесенською районною державною адміністрацією 30.09.2003 за №498 (т.1 а.с.50-64).
30.09.2003 Вознесенською районною державною адміністрацією була проведена державна реєстрація відповідача як юридичної особи. Відомості про відповідача були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (номер запису 1 508 120 0000 000062) (т.3 а.с.100).
01.11.2004 відбулись збори учасників ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» оформлені протоколом №1 (т.1 а.с.45-48).
Оригінал протоколу №1 оглянуто судом при дослідженні доказів у справі.
У протоколі зазначено, що на зборах були присутні 36 учасників: ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_26 , ОСОБА_21 , ОСОБА_55 , ОСОБА_11 , ОСОБА_29 , ОСОБА_17 , ОСОБА_12 , ОСОБА_19 , ОСОБА_42 , ОСОБА_24 , ОСОБА_16 , ОСОБА_54 , ОСОБА_13 , ОСОБА_31 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_15 , ОСОБА_33 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_32 , ОСОБА_20 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_18 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_51 , ОСОБА_22 , ОСОБА_56 .
Порядок денний зборів передбачав обговорення питання продажу часток в уставному фонді товариства.
У протоколі зазначено, що після виступу з цього питання директора ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» ОСОБА_57 та учасника товариства ОСОБА_17 , 35 засновників висловили бажання продати свої долі у товаристві (усі присутні на зборах, крім ОСОБА_57 ). Після цього учасники запропонували ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» викупити їх частки, однак директор товариства ОСОБА_58 відмовився, пославшись на неплатоспроможність товариства. Надалі, 35 засновників запропонували гр. ОСОБА_2 , запрошеній на збори, викупити їх частки в уставному фонді товариства. За результатами голосування за пропозицію продати частко ОСОБА_2 проголосувало 35 засновників. ОСОБА_2 погодилась придбати частки кожного з 35 засновників його частку вказану у підписному листі громадян-засновників товариства за ціною, погодженою з кожним засновником. Після цього збори вирішили продати ОСОБА_2 частки 35 засновників в уставному фонді ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» згідно підписного аркуша громадян-засновників товариства за готівку, по ціні погодженій з кожним засновником. Додатками до протоколу №1 зазначені: список засновників, що виявили бажання продати свої частки та копія договору купівлі-продажу часток засновників.
В якості Додатку до протоколу №1 від 01.11.2004 загальних зборів засновників ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція», суду надано Список засновників, що продали свої частки в уставному фонді ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція».
Оригінал Додатку до протоколу №1 від 01.11.2004 (т.1 а.с.49) оглянуто судом при дослідженні доказів у справі.
Зазначений документ містить прізвища, ім`я та по-батькові 32 осіб: ОСОБА_11 , ОСОБА_29 , ОСОБА_55 , ОСОБА_17 , ОСОБА_31 , ОСОБА_9 , ОСОБА_26 , ОСОБА_16 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_19 , ОСОБА_15 , ОСОБА_7 , ОСОБА_33 , ОСОБА_32 , ОСОБА_8 , ОСОБА_42 , ОСОБА_21 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_24 , ОСОБА_12 , ОСОБА_27 , ОСОБА_54 , ОСОБА_28 , ОСОБА_5 , ОСОБА_20 , ОСОБА_51 , ОСОБА_18 , ОСОБА_22 , ОСОБА_59 . Зазначений список завірено печаткою ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» та підписом ОСОБА_60 .
Оригінал Договору купівлі-продажу часток засновників (т.1 а.с.39-44) (надалі - Договір від 04.11.2004), оглянуто судом при дослідженні доказів у справі.
Зазначений Договір купівлі-продажу часток засновників, копію якого зазначено в якості додатку до протоколу №1 від 01.11.2004, датований 04.11.2004 та містить наступні умови.
Продавці, ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_26 , ОСОБА_21 , ОСОБА_55 , ОСОБА_11 , ОСОБА_29 , ОСОБА_17 , ОСОБА_12 , ОСОБА_19 , ОСОБА_42 , ОСОБА_24 , ОСОБА_16 , ОСОБА_54 , ОСОБА_13 , ОСОБА_27 , ОСОБА_31 , ОСОБА_28 , ОСОБА_15 , ОСОБА_33 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_32 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_20 , ОСОБА_18 , ОСОБА_51 , ОСОБА_22 (всього 31 особа), що є учасниками ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція», з одного боку та покупець: ОСОБА_2 , з іншого боку, на підставі Протоколу загальних зборів ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» про домовленість на переуступку часток №1 від 01.11.2004, уклали договір про наступне.
Згідно п.1.1 Договору від 04.11.2004, продавці зобов`язуються передати у власність покупця свої частки в ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція», а покупець прийняти та оплатити ці частки.
Згідно п.1.3.5 Договору від 04.11.2004, розмір часток на момент укладання даного договору у відповідності з балансом товариства становить: ОСОБА_3 - 6793 грн, ОСОБА_9 - 9670 грн, ОСОБА_26 - 2988 грн, ОСОБА_21 - 3267 грн, ОСОБА_55 - 4343 грн, ОСОБА_11 - 2060 грн, ОСОБА_29 - 3953 грн, ОСОБА_17 - 4176 грн, ОСОБА_12 - 631 грн, ОСОБА_19 - 9837 грн, ОСОБА_42 - 5234 грн, ОСОБА_24 - 1392 грн, ОСОБА_16 - 2932 грн, ОСОБА_54 - 1949 грн, ОСОБА_13 - 7276 грн, ОСОБА_27 - 1875 грн, ОСОБА_31 - 353 грн, ОСОБА_28 - 2042 грн, ОСОБА_15 - 12639 грн, ОСОБА_33 - 2431 грн, ОСОБА_6 - 1244 грн, ОСОБА_10 - 1076 грн, ОСОБА_7 - 4918 грн, ОСОБА_8 - 1633 грн, ОСОБА_32 - 5141 грн, ОСОБА_4 - 1188 грн, ОСОБА_5 - 7498 грн, ОСОБА_20 - 39254 грн , ОСОБА_18 - 1392 грн, ОСОБА_51 - 3304 грн, ОСОБА_22 - 2747 грн.
Розділом 2 Договору від 04.11.2004 передбачено порядок оформлення поступки часток.
Так, згідно п.2.1 Договору від 04.11.2004, покупець після підписання даного договору може звернутись до ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» з проханням про переоформлення на його ім`я свідоцтва про передання внеску до статутного фонду ТОВ, яке має бути оформлене у відповідності до статуту ТОВ.
Згідно п.2.2 Договору від 04.11.2004 покупець вважається повноправним учасником ТОВ з моменту підписання даного договору та розрахунку по ньому.
У Розділі 3 «Цена договора» Договору від 04.11.2004 зазначено, що за уступку долі покупець зобов`язується сплатити продавцям: ОСОБА_3 - 1000,0 грн, ОСОБА_9 - 1000,0 грн, ОСОБА_26 - 1000,0 грн, ОСОБА_21 - 1000,0 грн, ОСОБА_55 - 1000,0 грн, ОСОБА_11 - 1000,0 грн, ОСОБА_29 - 1000,0 грн, ОСОБА_17 - 1000,0 грн, ОСОБА_12 - 1000,0 грн, ОСОБА_19 - 1000,0 грн, ОСОБА_42 - 1000,0 грн, ОСОБА_24 - 1000,0 грн, ОСОБА_16 - 1000,0 грн, ОСОБА_54 - 1000,0 грн, ОСОБА_13 - 1000,0 грн, ОСОБА_27 - 1000,0 грн, ОСОБА_31 - 1000,0 грн, ОСОБА_28 - 1000,0 грн, ОСОБА_15 - 1000,0 грн, ОСОБА_33 - 1000,0 грн, ОСОБА_6 - 1000,0 грн, ОСОБА_10 - 1000,0 грн, ОСОБА_7 - 1000,0 грн, ОСОБА_8 - 1000,0 грн, ОСОБА_32 - 1000,0 грн, ОСОБА_4 - 500,0 грн, ОСОБА_5 - 1000,0 грн, ОСОБА_20 - 1500,0 грн, ОСОБА_18 - 1000,0 грн, ОСОБА_51 - 1000,0 грн, ОСОБА_22 - 1000,0 грн. Напроти прізвищ продавців містяться підписи.
Розділом 4 Договору від 04.11.2004 передбачено наступний порядок розрахунків.
Згідно пп.4.1-4.5 Договору від 04.11.2004 строк оплати становить - 4 листопада 2004 року на момент підписання даного договору. Вид розрахунків - готівковий. Загальна сума договору: 31000 грн. Покупець зобов`язаний повідомити продавця про проведення платежу у строк до 05.11.2004 з моменту підписання даного договору.
Розділом 5 Договору від 04.11.2004 визначені наслідки поступки часток для продавця, а саме.
Згідно п.5.1 Договору від 04.11.2004, при настанні обставин, що вказані у п.2.2 даного договору, продавець втрачає усі права та звільняється від зобов`язань по відношенню до ТОВ, які були обумовлені його статусом як учасника ТОВ.
Згідно п.5.2 Договору від 04.11.2004, при настанні обставин, що вказані у п.2.2 даного договору, продавець втрачає усі права та звільняється від зобов`язань по відношенню до інших учасників ТОВ, які були обумовлені його статусом як учасника ТОВ.
Згідно п.5.3 Договору від 04.11.2004, при настанні обставин, що вказані у п.2.2 даного договору, установчий договір про створення та діяльність ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» від 28.08.2003 по відношенню до продавця вважається недійсним і всі його умови втрачають для продавця всіляке юридичне значення.
Розділом 6 Договору від 04.11.2004 визначені наслідки поступки часток для покупця, а саме.
Згідно п.6.1 Договору від 04.11.2004, при настанні обставин, що вказані у п.2.2 даного договору, покупець становиться по відношенню до ТОВ його новим учасником.
Згідно п.6.2 Договору від 04.11.2004 до покупця, при поступці часток продавцем, одночасно переходять усі права та обов`язки, що належали останньому на момент поступки частки. Продавець з моменту придбання частки в ТОВ зобов`язується виконувати вимоги статутних документів ТОВ, а також нести усі зобов`язання учасника, що виходять зі статутних документів та діючого законодавства.
Пунктами 7.1-7.6 Розділу 7 Договору від 04.11.2004 передбачено, що даний договір вступає в силу з моменту повного розрахунку між продавцем та покупцем. Договір складено у двох оригінальних примірниках та зберігається у сторін. У односторонньому порядку договір не підлягає розірванню. Сторона, що розірвала договір в односторонньому порядку зобов`язана сплатити іншій стороні за спричинену шкоду 10-кратну вартість отриманої продавцем від покупця суму, що вказана у договорі. У випадках, не передбачених договором, сторони керуються діючим законодавством. Додатком до даного договору є Протокол №1 від 01.11.2004 загальних зборів ТОВ про прийняття рішення учасників на поступку своїх часток.
У Розділі 8 (Реквізити сторін) Договору від 04.11.2004 зазначені прізвища, ім`я та по-батькові продавців: ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_26 , ОСОБА_21 , ОСОБА_55 , ОСОБА_11 , ОСОБА_29 , ОСОБА_17 , ОСОБА_12 , ОСОБА_19 , ОСОБА_42 , ОСОБА_24 , ОСОБА_16 , ОСОБА_54 , ОСОБА_13 , ОСОБА_27 , ОСОБА_31 , ОСОБА_28 , ОСОБА_15 , ОСОБА_33 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_32 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_20 , ОСОБА_18 , ОСОБА_51 , ОСОБА_22 . Підписів зазначених осіб Розділ 8 не містить.
Напроти прізвища, ім`я та по-батькові покупця: ОСОБА_2 (надруковано та написано від руки), міститься підпис останньої.
В кінці договору зроблено запис, що директор ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція», що діє як третя особа, засвідчив факт купівлі-продажу часток у статутному фонді ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» та проведення розрахунків між продавцями та покупцями засвідчує цей договір печаткою товариства, та міститься підпис ОСОБА_61 .
В матеріалах справи містяться заяви ОСОБА_2 від 05.11.2004 та 08.11.2004 адресовані ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» з проханням внесення зміни до статутних документів ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» пов`язані зі зміною складу засновників на підставі рішення загальних зборів засновників товариства від 01.11.2004, викладених у протоколі №1 та договору купівлі продажу часток від 04.11.2004 (т.19 а.с.125, 126).
На підставі вказаних заяв жодних змін до установчих документів товариства внесено не було.
В подальшому, відбулась реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, відповідно до яких у розділі «Перелік засновників (учасників) юридичної особи» зазначено; «Згідно статуту нової редакції ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» - 16 осіб…., розмір внеску до статутного фонду - 185600,0 грн» (т.3 а.с.132-135).
До матеріалів справи сторонами додано протокол Загальних зборів ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» від 23.12.2004 (т.1 а.с.76-81) та Нова редакція Статуту ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» затверджена Загальними зборами ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» від 23.12.2004 (т.1 а.с.82-93).
Згідно протоколу від 23.12.2004, присутніми на загальних зборах були 25 осіб - учасників ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція»: ОСОБА_9 - 5,21%, ОСОБА_26 - 1,61%, ОСОБА_49 - 1,4%, ОСОБА_6 - 0,67%, ОСОБА_7 - 2,65%, ОСОБА_3 - 3,66%, ОСОБА_33 - 1.21%, ОСОБА_10 0,58%, ОСОБА_20 - 21,15% , ОСОБА_5 - 4,04%, ОСОБА_4 - 0,64%, ОСОБА_52 - 1,96%, ОСОБА_13 - 3,92%, ОСОБА_58 10,71%, ОСОБА_15 - 6,11%, ОСОБА_19 - 5,3%, ОСОБА_24 - 0,75%, ОСОБА_32 - 2,77%, ОСОБА_8 - 0,88%, ОСОБА_17 - 2,25%, ОСОБА_16 - 1,58%, ОСОБА_12 - 1.01%, ОСОБА_21 - 1,76%, ОСОБА_31 - 0,19%, ОСОБА_42 - 2,82%, а також представник гр. ОСОБА_1 - ОСОБА_62 .
Порядок денний зборів передбачав: 1) реорганізацію ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» (прийняття до складу засновників ОСОБА_1 ; вихід зі складу засновників 21 учасника); 2) підтвердження повноважень директора товариства ОСОБА_40 та визнання недійсним протоколу зборів №7 від 29.11.2004.
Як зазначено у протоколі, по першому питанню виступила ОСОБА_9 , яка зачитала нотаріально посвідчені заяви ОСОБА_9 , ОСОБА_26 , ОСОБА_63 , ОСОБА_6 , ОСОБА_64 , ОСОБА_3 , ОСОБА_37 , ОСОБА_10 , ОСОБА_65 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_66 , ОСОБА_13 , ОСОБА_40 , ОСОБА_15 , ОСОБА_19 , ОСОБА_24 , ОСОБА_36 , ОСОБА_8 , ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , які передали свої частки у статутному фонді ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» ОСОБА_1 , претензій до ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» та інших учасників товариства не мають. У зв`язку з чим доповідачка запропонувала виключити зазначених осіб зі складу учасників товариства та здійснити перерозподіл часток у статутному фонді ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція».
Згідно наданих суду примірників нотаріально посвідчених заяв від 20.11.2004 та 29.11.2004 зазначених осіб, (т.3 а.с.129, 130) останні просили загальні збори ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» виключити їх зі складу засновників ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція»; майнових та інших претензій до товариства в цілому та до інших співзасновників не мають; належні їм частки у статутному фонді товариства передають Васюку М.Г.
Голова зборів ОСОБА_15 у своєму виступі пояснив, що зміна учасників товариства тягне необхідність внесення відповідних змін до статуту товариства, тому запропонував затвердити нову редакцію статуту.
У розділі протоколу «Постановили» зазначено, що зборами одноголосно були прийняті наступні рішення:
1. Виключити зі складу засновників ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» ОСОБА_9 , ОСОБА_26 , ОСОБА_67 , ОСОБА_6 , ОСОБА_64 , ОСОБА_3 , ОСОБА_37 , ОСОБА_10 , ОСОБА_65 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_68 , ОСОБА_13 , ОСОБА_40 , ОСОБА_15 , ОСОБА_19 , ОСОБА_24 , ОСОБА_69 , ОСОБА_8 , ОСОБА_17 , ОСОБА_16 .
2. Прийняти до складу засновників ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» ОСОБА_1 .
3. Перерозподілити частки у статутному фонді ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» наступним чином: ОСОБА_1 - 79,15% статутного фонду ТОВ вартістю 146902,0 грн; ОСОБА_55 - 2,34% вартістю 4343,0 грн; ОСОБА_70 - 0,25% вартістю 464,0 грн, ОСОБА_27 - 1,01% вартістю 875,0 грн, ОСОБА_46 - 0,34% вартістю 631,0 грн, ОСОБА_11 - 1,11% вартістю 2060,0 грн, ОСОБА_29 - 1,31% вартістю 3953,0 грн, ОСОБА_21 - 1.76% вартістю 3267,0 грн, ОСОБА_71 - 1,48% вартістю 2747,0 грн, ОСОБА_18 - 0,75% вартістю 1392,0 грн, ОСОБА_51 - 1,78% вартістю 3304,0 грн, ОСОБА_53 - 0,64% вартістю 1188,0 грн, ОСОБА_30 - 1,05% вартістю 1949,0 грн, ОСОБА_42 - 2.82% вартістю 5234,0 грн, ОСОБА_72 - 0,19% вартістю 353,0 грн, ОСОБА_28 - 1,1% вартістю 2042,0 грн.
4. Затвердити нову редакцію Статуту ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» (Додаток №1 до протоколу).
5. Уповноважити підписати Статут у новій редакції від імені усіх засновників - секретаря загальних зборів ОСОБА_42 та доручити йому здійснення державної реєстрації статуту.
В подальшому була проведена державна реєстрація нової редакції Статуту (дата реєстрації - 24.05.2005, № запису - 15081050001000062)
Позивачка зазначає, що на підставі рішення загальних зборів учасників TOB "Вознесенська протиерозійна станція" від 01.11.2004 між нею та учасниками товариства 04.11.2004 було укладено договір купівлі-продажу 82,12% часток статутного капіталу TOB "Вознесенська протиерозійна станція", внаслідок чого вона набула право власності на цю частку в статутному капіталі товариства, права та обов`язки його учасника.
Відповідних змін до установчих документів TOB "Вознесенська протиерозійна станція" внесено не було, а 23.12.2004 начебто були проведені загальні збори учасників товариства, на яких було прийнято рішення про виключення зі складу учасників товариства тих його учасників, які відступили свої частки за договором від 04.11.2004, та про розподіл придбаної нею частки між рештою його учасників, а на підставі рішення цих зборів 24.05.2005 Вознесенсенською райдержадміністрацією зареєстрована нова редакція статуту товариства. Позивачка вважає, що, навіть якщо припустити дійсне проведення зборів 23.12.2004, то в порушення вимог ст.60, 61 Закону України «Про господарські товариства» та Статуту ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція», такі збори відбулись без наявності кворуму, оскільки позивачка не була запрошена на збори, належні їй 82,12% голосів не були враховані, чим порушено її корпоративні права.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивачки з позовом до суду.
На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
В якості підстави придбання 82,12% часток статутного капіталу TOB «Вознесенська протиерозійна станція» та набуття статусу учасника TOB «Вознесенська протиерозійна станція» (корпоративних прав), позивачка вказує на рішення загальних зборів учасників TOB "Вознесенська протиерозійна станція" від 01.11.2004; укладений між нею та учасниками товариства Договір купівлі-продажу від 04.11.2004, приписи Установчого договору та Статуту TOB «Вознесенська протиерозійна станція».
Відповідно до ч.8 ст.8 Установчого договору та ч.1 ст.5 Статуту TOB «Вознесенська протиерозійна станція», учасник товариства має право за згодою решти учасників товариства уступити свою частку одному чи кільком учасникам товариства або третім особам. Учасники товариства мають переважне право придбання частки (її частини). При передачі частки (її частини) третім особам відбувається одночасно перехід до неї усіх прав та обов`язків, що належали учаснику, який уступив її повністю або частково.
За умовами п.2.1, 2.2 Договору від 04.11.2004, покупець після підписання даного договору може звернутись до ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» з проханням про переоформлення на його ім`я свідоцтва про передання внеску до статутного фонду ТОВ, яке має бути оформлене у відповідності до статуту ТОВ. Покупець вважається повноправним учасником ТОВ з моменту підписання даного договору та розрахунку по ньому.
Згідно п.6.1, 6.2 Договору від 04.11.2004, при настанні обставин, що вказані у п.2.2 даного договору, покупець становиться по відношенню до ТОВ його новим учасником. До покупця, при поступці часток продавцем, одночасно переходять усі права та обов`язки, що належали останньому на момент поступки частки. Продавець з моменту придбання частки в ТОВ зобов`язується виконувати вимоги статутних документів ТОВ, а також нести усі зобов`язання учасника, що виходять зі статутних документів та діючого законодавства.
Зазначені умови Установчого договору, Статуту та Договору від 04.11.2004 позивачка вважає належними та достатніми правовими підставами для набуття нею статусу учасника TOB «Вознесенська протиерозійна станція» з відповідними корпоративними правами.
Слід зазначити, що протягом періоду існування між сторонами спірних правовідносин, відбувались певні зміни у підходах до визначення моменту набуття особою статусу учасника ТОВ.
Так, один з підходів передбачав, що особа стає учасником ТОВ з моменту набуття права власності на частку в статутному капіталі ТОВ.
Цей підхід знайшов своє відображення у п.31 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» №13 від 24.10.2008.
В подальшому у практиці розгляду подібних спорів відбулись певні зміни, відповідно до яких, право участі у ТОВ особа набуває тільки з моменту вступу до ТОВ, що має бути підтверджено відповідним рішенням загальних зборів учасників. При цьому, набуття права власності на частку надає особі лише право на вступ до ТОВ. Такий підхід закріплений, зокрема, у п.2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» №4 від 25.02.2016.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 26.02.2020 у справі №906/461/19 зазначав, що обставини набуття прав учасника товариства, в тому числі й момент такого набуття, не залежать від наявності/відсутності в ЄДРЮОФОПГФ відомостей щодо певного складу учасників товариства. Дослідження фактів прийняття/неприйняття рішень загальних зборів учасників товариства про виключення учасника, який передав свою частку іншій особі, про прийняття цієї особи (нового учасника) до складу учасників товариства, про внесення відповідних змін до статуту товариства, про зміну у складі учасників товариства, і, відповідно, доведеність факту порушення корпоративних прав позивача - нового учасника спірними рішеннями зборів учасників товариства, є необхідною передумовою вирішення спору у справі.
Натомість у постанові від 01.10.2019 у справі №909/1294/15 Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків щодо застосування законодавства, яке діяло до набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»: відступлення частки у статутному капіталі є правовим механізмом, за яким відбувається її відчуження на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо; відступлення частки не є окремим різновидом договору. У разі відступлення частки особа набуває права на частку внаслідок укладення правочину з учасником товариства, а не внаслідок його прийняття до складу учасників товариства загальними зборами чи державної реєстрації відповідних змін; включення такого учасника до складу учасників товариства на підставі рішення загальних зборів учасників товариства та державна реєстрація відповідних змін до статуту є діями на виконання договору щодо відчуження частки учасником товариства.
Також питання застосування законодавства, яке діяло до набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», в аспекті набуття особою статусу учасника товариства розглядалося у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18, де сформульовані такі висновки.
Статут товариства з обмеженою відповідальністю мав містити, зокрема, відомості про розмір статутного капіталу з визначенням частки кожного учасника (статті 4, 51 Закону України «Про господарські товариства», абзац другий частини першої статті 143 ЦК України). У разі зміни складу учасників або розміру їх часток товариство в особі загальних зборів було зобов`язано прийняти рішення про внесення змін до статуту товариства на підставі волевиявлення учасника товариства та набувача частки про передання частки. Таке волевиявлення могло міститися, зокрема, в заяві учасника товариства та набувача частки, або могло бути доведено до відома товариства іншим чином. Рішення товариства про внесення змін до статуту товариства та його статут були, серед іншого, підставою для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в ЄДРЮОФОПГФ.
В подальшому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №906/1336/19 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, сформульованих в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.02.2020 у справі № 906/461/19 та зазначила наступне:
« 7.1.8. Відступлення частки у статутному капіталі є правовим механізмом, за яким відбувається її відчуження на підставі договору купівлі-продажу, міни, дарування або іншого зобов`язального договору. Наслідком відчуження частки є набуття іншою стороною договору права на частку.
7.1.9. Учинення правочину з відчуження частки не має наслідком автоматичний перехід корпоративних прав від первісного власника до набувача. Договором може бути передбачено, що право власності на частку переходить до набувача з моменту підписання договору, однак для переходу володіння часткою є необхідним волевиявлення обох сторін щодо цього. Передання частки від учасника набувачу може бути, зокрема, кінцевим етапом виконання договору (наприклад, після сплати покупної ціни), що можливо значно пізніше від укладення зобов`язального договору. Відтак акт приймання-передачі частки є документом, що відображає волевиявлення сторін щодо передання володіння від учасника товариства до набувача частки.
7.1.10. За загальним правилом частини першої статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
7.1.11. Відповідно до частини другої цієї статті ЦК України переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки; до передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.
7.1.12. Отже, як передання майна зазвичай розуміють надання набувачу можливості користування майном, здійснювати панування над ним, мати у своєму господарстві, володіти майном. Тому як передання частки у статутному капіталі товариства слід розуміти надання набувачу можливості здійснювати права учасника товариства.
7.1.13. За законодавством, яке діяло до набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», дії учасника та особи, якій передається частка у статутному капіталі товариства, полягали в доведенні ними до відома товариства їх волевиявлення про передання частки. Таке волевиявлення могло міститися, зокрема, в заяві учасника товариства та особи, якій передається частка (набувача), або могло бути доведено до відома товариства іншим чином.
7.1.14. Унаслідок доведення до відома товариства волевиявлення учасника товариства та набувача про передання частки відбувалася зміна у складі учасників. На підставі такого волевиявлення товариство в особі загальних зборів було зобов`язано прийняти рішення про внесення змін до статуту товариства та здійснити державну реєстрацію таких змін і зміни складу учасників. Загальні збори мали прийняти рішення про внесення змін до статуту за участі набувача частки, а не за участі колишнього учасника, який передав частку набувачу. При цьому загальні збори не повинні були приймати рішення про виключення учасника зі складу учасників, про вступ або надання згоди на вступ набувача до складу учасників, про прийняття набувача до складу учасників товариства тощо.
7.1.15. Подальша державна реєстрація зміни складу учасників товариства та відображення нового складу учасників в ЄДРЮОФОПГФ має значення для третіх осіб, оскільки статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» установлено спростовану презумпцію відомостей, внесених до ЄДРЮОФОПГФ. Такий висновок сформульований, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15 (провадження № 11-576апп18), від 06 лютого 2019 року у справі № 462/2646/17 (провадження № 11-1272апп18), від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 17 червня 2020 року у справі № 826/10249/18 (провадження № 11-771апп19).
7.1.16. За законодавством, яке діє після набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», більше не вимагається вказувати у статуті товариства склад учасників та розмір належних їм часток. Відповідно зміна учасників не потребує ні внесення змін до статуту, ні проведення загальних зборів учасників для внесення таких змін. Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Відповідне положення може бути внесене до статуту або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь усі учасники товариства (частина друга статті 21 Закону № 2275-VІІІ).
7.1.17. Натомість відповідно до частини п`ятої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи: заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі; документ про сплату адміністративного збору; акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю. Справжність підписів на такому акті засвідчується нотаріально. У випадку, якщо відповідно до статуту товариства вимагається згода інших учасників на вихід з товариства, подається така згода, справжність підписів на якій засвідчується нотаріально.
7.1.18. З моменту державної реєстрації частки у статутному капіталі товариства за набувачем, до нього переходить володіння часткою, набувач набуває статусу учасника товариства, що надає йому можливість реалізовувати права з частки, оскільки відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Тобто відомості Єдиного державного реєстру виконують функцію оголошення прав на частку невизначеному колу третіх осіб (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 96), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29). З цього ж моменту до набувача частки у статутному капіталі товариства переходить право власності на частку за договором, якщо інше не встановлено договором або законом.
7.1.19. Відтак момент набуття права на частку у статутному капіталі (права власності) та момент набуття права з частки (права участі в господарському товаристві) різняться та можуть не збігатися у часі. Укладення правочину з відчуження частки у статутному капіталі є правовою підставою набуття права на частку (права власності на частку), а тому момент набуття права на частку може визначатися умовами такого правочину. Разом з тим моментом переходу корпоративних прав з частки у статутному капіталі, яка була передана іншій особі, є юридичний факт реєстрації в державному реєстрі зміни складу учасників за актом приймання-передачі, наданим однією із сторін».
Беручи до уваги чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство та правові позиції Великої Палати Верховного Суду у спірних правовідносин, можна дійти висновку, що передувати виникненню корпоративних прав у товаристві, перш за все, має набуття права власності на частку у статутному капіталі товариства, яке відбувається на підставі цивільно-правових угод (купівлі-продажу, міни, дарування тощо).
В силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відчуження власником свого майна визначено частиною першою статті 346 ЦК України однією з підстав припинення права власності, які залежать від волі власника.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.11 ЦК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) (надалі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є правочини.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно зі статтею 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 ЦК України).
Згідно з положеннями статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються, зокрема, майнові права та обов`язки, в тому числі і частка в статутному капіталі господарського товариства.
Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи було врегульовано статтею 147 ЦК України (яка була чинною на день виникнення спірних правовідносин) та статтею 53 Закону України «Про господарські товариства» (чинною на день виникнення спірних правовідносин).
Так, відповідно до ч.ч.1-4 ст.147 ЦК України, учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі. Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено.
Згідно ст.53 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього ж товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її відступив, пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі. Передача частки (її частини) третім особам можлива тільки після повного внесення вкладу учасником, який її відступає. При передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав та обов`язків, що належали учаснику, який відступив її повністю або частково..
Згідно з положеннями зазначених норм права учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.
Відступлення частки в статутному капіталі товариства має своєю метою припинити право власності на цю частку, щоб певна інша особа набула право на цю частку. Відступлення за правовою природою є відчуженням частки за волею учасника, що спрямоване на передачу учасником іншій особі (одному чи кільком учасникам цього товариства або третім особам) у власність належної йому частки або її частини. У вказаних відносинах поняття «відступлення» і «відчуження» є тотожними, оскільки вони є аналогічними за правовими наслідками.
Термін «відступлення» використовувався у Цивільному кодексі Української РСР 1963 року стосовно майнових прав, які не визнавалися об`єктами і не могли перебувати в цивільному обороті, тобто продаватись, даруватись тощо, на відміну від речей. Тому їх можна було лише відступити, а не продати. За такою моделлю правовідносин майнові права в однієї особи припинялись, а в іншої виникали. Навпаки, за ст.190 ЦК України у редакції 16.01.2003, майнові права дорівняні речам і тому стали об`єктом, який є оборотоздатним. Тому їх можна продавати, дарувати тощо. Утім у статті 53 Закону України «Про господарські товариства» та статті 147 ЦК України поряд із терміном «відчуження» вживається й застарілий термін «відступлення». Контекст, в якому цей термін вживається, свідчить про те, що відступлення означає «відчуження частки на користь іншої особи». Відтак це вольова дія, яка являє собою правочин.
Про вірність такого тлумачення свідчить і те, що в новому Законі України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018, внаслідок ухвалення якого втратили чинність стаття 147 ЦК України та стаття 53 Закону України «Про господарські товариства», взагалі не вживається термін «відступлення» щодо частки учасника у статутному капіталі. Відповідно до частини першої статті 21 зазначеного Закону учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.
Будь-який правочин з відчуження (відступлення) частки є двостороннім, тобто на його укладення необхідна згода учасника, який відчужує (відступає) частку, і згода набувача частки.
Відступлення частки у статутному капіталі є правовим механізмом, за яким відбувається її відчуження на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо; відступлення частки не є окремим різновидом договору.
Якщо сторони або особа певним чином називають правочин який нею/ними вчиняється, але по суті він відповідає ознакам іншого правочину, мають застосовуватися норми, що регулюють цей останній правочин. Тобто якщо особа укладає правочин щодо відступлення (передачі) частки іншій особі і отримує за це кошти або інше майно чи майнові права, то це звичайний договір купівлі-продажу або міни. Якщо взамін частки особа нічого не отримує - це договір дарування.
(Зазначені правові позиції висловлені у постанові ВП ВС від 01.10.2029 у справі №909/1294/15).
Слід зазначити, що у постанові від 22.12.2009 у справі №33/45-09-1388 Верховний Суд України зазначав, що спосіб відступлення учасником товариства своєї частки іншим учасникам обирається її власником, і прийняття загальними зборами рішення про перерозподіл часток у статутному капіталі ставиться в залежність від волевиявлення власника перерозподіленої частки, а не від способу відступлення частки учасником товариства, оскільки закон допускає відступлення як шляхом укладення угод, так і іншим чином. При з`ясуванні змісту положення «іншим чином» стосовно цього спору треба виходити з того, що для прийняття зборами рішення важливо, що власник частки може реалізувати своє право на її часткове зменшення у будь-який спосіб, не заборонений законом. Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №916/2386/17, від 31.10.2018 у справі №904/9835/17, від 28.11.2018 у справі №903/568/17.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.10.2029 по справі №909/1294/15 відступила від зазначених висновків Верховного суду та зазначила, що відступлення учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки у статутному капіталі товариства, передбачене статтею 147 ЦК України та статтею 53 Закону України «Про господарські товариства», є відчуженням частки. Таке відчуження потребує волевиявлення особи, яка відчужує частку, й особи, яка приймає частку у власність. Відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки відбувається шляхом укладання договору купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Такий договір може укладатися в усній або письмовій формі залежно від вимог чинного законодавства України та статуту товариства.
З матеріалів справи вбачається, що при відчуженні на користь ОСОБА_2 часток у статутному капіталі TOB «Вознесенська протиерозійна станція» було обрано саме письмову форму договору купівлі-продажу часток, що підтверджено позивачкою при розгляді справи.
При цьому, позивачка зазначає, що договір підписаний сторонами таким чином як домовилися сторони; певної форми договору купівлі-продажу часток в товаристві не існує, тому договір укладений у довільній формі.
Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч.4 ст.207 ЦК України, якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.
При дослідженні оригіналу Договору купівлі-продажу від 04.11.2004, судом встановлено, що з боку покупця - ОСОБА_2 договір підписаний позивачкою. Однак підписів продавців ( ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_26 , ОСОБА_21 , ОСОБА_73 , ОСОБА_11 , ОСОБА_29 , ОСОБА_17 , ОСОБА_12 , ОСОБА_19 , ОСОБА_42 , ОСОБА_24 , ОСОБА_16 , ОСОБА_54 , ОСОБА_13 , ОСОБА_27 , ОСОБА_74 , ОСОБА_28 , ОСОБА_15 , ОСОБА_37 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_36 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_20 , ОСОБА_18 , ОСОБА_51 , ОСОБА_22 ), зазначених у розділі 8 «Реквизити сторон», договір не містить.
У приписці зробленій на 6 аркуші договору директором TOB «Вознесенська протиерозійна станція» ОСОБА_75 не йдеться про засвідчення підписів продавців на Договорі від 04.11.2004 у порядку, визначеному ч.4 ст.207 ЦК України.
Слід також зазначити, що наявність на спірному договір відбитку печатки TOB «Вознесенська протиерозійна станція» не впливає на факт його вчинення, оскільки, відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України, юридичне значення має саме факт його підписання сторонами чи уповноваженими ними представниками.
Акти приймання передачі часток сторонами не складались та не підписувались.
Як вже зазначалось судом, відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.
Відповідно, неукладеність договору виключає можливість виникнення за ним прав та обов`язків у сторін спору, оскільки в цьому випадку договір вважається таким, що не відбувся.
Під час розгляду справи позивачка зазначала, що договір у будь-якому випадку відбувся, оскільки продавці підтвердили факт отримання грошових коштів за частки. В підтвердження фактів проведення розрахунків позивачка вказує на підписи продавців у розділі 3 «Цена договора» Договору від 04.11.2004. Однак у зазначеному розділі вказано, що за уступку частки покупець зобов`язується сплатити продавцям відповідні суми (500,0 грн, 1000,0 грн, 1500,0 грн). За таких умов, проставлені поряд з цими сумами підписи не можуть однозначно свідчити про факт отримання грошових коштів, а можуть вказувати на згоду кожного продавця з ціною частки.
У розділі 4 Договору від 04.11.2004 зазначено, що строком оплати є 04.11.2004 на момент підписання договору. При цьому, покупець зобов`язаний повідомити продавця про проведення платежу у строк до 05.11.2004 з моменту підписання даного договору.
Відомостей про виконання зазначеної умови договору позивачкою не надано.
Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Посилання позивачки на визнання окремими учасниками товариства її позовів поданих до Вознесенського районного суду та Господарського суду Миколаївської області у інших справах; підтвердження ними продажу своїх часток ОСОБА_2 та проведення нею розрахунків (що детально описано судом в описовій частині рішення) не може спростувати тієї обставини, що підписів зазначених осіб під усіма істотними умовами договору, як того вимагає чинне законодавство, Договір від 04.11.2004 не містить.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відсутність у Договорі купівлі-продажу від 04.11.2004 підписів учасників ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» (продавців часток) свідчить про його неукладеність.
За своєю правовою природою неукладений договір є таким, що не відбувся, тобто не існує як юридичний факт.
Виходячи з практики Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.06.2021 у справі №906/1336/19, саме укладення правочину з відчуження частки у статутному капіталі є правовою підставою набуття права на частку (права власності на частку), а тому момент набуття права на частку може визначатися умовами такого правочину.
У п.2.2, 6.1, 6.2 Договору від 04.11.2004 зазначено, що покупець вважається повноправним учасником ТОВ з моменту підписання даного договору та розрахунку по ньому. При настанні обставин, що вказані у п.2.2 даного договору, покупець становиться по відношенню до ТОВ його новим учасником. До покупця, при поступці часток продавцем, одночасно переходять усі права та обов`язки, що належали останньому на момент поступки частки. Продавець з моменту придбання частки в ТОВ зобов`язується виконувати вимоги статутних документів ТОВ, а також нести усі зобов`язання учасника, що виходять зі статутних документів та діючого законодавства.
У постанові від 01.10.2019 у справі №909/1294/15 Велика Палата Верховного Суду щодо застосування законодавства, яке діяло до набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» наголосила на тому, що відступлення частки у статутному капіталі є правовим механізмом, за яким відбувається її відчуження на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо. У разі відступлення частки особа набуває права на частку внаслідок укладення правочину з учасником товариства. А вже в подальшому покупець доводить до відома товариства волевиявлення сторін договору про передання частки, яке могло міститися, зокрема, в заяві учасників товариства та набувача частки. На підставі такого волевиявлення товариство в особі загальних зборів було зобов`язано прийняти рішення про внесення змін до статуту товариства та здійснити державну реєстрацію таких змін і зміни складу учасників.
Оскільки такого юридичний факту як укладання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства не відбулось, то не відбулось і переходу до ОСОБА_2 як права на частку, так і корпоративних прав з частки у статутному капіталі ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2021 по справі №906/1336/19 звертає увагу, що позовна вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів може бути спрямована на настання різних правових наслідків залежно від підстав, з яких таке рішення оспорюється.
Зокрема, учасник товариства може звернутися з такою позовною вимогою, посилаючись на порушення порядку скликання загальних зборів чи порядку ухвалення рішення загальних зборів, наприклад на неповідомлення чи невчасне повідомлення позивача про їх проведення, на прийняття загальними зборами рішення з питання, не передбаченого порядком денним, тощо. У подібних випадках може бути порушене корпоративне право учасника брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому законом та статутом товариства (частина перша статті 10 Закону України «Про господарські товариства», пункт 1 частини першої статті 5 Закону № 2275-VІІІ). Внаслідок такого порушення воля або волевиявлення товариства в особі його вищого органу могли бути спотворені через спотворення волі або волевиявлення учасника - особи, яка входить до складу такого органу, адже учасники, діючи разом як вищий орган товариства, формують волю і волевиявлення товариства. У цьому разі позовна вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства спрямована на позбавлення спірного рішення загальних зборів юридичної сили (його анулювання зі зворотною силою в часі) внаслідок набрання законної сили судовим рішенням про задоволення такої позовної вимоги.
Натомість рішення загальних зборів учасників товариства, яке за своїм змістом не відповідає закону, не створює правових наслідків, оскільки застосування імперативної норми закону не може залежати від волі приватних осіб. Такі ж наслідки настають, якщо рішення загальних зборів учасників товариства за своїм змістом не відповідає правомірним нормам статуту, оскільки останній є локальним нормативним актом юридичної особи (підпункт 4.22 пункту 4 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.12.2020 у справі №910/10463/19). Не може створювати правових наслідків і рішення загальних зборів учасників товариства, які насправді не було проведено, хоча на підтвердження такого рішення складений протокол (помилковий, підроблений тощо). У подібних випадках позовна вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства спрямована не на позбавлення спірного рішення загальних зборів юридичної сили, яке не створює правових наслідків незалежно від прийняття судом відповідного рішення, а на захист інтересу щодо правової визначеності. Судове рішення про задоволення відповідного позову не приводить до анулювання рішення загальних зборів учасників товариства, але знімає сумніви з цього приводу.
Позивачка у позові зазначає, що загальні збори товариства 23.12.2004 насправді не відбулися, а протокол зборів виготовлено значно пізніше, в підтвердження чого посилається на свідчення секретаря зборів ОСОБА_42 по кримінальній справі (т.33 а.с.31-35) та особисті пояснення ОСОБА_42 надані у судовому засіданні від 26.08.2008 (13:15 звукозапису) у справі №9/53/07 (т.7 а.с.234).
За таких умов, можна дійти висновку, що позовна вимога спрямована не на позбавлення спірного рішення загальних зборів юридичної сили (оскільки, на думку позивача, таке рішення не було прийняте взагалі), а на захист інтересу в досягненні правової визначеності щодо рішень, які приймалися або не приймалися органом юридичної особи. Водночас такий інтерес можуть мати лише актуальні учасники товариства.
Що стосується недотримання вимог закону та установчих документів господарських товариств під час скликання і проведення загальних зборів, що є порушеннями права на участь у роботі цього органу, то цим правом відповідно до законодавства також наділено лише учасників господарських товариств. Тому недотримання вимог закону та установчих документів господарських товариств підчас скликання і проведення загальних зборів не можуть визнаватися порушеннями прав тих позивачів, які не є учасниками цього товариства.
Під час розгляду даної справи суд дійшов висновку, що позивачка (в силу обставин зазначених вище) не набула права на частку у статутному капіталі ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція», а, відповідно, не набула і корпоративних прав у вказаному товаристві.
За вказаних обставин, підстави для задоволення позовних вимог у частині вимог про визнання недійсними усіх рішень загальних зборів ТОВ "Вознесенська протиерозійна станція", які викладені в протоколі від 23.12.2004 та недійсною нову редакцію Статуту товариства, затверджену загальними зборами від 23.12.2004 (зареєстровану Вознесенською районною державною адміністрацією 24.05.2005, номер запису 15081050001000062) відсутні, оскільки позивачкою не доведено порушення своїх корпоративних прав або інтересів на час звернення з позовом до суду.
Оскільки вимоги про скасування державної реєстрації нової редакції Статуту ТОВ "Вознесенська протиерозійна станція" (затверджену загальними зборами від 23.12.2004 та зареєстровану Вознесенською районною державною адміністрацією 24.05.2005 (номер запису 15081050001000062) є похідними від вимоги про скасування рішень загальних зборів ТОВ "Вознесенська протиерозійна станція", які викладені в протоколі від 23.12.2004, то вона також не підлягає задоволенню.
Стосовно позовної вимоги ОСОБА_2 , викладеної в уточненій позовній заяві ОСОБА_2 від 14.03.2019, про визнання за нею права власності на 82,12% часток ( ОСОБА_3 - 3,66%, ОСОБА_16 - 1,58%, ОСОБА_17 - 2,25%, ОСОБА_4 - 0,64%, ОСОБА_18 - 0,75 %, ОСОБА_19 - 0,64%, ОСОБА_20 - 21,15%, ОСОБА_5 - 4,04 %, ОСОБА_21 - 1,76%, ОСОБА_22 - 1,48%, ОСОБА_23 - 1,78%, ОСОБА_24 - 0,75 %, ОСОБА_6 - 0,67%, ОСОБА_7 - 2,65%, ОСОБА_8 - 0,88%, ОСОБА_25 - 2,34%, ОСОБА_9 - 5,21%, ОСОБА_26 - 1,61%, ОСОБА_27 - 1,01%, ОСОБА_28 - 1,10%, ОСОБА_10 - 0,58%, ОСОБА_29 - 1,31%, ОСОБА_11 - 1,11%, ОСОБА_12 - 0,34%, ОСОБА_30 - 1,05%, ОСОБА_31 - 0,19%, ОСОБА_32 - 2,77%, ОСОБА_13 - 3,92%, ОСОБА_14 -2,82%, ОСОБА_15 - 6,11%. ОСОБА_33 - 1,31%) статутного фонду ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція», суд дійшов наступних висновків.
За змістом ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст.16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно зі ст.5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Реалізуючи визначене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту, насамперед, повинен слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу.
Невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачка звернувшись з вимогою про визнання за нею права власності на 82,12% часток статутного капіталу ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» прагне відновити становище, що існувало до порушення її прав та зазначає, що у разі визнання судом недійсними рішень викладених у протоколі від 23.12.2004 та скасування державної реєстрації нової редакції Статуту, правовідносини сторін повернуться до того стану, який існував до повторної купівлі часток у учасників товариства відповідачем ОСОБА_1 . Відповідно вимога про визнання за нею права власності на 82,12% часток статутного капіталу товариства є належним способом захисту.
Слід зазначити, що застосування конкретного способу захисту залежить від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право та інтерес мають бути захищені у спосіб, який є ефективним, тобто відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі №923/876/16.
Як вже зазначалось судом, у постанові від 01.10.2019 у справі №909/1294/15 Велика Палата Верховного Суду зазначала про важливість установлення правових підстав для відчуження частки у статутному капіталі товариства та дійшла такого висновку, що відступлення учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки у статутному капіталі товариства, передбачене статтею 147 ЦК України та статтею 53 Закону України «Про господарські товариства», є відчуженням частки. Таке відчуження потребує волевиявлення особи, яка відчужує частку, й особи, яка приймає частку у власність. Відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки воно відбувається шляхом укладання договору купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Такий договір може укладатися в усній або письмовій формі залежно від вимог чинного законодавства України та статуту товариства. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
При цьому позовні вимоги про визнання рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю недійсним, визнання недійсним статуту чи недійсними змін до нього, визнання права власності на частку у статутному капіталі товариства не відповідають належним та ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю міститься у ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (в редакції, чинній станом на момент звернення позивачем з даним позовом), норми якого є спеціальними для зазначених товариств. Належним способом захисту у цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт «д» пункту 3 частини п`ятої ст.17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.
(Відповідні висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №923/876/16).
У постанові від 18.03.2020 у справі №466/3221/16-а та постанові від 01.04.2020 у справі №813/1056/18 Велика Палата також вказала, що вичерпний перелік способів захисту особи, яка вважає, що її право чи законний інтерес порушені змінами у складі чи розподілі часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю, міститься у ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», норми якого є спеціальними для зазначених товариств. У разі, якщо позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (підпункт "е" пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону), то належним способом захисту в цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт "д" пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону).
(Вказаний висновок був застосований та підтверджений також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2019 у справі №927/97/19, від 08.09.2020 у справі №916/667/19, від 03.11.2020 у справі №922/88/20).
В ухвалі від 15.09.2020 у справі №5017/1221/2012 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд та зазначила, що перелік судових рішень, на підставі яких проводиться державна реєстрація розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників такого товариства за заявою учасника такого товариства чітко визначений ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (у редакції чинній із 17.06.2018) і є вичерпним.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що відсутність судового рішення про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, спрямованого на зміну складу учасників товариства, не свідчить про чинність останнього. Під час розгляду справи за належною позовною вимогою, яка відповідає підпунктам "д" або "е" пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», суд у мотивувальній частині рішення дає правову оцінку рішенням загальних зборів учасників товариства, які, на думку позивача, призвели до порушення його прав.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (п.52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19).
Отже, наявність висновків Верховного Суду щодо застосування ч.5 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (у редакції чинній з 17.06.2018) щодо передбачених цією нормою належних та ефективних способів захисту порушених прав та інтересів позивача у корпоративних відносинах, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №923/876/16, свідчить про те, що позивачкою у даній справі обрано неналежний спосіб захисту своїх прав.
Оскільки позовні вимоги у вказаній частині не відповідають належним та ефективним способам захисту, то відповідно і не підлягають розгляду по суті.
Щодо поданої відповідачами ОСОБА_1 та ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» заяви про пропуск позивачкою строків позовної давності для пред`явлення позову до суду та застосування наслідків пропуску такого стро, суд вважає за необхідне зазначити, що за змістом частини першої ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову з підстав його необґрунтованості та невідповідності позовних вимог належним та ефективним способам захисту, то відсутні підстави для застосування наслідків спливу строків позовної давності.
У відповідності до ст.129 ГПК України, у разі відмови в позові судові витрати підлягають покладенню на позивача.
У зв`язку з перебуванням судді у відпустках згідно наказів №147-б від 25.07.2024, №199-б від 13.09.2024 та №206-б від 26.09.2024 повне судове рішення складено суддею 03.10.2024.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено 03.10.2024.
Суддя М.В. Мавродієва
Суд | Господарський суд Миколаївської області |
Дата ухвалення рішення | 27.08.2024 |
Оприлюднено | 09.10.2024 |
Номер документу | 122114587 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Миколаївської області
Мавродієва М. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні