Ухвала

від 07.10.2024 по справі 621/3939/23

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 621/3939/23

провадження № 51-4035ск24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Харківського апеляційного суду від 26 червня 2024 року в кримінальному провадженні № 12023221260000377 щодо

ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця сел. Комсомольське Зміївського району Харківської області, жителя

АДРЕСА_1 ), раніше судимого 01 червня 2020 року Зміївським районним судом Харківської області за ч. 1 ст. 153, ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу

України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, звільненого від відбування покарання

з випробуванням на підставі ст. 75 КК із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4

ст. 186 КК.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Зміївського районного суду Харківської області від 22 березня 2024 року, залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного суду від 26 червня

2024 року, ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено за ч. 4 ст. 186 КК

до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Вирішено питання щодо цивільних позовів, процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим у відкритому викраденні чужого майна (грабежі), вчиненому повторно з проникненням у житло в умовах воєнного стану за наступних обставин.

Так, ОСОБА_4 17 серпня 2023 року приблизно о 10:00 разом

із ОСОБА_5 перебували поблизу багатоквартирного будинку

АДРЕСА_2 , де зустріли ОСОБА_6 , з яким раніше був знайомий ОСОБА_5 . Між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відбулася розмова, під час якої останній діставав зі своєї кишені гаманець з належними йому грошовими коштами. В цей час у ОСОБА_7 , який, перебуваючи поряд, побачив у ОСОБА_6 гаманець

із грошима, виник умисел, спрямований на відкрите їх викрадення. В подальшому ОСОБА_6 , закінчивши спілкування із ОСОБА_5 , пішов до свого місця проживання у квартирі АДРЕСА_3 вищевказаного будинку.

Надалі ОСОБА_7 з метою реалізації свого умислу, спрямованого на відкрите викрадення майна ОСОБА_6 , цього ж дня в період часу з 12:30 до 16:00, діючи умисно повторно в умовах дії воєнного стану, усвідомлюючи протиправність своїх дій та свідомо бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, відчинивши вхідні двері з метою скоєння кримінального правопорушення, незаконно проник у житло - квартиру ОСОБА_6 (за вищевказаною адресою), у якій останній в цей час перебував, тримаючи у руках свій гаманець, після чого наблизився до ОСОБА_6 та ривком з його рук відкрито викрав зазначений гаманець, вартістю 325 грн, із грошовими коштами в сумі 7 000 грн.

В подальшому ОСОБА_4 покинув місце вчинення кримінального правопорушення та розпорядився викраденим майном на власний розсуд,

чим завдав потерпілому ОСОБА_6 матеріальну шкоду на загальну суму

7 325 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

Прокурор у касаційній скарзі, посилаючись на істотне порушення вимог

кримінального процесуального закону, просить скасувати оскаржену ухвалу та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Стверджує, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не в повній мірі відобразив в ухвалі суть доводів, викладених у апеляційний скаргах обвинуваченого та його захисника, не перевірив їх та не надав їм належної правової оцінки.

Зокрема, зазначає, що обвинувачений ОСОБА_4 у своїй апеляційній скарзі навів перелік доказів із 11 пунктів (протоколи слідчих дій, висновок експерта, показання потерпілого та свідків), на які посилався суд першої інстанції, із зазначенням суперечностей між ними та підстави, з яких, на думку обвинуваченого, апеляційний суд мав би визнати їх неналежними та/або недопустимими. Крім того, як вказує прокурор, захисником в апеляційній скарзі також викладено коротку суть показань свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та вказано на їх суперечливість, а також на відсутність мотивів суду першої інстанції щодо взяття

до уваги одних доказів на відміну від інших. Сторона захисту вважала, як зазначає прокурор, що невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула чи могла вплинути на вирішення питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_4 , на правильність застосування закону України

про кримінальну відповідальність, на визначення міри покарання. Однак, суд апеляційної інстанції, як стверджує прокурор, в порушення вимог процесуального закону залишив все вищенаведене поза увагою.

Мотиви суду

Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку,

що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення

у межах касаційної скарги.

При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з приписами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про

кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Як передбачено ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно

з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, встановлених цим Кодексом, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно

до ст. 94 цього Кодексу.

Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.

Окрім додержання цих вимог, в судовому рішенні слід проаналізувати і зіставити

з наявними у провадженні матеріалами всі доводи, наведені в апеляції, і дати

на кожен із них вичерпну відповідь.

Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу,

й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

Як убачається з оскарженого судового рішення, суд апеляційної інстанції вказаних вимог дотримався.

Зокрема, суд, викладаючи зміст вимог, наведених у апеляційних скаргах, а також узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги, в оскарженому рішенні відповідно до положень ст. 419 КПК зазначив, що обвинувачений та його захисник в апеляційних скаргах просять вирок скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції; вважають, що суд першої інстанції під час розгляду справи та ухвалення вироку допустив однобічність та неповноту судового слідства, при цьому висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи,

що призвело до невідповідності призначеного судом покарання, яке не відповідає його особі та за своїм розміром є явно несправедливим; також просять змінити запобіжний захід підзахисному ОСОБА_4 на більш м`який у вигляді цілодобового домашнього арешту із носінням електронного засобу контролю.

Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4

за поданими апеляційними скаргами, ствердив про правильність прийнятого рішення та обґрунтовано залишив вказаний вирок без змін, зазначивши в ухвалі підстави ухваленого такого судового рішення.

Як убачається з постановленої ухвали, апеляційний суд вказав на те, що суд першої інстанції правильно проаналізував всі докази у їх сукупності, та за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності,

а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку

для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшов вірного висновку щодо винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК, а саме відкритому викраденні чужого майна (грабежі), вчиненому повторно з проникненням у житло та в умовах воєнного стану.

Так, колегія суддів зазначила, що обвинувачений в суді першої інстанції свою вину

у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав повністю та вказав на те, що він його не скоював, давати показання відмовився.

Незважаючи на таку позицію ОСОБА_4 , його вина у вчиненому, як ствердив суд, повністю підтверджується дослідженими у суді та наведеними у вироку доказами, зокрема, показаннями свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , а також інформацією, яка міститься у: протоколі огляду місця події від 23 серпня 2023 року з фототаблицею до нього; постанові про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 23 серпня 2023 року; висновку експерта за результатами проведення судово-товарознавчої експертизи від 23 серпня 2023 року № 3684/23; протоколі огляду місця події

від 25 серпня 2023 року з фототаблицею до нього; постанові про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 25 серпня 2023 року; протоколі пред`явлення особи для впізнання від 29 вересня 2023 року.

При цьому колегія суддів апеляційного суду вказала на те, що всі вищенаведені докази не тільки не суперечать один одному, а навпаки узгоджуються та доповнюють один одного.

Крім того, суд зазначив, що висновки суду підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.

Також з приводу наданих в судовому засіданні в суді першої інстанції показань свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 колегія суддів вказала на те, що вони були визнані місцевим судом неналежними доказами, оскільки не підтверджують та не спростовують встановлених судом обставин інкримінованого кримінального правопорушення, а тому суд першої інстанції

не посилався на них у вироку та вони не враховуються колегією суддів.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що невизнання обвинуваченим своєї вини повністю у вчиненні ним кримінального правопорушення - це обраний спосіб захисту для введення суду в оману та намагання в подальшому уникнути справедливого покарання за вчинене.

Крім того, апеляційний суд не залишив без уваги доводи сторони захисту

з приводу того, що стороною обвинувачення не надано належних, допустимих та достовірних доказів щодо обвинувачення підзахисного.

Як убачається з ухвали, суд вказав на те, що ці твердження не знайшли свого підтвердження матеріалами провадження та спростовуються дослідженими судом першої інстанції письмовими доказами, отриманими відповідно до приписів КПК, та які судом відповідно до приписів статей 85, 86 КПК визнані належними та допустимими доказами.

Також суд апеляційної інстанції надав обґрунтовані відповіді на доводи сторони захисту щодо невідповідності призначеного ОСОБА_4 покарання його особі та яке за своїм розміром є явно несправедливим.

Так, колегія суддів вказала на те, що суд першої інстанції під час призначення ОСОБА_4 виду та розміру покарання відповідно до ст. 65 КК врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, який раніше судимий, у нарколога та психіатра на обліку не перебуває, неодружений,

не працює, за місцем проживання характеризується негативно, а також взяв

до уваги відсутність пом`якшуючих покарання обставин та обставину, що обтяжує покарання, - вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку та дійшов вірного висновку, що винному необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі за вчинений злочин, оскільки попередження вчинення ним нових злочинів неможливе без ізоляції від суспільства.

З огляду на наведене, колегія суддів апеляційного суду ствердила про те, що призначене ОСОБА_4 покарання за своїм видом та розміром не можна вважати явно несправедливим через суворість, а тому воно є справедливим і підстав для його пом`якшення суд апеляційної інстанції не вбачає.

Підсумовуючи суд апеляційної інстанції вказав на те, що суд першої інстанції під час ухвалення вироку щодо ОСОБА_4 дотримався вимог процесуального і матеріального права, ухвалив законне та обґрунтоване рішення; підстав

для скасування судового рішення у зв`язку із неповнотою судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам, виходячи із положення статей 410, 411 КПК, колегію суддів

не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд зазначив, що законних та обґрунтованих підстав для задоволення апеляційних вимог немає.

Таким чином, на переконання колегії суддів касаційного суду, перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку за апеляційними скаргами здійснено відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала відповідає приписам статей 370, 419 КПК, а тому доводи прокурора про порушення судом апеляційної інстанції норм кримінального процесуального закону є безпідставними.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судового рішення, у касаційній скарзі прокурора не наведено.

Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК

у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд,

постановив:

Відмовити прокурору, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Харківського апеляційного суду від 26 червня

2024 року щодо засудженого ОСОБА_4 .

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3