Постанова

від 02.10.2024 по справі 460/4511/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 460/4511/16-ц

провадження № 61-5165св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Яворівська районна державна адміністрація Львівської області, Яворівське дочірнє лісогосподарське підприємство ЛГП «Галсільліс»,

третя особа - Приватне підприємство «Фірма «Лісова казка»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Яворівської районної державної адміністрації Львівської області, Яворівського дочірнього лісогосподарського підприємства ЛГП «Галсільліс», третя особа - Приватне підприємство «Фірма «Лісова казка», про скасування розпорядження, зобов`язання укласти договір оренди,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., та за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 20 травня 2024 року

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати незаконним та скасувати рішення Яворівської районної державної адміністрації Львівської області від 02 липня 2007 року № 292 в частині вилучення земельної ділянки площею 0,40 га, яка знаходиться в постійному користуванні Яворівського дочірнього лісогосподарського підприємства ЛГП «Галсільліс» (далі - Яворівське ДЛГП «Галсільліс»); зобов`язати Яворівське ДЛГП «Галсільліс» укласти з нею договір оренди землі у зв`язку із безпідставністю відмови.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона отримала всі необхідні дозволи та погодження для надання їй у довгострокове тимчасове користування на 15 років без права вилучення та зміни цільового призначення земельної ділянки лісового фонду для рекреаційно-оздоровчих цілей, загальною площею 0,35 га у кварталі 35 Івано-Франківського лісництва Яворівського ДЛГП «Галсільліс», на території Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області, однак 30 серпня 2016 року Яворівське ДЛГП «Галсільліс» повідомило її про те, що не може укласти з нею договір довгострокового тимчасового користування лісами, а саме зазначеною земельною ділянкою лісового фонду, оскільки вона вилучена з його користування на підставі розпорядження голови Яворівської районної державної адміністрації від 02 липня 2007 року № 292.

Зазначила, що довгострокове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а тому Яворівська районна державна адміністрація не мала права приймати рішення про вилучення земельної ділянки комунальної власності з постійного користування комунального підприємства. Зазначає, що розпорядженням голови Яворівської районної державної адміністрації від 02 липня 2007 року № 292 порушено її право користування спірною земельною ділянкою, а тому це розпорядження має бути визнане недійсним та скасоване в судовому порядку.

У зв`язку з цим позивачка просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Яворівський районний суд Львівської області рішенням від 22 березня 2023 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 05 липня 2023 року про виправлення описки, позов задовольнив частково. Зобов`язав Яворівське ДЛГП «Галсільліс» у строк протягом 30 календарних днів після набрання рішенням законної сили укласти з ОСОБА_1 договір оренди лісової ділянки площею 0,35 га у кварталі 35, виділ 6 Івано-Франківського лісництва Яворівського ДЛГП «Галсільліс», терміном на 15 років, для рекреаційних цілей. В іншій частині позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що оскаржуване розпорядження голови Яворівської районної державної адміністрації Львівської області прийняте в межах його повноважень, в порядку та спосіб, що встановлені чинним на той час законодавством, а тому немає підстав визнавати його незаконним та скасовувати. Водночас суд дійшов висновку, що після отримання ОСОБА_1 всіх погоджень та прийняття Львівською обласною державною адміністрацією розпорядження від 18 січня 2016 року № 21/0/5-16 про виділення позивачці в довгострокове тимчасове платне користування лісової ділянки, Яворівське ДЛГП «Галсільліс» як землекористувач було зобов`язане укласти з ОСОБА_1 відповідний договір оренди, однак відмовила в укладенні такого договору.

Короткий зміст постанов апеляційного суду

Львівський апеляційний суд постановою від 26 лютого 2024 року апеляційну скаргу Приватного підприємства «Фірма «Лісова казка» (далі - ПП «Фірма «Лісова казка») задовольнив. Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 22 березня 2023 року в частині задоволення позовних вимог скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. В іншій частині рішення суду залишив без змін. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що місцевий суд не врахував наявність укладених договорів оренди спірної земельної ділянки з ПП «Фірма «Лісова казка», а тому дійшов помилкового висновку про задоволення вимоги про зобов`язання укласти договір оренди.

Львівський апеляційний суд додатковою постановою від 20 травня 2024 року заяву ПП «Фірма «Лісова казка» про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПП «Фірма «Лісова казка» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

Апеляційний суд мотивував додаткову постанову тим, що частина понесених ПП «Фірма «Лісова казка» судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн сплачена ще 23 листопада 2023 року на підставі рахунка-фактури від 16 листопада 2023 року № 1. Таким чином, докази понесення витрат на професійну правничу допомогу в цій частині були наявні у ПП «Фірма «Лісова казка» на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, однак до закінчення судових дебатів такі докази не були подані, а в заяві про ухвалення додаткового рішення у справі не вказані обставини, які перешкоджали поданню таких доказів до закінчення судових дебатів, та поважні причини їх неподання.

Оцінюючи заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених ПП «Фірма «Лісова казка» у суді апеляційної інстанції, на предмет їх пропорційності до складності справи, апеляційний суд погодився з доводами представника позивача про те, що їх розмір є завищеним, оскільки апеляційна скарга є невеликою за обсягом, значну її частину становить опис фактичних обставин справи та виклад процесуальних порушень суду першої інстанції, вона не містить аналізу судової практики та посилання на норми законодавства, а тому це не свідчить про значну затрату часу адвоката на її підготовку.

Враховуючи складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт, беручи до уваги подані представником позивача заперечення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ПП «Фірма «Лісова казка» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн, що відповідає критеріям виправданості, розумності та справедливості.

Короткий зміст касаційних скарг та їх узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У квітні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 570/1721/20, від 13 квітня 2022 року у справі № 738/46/20.

Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи в задоволенні позову про зобов`язання укласти договір оренди земельної ділянки, апеляційний дійшов висновку про накладення лісової ділянки площею 0,35 га на земельну ділянку кадастровий номер 46258875600:02:000:0336, площею 1,2 га на підставі припущень та за відсутності належних і допустимих доказів, які беззаперечно б указували на накладення земельних ділянок.

У квітні 2024 року ПП «Фірма «Лісова казка» подало відзив на зазначену касаційну скаргу, у якій просило в її задоволенні відмовити.

У червні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 20 травня 2024 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ПП «Фірма «Лісова казка» про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу відмовити повністю.

Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21 та від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19.

Касаційна скарга на додаткову постанову мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що ПП «Фірма «Лісова казка» не надало суду доказів про понесення витрат на правничу допомогу до початку судових дебатів у справі, які відбулися 26 лютого 2024 року, а також не пояснило причин неможливості подати такі докази до початку судових дебатів, а тому у задоволенні заяви необхідно було відмовити в повному обсязі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 20 травня 2024 року.

10 липня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що розпорядженням голови Яворівської районної державної адміністрації Львівської області від 02 липня 2007 року № 292 «Про передачу в оренду земельної ділянки ПП фірма «Лісова казка» під будівництво відпочинково-туристичного комплексу» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано ПП фірма «Лісова казка» земельну ділянку під будівництво відпочинково-туристичного комплексу, загальною площею 1,2 га, в тому числі за рахунок земель запасу Рясне-Руської сільської ради 0,80 га, з них: 0,20 га - пасовища, 0,28 га - чагарники, 0,32 га - болота та за рахунок землекористування Яворівського ДЛГП «Галсільліс» 0,40 га - лісової площі; надано ПП фірма «Лісова казка» в оренду терміном на 15 років земельну ділянку площею 1,2 га під будівництво відпочинково-туристичного комплексу на території Рясне-Руської сільської ради; доручено начальнику юридичного відділу райдержадміністрації підготувати до укладення договір оренди земельної ділянки згідно із чинним законодавством; ПП фірма «Лісова казка» у двотижневий термін укласти договір оренди землі, провести його державну реєстрацію, сплатити витрати сільськогосподарського виробництва в сумі 1 134,00 грн та втрати лісогосподарського виробництва в сумі 28 040,00 грн згідно з розрахунками.

Яворівське ДЛГП «Галсільліс» надало висновок від 16 січня 2014 року № 14 «Про надання ОСОБА_1 в довгострокове тимчасове користування земель лісового фонду для рекреаційно-оздоровчих цілей», яким погоджено надання ОСОБА_1 у довгострокове тимчасове користування земельних ділянок лісового фонду, загальною площею 0,35 га, за рахунок земель лісового фонду Яворівського ДЛГП «Галсільліс» для рекреаційно-оздоровчих цілей терміном на 15 років, без права вилучення та зміни цільового призначення.

Яворівська районна державна адміністрація Львівської області надала висновок від 07 квітня 2014 року № 955/3, яким не заперечила щодо надання ОСОБА_1 в довгострокове тимчасове користування земельної ділянки лісового фонду загальною площею 0,35 га на території Рясне-Руської сільської ради, за рахунок земель лісового фонду Яворівського ДЛГП «Галсільліс», для рекреаційних і культурно-оздоровчих цілей, терміном на 15 років, без права вилучення та зміни цільового призначення.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 25 червня 2014 року № 1407 «Про розгляд письмового звернення ОСОБА_1 » погоджено виділення ОСОБА_1 лісової ділянки в довгострокове тимчасове користування, загальною площею 0,35 га, за рахунок земель лісового фонду в кварталі 35 Івано-Франківського лісництва Яворівського ДЛГП «Галсільліс», на території Рясне-Руської сільської ради, для рекреаційних і культурно-оздоровчих цілей, терміном на 15 років, без права вилучення та зміни цільового призначення.

Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства надало висновок від 11 вересня 2014 року № 1481/02, яким не заперечило щодо виділення ОСОБА_1 лісової ділянки Івано-Франкового лісництва у кварталі 35, виділі 6, площею 0,35 га, в довгострокове тимчасове користування для рекреаційних цілей у порядку, визначеному чинним законодавством.

Розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 18 січня 2016 року № 21/0/5-16 «Про виділення лісових ділянок для довгострокового тимчасового користування» ОСОБА_1 виділено в довгострокове тимчасове платне користування лісову ділянку площею 0,35 га у кварталі 35, виділі 6 Івано-Франківської лісництва Яворівського ДЛГП «Галсільліс», на території Рясне-Руської сільської ради Яворівського району, терміном на 15 років для рекреаційних цілей (пункт 7 розпорядження), а пунктом 16 цього розпорядження зобов`язано Яворівське ДЛГП «Галсільліс» забезпечити укладення договорів про довгострокове тимчасове користування лісами в установленому порядку із суб`єктами, визначеними в пунктах 2-14 цього розпорядження.

Місцевий суд встановив, що лісова земельна ділянка площею 0,35 га, розташована в кварталі 35, виділі 6 Івано-Франківської лісництва Яворівського ДЛГП «Галсільліс», на території Рясне-Руської сільської ради Яворівського району, виділення якої було погоджено ОСОБА_1 для рекреаційних цілей у довгострокове тимчасове користування шляхом оренди терміном на 15 років, є частиною лісової земельної ділянки площею 0,40 га, яка згідно з розпорядженням голови Яворівської районної державної адміністрації Львівської області від 02 липня 2007 року № 292 була надана ПП «Фірма «Лісова казка» під будівництво відпочинково-туристичного комплексу в складі земельної ділянки загальною площею 1,2 га.

Зазначених обставин сторони не заперечували.

Апеляційний суд також встановив, що 31 липня 2007 року між Яворівською районною державною адміністрацією Львівської області і ПП «Фірма «Лісова казка» був укладений договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Чопиком Ю. С., зареєстрований у Яворівському районному Центрі державного земельного кадастру, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 09 серпня 2007 року № 04.07.464.00069.

Пунктами 1.1, 2.1 договору оренди передбачено, що в оренду передається земельна ділянка, що виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку, загальною площею 1.2 га, кадастровий номер 46258875600:02:000:0336, що розташована на території Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області.

У пункті 3.1 договору передбачено, що договір укладений на 15 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно з пунктом 12.2 договору оренди дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

01 лютого 2023 року між Львівською міською радою як орендодавцем і ПП «Фірма «Лісова казка» як орендарем був укладений договір оренди землі, у якому зазначено, що орендодавець на підставі ухвали Львіської міської ради від 12 грудня 2022 року № 2766 «Про продовження ПП «Фірма «Лісова казка» терміну оренди земельної ділянки у с. Підрясне» надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 1,2 га, кадастровий номер 46258875600:02:000:0336, для будівництва відпочинково-туристичного комплексу, яка розташована в с. Підрясне. Строк дії договору 5 років.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційна скарга на постанову по суті вирішених вимог підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга на додаткову постанову не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Щодо вимог по суті

Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що постанова Львівського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року оскаржена тільки в частині вирішення вимог про зобов`язання укласти договір оренди, а тому переглядається лише в цій частині.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Згідно зі статтю 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.

У статті 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 також вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Відповідно до статті 18 ЛК України об`єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності. Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами.

Статтею 20 ЛК України передбачено, що тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування мають право, зокрема, на здійснення господарської діяльності у лісах з дотриманням умов договору, а також на зведення тимчасових будівель і споруд, необхідних для ведення господарської діяльності за умови погодження із власниками лісів, постійними лісокористувачами в установленому порядку. Тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування зобов`язані, зокрема, виконувати встановлені обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом та договором; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту і відтворення типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, сприяти формуванню екологічної мережі; не порушувати прав інших лісокористувачів.

Відповідно до статті 78 ЛК України право використання лісових ресурсів припиняється в разі: 1)добровільної відмови від використання лісових ресурсів; 2) закінчення строку, на який було надано право використання лісових ресурсів; 3) припинення діяльності лісокористувачів, яким було надано право використання лісових ресурсів; 4) порушення правил і норм, умов спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів; 5) використання лісових ресурсів способами, які негативно впливають на стан і відтворення лісів, призводять до погіршення навколишнього природного середовища; 6) порушення встановлених строків справляння збору за використання лісових ресурсів; 7) використання лісової ділянки не за цільовим призначенням; 8) невідшкодування в установленому порядку збитків, заподіяних лісовому господарству внаслідок порушень лісового законодавства, та невиконання вимог щодо усунення виявлених недоліків.

У справі, що переглядається, позивачка звернулася з позовом, у якому, зокрема, просила зобов`язати Яворівське ДЛГП «Галсільліс» укласти з нею договір оренди землі.

Відповідачами позивачка визначила Яворівську районну державну адміністрацію Львівської області, Яворівське ДЛГП «Галсільліс».

При цьому суди встановили, що лісова земельна ділянка площею 0,35 га, виділення якої для рекреаційних цілей у довгострокове тимчасове користування шляхом оренди терміном на 15 років було погоджено ОСОБА_1 , є частиною лісової земельної ділянки площею 0,40 га, яка згідно з розпорядженням голови Яворівської районної державної адміністрації Львівської області від 02 липня 2007 року № 292 надана ПП «Фірма «Лісова казка» під будівництво відпочинково-туристичного комплексу в складі земельної ділянки загальною площею 1,2 га.

При цьому апеляційний суд встановив, що лісова земельна ділянка площею 0,35 га в складі земельної ділянки загальною площею 1,2 га на підставі договорів оренди від 31 липня 2007 року та від 01 лютого 2023 року передана в користування ПП «Фірма «Лісова казка».

Протокольною ухвалою місцевого суду від 29 січня 2021 року за клопотанням представника позивачки ПП «Фірма «Лісова казка» залучено у цій справі як третю особу.

Разом з тим, звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом спрямоване на позбавлення ПП «Фірма «Лісова казка» права користування спірною земельною ділянкою.

Висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб`єктного складу її учасників.

З урахуванням зазначеного належними відповідачами у справі, що розглядається, є також ПП «Фірма «Лісова казка», яке до участі у справі як співвідповідач не залучене, і заяв чи клопотань про його залучення позивачка не заявляла, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

З огляду на наведене в цілому правильним є висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні вимог позову про зобов`язання укласти договір оренди, однак мотиви відмови слід викласти в редакції цієї постанови.

Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене, постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині слід змінити щодо мотивів відмови у позові з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.

Щодо додаткової постанови

Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що додаткова постанова Львівського апеляційного суду від 20 травня 2024 року оскаржена тільки в частині стягненої з позивачки суми, а тому переглядається лише в цій частині.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з частиною другою статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, потрібних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).

У частині восьмій статті 141 ЦПК України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу (стаття 246 ЦПК України).

Отже, для відшкодування витрат на професійну правову допомогу учасник справи зобов`язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та подала попередній розрахунок таких витрат.

Водночас суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов`язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання.

Виходячи зі змісту частини восьмої статті 141 ЦПК України, сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, у тому числі і після судових дебатів, але тільки за сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду; по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів.

У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Апеляційний суд встановив, що 15 вересня 2023 року між Адвокатським бюро «Лука та Партнери» (далі - АБ «Лука та Партнери») і ПП «Фірма «Лісова казка» був укладений договір про надання правової допомоги № 1509.

Пунктом 4.1 договору про надання правової допомоги передбачено, що вартість послуг адвокатського об`єднання зазначається в додатках до цього договору.

Оплата підлягає перерахуванню клієнтом на розрахунковий чи картковий рахунок адвокатського бюро або внесенню готівкою в касу адвокатського бюро (пункт 4.3 договору про надання правової допомоги).

У додатку 1 до договору про надання правової допомоги, який підписано сторонами 15 листопада 2023 року, відповідно до пункту 4.1 договору сторони погодили перелік та вартість адвокатських послуг.

Згідно з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, складеним 26 лютого 2024 року, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ПП «Фірма «Лісова казка» надано такі послуги з професійної правничої допомоги: підготовка клопотань про видачу рішення суду та про ознайомлення з матеріалами справи, ознайомлення з матеріалами справи, вартістю 2 000,00 грн, підготовка апеляційної скарги, вартістю 5 000,00 грн, участь адвоката в судовому засіданні у суді апеляційної інстанції, вартістю 2 000,00 грн, всього надано послуг з професійної правничої допомоги на загальну суму 9 000,00 грн.

16 листопада 2023 року АБ «Лука та партнери» сформувало ПП «Фірма «Лісова казка» рахунок-фактуру № 1 на суму 6 000,00 грн за надані послуги згідно з договором від 15 вересня 2023 року № 1509.

Згідно з актом № 1 здачі-прийняття наданих послуг (виконаних робіт), складеним 16 листопада 2023 року, виконавець надав замовнику послуги та всі належним чином оформлені документи на підставі договору про надання правової допомоги від 15 вересня 2023 року № 1509.

Квитанцією від 20 листопада 2023 року № 0.0.3316911997.1 підтверджується, що ПП «Фірма «Лісова казка» сплатило АБ «Лука та партнери» за надані послуги 6 000,00 грн.

26 лютого 2024 року АБ «Лука та партнери» сформувало ПП «Фірма «Лісова казка» рахунок-фактуру № 2 на суму 3 000,00 грн за надані послуги згідно з договором від 15 вересня 2023 року № 1509.

Згідно з актом № 2 здачі-прийняття наданих послуг (виконаних робіт), складеним 26 лютого 2024 року, виконавець надав замовнику послуги та всі належним чином оформлені документи на підставі договору про надання правової допомоги від 15 вересня 2023 року № 1509.

Платіжною інструкцією від 27 лютого 2024 року підтверджується, що ПП «Фірма «Лісова казка» сплатило АБ «Лука та партнери» за надані послуги з професійної правничої допомоги 3 000,00 грн.

Заперечуючи щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначив, що у ПП «Фірма «Лісова казка» була можливість подати докази понесення витрат на професійну правничу допомогу до закінчення судових дебатів у справі, однак заявник не скористався такою можливістю, а подана ним заява після ухвалення постанови суду апеляційної інстанції не містить поважності причин неподання таких доказів до закінчення судових дебатів. Крім того, заявлена вартість послуг з професійної правничої допомоги є завищеною, не відповідає складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг, який є незначним.

Частково задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення, апеляційний суд виходив з того, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, оскільки апеляційна скарга є невеликою за обсягом, значну її частину займає опис фактичних обставин справи та виклад процесуальних порушень суду першої інстанції, вона не містить аналізу судової практики та посилання на норми законодавства, а тому вказане не свідчить про значну затрату часу адвоката на її підготовку.

Враховуючи складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги подані представником позивача заперечення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дотримуючись критерію розумності розміру понесених стороною витрат, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з позивачки на користь ПП «Фірма «Лісова казка» 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків не спростовують та не свідчать про порушення апеляційним норм процесуального права при розподілі витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому саме по собі посилання заявника на те, що ПП «Фірма «Лісова казка» мало можливість подати докази на підтвердження витрат на правничу допомогу у розмірі, стягнутому судом, не свідчить про неправильність висновків апеляційного суду, оскільки зазначені документи подані у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на наведене додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 20 травня 2024 року в оскаржуваній частині слід залишити без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання додаткової постанови Львівського апеляційного суду від 20 травня 2024 року було зупинене ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2024 року, у зв`язку із закінченням касаційного провадження його виконання необхідно поновити.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року в частині вирішення вимог про зобов`язання укласти договір оренди змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 20 травня 2024 року залишити без задоволення.

Додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 20 травня 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Поновити виконання додаткової постанови Львівського апеляційного суду від 20 травня 2024 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов