Постанова

від 07.10.2024 по справі 520/1163/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2024 р. Справа № 520/1163/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2024, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі №520/1163/24

за позовом ОСОБА_1

до Харківської обласної прокуратури

про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківської обласної прокуратури, в якому просив:

- визнати період навчання ОСОБА_1 в Українській Юридичній Академії (нині Національний юридичний університет "ім. Ярослава Мудрого") з 01.09.1988 р. по 30.06.1991 р. стажем державної служби;

- зобов`язати Харківську обласну прокуратуру зарахувати ОСОБА_1 період його навчання в Українській Юридичній Академії (нині Національний юридичний університет "ім. Ярослава Мудрого") з 01.09.1988 р. по 30.06.1991 р. до стажу державної служби.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 та прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт, посилаючись на п.п. 4.5 п. 4 Положення про порядок виплати процентних надбавок за вислугу років до заробітної плати працівникам органів прокуратури України, затвердженого Указом Президента України від 20.12.1991 № 11/91, зі змінами, внесеними згідно з Указом Президента України від 19.08.92 № 424/92, у стаж роботи, що дає право на одержання процентної надбавки до заробітної плати за вислугу років, також включається період навчання у вищих учбових закладах, якщо після закінчення випускник направлений в органипрокуратури, вважає, що має право на зарахування періоду його навчання в Українській Юридичній Академії (нині Національний юридичний університет "ім. Ярослава Мудрого") з 01.09.1988 р. по 30.06.1991 р. до стажу державної служби. Звертає увагу суду на відповідь Харківської обласної прокуратури від 18.07.2023 № 27- 189ВИХ-23, де зазначено, що позивач працюючи в органах прокуратури, фактично вже отримував «процентну надбавку до заробітної плати в органах прокуратури за вислугу років за період навчання у вищому учбовому закладі, з 08.08.1994 - дати присвоєннякласного чину», і, протицього не заперечує відповідач.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягав на законності спірного рішення та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що наказом прокурора Харківської області від 14.07.1993 року №388 ОСОБА_1 призначено на посаду стажиста помічника прокурора Московського району м. Харкова.

Наказом прокурора Харківської області від 03.08.1994 року №449 призначено на посаду помічника прокурора Московського району м. Харкова.

Наказом Генерального прокурора України від 08.08.1994 року №420к відповідно до статті 47 Закону України "Про прокуратуру" присвоєно класний чин юрист 3 класу.

У подальшому наказом прокурора Харківської області від 17.07.2000 №813 позивач звільнений із займаної посади та з органів прокуратури Харківської області за власним бажанням.

Позивач наголошує, що період навчання в Українській Юридичній Академії (нині Національний юридичний університет ім. Ярослава Мудрого) з 01.09.1988 р. по 30.06.1991 р., який був зарахований до стажу державної служби, та, за який, працюючи в органах прокуратури, позивач отримував процентну надбавку до заробітної плати в органах прокуратури за вислугу років з 08.08.1994 р., зараз не зараховується до стажу державної служби.

Не погоджуючись із такими діями суб`єкта владних повноважень, та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з позовом до Харківського окружного адміністративного суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п. 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою КМУ №283 від 03.05.1994 року, на яку посилається позивач зазначено, що до стажу державної служби зараховується лише робота (служба), період навчання не зараховується.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Механізм обчислення стажу державної служби визначений Порядком обчислення стажу державної служби, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229 (далі - Порядок № 229).

Пунктом 4 Порядку № 229 встановлено, що стаж державної служби обчислюється відповідно до частини другої статті 46 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 №889-VІІІ.

Так, статтею 46 Закону № 889 визначено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема: час перебування на посаді державної служби відповідно до Закону; час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

У пункті 6 Порядку № 229 також зазначено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону.

Відповідно до пункту 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889, стаж державної служби за період роботи (служби) до набрання чинності цим Законом (тобто, до 1 травня 2016 року) обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Системний аналіз вказаних вище норм права дозволяє прийти до висновку про те, що до 1 травня 2016 року право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягали певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Після 1 травня 2016 року у відповідності до статті 90 Закону № 889, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно з пунктом 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889, для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" № 3723 та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723 в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, розділом XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889 передбачено, що за наявності у особи станом на 1 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії, відповідно до статті 37 Закону № 3723, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Таким чином, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії, відповідно до статті 37 Закону № 3723 після 1 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону № 3723 та пунктами 10, 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889, а саме щодо віку, стажу державної служби або стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

За приведених положень законодавства, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідно до п. 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою КМУ №283 від 03.05.1994 року, зазначено, що до стажу державної служби зараховується лише робота (служба), період навчання не зараховується.

Стосовно посилання в апеляційній скарзі на відповідь Харківської обласної прокуратури від 18.07.2023 № 27- 189ВИХ-23, то колегія суддів зазначає, що вказана відповідь (лист) не є нормативним актом, та відповідно не є обов`язковим для врахування судом при прийнятті рішення у даній справі.

Посилання позивача на п. 109 Положення «Про порядок призначення та виплати державних пенсій», затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 щодо зарахування спірного періоду навчання до стажу державної служби, колегія суддів важає помилковим, оскільки зазначена норма передбачала зарахування навчання у вищих навчальних закладах до загального стажу роботи, а не до стажу державної служби.

Клопотання позивача про витребування доказів, колегія суддів вважає таким, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Частиною 3 статті 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За правилами ч. 4 ст. 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 80 КАС України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу.

Таким чином, наведеними вимогами КАС України чітко встановлений як порядок, так і строки подання заяви про витребування доказів.

Не дотримання такого порядку та строку подання клопотання про витребування доказів є підставою для відмови у задоволенні такого клопотання.

Всупереч наведеним вимогам КАС України, апелянт, звертаючись із клопотанням про витребування доказів під час апеляційного розгляду справи, жодним чином не обґрунтував вжиття ним заходів для самостійного отримання цих доказів до прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення та неможливості подання їх до суду першої інстанції.

Більше того, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідного клопотання про витребування доказів позивач не заявляв.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для задоволення заявленого клопотання про витребування доказів відсутні.

Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 по справі №520/1163/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк