Постанова

від 08.10.2024 по справі 134/1316/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 134/1316/24

Провадження № 22-ц/801/1913/2024

Категорія: 101

Головуючий у суді 1-ї інстанції Зарічанський В. Г.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 рокуСправа № 134/1316/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Панасюка О. С., Сала Т. Б.,

за участі секретаря Луцишина О. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , за участі заінтересованих осіб ОСОБА_2 , Служби у справах дітей Крижопільської селищної ради, про встановлення факту,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником - адвокатом Левченком Владиславом Вікторовичем, на ухвалу Крижопільського районного суду Вінницької області про відмову у відкритті провадження, постановлену у цій справі 24 липня 2024 року суддею цього суду Зарічанським В. Г.,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, за участі заінтересованих осіб ОСОБА_2 , Служби у справах дітей Крижопільської селищної ради, про встановлення факту. Заява мотивована тим, що 03 червня 2021 року ОСОБА_1 із ОСОБА_2 уклав шлюб, після укладення шлюбу вона змінила прізвище із « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_2 ». У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась дитина ОСОБА_6 . Крім того, у ОСОБА_2 є двоє дітей від попереднього шлюбу: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Із 03 червня 2021 року повне утримання, фізичне та духовне виховання дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8 здійснює ОСОБА_1 , оскільки їх батько самоусунувся від виконання батьківських обов`язків.

03 червня 2021 року заявник отримав посвідчення багатодітної сім`ї, у якому він вказаний як батько усіх трьох неповнолітніх дітей.

Усі троє неповнолітніх дітей утримуються за рахунок ОСОБА_1 , він всім дітям приділяє належну увагу, цікавиться їх навчання, дбає про їхню духовну та фінансову стабільність.

06 червня 2024 року заявника було мобілізовано до Збройних Сил України та станом на день подачі до суду заяви він перебуває у навчальному батальйоні.

Заявник вказував, що у разі підтвердження факту того, що на утриманні ОСОБА_1 перебуває троє неповнолітніх дітей, він матиме право на звільнення з військової служби під час воєнного стану на підставі положень ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Пославшись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив встановити факт перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6

24 липня 2024 року ухвалою Крижопільського районного суду Вінницької області відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 з тих підстав, що вказана заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому суд роз`яснив заявнику, що вирішення цього питання належить до юрисдикції адміністративного суду.

Не погодившись із такою ухвалою, представник ОСОБА_1 - адвокат Левченко В.В. подав апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. У скарзі скаржник посилається на те, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема справи про встановлення факту утримання неповнолітніх дітей, відносяться до суду цивільної юрисдикції, підтвердженням чому є висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, ухвала суду цим вимогам не відповідає, тому апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши її законність і обґрунтованість у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції виходив з того, що встановлення факту перебування дітей на утриманні заявника безпосередньо стосується проходження ним військової служби, зокрема, реалізації права на звільнення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року (справа № 362/643/21) зазначено, що військова служба є різновидом публічної, тому спори з приводу проходження військової служби належать до юрисдикції адміністративних судів. Тобто, встановлення факту перебування дітей на утриманні заявника за своїми правовими наслідками призведе до публічно-правових відносин заявника з державою. Встановлення цього факту не пов`язане з будь-якими цивільними правами та обов`язками заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками вимога про встановлення факту перебування дітей на утриманні заявника пов`язана з публічно-правовими відносинами заявника з державою щодо права на звільнення з військової служби, тому ця вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. За предметом та можливими правовими наслідками цей потенційний спір може існувати у сфері публічно-правових відносин, а отже, підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.

Однак із такими висновками суду неможливо погодитись з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто, за загальним правилом, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

У п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти владних повноважень наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч. ч. 1-2 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про оборонні закупівлі», крім спорів, пов`язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»;

13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»;

14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;

15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.

Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.

Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 370/2759/18 сформулював висновок щодо визначення адміністративного спору, відповідно до якого:

спір, який підлягає розгляду адміністративним судом, - це публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, та який виник у зв`язку з виконанням (рішення, дія), неналежним виконанням (рішення, дія) або невиконанням (бездіяльність) такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів, яка, за загальним правилом, встановлюється у суді першої інстанції за заявою однієї із сторін;

такий спір є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин;

метою вирішення такого спору є захист прав, свобод та інтересів особи або суспільних інтересів у сфері публічно-правових відносин шляхом впливу в межах закону на належного відповідача;

такий спір повинен бути реальним (результат вирішення спору безпосередньо впливатиме на ефективний захист особи або суспільного інтересу у конкретних публічно-правових відносин) та існуючим на момент звернення з позовом.

Відповідно до ст. 1 Сімейного кодексу України цей Кодекс визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів.

Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім`ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов`язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім`ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Відповідно до ч. ч. 2, 5 ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України») суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 зазначила, що вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), та вказала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

З урахуванням наведеного, керуючись приписами ст. 263 ЦПК України про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, апеляційний суд, врахувавши позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції не з`ясував фактичних обставин справи, з яких вбачається, що спірні правовідносини виникли саме з приводу захисту сімейних прав та інтересів ОСОБА_1 , що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства, в результаті чого дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи, що порушення судом норм процесуального права призвели до постановлення помилкової ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, тому ця ухвала залишатись у законній силі не може та підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

За ч. 7 ст. 294 ЦПК України у справах окремого провадження при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 379, 382 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Левченком Владиславом Вікторовичем задовольнити, ухвалу Крижопільського районного суду Вінницької області від 24 липня 2024 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: О. С. Панасюк

Т. Б. Сало