Постанова

від 08.10.2024 по справі 188/1243/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1985/24 Справа № 188/1243/22 Суддя у 1-й інстанції - Бурда П. О. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Макарова М.О., Пищиди М.М.

за участю секретаря судового засідання: Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу адвоката Олійник Лілії Михайлівні, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову посилався на те, що 14 березня 2016 року він був прийнятий до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області на посаду фельдшера відділення обслуговування підрозділів забезпечення на підставі наказу № 38 О/С від 12 березня 2016 року. За період роботи він сумлінно виконував свої посадові обов`язки, жодного разу не притягувався до дисциплінарної відповідальності. Наказом від 24 червня 2021 року його було звільнено з займаної посади на підставі п. 7 ст. 40 Кодексу законів про працю України, за появу на робочому місці у нетверезому стані.

Вважає своє звільнення незаконним та зазначає, що 05 червня 2021 року близько сьомої години він прибув на територію спортивного комплексу відповідача у м.Сєвєродонецьку, де виконував свої посадові обов`язки впродовж робочого дня. Близько 14 години того ж дня до позивача підійшов заступник начальника ОСОБА_2 та наказав пройти до нього в кабінет, де йому було запропоновано пройти медичний огляд на стан алкогольного сп`яніння в багатопрофільній лікарні у м. Сєвєродонецьк, на що він повідомив, що в цьому немає ніякої потреби, огляд на стан алкогольного сп`яніння можливо пройти на території комплексу, визвавши медичну бригаду відповідача. Він погодився на приїзд вказаної медичної бригади, після чого заступник начальника ОСОБА_2 повідомив йому, що він може бути вільним і він продовжив надалі виконувати свої посадові обов`язки, але таку поведінку сприйняв як підозрілу, тому вирішив самостійно пройти медичний огляд на предмет встановлення факту вживання алкоголю. 05 червня 2021 року о 14.10 Лисичанською ЦРЛ складено акт медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 24, у якому міститься висновок, що позивач тверезий. 07 червня 2021 року він дізнався, що стосовно нього було складено акт про відмову від проходження медичного огляду на стан сп`яніння в присутності двох свідків: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Однак відповідач не пропонував йому писати такі пояснення, а акт від 05 червня 2021 року, стверджує позивач, є сфальсифікованим. Цей акт був складений без його участі та його відома, підписали акт працівники ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які взагалі не були присутні на території спортивного корпусу.

Оскільки підстави для його звільнення за п. 7 ст.40КЗпП України відсутні, позивач просив суд ухвалити рішення, яким визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 24 червня 2021 року №166 Про звільнення ОСОБА_1 ; поновити ОСОБА_1 на посаді фельдшера відділення обслуговування підрозділів забезпечення; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі та виплачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позов.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що суд першоїінстанції взявза основунадані відповідачемдокументи укопіях,однак єобґрунтований сумнівнаявності цихдокументів воригіналах,оскільки узв`язкуіз повномасштабнимвторгненням росіїв Українута виїздомпідрозділів АРЗСП зпостійного місцядислокації ум.Рубіжному Луганськоїобласті,яке єтимчасово окупованим,документація залишиласьв будівліорганізації.Суд першоїінстанції відмовиву задоволенніклопотання продослідження оригіналівдокументів,наданих відповідачем. Позивач наголошує, що 05 червня 2021 року близько 7-ї години він перебував на території спортивного комплексу АРЗ СП у м. Сєвєродонецьку, де виконував свої посадові обов`язки впродовж робочого дня, йому було запропоновано пройти медичний огляд на стан алкогольного сп`яніння в багатопрофільній лікарні у м. Сєвєродонецьку, на що він повідомив, що в цьому немає потреби, такий огляд можна пройти на території комплексу, викликавши медичну бригаду яка і була викликана, обстеження проведено, після чого він пішов продовжувати виконувати свої посадові обов`язки.

24 січня 2024 року відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що доводи ОСОБА_1 про незбереження оригіналів документів не відповідають дійсності, оскільки у зв`язку із тривалим часом відсутності можливості розміщення особового складу, техніки, майна, в тому числі і документів, після евакуації з м.Рубіжного Луганської області до м. Дніпра, відповідач не міг надати оригінали запитаних документів. Однак у липні 2023 року, після орендування державного нерухомого майна та розміщення всієї документації, всі документи, на які позивач посилається в апеляційній скарзі, є в наявності в його особовій справі в архіві, а, оскільки справа судом була призначена за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач не мав можливості надати всі оригінали документів з особової справи ОСОБА_1 . Також не відповідають дійсності і доводи позивача щодо незаконного його звільнення, оскільки до матеріалів справ долучена доповідна, в якій зазначено про те, що ОСОБА_1 залучений до медичного супровіду при виконанні робіт піротехнічними розрахунками та на робочому місці зранку вживав алкогольні напої, на зауваження не реагував.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що позивач 14 березня 2016 року був прийнятий до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області на посаду фельдшера відділення обслуговування підрозділів забезпечення на підставі наказу № 38 О/С від 12 березня 2016 року.

Наказом відповідача № 166 від 24 червня 2021 року позивач був звільнений з посади фельдшера відділення обслуговування відповідача з 24 червня 2021 року, відповідно до пункту 7статті 40КЗпП України, за появу на роботі 05 червня 2021 року в нетверезому стані.

Факт перебування позивача 05 червня 2021 року на робочому місці у нетверезому стані підтверджується наданими відповідачем доказами.

Враховуючи, що позивач своєчасно подав позов за зареєстрованим місцем свого проживання до Лисичанського міського суду Луганської області, який не був розглянутий внаслідок початку повномасштабної збройної агресії російської федерації, суд вважав за доцільне поновити позивачу строк для звернення до суду.

Суд першої інстанції дослідив надані відповідачем письмові докази: рапорт заступника начальника відповідача ОСОБА_5 про те, що ним під час перевірки встановлено, що фельдшер ОСОБА_1 05 червня 2021 року приблизно о 13 годині знаходився на території спортивного комплексу відповідача у м.Сєвєродонецьк у стані алкогольного сп`яніння, що виражалось у характерному запаху з ротової порожнини, почервонінням очей. ОСОБА_1 відмовився проходити медичний огляд на стан алкогольного сп`яніння, про що було складено відповідний акт. З пояснень кухарів, які працювали на території комплексу, стало відомо, що зранку ОСОБА_1 вживав спиртні напої, на їхні зауваження не звертав уваги. Відповідно до п. 7 ст.40КЗпП України ОСОБА_2 клопотав пророзірвання трудовогодоговору тазвільнення ОСОБА_1 ;

доповідну т.в.о.начальника спортивного комплексу ОСОБА_6 про вживання ОСОБА_1 05 червня 2021 року спиртних напоїв на робочому місці; акт від 05 червня 2021 року, складений в присутності заступника начальника загону-начальника відділення по роботі з особовим складом відповідача ОСОБА_5 , водія-хіміка ОСОБА_3 , рятувальника ОСОБА_4 про те, що фельдшер ОСОБА_1 відмовляється від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння та від огляду лікаря також; акт про відмову надавати пояснення та ознайомлення з актом від 22 червня 2021 року, складеного в присутності заступника начальника загону - начальника відділення по роботі з особовим складом ОСОБА_7 , старшого викладача навчального пункту ОСОБА_8 , фельдшера пункту охорони здоров`я ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_1 відмовився надавати письмові пояснення щодо перебування в нетверезому стані на робочому місці 05 червня 2021 року, а також відмовився від ознайомлення з актом про відмову від проходження огляду на стан сп`яніння; подання начальника відповідача ОСОБА_10 профспілковому комітету первинної профспілкової організації аварійно-рятувальної частини відповідача щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відповідно до п. 7 ст. 40 КЗпП України, за появу на роботі в нетверезому стані; запрошення ОСОБА_1 на засідання профспілкового комітету на 22 червня 2021 року з порядком денним: Про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відповідно до п. 7 ст.40КЗпП України за появу на роботі в нетверезому стані; витяг з протоколу засідання профспілкового комітету № 9 від 22 червня 2021 року, на якому були присутні 17 чоловік, з них 6 членів профкому і ОСОБА_1 , з порядком денним: Про надання згоди на звільнення члена профспілки ОСОБА_1 у зв`язку з грубим порушенням трудової дисципліни (за появу на роботі в нетверезому стані).

При цьому, висновок щодо стану сп`яніння, який позивач, з його слів, отримав 05 червня 2021 року, суд першої інстанції вважав недопустимим доказом, з урахуванням того, що він виданий з порушенням порядку, встановленого законом, з використанням штампу медичної установи, діяльність якої припинено з 23 грудня 2019 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збережені роботи.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Статтею 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно зі статтею 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни

до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Відповідно до частини першої статті 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняти на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Частиною першою статті 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його дії, може бути розірваний власником чи уповноваженим органом у випадку появлення на робітничому місці в нетверезому стані, в стані наркотичного або токсичного сп`яніння.

У пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, трудовий договір з якими розірвано за пунктом 7 статті 40 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що з цих підстав можуть бути звільнені з роботи працівники за появу на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння в будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи,чи продовжували виконувати трудові обов`язки. Нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп`яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку.

Зазначене узгоджується із сталою судовою практикою Верховного Суд, на яку також посилається і заявник касаційної скарги, викладену у постановах: від 25 липня 2018 року в справі № 333/5649/16-ц, від 04 грудня 2019 року в справі № 447/1236/18, від 15 березня 2021 року в справі № 404/345/19, від 10 вересня 2021 року в справі № 486/1186/20.

Згідно зі статтею 43 КЗпП України розірвання трудового договору за пунктом 7 статті 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

У разі, якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статусом.

Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представництва) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) (частина сьома статті 43 КЗпП України, частина шоста статті 39 Закону України «про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

Отже, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості (постанова Верховного Суду України від 01 травня 2015 року (провадження № 6-703цс15)).

Оскільки закон не розкриває зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу,то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеними фактами».

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається встановлено, що наказом Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області № 166 від 24 червня 2021 року позивач був звільнений з посади фельдшера відділення обслуговування відповідача з 24 червня 2021 року із займаної посади відповідно до пункту 7статті 40КЗпП України, за появу на роботі 05 червня 2021 року в нетверезому стані.

Факт перебування позивача 05 червня 2021 року на робочому місці у нетверезому стані підтверджується наданими відповідачем доказами: рапортом заступника начальника відповідача ОСОБА_5 від 05 червня 2021 року, доповідною ОСОБА_11 , актом від 05 червня 2021 року, складеним в присутності заступника начальника загону-начальника відділення по роботі з особовим складом відповідача ОСОБА_5 , водія-хіміка ОСОБА_3 , рятувальника ОСОБА_4 про те, що фельдшер ОСОБА_1 відмовляється від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння та від огляду лікаря також; актом про відмову надавати пояснення та ознайомлення з актом від 22 червня 2021 року, складеного в присутності заступника начальника загону - начальника відділення по роботі з особовим складом ОСОБА_7 , старшого викладача навчального пункту ОСОБА_8 , фельдшера пункту охорони здоров`я ОСОБА_9 ), які належним чином оцінені судом першої інстанції.

При цьому, на думку колегії суддів, висновок щодо стану сп`яніння, який позивач, з його слів, отримав 05 червня 2021 року, суд першої інстанції правильно вважав недопустимим доказом, з урахуванням того, що він виданий з порушенням порядку, встановленого законом, з використанням штампу медичної установи, діяльність якої припинено з 23 грудня 2019 року.

Порушень відповідачем норм трудового законодавства під час звільнення позивача матеріали справи не містять.

З протоколу засідання профспілкового комітету від 22 червня 2021 року, на якому був присутній позивач, вбачається що ОСОБА_12 , голова первинної профспілки доповіла, що начальник загону ОСОБА_10 звернувся до профкому з поданням про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 із займаної посади фельдшера відділення обслуговування відповідача відповідно до п. 7 ст. 40 КЗпП України. ОСОБА_1 на засіданні відмовився надавати пояснення. В обговоренні питання взяли участь ОСОБА_2 , ОСОБА_13 - начальник частини спеціально пожежної техніки та гуманітарного розмінування, який звернувся до ОСОБА_1 та ще раз запропонував надати пояснення та звернутися до колективу. ОСОБА_1 звернувся до колективу з проханням взяти його на поруки. ОСОБА_9 , фельдшер пункту охорони здоров`я пояснила, що при роботі з ОСОБА_1 не виникало зауважень щодо вживання алкогольних напоїв, але як фахівець та виконавець він не відповідальний, тому на поруки його брати колектив не буде. Під час голосування за проголосували 17, проти - 0, утрималися - 0; повідомлення голови профспілкового комітету ОСОБА_12 начальнику відповідача ОСОБА_10 про те, що профспілковий комітет на засіданні 22 червня 2021 року розглянув подання ОСОБА_10 та ухвалив рішення дати згоду на звільнення.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першоїінстанції взявза основунадані відповідачемдокументи укопіях,однак єобґрунтований сумнівнаявності цихдокументів воригіналах,оскільки узв`язкуіз повномасштабнимвторгненням росіїв Українута виїздомпідрозділів АРЗСП зпостійного місцядислокації ум.Рубіжному Луганськоїобласті,яке єтимчасово окупованим,документація залишиласьв будівліорганізації, неможуть слугуватипідставою длявідмови узадоволенні позову,оскільки оригіналидокументів, наякі позивачпосилається вапеляційній скарзі,є внаявності вйого особовійсправі вархіві відповідача та які оглянуті колегією суддів у судовому засіданні.

Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі стосовно обґрунтованості позову, за встановлених фактичних обставин, не можуть бути прийняті до уваги.

Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Олійник Лілії Михайлівні, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 09 жовтня 2024 року.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: М.О. Макаров

М.М. Пищида