Постанова

від 24.09.2024 по справі 161/2183/21

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 161/2183/21

провадження № 51-2253 км 24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

виправданого ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Волинського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року стосовно

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця с. Ломачанка Ковельського району

Волинської області, який мешкає за адресою:

АДРЕСА_1 ,

виправданого у пред`явленому обвинуваченні за частинами 3, 5 ст. 191, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Луцький міськрайонний суд Волинської області вироком від 27 червня 2023 року, залишеним без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року, визнав ОСОБА_7 невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 3, 5 ст. 191, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 366 КК, та виправдав за недоведеністю в його діях складу зазначених кримінальних правопорушень на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

За детально викладених у судових рішеннях обставин органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що він, будучи директором приватного підприємства «Спортелітбуд», тобто службовою особою, умисно, з корисливих мотивів, з метою заволодіння бюджетними коштами, в ході виконання робіт з будівництва міні-футбольного поля та майданчика для занять спортом на вул. Поліській, 90 у с. Княгининок Луцького району Волинської області , які виконувались згідно з договором підряду № 1 від 14.03.2018 з додатковою угодою № 1 до нього, склав акти приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) за червень-2 2018 року від 21.06.2018, липень-3 2018 року від 24.07.2018, серпень 2018 року від 03.08.2018, а також довідки про вартість виконаних будівельних робіт за червень-2 2018 року, за липень-3 2018 року, за серпень 2018 року (форми КБ-3) із завідомо неправдивими відомостями щодо вартості виконаних будівельних робіт, які особисто підписав та завірив печаткою ПП «Спортелітбуд».

Надалі ОСОБА_7 передав акти приймання виконаних будівельних робіт ОСОБА_8 , яким здійснювався технічний нагляд за будівництвом, останній після нібито підтвердження правильності внесених даних передав ці документи замовнику Княгининівській сільській раді Луцького району Волинської області.

На підставі цих відомостей Управлінням Державної казначейської служби України у Луцькому районі Волинської області 22.06.2018, 27.07.2018 та 06.08.2018 переховано грошові кошти на загальну суму 2 984 461,34 грн, з яких ОСОБА_7 , зловживаючи службовим становищем, заволодів коштами на суму 723 475,12 грн (у тому числі повторно, в особливо великому розмірі) шляхом їх повернення як поворотної безпроцентної фінансової допомоги за договорами № 2 від 29.06.2017, № 07-03/18 від 07.03.2018 засновнику ПП «Спортелітбуд» та перерахунку на інші рахунки суб`єктів господарювання в якості оплати за послуги й товари.

Крім того, в період з 22 червня до 22 серпня 2018 року після заволодіння коштами Княгининівської сільської ради Луцького району Волинської області, які були перераховані на рахунок ПП «Спортелітбуд», достовірно знаючи про те, що вказані кошти прямо та повністю одержані злочинним шляхом, ОСОБА_7 умисно, з корисливих мотивів, використав їх та розпорядився ними шляхом здійснення семи фінансових операцій з перерахунку коштів загальною сумою 423 939 грн, таким чином легалізувавши одержане злочинним шляхом майно.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_7 через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить її скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції:

- провів формальний розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 ;

- здійснив часткове дослідження доказів, не навівши будь-яких мотивів прийнятого рішення, надав іншу оцінку доказам, які безпосередньо не досліджував;

- безпідставно погодився з висновком суду першої інстанції про недопустимість як доказу висновку експерта № 8465 від 31 серпня 2020 року, зазначивши при цьому про неоскарження останнього стороною обвинувачення та експертом;

- неточно виклав в ухвалі пояснення експерта ОСОБА_9 ;

- не надав відповіді на доводи прокурора про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та наявність істотних суперечностей у вироку;

- не дотримався засад змагальності кримінального процесу та порушив право сторони обвинувачення на обстоювання позиції;

- неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_7 ;

- постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Від захисника ОСОБА_6 надійшли заперечення, в яких він просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Волинського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року стосовно ОСОБА_7 - без змін.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Захисник і засуджений заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора та просили залишити без зміни оскаржуване судове рішення.

Мотиви Суду

Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

Згідно з приписами ст. 418, ч. 2 ст. 419 КПК судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.

Тобто закон вимагає від суду проаналізувати всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, та надати на них мотивовані відповіді. Недотримання цих положень у випадку, якщо вони перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке згідно зі ст. 438 КПК тягне за собою скасування судового рішення.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що доводи касаційної скарги прокурора заслуговують на увагу з огляду на таке.

Луцький міськрайонний суд Волинської області вироком від 27 червня 2023 року виправдав ОСОБА_7 у пред`явленому обвинуваченні за частинами 3, 5 ст. 191, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 366 КК на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку із недоведеністю в його діях складу зазначених кримінальних правопорушень.

Не погоджуючись із цим вироком, прокурор подав апеляційну скаргу та, покликаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив його скасувати й ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у пред`явленому обвинуваченні та призначити йому відповідне покарання.

Свої вимоги прокурор аргументував тим, що органом досудового розслідування винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень повністю доведена зібраними в ході досудового розслідування доказами, однак суд першої інстанції не надав їм належної оцінки та дійшов хибного висновку про недоведеність у діях обвинуваченого складу інкримінованих кримінальних правопорушень.

Крім того, на обґрунтування своєї позиції прокурор просив суд апеляційної інстанції в порядку ч. 3 ст. 404 КПК дослідити письмові докази у зв`язку із неналежною оцінкою їх судом першої інстанції, зокрема: протокол огляду місця події від 12 червня 2019 року, висновки експертів № 11-1/369 від 10 грудня 2019 року, № 8465 від 31 серпня 2020 року, № 28 від 14 вересня 2020 року, № 8692 від 15 січня 2021 року; висновок аналітичного дослідження № 1/03-20-08-11/36834201 від 05 січня 2021 року, протоколи тимчасового доступу до речей і документів від 06 листопада та 15 грудня 2020 року з додатками, які суд першої інстанції визнав недопустимими доказами.

За наслідками апеляційного провадження суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, визнав доводи прокурора обґрунтованими в частині визнання деяких доказів недопустимими, водночас зазначив про те, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_7 в інкримінованих діяннях.

Проте Суд уважає, що суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином викладених в апеляційній скарзі доводів прокурора, навів у своєму рішенні суперечливі висновки та постановив рішення на неповно досліджених матеріалах.

Так, згідно з ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

За приписами ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо, що є важливою гарантією права на справедливий суд. Положення цієї норми слід розглядати як такі, що автоматично висувають вимогу про нове дослідження доказів у суді апеляційної інстанції кожного разу, коли йдеться про скасування виправдувального вироку.

Принцип безпосередності дослідження доказів на стадії апеляційного розгляду хоча і не є абсолютним, як у суді першої інстанції, але в ситуації, коли перед апеляційним судом ставиться питання про скасування виправдувального вироку і постановлення обвинувального вироку, цей принцип висуває більш суворі вимоги, ніж у разі скасування чи зміни обвинувального вироку, оскільки в такому випадку висновок про винуватість чи невинуватість особи робить безпосередньо апеляційний суд, який у зв`язку із цим має забезпечити всі гарантії права на справедливий судовий розгляд.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор в апеляційній скарзі, не погоджуючись із висновком суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 через його виправдання, просив повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, та докази на їх підтвердження.

Суд апеляційної інстанції частково задовольнив клопотання прокурора, дослідив висновок експерта № 8465 від 31 серпня 2020 року, допитав експерта ОСОБА_9 і свідка ОСОБА_8 та визнав підставним висновок суду першої інстанції про недоведеність наявності в діях ОСОБА_7 складів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 366 КК.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про недопустимість доказів: протоколу огляду місця події від 12 червня 2019 року, висновку експерта № 11-1/369 від 10 грудня 2019 року, протоколу отримання зразків для експертизи від 12 червня 2019 року, протоколів тимчасового доступу до речей і документів від 27 березня 2019 року, 06 листопада 2020 року, 15 грудня 2020 року, висновку експерта № 8692 від 15 січня 2021 року, не здійснюючи при цьому їх безпосереднього дослідження.

Водночас, хоча висновок експерта не має наперед установленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, однак підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності. Відповідно до приписів ч. 10 ст. 101 КПК незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

За обставин того, що прокурор в апеляційній скарзі на виправдувальний вирок зазначав про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, просив ухвалити обвинувальний вирок, з метою належного забезпечення в кримінальному провадженні реалізації права сторони обвинувачення на апеляційне оскарження необґрунтованого судового рішення, відповідно до положень ч. 6 ст. 22 КПК суд апеляційної інстанції мав створити необхідні для цього умови, в тому числі й шляхом повторного дослідження всіх доказів.

Проте, суд апеляційної інстанції не виконав указаних вимог процесуального закону, необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів у повному обсязі, не надав належної оцінки зібраним у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 доказам і дійшов передчасного висновку щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції.

Виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів, апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих сторонами обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією у реалізації права особи на справедливий судовий розгляд, тому в апеляційній процедурі не допускаються будь-які спрощення, а стандарти доказування повинні бути найвищими.

З огляду на викладене колегія суддів касаційного суду вважає, що суд апеляційної інстанції, маючи процесуальні можливості, не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги прокурора, не зробив всебічного та повного аналізу обставин кримінального провадження, не дав відповідної оцінки за критеріями ст. 94 КПК як кожному доказу, так і сукупності доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення.

За цих обставин ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК, а допущені цим судом порушення вимог кримінального процесуального закону в силу положень ч. 1 ст. 412 цього Кодексу є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Тому касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду стосовно ОСОБА_7 - скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати вищенаведене, ретельно перевірити наведені в апеляційній скарзі доводи й ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.

Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд

постановив:

касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року стосовно ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3