Ухвала

від 04.10.2024 по справі 607/11416/18

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2024 року

м. Київ

справа №607/11416/18

провадження № 51-944ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду (далі - Суд):

головуюча ОСОБА_1 ,

судді: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 12 серпня 2024 року,

встановив:

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

24 травня 2024 року заяву засудженого ОСОБА_5 про перегляд вироку Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 листопада

2021 року за нововиявленими обставинами залишено без задоволення.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 12 серпня 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 залишено без задоволення, а ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 травня 2024 року- без зміни.

Захисник ОСОБА_4 звернувся до Суду з касаційною скаргою, в якій виклав вимогу про скасування ухвали Тернопільського апеляційного суду від 12 серпня 2024 року та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, долучені до неї копії судових рішень, дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі

п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК Українисуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до статті 459 КПКУкраїни судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами, якими є: штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок; скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути; інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.

Згідно з пунктами 4, 5 ч. 2 ст. 462 КПК України у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами зазначаються обставини, що могли вплинути на судове рішення, але не були відомі та не могли бути відомі суду та особі, яка звертається із заявою, під час судового розгляду; обґрунтування з посиланням на обставини, що підтверджують наявність нововиявлених обставин, та зміст вимог особи, яка подає заяву до суду.

Таким чином, системне тлумачення положень кримінального процесуального законодавства вказує на те, що перегляд судових рішень, які набрали законної сили, за нововиявленими обставинами є екстраординарною процедурою перегляду судових рішень у виняткових випадках, коли після завершення розгляду кримінальної справи в звичайному порядку (в судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій) виявлені обставини, які мають такі ознаки: вони існували на момент ухвалення відповідних судових рішень, але не були відомі та не могли бути відомі суду та особі, яка звертається із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами, під час судового розгляду; вони мають істотне значення, оскільки самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.

Необхідним при цьому є дотримання принципу юридичної визначеності, про що неодноразово наголошував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, зокрема у справах «Желтяков проти України» (заява № 4994/04, пункт 43) та «Рябих проти Росії», заява № 52854/39, пункт 52). Вказаний принцип вимагає не ставити під сумнів остаточне судове рішення, передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного й обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру.

Процедура перегляду судових рішень за нововиявленим обставинами за своєю правовою природою не є повторним розглядом справи по суті, повторною апеляцією чи касацією, вона не передбачає нового встановлення фактичних обставин кримінального провадження та усунення суперечностей у доказах. У цьому випадку суд лише перевіряє наявність передбачених у ч. 2 ст. 459 КПК України обставин, на які учасники судового провадження посилаються як на нововиявлені, та надає оцінку тому, чи могли вказані обставини, що не були відомі суду на час розгляду справи, вплинути на правильність рішення суду, яке належить переглянути.

Як вбачається з копії ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 травня 2024 року, місцевий суд проаналізувавши доводи, зазначені у заяві засудженого, дослідивши матеріали провадження, дав доводам засудженого належну оцінку та дійшов висновку про те, що нововиявлених обставин, передбачених ст. 459 КПК України, у заяві не наведено. При цьому місцевий суд навів достатні мотиви на обґрунтування прийнятого рішення про залишення заяви засудженого без задоволення.

Під час розгляду апеляційної скарги захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вказане судове рішення, суд апеляційної інстанції перевірив усі посилання й доводи захисника, наведені в його апеляційній скарзі та, не встановивши підстав для скасування або зміни ухвали місцевого суду, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, вказавши належні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.

Зокрема, апеляційний суд встановив, що вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 листопада 2021 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 368 КК України і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 2 місяці з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади на строк 3 роки з конфіскацією майна.

Також цим вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України і призначено йому покарання у виді 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади на строк 1 рік і звільнено його від призначеного за даним вироком покарання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності; визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади на строк 2 роки з конфіскацією майна.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 23 березня 2022 року, за наслідками розгляду поданих апеляційних скарг, вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 листопада 2021 року змінено, виключено із мотивувальної частини вироку посилання на кваліфікуючу ознаку складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України - вимагання неправомірної вигоди, а в решті вирок суду залишено без зміни.

Постановою Верховного суду від 11 січня 2023 року, за наслідками розгляду касаційних скарг, вказану вище ухвалу Тернопільського апеляційного суду від

23 березня 2022 року залишено без зміни.

Засуджений ОСОБА_5 звернувся до місцевого суду із заявою про перегляд вироку Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 листопада

2021 року за нововиявленими обставинами.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, засуджений не погоджується із вироком ухваленим судом першої інстанції, оспорюючи його законність у зв`язку з тим, що судом: не було досліджено і враховано обставини, встановлені постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2018; надано неправильну оцінку показанням свідків, які він вважає завідомо неправдивими; не враховано відсутність результатів щодо іншого кримінального провадження стосовно існування невстановленої слідством особи, з якою ОСОБА_6 і

ОСОБА_5 вступили у попередню змову з метою вчинення інкримінованих засудженим злочинів; визнано його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення на підставі недопустимих доказів, які зібрані відповідно до заяви ОСОБА_7 на конфіденційне співробітництво і, відповідно, не враховано, що усі зібрані матеріали досудового розслідування є результатом провокації відносно нього.

Суд апеляційної інстанції погодився з правовою оцінкою доводів заяви засудженого про перегляд вироку за нововиявленими обставинами, які були детально проаналізовані судом першої інстанції та зазначив, що встановлені обставини не доводять неправильність вказаного вище вироку і не можуть вважатися такими, які не були відомі суду чи особі, яка звертається із заявою про перегляд вироку за нововиявленими обставинами, на час судового розгляду при ухваленні судового рішення, що є обов`язковим критерієм визначення таких обставин нововиявленими.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що наведені обставини, на які покликається засуджений у заяві та захисник в апеляційній скарзі, не є нововиявленими обставинами в розумінні вимог ст. 459 КПК України. З таким висновком погоджується й Верховний Суд.

З огляду на викладене, істотних порушень вимог процесуального закону, допущених судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду заяви засудженого про перегляд за нововиявленими обставинами вироку, чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, Суд не вбачає.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Враховуючи наведене, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Верховний Суд

п о с т а н о в и в:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 12 серпня 2024 року.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3