Постанова

від 02.10.2024 по справі 306/1169/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 306/1169/20

провадження № 61-1896св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Комунальне унітарне підприємство «Свалявське районне бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа -приватний нотаріус Свалявського міського нотаріального округу Баратей Антоніна Антонівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Новіковою Інною Станіславівною, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Джуги С. Д., Бисаги Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального унітарного підприємства «Свалявське РБТІ» (далі - КУП «Свалявське районне бюро технічної інвентаризації»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Свалявського міського нотаріального округу Баратей А. А., про скасування рішення та запису про реєстрацію права власності в цілому на домоволодіння та визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 18 лютого 2011 року, виданого Свалявською державною нотаріальною конторою.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру прав на нерухоме майно його право власності на 1/2 частину домоволодіння зареєстроване у встановленому законом порядку 09 лютого 2017 року.

Співвласником 1/2 частини домоволодіння є ОСОБА_3 . Зазначав, що після смерті ОСОБА_4 вони стали співвласниками (у рівних частках) вказаного домоволодіння, яке успадкували.

Пізніше йому стало відомо, що у 2011 році ОСОБА_3 звернувся до КУП «Свалявське районне бюро технічної інвентаризації» для реєстрації права власності, під час якої було неналежно здійснено перевірку правовстановлюючого документу, у результаті чого 24 лютого 2011 року зареєстровано за ОСОБА_3 право власності на домоволодіння у цілому та внесено відповідний запис до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

12 квітня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу вказаного домоволодіння в цілому, який посвідчено приватним нотаріусом Свалявського районного нотаріального округу Баратей А. А. та зареєстровано у реєстрі за № 241. 21 квітня 2011 року право власності ОСОБА_2 було зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно. Вважав, що внаслідок неналежного правового аналізу документів, поданих стороною правочину, приватним нотаріусом Свалявського районного нотаріального округу Баратей А. А. посвідчено договір купівлі-продажу майна, яке не перебувало у власності продавця, а 1/2 частина домоволодіння належала йому.

ОСОБА_3 , усвідомлюючи, що володіє лише 1/2 частиною домоволодіння, ввів в оману щодо обсягу своїх прав як ОСОБА_2 , так і приватного нотаріуса, що посвідчував правочин та здійснив відчуження у цілому всього домоволодіння.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: скасувати рішення та запис № 1285431 про реєстрацію права власності в цілому на домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , вчинені 24 лютого 2011 року КУП «Свалявське районне бюро технічної інвентаризації»; визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаного домоволодіння між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Свалявського районного нотаріального округу Баратей А. А., зареєстрований в реєстрі за № 241 та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 , вчинену 21 квітня 2011 року на підставі вказаного правочину.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 27 січня 2021 року у складі судді Вінер Е. А. позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано рішення та запис № 1285431 про реєстрацію права власності в цілому на домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , вчинені 24 лютого 2011 року КУП «Свалявське районне бюро технічної інвентаризації».

Визнано недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 , укладений 20 квітня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Свалявського районного нотаріального округу Баратей А. А., зареєстрований в реєстрі за № 241 та скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 , вчинену 21 квітня 2011 року на підставі вказаного правочину.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 , маючи у власності 1/2 частину домоволодіння, незаконно зареєстрував своє право власності на ціле домоволодіння, а згодом здійснив його відчуження, не маючи на це правових підстав.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 27 січня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позов ОСОБА_1 обґрунтований, але ним пропущено строк позовної давності про застосування наслідків спливу якого було заявлено ОСОБА_2 .

Виходячи з презумпції можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, апеляційний суд вважав, що ОСОБА_1 не спростував презумпцію обізнаності про стан своїх прав, тобто не довів наявність об`єктивних обставин, які перешкоджали йому дізнатись про порушення його права.

Крім того, про порушення свого права ОСОБА_1 було відомо 09 лютого 2017 року, коли він здійснив державну реєстрацію свого речового права на 1/2 частину житлового будинку. Оскільки у цей момент право власності на спірне домоволодіння в цілому вже було зареєстровано за ОСОБА_2 та про цю обставину він не міг не знати, оскільки державний реєстратор при здійсненні такої дії зазначену обставину не міг не встановити, а також не повідомити про даний факт.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року скасувати та залишити в силі рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 27 січня 2021 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду про момент, коли він дізнався про порушення прав ґрунтуються на припущеннях, що суперечить правовим висновкам Верховного Суду, який неодноразово вказував про неприпустимість вживання у судових рішеннях правових висновків, які є припущеннями.

Зазначає, що вперше звернувся до суду з позовом ще у 2017 році й суди першої та апеляційної інстанції захистили його права, задовольнивши позов, проте судом касаційної інстанції ці рішення були скасовані із зазначенням про обрання неправильного способу захисту, зокрема, неоскарження свідоцтва про права на спадщину, видане ОСОБА_3 . Проте, варто зазначити, що таке свідоцтво було видано правильно, на 1/2 частину домоволодіння, у той час, як порушення його прав відбулося саме під час реєстрації права власності на домоволодіння в цілому за ОСОБА_3 .

Вважає, що пропустив строк позовної давності з поважних причин, а тому апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні позову з цієї підстави.

Також вказує, що його позов є негаторним, оскільки існує триваюче порушення його права, тому позовна давність взагалі не застосовується..

Зазначає, що обрав правильний спосіб захисту, оскільки на сьогодні за ним у встановленому порядку зареєстровано право власності на 1/2 частину домоволодіння, а рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 07 лютого 2019 року у справі № 306/1966/17 його було вселено до спірного домоволодіння, як співвласника.

Відзив на касаційну скаргу інші учасники процесу до суду не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

28 березня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2024 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина, зокрема, на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Спадкоємцями майна після його смерті є: ОСОБА_3 (брат) і ОСОБА_1 (племінник).

18 лютого 2011 року спадкоємцям ОСОБА_3 та ОСОБА_1 видані свідоцтва про право на спадщину за законом кожному на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними спорудами, зазначений у плані під літ. «А», житлова площа якого становить 45,9 кв. м, а загальна 84,7 кв. м.

Згідно з витягом про Державну реєстрацію прав від 24 лютого 2011 року № 29120109 за спадкоємцем ОСОБА_3 одноосібно зареєстровано право власності на 1/1 частину житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними спорудами та земельною ділянкою.

20 квітня 2011 року ОСОБА_3 відчужив цей будинок на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку (реєстраційний номер 241).

Право спільної часткової власності на 1/2 частину вищезазначеного будинку (з надвірними спорудами) зареєстровано за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09 лютого 2017 року

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20) та постанові Верховного Суду від 13 грудня 2023 року у справі № 638/17380/19, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Конституцією України (стаття 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частинами першою, другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (частина перша статті 358 ЦК України).

Згідно зі статтею 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до положень частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, на час подання позову у цій справі, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 успадкували після смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), по 1/2 частині житлового будинку АДРЕСА_1 , про що їм були видані відповідні свідоцтва про право на спадщину, проте рішенням від 24 лютого 2011 року КУП «Свалявське районне бюро технічної інвентаризації» за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на вказаний будинок у цілому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність скасування такої державної реєстрації, оскільки були порушені права позивача на 1/2 частину цього нерухомого майна.

Оскільки, у подальшому, ОСОБА_3 було продано вказане майно в цілому, тобто, він розпорядився часткою майна, яка фактично належала іншій особі - ОСОБА_1 , районний суд правильно визнав відповідний договір купівлі-продажу недійсним та скасував державну реєстрацію права власності на нього за ОСОБА_2 .

При цьому, враховуючи фактичні обставиниконкретно цієї справи, зокрема, характер порушеного права позивача, існування одночасно державної реєстрації на одне й те саме майно за двома різними особами, те, що позивач вже звертався до суду з негаторним позовом у справі № 306/1966/17, який було задоволено рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 07 лютого 2019 року (залишено в силі постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року (провадження № 61-10161св20)), Верховний Суд вважає, що у цьому випадку ОСОБА_1 обрано належний спосіб захисту своїх прав у частині скасування рішень про державну реєстрацію та визнання договору купівлі-продажу недійсним, а суд першої інстанції в ефективний спосіб захистив його порушені права.

Разом з тим, одночасно зі скасуванням рішення про державну реєстрацію права власності, суд першої інстанції помилково також скасував запис про право власності за ОСОБА_3 , що на час звернення до суду із цим позовом не було передбачено положеннями статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а скасування рішення про державну реєстрацію вже є підставою для внесення відповідних змін до реєстру. При цьому, окремих мотивів та обґрунтувань щодо необхідності скасування запису районний суд не наводив, пославшись на правильну норму матеріального права, тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає зміні, шляхом виключення з мотивувальної та резолютивної частин рішення посилання про скасування відповідного запису.

Суд апеляційної інстанції, погодившись з рішенням районного суду у частині порушення прав ОСОБА_1 та обґрунтованості його позовних вимог, необґрунтовано відмовив у задоволенні позову через сплив строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У статті 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Звертаючись до суду з позовом 01 вересня 2020 року, ОСОБА_1 вказував, що дізнався про порушення свого права тільки 10 вересня 2017 року, з листа-відповіді на його звернення у поліцію про те, що право власності на спірний будинок у цілому зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі спірного договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_3 . При цьому, позивач надав суду копію такого листа.

Спростовуючи вказані твердження, суд апеляційної інстанції вказав, що про порушення свого права ОСОБА_1 було відомо ще 09 лютого 2017 року, коли він здійснив державну реєстрацію свого речового права на 1/2 частину житлового будинку. Апеляційний суд вважав, що оскільки у цей момент право власності у цілому вже було зареєстровано за ОСОБА_2 та про цю обставину він не міг не знати, так як державний реєстратор при здійсненні такої дії зазначену обставину не міг не встановити, а також, не міг його не повідомити про даний факт.

Верховний Суд вважає такі висновки апеляційного суду безпідставними, побудованими виключно на припущеннях, оскільки 09 лютого 2017 року право власності на 1/2 частину спірного будинку за ОСОБА_1 було зареєстровано, йому не було відмовлено у здійсненні такої реєстрації у зв`язку з тим, що право власності на таке майно вже зареєстровано за іншою особою.

З наведеного об`єктивно вбачається, що держаний реєстратор не повідомляв ОСОБА_1 про здійснення спірної державної реєстрації за ОСОБА_2 , а, відповідно, він не міг дізнатися про порушення своїх прав у цей день.

При цьому, жодних належних доказів, які б спростовували посилання ОСОБА_1 на те, що про порушення свого права йому стало відомо тільки після отримання письмової відповіді на звернення до поліції відповідачами до справи долучено не було, тобто не доведено цих обставин, що було їх процесуальним обов`язком відповідно статей 12, 81 ЦПК України.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 , за виключенням позовної вимоги про скасування запису, а суд апеляційної інстанції помилково скасував його законне та обґрунтоване рішення.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо судових витрат

Згідно із частинами першою, сьомою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до положення підпункту в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема, із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки за подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив 3 363,2 грн судового збору, то ця сума коштів підлягає стягненню з КУП «Свалявське районне бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь у рівних частинах, а саме по 1 121,07 грн з кожного.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Новіковою Інною Станіславівною, задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року скасувати.

Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 27 січня 2021 року скасувати у частині скасування запису про реєстрацію права власності в цілому на домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 й відмовити у задоволенні цієї позовної вимоги.

У решті рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 27 січня 2021 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_3 (реєстраційні номери облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційні номери облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 121 (тисячу сто двадцять одна) гривня 07 (сім) копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційні номери облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційні номери облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 121 (тисячу сто двадцять одна) гривня 07 (сім) копійок.

Стягнути з Комунального унітарного підприємства «Свалявське районне бюро технічної інвентаризації» (код ЄДРПОУ 20465801) на користь ОСОБА_1 (реєстраційні номери облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 121 (тисячу сто двадцять одна) гривня 07 (сім) копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець