Постанова

від 01.10.2024 по справі 177/458/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/364/24 Справа № 177/458/22 Суддя у 1-й інстанції - Коваль Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2024 року м.Кривий Ріг

Справа № 177/458/22

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання Гладиш К.І.

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Новопільська сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2023 року, яке ухвалено суддею Коваль Н.В. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено14 липня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

В травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Криворізького районного суду Дніпропетровської області з позовом до Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 , третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, про визнання недійсним та скасування рішення сільської ради та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 20 серпня 1997 року, на підставі рішення Надеждівської сільської ради Криворізького району, йому передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,150 гектарів, для обслуговування житлового будинку.

У зв`язку з тим, що постійне місце проживання та місце роботи позивача знаходилося в іншому населеному пункті, позивач не мав можливості здійснювати користуватися земельною ділянкою, але був впевнений, що право власності на земельну ділянку гарантоване Конституцією та законами України та є непорушним. У 2013 році позивач приїхав до м. Кривого Рогу, маючи намір розпочати будівництво житлового будинку, але прибувши до земельної ділянки, побачив, що на ній вже знаходиться будинок. 04 квітня 2013 року позивачем було подано заяву до Надеждівської сільської ради з вимогою про повернення земельної ділянки у його законну власність. Позивача повідомлено, що 11 липня 2002 року Надеждівською сільською радою Криворізького району було прийнято рішення за № 40 про вилучення земельної ділянки та надання її у приватну власність ОСОБА_3 . Також було зазначено, що вилучення земельної ділянки з приватної власності було здійснено на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2001 року. Про прийняття Надеждівською сільською радою Криворізького району зазначеного рішення позивач не був належним чином повідомлений та не знав і не міг знати про позбавлення його права власності на земельну ділянку, що унеможливлювало оскарження цього рішення позивачем в порядку та в строки, встановлені законодавством.

15 червня 2013 року позивач звернувся до Генеральної прокуратури України з проханням щодо сприяння повернення в його законну власність зазначеної земельної ділянки. Прокуратура Дніпропетровської області повідомила позивача щодо внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і організації проведення досудового розслідування, оскільки рішення про позбавлення права на земельну ділянку прийнято з перевищенням службових повноважень посадовими особами. 25 грудня 2014 року скасовано Рішення Надеждівської сільської ради Криворізького району від 11 липня 2002 року за № 40 «Про вилучення земельної ділянки та надання її у приватну власність» як неправомірно прийняте.

З моменту скасування вказаного рішення позивач погодився на закриття кримінального провадження, та почав здійснювати дії на відновлення користування своєю власністю. Рішення Надеждівської сільської ради Криворізького району від 25 грудня 2014 року було отримано позивачем поштовим листом наприкінці січня 2015 року, в зв`язку з чим позивачем було подано заяву до слідчого про закриття кримінального провадження. 14 травня 2015 року позивачем було направлене звернення до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру щодо порушення права власності на земельну ділянку.

У своїй відповіді Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру зазначила, що згідно статті 378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду. За інформацією Головного Держземагенства у Дніпропетровської області право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку 0,1500 га, що розташовано у с. Ново-Іванівка Надеждівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, посвідчено державним актом на право приватної власності на землю (серія КВ №006272), зареєстровано у Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 6 жовтня 1997 року за № 5710. 24 липня 2015 року позивачем було направлено звернення до Управління державного земельного агентства у Криворізькому районі з проханням надати інформацію стосовно наявності кадастрового номеру за адресою: АДРЕСА_1 , на яке 24 липня 2015 року було надано відповідь в якій зазначалося, що кадастровий номер на вказану земельну ділянку відсутній. В цей же день, позивачем було направлено звернення до Надеждівської сільської ради Криворізького району з проханням надати довідку про присвоєння адреси Земельній ділянці. У вересні місяці 2016 року позивач отримав довідку від Надеждівської сільської ради Криворізького району, в якій зазначалося, що земельна ділянка дійсно знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджує факти неправомірного використання саме земельної ділянки, що належить позивачу на праві приватної власності іншою особою.

З інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, виданою Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру позивач дізнався про те, що земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 має кадастровий номер 1221884300:02:001:0207, знаходиться у приватній власності ОСОБА_4 , зареєстрована в Сьомій Криворізькій державній нотаріальній конторі від 09 квітня 2015 року, номер запису про право 9343167. 08 липня 2016 року позивач звернувся із заявою до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру щодо надання роз`яснення щодо належності вказаної земельної ділянки. На його заяву повідомили, що станом на 22 липня 2016 року відповідно до відомостей Державного земельного кадастру спірна земельна ділянка зареєстрована на ОСОБА_4 на підставі Свідоцтва на право на спадщину.

Відділ Криворізького району ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області у своєму листі від 06 серпня 2019 року надав документи, з яких видно, що в справі по передачі земельної ділянки в приватну власність ОСОБА_1 міститься рішення Надеждівської сільської ради від 20 серпня 1997 року, акт встановлення меж земельної ділянки та план земельної ділянки. В даному акті є підписи власників суміжних земельних ділянок, зокрема ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , які узгодили зазначені межі. Дані межі збігаються з планом, який вказаний в державному акті серії ДП КВ 006272 від 06 жовтня 1997 року. У кадастровому плані земельної ділянки № 1221884300:01:301:0030 межі земельної збігається з межами земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 . Тобто документ, який є підставою для виникнення права такий самий, як і у ОСОБА_1 Рішення Надеждівської сільської ради 20 серпня 1997 року. Вважає, що скасування Надеждівською сільською радою Криворізького району рішення від 11 липня 2002 року за № 40 «Про вилучення земельної ділянки та надання її у приватну власність» не має жодних правових наслідків, оскільки земельна ділянка досі знаходиться у володінні та користуванні іншої особи, що не дає змогу поновити порушене право власності заявника.

Тому позивач просив суд визнати недійсним та скасувати рішення Надеждівської сільської ради Криворізького району № 33 від 28 квітня 2006 року на підставі якого було видано Державний акт ЯЕ № 472443 на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 , загальною площею 0,1508 га. та визнати недійсним Державний акт ЯЕ № 472443 на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 та вилучити інформацію із Державного земельного кадастру про ОСОБА_2 , як власника земельної ділянки, загальною площею 0,1508 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у межах згідно з планом, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1221884300:02:001:0207.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 , третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, про визнання недійсним та скасування рішення сільської ради та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку відмовлено.

Додатковим рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги в розмірі 20700,00 грн.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції в своєму рішенні безпідставно зазначив щодо різних площ земельних ділянок, що на підставі цього неможливо ідентифікувати земельну ділянку, оскільки головне де знаходиться ця ділянка, а її площа може бути як більших так і менших розмірів або однакових. Крім того судом не враховано, що плани меж земельних ділянок згідно Державного акта серія ДП кв006272від 06 жовтня 1997 року та Державного акта серія ЯЕ №472443 від 13 серпня 2007 року по межі громадянина ОСОБА_5 та по межі, яка є фасадною, і сьогодні це вул. Відважна, збігаються і є однаковими. Позивач вважає достатнім та належним доказом виникнення в нього права на земельну ділянку згідно з Державним актом на право приватної власності на землю серії ДП кв 006272 від 06 жовтня 1997 року рішення Надеждівської сільської ради від 20 серпня 1997 року. Суд першої інстанції в своєму рішенні жодним чином не вказав про законність або незаконність рішення Надеждівської сільської ради від 18 квітня 2006 року №33.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Рисін О.О. зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника відповідачки ОСОБА_2 , - адвоката Рисіна О.О.. який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом першоїінстанції встановленота вбачаєтьсяз матеріалівсправи,що відповідно до копії Державного акта на право приватної власності на землю серії ДП КВ 006272, позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, загальною площею 0,150 га, яка розташована на території с. Ново-Іванівка Надеждівської сільської ради, з цільовим призначенням: для обслуговування житлового будинку та господарчих споруд (а.с. 11 т. 1).

З копії Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 472443, видно, що ОСОБА_3 , на підставі рішення Надеждівської сільської ради № 33 від 28 квітня 2006 року, є власником земельної ділянки, площею 0,1508 га у межах згідно з планом, яка розташована на території Надеждівської сільської ради ж-м Кресівський-ІІ, вул. Відважна, 19, кадастровий номер 1221884300020010207 (а.с. 12, т. 1).

Рішенням Надеждівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області № 40 від 11 липня 2002 року, сесія Надеждівської сільської ради вирішила вилучити земельну ділянку з приватної власності, яка була надана ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, та надати вилучену земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_3 (а.с.13 зворот т. 1).

Рішенням від 25 грудня 2014 року Надеждівська сільська рада скасувала рішення від 11 липня 2002 року № 40, як неправомірно прийняте (а.с. 15, т. 1).

Відповідно до листа Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру від 21 червня 2015 року, право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,1500 га, розташовану на території с.Ново-Іванівка Надеждівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, посвідчено державним актом на право приватної власності на землю (серії КВ № 006272), зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 06 жовтня 1997 року за №м 5710 (а.с. 17-18, т. 1)

Відповідно до інформації з Управління Держземагенства у Криворізькому районі Дніпропетровської області від 24 липня 2015 року кадастровий номер на земельну ділянку площею 0,1500 га, розташовану на території с.Ново-Іванівка Надеждівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, не присвоювався (а.с. 19, т. 1).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить йому, оскільки надана ним довідка Надеждівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області не є правовстановлюючим документом, а має лише інформативний характер. Крім того, у кадастровому плані земельної ділянки №1221884300:01:301:0030 межі земельної збігається з межами земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 , про те, зазначені твердження позивача про збіг меж земельних ділянок нічим не підтверджується, а є лише припущенням позивача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до положень статті 6 ЗК України (в редакції в редакції Закону N 2196-XII від 13 березня 1992 року з наступними змінами і доповненнями, який діяв на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка). Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян для будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельні ділянки, що були раніше надані у встановленому порядку громадянам для цієї мети, у межах граничного розміру, визначеного статтею 67 цього Кодекс.

Згідно із статтями 22 та 23 цього Кодексу, право власності на землю виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності, забороняється.

Документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, є державний акт, який видається і реєструється сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

У відповідності до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною 3 статті 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту , визначених зокрема, статтею 16 ЦК України).

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

У відповідності до частини 1 статті 155 ЗК України у разі надання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Спір виник з приводу порушення прав позивача ОСОБА_1 на користування та розпорядження земельною ділянкою, належною йому на праві власності, згідно Державного акта на право приватної власності на землю серії ДП КВ 006272.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у свої сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1-3ст.89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду з даним позовом, не надав суду доказів, що оспорюваним рішенням Надеждівської сільської ради Криворізького району № 33 від 28 квітня 2006 року, на підставі якого ОСОБА_3 було видано Державний акт ЯЕ № 472443 на право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,1508 га, порушуються його права.

Зокрема, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що земельна ділянка, з кадастровим номером 1221884300:01:301:0030, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_3 , є саме тією земельною ділянкою, яка на праві власності належить позивачеві ОСОБА_1 , згідно Державного акта на право приватної власності на землю серії ДП КВ 006272.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, довідка Надеждівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області від 17.08.2015 № 765 (а.с. 20) не є правовстановлюючим документом, а має лише інформативний характер.

При цьому, суд вірно врахував, що Державний акт серії ДП КВ 006272 (а.с.11) та Державний акт серії ЯЕ № 472443 (а.с.12) мають різні площі земельних ділянок, плани меж земельних ділянок, та координати, у зв`язку із чим, суд не має можливості ідентифікувати земельну ділянку, яка відповідно до Державного акта серії ЯЕ № 472443 належить ОСОБА_3 , як таку, що належить ОСОБА_1 .

Проаналізувавши норми права та встановлені юридичні факт, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем під час розгляду справи в суді не доведено, що відповідачами були порушені його права та законні інтереси.

Виходячи звищезазначеного,суд прийшовдо вірноговисновку провідсутність підставдля задоволенняпозовних вимогщодовизнання недійсним та скасування рішення Надеждівської сільської ради Криворізького району № 33 від 28 квітня 2006 року на підставі якого було видано Державний акт ЯЕ № 472443 на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 , загальною площею 0,1508 га, та визнання недійсним Державного акту ЯЕ № 472443 на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 та вилучення інформації із Державного земельного кадастру про ОСОБА_2 , як власника земельної ділянки, загальною площею 0,1508 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у межах згідно з планом, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1221884300:02:001:0207.

Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 07 жовтня 2024 року.

Головуючий:

Судді: