Ухвала

від 07.10.2024 по справі 202/3393/24

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 202/3393/24

Провадження № 2-з/202/90/2024

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про забезпечення позову

07 жовтня 2024 року м. Дніпро

Індустріального районний суд м.Дніпропетровська у складі судді Михальченко А.О.,

секретар судового засідання Пономаренко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву представника позивача за зустрічним позовом адвоката Аркелової Алли Разміковни про забезпечення позову, яка подана в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявила самостійних вимог щодо предмету спору Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявили самостійних вимог щодо предмету спору Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, Орган опіки та піклування Соборного району Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Індустріального районного суду м.Дніпропетровська знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявила самостійних вимог щодо предмету спору Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявили самостійних вимог щодо предмету спору Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, Орган опіки та піклування Соборного району Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.

Предметом спору є визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

04.10.2024 представник ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» подала заяву про забезпечення позову, яку мотивувала тим, що ОСОБА_2 є матір`ю малолітнього ОСОБА_3 .

З часу народження сина та по 06 лютого 2023 року син проживав з матір`ю, тобто був під її материнською опікою та на її утриманні.

З березня 2022 року по 06 лютого 2023 року Позивачка разом з сином перебувала в Республіці Польща.

В кінці січня 2023 року, під час особистої зустрічі з Відповідачем, останній запропонував Позивачці допомогу, а саме було досягнуто домовленостей, що він забере ОСОБА_4 на певний час, доки Позивачка не відновить своє здоров`я.

З 6 лютого 2023 року та по теперішній час ОСОБА_5 перебував разом з ОСОБА_1 , в той же час Позивачка за весь цей час підтримувала контакт з дитиною, дзвонила, обмінювалась повідомленнями, надсилала грошові кошти та подарунки для сина та час від часу приїжджала в місто Дніпро для побачень з сином.

Згідно домовленостей з Відповідачем, на початку 2024 року, останній мав оформити закордонний паспорт для Льва, після чого Позивачка мала приїхати до міста Дніпра та забрати сина з собою до Німеччини, що відповідало б інтересам дитини та матері, адже дитина перебувала б в безпечному місці та її психічне та фізичне здоров`я не страждало від постійних повітряних тривог та обстрілів міста Дніпра та України в цілому.

Відповідач тягнув час та знаходив відмовки в оформленні закордонного паспорту дитині та приїзду Позивачки. Задум Відповідача розкрився, коли Позивачка дізналась про те, що Відповідач звернувся з позовом до суду про зміну міста проживання дитини.

07 вересня 2024 року відбулась зустріч з сином, Відповідачем та ОСОБА_6 . В ході розмови Відповідач визнав, що поступив нечесно по відношенню до Позивачки та признався, що звернувся до суду з позовною заявою про визначення місця проживання дитини разом з батьком з метою уникнення мобілізації, а тому не повідомив Позивачку про звернення до суду з такою заявою. Мала місце усна домовленість, про те що наступні 2(два) тижні ОСОБА_5 буде мешкати зі матір`ю.

На виконання домовленостей зранку 8 вересня 2024 року Позивачці привезли дитину.

10 вересня 2024 року, Позивачка разом з сином прибула на зустріч з Відповідачем для спільного відвідування занять дитини з логопедом, але під час такої зустрічі, за допомогою сили, не зважаючи на розпач Позивачки, її крик та плач, Відповідач вирвав в неї дитину та сів разом з сином в автомобіль та зник в невідому напрямку.

Про такі обставини Позивачка повідомила правоохоронні органи, органи ювенальної юстиції за місцем свого проживання та суд відповідно.

З 10 вересня 2024 року по теперішній час всі намагання Позивачки дізнатися місце перебування дитини та мати побачення з сином не мали успіху. На даний час Відповідач на зв`язок з Позивачкою не виходить, при особистій зустрічі Позивачки та її батька з матір`ю Відповідача, остання повідомила, щоб Позивачка визнала позов її сина і тоді вони не будуть позбавляти її батьківських прав та вона зможе бачитись зі своєю дитиною, в противному випадку вона дитину не побачить взагалі і вони докладуть максимум зусиль, щоб позбавити її батьківських прав на Льва.

Станом на дату звернення із заявою про забезпечення позову Позивачка фактично позбавлена права на вільне спілкуванні матері та дитини, знати місце перебування дитини, стан її здоров`я та інше, що вказує на те, що продовжується психологічне насилля по відношенню до неї з боку Відповідача та його родини, що завдає їй та дитині психологічної травми від таких неправомірних дій таких осіб.

Відтак вважає, що вказані дії Відповідача ОСОБА_1 , перешкоджання Позивачці та дитині в спілкуванні між собою, направлене в першу чергу проти інтересів дитини, адже для нормального розвитку дитині необхідно спілкуватися з обома батьками, батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги та любові як одне до одного так і до дитини насамперед, спільно приймати відповідальні рішення щодо її виховання, навчання та розвитку дитини, керуватись в своїх діях принципами добросовісності, розумності та справедливості, виявляти повагу до суспільства та держави, де вони народилися, проживають чи перебувають в кожний конкретний момент свого життя та життя своєї дитини.

При цьому дії Відповідача, які є фактично домашнім насиллям, направлені проти Позивачки та в присутності дитини, шкодить не тільки Позивачці, але є руйнівною для психічного та фізичного здоров`я спільної дитини сторін спору.

Крім того, вказані дії вказують на неповагу до встановленого законом порядку та суду, недобросовісність Відповідача та також підтверджують готовність перешкоджати матері та дитині в спілкуванні, що може призвести до втрати психоемоційного контакту між матір`ю та дитини та призведе до погіршення відносин матері та дитини.

Виходячи з викладеного, з урахуванням існуючої реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, враховуючи розумність, співмірність, обґрунтованість і обсяг вимог Позивача, з метою забезпечення збалансованості інтересів учасників справи, просила суд забезпечити зустрічний позов шляхом заборони Відповідачу, ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , а також будь-яким фізичним та юридичним особам, які діють від імені та в інтересах ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії, спрямовані на вчинення перешкод позивачці у побаченнях, спілкуванні та проведенні часу разом із сином Львом; шляхом встановлення графіка перебування сина з Позивачкою та Відповідачем: із 08:00 год понеділка до 8:00 год наступного понеділка - почергово починаючи з першого понеділка з моменту забезпечення позову судом.

Відповідно до ч.1 ст. 153 ЦПК України суд розглянув заяву без повідомлення учасників справи.

Дослідивши заяву, яка відповідає вимогам ч. ч. 1, 2 ст.151 ЦПК України, та додані до неї документи суд приходить до висновку про її задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК Українизабезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Згідно з частинами третьою, десятою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, представник ОСОБА_2 як на підставу порушених прав ОСОБА_2 , посилалася на те, що ОСОБА_1 свідомо перешкоджає їй у спілкуванні з сином, що на переконання позивача ОСОБА_2 може призвести до втрати безпосередніх емоційних контактів з дитиною та, як наслідок, до неможливості виконання рішення суду у справі.

Судом встановлено, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_7 , 2019 року народження, який на час розгляду заяви про забезпечення позову проживає з ОСОБА_1 , який не записаний батьком дитини.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитинив усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Частиною третьою статті 9 Конвенції про права дитини визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У рішенні від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) у справі «Хант проти України» ЄСПЛ зазначив, що «між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) у справі «М.С. проти України» йдеться про визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що «при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення».

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до статті 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частини перша, друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що мати, яка проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

Суд враховує, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із нею.

Таким чином, з метою запобігання втрати емоційного контакту матері з малолітнім сином, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання дитини, суд вважає за необхідне застосування заходу забезпечення позову у спірних правовідносинах із дотриманням вимог законодавства, яким врегульовано правовий механізм забезпечення позову.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від:25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 (провадження№ 61-9164св20), 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21), 15 вересня 2021 року у справі № 752/6099/20 (провадження № 61-13598св20), 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21 (провадження № 61-12931св21), 31 серпня 2022 року у справі № 545/3933/21 (провадження № 61-6056св22).

З метою запобігання втрати емоційного контакту матері з малолітньою дитиною, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, суд вважає за необхідне застосувати захід забезпечення позову .

При вирішенні заяви про забезпечення позову, суд також враховує предмет позову, обраний ОСОБА_2 вид його забезпечення в частині зобов`язання ОСОБА_1 надавати матері можливість спілкування з малолітньою дитиною.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується шляхомзаборони вчиняти певні дії.

Даний вид забезпечення позову не вирішує спір по суті, а спрямований на забезпечення збереження відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю.

Інших підстав які б унеможливили зустрічі матері з дитиною, судом не встановлено, а тому заява підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 153 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Заяву про забезпечення позову - задовольнити.

Забезпечити зустрічний позов ОСОБА_2 шляхом визначення часу спілкування малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_2 , шляхом заборони ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , а також будь-яким фізичним та юридичним особам, які діють від імені та в інтересах ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії, спрямовані на вчинення перешкод ОСОБА_2 у побаченнях, спілкуванні та проведенні часу разом із сином Львом; встановити графік перебування сина з ОСОБА_2 кожного першого та третього тижня місяця з 08.00 години понеділка до 20.00 години неділі починаючи з 21.10.2024 (третього понеділка).

Зобов`язати ОСОБА_1 передавати малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до визначеного судом часу спілкування, з моменту постановлення даної ухвали та до набрання рішенням у справі законної сили.

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.

Копію ухвали негайно надіслати усім учасникам справи.

За адресою https://ind.dp.court.gov.ua/sud0417 учасники справи можуть отримати інформацію по справі.

Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, протягом п`ятнадцяти днів з дня складення ухвали.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Ухвала складена та підписана суддею 07.10.2024

Слідчий суддя А. О. Михальченко