Постанова

від 02.10.2024 по справі 190/391/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5401/24 Справа № 190/391/22 Суддя у 1-й інстанції - Фирса Ю.В. Суддя у 2-й інстанції - Максюта Ж. І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Максюти Ж.І.

суддів - Космачевської Т.В., Халаджи О.В.

за участю секретаря - Ніколиної А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Войтенко Катерина Володимирівна на рішення Пятихатського районного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області про визнання права на земельну частку (пай), -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області про визнання права на земельну частку (пай).

Позовна заява мотивована тим, що 27 січня 1989 року він почав працювати у колгоспі ХХІІ партз`їзду, який був розташований на території П`ятихатського району Дніпропетровської області. Рішенням зборів членів колгоспу від 27 січня 1989 року його було прийнято в члени колгоспу газоелектрозварювальником.

Надалі колгосп ХХІІ партз`їзду було реорганізовано в колективне сільськогосподарське підприємство (далі КСП) «Лозуватка» П`ятихатського району Дніпропетровської області.

Позивач зазначав, що 17 травня 1995 року КСП «Лозуватка П`ятихатського району Дніпропетровської області отримало державний акт на право колективної власності на землю І-ДП №000040; розмір паю по КСП становить 5 423,2 умовних кадастрових гектарів.

17 лютого 1998 року його було звільнено та виключено зі складу КСП.

На час видачі державного акту на право колективної власності на землю він був членом КСП та працював на вказаному підприємстві, був включений до списків членів КСП, що мають право на земельну частку (пай), і мав правові підстави для отримання відповідного сертифікату, але сертифікат з невідомих йому причин не виданий, що у подальшому унеможливило отримати відповідний державний акт на землю.

Вважав, що оскільки він був членом КСП «Лозуватка», то має право на земельну частку (пай) відповідно до вимог закону, тому просив суд ухвалити рішення, яким визнати за ним право на земельну частку (пай) в землях колективної власності колишнього КСП «Лозуватка», розміром 5 423,2 в умовних кадастрових гектарах із земель запасу, що перебували у колективній власності колишнього КСП «Лозуватка» П`ятихатського району Дніпропетровської області, розташованих на території Вишнівської селищної ради П`ятихатського району Дніпропетровської області.

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) в землях колективної власності колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства «Лозуватка», розміром 7,63 умовних кадастрових гектара, розташованих на території Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області за рахунок земель не розподілених, не витребуваних паїв, які розташовані на території Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області.

Рішення районного суду мотивовано тим, що, оскільки позивач має право на земельну частку (пай), але у зв`язку із відсутністю сертифікату на право на земельну частку (пай) не може підтвердити своє право на неї, оформити правовстановлюючі документи, та реалізувати своє право, його права підлягають захисту у судовому порядку шляхом визнання за ним права на земельну частку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області, як за членом колишнього КСП «Лозуватка», який значиться під порядковим номером 11 у списку громадян-членів КСП «Лозуватка», що є додатком до державного акту на право колективної власності на землю, серії І-ДП № 000040.

Враховуючи те, що на день видачі КСП «Лозуватка» державного акту на право колективної власності на землю, позивач був членом вказаного КСП, він має право на земельну частку (пай), яку необхідно виділити із земель запасу, що перебували у колективній власності колишнього КСП «Лозуватка» П`ятихатського району Дніпропетровської області.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року апеляційну скаргу керівника Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області залишено без задоволення.

Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2022 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 06 грудня 2023 року касаційну скаргу заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задоволено частково, рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2022 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судовірішення ВерховнийСуд дійшоввисновку проте,що судипопередніх інстанційне надалиналежної правовоїоцінки обставинампочатку перебігупозовної давностіу ційсправі.

Рішенням Пятихатського районного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області про визнання права на земельну частку (пай) відмовлено.

Із вказаним судовим рішенням не погодився представник ОСОБА_1 адвокат Войтенко К.В. та подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на те, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права та невірним з`ясуванням фактичних обставин справи. Разом з цим звертає увагу на те, що суд першої інстанції не надав уваги тим обставинам, що прізвище позивача є в додатку № 1 до Державного акту під № 11, як члена колективного сільськогосподарського підприємства. З наданих письмових доказів встановлюється, що ОСОБА_1 працюва в КСП «Лозуватка» в період з 27 січня 1989 року по 17 лютого 1998 року, тобто на час отримання КСП Державного акту, він був членом КСП та виключений з членів КСП.

Жовтоводська окружна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що є законним й обґрунтованим, ухвалено відповідно до норм матеріального права та процесуального права.

Заслухавши головуючого суддю, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно частини 2 вказаної вище статті, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 27.01.1989 року по 17.02.1998 року працював у колгоспі ім. ХХІІ партз`їзду, з 1992 року колгоспі Лозуватський, з 1993 року КСП «Лозуватський» з 2000 року ПП «Лозуватка», що підтверджується архівними довідками Комунальної архівної установи П`ятихатської міської ради «П`ятихатський трудовий архів» від 11.02.2022 року №128, №129, №130, №131 /а.с.13,14,15,16 Т.1/.

Згідно копії державного акту серії І-ДП №000040, - державний акт на право колективної власності видано КСП «Лозуватка» П`ятихатського району Дніпропетровської області відповідно до рішення Лозуватської сільської ради народних депутатів від 17 травня 1995 року, передано у колективну власність 5423,2 гектарів землі для ведення сільськогосподарського виробництва /а.с.38-39 Т.1/.

Згідно копії Додатку 1 до Державного акту на право колективної власності на землю, - є список громадян членів КСП «Лозуватка», в якому позивач значиться за №11 /а.с.42-43 т.1/.

З метою реалізації свого права на земельну частку (пай), позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про надання інформації щодо включення його до списку осіб, які мають право на отримання земельної частки (паю), та, отримав 20.01.2022 року відповідь, в якій зазначено, що він значиться в списках до державного акту на право колективної власності на землю в КСП «Лозуватка» під №11, а також зазначено, що сертифікат на право на земельний (пай) членів КСП «Лозуватка» на його ім`я не виготовлявся та не видавався. На підставі рішення від 26.04.2000 №107-р. розмір земельної частки (паю) по КСП «Лозуватка» на території Лозуватської сільської ради П`ятихаитського району Дніпропетровської області становить 7,63 ум.кад.га. /а.с.11 Т.1/

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов висновку про те, що право на позов у ОСОБА_1 виникло ще у 1995 році, а тому трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК Української РСР, минув до набрання чинності ЦК України 2003 року, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частини дев`ятої статті 5 ЗК України (в редакції 1990 року) кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

За частинами шостою, сьомою статті 6 ЗК України (в редакції 1990 року) при обчислені розміру середньої земельної частки, що обчислюється сільською, селищною, міською Радою народних депутатів, враховуються сільськогосподарські угіддя (у тому числі рілля), якими користуються підприємства, установи, організації та громадяни у межах території даної Ради, крім тих підприємств, установ і організацій, землі яких не підлягають приватизації.

Загальний розмір обчисленої площі поділяється на кількість осіб, які працюють у сільському господарстві, пенсіонерів, які раніше працювали у сільському господарстві і проживають у сільській місцевості, а також осіб, зайнятих у соціальній сфері на селі.

Згідно з вимогами частини першої статті 22 ЗК України (в редакції 1990 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.

Відповідно до частини другої статті 23 ЗК України (в редакції 1990 року) державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільсько-господарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі - Указ Президента України №720/95) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України №720/95 право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 лютого 2021 року у справі №635/2831/17 (провадження №61-19827св19) за загальним правилом особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством такого акта.

Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта направо колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Тобто насамперед право на земельну частку (пай) виникає з моменту видачі акта на право колективної власності на землю у членів колективного сільськогосподарського підприємства,сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, зазначених у списку, що додається до державного акта.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду член колективного сільськогосподарського підприємства,включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Доводи апеляційної скарги про те, що право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акту про право колективної власності, в якому ця особа вказана як так, що має право на земельну частку (пай), це право є непорушним, строк на його реалізацію законодавством не встановлено, а відтак воно підлягає захисту без обмеження строком позовної давності, колегія суддів не може прийняти до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 6 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України 2003 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.

Згідно зі статтею 71 ЦК Української РСР 1963 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до статті 75 ЦК Української РСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Згідно з вимогами статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові (стаття 80 ЦК Української РСР).

Позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Механізм застосування позовної давності повинен корелювати із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, доходить висновку про те, що хоча ОСОБА_1 мав право на земельну частку (пай) із земель резервного фонду або невитребуваних паїв КСП «Лозуватка», та право на позов у нього виникло ще у 1995 році, а тому трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК Української РСР, минув до набрання чинності ЦК України 2003 року, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Розпаювання земель колишніх колгоспів, яке почало проводитись з 1993 року, є загальновідомим фактом, а тому позивач повинен був дізнатись про порушення свого права на земельну частку (пай) ще з часу видачі КСП «Лозуватка» 17 травня 1995 року державного акту на землю зі списком громадян, які мали право на земельну частку (пай).

Суд зобов`язаний застосувати наслідки спливу позовної давності без подання відповідної заяви іншими сторонами спору.

Судова практика у спірних правовідносинах є сталою, Верховний Суд неодноразово висловлював подібну позицію, зокрема у постановах від 12 червня 2019 року у справі №702/962/17 (провадження №61-40068св18), від 17 червня 2020 року у справі №600/528/16 (провадження №61-36780св18), від 09 вересня 2020 року у справі №637/53/18 (провадження №61-1048св19), від 03 листопада 2020 року у справі №530/1367/18 (провадження №61-19378св19), від 29 вересня 2021 року у справі №686/14921/19 (провадження №61-3107св20), від 04 жовтня 2021 року у справі №190/1185/20 (провадження №61-7084св21), від 22 грудня 2021 року у справі №662/1660/18 (провадження №61-6204св19), від 08 листопада 2021 року у справі №615/870/20 (провадження №61-4437св21), від 10 лютого 2022 року у справі №132/1038/21 (провадження №61-19793св21).

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності, з висновком якого погоджується й апеляційний суд.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми, що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.

Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Войтенко Катерина Володимирівна залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 02 квітня 2024 року -залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: