Ухвала

від 08.10.2024 по справі 400/1557/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 400/1557/22

адміністративне провадження № К/990/36209/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 5 липня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року у справі №400/1557/22 за позовом ОСОБА_1 до Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України, Командувача оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), Регіонального управління « ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

3 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати пункт 16 параграфу 4 наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) вiд 21 січня 2022 року №42, яким скасовано як нереалізований пункт 25 наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) вiд 12 січня 2022 року № 12 про укладання контракту, прийняття на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та призначення на посаду майора запасу ОСОБА_1 помічником командира кадру бригади з правової роботи - начальником служби кадру управління ІНФОРМАЦІЯ_3 оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу );

- поновити ОСОБА_1 на призначену посаду помічника командира кадру бригади з правової роботи - начальника служби кадру управління 12З окремої бригади територіальної оборони.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 5 липня 2024 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року, ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), надіславши її 23 вересня 2024 року через підсистему «Електронний суд».

Скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Водночас, пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Водночас, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, ця справа була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Отже, посилання на відповідну підставу оскарження, визначену частиною четвертою статті 328 КАС України, має обов`язково наводитись у поєднанні із зазначенням та обґрунтуванням винятків, передбачених пунктами «а» - «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 цього Кодексу.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Так, скаржник указує, що суд касаційної інстанції має надати відповідь уніфікованого розуміння та застосування без урахування частини другої статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України зразка наказу, визначеного контекстом пункту 12.1 та Додатком 53 до Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 26 травня 2014 року №333, для обґрунтування повноважень на скасування військовим командуванням акта індивідуальної дії про призначення особи на військову службу.

У аспекті цих доводів Суд зауважує, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Поряд із цим скаржник, вказуючи на фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики, не наводить обґрунтувань щодо кількісного та якісного виміру наявності питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також не наводить аргументів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики саме у питанні застосування положень зазначених скаржником вище, зокрема у поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами.

За таких обставин, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Крім того скаржником не наведено існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.

Щодо посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме неврахування судами попередніх інстанцій правових позицій, викладених, зокрема у рішенні Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі №9901/96/21 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 липня 2023 року у справі №912/2797/21, Суд зазначає наступне.

Суд звертає увагу скаржника, що з 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України.

В розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України оскаржити рішення в касаційному порядку можливо, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а не у рішенні Верховного Суду України, тому Суд відхиляє посилання скаржника на висновки, викладені у зокрема у рішенні Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі №9901/96/21.

До того ж, Суд звертає увагу, що у справі №912/2797/21 предметом оскарження було рішення Великоскельовської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області «Про затвердження проекту землеустрою та надання земельних ділянок в оренду ТОВ «Світенергоресурс» у частині, що стосується надання в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 3525280700:55:000:0001; визнання недійсним цього договору від 12 листопада 2019 року; зобов`язання ТОВ «Світенергоресурс» повернути Світловодській міській раді земельну ділянку шляхом складення акта приймання-передачі земельної ділянки.

Натомість як у цій справі, предметом оскарження є пункт 16 параграфу 4 наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) вiд 21 січня 2022 року №42, яким скасовано як нереалізований пункт 25 наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) вiд 12 січня 2022 року № 12 про укладання контракту, прийняття на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та призначення на посаду майора запасу ОСОБА_1 помічником командира кадру бригади з правової роботи - начальником служби кадру управління ІНФОРМАЦІЯ_3 оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу ).

Отже, Верховний Суд зазначає, що у порівнювальних справах різним є суб`єктний склад учасників спірних правовідносин, різне нормативне регулювання та їх часові проміжки, вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини.

З огляду на викладене, наведені у касаційні скарзі вищевказані висновки Верховного Суду не є релевантними до застосування у спірних правовідносинах.

Згідно із пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

Одночасно Суд роз`яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 5 липня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року у справі №400/1557/22 за позовом ОСОБА_1 до Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України, Командувача оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), Регіонального управління « ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали направити заявнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет" (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.

………………………….

Н.М. Мартинюк,

Суддя Верховного Суду