Ухвала

від 03.10.2024 по справі 646/5872/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 646/5872/21 Номер провадження 11-кп/814/1852/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2024 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого суддіОСОБА_2 , суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,з секретарем з участю прокурора обвинуваченогоОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава кримінальне провадження №12021221140000445 за апеляційною скаргою прокурора Слобідської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_8 , з внесеними змінами, на вирок Ленінського районного суду м. Полтави від 17 червня 2024 року,

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України, з середньою освітою, неодружений, непрацюючий, судимий, останній раз:

06 липня 2023 року вироком Жовтневого районного суду м. Харкова за ст.395, ч.4 ст.185, ч.1 ст.70 та ч.1 ст.71 КК України на 5 років 6 місяців позбавлення волі,

визнаний винуватим та засуджений за ч.3 ст.185 КК України на 4 (чотири) роки позбавлення волі.

На підставі ч.4 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання за цим вироком більш суворим, призначеним вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 06 липня 2023 року, остаточно засуджений на 5 (п`ять) років 6 (шість) місяців позбавлення волі.

Постановлено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь держави витрати за проведення судових експертиз в сумі 686,48 грн.

Згідно з вироком, ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що він 12 липня 2021 року близько 09 години проник на територію домоволодіння потерпілого ОСОБА_9 № АДРЕСА_2 , звідки таємно, повторно, викрав 2 металоконструкції марки №501 загальною вартістю 433,28 грн.

Кримінальне провадження розглянуто в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.

В апеляційній скарзі з внесеними змінами прокурор просить змінити вирок суду, перекваліфікувати дії обвинуваченого з ч.3 ст.185 на ч.1 ст.162 КК України та призначити за вчинення цього кримінального правопорушення покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

При цьому зазначає, що з урахуванням положень ст.5 КК України, а також вартості викраденого майна, яка на час вчинення кримінального правопорушення не перевищувала двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, ОСОБА_7 вчинив дрібну крадіжку, за що передбачена відповідальність ст.51 КпАП України.

Між тим, зважаючи на спосіб вчинення крадіжки, пов`язаний з проникненням на територію домоволодіння потерпілого, вважає за необхідне кваліфікувати дії обвинуваченого за ч.1 ст.162 КК України.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора на підтримання змінених доводів апеляційної скарги, пояснення обвинуваченого, який погодився з прокурором, дослідивши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого.

Місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку про обставини вчинення ОСОБА_7 діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, що ніким із учасників провадження не заперечується.

Так, 09 серпня 2024 року набув чинності Закон України № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» (далі - Закон №3886-IX), яким внесено зміни до ст.51 КпАП України (Дрібне викрадення чужого майна).

Положеннями ч.1 ст.51 КпАП України (у редакції Закону № 3886-IX) передбачено відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Частиною 2 цієї статті Кодексу встановлено, що відповідальність за вчинення дій, передбачених ч.1 ст.51 КпАП України, настає, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, особа, яка вчинила дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, підлягає адміністративній відповідальності у випадку, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, кримінальна відповідальність настає у випадку, якщо розмір такого майна перевищує 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян.

Згідно з ч.5 Підрозділу 1 Розділу ХХ Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп.169.1.1 п.169.1 ст.169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року, яка дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), установленого законом станом на 01 січня звітного податкового року.

Зі змісту вироку вбачається, що вартість викраденого 12 липня 2021 року ОСОБА_7 майна становить 433, 28 грн, тобто є меншою, ніж визначена для кримінальної відповідальності у даному випадку (2270 грн).

Положеннями ч.1 ст.3 КК України встановлено, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. При цьому зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення (ч.6 ст. 3 КК України).

Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Зазначені норми Основного Закону України також знайшли своє відображення і в ч.1 ст.5 КК України, згідно з якою закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

З урахуванням положень ст.5 КК України, а також тієї обставини, що вартість викраденого майна на час вчинення кримінального правопорушення не перевищувала двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, ОСОБА_7 вчинив дрібну крадіжку, за що передбачено відповідальність ст. 51 КпАП України.

Між тим, зважаючи на спосіб вчинення крадіжки, а саме вчинення її з проникненням на територію домоволодіння потерпілого, колегія суддів уважає, що дії обвинуваченого підлягають кваліфікації за ч.1 ст.162 КК України у зв`язку з таким.

Об`єктивна сторона ст.162 КК України полягає, зокрема, в незаконному проникненні до житла чи іншого володіння особи.

Незаконним є будь-яке проникненням до житла чи іншого володіння особи всупереч чинному законодавству.

Згідно з ч.2 ст.233 КПК України під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення. Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом. Під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.

З мотивувальної частини вироку видно, що ОСОБА_7 визнав фактичні обставини інкримінованого йому кримінального правопорушення і не заперечував факту проникнення на територію домоволодіння потерпілого житло з метою крадіжки, тобто усвідомлював, що проникає до володіння потерпілого всупереч його волі.

Відповідно до приписів п.2 ч.1 ст.408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення і застосування статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне вирок суду змінити, перекваліфікувати дії обвинуваченого ч.3 ст.185 на ч.1 ст.162 КК України і призначити покарання в межах санкції цієї частини статті Кодексу у виді обмеження волі на строк 2 роки, яке буде справедливим, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Вид та розмір остаточного покарання, призначеного ОСОБА_7 на підставі ч.4 ст.70 КК України, ніким не заперечується.

Отже, апеляційна скарга прокурора з внесеними змінами підлягає до задоволення.

Керуючись статтями 404, 405, 407, 418 та 419 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора Слобідської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_8 , з внесеними змінами, задовольнити.

Вирок Ленінського районного суду м. Полтави від 17 червня 2024 року щодо ОСОБА_7 змінити.

Перекваліфікуватидії ОСОБА_7 з ч.3 ст.185 на ч.1 ст.162 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.

На підставі ч.4 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання за цим вироком більш суворим, призначеним вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 06 липня 2023 року, остаточно засудити ОСОБА_7 на 5 (п`ять) років 6 (шість) місяців позбавлення волі.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на судове рішення може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4