Ухвала

від 07.10.2024 по справі 916/5447/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/5447/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І.Д. - головуючої, суддів - Губенко Н.М., Студенця В.І.,

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

на рішення Господарського суду Одеської області

(суддя - Літвінов С.В.)

від 10.06.2024

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

(головуюча - Принцевська Н.М., судді - Колоколов С.І., Савицький Я.Ф.)

від 06.09.2024

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтермаркет+"

про стягнення 113 108,78 грн,

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтермаркет+"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

про стягнення 5 157,39 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - Оператор ГТС, позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтермаркет+" (далі - відповідач) про стягнення з 113 108,78 грн заборгованості.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договору про закупівлю товарів № 4600007429 від 03.01.2023.

3. 03.01.2024 відповідач подав до Господарського суду Одеської області зустрічну позовну заяву про стягнення 5 157,39 грн з Оператора ГТС.

4. Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.06.2024, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.09.2024, первісний позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 79 176,15 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 684,00 грн, в іншій частині позову відмовлено; в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

5. Суд першої інстанції виходив з того, що поставка товарів відповідно до акту приймання товарів за кількістю та якістю: № 1178 вартістю 4 714 341,60 грн з ПДВ здійснена постачальником 22.06.2023 з простроченням на 2 календарні дні; № 1258 вартістю 2 878 080,00 грн з ПДВ здійснена постачальником 06.07.2023 з простроченням на 16 календарних днів; № 1259 вартістю 3 601 926,00 грн з ПДВ здійснена постачальником 06.07.2023 з простроченням на 16 календарних днів. Суд встановив, що пеня за прострочення поставки за договором складає суму в розмірі 113 108,78 грн. Водночас, суд першої інстанції, з урахуванням дискреційності наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, перевірив ступінь виконання зобов`язань, причини неналежного виконання зобов`язань, врахував баланс інтересів обох сторін, а також проаналізував всі фактичні обставини справи та обставини ненадання позивачем доказів завдання йому додаткових збитків внаслідок порушення відповідачем грошових зобов`язань, з урахування запровадженого воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо зменшення розміру пені на 30%, тому присудив до стягнення за первісним позовом 79 176,15 грн.

6. 25.09.2024 Оператор ГТС звернувся до Верховного Суду через систему "Електронний суд" з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 33 932,63 грн пені скасувати, і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов Оператора ГТС задовольнити повністю.

7. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.

8. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

9. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

10. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

11. Позов у зазначеній справі подано у 2023 році. При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 встановлено у розмірі 2 684,00 грн.

12. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

13. Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 12 ГПК України справа, що розглядається, є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 х 2 684,00 грн = 268 400,00 грн).

14. Предметом первісного позову у справі є вимога про стягнення 113 108,78 грн, а предметом зустрічного позову є вимога про стягнення 5 157,39 грн, що в загальному розмірі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

15. Так, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

16. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), а також справа має для нього виняткове значення, оскільки суб`єкти ринку природного газу (в тому числі й Оператор ГТС) перебувають в однаково рівних умовах, з огляду на запровадження в державі воєнного стану та перебування як і Оператора ГТС, так і контрагента у скрутному фінансовому становищі, тобто в обставинах, які стосуються обох сторін договору (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України).

17. На переконання Оператора ГТС необґрунтоване та безпідставне зменшення судами штрафних санкцій призводить до сталого та постійного нехтування контрагентами необхідності виконання належним чином умов укладених договорів, а рішення судів попередніх інстанцій стимулюють інших учасників господарських відносин не виконувати зобов`язання своєчасно та не дотримуватись обов`язкових умов, передбачених договором. Оператор ГТС наполягає, що на даний час наявною систематичною судовою практикою фактично нівельовано значення штрафних санкцій як забезпечувальної функції належного виконання договірних зобов`язань, що, в свою чергу, призводить до безвідповідального ставлення учасників господарських правовідносин до належного виконання зобов`язань та систематичного порушення статей 526, 527, 560 Цивільного кодексу України.

18. Вивчивши доводи скаржника щодо наявності підстав для допуску справи до касаційного перегляду судових рішень за наявності випадків, передбачених підпунктами "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

19. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

20. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

21. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.

22. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

23. Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

24. Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

25. Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

26. Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень.

27. У постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися й оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

28. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, але не виключно, у постановах: від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 тощо.

29. Усі висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) у залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі (постанова Верховного Суду від 10.09.2024 у справі 905/1392/23).

30. Отже, на сьогодні існує сформована практика суду касаційної інстанції щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, і колегія суддів, що розглядає справу № 916/5447/23, не вважає за необхідне відступати від зазначених висновків.

31. Також зазначені у касаційній скарзі аргументи не обґрунтовують у достатній мірі і не доводять, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, тому не можуть бути визнані судом підставою, що підпадає під дію підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

32. Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

33. Отже, Верховний Суд вважає, що скаржник не дотримав умову допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

34. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

35. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи, наявність сформованої практики суду касаційної інстанції щодо застосування норм матеріального права у аналогічних правовідносинах та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою позивача згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 916/5447/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на рішення Господарського суду Одеської області від 10.06.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.09.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуюча І. Кондратова

Судді Н. Губенко

В. Студенець