Постанова

від 09.10.2024 по справі 469/153/22

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

09.10.24

22-ц/812/1394/24

Провадження № 22-ц/812/1394/24 Суддя першої інстанції Гапоненко Н.О.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 жовтня 2024 року м. Миколаїв Справа № 469/153/22

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів Базовкіної Т.М., Крамаренко Т.В.,

при секретарі судового засідання Біляєвій О.М.,

за участювідповідачів Глаголь О.В., ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на заочне рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 13 травня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Гапоненко Н.О., в залі судового засідання в с-ще Березанка, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики,

В С Т А Н О В И В:

18 березня 2022 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , де просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 88 752.04 грн

та солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 18 990.33 дол. США, що еквівалентно 555 560.21 грн.

Позов обґрунтовував тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 отримали від позивача 24 червня 2009 року грошові кошти у розмірі 3000 грн із зобов`язанням повернути їх за першою вимогою та сплачувати 10% щомісячно за користування запозиченими грошовими коштами, про що було написано розписку.

25 липня 2009 року відповідачі отримали ще 2000 грн на тих самих умовах.

15 липня 2018 року відповідачі сплатили 1000 грн за зобов`язаннями, зазначеними у розписці від 24 червня 2009 року, що також відображено в розписці.

25 грудня 2012 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 отримали у позивача 1 500 дол. США із зобов`язанням повернути їх за першою вимогою та сплатою 8% щомісячно за користування грошовими коштами.

14 травня 2013 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 отримали у позивача 1000 дол. США із зобов`язанням повернути їх за першою вимогою та сплатою 4 % щомісячно за користування запозиченими коштами.

Однак свого обов`язку щодо сплати коштів, відповідачі не виконали, на неодноразові прохання повернути гроші не реагують.

Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 13 травня 2024 року провадження у справі у частині позовних вимог до ОСОБА_4 про стягнення боргу закрито, у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 .

Заочним рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 13 травня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 у рахунок погашення боргу 75674.52 грн та 6839.84 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1479.25 грн з кожного.

Рішення суду мотивовано тим, що наявні у справі докази свідчать про укладення сторонами договорів позики, а надані позивачем розписки підтверджують отримання коштів відповідачами та невиконання ними умов договорів щодо повернення коштів.

Оскільки розписки від 24 червня 2009 року та 25 липня 2009 року не містять строку виконання зобов`язання, підстави для застосування наслідків пропуску такого строку відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України відсутні, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідачів за зазначеними розписками в порядку статті 625 ЦК України інфляційного збільшення у розмірі 6 048.15 грн, 3% річних у розмірі 1 034.38 грн (за розпискою від 24 червня 2009 року) та інфляційного збільшення у розмірі 5237.50 грн, 3% річних у розмірі 757.48 грн за розпискою від 25 липня 2009 року задоволенню не підлягають.

Крім того, суд вважає, що за розпискою від 25 грудня 2012 року позивачем невірно нараховані відсотки за користування кредитом, оскільки у розписці зазначено, що відповідачі отримали від позивача 1 500,00 доларів США із зобов`язанням їх повернення за першою вимогою та сплатою 8% від отриманої суми.

Розрахунковий період, за який нараховуються проценти (місяць, рік), сторонами не зазначено, а тому суд, виходячи з положень частини 1 статті 1048 ЦК України, вважає, що такий період визначається відповідно до періоду нарахування облікової ставки Національного банку України, тобто за рік.

Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 10 липня 2024 року заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 13 травня 2024 року залишено без задоволення.

Не погодившись з рішення суду відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при прийнятті рішення судом не проаналізовано сплату відповідачами суми заборгованості за кредитом та нарахованої суми відсотків з урахуванням розписок про отримання коштів позивачем, які відповідачами надані до заяви про перегляд заочного рішення. 21 січня 2018 року відповідачі сплатили позивачу 500 дол. США за розпискою від 14 травня 2013 року та 500 дол. США за розпискою (договором займу) від 25 грудня 2012 року, загальною сумою 1000 дол. США, що підтверджується копіями розписок, які містяться у матеріалах справи.

Зазначена сума не була врахована судом під час розгляду справи, хоча вона значно зменшує предмет позову, а відтак впливає і на обрахунок розміру заборгованості за відсотками за користування коштами.

Окрім цього ОСОБА_1 щомісяця, починаючи з травня 2013 року по липень 2018 року сплачував кошти за кредит із своєї заробітної плати по 4000 грн ОСОБА_3 на ринку «Вячеслава» в м. Южне Одеської області при свідках.

Позивач обіцяв повернути документи на земельний пай ОСОБА_4 , які були передані йому в якості забезпечення займу, згідно розписки (договору займу) від 25 грудня 2012 року. Проте судом не взято до уваги, що документи на земельний пай ОСОБА_4 перебувають у позивача, імовірно земельним паєм він користується та отримує прибуток.

Окрім того, судом не взято до уваги, що останній платіж між сторонами був здійснений в 2018 році. А тому вказані вимоги позивача щодо стягнення відсотків знаходяться поза межами спеціальної позовної давності.

Починаючи з 2018 року позивач задля стягнення боргу з відповідачів до суду не звертався, тобто термін спеціальної позовної давності сплинув.

Домовленості щодо збільшення позовної давності між сторонами не було.

На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від позивача не надходило.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідачів, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 367 ЦПК України).

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено:

24червня 2009року укладено договір позики у формі розписки, за яким відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 отримали від позивача гроші в сумі 3 000 грн та зобов`язались повернути кошти за першою вимогою та сплачувати 10% щомісячно;

25липня 2009року відповідачі отримали від позивача гроші в сумі 2 000 грн на таких же умовах, про що сторонами складено відповідну розписку.

15липня 2018року відповідачами сплачено позивачу 1 000 грн за зобов`язаннями, зазначеними у розписці від 24 червня 2009 року.

25грудня 2012року між сторонами підписано договір займу, за яким відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 отримали від позивача 1 500 доларів США із зобов`язанням повернути їх за першою вимогою та сплати 8% від зазначеної суми, про що складено відповідну розписку.

14травня 2013року сторонами укладено договір позики, за яким відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_5 отримали від позивача гроші в сумі 1 000 доларів США і зобов`язались повернути кошти за першою вимогою та сплачувати 4% щомісячно, про що сторонами складено відповідну розписку.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Тлумачення частини 2 статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

У частині 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд встановив, що 24 червня та 25 липня 2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були написані та передані позивачу розписки про отримання від останнього 3 000 грн із зобов`язанням повернути їх за першою вимогою та сплачувати 10% щомісячно за користування запозиченими грошовими коштами та відповідно 2 000 грн на тих самих умовах.

25 грудня 2012 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 отримали у позивача 1 500 дол. США із зобов`язанням повернути їх за першою вимогою та сплатою 8% щомісячно за користування грошовими коштами.

14 травня 2013 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 отримали у позивача 1 000 дол. США із зобов`язанням повернути їх за першою вимогою та сплатою 4 % щомісячно за користування запозиченими коштами.

В цих розписках відповідачами неодноразово зазначалось про відстрочку виконання зобов`язання по розпискам.

Суд першої інстанції правильно визначив загальну суму заборгованості за договором позики від 24 червня 2009 року - 43375.34 грн, за договором позики від 25 липня 2009 року у загальному розмірі 32299.18 грн.

Між тим суд першої інстанції, визначаючи суму боргу за договором позики від 25 грудня 2012 року та від 14 травня 2013 року, не врахував, що за цими договорами відповідачами було сплачено по 500 дол. США за кожним договором, про що зазначено позивачем на копіях розписок, наданих ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до заяви про перегляд заочного рішення (а.с 103-104).

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що часткове повернення боргу за цими розписками повинно бути враховано при обрахуванні боргу за цими договорами позики, а тому сума боргу за договором позики від 25 грудня 2012 року складає 1 105.32 (1605.32 500) дол. США та за договором позики від 14 травня 2013 року 3735.84 (4235.84 500) дол. США.

Встановивши, що зазначені розписки підтверджують не лише укладення договорів позики, а й отримання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_4 грошових коштів із зобов`язанням повернути їх, порушення відповідачами умов договорів позики і не повернення отриманих грошових сум, суд зробив правильний висновок, що суми грошових коштів отримані в борг та не повернуті в повному обсязі підлягають поверненню позичальнику.

Між тим, колегія суддів не погоджується із висновком суду про солідарне стягнення боргу, оскільки суд дійшов такого висновку внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

У статті 540 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Системний аналіз статей 540 та 541 ЦК України дозволяє зробити висновок, що при існуванні множинності осіб у зобов`язанні виникають часткове зобов`язання. Тому кредитор у частковому зобов`язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов`язок у рівній частці. Натомість солідарне зобов`язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання.

Як свідчить аналіз судового рішення у ньому відсутнє посилання на будь-яку норму закону, що передбачала б виникнення солідарного зобов`язання в такому випадку. Також немає вказівки й на пункт договорів позики, який встановлює виникнення солідарного зобов`язання.

Таким чином, оскільки на підставі договорів позики виникло зобов`язання із множинністю осіб, то таке зобов`язання є частковим і кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці.

Отже за договором позики від 24 червня 2009 року підлягає стягненню борг з кожного з відповідачів у розмірі 21687.67 грн (загальна сума боргу - 43375.34 грн : 2 - на кількість боржників), за договором позики від 25 липня 2009 року загальна сума боргу складає 32299.18 грн, а з кожного позичальника ОСОБА_1 та ОСОБА_4 підлягає стягненню з кожного по 16149.59 грн. Загалом по цимм договорам позики підлягає стягненню з кожного окремо відповідача по 37837.26 грн (21687.67 = 16149.59).

За договорами позики в іноземній валюті від 25 грудня 2012 року та 14 травня 2013 року позичальниками були три особи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , а тому сума існуючого боргу підлягає поділу на три рівні частини, а саме стягненню за договором позики від 25 грудня 2012 року підлягає 368.44 дол. США (1 105.32 : 3) з кожного позичальника.

За договором позики від 14 травня 2013 року підлягає стягненню з кожного позичальника по 1245.28 дол. США.

Оскільки суд першої інстанції закрив провадженню у справі щодо вимог до ОСОБА_4 у зв`язку зі смертю, з відповідачів підлягають стягненню неповернуті грошові кошти за договорами позики в іноземній валюті тільки в межах їх часток, загальна сума яких складає 1613.72 дол. США з кожного відповідача.

Колегія суддів відхиляє аргумент апеляційної скарги про те, що позивачем пропущено позовну давність з таких підстав.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до абзацу другого частини 5 статті 261 ЦК України за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

У абзаці другому частини 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Тлумачення абзацу другого частини 5 статті 261 та абзацу другого частини 1 статті 1049 ЦК України свідчить, що у разі якщо строк повернення позики визначений моментом пред`явлення вимоги, то позику потрібно повернути протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги і перебіг позовної давності в такому випадку починається після спливу тридцяти днів.

Будь-яких доказів пред`явлення вимоги відповідачам матеріали справи не містять. На текстах розписок містяться зазначення відповідачем з проханням відтермінувати на невизначений строк зобов`язання за договорами. Тому, з урахуванням пред`явлення позовних вимог до відповідачів через звернення до суду 18 березня 2022 року, звернення позивача відбулося в межах позовної давності.

Посилання в апеляційній скарзі на обрахування початку перебігу позовної давності за договором позики від 24 червня 2009 року на дату сплати 1000 грн в рахунок боргу, а саме 15 липня 2018 року, не може бути взято до уваги, оскільки цей договір позики не передбачає сплату боргу частинами.

Аргументи апеляційної скарги про відсутність боргових зобов`язань перед позивачем є неприйнятними, оскільки відповідачі не підтвердили ці обставини письмовими доказами, які б свідчили про повернення боргу за вказаними договорами позики.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач може мати прибуток, використовуючи земельну ділянку, що була передана на виконання договорів позики в іноземній валюті, є безпідставними, оскільки ґрунтуються тільки на припущеннях відповідачів.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено без належного застосування норм матеріального права та без дотриманням норм процесуального права, тому це рішення підлягає скасуванню з ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, відповідно змінює розподіл судовий витрат.

За результатами перегляду рішення суду судом апеляційної інстанції в оскаржуваній частині апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було задоволено частково на 24.46 %. Позовні вимоги ОСОБА_3 було задоволено на 32.33%.

Звертаючись з апеляційною скаргою відповідачі повинні були сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги в зальному розмірі 8 273.20 грн (по 4 136.60 грн кожен)

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 12 серпня 2024 року задоволено клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та звільнено їх від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

За такого, з ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір на рахунок держави пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги в розмірі 2 023.62 грн (8 273.20 х 24.46% = 2 023.62).

Звертаючись з позовом до суду першої інстанції ОСОБА_3 сплатив судовий збір у розмірі 6 443 грн.

За такого з відповідачів на користь позивача, пропорційно до задоволених позовних вимог, підлягає стягненню судовий збір за подання позову до суду першої інстанції по 1 041.51 грн з кожного (6 443 х 32.33%= 2 083.02 грн; 2 083.02 грн : 2 = 1 041.51 грн).

Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 13 травня 2024 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 37837 грн 26 коп. та 1613 доларів США і 72 цента в рахунок заборгованості за договорами позики, а також 1041 грн. 51 коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 накористь ОСОБА_3 37837грн 26коп.та 1613доларів СШАі 72цента врахунок заборгованостіза договорамипозики, а також 1 041 грн 51 коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави 2023 грн 62 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Т.В. Крамаренко

Повний текст постанови складено 09 жовтня 2024 року.