Рішення

від 02.10.2024 по справі 522/3068/24

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/3068/24

Провадження №2/522/3641/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючої судді Шенцевої О.П.,

за участі секретаря Міщенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. до ОСОБА_1 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності», Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРІМПОРТ КV», Державна організація Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій про припинення права власності, -

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 28.02.2024 р. надійшли матеріали цивільної справи за позовом Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності», Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРІМПОРТ КV» про припинення права власності.

Позивач просив припинити право власності ОСОБА_2 на права інтелектуальної власності на торговельні марки та на торговельні марки із включенням найменування «CRICOVA», які були зареєстровані за ОСОБА_1 згідно Свідоцтв України № 31977 від 15.05.2003; № НОМЕР_1 від 15.05.2003; № 152770 від 12.03.2012; № 214944 від 20.02.2016; № 215574 від 25.08.2015; № 215575 від 25.08.2016; № 215576 від 25.08.2016; № 263991 від 27.08.2019.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно інформаційного листа № 17/772 від 02.10.2002, підписаного Генеральним директором Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. Позивач в особі генерального директора Бодюла Валентина Євсеєвича, що діє на підставі Статуту, доручає і дозволяє зареєструвати знак для товарів і послуг «CRICOVA» на території України на ім`я ОСОБА_1 , з наступною уступкою прав Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A.

У подальшому, відповідачем було зареєстровано знаки для товарів та послуг із включенням найменування «CRICOVA» за Свідоцтвами України № НОМЕР_2 від 15.05.2003, №31978 від 15.05.2003, №152770 від 12.03.2012, №214944 від 20.02.2016, №215574 від 25.08.2016, №215575 від 25.08.2016, №215576 від 25.08.2016, №263991 від 27.08.2019.

13 грудня 2007 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРІМПОРТ КV» було укладено ексклюзивну дистриб`юторську угоду № 22-V від 13.12.2007, та Додаткову угоду № 01 від 13.12.2007 до Дистриб`юторської угоди.

Додатковою угодою № 01 від 13.12.2007 року встановлено, що відповідач у якості голови Ради Директорів третьої особи та від імені третьої особи, та у якості і від імені фізичної особи ОСОБА_1 забезпечить і здійснить в безумовному порядку за першої вимоги позивача, але не пізніше дати закінчення строку дії цієї Угоди уступку на ім`я позивача всіх прав на знаки для товарів і послуг «CRICOVA», що зареєстровані на території України на ім`я відповідача.

Водночас, до теперішнього часу відповідач не повернув позивачу шляхом відступлення на підставі відповідної додаткової угоди всі права на знаки для товарів і послуг «CRICOVA», що зареєстровані на території України відповідно до вказаних вище свідоцтв, у зв`язку з чим останній і звернувся до суду.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 05.03.2024 року було відкрито провадження у справі за позовною заявою Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності», Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРІМПОРТ КV» про припинення права власності; призначено справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження на 04.04.2024 року.

28 березня 2024 року на електронну адресу суду, а в подальшому 04.04.2024 року засобами поштового зв`язку до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідача, в якому зазначено про те, що позовна заява складена та подана із значними порушеннями чинного процесуального законодавства, вимоги позовної заяви є незаконними та необґрунтованими, а доводи, наведені у ній, не відповідають фактичним обставинам справи та чинному законодавству України та не підтверджуються жодними належними і допустимими доказами. Також відповідачем було зроблено заяву про застосування позовної давності, яка обґрунтована тим, що позивач звернувся із пропозицією мирного врегулювання даного спору ще 23 червня 2016 року, а отже щонайменше з цієї дати був обізнаний про порушення свого права, проте звернувся до суду лише 28 лютого 2024 року.

01 квітня 2024 року судом було отримано пояснення третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРІМПОРТ КV» - на позовну заяву, у яких третя особа заперечувала проти наведених позивачем обставин і правових підстав позову з огляду на їх незаконність та необґрунтованість, просили відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Також зроблено заяву про застосування строків позовної давності з тих же підстав, що були вказані відповідачем.

У судовому засіданні 04.04.2024 року оголошено перерву, призначено наступне судове засідання на 22.04.2024 року.

15 квітня 2024 року позивачем подано відповідь на відзив (в порядку статті 179 ЦПК України), у якій він стверджував про належність обраного ним способу захисту, відсутність підстав для закриття провадження, або для застосування строків позовної давності. В зв`язку з чим, просив позовні вимоги задовольнити повністю.

17 квітня 2024 року на електронну адресу суду, а в подальшому 23.04.2024 року засобами поштового зв`язку до суду від відповідача ОСОБА_1 адвоката Коваль А.М. надійшли заперечення на відповідь на відзив (в порядку ст. 180 ЦПК України), у яких зазначено про відсутність порушеного права у позивача, незаконність обраного ним способу захисту, відсутність будь-якого порушення законодавства з боку відповідача, заперечував проти доводів відповіді на відзив. Тому у задоволенні позову просив відмовити.

Ухвалою від 22.04.2024 року задоволено клопотання позивача Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. про витребування доказів, а саме копії документів, які стали підставою для оформлення (реєстрації) прав на знак для товарів і послуг відповідача. Витребувано у Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» засвідчені належним чином копії документів, що стали підставою для оформлення (реєстрації) прав на знак для товарів і послуг ОСОБА_1 згідно свідоцтв України № 31977 від 15.05.2003, № 31978 від 15.05.2003, № 152770 від 12.03.2012, № 214944 від 20.02.2016, № 215574 від 25.08.2016, №215575 від 25.08.2016, №215576 від 25.08.2016, №263991 від 27.08.2019.

Ухвалою суду від 22.04.2024 року також задоволено клопотання позивача Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. про залучення третьої особи по цивільній справі за позовом Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. Залучено до участі у справі № 522/3068/24 Державну організацію «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача.

07 червня 2024 року Державною організацією «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (УКРНОІВІ) до суду подано пояснення на позовну заяву, у яких третя особа просила відмовити в задоволенні позовних вимог повністю та зазначила про законність видачі спірних свідоцтв на торговельні марки, незаконність та неефективність обраного позивачем способу захисту, відсутність договірних зобов`язань між позивачем та відповідачем та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

У судовому засіданні 18 червня 2024 року оголошено перерву та наступне судове засідання призначене на 29 серпня 2024 року.

18 вересня 2024 року до суду надійшло від позивача клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, призначеної 19.09.2024 року.

01 жовтня 2024 року до суду від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Коваль А.М. надійшла заява про відшкодування витрат (в порядку ст. 141 ЦПК України), сума яких складає 168744 гривні, які відповідач просив стягнути з позивача.

Представник позивачаCombinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. адвокат Розенбойм Ю.О. звернувся до суду з заявою, в якій просив провести розгляд справи за відсутністю сторін та позов задовольнити. Крім того, додатково вказав, що заявлені судові витрати є необґрунтованими та такими, що слід зменшити на 90% через неспівмірність, невідповідність складності справи та обсягу якості роботи адвокатів.

02 жовтня 2024 року представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Коваль А.М. звернувся до суду з заявою, в якій просив суд здійснити розгляд справи за відсутності представника відповідача на підставі статті 247 ЦПК України. Проти позову заперечували з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та в запереченнях. Також просили відмовити у задоволенні позовних вимог та покласти на позивача відшкодування усіх понесених відповідачем судових витрат згідно наданої заяви про відшкодування судових витрат від 30.09.2024 року.

02 жовтня 2024 року від представника третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРІМПОРТ КV» - адвоката Фатєєвої І.В. надійшла заява про проведення судового засідання за відсутності третьої особи та її представника (ст. 247 ЦПК України). Проти позовних вимог заперечували, просили відмовити у задоволенні в повному обсязі.

Представник третьої особи в порядку самопредставництва - Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (УКРНОІВІ) Поліщук Н.В. в судове засідання 02 жовтня 2024 року не прибула, про дату та час судового засідання повідомлялась належним чином. В наданих до суду поясненнях, заперечувала проти позовних вимог та просила у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Представник третьої особи - Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» у судове засідання не з`явився, проте був належним чином повідомлений судом про дату та час розгляду справи.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, з огляду на неявку всіх учасників справи, не здійснювалось.

Відповідно до ч. 4ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи учасників справи та проаналізувавши надані у справі докази, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до статті 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Як вбачається з матеріалів справи та заяв учасників, 27.06.2023 року Приморським районним судом м. Одеси було винесено рішення у справі № 522/7802/21 за позовом Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. до ОСОБА_1 , Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності», третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «УКРІМПОРТ КV» про визнання недійсними свідоцтв на знак для товарів та послуг та зобов`язання вчинити певні дії, яке набрало законної сили 17.08.2023 р.

Так, 27.06.2023 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/7802/21, у задоволенні позову Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. до ОСОБА_1 , Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності», третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «УКРІМПОРТ КV» про визнання недійсними свідоцтв на знак для товарів та послуг та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Проаналізувавши текст даного рішення, суд погоджується із доводами учасників справи про те, що даний спір виник між тими самими сторонами та з тих самих правовідносин, а тому вважає за можливе у відповідності до статті 82 ЦПК України посилатися, зокрема, і на ті обставини, що були встановлені судом в межах справи № 522/7802/21.

Судом встановлено та сторонами не заперечуються наступні фактичні обставини.

Компанія Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. є іноземною юридичною особою, зареєстрованою 06 жовтня 1999 року за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією сертифікату про реєстрацію підприємства, що наявна у наданих до уваги суду матеріалах заявки № 2002097312.

Позивач є власником ряду торговельних марок у Республіці Молдова, правова охорона яким була надана починаючи з 18.03.1993. Також, на ім`я позивача протягом 2002-20 років було здійснено ряд міжнародних реєстрацій, що включають найменування «CRICOVA» за №№ НОМЕР_3 від 05.12.2002; 1394743 від 30.11.2017; 1486445 від 15.07.2019; 1507964 від 28.10.2019 та 1509044 від 18.11.2019 для товарів і послуг у класі 33 МКТП.

Згідно з інформаційним листом № 17/772 від 02.10.2002, підписаним Генеральним директором Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. Бодюл В.Е., поданого до начальника відділу кваліфікаційної експертизи знаків для товарів і послуг Державного підприємства «Український інститут промислової власності», підприємство «Комбинатул де Вінурі «КРІКОВА» СА» (Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A.) у особі генерального директора Бодюла Валентина Євсеєвича, що діє на підставі Статуту, доручає і дозволяє зареєструвати знак для товарів і послуг «CRICOVA» на території України на ім`я ОСОБА_1 , з наступною уступкою прав Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A.

За вищевказаним дозволом позивача, відповідачем було зареєстровано торговельні марки із включенням найменування «CRICOVA» за Свідоцтвами України № НОМЕР_2 від 15.05.2003, № 31978 від 15.05.2003, що підтверджено копіями вказаних Свідоцтв та копіями документів, які стали підставою для оформлення (реєстрації) прав на знак для товарів і послуг відповідача (матеріалами заявок № 2002097312 та № 2002097313), що містяться у матеріалах справи.

13.12.2007 року між позивачем (Combinatul de Vinuri CRICOVA S.A.) та третьою особою (Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРІМПОРТ КV») було укладено ексклюзивну дистриб`юторську угоду № 22-V від 13.12.2007 та Додаткову угоду № 01 від 13.12.2007 до Дистриб`юторської угоди. За змістом ексклюзивної дистриб`юторської угоди № 22-V, Дистриб`ютор (Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРІМПОРТ КV») здійснює дистрибуцію Товару на території України, а Виробник (Combinatul de Vinuri CRICOVA S.A.) надає Дистриб`ютору ексклюзивні виключні права на дистрибуцію товару клієнтам на території України протягом строку дії даної угоди.

Додатковою угодою № 1 від 13.12.2007 року встановлено, що ОСОБА_1 , у якості голови Ради Директорів ТОВ «УКРІМПОРТ КV» та від імені ТОВ «УКРІМПОРТ КV», та у якості та від імені фізичної особи ОСОБА_1 забезпечить і здійснить в безумовному порядку за першої вимоги Виробника, але не пізніше дати закінчення строку дії цієї Угоди уступку на ім`я Combinatul de Vinuri CRICOVA S.A. всіх прав на знаки для товарів і послуг «CRICOVA», що зареєстровані на території України на ім`я ОСОБА_1 (п.2 (d) Додаткової угоди). При цьому, у Додатковій угоді вказується, що передача прав здійснюється за умови компенсації зі сторони Combinatul de Vinuri CRICOVA S.A. Тимчику Віталію Івановичу усіх підтверджених витрат у зв`язку із реєстрацією та уступкою прав.

Протягом 2012-2016 років, відповідачем було зареєстровано ряд інших торговельних марок за Свідоцтвами № НОМЕР_4 від 12.03.2012, № 214944 від 20.02.2016, № 215574 від 25.08.2016, № 215575 від 25.08.2016, № 215576 від 25.08.2016, що підтверджено копіями вказаних Свідоцтв та копіями документів, які стали підставою для оформлення (реєстрації) прав на знак для товарів і послуг відповідача (матеріалами заявок).

23.06.2016 року позивач звернувся до відповідача та третьої особи із вимогою щодо здійснення уступки прав на торговельні марки за Свідоцтвами № НОМЕР_2 , НОМЕР_1 та № НОМЕР_5 та забороною вчинення відповідачем та третьою особою будь-яких юридичних дій та/або актів по відношенню до зареєстрованих на території України знаків для товарів і послуг із включенням найменування «CRICOVA», включаючи торговельні марки № 31977, 31978, 152770. Копія даного листа міститься у матеріалах справи.

Останню торговельну марку із включенням найменування «CRICOVA» за Свідоцтвом України № НОМЕР_6 було зареєстровано на ім`я відповідача 27.08.2019, що підтверджено копією даного Свідоцтва та копіями документів, які стали підставою для оформлення (реєстрації) прав на знак для товарів і послуг відповідача (матеріалами заявок).

Обґрунтовуючи своє право на звернення до суду, позивач посилався на інформаційний лист № 17/772 від 02.10.2002 та на ексклюзивну дистриб`юторську угоду № 22-V від 13.12.2007 та Додаткову угоду № 1 від 13.12.2007 та на невиконання відповідачем обов`язків, визначених у даних документах.

Так, з інформаційного листа № 17/772 від 02.10.2002 вбачається, що позивач доручає і дозволяє зареєструвати знак для товарів і послуг «CRICOVA» на території України на ім`я ОСОБА_1 з наступною уступкою прав позивачу.

Згідно зі статтею 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Інформаційний лист № 17/772 від 02.10.2002 підписано виключно генеральним директором юридичної особи позивача, у ньому вказано, що він адресований начальнику відділу кваліфікаційної експертизи знаків для товарів і послуг Державного підприємства «Український інститут промислової власності».

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено односторонній правочин, у матеріалах справи відсутні докази, що свідчили б про домовленість позивача із відповідачем та надання відповідачем згоди на покладення на нього відповідного обов`язку щодо здійснення уступки прав або будь-яких інших обов`язків.

Оскільки лист не було адресовано відповідачеві, то вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на набуття прав на торговельні марки із включенням позначення «CRICOVA» також не може вважатися мовчазною згодою останнього на подальше здійснення уступки прав на користь позивача.

За наведених обставин, посилання позивача на інформаційний лист № 17/772 від 02.10.2002 як на підставу виникнення зобов`язань відповідача щодо здійснення уступки прав на торговельні марки із включенням позначення «CRICOVA» є безпідставними та відхиляються судом як такі, що прямо суперечать положенням ст. 202 ЦК України.

Стосовно посилань позивача на ексклюзивну дистриб`юторську угоду № 22-V від 13.12.2007 та Додаткову угоду № 1 від 13.12.2007, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 639 ЦК України, якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Згідно зі ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як вбачається із тексту самої Ексклюзивної дистриб`юторської угоди № 22-V від 13.12.2007 та Додаткової угоди № 1 від 13.12.2007 та як визнається самими сторонами, відповідні договори укладено саме між позивачем та третьою особою Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРІМПОРТ KV». На вказаних угодах містяться підписи виключно уповноважених представників сторін юридичних осіб: Combinatul de Vinuri CRICOVA S.A. та ТОВ «Укрімпорт KV», підпис ОСОБА_1 як фізичної особи відсутній, його ім`я не зазначено серед сторін відповідних договорів.

Відповідно до статті 511 ЦК України, зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що договірні взаємовідносини склались саме між Combinatul de Vinuri CRICOVA S.A. та ТОВ «Укрімпорт KV». Позивачем не доведено існування будь-яких договірних або зобов`язальних правовідносин між Combinatul de Vinuri CRICOVA S.A. та ОСОБА_1 .

При цьому, вказівка у вказаній додатковій угоді на те, що відповідач діє у якості голови Ради директорів ТОВ «Укрімпорт KV» та від імені ТОВ «Укрімпорт KV», та у якості та від імені фізичної особи позивача не може вважатися належною підставою для виникнення у відповідача як фізичної особи зобов`язання щодо уступки прав на оспорювані торговельні марки у зв`язку з тим, що у цьому документі відсутній підпис відповідача як фізичної особи, що підтвердив би його згоду на вступ до договору у якості його сторони із покладенням на нього відповідних зобов`язань.

Окремо, судом також встановлено, що згідно з умовами Додаткової угоди, передача прав на оспорювані торговельні марки мала бути здійснена за умови компенсації зі сторони позивача відповідачу усіх підтверджених витрат у зв`язку з реєстрацією та уступкою прав. Таким чином, передумовою виникнення обов`язку щодо уступки прав на оспорювані позначення було виконання позивачем свого обов`язку щодо відшкодування таких витрат. В той же час, у матеріалах справи відсутні докази виконання позивачем відповідного обов`язку, а отже посилання позивача на порушення відповідачем умов вищенаведених договорів є також безпідставними з огляду на те, що відповідного зобов`язання у відповідача не виникло.

Отже, посилання на ексклюзивну дистриб`юторську угоду № 22-V від 13.12.2007 та Додаткову угоду № 1 від 13.12.2007, стороною яких відповідач не є, також є безпідставними та відхиляються судом як такі, що прямо суперечать положенням статті 511 ЦК України.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Матеріалами справи підтверджується, що 02 жовтня 2002 року позивач надав письмову згоду № 17/772 на реєстрацію знаку для товарів і послуг зі словом та/або найменуванням «CRICOVA» на території України на ім`я відповідача. Внаслідок цього, відповідач 1 зареєстрував на своє ім`я дві торговельні марки за свідоцтвами України № № НОМЕР_2 , НОМЕР_1 у класах 33, 35 МКТП, тобто у законний спосіб набув права на вказані торговельні марки з письмового дозволу позивача.

При цьому, у матеріалах справи відсутні будь-які докази, що свідчили б про набуття позивачем будь-яких прав на позначення «CRICOVA» на території України, зокрема права заперечувати проти реєстрації відповідних позначень відповідачем.

Відтак, відповідачем було належним чином та у законний спосіб набуто права на оспорювані торговельні марки у відповідності до встановленої чинним законодавством процедури, що підтверджується, зокрема копіями документів, які стали підставою для оформлення (реєстрації) прав на оспорювані знаки для товарів і послуг відповідача (матеріалами заявок), а також вищевказаним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27.06.2023 року у справі № 522/7802/21.

Позивачем не було доведено тих обставин, на які він посилається у позовній заяві як на підставу заявлених ним позовних вимог, з огляду на що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на їх безпідставність та недоведеність.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено право кожного на справедливий суд, а статтею 13 цієї Конвенції - право на ефективний засіб правового захисту в національному органі.

У цій статті гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (Постанова Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 211/5952/21).

Відповідно до статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі статтею 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні правові висновки, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144 цс 18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187 гс 18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338 цс 18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304 гс 18), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (провадження № 14-703 цс 19).

Згідно зі статтею 418 ЦК України право інтелектуальноївласності -це правоособи нарезультат інтелектуальної,творчої діяльностіабо наінший об`єктправа інтелектуальноївласності,визначений цимКодексом таіншим законом. Правоінтелектуальної власностістановлять особистінемайнові праваінтелектуальної власностіта (або)майнові праваінтелектуальної власності,зміст якихщодо певнихоб`єктівправа інтелектуальноївласності визначаєтьсяцим Кодексомта іншимзаконом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

При цьому, відповідно до положень ст. 419 ЦК України право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права на об`єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об`єкт права інтелектуальної власності. Відповідно до статті 420 ЦК України до об`єктів права інтелектуальної власності, а не до об`єктів права власності, належать, зокрема, торговельні марки (знаки для товарів і послуг).

В розумінні статті 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «зареєстрована торговельна марка - торговельна марка, на яку видано свідоцтво або яка має міжнародну реєстрацію, що діє на території України».

Згідно із статтею 492 ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Набуття прав інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюється законом (стаття 494 ЦК України).

Відповідно до статті 495 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є: 1) право на використання торговельної марки; 2) виключне право дозволяти використання торговельної марки; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини другої, п`ятої статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» свідоцтво надає його власнику право використовувати торговельну марку (знак) та інші права, визначені цим Законом.

Розділом V Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» визначено, що права інтелектуальної власності можуть бути припинені виключно шляхом припинення дії свідоцтва або визнання його недійсним. При цьому, підстави для припинення дії свідоцтва чітко визначені у статті 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та не передбачають можливості припинення дії свідоцтва з огляду на невиконання умов договору.

У цьому зв`язку, суд, здійснивши ретельний аналіз спірних правовідносин та чинного законодавства, приходить до висновку, що ані жодним нормативно-правовим актом, ані з договірних відносин не вбачається можливості застосувати такий спосіб захисту як припинення права власності на право інтелектуальної власності. Враховуючи встановлене законодавством чітке розмежування права власності та права інтелектуальної власності, суд також відхиляє доводи позивача про те, що до торговельних марок можуть застосовуватися відповідні положення ЦК України щодо захисту прав власності на майно. Натомість суд приходить до висновку, що до торговельних марок як окремого об`єкту права інтелектуальної власності (ст. 420 ЦК України) мають застосовуватись виключно відповідні положення ЦК України та спеціального Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» щодо захисту прав інтелектуальної власності, які не передбачають можливості припинення права власності на право інтелектуальної власності на торговельні марки, що, на переконання суду, підтверджує незаконність заявлених позовних вимог позивача.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений ані законом, ані договором, а тому заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на незаконність та неналежність обраного позивачем способу захисту.

Також суд зазначає про відсутність ефективного захисту прав позивача з огляду на встановлену судом вище недоведеність наявності порушеного, оспорюваного, чи невизнаного права позивача на предмет даного спору оспорювані торговельні марки із включенням позначення «CRICOVA».

З огляду на зроблені відповідачем та третьою особою Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРІМПОРТ KV» заяви про застосування строків позовної давності, суд також зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Частиною 1 статті 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною 1 статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Суд вказує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (12-143гс18) вказала, що «застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог».

З огляду на те, що суд дійшов висновку про необґрунтованість і недоведеність позовних вимог, заяви, зроблені відповідачем та третьою особою Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРІМПОРТ KV», про застосування строку позовної давності судом, по суті не розглядалися.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених у судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Щодо вимоги про стягнення з позивача відшкодування витрат відповідача на правову допомогу в загальному розмірі 168744,00 гривень, суд доходить наступних висновків.

На підтвердження розміру понесених відповідачем судових витрат надано наступні докази:

- Договір про надання правової допомоги № 210103-2 від 01 березня 2021 року (Додаток 3 до Відзиву на позовну заяву №270324-13913 від 27 березня 2024 року);

-Рахунки таАкти №U45303про наданняпослуг згіднорахунку №U45303від 31.03.2024року насуму 48204,00грн.,№ U45304про наданняпослуг згіднорахунку № НОМЕР_7 від 30.04.2024на суму67584,00грн.,№ U45305про наданняпослуг згіднорахунку № НОМЕР_8 від 30.06.2024на суму34620,00грн.,№ U45306про наданняпослуг згіднорахунку № НОМЕР_9 від 31.08.2024на суму18336,00грн.(Додаток№ 1),а всього на суму 168744,00 грн.;

- Виписки по рахунку за відповідні дати, якими підтверджується надходження платежів відповідача щодо оплати послуг правової допомоги у загальному розмірі 168744.0 грн. на рахунок Адвокатського об`єднання «Дубинський і Ошарова», що здійснює його представництво в межах даної справи згідно рахунків № U45303 від 31.03.2024 на суму 48204,00 грн., № U45304 від 30.04.2024 на суму 67584,00 грн., № U45305 від 30.06.2024 на суму 34620,00 грн., № U45306 від 31.08.2024 на суму 18336.0 грн. (Додаток № 1), а всього на суму 168744,00 грн.

Таким чином, загальна сума понесених відповідачем витрат у цій справі на даний час складає 168744,00 грн.

Положеннями ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат,пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

В постанові від 04 липня 2018 року по справі №310/11534/13-ц Велика Палата Верховного Суду під час ухвалення судового рішення за правилами цивільного судочинства вважала можливим керуватися однією з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого2020року у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382дс19) зроблено висновки, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін».

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019р. у справі №756/2114/17, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня2006р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня2009р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня2014р. у справі «East/WestAllianceLimited проти України», від 26 . лотого2015р. у справі «Барк шевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від, 28 листопада2002р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 р. по справі №905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

На думку суду, заявлена вартість надання правничої (правової допомоги) не відповідає критерію співмірності, розумності та справедливості.

В той же час, враховуючи обставини, представником позивача не доведено факт неминучості таких витрат.

Так, на переконання суду, дана справа хоч і є складною, але додаткові письмові докази сторонами протягом розгляду справи не долучались, експертизи не призначались, свідки не допитувались.

З огляду на вище вказані обставини визначення представником відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 168744,00 грн. не є співмірними зі складністю справи та обсягом виконаних робіт.

Таким чином, враховуючи рівень складності справи, тривалість її розгляду, обсяг виконаних робіт, суд вважає, що зазначені витрати підлягають стягненню з позивача на користь відповідача частково у розмірі 25 000 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 258-259, 264-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. до ОСОБА_1 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності», Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРІМПОРТ КV», Державна організація Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій про припинення права власності залишити без задоволення.

Стягнути з Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. (Фіскальний код 1003600086062, Республіка Молдова, мун. Кишинеу, м. Криково, вул. Унгуряну, 1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_10 ; АДРЕСА_2 ) судові витрати у цивільній справі №522/3068/24 у розмірі 25 000 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 07.10.2024 року.

Суддя