ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"30" вересня 2024 р. Справа№ 927/1089/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Коротун О.М.
Суліма В.В.
зза участю секретаря судового засідання : Новосельцева О.Р.
за участю представників сторін
від позивача: Ломако Є.О.
від відповідача -1: Полегенько К.А.
від відповідача -2: не з`явився
від прокуратури: Чумаченко А.А.
від третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1: не з`явився
від третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 2: не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Укртелеком»
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.03.2024
у справі № 927/1089/23 (суддя Моцьора В.В.)
за позовом Керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі
позивача: Фонду державного майна України
до відповідача 1: Акціонерного товариства «Укртелеком»
до відповідача 2: Коропської селищної ради
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - 1: Департамент з питань цивільного захисту та оборонної роботи Чернігівської обласної державної адміністрації
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - 2: Головне управління ДСНС України в Чернігівській області
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності та повернення до державної власності захисної споруди цивільного захисту
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2023 року Керівник Новгород-Сіверської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Чернігівської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі-ФДМУ) з позовною заявою до Акціонерного товариства "Укртелеком" та Коропської селищної ради про усунення перешкоди у здійсненні Фондом державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) права користування та розпорядження захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям № 93051, розташованим за адресою: вул. Поштова, 9, смт. Короп, Коропського (на даний час Новгород-Сіверського) району, Чернігівської області, шляхом:
- визнання незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Коропської селищної ради від 25.11.2004 № 351 "Про визнання права власності" у частині визнання за Відкритим акціонерним товариством "Укртелеком" права власності на захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 93051, площею 56,8 кв.м., розташоване у підвалі адміністративної будівлі за адресою: вул. Поштова, 9, смт. Короп, Коропського (на даний час Новгород-Сіверського) району, Чернігівської області;
-визнання недійсним свідоцтва про право власності серії САА №757217 від 17.12.2004, виданого Відкритому акціонерному товариству "Укртелеком" на майновий комплекс, розташований за адресою: вул. Поштова, 9, смт. Короп, Коропського (на даний час Новгород-Сіверського) району, Чернігівської області;
-скасування рішення реєстратора Коропського районного бюро технічної інвентаризації Захарченко С.М. від 17.12.2004, номер запису 258 в книзі 3, реєстраційний номер 9121740;
- зобов`язання Акціонерне товариство "Укртелеком" (код ЄДРПОУ 21560766) повернути захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 93051, розташоване за адресою: вул. Поштова, 9, смт. Короп, Коропського (на даний час Новгород - Сіверського) району, Чернігівської області на користь держави в особі ФДМУ (код ЄДРПОУ 06032945).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачами порушено право позивача на розпорядження державним майном, яке підлягає захисту у судовому порядку.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області суду від 20.12.2023 залучено до участі у справі в якості третіх, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департамент з питань цивільного захисту та оборонної роботи Чернігівської обласної адміністрації та Головне управління ДСНС України в Чернігівській області.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 06.03.2024 позовні вимоги задоволено повністю.
Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Коропської селищної ради від 25.11.2004 № 351 "Про визнання права власності" у частині визнання за Відкритим акціонерним товариством "Укртелеком" права власності на захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 93051, площею 56,8 кв.м., розташоване у підвалі адміністративної будівлі за адресою: вул. Поштова, 9, смт. Короп, Коропського (на даний час Новгород-Сіверського) району, Чернігівської області.
Визнано недійсним свідоцтво про право власності серії САА №757217 від 17.12.2004, видане Відкритому акціонерному товариству "Укртелеком" на майновий комплекс, розташований за адресою: вул. Поштова, 9, смт. Короп, Коропського (на даний час Новгород-Сіверського) району, Чернігівської області.
Скасовано рішення реєстратора Коропського районного бюро технічної інвентаризації Захарченко С.М. від 17.12.2004, номер запису 258 в книзі 3, реєстраційний номер 9121740.
Акціонерному товариству "Укртелеком"(код ЄДРПОУ 21560766) повернути захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття №93051, розташоване за адресою: вул. Поштова, 9, смт. Короп, Коропського (на даний час Новгород - Сіверського) району, Чернігівської області на користь держави в особі ФДМУ (код ЄДРПОУ 06032945).
Стягнуто з Акціонерного товариства "Укртелеком" на користь Чернігівської обласної прокуратури сплачений судовий збір у розмірі 4026,00 грн.
Стягнуто з Коропської селищної ради на користь Чернігівської обласної прокуратури сплачений судовий збір у розмірі 4026,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд вказав, що матеріали справи не містять жодних доказів, на підставі яких прийнято спірне рішення виконавчого комітету Коропської селищної ради №351 від 25.11.2004 "Про визнання права власності". Відповідачем-2 не наведено жодних підстав для прийняття оспорюваного рішення. За таких обставин, суд визнав незаконним та скасував рішення виконавчого комітету Коропської селищної ради №351 від 25.11.2004 "Про визнання права власності" у частині визнання за Відкритим акціонерним товариством "Укртелеком" права власності на захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 93051, площею 56,8 кв.м., розташоване у підвалі адміністративної будівлі за адресою: вул. Поштова, 9, смт. Короп, Коропського (на даний час Новгород-Сіверського) району, Чернігівської області.
Враховуючи те, що визнання свідоцтва про право власності недійсним є похідним від вимоги про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке є правовою підставою набуття самого права власності, суд задовольнив вимогу щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності серії САА №757217 від 17.12.2004, видане Відкритому акціонерному товариству "Укртелеком" на майновий комплекс, розташований за адресою: вул. Поштова, 9, смт. Короп, Коропського (на даний час Новгород-Сіверського) району, Чернігівської області.
Також суд задовольнив вимогу про скасування рішення реєстратора Коропського районного бюро технічної інвентаризації Захарченко С.М. від 17.12.2004, номер запису 258 в книзі 3, реєстраційний номер 9121740 , з огляду на відсутність згоди держави в особі ФДМУ на передачу спірного приміщення в приватну власність відповідачу-1, державна реєстрація права приватної власності на таке майно за останнім є незаконною, чим спростовується презумпція його права власності на дане нерухоме майно.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що ФДМУ є органом державної влади, уповноваженим здійснювати право власності держави на спірну захисну споруду цивільного захисту та здійснювати захист інтересів держави у даних правовідносинах. Цивільний обіг спірного об`єкта нерухомості є обмеженим та регулюється відповідними правилами, особливим обліком таких об`єктів, та контролем з боку державних органів, що здійснюють функції держави у сфері цивільного захисту населення. Виведення зі складу об`єктів цивільного захисту даної захисної споруди можливе лише за участю компетентних органів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про повернення відповідачем-1 державі в особі ФДМУ захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 93051, розташоване за адресою: вул. Поштова, 9, смт. Короп, Коропського (на даний час Новгород - Сіверського) району, Чернігівської області підлягає задоволенню.
Також судом було досліджено підстави звернення прокурора до суду із даним позовом.
Таким чином, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство «Укртелеком» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.03.2024, а також скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.03.2024 у справі №927/1089/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт вважає, що відсутні підстави представництва інтересів держави в суді в особі ФДМУ (Фонд).
Також скаржник зазначає, що прокурором належними та допустимими доказами не доведено факт того, що спірна захисна споруда була відчужена із державної у приватну власність. Доведеним є факт відсутності перебування захисної споруди цивільного захисту №95051 у складі комплексу нерухомого майна за адресою смт.Короп, Чернігівської області, вул.Поштова, 9 на момент приватизації, що виключає підстави для задоволення позову.
Апелянт також зауважує, що твердження прокурора, що захисна споруда є самостійним об`єктом нерухомого майна не відповідає дійсності, оскільки протирадіаційне укриття є невід`ємною частиною будівлі, та єдиним конструктивним елементом складової частини будівлі, а тому неможливо повернення (передачу) його Фонду.
Крім того, апелянт вказує, що прокурор не обґрунтовав невідповідність оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства на момент його прийняття, як підставу для визнання його незаконним та скасування.
Апелянт також звертає увагу на те, що задоволення позовних вимог не може вважатись виправданим, а втручання держави у право власності відповідача є не пропорційним, оскільки позбавляє відповідача права власності на підвальні приміщення, що використовуються для захисту працівників чергових змін об`єктів електронних комунікацій АТ «Укртелеком», які продовжуть свою діяльність із обслуговування об`єктів телекомунікацій в особливий період.
Апелянт вказує на недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а саме щодо статусу укриття та його існування на момент приватизації. Апелянт звертає увагу, що під час корпоратизації відповідача-1, а також під час передачі майна до статутного фонду ВАТ «Укртелеком» була відсутня інформація про розташування у підвалі укриття, оскільки відсутні первинні документи будівництва та вводу укриття в експлуатацію.
Також скаржик наголошує, що вимоги прокурора не відповідають належному способу захисту, у свою чергу, наявність реєстрації права власності відповідача-1 на спірне нерухоме майно виключає можливість застосування позивачем такого речового-правового способу захисту, як вимога власника щодо усунення порушень права власності, які не пов`язані з володінням (негаторний позов). Стосовно заявленного прокурором способу захисту у вигляді визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійним свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності та повернення до державної вланості захисної споруди цивільного захисту, апелянт зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимог про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.
Скаржник звертає увагу, що судом першої інстанції не було застосовано наслідки пропущення строків позовної давності. Так, факт здійснення публічної державної реєстрації права власності за відповідачем-1 дев`ятнадцять років тому на спірне нерухоме майно в єдиній державній інформаційній системі підтверджує факт обізнаності держави в особі уповноваженого органу, як і особи на користь якої здійснена реєстраційна дія із реєстрації права власності та проведення технічної інвентаризації захисних споруд на державному рівні, приватизація ВАТ «Укртелеком» в 2011 році, є очевидним, що позивач міг би та був обізнаний щодо прийняття оспорюваних актів більш як за три роки з моменту звернення прокурора до суду з позовом.
Крім того, апелянт зазначає, що під час розгляду справи у суді, представником АТ «Укртелеком» наголошувалось, що у підвалі поруч розташована кімната майже з таким же розміром, яка належить АТ «Укрпошті», та відноситься до площі укриття, враховуючи, що в паспорті на захисну споруду, в обліковій картці, відомостях про захисну споруду, в актах оцінки стану готовності захисної споруди, площа укриття була зазначена як 100 кв. м. Проте, суд першої інстанції прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки АТ «Укрпошта», яка не була залучена до участі у справі.
16.09.2024 представником АТ «Укртелеком» подані додаткові пояснення, в яких Товариство звертає увагу, що приватизація ВАТ «Укртелеком» відбулась 11.03.2011, саме тоді був укладений договір купівлі-продажу пакета акцій ВАТ «Укртелеком» за конкурсом №КПП-582 між ФДМУ та ТОВ «ЕСУ». Таким чином, АТ «Укртелеком» вважає, що відсутні порушення інтересів держави під час винесення рішення виконавчим комітетом та видачі свідоцтва про право власності та державної реєстрації права власності у 2004 році, в частині, що стосується протирадіаційного укриття.
24.09.2024 представником АТ «Укртелеком» подані додаткові пояснення в яких Товариство, посилаючись на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.09.2024 у справі №906/1052/22, зауважує, що ВС в аналогічній справі зазначив, що суд апеляційної інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, спрямованістю позовних вимог та вірно зазначив, що, оскільки спірне нерухоме майно зареєстровано за відповідачем -1, тому належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи такого нерухомого майна.
Узагальнені доводи відзиву керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури на апеляційну скаргу
У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, керівник Новгород-Сіверської окружної прокуратури у своєму відзиві, наданому до суду 06.05.2024, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.
Крім того, прокурор вважає, що аргументи, наведені у апеляційній скарзі, не спростовують доводи позовної заяви щодо підстав заявленого прокурором позову в інтересах держави в особі ФДМУ.
На думку прокурора, у даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст.391 ЦК України до юридичної особи з метою усунення перешкод, які ця юридична особа створює у користуванні та розпорядженні об`єктом цивільного захисту, протирадіаційним укриттям №93051. Негаторний позов може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця об`єкту цивільного захисту, що і має місце в даному випадку. Таким чином, строк позовної давності не застосовується.
Прокурор зазначає, що втручання держави у право на володіння АТ «Укртелеком» протирадіаційним укриттям є законним, оскільки спірне рішення прийнято всупереч п. г. ч.2 ст.5 ЗУ "Про приватизацію державного майна", абз.41 ч.2 ст.4 ЗУ "Про приватизацію державного і комунального майна" та ч.12 ст.32 Кодексу цивільного захисту України, а відтак підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а видане на його підставі свідоцтво про право власності, серії САА №757217 від 17.12.2004, підлягає визнанню недійсним.
Також прокурор зауважує, що процес корпоратизації підприємства "Укртелеком" було завершено у 1999 році, шляхом перетворення його з державного підприємства у відкрите акціонерне товариство. З 2000 року почалась процедура приватизації ВАТ "Укртелеком" (на підставі розпорядження КМУ від 16.11.2000 №454 "Про приватизацію ВАТ "Укртелеком" та Закону України «Про особливості приватизації відкритого акціонерного товариства "Укртелеком"). Поряд з цим, оспорювана захисна споруда №93051, розташована за адресою: вул.Поштова, 9 смт.Короп, Коропського району Чернігівської області, була передана у власність ВАТ "Укртелеком" (рішення виконавчого комітету Коропської селищної ради від 25.11.2004 №351 "Про визнання права власності"). Чим підтверджується, що оспорювана захисна споруда була набута ВАТ "Укртелеком" у приватну власність внаслідок приватизації даного підприємства.
Крім того, прокурор зазначає, що оспорювана захисна споруда відсутня у Переліку державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі (нерухоме майно), що, на думку прокурора, підтверджує факт набуття захисної споруди у власність внаслідок приватизації, а не внаслідок передачі її у ході корпортазиції підприємства.
Як зазначає прокурор, до матеріалів справи долучено наказ Державного комітету зв`язку та інформатизації України від 09.08.2004 №189 «Про передачу нерухомого майна ВАТ «Укртелеком» (Чернігівська філія)» та акт приймання-передавання, у якому також відсутня захисна споруда №93051, що, на думку прокурора, спростовує доводи АТ «Укртелеком» про те, що вказаний документ є підставою набуття права власності на оспорюване майно.
Також прокурор зауважує, що наявність відповідної технічної документації на окреме приміщення (протирадіаційне укриття) спростовує всі доводи, наведені у апеляційній скарзі щодо неможливості визначення даної споруди, як окремого об`єкту.
30.08.2024 прокурор надав письмові пояснення, в яких зазначив, що у позовній заяві наведено норми законодавства, якими підтверджено факт перебування захисної споруди у власності держави в особі ФДМУ та перешкоди, які існують на даний час у вказаного власника щодо володіння (розпорядження) відповідним майном. Водночас, звертає увагу, що право власності держави на оспорювану захисну споруду встановлене законом, а тому не потребує доказування правового титулу, що також вказує на відсутність підстав для використання правових механізмів захисту, передбачених ст.ст.387, 388 ЦК України. Натомість, з огляду на правовий режим вказаного у позові об`єкту та законодавчі обмеження щодо його обороту, на думку прокурора, у даному спорі пред`являється негаторний позов згідно із ст. 391 ЦК України та він може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання порушення прав на об`єкти згаданої категорії, а не з часу, коли держава в особі відповідного органу довідалась чи могла довідатися про відповідні порушення.
Поряд з чим, прокурор вважає, що позовні вимоги щодо визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності та повернення до державної власності захисної споруди цивільного захисту у повній мірі відповідає вимогам законодавства та зможуть відновити порушені інтереси держави та не суперечать обраному прокуратурою способу захисту порушених інтересів, а є похідними від нього.
Узагальнені доводи відзиву ФДМУ на апеляційну скаргу
У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, Фонду державного майна України у своєму відзиві, наданому до суду 21.05.2024, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін
Заперечуючи проти доводів АТ «Укртелеком», позивач вказує, що захисна споруда цивільного захисту в силу положень ч.2 ст.178 ЦК України є обмежено оборотоздатною річчю та не може відчужуватись із державної чи комунальної власності у приватну.
Так, з огляду на відсутність згоди держави в особі ФДМУ на передачу спірного сховища у приватну власність АТ "Укртелеком", державна реєстрація права приватної власності на таке майно за останнім є незаконною, чим спростовується презумпція права власності означеного Товариства на сховище. У зв`язку з протиправною реєстрацією, спірне нерухоме майно вибуло з державної власності, отже, на думку позивача, це є підставою для визнання за державою в особі Фонду права власності на спірне майно.
Інші пояснення представника ФДМУ аналогічні доводам прокурора, що викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 01.04.2024 справу № 927/1089/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В., Коротун О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 витребувано у Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №927/1089/23.
11.04.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №927/1089/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 поновлено Акціонерному товариству «Укртелеком» процесуальний строк на оскарження рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.03.2024 у справі № 927/1089/23. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Укртелеком» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.03.2024 та призначено до судового розгляду на 03.06.2024.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги Акціонерного товариства «Укртелеком» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.03.2024 до 24.06.2024.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги Акціонерного товариства «Укртелеком» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.03.2024 до 29.07.2024.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги Акціонерного товариства «Укртелеком» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.03.2024 до 02.09.2024.
Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 та від 16.09.2024 оголошено перерви у розгляді апеляційної скарги Акціонерного товариства «Укртелеком» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.03.2024 до 16.09.2024 та 30.09.2024 відповідно, у зв`язку з наданням практики Верховного Суду у подібних правовідносинах для врахування її судом апеляційної інстанції.
Явка учасників у судове засідання
Представники відповідача-2, третіх осіб, у судове засідання, призначене на 30.09.2024, не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином шляхом доставлення електронного документу до електронного кабінету, що підтверджується відповідніми довідками, наявними у матеріалах справи.
Враховуючи положення частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників відповідача-2, третіх осіб, обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність зазначених представників за наявними у справі матеріалами.
Позиції учасників справи.
Представник відповідача-1 у режимі відеоконференції підтримала вимоги апеляційної скарги, просила її задовольнити, з підстав, викладених у апеляційній скарзі, оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Прокурор у судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечував, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги, а оскаржуване рішення у даній справі залишити без змін.
Представник ФДМУ у судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечував, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги, а оскаржуване рішення у даній справі залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з Указом Президента України від 15.06.1993 №210/93 «Про корпоратизацію підприємств» Державним комітетом зв`язку та інформатизації України видано наказ №155 від 27.12.1999, яким на базі цілісного майнового комплексу Українського державного підприємства електрозв`язку "Укртелеком" створено ВАТ "Укртелеком" (правонаступником якого є АТ "Укртелеком" (відповідач-1)) та затверджено його статут.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.09.1999 №948-р до сфери управління Державного комітету зв`язку та інформатизації України передане Українське державне підприємство електрозв`язку "Укртелеком".
Наказом Державного комітету зв`язку та інформатизації України від 09.08.2004 № 189 передано нерухоме майно, що знаходилось на балансі УДПЕЗ "Укртелеком" по Чернігівській дирекції станом на 01.07.1999, у власність ВАТ "Укртелеком"; затверджено Перелік нерухомого майна, що передано у власність відкритому акціонерному товариству "Укртелеком" по Чернігівській дирекції (філії) згідно з додатком.
Відповідно до акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" від 09.08.2004, Державний комітет зв`язку та інформатизації України передав, а Відкрите акціонерне товариство "Укртелеком" прийняв об`єкти нерухомого майна по Чернігівській філії ВАТ "Укртелеком" згідно з переліком, зокрема, за адресою: смт Короп, вул. Поштова, 9: 4/5 будівлі, приміщення цеху, інвентарний номер 00016857; висотна вежа, інвентарний номер 00016857/1; 4/5 будівлі, складське приміщення, інвентарний номер 00026585; туалет, інвентарний номер 00026586; 4/5 будівлі, гараж, інвентарний номер 00026588; паркан залізобетонний, інвентарний номер 00026589; приміщення "Телекомсервіс", інвентарний номер 00017012.
Рішенням виконавчого комітету Коропської селищної ради від 25.11.2004 № 351 «Про визнання права власності» визнано право власності ВАТ "Укртелеком" на приміщення Коропського цеху електрозв`язку №3 ЧФ ВАТ "Укртелеком", розміщених, зокрема, за адресою: вул. Поштова, 9, смт Короп, у тому числі на адмінбудівлю загальною площею 1029,95 кв.м та зобов`язано районне БТІ видати необхідні правоустановчі документи.
17.12.2004 Коропською селищною радою видано ВАТ "Укртелеком" свідоцтво серії САА №757217 про право власності на нерухоме майно, а саме: майновий комплекс: 1029,95 кв.м будівлі А-1; склад, 153,2 кв.м Б-1; гараж, 158,20 кв.м В-1; туалет, 3,6 кв.м Д-1; висотна вежа -1; паркан залізобетонний 2. Загальна площа 1293,1 кв.м; А-2 адміністративна будівля.
Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №339117486 від 13.07.2023, приміщення за адресою Чернігівська обл., Коропський р-н, смт Короп, вул. Поштова, 9, загальною площею 1293,1 кв. м, належить на праві власності ВАТ "Укртелеком", реєстраційний номер 9121740.
Згідно з протоколом Загальних зборів акціонерів №8 від 14.06.2011, ВАТ «Укртелеком» перейменовано на ПАТ «Укртелеком».
До матеріалів справи також долучено копії документів:
- експлікації з інвентаризаційної справи № 258-9 на майновий комплекс за адресою: смт Короп, вул. Поштова, 9;
- лист ПАТ "Укртелеком" № 15-449 від 14.08.2013 до КП "Коропське БТІ" про технічну інвентаризацію захисної споруди, відповідно до якого ПАТ "Укртелеком" просив виконати технічну інвентаризацію захисної споруди з виготовленням технічного паспорту, яка належить ПАТ «Укртелеком», № 93051, площею 50 кв.м за адресою: смт Короп, вул. Поштова, 9.
- Технічний паспорт на захисну споруду цивільного захисту (цивільної оборони) протирадіаційне укриття, адреса: смт Короп, вул. Поштова, 9, літ. А-2; власник ВАТ "Укртелеком", виготовлений 02.10.2013 Коропським РБТІ;
- паспорт захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційне укриття) № 93051, відповідно до якого захисна споруда прийнята в експлуатацію 1982 року. Відповідно до технічних характеристик: місткість 100 осіб, загальна площа 100 кв. м, укриття є вбудованим, клас сховища - ІІ;
- лист Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області № 53-75-1314вих-23 від 12.05.2023;
- Акт оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційне укриття) №93051 від 06.06.2022, що розташоване за адресою: вул. Поштова, 9, смт Короп, належить АТ "Укртелеком", балансоутримувач: АТ "Укртелеком";
- Акт оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційне укриття) №93051 від 13.04.2023, що розташоване за адресою: вул. Поштова, 9, смт Короп, належить АТ "Укртелеком", балансоутримувач: АТ "Укртелеком";
- перелік державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ Укртелеком, але перебуває на його балансі (нерухоме майно).
Згідно з протоколом Загальних зборів акціонерів №20 від 22.04.2021, ПАТ «Укртелеком» перейменовано на АТ «Укртелеком».
З огляду на викладені обставини, Новгород-Сівесрька окружна прокуратура направила ФДМУ повідомлення №53-75-1429 вих23 від 20.09.2022 про факт незаконного вибуття з державної власності майна, яке не може бути приватизовано, а саме захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття, розташованого за адресою: вул.Поштова, 9 смт. Короп, Новгород-Сіверського району, Чернігівської області, а також зазначено про необхідність повідомлення про вжиті заходи з метою повернення оспорюваного майна у державну власність.
У відповідь ФДМУ листом №10-24-14997 від 16.06.2023 повідомив, що не вживав заходів претензійно-позовного характеру щодо вказаної споруди та просив розглянути питання щодо можливості вжиття заходів прокурорського реагування для повернення захисної споруди у державну власність.
У подальшому, Новгород-Сівесрька окружна прокуратура дотримуючись вимог ст.23 Закону України «Про прокуратуру» з метою захисту інтересів держави, листом №53-75-2097 вих-23 від 26.07.2023 повідомила ФДМУ про підготовлену позовну заяву до Господарського суду Чернігівської області щодо визнання незаконним рішення щодо передачі у власність, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності, а також повернення до державної власності захисної споруди цивільного захисту.
Так, посилаючись на порушення відповідачем норм чинного станом на час виникнення спірних правовідносин законодавства щодо відчуження вказаного вище нерухомого майна з особливим правовим статусом (як захисної споруди цивільного захисту), прокурор звернувся до суду за захистом порушених прав.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Переглядаючи оспорюване рішення, колегія суддів вважає, що дослідженню підлягають зокрема обставини, що стверджують дотримання прокурором порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», установлення наявності або відсутності бездіяльності цього органу після отримання відповідного звернення, що може слугувати достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Фонду державного майна України.
Відповідно до частини першої, абзацу першого частини третьої та абзацу першого частини четвертої ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Згідно із ч.ч. 3-5 ст.53 Господарського процесуального кодексу України (надалі в тексті ГПК України) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) у чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Аналіз положень ч.ч.3-5 ст.53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
Поняття «нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 04.04.2019 №914/882/17, від 22.10.2019 №926/979/19).
Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічна правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 05.12.2018 у справі №923/129/17 та від 20.03.2019 у справі №905/1135/18, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом таких підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (аналогічна правова позиція викладена об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи у постанові від 25.10.2019 у справі №911/1107/18).
У свою чергу, врегульовуючи розбіжності у правових позиціях, Велика Палата Верховного Суду постановою від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №927/246/18, від 16.04.2019 у справах №910/3486/18 та №925/650/18, від 17.04.2019 у справі №923/560/18, від 18.04.2019 у справі №913/299/18, від 13.05.2019 у справі №915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №0440/6738/18, та вказала, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визнача- ється судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Як вбачається з матеріалів справи, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі ФДМУ. Необхідність захисту інтересів держави обґрунтовано тим, що відповідач-1 АТ «Укртелеком» набув у свою приватну власність захисну споруду цивільного захисту, а ФДМУ не вчиняє дій для повернення спірного об`єкту.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» передбачено, що суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема, ФДМУ.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» ФДМУ є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності.
Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 4 Закону України «Про Фонд державного майна України», до основних завдань ФДМУ належать, зокрема, реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна; захист майнових прав державних підприємств, а також державних пакетів акцій (часток), що належать до сфери управління ФДМУ на території України.
Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 №2558-XII затверджено Тимчасове положення про ФДМУ. Як визначено у пункті 1 Тимчасового положення ФДМУ є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.
Основними завданнями ФДМУ, серед іншого, визначено здійснення прав розпорядження майном державних підприємств у процесі їх приватизації, створення спільних підприємств; здійснення повноважень щодо організації та проведення приватизації майна підприємств, яке перебуває у загальнодержавній власності (пункт 4 Тимчасового положення).
Відповідно до пункту 6 Тимчасового положення ФДМУ має право: одержувати інформацію від органів державної виконавчої влади, необхідну для виконання передбачених цим Положенням завдань і функцій; проводити інвентаризацію загальнодержавного майна, що відповідно до Державної програми приватизації підлягає приватизації, а також здійснювати аудиторські перевірки ефективності його використання.
Частинами 1, 2 статті 7 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» (у редакції на час приватизації спірного майна) визначено, що державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд, органи приватизації Республіки Крим та адміністративно-територіальних одиниць. Фонд та його регіональні відділення і представництва на місцях діють на підставі цього Закону та Положення про Фонд, що затверджується Верховною Радою України. Фонд у процесі приватизації здійснює такі основні повноваження (серед іншого): продає майно, що перебуває у загальнодержавній власності, у процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств і об`єктів незавершеного будівництва; створює комісії по приватизації; затверджує плани приватизації майна, що перебуває у загальнодержавній власності.
Статтею 4 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» визначено, що продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у загальнодержавній та комунальній власності, є (серед інших): Фонд, його регіональні відділення та представництва.
Відповідно до частин 1, 5 статті 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» Фонд, Верховна Рада Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів затверджують за поданням органів приватизації переліки об`єктів, які перебувають відповідно у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності. Орган приватизації розглядає подану заяву і в разі відсутності підстав для відмови у приватизації включає підприємство до переліків, зазначених у частині першій цієї статті. Результати розгляду не пізніш як через місяць з дня подання заяви доводяться до заявника у письмовій формі. Відмова у приватизації можлива тільки у визначених випадках, зокрема коли є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього підприємства.
Пунктом 1 Указу Президента України від 19.02.1994 №56/94 «Про єдину систему органів приватизації в Україні» з метою прискорення процесу приватизації державного майна, забезпечення єдиного методологічного підходу до цього процесу та створення сприятливих умов для виконання Державної програми приватизації створено єдину систему органів приватизації в Україні шляхом реорганізації регіональних відділень Фонду в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і органів приватизації відповідних адміністративно-територіальних одиниць - у регіональні відділення Фонду.
З моменту прийняття рішення про приватизацію державного майна функції управління цим майном переходять до відповідного органу приватизації (пункт 3 цього Указу).
Регіональне відділення Фонду є державним органом, який створюється Фондом, і йому підпорядковується (абзац перший пункту 1 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 15.06.1994 №412).
Регіональне відділення Фонду відповідно до покладених на нього завдань і в межах своїх повноважень, зокрема: розробляє пропозиції щодо приватизації майна, яке перебуває у державній власності; здійснює повноваження представника Фонду в керівних органах господарських товариств, власником акцій (часток, паїв) яких є держава; здійснює продаж об`єктів приватизації; здійснює управління та розпоряджається майном підприємств, установ і організацій, що пере-буває у державній власності, в процесі приватизації; приймає рішення про передачу власникам приватизованих об`єктів у довготермінову оренду будівель і споруд, приватизація яких заборонена відповідно до чинного законодавства; контролює виконання актів законодавства (підпункти 1, 3, 5, 9, 10 та 25 пункту 4 Положення про регіональне відділення Фонду, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 15.06.1994 №412).
Відтак, колегія суддів вважає, що ФДМУ здійснює повноваження з урядування від імені держави у сфері даних правовідносин.
Матеріалами справи підтверджено, що Новгород-Сіверська окружна прокуратура направила ФДМУ повідомлення №53-75-1429 вих.23 від 20.09.2022 про факт незаконного вибуття з державної власності майна, яке не може бути приватизовано, а саме захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття, розташованого за адресою: вул.Поштова, 9 смт. Короп, Новгород-Сіверського району, Чернігівської області, а також зазначено про необхідність повідомлення про вжиті заходи з метою повернення оспорюваного майна у державну власність.
У відповідь ФДМУ листом №10-24-14997 від 16.06.2023 повідомив, що не вживав заходів претензійно-позовного характеру щодо вказаної споруди та просив розглянути питання щодо можливості вжиття заходів прокурорського реагування для повернення захисної споруди у державну власність.
У подальшому, Новгород-Сіверська окружна прокуратура дотримуючись вимог ст.23 Закону України «Про прокуратуру» з метою захисту інтересів держави, листом №53-75-2097 вих-23 від 26.07.2023 повідомила ФДМУ про підготовлену позовну заяву до Господарського суду Чернігівської області щодо визнання незаконним рішення щодо передачі у власність, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності, а також повернення до державної власності захисної споруди цивільного захисту.
Порушення прав держави в особі ФДМУ, який є невід`ємною частиною держави, беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурором дотримано порядку, встановлено ст.23 Закону України «Про прокуратуру» та підтверджено належним чином підстави для представництва інтересів держави в особі Фонду державного майна України.
Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ст.41 Конституції України та ст.321 Цивільного кодексу України (надалі в тексті ЦК України), право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно поз-бавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Стаття 328 ЦК України визначає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.(ст.326 ЦК України).
Згідно зі ст.345 ЦК України, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Як вбачається з матеріалів справи, що між сторонами наявний спір щодо об`єкту нерухомого майна - частини приміщення, що знаходиться за адресою: вул.Поштова, 9, смт. Короп, Коропський (на даний час Новгород-Сіверський) район, Чернігівська область , набутого відповідачем у власність у 2004 році.
Тому, в першу чергу, суд апеляційної інстанції перевіряє правовий статус спірного приміщення як об`єкта цивільно-правових відносин та досліджує функціональне призначення приміщення станом на дату набуття його у власність відповідачем-1.
Судом першої інстанції встановлено, згідно із Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №339117486 від 13.07.2023, приміщення за адресою: вул.Поштова, 9, смт. Короп, Коропський (на даний час Новгород-Сіверський) район, Чернігівська область, загальною площею 1293,1 кв. м, належить на праві власності ВАТ "Укртелеком".
Вищевказане нерухоме майно включає адміністративну будівлю А-2 площею 1029,95 кв.м, до складу якої входить нежитлове приміщення площею 58,8 кв.м (монтажна). Відповідно до інформації з інвентаризаційної справи №258-9 на будівлю, зазначене приміщення знаходиться у підвалі даної будівлі та значаться на експлікації внутрішніх площ під номером 18.
Правовий статус підвального приміщення площею 56,8 кв. м, розташованого за адресою: вул.Поштова, 9, смт. Короп, Коропський (на даний час Новгород-Сіверський) район, Чернігівська область, як захисної споруди (протирадіаційного укриття) підтверджено матеріалами даної справи, а саме:
-паспортом захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційного укриття) №93051, відповідно до якого захисну споруду прийнято в експлуатацію 1982 року. Відповідно до технічних характеристик: місткість 100 осіб, загальна площа 100 кв. м, укриття є вбудованим, клас сховища - ІІ;
-обліковою карткою захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційного укриття), відповідно до якої визначені наступні технічні характеристики, зокрема: конструкція, показник захисту 300; тип укриття вбудоване, підвальне приміщення 2-х поверхової будівлі; рік введення в експлуатацію 1982; місткість 100 осіб; загальна площа 100 кв. м;
-технічним паспортом на захисну споруду цивільного захисту (цивільної оборони) протирадіаційне укриття від 02.10.2013, реєстровий № 258 кн. 3, розташоване за адресою: вул. Поштова, 9, смт Короп, Коропський район, Чернігівська область. Відповідно до поверхневого плану на будівлю "А-2" підвал та журналу внутрішніх площ до плану будівлі "А-2" підвал, приміщення загальною площею 56,8 кв.м поділено на три частини площами 29,2 кв.м, 7,6 кв. м, 20,0 кв.м;
- актами оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційне укриття) №93051 від 06.06.2022 та від 13.04.2023, згідно з якими приміщення, що розташоване за адресою: вул.Поштова, 9, смт. Короп, Коропський (на даний час Новгород-Сіверський) район, Чернігівська область, є захисною спорудою цивільного захисту, протирадіаційним укриттям №93051, група 2, вбудоване в двоповерхову будівлю, місткість на 60 осіб, належить АТ "Укртелеком", балансоутримувач: АТ "Укртелеком" ;
- відомостями про захисні споруди цивільного захисту відповідно до електронного обліку ГУ ДСНС України у Чернігівській області (додаток до листа ГУ ДСНС України у Чернігівській області № 53-75-1314вих-23 від 12.05.2023), згідно з якими об`єкт цивільного захисту протирадіаційне укриття №93051 включене до електронного обліку захисних споруд цивільного захисту області.
У свою чергу, відповідач-1 зазначив про те, що на момент передачі нерухомого майна до статутного фонду ВАТ "Укртелеком", оформлення права власності на таке майно, була відсутня будь-яка інформація стосовного того, що у складі зазначеного майна перебуває захисна споруда цивільного захисту №95051, така інформація відсутня і в технічній документації на об`єкт нерухомого майна за адресою: вул.Поштова, 9, смт. Короп, Коропський (на даний час Новгород-Сіверський) район, Чернігівська область. Зазначає, що позивачем не доведено того факту, що спірна захисна споруда була відчужена із державної в приватну власність.
Проте, в матеріалах справи наявний лист ПАТ "Укртелеком" № 15-449 від 14.08.2013 до КП "Коропське РБТІ" про технічну інвентаризацію захисної споруди, відповідно до якого ПАТ "Укртелеком" просив виконати технічну інвентаризацію захисної споруди з виготовленням технічного паспорту, яка належить ПАТ "Укртелеком", № 93051, площею 50 кв.м за адресою: смт Короп, вул. Поштова, 9.
Відповідно до п.2.35 Державних будівельних норм А.3.1-9-2000 "Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом захисних споруд цивільної оборони та їх утримання", затверджених Наказом Держбуду України від 2000-10-13 № 229 (чинних станом на час виникнення спірних правовідносин), прийняття закінчених будівництвом захисних споруд цивільної оборони оформлюється актом державної приймальної комісії. У звітність про введення в дію захисних споруд (постановка на облік) включаються тільки ті об`єкти, по яким затверджено акти державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію та за наявності гарантійного паспорта - сертифіката на об`єкт, який видається генеральним підрядником. На підставі цих документів оформляється облікова картка і паспорт захисної споруди.
Тобто, наявність, зокрема, паспорту та облікової картки свідчить про введення в дію захисної споруди (постановку на облік).
Матеріали справи містять облікову картку захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційне укриття) № 93051 , згідно з якою останнє знаходиться по вул.Поштова, 9, смт. Короп, Коропський (на даний час Новгород-Сіверський) район, Чернігівська область та належить ПАТ "Укртелеком", а також Технічну характеристику (паспорт).
Крім того, відповідно до п.21 Розділу І Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №127 24.05.2001, складовими частинами технічного паспорта на захисну споруду цивільного захисту з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами є: 1) схема розташування будівель та споруд; 2) експлікація до схеми розташування будівель та споруд; 3) план захисної споруди цивільного захисту; 4) експлікація приміщень захисної споруди цивільного захисту; 5) основні технічні характеристики захисної споруди цивільного захисту; 6) технічна характеристика конструктивних елементів; 7) санітарно-технічні системи та спеціальне інженерне обладнання; 8) технічний опис конструктивних елементів та інженерного обладнання захисної споруди цивільного захисту.
За змістом п.30 Розділу І зазначеної Інструкції замовники технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна забезпечують доступ виконавця з технічної інвентаризації на об`єкт під час виконання робіт із технічної інвентаризації та створення для цього безпечних умов праці; надання виконавцю з технічної інвентаризації інформації та документів, необхідних для здійснення технічної інвентаризації; супроводження виконавця на об`єкті або надання виконавцю представника, який супроводжуватиме його. Замовники технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна забезпечують повноту і достовірність надання відомостей і документів, необхідних для здійснення технічної інвентаризації.
Тобто, саме на відповідача-1 було покладено обов`язок із забезпечення повноти і достовірності відомостей щодо спірного об`єкту нерухомого майна, а також їх надання як замовником до відповідних органів з технічної інвентаризації.
Разом з тим, відповідач-1 здійснив реальні дії щодо замовлення та виготовлення необхідних документів з технічної інвентаризації щодо зазначеного об`єкту нерухомого майна, тим самим визнаючи факт наявності захисної споруди №93051 за адресою: вул.Поштова, 9, смт. Короп, Коропський (на даний час Новгород-Сіверський) район, Чернігівська область.
При цьому, вказане не свідчить про відсутність даної захисної споруди загалом, оскільки технічний паспорт - це документ, який не підтверджує право власності на об`єкт нерухомості, проте фіксує технічні дані об`єкта (подібні висновки містяться і в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 09.02.2022 у справі №752/9104/18).
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доказом наявності захисної споруди №93051 за адресою: вул. Поштова, 9, смт Короп, є облікова картка протирадіаційного укриття №93818, а також Технічна характеристика (паспорт).
Відтак, матеріалами справи підтверджено, що розташоване у підвалі будівлі приміщення площею 56,8 кв.м. за адресою: вул.Поштова, 9, смт. Короп, Коропський (на даний час Новгород-Сіверський) район, Чернігівська область має правовий статус захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційне укриття), але за площею є меншою ніж зазначено у первинній документації.
Щодо доводів скаржника про заснування АТ «Укртелеком» шляхом корпоратизації, колегія суддів приймає до уваги наступне.
ВАТ «Укртелеком» створено згідно з наказом Державного комітету зв`язку та інформатизації від 27.12.1999 №155 шляхом перетворення Українського державного підприємства електрозв`язку «Укртелеком» у відкрите акціонерне товариство в процесі корпоратизації відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993 №210/93 «Про корпоратизацію підприємств» та Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 05.07.1993 №508.
Засновником товариства виступив Державний комітет зв`язку та інформатизації України (правонаступник Міністерство інфраструктури України).
Згідно з рішенням Загальних зборів акціонерів від 14.06.2011 №8 ВАТ «Укртелеком» змінило своє найменування на ПАТ «Укртелеком».
Рішенням річних загальних зборів акціонерів ПАТ «Укртелеком», які відбулися 22.04.2021, змінено повне найменування з Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» на Акціонерне товариство «Укртелеком».
Наразі, АТ «Укртелеком» є правонаступником ПАТ «Укртелеком» та ВАТ «Укртелеком».
Згідно із ст. 86 Господарського кодексу України (надалі в тексті ГК України), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, векселі, майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, та майно, що перебуває в оперативному управлінні бюджетних установ, якщо інше не передбачено законом.
За висновками Верховного Суду проведення корпоратизації державного підприємства у акціонерне товариство не є приватизацією такого державного підприємства, а тому внесення майна до статутного фонду такого корпоратизованого товариства не може розглядатися як підстава для зміни форми власності на державне майно; таке майно не може бути відчужене чи корпоратизоване на користь суб`єкта права приватної власності без попереднього виключення цього майна із законодавчого переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (постанови Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 920/1077/16, від 28.03.2018 у справі № 925/792/17, від 08.05.2018 у справі № 925/875/17, від 22.05.2018 у справі № 915/1021/16, від 30.05.2018 у справі № 915/825/16, від 05.07.2018 у справі № 915/826/16, від 11.10.2018 у справі № 906/916/16, від 06.11.2018 у справі № 925/473/17, від 20.03.2019 у справі № 927/735/16, від 13.11.2019 у справі № 916/665/18, від 10.09.2020 у справах № 923/197/18 і № 923/576/18, від 01.10.2020 у справах № 924/647/18, № 912/1672/18, від 18.03.2021 у справі № 924/592/20, від 12.10.2021 у справі № 924/1431/20).
Варто зазначити, що при корпоратизації держава зберігає контроль та вплив на об`єкт власності через корпоративні права щодо майна створеного акціонерного товариства.
Відповідно до вищезазначеного Указу Президента України, у разі прийняття рішення про приватизацію корпоратизованих товариств, їх засновники передавали державним органам приватизації для приватизації (продажу) тільки акції.
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що спірне майно - захисна споруда цивільного захисту №93051 належить до об`єктів загальнодержавного значення, то приватизація даного об`єкту заборонена законом.
Прокурор зазначає, що порушення інтересів держави відбулося внаслідок оформлення та реєстрації за ВАТ «Укртелеком» права власності на майно за адресою: вул.Поштова, 9, смт.Короп Новгород-Сіверського району Чернігівської області, в яке входить захисна споруда - протирадіаційне укриття № 93051.
Як встановлено судом першої інстанції, предметом розгляду у даній справі, є зокрема вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Коропської селищної ради від 25.11.2004 № 351 «Про визнання права власності» за яким визнано право власності ВАТ «Укртелеком» на приміщення Короп`ського цеху електрозв`язку №3 ЧФ ВАТ «Укртелеком», за адресою: вул.Поштова,9, смт.Короп, у тому числі на адмінбудівлю загальною площею 1029,95 кв.м, на підставі якого було видано свідоцтво про право власності та оформлено право власності на нерухоме майно.
Обґрунтовуючи свою позицію, прокурор стверджує, що рішенням Коропської селищної ради від 25.11.2004 № 351 порушується право власності позивача на спірний об`єкт нерухомості і єдиним способом захисту цього права, на його думку, є звернення до суду із вимогою про скасування такого рішення органу місцевого самоврядування.
Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред`явлення вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (пункт 100), від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29). У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц відступила від висновку у своїй постанові від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.17), де зазначалося про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу.
У пункті 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, зроблено правовий висновок про те, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (пункт 39), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20.
За вказаних обставин, колегія суддів зазначає, що оскільки визнання незаконним та скасування зазначеного рішення не дозволить позивачу ефективно відновити володіння спірним майном, така вимога не підлягає задоволенню.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 906/1052/22.
Крім того, у постанові від 21.09.2022 у справі №908/976/19 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на свої попередні висновки про те, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11. 2018 у справі №488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 38)).
Отже, за встановлених у цій справі обставин, колегія суддів вважає, що заявлена вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності є неефективною, така вимога не підлягає задоволенню.
Стосовно позовної вимоги про скасування рішення реєстратора Коропського районного бюро технічної інвентаризації Захарченко С.М. від 17.12.2004, номер запису 258 в книзі 3, реєстраційний номер 9121740, колегія суддів зазначає таке.
За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 5 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).
Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Відтак, у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також враховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).
Позовні вимоги про скасування рішень про реєстрацію прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень задоволенню не підлягають як такі, що не є належним способом захисту відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04.09.2018 у справі №915/127/18, від 20.11.2019 у справі № 802/1340/18-а, згідно з якими рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі не є скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 8.1) та постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 906/1052/22.
З огляду на вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що така вимога, як скасування рішення реєстратора Коропського районного бюро технічної інвентаризації Захарченко С.М. від 17.12.2004, номер запису 258 в книзі 3, реєстраційний номер 9121740, не підлягає задоволенню .
Розглядаючи вимогу прокурора про повернення відповідачем-1 державі в особі позивача захисної споруди цивільного захисту, колегія судів зазначає наступне.
Відповідно до ст.386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.
Згідно із ст.2 Закону України №1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (надалі в тексті Закон №1952-ІV) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до абз.2 та 3 ч.3 ст.26 Закону №1952-ІV у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
У разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.
Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.(п.9 ч.1 ст.27 Закону №1952-ІV).
Державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.
Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верхов-ного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15.
Крім того, за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно (п.4.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17).
Якщо позивач прагне набути або відновити втрачене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності (принцип реєстраційного підтвердження володіння, сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункти 43, 89) та інші), то застосовуються способи захисту прав, які приводять до набуття позивачем володіння нерухомим майном, наприклад, віндикаційний позов (стаття 387 Цивільного кодексу України); позов про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України), зокрема позов про витребування нерухомої речі у продавця, який відмовився передати річ (частина друга статті 665, частина 1 статті 620 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання недійсного правочину, тобто нікчемного або визнаного судом недійсним оспорюваного правочину (абзац другий частини 1 статті 216, частина 1, пункт 1 частини 3 статті 1212, частина 1 статті 1213 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання неукладеного правочину, чи в інших випадках набуття нерухомого майна без достатньої правової підстави або на підставі, яка згодом відпала (частина 1 статті 1212, частина 1 статті 1213 Цивільного кодексу України).
Зазначені способи захисту прав опосередковуються вимогами про витребування (повернення, стягнення) нерухомого майна. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном введення його у володіння полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18, пункти 95- 98), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20, пункти 63,74), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21, пункт 146) та інших.
Разом із тим, як зазначено у пунктах 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16-ц, задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Таким чином, в процесі судового розгляду з`ясовано, що спірне нерухоме майно - захисна споруда цивільного захисту (протирадіаційне укриття) № 93051, площею, 56,8 кв.м, розташоване за адресою: вул. Поштова, 9, смт. Короп, Коропського (на даний час Новгород - Сіверського) району, Чернігівської області в силу закону відноситься до об`єктів загально-державного значення з обмеженою оборотоздатністю та не підлягало приватизації (корпоратизації) або іншому відчуженню. Тобто, набуття захисної споруди у приватну власність АТ «Укртелеком» є протиправним. З огляду на відсутність згоди держави в особі ФДМУ, як уповноваженого органу, на відчуження спірного нерухомого майна та передачу у приватну власність ПАТ «Укртелеком» державна реєстрація за останнім права приватної власності на таке майно є незаконною.
Відтак, виходячи з характеру спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки спірне нерухоме майно зареєстровано за відповідачем-1, тому належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи такого нерухомого майна.
Щодо заяви відповідача-1 про застосування наслідків спливу позовної давності, колегія суддів враховує наступне.
У постанові від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на свої попередні висновки про те, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11. 2018 у справі №488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 38)).
Виходячи із викладеного, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції не правильно визначився із характером спірних правовідносин спрямованістю позовних вимог та не вірно зазначив, що прокурором заявлено негаторний позов, який може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення, проте належному способу захисту права відповідає вимога про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння на користь держави в особі Фонду державного майна України.
Однак слід зазначити, що предметом апеляційного оскарження є також рішення суду у частині не застосування судом строків позовної давності, які заявлені відповідачем-1 до позовних вимог прокурора.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами, визначеними частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України, яка пов`язує його із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.10.2023 у справі №910/21220/21, від 20.06.2023 у справі № 922/2088/21.
За змістом статті 261 Цивільного кодексу України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалася про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала би змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15584/16, від 13.09.2022 у справі № 925/461/21.
Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суд повинен з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла довідатися (мала можливість довідатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 914/106/22.
За змістом частин 3, 4 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Колегія суддів зазначає, що у разі, якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах, розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава (зокрема, цивільні, господарські), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 та постановах Верховного Суду від 12.12.2023 у справі № 917/1024/22, від 05.12.2023 у справі № 927/85/19.
Таким чином, і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18.
Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 та постановах Верховного Суду від 05.12.2023 у справі № 927/84/19, від 20.09.2023 у справі № 922/3204/19.
При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц та постановах Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 911/1014/20, від 07.06.2023 у справі № 927/432/19, від 11.09.2024 у справі № 906/1052/22.
Наведене правило пов`язане не тільки із часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Наслідки спливу позовної давності визначені статтею 267 Цивільного кодексу України, згідно із частиною четвертою якої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Суд першої інстанції, розглянувши дану справу по суті позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача-1 повернути на користь позивача захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття, дійшов висновку про те, що немає підстав для застосування строків позовної давності, оскільки прокурором заявлено негаторний позов, який може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.
Утім такі висновки суду є помилковими і не ґрунтуються на положеннях законодавства.
Із встановлених судом апеляційної інстанції обставин вбачається, що позовна вимога прокурора щодо зобов`язання відповідача-1 повернути на користь позивача захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття, за своєю правовою природою є віндикаційним позовом і до неї застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Згідно з планом заходів з підготовки та проведення у 2009-2015 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту), який затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 №1473-р «Про підготовку та проведення у 2009-2015 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту), позивач був визначений відповідальним за формування переліку таких, що підлягають технічній інвентаризації, захисні споруди, що перебувають у державній власності.
Таким чином, позивач за результатами технічної інвентаризації міг та був зобов`язаний дізнатись про наявність спірної захисної споруди у власності відповідача-1, державна реєстрація якої відбулася у 2004 року, але ним не подано і матеріали справи не містять жодних документів, які б вказували на проведену позивачем роботу за цим напрямком.
Оскільки позивач міг довідатись про порушення інтересів держави ще задовго до отримання ним листа від прокурора у травні 2023 року, колегія суддів вважає, що прокурор звернувся в інтересах держави в особі позивача до суду з пропуском строку позовної давності, на застосуванні якої наполягав відповідач-1, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову у цій частині.
Отже, з урахуванням викладеного, у задоволенні цих вимог належить відмовити з підстав пропуску строку позовної давності.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.09.2024 у справі № 906/1052/22, яка є у даному випадку релевантною.
Доводам прокурора щодо посилання на постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №910/84/21, від 11.07.2024 у справі № 924/720/22, від 12.07.2024 у справі № 918/744/23 стосовно розгляду справ, що стосуються майна, яке є об`єктами загально-державного значення з обмеженою оборотоздатністю (противорадійна споруда) та належним способом захисту у цьому випадку є негаторний позов (стаття 391 ЦК України), було надано оцінку під час розгляду даної справи та, на думку колегії суддів, вони не є релевантними для правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги відповідача-1 є обгрунтованими, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.03.2024 у справі № 927/1089/23 пілягає скасуванню, з урахуванням встановлених обставин, викладених у цій постанові.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення.
Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Укртелеком» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.03.2024 у справі № 927/1089/23 підлягає задоволенню. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.03.2024 у справі № 927/1089/23 слід скасувати з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у разі відмови у позові покладаються прокуратуру.
Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укртелеком» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.03.2024 у справі № 927/1089/23 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.03.2024 у справі №927/1089/23 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
4.Стягнути з Чернігівської обласної прокуратури (одержувач: Чернігівська обласна прокуратура, UA 248201720343140001000006008, код ЄДРПОУ 02910114, банк отримувача: ДКСУ, м. Київ) на користь Акціонерного товариства Укртелеком (код ЄДРПОУ 21560766, вул. Бульвар Тараса Шевченка, 18, м. Київ, 01601) сплачений судовий збір в апеляційній інстанції у розмірі 12 883 (дванадцять тисяч вісімсот вісімдесят три) грн 20 коп.
5. Матеріали справи № 927/1089/23 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 07.10.2024.
Головуючий суддя А.Г. Майданевич
Судді О.М. Коротун
В.В. Сулім
Суд | Північний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 30.09.2024 |
Оприлюднено | 11.10.2024 |
Номер документу | 122186229 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі) |
Господарське
Північний апеляційний господарський суд
Майданевич А.Г.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні