Постанова

від 02.10.2024 по справі 354/679/15-ц

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 354/679/15-ц

Провадження № 22-ц/4808/1169/24

Провадження №22-ц/4808/1170/24

Головуючий у 1 інстанції Ваврійчук Т. Л.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої Томин О.О.

суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В.,

за участю секретаря Кузнєцова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України на ухвалу Яремчанського міського суду від 26 червня 2024 року та рішення Яремчанського міського суду від 26 червня 2024 року, ухвалені в складі судді Ваврійчук Т.Л., у справі за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Новекс Дім», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_2 , про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та її витребування з чужого незаконного володіння у державну власність,

в с т а н о в и в:

У вересні 2015 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області (в подальшому перейменовано на Івано-Франківську обласну прокуратуру) в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України (далі Держлісагентство), ДП «Ворохтянське лісове господарство» звернувся до суду із позовом до Поляницької сільської ради (в подальшому перейменовано на Поляницьку сільську раду Надвірнянського району Івано-Франківської області), ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ІФ №028110 від 16.10.2002 року площею 0,2500 га, виданого ОСОБА_1 , та зобов`язання ОСОБА_1 повернути вказану земельну ділянку з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Позовні вимоги мотивовано тим, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року у кримінальній справі №248436 (судовий №1-6/2011) звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 за вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України. В ході розгляду вказаної справи встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №36 від 10.10.2002 року щодо безоплатної передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,2500 га не приймалося у встановленому порядку на засіданні виконавчого комітету Поляницької сільської ради та є підробленим. Крім того, ОСОБА_1 із заявою про затвердження проекту землеустрою у сільську раду не звертався, зазначене питання на розгляд сесії сільської ради не виносилось та будь-яке рішення про передачу відповідачу у власність земельної ділянки не приймалось. Встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 від 10.11.2001 року та знаходиться у кварталі 32, виділ 1 Поляницького лісництва, що підтверджується матеріалами лісовпорядкування та таксаційною книгою. Впродовж 2002-2003 років члени організованої групи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків землі державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом сільської ради не приймались, дозволу на таке вилучення постійний землекористувач не надавав.

Таким чином, внаслідок передачі у приватну власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 у ДП «Ворохтянське лісове господарство» незаконно вилучено земельну ділянку площею 0,2500 га.

Оскільки рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №36 від 10.10.2002 року є фіктивним, воно не підлягає визнанню недійсним у суді, а спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у державну власність у особі постійного землекористувача ДП «Ворохтянське лісове господарство».

В обґрунтування повноважень прокурора на представництво інтересів держави у цій справі зазначено, що незважаючи на те, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду та роз`яснено право на його пред`явлення у порядку цивільного судочинства, постійним землекористувачем не вжито жодних заходів щодо повернення спірної ділянки у державну власність, що стало підставою для звернення прокурора до суду із вказаним позовом. Перед зверненням до суду прокурором відповідно до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направлено відповідне повідомлення постійному землекористувачу.

Із урахуванням того, що зазначені у позові обставини встановлені постановою суду від 04.03.2015 року, прокурор просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності з метою захисту інтересів держави та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Яремчанського міського суду від 04 січня 2016 року залучено до участі у справі співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Новекс Дім», яке набулоправо власностіна спірнуділянку, і третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів - ОСОБА_2 .

06.11.2020 року першим заступником керівника Івано-Франківської обласної прокуратури у даній справі подано заяву в порядку ст. 49 ЦПК України про зміну предмету позову відповідно до якої прокурор просив поновити строк позовної давності, визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ІФ №028110 від 16.10.2002 року площею 0,2500 га та витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Новекс Дім» земельну ділянку площею 0,2500 га, яка розташована на ділянці «Прохідний» у с. Поляниця Яремчанської міської ради з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Ухвалою Яремчанського міського суду від 05.07.2022 року позов прокурора у цій справі в частині позовних вимог в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду.

Ухвалою Яремчанського міського суду від 26 червня 2024 року провадження у справі за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Новекс Дім», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_2 , про визнання недійсним та скасування Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,2500 га в с. Поляниця та витребування земельної ділянки у Товариства з обмеженою відповідальністю «Новекс Дім» у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» у частині заявленої позовної вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новекс Дім» про витребування земельної ділянки площею 0,2500 га, яка розташована на ділянці «Прохідний» в с. Поляниця з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» - закрито із роз`ясненням прокурору, що розгляд зазначених вимог віднесений до юрисдикції господарського суду.

Рішенням Яремчанського міського суду від 26 червня 2024 року відмовлено у задоволенні позову першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,2500 га в с. Поляниця.

Не погодившись із вказаною ухвалою та рішенням суду від 26 червня 2024 року, заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури (скаржник) в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України подав апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі на ухвалу суду від 26 червня 2024 року прокурор зазначає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права.

Вказує, що предметом позовних вимог у цій справі є повернення спірної земельної ділянки від теперішнього власника ТОВ «Новекс Дім» державі в особі Держлісагенства та визнання недійсним і скасування державного акту на право власності, виданого фізичній особі ( ОСОБА_1 ). В силу положень ст. 20 ГПК України вказана особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, не може бути учасником господарського спору.

У позові є дві позовні вимоги, які взаємопов`язані та нерозривні між собою, що виключає їх окремий розгляд, з огляду на положення ч. 1 ст. 2 ЦПК України. Вимога до ТОВ «Новекс Дім» про повернення земельної ділянки є похідною, задоволення якої залежить від задоволення основної вимоги про визнання недійсним державного акту. А задоволення лише однієї позовної вимоги про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, виданого ОСОБА_1 , жодним чином не поновить порушених інтересів держави, оскільки власником землі є інша особа (ТОВ «Новекс Дім»). Таке рішення фактично не призведе до повернення земельної ділянки державі як законному власнику. І, навпаки, вирішення питання про повернення земельної ділянки від ТОВ «Новекс Дім» як теперішнього власника, без визнання недійсним первинного державного акту, виданого фізичній особі, неможливо. Саме вказаний документ став підставою для вчинення всіх наступних правочинів, пов`язаних із розпорядженням та відчуженням землі іншим власникам. З огляду на віндикаційний характер позову, скаржник звертає увагу, що у цьому разі визнається недійсним та скасовується саме первинний державний акт, а не інші, похідні від нього документи, що посвідчують перехід прав власності, зокрема, до ТОВ «Новекс Дім».

Верховний Суд вважає, що при розмежуванні загальної та господарської юрисдикцій вирішальне значення має не суб`єктний склад, на що помилково послався суд першої інстанції, а саме характер спірних правовідносин. У цій справі жодних господарських правовідносин між ТОВ «Новекс Дім» та ДП «Ворохтянське лісове господарство», як і Держлісагенством не виникало, що, у свою чергу, виключає можливість розгляду цього спору в порядку господарського судочинства.

Крім того, вважає, що не заслуговують на увагу посилання місцевого суду на судову практику Верховного Суду у справах: №911/2034/16 у постанові від 01.10.2019 року, №911/3749/17 у постанові від 15.10.2019 року та №910/1809/18 у постанові від 22.01.2020 року, оскільки поза увагою суду залишились висновки Верховного Суду, надані ним при розгляді цих же справ.

Просить ухвалу суду про закриття провадження у справі скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі на рішення суду від 26 червня 2024 року прокурор зазначає, що таке суперечить фактичним обставинам справи та прийнято з порушенням вимог закону.

У задоволенні позову відмовлено з підстав обрання прокурором неналежного способу захисту при зверненні до суду із вказаним позовом. Щодо цього Верховний Суд у постанові від 29.06.2022 року у справі №466/3737/18 висловив правову позицію, яка полягає в тому, що повернення спірної земельної ділянки, яка на праві власності належить позивачу, не є можливим без визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та державного акту про право власності, які стали підставою вибуття спірної земельної ділянки із володіння позивача.

У постанові від 12.06.2023 року у справі №388/1347/20, предметом якої, зокрема, було визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, Верховний Суд погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оспорюваний державний акт порушує права позивача, а тому підлягає визнанню недійсним.

Апелянт вказує, що можливість, а відповідно і ефективність обраного прокурором способу захисту саме шляхом визнання недійсним державного акту на право власності фактично підтверджена і іншою судовою практикою Верховного Суду (постанова від 22.06.2022 року у справі №545/1575/21, постанова від 20.07.2022 року у справі №683/2422/19, постанова від 24.02.2024 року у справі № 1308/1048/2012). Однак вказані висновки суд першої інстанції не врахував.

Крім того, звертає увагу на правову позицію Верховного Суду у постанові від 16.02.2024 року у справі №910/10009/22, згідно якої невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови у позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Шиманська Н.С. подала відзиви на апеляційні скарги, в яких просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані ухвалу та рішення суду без змін. Зазначає, що позиція прокурора у справі щодо пріоритетності позовних вимог є суперечливою. Позовні вимоги прокурора не є взаємопов`язаними та нерозривними між собою, як останній зазначає у апеляційній скарзі. Вказує, що скаржник в апеляційній справі посилається на практику Верховного Суду у справах, які не є подібними із цією справою, при цьому шляхом виокремлення речень із контексту постанови, без аналізу в цілому справи та висновків Верховного Суду за результатами її розгляду. Прокурором не дотримано вимог процесуального законодавства при зверненні до суду із позовною заявою. Необґрунтованою є й позиція прокурора про те, що господарські суди розглядають справи виключно за наявності між сторонами господарських відносин.

Також представник ТОВ «Новекс Дім» - адвокат Міла-Поляков Д.П. подав відзив на апеляційні скарги, в яких просить залишити їх без задоволення, а ухвалу та рішення суду без змін. Зазначає, що позовні вимоги до ТОВ «Новекс Дім» у цій справі підлягають розгляду за правилами господарського судочинства. Також вважає, що суд правильно відмовив у позовній вимозі про визнання недійсним та скасування державного акту. Додатково зазначає, що оспорюваний державний акт не може бути визнаний недійсним, оскільки втратив свою чинність з моменту продажу ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 спірної земельної ділянки.

Представники Державного агентства лісових ресурсів України, Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином (за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи), тому колегія суддів відповідно до положень ст. 372 ЦПК України дійшла висновку про можливість розгляду справи без їх участі.

Прокурор Верешко М.І. в судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи та вимог апеляційних скарг.

Представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвокат Шиманська Н.С. (в залі суду) та представник ТОВ «Новекс Дім» - адвокат Міла-Поляков Д.П. (в режимі відеоконференції) заперечили щодо задоволення апеляційних скарг, просили залишити оскаржувані рішення та ухвалу суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, заперечення представників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвоката Шиманської Н.С., ТОВ «Новекс Дім» - адвоката Міла-Полякова Д.П., дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані ухвала та рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідають.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у постійному користуванні Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства перебували землі для ведення лісового господарства площею 4358,5 га, про що свідчить копія Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701, виданого 10.11.2001 року на підставі рішення Поляницької сільської ради №3 від 11.01.2001 року (т. 1, а.с. 15-17).

Наказом Державного комітету лісового господарства України №87 від 03.04.2006 року Ворохтянський держлісгосп був перейменований у 2006 році на ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Відповідно до Статуту ДП «Ворохтянське лісове господарство» у редакції станом на 13.07.2011 року ДП «Ворохтянське лісове господарство» створене на підставі Наказу Міністерства лісового господарства України №57 від 26.05.1995 року, засноване на державній власності та належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, який відповідно до Указу Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» реорганізовано у Державне агентство лісових ресурсів України.

За змістом Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 року №521, Державне агентство лісових ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства. До основних завдань Держлісагентства відноситься, зокрема, здійснення державного управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління.

Таким чином, Державне агентство лісових ресурсів України здійснює державне управління територіями в лісах підприємств, що належать до сфери його управління, у тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Встановлено також, що 10.10.2002 року виконавчим комітетом Поляницької сільської ради прийнято рішення №36 «Про вилучення, надання, передачу земельних ділянок у приватну власність та зміну цільового призначення землі», відповідно до п.п. 1-6 якого виконком, керуючись рішенням сільської ради від 16.04.2002 року «Про делегування сільвиконкому повноважень в галузі регулювання земельних відносин» та розглянувши заяви громадян про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність, вирішив: вилучити земельні ділянки згідно ст.ст. 140, 141 ЗК України (додаток №1); надати земельні ділянки громадянам згідно ст.ст. 40, 119, 120 ЗК України (додаток №2); передати безоплатно у приватну власність земельні ділянки громадянам згідно ст. 118 ЗК України (додаток №3); вилучити в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельні ділянки площею 14,10 га (кв. 8 діл. 35 (1,2 га), кв. 8 діл. (0,6 га), кв. 7 діл. 42 (1,5 га), кв. 6 діл. 11 (8,5 га), кв. 24 діл. 11 (0,3 га), кв. 32 діл. 1 (пл. 2,0 га); віднести вказані ділянки загальною площею 14,10 га до земель запасу сільської ради та змінити їх цільове призначення з переведенням із земель лісового фонду в землі житлової та громадської забудови (т. 1, а.с. 12).

Як вбачається з п. 3 додатку №2 до вказаного рішення «Надання земельних ділянок» ОСОБА_1 , жителю м. Івано-Франківськ, надано із земель запасу земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку на ділянці «Прохідний» (т. 1, а.с. 13-14).

16.10.2002 року на підставі вказаного рішення ОСОБА_1 був виданий Державний акт на право приватної власності на землю серії IV-ІФ №028110 на земельну ділянку площею 0,2500 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану с. Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області. Вказаний Державний акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право власності на землю за №00046. Як зазначено у плані меж земельної ділянки, по лінії межі А-Б та В-А вказана ділянка межує із землями Поляницької сільської ради, по лінії межі Б-В із землями ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 10-11).

19.12.2002 року на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І., за реєстром №1272, ОСОБА_1 відчужив належну йому на праві приватної власності відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-ІФ №028110 виданого 16.10.2002 року на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №36 від 10.10.2002 року, земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у с. Поляниця ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 71).

У свою чергу, 28.12.2006 року ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І., за реєстром №5999, відчужив належну йому на праві приватної власності на підставі Державного акту серії ІV-ІФ №028156, виданого 24.12.2002 року Поляницькою сільською радою на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.12.2002 року за реєстровим №1272, земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у с. Поляниця ТОВ «Новекс Дім» (т. 1, а.с. 72).

Згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №317880699 від 16.12.2022 року та №325235754, №325235232 від 09.02.2023 року щодо об`єкта нерухомого майна у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про зареєстровані за ТОВ «Новекс Дім» на праві власності земельні ділянки. Однак наявні відомості про реєстрацію обтяження земельної ділянки із кадастровим номером 2611092001:22:001:0355, яка знаходиться у селі Поляниця на участку «Прохідний», власником якої є ТОВ «Новекс Дім», а також відомості про те, що земельна ділянка із кадастровим номером 2611092001:22:001:0123, яка знаходиться у селі Поляниця на участку «Прохідний», власником якої було ТОВ «Новекс Дім», з 07.08.2018 року зареєстрована на праві власності за ТОВ «НВС-Трейдінг» (т. 3, а.с. 109-119, 145-155).

У лютому 2004 року начальником напрямку спецпідрозділу УСБУ в Івано-Франківській області була порушена кримінальна справа за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру та Яремчанського міського управління земельними ресурсами за ознаками злочину, передбаченого ст. 364 КК України за фактом незаконного вилучення та безоплатної передачі у приватну власність 13,1428 га земель рекреаційного призначення у с. Поляниця.

15.03.2004 року слідчим з ОВС СВ прокуратури Івано-Франківської області розпочато досудове розслідування у кримінальній справі №248436 за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії, кадастру, Яремчанського управління земельних ресурсів при передачі на протязі 2002-2003 років у приватну власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування індивідуальних житлових будинків 64 громадянам загальною площею 13,1 на землях рекреаційного призначення, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

23.03.2004 року слідчим з ОВС прокуратури Івано-Франківської області порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, які протягом 2002-2003 років без розгляду та вирішення на сесіях Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, незаконно вилучили із власності Ворохтянського держлісгоспу 40,69 га земель лісового фонду в межах с. Поляниця, без згоди державних органів лісового господарства, незаконно змінили їх цільове призначення, перевівши із земельних угідь лісового фонду у землі житлової та громадської забудови та безоплатно надали їх у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.

Вказану кримінальну справу об`єднано в одне провадження із кримінальною справою №248436.

21.09.2004 року начальником відділу нагляду за додержанням законів при проведенні слідства органами прокуратури Івано-Франківської області порушено відносно ОСОБА_3 кримінальну справу №248436 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України за фактом незаконного безоплатного вилучення у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ 40,69 га земельних угідь лісового фонду вартістю 3714997 грн. без відшкодування держлісгоспу втрат щодо вартості лісових та деревно-чагарникових насаджень в сумі 1432753,24 грн., незаконної зміни їх цільового призначення, переведення в землі житлової та громадської забудови та надання під будівництво індивідуальних житлових будинків окремим громадянам, що спричинило державним інтересам тяжкі наслідки, а також за фактом складення та видачі завідомо неправдивих рішень виконкому Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року. які він завірив печаткою Поляницької сільської ради про нібито колегіальне вирішення членами виконкому даних питань.

Постановою слідчого з ОВС прокуратури Івано-Франківської області від 25.03.2005 року ДП «Ворохтянське лісове господарство» було визнане цивільним позивачем у кримінальній справі №248436 про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 365, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України. Згідно поданої позовної заяви розмір завданих збитків визначено у сумі 6944718,90 грн.

Із долучених копій листів ДП «Ворохтянське лісове господарство» №2/523 за листопад 2001 року, №2/537 за грудень 2001 року, №2/432 за жовтень 2002 року, №2/496 за листопад 2002 року, №2/398 за вересень 2002 року, №2/275 за травень 2003 року вбачається, що лісгосп надавав попереднє погодження на вилучення та передачу Поляницькій сільській раді у довгострокове користування земельних ділянок відповідної площі за умови відшкодування лісогосподарських втрат, винесення меж в натурі.

07.02.2005 року прокуратурою Івано-Франківської області були внесені протести на рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року в частині пунктів щодо вилучення в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельних ділянок лісового фонду та віднесення їх до земель запасу сільської ради із зміною їх цільового призначення на землі житлової та громадської забудови.

01.03.2005 року прокуратура Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України, який в подальшому був реорганізований у Державне агентство лісових ресурсів України та ДП «Ворохтянське лісове господарство», зверталась до Господарського суду Івано-Франківської області із позовом про визнання недійсними п.п. 5, 6, 7 рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №32 від 12.09.2002 року, який ухвалою суду від 10.05.2005 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2005 року залишено без розгляду (справа №А-5/79).

Окрім цього, ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 10.05.2005 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2005 року, залишено без розгляду позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №27 від 10.07.2003 року (справа №А-5/78).

18.05.2005 року прокурором Івано-Франківської області був затверджений обвинувальний висновок у кримінальній справі №248436 про обвинувачення сільського голови с. Поляниця ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 365, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 365, ч. 2 ст. 366 КК України, начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцької О.М. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, головного бухгалтера ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, начальника відділення Державного казначейства в м. Яремча ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 364 КК України, який скеровано на розгляд до Галицького районного суду Івано-Франківської області.

Дана кримінальна справа розглядалась судами неодноразово. 20.04.2011 року Галицьким районним судом Івано-Франківської області був ухвалений обвинувальний вирок, який був залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.04.2012 року та набрав законної сили, однак в подальшому дані судові рішення були скасовані судом касаційної інстанції (справа №1-6/11).

У ході розгляду вказаної кримінальної справи ДП «Ворохтянське лісове господарство» 11.08.2009 року, 19.10.2009 року, 08.10.2010 року зверталось до Галицького районного суду Івано-Франківської області із клопотаннями про уточнення заявлених позовних вимог, остаточний розмір яких визначено у сумі 971258,61 грн.

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року (справа №1-6/11, провадження №1/341/6/15) у відповідності до ст. 49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 за вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України, ОСОБА_4 за вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України, ОСОБА_5 за вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України. Цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду. Вказана постанова суду не оскаржувалась та набрала законної сили 11.03.2015 року.

Як вбачається із вказаної постанови суду, з метою протиправного вилучення з державної власності земель державного лісового фонду Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ та їх незаконної передачі у приватну власність фізичним особам шляхом зловживання владою та службовим становищем і службового підроблення офіційних документів, сільський голова с. Поляниця ОСОБА_3 у листопаді 2001 року створив та очолив організовану групу, до якої завербував спеціаліста 1 категорії Яремчанського міського відділу земельних ресурсів, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради Борисевича В.М. а також начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцьку О.М. Так, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міськради, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи листи виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу сільській раді в землі запасу земельних ділянок державного лісового фонду №25 від 26.11.2001 року, №28 від 27.05.2002 року, №28 від 27.08.2002 року, №132 від 19.09.2002 року, №171 від 07.10.без зазначення року, №25 від 15.03.2003 року, №24 від 26.05.2003 року, №32 від 26.06.2003 року, які ОСОБА_3 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради та направив на адресу керівників Ворохтянського ДЛГ.

В подальшому, всупереч вимог ст.ст. 20, 118, 123, 149, 151, 156, 207 Земельного кодексу України, пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст. 42 Лісового кодексу України, генерального плану забудови с. Поляниця, затвердженого рішенням сесії сільської ради від 30.01.2001 року, «Правилам забудови населених пунктів області» від 12.11.2002 року, ст.ст. 3, 19 Закону України «Про планування та забудову територій», ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за погодженням з ОСОБА_5 , склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи - рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року «Про вилучення земельних ділянок» Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови, які ОСОБА_3 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради, після чого ознайомив з ними начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцьку О.М.

У подальшому ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , за погодженням з ОСОБА_5 , склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи додатки до рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року «Про надання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків» фізичним особам, в тому числі ОСОБА_1 0,25 га, які ОСОБА_3 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради, після чого ознайомив з ними начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_5 . На підставі зазначених документів землепроектними організаціями було виготовлено технічну документацію на земельні ділянки державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Яремчанського ДЛГ та передано її для погодження начальнику відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцькій О.М., яка при наявних порушеннях в матеріалах технічної документації, які не відповідали вимогам п. 1.16 Інструкції «Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі», затвердженої наказом Держкомзему України №43 від 04.05.1999 року, в порушення ст. 26 п. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 12, 118 п. 2б, ст. 198 Земельного кодексу України, при відсутності технічного завдання на виконання робіт, журналів польових вимірювань, висновків та погоджень відділу архітектури та відділу земельних ресурсів про наявні обмеження на використання земельної ділянки, погоджень сусідніх землекористувачів, а в окремих випадках - без виготовлення проекту відведення земельних ділянок, при наявних обмеженнях відділу архітектури стосовно їх використання, незаконно погодила матеріали технічної документації.

Окрім цього, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 склали, підписали, завірили печатками Поляницької сільської ради та Яремчанського міського відділу земельних ресурсів та незаконно видали державні акти про право власності на земельні ділянки, в результаті чого незаконно вилучено з державної власності 40,69 га земель державного лісового фонду вартістю 3714997,00 грн., а також завдано збитки від незаконного вилучення деревних та чагарникових насаджень на суму 904462,87 грн. та від несплати втрат лісогосподарського виробництва на суму 1412700,00 грн., а всього заподіяно збитків охоронюваним законом державним інтересам на загальну суму 6032159,80 грн. та спричинено тяжкі наслідки.

27.08.2015 року прокуратура Івано-Франківської області в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направила на адресу ДП «Ворохтянське лісове господарство» повідомлення за вих. №05/1-543вих-15, в якому вказала про те, що з моменту винесення постанови Галицького районного суду від 04.03.2015 року у кримінальній справі №248436, якою встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради щодо безоплатної передачі ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,25 га не приймалося, а було підроблене, вказана земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» та знаходиться у кварталі 32, виділ 1 Поляницького лісництва, лісгоспом не вжито жодних заходів щодо повернення даної земельної ділянки у державну власність. Із урахуванням наведеного прокурор, зважаючи на відсутність належного реагування з боку уповноважених державних органів, повідомив про наявність підстав для звернення до суду з позовом в інтересах держави, в особі Держлісагентства та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним державного акту та повернення земельної ділянки (т. 1, а.с. 8-9).

Листом від 08.11.2021 року за вих. №12-12/9212-21 Держлісагентство повідомило про те, що з постанови Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року Держлісагентству було відомо про залишення без розгляду позову ДП «Ворохтянське лісове господарство», поданого у кримінальній справі №1-6/11. При надходженні від органів прокуратури, в тому числі Івано-Франківської обласної прокуратури повідомлень про звернення в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» до судів із позовами в інтересах Держлісагентства та лісогосподарських підприємств, в тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство», Держлісагентство завжди підтримувало зазначені позови через об`єктивну неможливість самостійного звернення до суду, однак відповідна документація знищена у зв`язку із закінченням терміну зберігання, а тому не заперечують щодо представництва Івано-Франківською обласною прокуратурою інтересів держави у даній справі.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор, звертаючись із позовом, вказав, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної форми власності, перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», а її вилучення, зміна цільового призначення та передача у приватну власність проведені всупереч установленого законом порядку, на підставі підробленого рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради, а тому зазначена ділянка вибула з володіння держави в особі постійного землекористувача поза волею останнього.

Закриваючи провадження у цій справі в частині заявленої прокурором в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України позовної вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новекс Дім» про витребування земельної ділянки площею 0,2500 га, яка розташована на ділянці «Прохідний» в с. Поляниця з чужого незаконного володіння у державну власність, суд першої інстанції виходив з того, що розгляд зазначених вимог віднесений до юрисдикції господарського суду.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, суд першої інстанції виходив з того, що зазначена вимога не відповідає належному способу захисту. Так, спірна земельна ділянка була відчужена ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.12.2002 року, який в свою чергу 28.12.2006 року на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки відчужив вказану земельну ділянку ТОВ «Новекс Дім». А тому оскаржуваний Державний акт на право власності на землю серії IV-ІФ №028110 від 16.10.2002 року на земельну ділянку площею 0,2500 га, виданий ОСОБА_1 , вичерпав свою дію і задоволення вимоги про його скасування не призведе до поновлення порушеного права власності держави на земельні ділянки лісогосподарського призначення, а належним способом захисту у даному випадку є звернення до суду із вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. Однак у частині зазначеної вимоги прокурора провадження у даній справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки даний спір виник між юридичними особами та не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. При цьому Держлісагентство є належним позивачем у даній справі, прокурором підтверджено правомірність представництва інтересів держави в особі Держлісагентства в цій справі, а зважаючи на те, що суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову прокурора про визнання недійсним виданого ОСОБА_1 . Державного акту на право власності на землю серії IV-ІФ №028110 від 16.10.2002 року, підстави для застосування позовної давності за заявами відповідачів відсутні.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками місцевого суду, з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628.1475.19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753.8671.21 (провадження №61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду».

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частинами першою та другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 167, частиною першою статті 170 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За змістом положень частин першої та четвертої статті 56 ЦПК України, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор може звертатися до суду із заявами про захист державних чи суспільних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Статтею 19 ЗК України визначено категорії земель, зокрема, це землі лісогосподарського призначення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно з частиною третьою статті 1 Земельного кодексу України використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом частин першої та другої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 18 ЗК України категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до частини першої статті 57 ЗК України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням часу, коли виникли спірні правовідносини між сторонами, судом першої інстанції враховано і норми ст.ст. 55, 56 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, згідно з якими до земель лісового фонду належали землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Землі лісового фонду могли перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Порядок використання земель лісового фонду визначався законом.

Чинне та той час земельне законодавством дозволяло органу місцевого самоврядування вилучати для суспільних та інших потреб земельні ділянки, надані у постійне користування, але при дотриманні чітко визначеної законодавством процедури.

Так, у відповідності до частин першої, другої статті 149 ЗК України у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

За змістом положень статті 20 ЗК України (у діючій на той час редакції) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, законодавством чітко передбачалося, що при передачі громадянам чи юридичним особам земельної ділянки, в тому числі, лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства мають передувати рішення органу місцевого самоврядування про вилучення цієї земельної ділянки та про зміну її цільового призначення.

Також у статті 118 ЗК України визначена процедура набуття на праві власності у порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

У статті 21 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначалися наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель. А саме, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Також статтями 154, 155 ЗК України передбачалася відповідальність органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю, за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом положень статті 388 ЦК України якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, власник має право витребувати це майно від набувача.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України.

За загальним правилом суб`єкт, за яким зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння таким майном цим суб`єктом, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 63)). Інакше кажучи, не можна задовольнити вимогу про витребування нерухомого майна від особи, яка була його володільцем на час подання позову, але на момент ухвалення судового рішення більше цим майном не володіє (володільцем цього майна у державному реєстрі вказана інша особа, ніж відповідач). Крім того, судове рішення про витребування нерухомого майна неможливо буде виконати, якщо на час такого виконання право власності на це майно буде зареєстроване за іншою особою, ніж відповідач, із володіння якого суд витребував відповідний об`єкт. З огляду на вказане у справах про витребування власником його майна важливим є вжиття заходів забезпечення позову. Без цього ефективний захист прав та інтересів власника, належне виконання рішення суду про задоволення позову можуть бути неможливими внаслідок переходу майна до іншої, ніж відповідач, особи під час розгляду справи або після того, як суд ухвалить таке рішення.

На вказане звертала увагу Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 08 листопада 2023 року у справі №369/473/15-ц.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначала, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме це рішення створює відповідну перешкоду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі №633/408/18 (пункт 11.10)). Інакше кажучи, перешкоду у користуванні та розпорядженні зазначеною ділянкою лісогосподарського призначення у вигляді відповідного рішення органу влади про її відчуження, на підставі якого державна реєстрація права власності не відбулася (якщо це рішення справді створює таку перешкоду), власник може усунути за негаторним позовом, зокрема про визнання незаконним скасування відповідного рішення.

Тоді як для витребування майна оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державних актів на право власності тощо не є необхідними й ефективними способами захисту прав власника. Останній у межах провадження про витребування майна із чужого володіння вправі стверджувати, зокрема, про незаконність відповідного рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його незаконним, недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 (пункти 38-39), від 1 жовтня 2019 року у справі №911/2034/16 (пункти 46-47), від 15 жовтня 2019 року у справі №911/3749/17 (пункти 6.25, 6.27),від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18 (пункти 34-35), від 1 лютого 2020 року у справі №922/614/19 (пункт 52), від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19 (пункт 50), від 2 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (пункт 49), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункти 109, 148, 150, 151, 153, 167), від 20 червня 2023 року у справі №633/408/18 (пункти 11.7-11.8)).

З огляду на вказане, якщо на підставі рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про відчуження земельної ділянки лісогосподарського призначення відбулася державна реєстрація права власності на це майно, власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним й ефективним способом захисту права власності. У разі встановлення незаконності таких рішень органів влади у спорі про витребування земельних ділянок суд вказує про це лише у мотивувальній частині його рішення.

У справі, що переглядається, місцевим судом вірно встановлено порушення відповідачами порядку вилучення та отримання безоплатно у приватну власність земельної ділянки із лісового фонду, що доводиться матеріалами кримінальної справи №1-6/11, постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року, і наслідки недотримання встановленого законодавством порядку у вигляді витребування такої ділянки від набувача.

Встановлено і це підтверджується дослідженими доказами, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №36 від 10.10.2002 року про передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в установленому законом порядку не приймалось, а було підроблене, на момент передачі її у приватну власність спірна земельна ділянка належала до категорії земель державної форми власності та перебувала у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», Поляницька сільська рада як орган місцевого самоврядування та її виконавчий комітет не були наділені відповідними повноваженнями щодо вилучення у постійного землекористувача земель лісового фонду та розпорядження ними шляхом передачі у приватну власність, а відповідного розпорядження місцевої державної адміністрації про вилучення земельної ділянки у постійного землекористувача, а також погодження в установленому порядку зміни її цільового призначення матеріали справи не містять і доказів протилежного суду не надано.

Відповідачами в ході судового розгляду не надано жодних доказів на спростування факту незаконності вилучення спірної земельної ділянки у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ та передачі її у приватну власність ОСОБА_1 , а також переведення набутої ОСОБА_1 у власність земельної ділянки до категорії земель комунальної власності. Також в матеріалах справи відсутні докази того, що збільшення площі с. Поляниця, на яке посилаються відповідачі, відбулось саме за рахунок спірної земельної ділянки.

Таким чином, місцевий суд правильно вважав, що спірна земельна ділянка вибула із власності держави у протиправний спосіб на підставі фіктивного рішення органу місцевого самоврядування, який не був наділений відповідними повноваженням щодо розпорядження нею, що одночасно потягнуло за собою протиправну зміну її цільового призначення.

Однак, у цій справі права позивача на земельну ділянку порушує не сам державний акт на землю першого набувача землі, а обставини її отримання з порушенням закону та відчуження у подальшому ТОВ «Новекс Дім». Тому ефективним способом захисту права власності є віндикаційний позов до особи, за якою зареєстровано право власності на земельну ділянку.

Такі ж висновки містяться в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №354/674/15-ц (провадження №61-14693св23).

При цьому у вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про те, що вимоги про визнання недійсним державного акту та витребування земельної ділянки від ТОВ «Новекс Дім» нерозривно пов`язані між собою, є неправильним.

Наведене спростовує і твердження апелянта у справі, що переглядається про те, що оспорюваний державний акт порушує права позивача, а тому підлягає визнанню недійсним, а повернення спірної земельної ділянки позивачу не є можливим без визнання недійсним цього державного акту.

Постанови ВерховногоСуду від29.06.2022року усправі №466/3737/18,від 12.06.2023року усправі №388/1347/20,від 22.06.2022року усправі №545/1575/21,від 20.07.2022року усправі №683/2422/19,від 24.02.2024року усправі №1308/1048/2012,на якіпосилався апелянтяк напідтвердження своїхдоводів,є неревалентнимидо даних правовідносин, оскільки за обставин вказаних справ мали місце правовідносини з повернення майна боржника, відчуженого на аукціоні у справі про банкрутство, усунення перешкод у користуванні будинковолодінням шляхом визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, самої вимоги про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на землю, тощо.

А щодо твердження апелянта про те, що невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови у позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав, апеляційний суд зазначає, наступне.

Так, Верховним Судом в постанові від 26 червня 2024 року у справі №354/602/15-ц (провадження №61-2560св24) зазначено: «цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту порушеного права узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21).

Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові вказала на те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Враховуючи зазначене, а також те, що спірна земельна ділянка, кадастровий номер 2611092001220020091, площею 0,2499 га, зареєстрована на праві приватної власності за ТОВ «Буковель», Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту своїх прав шляхом визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку першого набувача землі (ОСОБА_1), що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.»

Таким чином, у зв`язку із обранням позивачем неналежного способу захисту, місцевий суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_1 .

Що ж стосується позовної вимоги прокурора про витребування земельної ділянки у ТОВ «Новекс Дім», в частині якої суд оскаржуваною ухвалою від 26 червня 2024 року провадження у справі закрив із роз`ясненням, що розгляд зазначеної вимоги віднесений до юрисдикції господарського суду, то колегія виходить з такого.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Тож розмежування компетенції судів з розгляду спорів здійснюється відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Спори, сторонами в яких є юридичні особи та фізичні особи - підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами.

Як встановлено судом, на момент звернення прокурора до суду із вказаним позовом спірна земельна ділянка вже була відчужена первісним набувачем ОСОБА_1 . ОСОБА_2 , а в подальшому - юридичній особі ТОВ «Новекс Дім».

Тобто учасниками цього спору є держава, від імені якої звернулась прокуратура, та юридична особа.

Суд першої інстанції врахував зазначені положення закону та дійшов правильного висновку, що спір у справі в частині вимог про витребування спірного нерухомого майна виник між юридичними особами і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Наведене відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі №911/3749/17 (провадження №12-95гс19), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21), де, зокрема, зазначено, що спір у цій справі в частині наведених у цьому розділі позовних вимог є спором про стверджуване порушення цивільного права та законного інтересу позивача як власника землі з боку юридичних осіб, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, встановлення іншого речового права на таке майно (іпотеки), державної реєстрації таких прав.

Також в постанові від 11 вересня 2024 року у справі №354/674/15-ц (провадження №61-14693св23) Верховний Суд зробив висновок, що у справі, що переглядається, позовні вимоги заступника прокурора Івано-Франківської області в оскарженій частині за суб`єктним складом підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, що виключає можливість розгляду цієї справи у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.

В постанові від 26 червня 2024 року у справі №354/602/15-ц (провадження №61-2560св24) Верховний Суд зазначав, що спір в цій справі в частині позовних вимог про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння від ТОВ «Буковель» у власність держави є спором про порушення права власності держави, яке порушується юридичною особою. Отже, з огляду на суб`єктний склад сторін, справа у частині позовних вимог прокурора в інтересах держави до юридичної особи (господарського товариства) віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині у порядку цивільного судочинства.

Зазначене спростовує і доводи прокурора про те, що позовні вимоги нерозривно пов`язані між собою, а тому їх необхідно розглядати в межах одного провадження у порядку цивільного судочинства.

Саме витребування земельної ділянки слід вважати основною ефективною позовною вимогою.

А прокурор не позбавлений права на вирішення спору про витребування земельної ділянки у порядку господарського судочинства.

З огляду на викладене, враховуючи, що позовні вимоги до ТОВ «Новекс Дім» мають розглядатися за правилами господарського, а не цивільного судочинства, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано закрив провадження у справі в цій частині, роз`яснивши прокурору, що розгляд зазначених вимог віднесений до юрисдикції господарського суду.

Доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційні скарги заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури слід залишити без задоволення, а оскаржені ухвалу та рішення Яремчанського міського суду від 26 червня 2024 року без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Ухвалу Яремчанського міського суду від 26 червня 2024 року та рішення Яремчанського міського суду від 26 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О.О. Томин

Судді: І.В. Бойчук

О.В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 09 жовтня 2024 року.